Від грудня 1924 до квітня 1933 р. Всеукраїнський археологічний комітет, а з травня 1933 р. Секцію історії матеріальної культури очолював О. П. Новицький — дійсний член ВУАН, дослідник давньоруського мистецтва, національної культурної спадщини, історик, шевченкознавець, діяч музейницького та пам’яткоохоронного руху.

Народився Олексій Петрович 7 квітня 1862 р. у м. Симбірськ (нині — Ульяновськ, РФ). Прагнучи дати дітям пристойну освіту, родина Новицьких переїхала до Москви. Тут Олексій Петрович сформувався як вчений.
Навчався в Свято­Миколаївському ліцеї. 1882 р. вступив на фізико­математичний факультет Московського університету. З часом захоплення фізикою поступилося місцем гуманітарним інтересам. Він писав вірші, брав участь у літературних вечорах. Під час навчання в університеті слухав на історичному факультеті лекції В. О. Ключевського, О. М. Веселовського, М. С. Тихонравова, М. І. Стороженка та ін. Зі студентських років предметом особливого зацікавлення О. П. Новицького стала українська історія та культура. Він тісно співпрацював з редакцією «Современных известий», що видавалися відомим журналістом Гіляровим­Платоновим.
Після закінчення університету працював помічником бібліотекара Імператорського історичного музею. 1889 р. вийшла й отримала схвальну оцінку праця О. П. Новицького, написана за результатами роботи над списком Галереї Рум’янцевського музею. У 1892–1894 рр. видавав мистецтвознавчий журнал «Русский художественный архив». Працюючи в Історичному музеї, став відомим фахівцем у галузі історії мистецтва, налагодив плідні контакти з І. Є. Забеліним, М. С. Тихонравовим, В. В. Стасовим i Г. Г. Достоєвською.
У жовтні 1893 р. О. П. Новицький побрався з Юлією — донькою дійсного статського радника відомого юриста І. Остроглазова. 1896 р. у подружжя народилася донька Марія (в подальшому знаний мистецтвознавець, дослідник ткацтва, килимарства, вишивки та гаптування, співробітниця Всеукраїнського музейного городка).
У вересні 1898 р. О. П. Новицький став бібліотекарем Московського училища живопису, скульптури і архітектури. На початку ХХ ст. вчений активно включився в український рух у Москві, налагоджував у Товаристві слов’янської культури діяльність української секції та її наукової підсекції, де працювали В. І. Вернадський, А. Ю. Кримський та ін. Широкий громадський резонанс мали проведені цією секцією під керівництвом О. П. Новицького шевченківські виставки, зокрема в Імператорському історичному музеї.
1903 р. О. П. Новицький видав працю «Історія російського мистецтва з найдавніших часів». Заслуги О. П. Новицького як талановитого дослідника, популяризатора наукових знань були високо оцінені на ХІІ–ХІV археологічних з’їздах. На XIV Археологічному з’їзді (Чернігів, 1908) він керував секцією історії мистецтва, виступив з доповіддю «Риси самобутності в українській архітектурі».
1906 р. вченого обрали дійсним членом Московського археологічного товариства, 1909 р. — членом Ради Історичного музею. Одночасно Новицький налагодив тісну співпрацю з Науковим товариством ім. Шевченка (НТШ) у Львові, Українським науковим товариством (УНТ) у Києві, з М. Ф. Біляшівським, М. С. і О. С. Грушевськими. У січні 1909 р. його обрали дійсним членом Чернігівської ученої архівної комісії, у вересні в аналогічному статусі його затвердили загальні збори УНТ, а в березні 1914 р. — НТШ.
З осені 1917 р. по літо 1918 р. О. П. Новицький за запитом Центральної Ради України провадив роботу із складання докладного списку українських культурних цінностей, розміщених у культових спорудах, музеях, архівах Росії.
Влітку 1918 р. вчений змушений був виїхати до Криму, де керував Фундаментальною бібліотекою у Феодосії (1918), був членом колегії при Коктебельському відділі Наросвіти, керував сільськими бібліотеками та школами, організував Народний університет (1920). Восени 1919 р. О. П. Новицького запросили на посаду старшого асистента кафедри історії та теорії мистецтва Таврійського університету в Сімферополі. 1922 р. його обрали професором Феодосійського інституту народної освіти по кафедрі російської історії та завідувачем Феодосійського археологічного музею.
Відновивши контакти з київськими вченими, О. П. Новицький мав намір переїхати до Києва для роботи у ВУАН. 11 травня 1922 р. Ф. І. Шміт на засіданні історично–філологічного відділу Академії запропонував обрати дослідника дійсним членом ВУАН по кафедрі мистецтвознавства. Цю пропозицію одноголосно підтримали і 26 червня 1922 р. затвердили Спільним зібранням ВУАН.
У серпні 1922 р. О. П. Новицький переїхав до Києва. Тут вчений активно включився в наукову та організаційну роботу Академії. 27 вересня 1922 р. Археологічний комітет висловив бажання кооптувати його до свого складу. Тоді ж Київське губернське управління політосвіти доручило вченому очолити Комітет з охорони пам’яток старовини і мистецтва при екскурсійно­виставково­музейній секції. Невдовзі О. П. Новицького обрали головою секції мистецтв, професором Київського археологічного інституту, де згодом він виконував обов’язки проректора.
23 грудня 1924 р. О. П. Новицького обрали головою ВУАК. Вчений доклав багато зусиль для перетворення ВУАК у провідну установу країни в царині археологічних, мистецтвознавчих і пам’яткоохоронних досліджень. Виступав за наділення ВУАК адміністративними функціями, правом законодавчої ініціативи тощо. Проект О. П. Новицького з реформування ВУАК сприяв зростанню авторитету цієї організації, об’єднанню навколо неї ентузіастів української культури.
З О. П. Новицьким пов’язана розробка пам’яткоохоронного законодавства — Декрету «Про охорону пам’ятників культури і природи», «Положення про пам’ятки культури і природи», затвердженого спільною постановою ВУЦВК і РНК УСРР 16 червня 1926 р. Опікувався дослідженням і збереженням Софійського собору в Києві (був головою Софійської комісії ВУАК).
Вагомий його внесок у дослідження та збереження інших пам’яток: Андріївської церкви, церкви Спаса на Берестові, Спасо­–Преображенського собору, Успенської церкви і Троїцького собору в Чернігові. Вчений разом з М. С. Грушевським був ініціатором оголошення заповідником комплексу будівель Братського монастиря. За наполяганням О. П. Новицького 10 лютого 1927 р. при ВУАН створено спеціальну комісію з дослідження території Дніпрогесу.
Був ініціатором створення Музею історії Києва, експозицію якого він планував розгорнути на основі розкопок, що провадились у центральній частині Києва у 1926–1927 рр. 14 жовтня 1926 р. вчений став директором Українського театрального музею. Був одним з фундаторів Музею українських діячів науки і мистецтва. У 1925–1926 рр. брав активну участь у поверненні в Україну унікальних колекцій П. П. Потоцького, В. О. Щавинського. Як голова ВУАК чимало зусиль доклав для створення Археологічного музею ВУАН.
Після реорганізації відділів ВУАН та її ідеологічної перебудови О. П. Новицький 1930 р. потрапив до числа опальних академіків, його здоров’я погіршилося. Останні кілька років він виконував обов’язки голови ВУАК, а згодом СІМК номінально.
24 вересня 1934 р. вченого не стало. Похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

Основні праці:
Діяльність ВУАКу в р. 1926 // КЗ ВУАК за 1926 р. — К., 1927; Звіт про діяльність Софійської комісії ВУАН // Вісті ВУАН. — 1929. — 5/6; Спроби реконструкції Київської Софії // Записки ВУАК. — 1930. — 1; До питання про походження дерев’яної української архітектури // Юбілейний зб. на пошану акад. Д. І. Багалія. — К., 1927. — Т. 1 (Зб. історико­філологічного відділу ВУАН. — 51); Звідомлення за досліди замку­фортеці кол. кн. Острозьких у Старокостянтинові р. 1930 // ХрАМ. — 1931. — 3; Кафа // Україна. — 1926. — 4.

Література:
Тарахан-Береза З. П. Олекса Новицький — дослідник і популяризатор творчості Тараса Шевченка // Образотворче мистецтво. — 1989. — № 5. — С. 21–23;
Бонь О.  І. Академік Олекса Петрович Новицький: наукова та громадська діяльність. — К., 2004;
Бонь О.  І. «...Методологія в мене не відповідає сучасним вимогам, зато мої знання їм необхідні» // Сумська старовина. — 2007. — ХХІ/ХХІІ. — С. 123–131.
Колеснікова В. А., Яненко А. С. Новицький Олексій Петрович (1862–1934) // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. — К., 2015. — С. 287-290.