На початку липня 2017 року Білгород-Дністровська археологічна експедиція ІА НАНУ під керівництвом наукового співробітника ІА НАНУ к.і.н. І.Б. Тесленко розпочала археологічні роботи на території пам'ятки архітектури національного значення Білгород-Дністровська фортеця.

Білгород-Дністровська фортеця — одна з найбільших фортець XV в. у Східній Європі, що збереглися до наших днів.

Своєю появою вона зобов’язана ініціативам молдавських господарів у першій половині XV ст., а також місцевій владі Білгорода. До середини 1450-х рр. планування фортечного ансамблю сформувалося в існуючих нині межах. Зовнішній пояс укріплень був кардинально перебудований турецьким султаном Баязидом II в 1490-х рр., після переходу Білгорода під владу Османської імперії. З того часу фортеця кардинально не змінювала свій вигляд. 

Фортеця є пам’яткою архітектури національного значення з охоронним № 560 (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 970 «Про впорядкування справ обліку та охорони пам’яток архітектури на території Української РСР» від 24 серпня 1963 р). З 2009 р. територія фортеці та прилегла зі сходу і південного сходу зона є пам’яткою археології національного значення «Городище антична Тіра – середньовічний Білгород» (постанова Кабінету Міністрів України № 928 від 3 вересня 2009 р., охор. № 150007-Н).

Цього року Білгород-Дністровською археологічною експедицією ІА НАНУ заплановано розкопки на площі 160 м². 

В роботі експедиції беруть участь студенти Одеського педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського під керівництвом завідувача кафедри історії України А.В. Красножона. Експедиція працює за підтримки Одеської обласної ради (голова — Анатолій Урбанський) та Білгород-Дністровської міської ради (мер — Ала Гінак), за договором з КП «Фортеця», у користуванні якого з 2011 р. знаходиться пам’ятка.

Основною метою робіт є поновлення досліджень залишків Султанської мечеті, що зведена, як вважається, султаном Баязидом II наприкінці XV ст., а також руїн християнської церкви, які знаходяться під мечеттю на території Цивільного двору для подальшої їх реставрації та експонування. Крім того плануються дослідження культурних нашарувань з зовнішнього боку північної стіни цитаделі, де заплановано будівництво укріплюючих споруд. Головна наукова мета археологічних робіт пов'язана з отриманням на обох ділянках детальної стратиграфії, уточненням хронологічної позиції архітектурних об'єктів і їх конструктивних особливостей.

Руїни округлого мінарету на квадратній у плані основі є найбільш примітною частиною архітектурного ансамблю. Залишки стін самої мечеті, та християнського храму, що передував їй, ледь простежуються на поверхні.

Розкопки було розпочато в північній та північно-східній частині мечеті на ділянках, які згідно з архівними даними ще не досліджувалися. Повністю відкритий контур північної та частково східної стін, розчищена підлога в середині будівлі, попередньо визначено можливе місце розташування входу, а також досліджено конструктивні особливості фундаментів мечеті, кладки яких, як виявилося, були перев’язані дерев’яними балками, з’єднаними масивними залізними цвяхами.

Під західною стіною мечеті виявлені фундаменти капітальної споруди, що була побудована до турецької осади фортеці у серпні 1484 р. На окремих ділянках отримані стратиграфічні розрізи на глибину до 3 м. Під середньовічними нашаруваннями виявлено залишки античної Тіри.

В результаті проведених досліджень вдалося з’ясувати, що стіни апсиди християнського храму збереглися на висоту до 1,2 м.

Серед знахідок увагу привертають середньовічні та античні монети, вістря стріли, фрагменти фресок, залізні та скляні вироби, різноманітна кераміка, значну частку якої складають середньовічний полив’яний посуд, синхронний періоду зведення та функціонування як храму, так і мечеті (XV, межа XV—XVI ст., та XVII—XVIII ст.). Переважно це витвори місцевих майстрів а також імпорт з території Іспанії та Анатолії.

Автори тексту: І.Б. Тесленко та А.В. Красножон

Білгород-Дністровська фортеця. Історична довідка.

Білгород-Дністровська фортеця у відомому сьогодні плануванні сформувався в декілька етапів, в період з 1410-ті по 1450-ті рр., коли місто перебувало під протекторатом середньовічної Молдавської держави. Четвертого серпня 1484 р. Білгород був узятий військами турецького султана Баязіда II та перейменований у Аккерман. Турецьке панування тривало без малого 328 років, до 1812 р.
Частково зруйновану після штурму фортецю турки відновлюють до середини 1490-х рр. Основні зміни торкнулися зовнішньої фортечної огорожі, що протягнулася з напільного боку. В цей же період будується головна мечеть Аккерману – Султанська.
Наприкінці правління османів у місті (на 1793 р.), в межах огорожі середньовічної фортеці вже налічувалося сім мечетей та одне тюрбе, що знаходилося в напівзруйнованому стані. На прилеглій території, в межах найближчої міської забудови - ще чотири мечеті.
Султанська мечеть була найбільшою у місті – площею близько 400 м2, що робить її найбільшою не тільки в Акермані, а й однією з найбільших у всіх османських володіннях Північного Причорномор'я.
Будівля проіснувала до 1830-х рр. Від цієї мечеті досі зберігся мінарет, зведений біля південно-західного кута споруди.
Найперше та єдине з відомих зображень цієї мечеті датується 1770 роком і є досить умовним. На військовому аксонометричному кресленні це одноповерхова кам'яна будівля з чотирьохскатним дахом.
Перше достовірне зображення мінарету датується 1790 р. На акварелі військового рисувальника М. Іванова верхня частина мінарету Султанської мечеті є вищою за інші у фортеці, що пояснюється розміщенням споруди на найвищій точці Акерманського мису. Як мінімум до 1869 року на мінареті зберігалося шерфе, конструкція якого складалася з дерев'яного каркаса балкончику, обшитого дранкою.
Останні спостереження дозволяють говорити про різне походження мінарету та мечеті. У 1977 р археологічною експедицією під керівництвом Г. Г. Мезенцевої розкопані фундаменти первинного мінарету біля південної стіни.
Першу згадку про мечеть залишив Евлія Челебі, розповідаючи про облогу фортеці султаном Баязидом II. Він пише про її «приємний вигляд», про наявність одного мінарету, та підсумовує: «Чудова мечеть султана Баязида, старовинна і проста на вигляд». Таким чином, мечеть була відбудована за ініціативи султана, що взяв фортецю після облоги на початку серпня 1484 р.
На османських планах Аккерману 1793 р. ця споруда підписана як «Мечеть султана».
В нижній частині фортеці біля прісноводного Дністровського лиману, в епоху Баязида II, був збудований хамам. Омовіння віруючі здійснювали, швидше за все, саме тут.
В період тимчасової присутності у фортеці російських військ у 1770 р. в мечеті було організовано полкову церкву. У 1789 р. джерела називають Султанську мечеть «церквою Троїцького піхотного полку».
Мечеть було скасовано, ймовірно, на початку 30-х XIX ст. У всякому разі, на плані фортеці 1807 р. мечеть ще позначено. Але на малюнку Карло Боссолі 1839 року її вже немає, залишився лише мінарет. Ймовірно, будівлю розібрали на будівельний камінь місцеві жителі незабаром після 1832 року, коли фортецю було виведено з реєстру військових об’єктів.

 

Мечеть на аксонометричному кресленні 1770 р.

 Мечеть на аксонометричному кресленні 1770 р.

BDE2

Мінарет Султанської мечеті на акварелі М.М. Іванова 1790 р.

Мінарет в 1869 р.

Мінарет у 1869 р.

BDE4

Залишки північної стіни мечеті, ушкодженої траншеєю під кабель

BDE5

Мінарет

Вигляд на розкоп та мінарет з північного сходу

Вигляд на розкоп та мінарет з північного сходу