Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом членкореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. У 2011 р. відділ набув нинішньої назви. 2014 р. завідувачем відділу став кандидат історичних наук О. В. Петраускас.

Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.

Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 19191920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (19281929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.

Дослідження проблеми походження та ранньої історії слов’ян стало одним із основних напрямів діяльності Інституту археології АН УРСР. Згідно із задумом завідувача сектору феодального суспільства В. П. Петрова найпершим завданням було зібрати й кодифікувати весь наявний матеріал культури полів поховань. Планувалося спеціальне колективне видання в кількох томах, в якому мав бути поданий матеріал, що зберігався в музеях України.

Перед війною був упорядкований і попередньо відредагований перший том цього корпусу джерел під назвою «Пам’ятки культури полів поховань на території УРСР». До нього ввійшли матеріали Київського історичного музею (нині Національний музей історії України), зокрема Зарубинецького та Черняхівського могильників (розкопки В. В. Хвойки), поселення та могильника біля с. Дідівщина (розкопки В. Є. Козловської) та Корчуватівського могильника (розкопки І. М. Самойловського). Готували й другий том, до якого мали ввійти матеріали Дніпропетровського та Черкаського музеїв, а також розвідок і розкопок у порожистій частині Дніпра. Третій том мав охоплювати матеріали з музеїв північнозахідного регіону — Львівського, Луцького та Дубенського. С. В. Коршенко та І. Н. Луцкевич картографували пам’ятки культури полів поховань, зосереджених здебільшого в лісостеповій смузі.

Але війна порушили плани, тож підготовлені матеріали пізніше стали основою низки томів серії «Материалы и исследования по археологии СССР» (№№ 70, 82, 108, 116). Відтак, археологи отримали систематизовані джерела, значною мірою втрачені під час війни. У передвоєнні роки розпочалися й планомірні польові дослідження. Була розвідана траса Черняхів—Жуківці—Трипілля—Обухів і здійснені розкопки в Жуківцях (М. Л. Макаревич, Є. В. Махно), провадилися розвідки в порожистій частині Дніпра та розкопки в с. Микільське (І. М. Фещенко, О. В. Бодянський), розкопки Корчуватівського могильника (І. М. Самойловський).
Загалом передвоєнні роки можна характеризувати як початок планомірного вивчення проблеми походження та ранньої історії слов’ян, пов’язаний, у першу чергу, з накопиченням і попереднім аналізом матеріалів та їх систематизацією.

Після Другої світової війни проблеми етногенезу слов’ян, пошуків їх найдавніших коренів стали одними з найактуальніших. Тоді розпочалися активні дослідження пам’яток І тисячоліття. В Інституті археології АН УРСР цю тематику розробляли у відділі слов’янської археології (надалі слов’янської та середньовічної археології), який у 19541974 рр. очолював доктор історичних наук В. Й. Довженок. З-поміж важливих вкажемо розкопки городища зарубинецької культури Пилипенкова Гора в Каневі (Є. В. Максимов, В. А. Богусевич) і поселень Великі Дмитровичі (Є. В. Махно), Сахнівка (В. Й. Довженок, Н. В. Лінка), Лютіж (В. І. Бідзіля, С. П. Пачкова), поселення поєнештьлукашівської культури Горошова (С. П. Пачкова), поселень черняхівської культури Жуківці (Є. В. Махно), Ягнятин (Є. В. Махно, В. К. Гончаров), Пряжів, Турія, Новолипівське та Максимівка (Є. В. Махно), Леськи (М. Ю. Брайчевський, А. Т. Сміленко), Іванківці (В. Й. Довженок, М. Ю. Брайчевський) і могильників Переяславського (В. К. Гончаров, Є. В. Махно), Косанівського (В. П. Петров, Н. М. Кравченко), Компаніївського, Сумського та Кантемирівського (Є. В. Махно), Лохвицького (В. П. Петров, Д. Т. Березовець).

Одним з найважливіших досягнень археології 5060-х рр. було відкриття й вивчення слов’янських пам’яток VVІІІ ст., які заповнили на території Східної Європи хронологічну лакуну в системі культур І тис. н.е., надаючи таким чином нові можливості для ретроспективного вивчення витоків матеріальної культури ранньосередньовічних слов’ян. В Інституті їх досліджували Д. Т. Березовець (поселення поблизу с. Пеньківка та могильники поблизу с. Велика Андрусівка, поселення та могильник Волинцеве), В. П. Петров (поселення Стецівка), В. К. Гончаров (поселення ЛукаРайковецька), О. М. Приходнюк (поселення Городок, Устя, Бакота, Сахнівка).

На час створення відділу 1974 р. до нього ввійшли А. Т. Сміленко, Є. В. Максимов, О. М. Приходнюк, Л. В. Вакуленко, С. П. Пачкова, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський, Г. М. Некрасова, а в аспірантурі навчався Д. Н. Козак. Науковці відділу зосередилися на дослідженні проблем формування етнокультурної слов’янської спільності та слов’янських племінних об’єднань, які передували давньоруській державі, з’ясуванні особливостей економічного розвитку та соціальної структури слов’янського суспільства, а також основних напрямів розселення слов’ян, їх взаємостосунків з сусідніми етнічними групами й державами.

Джерелознавча база досліджень була забезпечена розкопками десятків поселень і могильників рубежу ер — I тис., що репрезентують головні етапи становлення слов’янського світу та його політичної консолідації, включаючи формування слов’янських племінних об’єднань і союзів племен напередодні утворення давньоруської держави. Археологічними дослідженнями була охоплена практично вся територія Полісся та лісостепової смуги України.

Досить повну інформацію про матеріальну культуру населення Подніпров’я та Подністров’я, зв’язки населення цих регіонів із Східною та Центральною Європою в ІІІ ст. до н.е. — І ст. н.е. отримано дослідженням пам’яток латенізованих культур — городищ зарубинецької культури Бабина Гора (Є. В. Максимов), Монастирок (Є. В. Максимов, В. О. Петрашенко) та могильників Вишеньки (С. П. Пачкова), Козаровичі (Є. В. Максимов), Дідів Шпиль (Є. В. Максимов, Л. О. Циндровська), поселень поєнештьлукашівської культури Круглик і Сокіл (С. П. Пачкова, Л. В. Вакуленко), могильника липицької культури Завалля (Л. В. Вакуленко).Д

Численний матеріал, пов’язаний з формуванням, хронологією, виявленням локальних особливостей і визначенням етнічної належності населення дали розкопки поселень і могильників черняхівської культури, здійснені співробітниками відділу. Це, зокрема, дослідження городища Башмачка (А. Т. Сміленко), поселень і могильників Кам’янкаАнчекрак, Курники, Каборга IV, Городок, Петриківці, Шершні, Лугове, Козлів, Гребінки, РжищівРіпниця, Легедзине (Б. В. Магомедов), Малинівці, Яблунівка (С. П. Пачкова), Боромля (Г. М. Некрасова, Р. В. Терпиловський), а також поселень, що представляють слов’янське населення в черняхівській культурі: Черепин, Бовшів, Дем’янів, Хлопків, Куропатники (В. Д. Баран). На Київщині (поселення Велика Снітинка) Б. В. Магомедов дослідив унікальний черняхівськовельбарський косторізний ремісничий центр.

Завдяки розвідкам і розкопкам Д. Н. Козака стало можливим конкретизувати етнокультурну ситуацію в IIV ст. на Волині та в Подністров’ї. Матеріали, здобуті розкопками поселень Боратин, Гірка Полонка, Зубра, Линів та ін., уможливили виділення волиноподільської групи пам’яток, яка згодом отримала назву зубрицька культура, простежити процес її формування та визначити місце давньослов’янського населення Волині й Подністров’я в буремних подіях часів експансії східногерманських племен (готів, гепідів), що лишили пам’ятки вельбарської культури. За матеріалами поселень вельбарської культури Боратин, Борсуки, Велика Слобідка ІІ, Загаї ІІ, Линів і Хрінники визначено особливості матеріальної культури, рівень господарського та соціального розвитку готських племен, реконструйовано їхню міфологію та характер взаємостосунків зі слов’янською людністю.

На ґрунті дослідження пам’яток київського типу (Роїще, Улянівка, Глеваха та ін.) Р. В. Терпиловський дійшов висновку про належність їх до окремої (київської) культури, що побутувала від кінця ІІ до середини V ст. і з якою були генетично пов’язані наступні ранньосередньовічні слов’янські старожитності.

Л. В. Вакуленко відкрила низку поселень культури карпатських курганів, розкопки яких (селища Глибока, Волосів, Пилипи, Грабівці, Печеніжин), а також могильників Пилипи, Трач, Товмачик та ін. дали значні матеріали стосовно соціальноекономічного розвитку прикарпатського населення й уможливили по-новому висвітлити етнокультурну ситуацію в Карпатському регіоні в пізньоримський час.

О. М. Приходнюк провадив розкопки на поселеннях пеньківської культури Середнього Подніпров’я — Вільховчик, Будище, Сушки, Біляєвка та Кочубіївка, а також на Сіверському Донці — Богородичне.

Матеріали поселень Теремці, Рашків ІІ і ІІІ (В. Д.  Баран), Сокіл і Каветчина (О. М. Приходнюк, Л. В. Вакуленко) на Дністрі дозволили конкретизувати процес трансформації пам’яток гунського часу в ранньосередньовічні слов’янські культури. Визначною пам’яткою, яка ілюструє переростання празькокорчацької культури в райковецьку, є поселення VIIIX ст. Рашків І на Середньому Дністрі, повністю досліджене експедицією В. Д. Барана.

На рубежі 7080-х рр. до відділу через аспірантуру прийшли С. П. Юренко (1979) і Н. С. Абашина (1981). Наукові інтереси С. П. Юренко були пов’язані з дослідженням пам’яток волинцевської культури, вона провадила розкопки ранньослов’янських поселень на Лівобережжі Дніпра (Багате, Чернеччина, Засулля, Волинцеве), городищ волинцевської культури Битиця і роменської культури Опішне, комплексу пам’яток роменської культури поблизу с. Кам’яне, літописних давньоруських міст Путивль і Лубни та роменськодавньоруського городища Ніцаха. Н. С. Абашина узагальнила в дисертації дослідження пам’яток київської культури в Середньому Подніпров’ї, зокрема й розкопаних нею поселень Обухів II, III, VII та ін.

Розкопки Р. В. Терпиловським поселення Сенча в Дніпровському Лівобережжі та Н. С. Абашиною поселення ХодосівкаДіброва в Середньому Подніпров’ї дозволили висвітлити процес формування ранньосередньовічних слов’янських культур на основі київської культури. Розкопки поселень Багате, Нагорне та Шабо в пониззі Дністра й Дунаю — базових пам’яток для вивчення взаємозв’язків слов’янського населення та племен салтовомаяцької культури — здійснила А. Т. Сміленко.

У 19811987 рр. В. Д. Баран разом з П. П. Толочком та І. І. Мовчаном брав участь у дослідженнях слов’янського городища кінця VIIXIII ст. Старигард (Ольденбурґ), розкопки якого провадила експедиція під керівництвом директора Музею землі ШлєзвігГолштінія проф. К.В. Штруве. Отримані матеріали уможливили з’ясувати напрямки великого розселення слов’ян у межиріччі Ельби й Заале, визначити особливості їхньої матеріальної культури в північнозахідних краях, порубіжних із землями германських племен.

Важливим досягненням відділу стало відкриття й дослідження пам’яток кінця ІІІ ст. (по занепаду зарубинецької культури в її класичному вигляді) та V ст., тобто часу формування ранньосередньовічних слов’янських культур на території України, які донедавна були практично невідомі. Це уможливило принципово нові історичні висновки про те, що лісостепову смугу ПівденноСхідної Європи ніколи не полишало корінне місцеве населення, а, відтак, визначити джерела формування слов’янських ранньосередньовічних старожитностей, що безпосередньо пов’язано з дослідженням проблеми етногенезу слов’ян.

1987 р. до відділу були переведені Є. Л. Гороховський та О. В. Гопкало. Їх дослідження пов’язані з черняхівською культурою — Є. Л. Гороховський займався проблемами хронології, О. В. Гопкало вивчала (й вивчає) вбрання цього населення.

Таким чином, у середині 1980-х рр. у відділі сформувався колектив спеціалістів з широким діапазоном знань і наукових інтересів, пов’язаних із дослідженням проблеми етногенезу слов’ян.

1985 р. на базі Інституту археології був проведений у Києві V Міжнародний конгрес археологівславістів. До цього визначного наукового форуму співробітники відділу підготували колективну монографію «Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э.» (1985), в якій вперше накреслено схему розвитку давнього слов’янського населення на підставі хронологічних взаємозв’язків культур І тис., а також уточнено територію археологічних культур і визначено контактні зони. У цей же час тривала підготовка третього тому «Археологии Украинской ССР» (1986). Співробітники відділу зосередили увагу на історії дослідження археологічних культур І тис. та їх детальній характеристиці, проблемах соціальноекономічного розвитку населення.

Крім цих узагальнюючих праць, за перші 15 років існування відділу опубліковано численні статті та серію індивідуальних монографій, присвячених аналізу матеріалів польових досліджень, окремим пам’яткам і культурам, а також аналізу історикокультурних процесів в окремих регіонах України.

Маючи такі напрацювання з окремих проблем археології та історії ранньослов’янських племен, співробітники відділу під керівництвом В. Д. Барана розпочали роботу над колективною монографією «Славяне ЮгоВосточной Европы в предгосударственньїй период». Розкопки опорних пам’яток різних епох дозволили аргументовано реконструювати етнокультурні та соціально-економічні процеси, що проходили в слов’янському суспільстві в додержавний період. Завдяки удосконаленій методиці опрацювання археологічних джерел були переглянуті наявні гіпотези та запропоновано нову реконструкцію етнокультурних процесів, які мали місце на території України та суміжних регіонів Європи протягом ІІІ ст. до н.е. — ІХ ст. н.е., до утворення давньоруської держави. Монографія «Славяне ЮгоВосточной Европы в предгосударственньїй период» (1990) відзначена Державною премією України в галузі науки і техніки за 1991 рік.

На початку 1990-х рр. відділ поповнився новими кадрами: прийшла Л. Є. Скиба, по закінченню аспірантури лишився О. В. Петраускас. Наукові інтереси цих співробітників були пов’язані з дослідженням поховального обряду, відповідно, зарубинецької культури та черняхівської.

Найзначніші польові дослідження, здійснені співробітникам відділу за останні два десятиліття, — це розкопки Пирогівського могильника зарубинецької культури (Л. Є. Скиба), дружинного могильника латенського часу Мутин (Р. В. Терпиловський), могильників черняхівської культури Велика Бугаївка та Червоне 2 (О. В. Петраускас), поселень Воскресенське 1, Дубина 1 (Р. В. Терпиловський), Дмитрівка ІІІ, Барбара І і Василенки IV (Ю. Ю. Башкатов).

Завдяки щорічним розкопкам Д. Н. Козака на багатошаровому поселенні в ур. Шанків Яр поблизу с. Хрінники Рівненської області до наукового обігу введено значний матеріал раннього залізного віку, зубрицької, вельбарської, празькокорчацької культур, давньоруського та середньовічного часу. Унікальними є рештки готського святилищажертовника, млинарні, косторізної майстерні та житла рибалки раннього залізного віку.

Р. В. Терпиловський виявив низку ранньослов’янських пам’яток римського та ранньосередньовічного часу на півночі Дніпровського лісостепового Лівобережжя, у верхів’ях р. Трубіж і на р. Удай, здійснив розкопки поселення Олександрівка 1 з об’єктами київської та ранньосередньовічної слов’янської культур.

О. М. Приходнюк продовжив дослідження відомого Пастирського городища VIIVIII ст., розпочаті ще В. В. Хвойкою, а пізніше М. Ю. Брайчевським. Це городище дозволило розкрити зв’язки слов’янського населення Подніпров’я з племенами степу, які входили до Хозарського каганату. На думку дослідника, ця унікальна пам’ятка може свідчити про повернення з Подунав’я частини слов’ян наприкінці VII ст.

Розкопки ранньослов’янського поселення VIIX ст. Обухів ІІ на Київщині (О. В. Петраускас, Н. С. Абашина, А. В. Скиба) уможливили виділити специфічні риси матеріальної культури Середнього Подніпров’я напередодні утворення давньоруської держави. Поблизу с. Андріяшівка (Сумська область) під час розкопок на поселенні волинцевської культури Р. В. Терпиловський виявив скарб срібних жіночих прикрас.

У дослідженнях Крилоського городища, яке було центром давнього Галича — столицею ГалицькоВолинської держави, брав участь у 19912002 рр. В. Д. Баран. Тут, зокрема, відкрито рештки палацу галицьких князів ХІІХІІІ ст., побудованого Ярославом Осмомислом.

Обсяг досліджуваних пам’яток досяг такого рівня, коли більшість категорій речей, а нерідко й комплексів стали масовими та нараховують сотні одиниць.

Відділ археології ранніх слов’ян у 1978 р. підготував і провів Міжнародну конференцію «Етногенез слов’ян», у 1989 р. — Міжнародну конференцію «Слов’янський світ і Римська імперія», у 1999 р. — семінар «Сто років вивчення полів поховань».

Найбільшим досягненням відділу археології ранніх слов’ян за останні два десятиліття є цикл досліджень культурноісторичного процесу на території України в І тис. Узагальнення археологічних матеріалів, отриманих вітчизняними й іноземними вченими протягом останніх десятиліть і нагромаджених у попередній час, дозволило запропонувати нову реконструкцію деяких аспектів давньослов’янської історії, а також відтворити динаміку заселення різних регіонів України протягом ІІІ ст. до н.е. — ІХ ст. н.е.

Серія праць Д. Н. Козака 1990 — початку 2000-х рр. присвячена старожитностям Подністров’я та Волині, реконструкції етнокультурних і соцальнополітичних процесів у регіоні. Складні проблеми слов’янського етногенезу та соціальноекономічного розвитку слов’ян, походження українського та інших східнослов’янських народів висвітлені в монографіях В. Д. Барана та Я. В. Барана (1998, 2002, 2004, 2005, 2008). До наукового обігу введено нові матеріали черняхівської культури (Сміленко, 1992; Баран, Гопкало, 2006; Петраускас, 2003), складено звід пам’яток київської культури (Терпиловський, Абашина, 1992), каталоги пам’яток черняхівської культури Київської області (Магомедов, Абашина, 2003), римського часу Київщини (Петраускас та ін., 2007), а також намиста й підвісок черняхівської культури (Гопкало, 2008). Проблемам етносу населення черняхівської культури присвячена монографія Б. В. Магомедова (2001), пізньозарубинецьким пам’яткам і київській культурі — монографії Р. В. Терпиловского (1991, 1996, 2004), українським Карпатам у пізньоримський час — монографія Л. В. Вакуленко (2010), райковецькій культурі — монографія Л. П. Михайлини (який певний час працював у відділі). У дослідженнях С. П. Пачкової (2006, 2008) висвітлено шляхи проникнення латенського стилю в зарубинецьку культуру. Гіпотеза про переселення частини слов’ян, які в попередні часи мешкали на Балканах, до Середньої Наддніпрянщини викладена в монографії О. М. Приходнюка (2005).

Д. Н. Козак як автор розділів колективних монографій «Давня історія України» (т. 3: Слов’яноРуська доба, 2000) та «Етнічна історія давньої України» (2000), В. Д. Баран як один з авторів серії «Україна крізь віки» отримали Державну премію України в галузі науки і техніки за 2001 р. Загалом відділ видав майже 50 монографій, десять збірників і понад тисячу статей.

Співробітники відділу — автори розділів таких узагальнюючих праць як «Нариси стародавньої історії Української РСР», 1957 (А. Т. Сміленко, Є. В. Максимов); «Археологія Української РСР», т. 3, 1975 (Є. В. Максимов, А. Т. Сміленко, В. Д. Баран); «Історія Української РСР», т. 1, 1977 (А. Т. Сміленко), «История Украинской ССР», т. 1, 1981 (А. Т. Сміленко), «Археология Украинской ССР», т. 3, 1986 (Є. В. Максимов, С. П. Пачкова, Д. Н. Козак, В. Д. Баран, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк, А. Т. Сміленко), «Етногенез та етнічна історія населення українських Карпат», т. 1, 1999 (Д. Н. Козак, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк), «Украинцы» (В. Д. Баран), «Історія української культури», т. 1, 2001 (В. Д. Баран, Д. Н. Козак, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський), «Історія українського мистецтва», т. 1 і 2, 2008 (Є. Л. Гороховський, Б. В. Магомедов, А. В. Скиба).

Науковий доробок відділу становлять також збірники праць «Проблеми этногенеза славян» (1978), «Славяне и Русь» (1979), «Славяне на Днестре и Дунае» (1983), «ДнестроДунайское междуречье в I — начале II тыс. н.э.» (1987), «Материалы І тыс. н.э. по археологии и истории Украины и Венгрии» (1996), «Проблеми походження та історичного розвитку слов’ян» (1997), «Етнокультурні процеси в ПівденноСхідній Європі в І исячолітті н.е.» (1999), «Старожитності І тисячоліття нашої ери на території України», «Археологія давніх слов’ян», «Від венедів до Русі» (2014).

Відділ працює в тісній взаємодії з історичними та історикокраєзнавчими музеями й заповідниками, кафедрами археології та стародавньої історії вищих навчальних закладів України, підтримує наукові зв’язки із закордонними археологічними установами у вигляді розробок спільних тем, організації спільних експедицій, участі в міжнародних конгресах, конференціях, симпозіумах. Співробітники відділу виступали з доповідями на конгресах Міжнародної унії слов’янської археології в Братиславі (1975), Софії (1980) і Новгороді (1996).

За майже чотири десятиліття у відділі створена й плідно працює українська школа археологічної славістики. Відділ є визнаним науковим центром з вивчення проблем походження та історії слов’ян переддержавного періоду в Україні та поза її межами.