Рис.1. Геодезичний план території церкви з позначенням проваль і підземних ходів (позначено червоними точками)

Рис.2. Іллінська церква Суботова на гравюрі 1830 року

2019 року на території цієї церкви виконувались архітектурно-археологічні та геофізичні дослідження. За допомогою нових геофізичних методик (сканування стін і підлоги всередині та зовні церкви) вчені шукали аномалії, що можуть вказувати на наявність порожнин у стінах і підлозі споруди. Порожнини у південно-західному пілоні церкви було виявлено ще під час реставраційних і ремонтних робіт у 2005–2006 роках, коли археологічні дослідження вперше проводилися за допомогою георадару, а 2019 року році геофізик і незалежний експерт Іван Ільчишин підтвердив існування аномалії в цьому місці (аномалія І), а також виокремив аномальну зону на різних глибинах у західній частині церкви, (аномалія ІІ), майже по центру навпроти входу, що можна інтерпретувати як крипту, в якій фіксуються два поховання (рис.3–4). Як показали георадарні прилади, вхідний тунель до ймовірної крипти (склепу) веде безпосередньо від входу до церкви і має ухил до крипти. Що ж до південно-західного пілона церкви, то вимірювання георадаром зафіксували в його стінах кілька порожнин (цю роботу теж виконав Іван Ільчишин).

Рис.3. План визначення об’єкту (крипти) георадаром у центрі західної частині церкви (І. Ільчишин)

Рис.4. Збільшений вигляд склепу за даними георадару (І. Ільчишин)

За програмою досліджень, що її склав завідувач кафедри архітектури та реставрації Інституту архітектури та дизайну Національного університету «Львівська політехніка» доктор архітектури, професор Микола Бевз, було повторно відскановано південно-західну частину церкви георадаром (виконавці – Іван Ільчишин і співробітник кафедри геофізики Навчально-наукового інституту геології Київського національного університету імені Тараса Шевченка кандидат геологічних наук Руслан Хоменко), а також зроблено зондажі у стінах (виконавці –співробітник відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України кандидат архітектури Юрій Лукомський і архітектор-реставратор Володимир Бевз) у південно-західному куті церкви для перевірки даних геофізичних досліджень (рис.5–6).

Рис.5. Зондажі у стінах південно-західного пілону (М. Бевз, Ю. Лукомський, В. Бевз)

Рис.6. Зондажі у стінах південно-західного пілону (М. Бевз, Ю. Лукомський, В. Бевз)

Завдяки стрічковим зондажам стін у південно-західній частині церкви виявлено відмінність будівельних характеристик кладки й розчину на певних висотах стін (за висновками архітекторів М. Бевза та Ю. Лукомського), що дозволило фахівцям у загальних рисах відтворити історичну картину мурування стін храму, та виокремили три основні етапи будівництва церкви. Cтіни складено типовою для кінця ХVІ – ХVІІ ст.ст. кладкою з бутового каміння різних розмірів, іноді підтесаних (внутрішня лицьова кладка), на вапняно-піщаному розчині. До першого етапу належить зведення фундаменту завглибшки до 2,9–3,0 м із лицьовою внутрішньою поверхнею стіни, що дозволяє порушити питання про наявність підземних приміщень у церкві. На другому етапі стіни було виведено до висоти 2,3–2,5 м (рівень п’ят склепінь) із різноформатного пісковика з рідким включенням цегли. На третьому етапі змуровано верх стін і складено склепіння. Ще 2006 року експедиція під керівництвом співробітниці Інституту археології НАН України Надії Шевченко зафіксувала у південно-західному куті церкви об’єкт, який за будівельними характеристиками розчину та кладкою каміння відрізнявся від загальної кладки стіни і нагадував засипку й закладку його зсередини приміщення лицьовою кладкою. За усним свідченням учасника експедиції – волонтера, приватного підприємця, мецената Валерія Назаренка, вчені виявили, що з другого поверху церкви донизу спускалися ґвинтові сходи. Ці сходи позначені й на кресленні проєкту добудови дзвіниці до церкви 1868 року. Для виявлення засипки якогось об’єкту в південно-західному пілоні у 2019 році на сходовому майданчику від хорів до горища було знято шар цегляної підлоги, під якою відкрили засипку із фрагментів цегли-пальчатки з дрібним камінням і фрагментами вапняно-піщаного розчину (рис.7–8). Причому на цій засипці стояла стіна, що розділяла сходи з хорів церкви до майданчика і сходи з майданчика до горища. Можливо, це й були засипані сходи або колодязь.

Рис.7. План шурфу 1 з видом на засипку об’єкту

Рис.8. План шурфу 1 з видом на засипку об’єкту

Експедиція 2006 року зафіксувала також глибину стовпа, що підпирав хори у південно-західній частині церкви. Він був поглиблений на 1,3 м від сучасної підлоги і стояв на культурному шарі темного кольору. Оскільки у ХVІІ ст. хори навряд чи були, то, вочевидь, їх добудовували у ХVІІІ ст., коли церква вже була загальною і в ній та навколо неї ховали померлих. Тому можна стверджувати, що всі поховання у церкві належать до часу не раніше другої половини ХVІІІ ст. Для виявлення аномалій було зроблено дві свердловини (роботи виконав фахівець і власник георадарних приладів Степан Мазур) у південно-західній частині церкви (аномалія І) та дві – у центральній західній частині (аномалія ІІ). У першому випадку (рис.9) свердління стін до глибини 0,7–1,3 м не виявило суттєвих порожнин.

Рис.9. Свердління стіни південно-західного пілону

У другому випадку було виконано вертикальне свердління під підлогою у західній частині церкви навпроти входу над зафіксованим георадаром склепом (рис.10).

Рис.10. Свердління підлоги над склепом

Місце для свердловин додатково уточнили георадарним скануванням (Р. Хоменко), а також методом біолокації (С. Мазур). Однак пророблення отворів у свердловинах до глибини понад 4,0 м не дало позитивних результатів, оскільки легкий сухий супісок темного відтінку з консервації розкопу 1971 року українського археолога Романа Юри (1927–1977) при витяганні свердла на поверхню інтенсивно зсипався у просвердлені отвори на третину їхньої глибини. Водночас, при проколюванні товщі ґрунту за допомогою щупа відзначався опір ґрунту на глибині близько 4,00–4,30 м (рис.11). Не виключено, що тут існує засипаний ґрунтовий склеп, викопаний методом підбою від входу до церкви, що зафіксовано георадарними вимірюваннями Івана Ільчишина.

Рис.11. Перевірка глибини свердловини щупом

За історичними даними, у першій половині ХVІІ ст. маєток в Суботові у Богдана Хмельницького відібрав польський шляхтич Д. Чаплинський, який, скоріш за все, почав будувати собі на цій території замок. На місці церкви він спорудив оборонну башту замкового форпосту з підземними приміщеннями, що характерно для оборонного зодчества ХVІ–ХVІІ століть в Україні (приклади – замок і Домініканський монастир у Старокостянтинові, замки в Кам’янці-Подільському, Барі, Хмільнику). На випадок облоги та загальних потреб оборонців вона повинна була мати й колодязь, воду з якого підіймали до горища, де розміщувалися стрільниці. Можливо, після повернення маєтку гетьман добудував на основі башти церкву та прибудував до неї апсиду. У 2005–2008 роках архітектурні та ремонтно-будівельні роботи на території церкви виконували черкаські фахівці, але експедиція Інституту археології НАН України не змогла отримати від них документації про ці роботи, тому дослідники нічого не можуть сказати про добудову апсиди.

Архітектура Іллінської церкви приховує ще чимало темних плям, пов’язаних із похованням Великого гетьмана, які потребують дослідження на сучасному науковому рівні. Нарешті, необхідно простежити процес спорудження церкви та її підземних приміщень і ходів у ХVІІ ст., зафіксованих неінвазійними, напівінвазійними й археологічними методами. Археологи сподіваються, що подальші розкопки над місцями аномалії в центрі й у південно-західній частині церкви задля виявлення крипти та ймовірного колодязя, а також підземних ходів навколо церкви, що ведуть, скоріш за все, до неї, дозволять відкрити таємниці, які вже понад 300 років зберігає усипальниця Великого гетьмана. Наукові дослідження у церкві і навколо неї 2019 року дозволили вченим припустити розташування склепу Богдана Хмельницького всередині церкви та визначити її оборонною спорудою – форпостом Суботівського замку.

Лариса Виногродська, старший науковий співробітник відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України, керівниця Чигирино-Суботівської археологічної експедиції Інституту археології НАН України у 2019 році