Попри повномасштабне вторгнення РФ, завдяки Збройним Силам України спільна археологічна експедиція Інституту археології НАН України і Центру балтійської та скандинавської археології (Шлезвіґ, Німеччина) цьогоріч продовжила вивчати комплекс різночасових археологічних пам’яток «Острів–Сухоліси» у Пороссі (Київська область).
Комплекс представляють унікальний ґрунтовий могильник, залишений групою західнобалтських мігрантів XI ст., а також поселенські пам’ятки ранньослов’янського та пізньоримського часу, раннього залізного віку і доби бронзи. На протилежному боці річки, на низькій надзаплавній терасі розташовуються давньоруське городище й відкрите поселення XI–XIII та XVIІ–XIX ст. в урочищі Старі Сухоліси.
Дослідження тривають у межах міжнародного проєкту «Baltische Migranten an der Ostgrenze der Kiever Rus. Der spätwikingerzeitliche archäologische Komplex von Ostriv am Ros (Ukraine)» / «Балтські мігранти на східному кордоні Київської Русі. Археологічний комплекс кінця епохи вікінгів Острів на Росі» (2022–2028 рр.), що його підтримує Німецький дослідницький фонд.
2023 року роботи виконували працівники Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України, студенти-практиканти Українського державного університету імені Михайла Драгоманова й Академії сучасного мистецтва імені Сальвадора Далі, а також студенти-волонтери з Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Сьомий польовий сезон присвячується вивченню північно-східної та центральної частин пам’ятки. Дослідники заклали розкоп загальною площею 300 м2.
На превеликий жаль, територію пам’ятки використовують як сільськогосподарські угіддя, що вкрай негативно впливає на збереження поховальних комплексів. Частина поховань, виявлених цьогоріч, пошкоджені оранкою та пограбовані.
Протягом двох місяців учені зафіксували 12 середньовічних поховальних комплексів різного ступеню збереження та понад 20 різночасових об’єктів (переважно черняхівської культури – III–V ст.). Потужність культурних нашарувань на цій ділянці сягала 2 м углиб.
Поховальні комплекси неглибоко (на глибину від 0,3 до 0,8 м) занурені у потужні гумусовані культурні нашарування, що, своєю чергою, майже унеможливлює фіксацію меж поховальних ям і споруд. Проте цього сезону археологи виявили залишки кількох гробовищ (5 комплексів) у вигляді фрагментів трухлявої деревини і тліну. У трьох комплексах знайдено залізні цвяхи, котрими скріплювали кришки трун. В одному з поховань (№ 117), окрім решток поховальної споруди, на 0,2 м вище комплексу зафіксовано горілу напівколоду, орієнтовану довгою віссю в тому ж напрямі, що й небіжчиця. У поховальному обряді представлені пережитки, пов’язані з процесами переходу балтського анклаву від язичництва до християнства.
Поховання різняться за орієнтацією: двох небіжчиків покладено головами на північ, ще двох – із невеличким відхиленням на захід. На північний захід орієнтовано трьох спочилих. В одному випадку зафіксовано південно-східну орієнтацію, ще одне поховання трапилось у перевідкладеному стані.
П’ять поховань належали дорослим чоловікам, два – жінкам, ще п’ять – дітям. Чоловічі поховання супроводжувались елементами озброєння: у трьох комплексах науковці виявили залізні сокири з опущеним лезом, двома боковими щекавицями та подовженим вирізним обухом. Цей тип є наймасовішим для Східної Європи у ХІ–ХІІІ ст.
Цього сезону археологи вперше зафіксували на пам’ятці бойові залізні розкладні серпи так званого «салтівського типу», датовані другою половиною X – початком XI ст.
До того ж, у похованні вперше знайдено давньоруський гончарний горщик першої половини – середини XI ст. Окремі фрагменти й розвали подібних посудин трапляються в культурному шарі пам’ятки з 2019 року. Вони, ймовірно, свідчать про певні поминальні ритуали.
Серед зафіксованих елементів одягу – підковоподібна фібула зі спіралеподібними закінченнями. Крім того, трапляються елементи поясного набору: в двох похованнях дослідники знайшли бронзові пряжки з прямокутною рамкою, характерні для першої половини XI ст., ще в одному випадку – масивну ліроподібну пряжку середини XI – початку XII ст. У двох комплексах виявлено бронзові кільця-розподілювачі. Траплялися й прямокутні точильні камені з отвором для підвішування X–XI ст. (у двох похованнях). В одному випадку поряд із бруском знайдено точильний кремінь і масивне калачеподібне кресало, вміщені, вочевидь, у невелику сумку з органічних матеріалів (тканини, шкіри), яку поклали праворуч від черепа небіжчика. Археологам також трапилися рештки залізних ножів, розташованих на поясі, на правому чи лівому боці небіжчика.
Інвентар жіночих поховань становлять яскравіші матеріали. Цього сезону виявлено вже шосту виту шийну гривну типу «Totenkrone». Імовірно, подібні предмети мали не лише економічне, а й певне сакральне значення. Можливо, їх слід інтерпретувати як посаг молодих жінок, наділений їм батьками, що посідали вагоме майнове й соціальне становище в суспільстві прусів і ятвягів.
Представлені також елементи одягу та прикраси: невеличка підковоподібна фібула зі спіралеподібними закінченнями, бронзовий ланцюжок, бубонці, різноманітні скляні намистини, бронзові пронизки та спіральки, браслет із зооморфними закінченнями, витий перстень. Уперше зафіксовано трапецієподібну підвіску з тонкого листа бронзи вкритого шаром білого металу (можливо, це посріблення). Траплялися й побутові предмети – наприклад, пряслиця з овруцького шиферу. В одному похованні залізний ніж містився у дерев’яному футлярі з бронзовими конструктивними елементами. В іншому – біля ніг спочилої зафіксовано рештки дерев’яного відра: окислені фрагментовані залізні оковки й вушка. Загалом усі матеріали з жіночих поховань археологи датують у межах XI ст.
Окрім поховань, науковцям вдалося дослідити нашарування більш ранніх епох. Переважна більшість об’єктів – неглибокі ями овальної або неправильної форми.
Археологи виокремлюють частково досліджену торік підпрямокутну споруду на пологому схилі першої надзаплавної тераси (об’єкт № 115). В її (споруди) заповненні зафіксовано масивні завали печини і глиняної обмазки, чимало гончарної кераміки черняхівської культури. Північно-західний край споруди перерізала зернова яма з глибоким підбоєм.
Особливої уваги варті й великі ґрунтові господарські ями (об’єкти № 109 і № 117), котрих на тій чи тій стадії їхнього функціонування використовували як сміттєві ями. У центральній частині розкопу зафіксовано залишки глиняної підмазки підлоги, рознесеної землерийними тваринами, а також стовпові ями. Траплялися також скупчення каміння і завали пропеченої глини – ймовірно, фрагменти зруйнованої опалювальної споруди. Можливо, тут розташовувалася житлова споруда. Дослідники виявили кілька горизонтів запуску об’єктів, що в майбутньому дасть змогу поглибити знання про планувальну структуру й етапи функціонування поселення черняхівської культури.
У культурних нашаруваннях зафіксовано численний керамічний матеріал, представлений ліпними та гончарними посудинами черняхівської культури, окремі фрагменти належали до доби бронзи і раннього залізного віку. Крім того, траплялися різноманітні індивідуальні знахідки: римські денарії, арбалетоподібні фібули, залізні й бронзові поясні пряжки, залізні ножі та цвяхи, намистини, фрагменти жорен, скляний шлак, кістяні проколки і чимало тваринних кісток.
Зафіксовано також два подібні між собою горщики без верхніх частин (один – накритий пласким каменем, інший – фрагментом амфори пізньоримського часу), котрі, до того ж, розташовувалися неподалік один від одного. Схожий розвал виявлено на близькій ділянці досліджень 2022 року.
Загалом цьогорічні розкопки суттєво збагатили інформативну базу науковців щодо поховальної практики, матеріальної та духовної культури балтських мігрантів у Пороссі. Водночас, археологи виявили цікаві об’єкти більш ранніх часів, які надають нові відомості про структуру й етапи заселення, господарського освоєння і розвитку матеріальної культури досліджуваної території.
Оригінал новини на сайті НАН України
