Улітку 2018 року фахівці Інституту археології НАН України повернулися до дослідження унікального Більського городища, що на Полтавщині.
Це – велетенське укріплення, котре має площу понад 4020 га та вали завдовжки близько 35 км. У Європі інших пам’яток такого масштабу немає. Попри понад сторічні дослідження Більськ приховує в собі ще чимало таємниць. У минулі роки завдяки зусиллям учасників Більської археологічної експедиції Інституту археології НАН України, яку нині очолює старший науковий співробітник відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Денис Гречко, було встановлено, що весь комплекс споруджувався у стислі терміни (впродовж 1–2 років) орієнтовно в середині VI ст. до н.е. Однією із загадок залишався період існування городища у V–IV ст.ст. до н.е., коли регіон розвивався в межах північнопричорноморської Скіфії. Під час польового сезону 2018 року науковці мали на меті з’ясувати, чи застигло Більське городище в своїх первинних формах у цей час.
Мапа Більського городища. Червоними кружечками позначено місця археологічних досліджень у польовому сезоні 2018 року
На початку ХХ ст. археолог Василь Городцов відзначив наявність залишків валу всередині городища. Досі вчені не були схильні вважати його насипаним у ранньому залізному віці та припускали, що це рештки межового валу між Московською державою та Річчю Посполитою.
Вал, вигляд згори (аерофотозйомка)
Сучасні дослідження валу дають підстави стверджувати, що його було створено у V ст. до н.е. – на відображення істотних змін, які відбувались у період припинення життя на території Західного укріплення, поселеннях в урочищах Царина Могила і Лісовий Кут. Розкопки 2018 року показали, що плато зі Східним укріпленням виокремлювалося з решти території Великого Більського городища «південним» валом. Основним місцем проживання осілого населення стало Східне укріплення, котре пережило розквіт у наступне століття. Таким чином, археологам вдалося зовсім інакше поглянути на історію городища, яке саме в той час, хоч і зменшилось у розмірах, але набуло деяких рис міста (йдеться про елементи планування, значний за площею дерев’яний храм, ремісничий квартал і некрополі, розташовані за стінами).
Проте учасники експедиції не зупинилися на досягнутому і дослідили також кургани у південній частині Більського городища (група Б). Тамтешній некрополь було створено саме після виокремлення цієї частини городища з житлового простору вищеописаним валом і перетворено на частину «міста мертвих». Дослідження як попередніх років, так і 2018 року вказують на те, що в цьому місці ховали осіб із високим соціальним статусом – воїнів та членів їхніх родин. Особливо прикметною серед поховань є могила важкоозброєного воїна у залізному захисному обладунку: в ній учені знайшли гончарний глечик із Херсонесу Таврійського (сучасне м. Севастополь, Автономна Республіка Крим). Ця знахідка – унікальна для всього Лісостепу.
Зарубіжні учасники досліджень Більської археологічної експедиції у польовому сезоні 2018 року –
археологи з Яґеллонського університету (Краків, Республіка Польща) –
розчищають гончарний глечик із Херсонесу Таврійського
17-й курган групи Б
Дубова плаха стіни гробниці з кургану 28 групи Б, вік якої налічує 2400 років
І навіть після цих робіт найголовніше відкриття було у вчених іще попереду. Впродовж тривалого часу на території Дніпровського лісостепового Лівобережжя не було відомо ґрунтових (без курганів) могильників цього часу – питання про те, де ховали своїх померлих звичайні землероби, залишалося відкритим. Починаючи розкопки на Барвінковій Горі (відкритій галявині за зовнішнім валом городища з чудовою панорамою на заплаву р. Ворскла), археологи й не сподівалися віднайти щось незвичне. І були здивовані, коли замість плями господарчої ями побачили череп людини. Після того, як студенти, котрі брали участь у польових дослідженнях неподалік, повідомили про відкриття решток ще одного свідка повсякденного життя Більська у V–IV ст. до н.е., дослідники зрозуміли, що таки натрапили на залишки некрополя пересічного населення Східного укріплення. Цей об’єкт розташовується за 100 м метрів на північ. Під час розкопок виявилося, зокрема, що дітям і жінкам в останній шлях клали скромний інвентар – наконечник стріли, намисто, залізні браслети, бронзові скроневі кільця, пряслице.
Під час робіт на Барвінковій горі
Поховання №4 на Барвінковій горі
Череп зі скроневим кільцем, знайдений у похованні №2 на Барвінковій горі
Важливу інформацію про природні умови, в яких місцеве населення створило південний вал і ховало своїх померлих у курганах групи Б та на Барвінковій Горі, археологи отримали завдяки тісній співпраці з колегами з Інституту географії НАН України: палеоґрунтознавчі дослідження тут проводив науковий співробітник відділу геоморфології та палеогеографії цієї академічної установи кандидат географічних наук Анатолій Кушнір. Результат його роботи – нові дані про природні умови проживання людини в скіфський час. Вони свідчать про те, що на той час на території Більського городища переважали чорноземоподібні ґрунти, а на момент утворення досліджуваних археологічних пам’яток панівними природними умовами були лісостепові, з активним промивним режимом.
Науковий співробітник відділу геоморфології та палеогеографії Інституту географії НАН України
кандидат географічних наук Анатолій Кушнір
У цілому, польовий сезон 2018 року дав змогу учасникам Більської археологічної експедиції Інституту археології НАН України суттєво доповнити знання про розвиток Більського городища в останній період його існування. Вченим приємно, що їхні дослідження привернули пильну увагу місцевого населення та ЗМІ, – це додало їм упевненості в правильності обраного шляху. Шляху збереження, вивчення й популяризації вітчизняної культурної спадщини. Дослідження цього феноменального комплексу планується продовжити у польовому сезоні 2019 року.
Додатково про минулорічні розкопки на Більському городищі дізнавайтеся з повідомлень українських ЗМІ:
https://poltava365.com/novi-arxeologichni-vidkrittya-zrobleni-v-bilskomu-gorodishhi.html
