Наприкінці серпня та в першій половині вересня біля с. Щасливцеве Генічеського р-ну Херсонської області працювала Арабатська експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом Ю. В. Болтрика. 

Цього сезону експедиція дослідила добудову до великого, висотою 4 м, кургану доби ранньої бронзи.

Голова виконкому Щасливцевської сільради В. О. Плохушко повідомив про провалля, що утворилося поблизу найбільшого кургану поблизу села. З інформації стало зрозуміло, що провалилась поховальна катакомба на північному краю видовженого насипу (первісна довжина 56 м, вціліло 32 м, висота 0,3 м), так званому хвості, що відходив від тіла великого кургану.

Після нетривалого підготовчого періоду (фінансування експедиції взяла на себе Щасливцевська територіальна громада) роботи розгорнули швидко. Вже з першого дня робіт стало зрозуміло, що провал стався над поховальною камерою досить великих розмірів. З огляду на сусідство великого кургану доби бронзи, відразу виключили версію про скіфську приналежність катакомби. І подальші роботи, що тривали більше тижня, це підтвердили. Стала зрозумілою вся картина поховального комплексу. Невелика кругла вхідна яма, глибиною 2 м від сучасної поверхні, в верхній частині мала діаметр 0,8 м і майже вдвічі розширювалася в середній частині. З неї до поховальної камери розмірами 3,2 м на 1,8 м вів невеликий лаз. В центральну частину камери, випростано, головою на захід, поклали чоловіка. Ще на рівні попередньої розчистки його залишків стало зрозумілим, що це статусне поховання очільника певної групи населення Інгулецької катакомбної культури доби середньої бронзи.

Подальші дослідження залишків поховання підтвердили та посилили цю думку. З’ясувалося, що небіжчика супроводжував набір речей. Серед них добре заполірований кам’яний молоток з дерев’яним руків’ям, з бездоганним круглим отвором. Цей артефакт, що слугував символом влади небіжчика, підтверджував його високий соціальний статус. Відбитки посоху з круглим навершям на долівці камери, разом з 7 мініатюрними стрілами зі світло-жовтого прозорого кременю, доповнювали картину. Голову та кінцівки небіжчика було пофарбовано вохрою. Ретельне дослідження залишків черепа (його розчавило падінням склепіння катакомби), дозволило встановити, що голову померлого перед похованням відокремили від тіла та піддали обряду мацерації. Археологічно подібні випадки зафіксовані в регіонах р. Молочної та степового Криму біля Джанкою.

Тут варто подякувати мешканцю с. Щаслицеве Дмитру Борисенко, який першим помітив та повідомив про провалля біля кургану керівника територіальної громади. Завдяки пильності та небайдужості Дмитра Борисенка для науки збережено важливий поховальний комплекс 25 – 24 ст. до н.е., який посяде чільне місце в системі пам’яток доби бронзи доби бронзи Степової України.

Подальші дослідження насипу‑добудови до кургану №4, дозволили відкрити ще п’ять давніх поховань. Одне з них катакомбної культури з трьома небіжчиками (серед них і дитина). Поховальна камера (сусідня з попередньою могилою) витягнута з заходу на схід і під її протилежними торцевими стінками виявлено дві орнаментовані ліпні посудини. Кістки двох небіжчиків були відсунуті під стінку камери протилежну входу, аби звільнити місце третьому, тобто могилу використовували за принципом склепу.

Наявність на головній осі насипу-добудови ще чотирьох могил бабинської археологічної культури змушує вважати, що саме завдяки їм збудували цей «хвіст» кургану. На це вказують і раніше розкопані подібні досипки. Могили «бабинців» приблизно на два три сторіччя молодші за катакомбні, тоді як тут опинились дві могили останніх, ще й вагомих в соціальному плані? Вірогідно, поруч, за 50‑60 м від вже існуючого великого кургану №4, скоріш за все, тоді ще не дуже великого за розмірами, звели скромний насип для «катакомбників», який потім бабинці перекрили насипом–досипкою. Власне тому катакомбні могили і опинилися на його північній периферії.

Поховання носіїв бабинської археологічної культури дали матеріал для антропологів, а у двох могилах немовлят вдалося виявити дві невеличкі посудини.

Варто зазначити, що перспективним для подальшого дослідження є і сам курган №4. Він найбільший серед насипів навколо с. Щасливцеве і є крайнім з півдня в розтягнутому ланцюгу (довжиною 3 км) з п’ятьох курганів. Слід зазначити, що на трьохверстовій карті 1913 р. налічується дев’ять насипів, проте на сьогодні маємо лише п’ять, інші розорані десь ховаються в полі.