Секція археології і давнього мистецтва ІСОМ України за підтримки Інституту археології НАН України, Національного музею мистецтв ім. Б. і В. Ханенків, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у квітні 2016 р. започаткувала проведення методичних семінарів з історії гуманітаристики України. Мета ініціативи — створення майданчику для обміну думками й досвідом у царині використання різних технік і методів історіографічних студій. Історія археології, мистецтвознавства, сходознавства, музейництва як дисципліни, що постійно розвиваються, передбачають пошук, розширення й експериментування у методологічних підходах. Правомірно, що цілий спектр концептів, понять, категорій, які широко використовуються у сучасному вітчизняному й закордонному історіографічному процесі, можуть бути з успіхом впроваджені у вивчення археології та давнього мистецтва України. Верифікація дієвості й доцільності залучення подібного дослідницького інструментарію потребує постійного комунікативного осередку, роль якого й виконує семінар з історії археології та мистецтвознавства України. Окрім того семінар забезпечуватиме міждисциплінарну й міжінституціональну взаємодію, до дискусій запрошуються провідні спеціалісти з профільних академічних інститутів, музейних установ, університетів України, а також всі, хто цікавиться історією української гуманітаристики.

Протягом 2017 р. учасники Науково-методичного семінару з історії археології та мистецтвознавства провели 13 зустрічей — дискусій, лекцій, виїзних засідань, екскурсій, — на яких розглядалися різні питання й аспекти історії гуманітаристики ХІХ—ХХІ ст.

Рік розпочався доповіддю Олени Романової (Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України) «Колекція негативів на склі «Стародавній Єгипет» Наукового архіву Інституту археології НАН України — візуалізація фрагменту історії українського музейництва 1920–30 х рр.», виголошеною 13 січня 2017 р. Дослідниця оприлюднила результати роботи над колекцією негативів на склі Наукового архіву Інституту археології НАН України, виявленою Галиною Станиціною (Інститут археології НАН України) під час інвентаризації фотоматеріалів структурного підрозділу. О. Романова коротко охарактеризувала склад збірки негативів на склі «Стародавній Єгипет» та процес її нової інвентаризації, виклала принципи, за якими здійснювалася каталогізація колекції. Дослідниця виявила в архівних установах України документи, які дозволяють реконструювати історію колекцій давньоєгипетських пам’яток музеїв Києва, зображених на негативах. На думку О. Романової, варто виділяти два періоди для цієї історії — «період збирання» (друга половина ХІХ ст. — 1917 р), коли, власне, створювались колекції Церковно-археологічного музею, Художньо-промислового і наукового музею ім. імператора Ніколая Александровіча, Археологічного музею Київського університету, а також «період адміністрування», що охоплює історію колекцій давньоєгипетських предметів за радянської доби (1917—1941), коли внаслідок різних подій три колекції були об’єднані в одну в Лаврському музеї культів та побуту / Музеї історії релігій Всеукраїнського музейного городка на території Києво-Печерської лаври. О. Романова особливу увагу приділила результатам вивчення текстових і візуальних джерел, що дозволяють розкрити основні етапи реставрації й вивчення давньоєгипетських пам’яток М. Касперовичем та групою його учнів і колег у Реставраційних майстернях Всеукраїнського музейного городка/ Всеукраїнських реставраційних і репродукційних майстернях протягом 1930-ті рр. Було дано коротку характеристику давньоєгипетським пам’яткам, зображеним на фотонегативах, вказано, де нині перебувають ці артефакти, описана група негативів-репродукцій із зображеннями давньоєгипетських пам’яток і місць та їхній історичний контекст. Під час обговорення доповіді О. Романової учасники семінару дискутували щодо системи організації гуманітарної науки в Україні у 1920—30 х рр., про значення музеїв у науковому житті, обговорили питання наукової реставрації музейних предметів у міжвоєнний період, а також інформаційний потенціал негативів на склі, їх верифікацію та коментування іншими джерелами.

10 лютого доповідь «Історик/археолог/антрополог у дзеркалі антропології науки» виголосила Тіна Полек (Науково-дослідний інститут українознавства). Під час зустрічі йшлося про особливості наукового життя та специфіку дослідження цього явища, окреслено методологію антропології професій, розгляд науковців як професійної субкультури та інші підходи до розуміння наукової спільноти як предмету дослідження. Т. Полек запропонувала глибше зануритися й поглянути на науковця з точки зору антропології науки та спробувати розібратися, як наукова спеціалізація конструює бачення світу, як наука формує сприйняття реальності і судження, як це — жити в науці і жити наукою. У фокусі дискусії опинилися механізми реалізації та інструментарій антропологічних досліджень академічного середовища на прикладі істориків/археологів/антропологів, антропологія професій та антропологія науки, включене спостереження, глибинні інтерв’ю, процеси виникнення професійних ідентичностей, саморефлексія у науковій спільноті (фольклор, мемуари, спогади) тощо.

10 березня Катерина Чуєва (Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків) під час зустрічі «Підробки. Археологія. Музеї» поділилася враженнями від участі у міжнародній зимовій школі «Anthropology of Forgery. A multidisciplinary approach to the study of archaeological fakes», що відбулася в Університеті Падуї в лютому 2017 р., наголосила на необхідності дослідження українських музейних колекцій на предмет ідентифікації підробок та каталогізації даної категорії предметів, закцентувала увагу на проблемах термінології, методології вивчення підробок, важливості комунікації із закордонними дослідниками тощо. Учасники зустрічі також обговорювали питання професійної етики в контексті вивчення підробок, проблему експонування археологічних підробок із музейних колекцій та ін.

На початку квітня відбулася перша виїзна зустріч учасників семінару — екскурсія-дискусія з історичної некрополістики на Байковому кладовищі, яку провів історик Михайло Кальницький.

12 травня учасники семінару відвідали Національний художній музей України, де мали змогу ознайомитися з можливостями меморіальної топографії міст й будинків на прикладі історії Міського музею / Київського музею старожитностей і мистецтв / Київського художньо-промислового і наукового / Національного / Першого державного / Всеукраїнського історичного ім. Т. Г. Шевченка в Києві / Державного українського музею / Київського державного музею українського (народного) мистецтва. Авторську екскурсію приміщеннями музею провела Юлія Литвинець (Національний художній музей України), акцентуючи увагу на історичному та сучасному функціональному призначенні кімнат «музею з левами», розповідаючи, хто працював й жив у цих стінах, які колекції зберігалися й зберігаються тут. Юлія Зиновіїва (Національний художній музей України) і Анна Яненко (Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник) представили невеличку візуальну подорож музеєм першої третини ХХ ст. — світлини з колекції Національного художнього музею України, Інституту археології НАН України, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, приватних колекцій тощо.

Дослідниця історії архітектури Олена Мокроусова (Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій) 9 червня в рамках доповіді «Творці та замовники київської архітектури у дзеркалі ділового та особистого спілкування» ознайомила присутніх із можливостями вивчення взаємин між істориками, археологами, мистецтвознавцями, архітекторами, музейниками, — представниками спільноти, котра створювала інтелектуальний і фізичний простір української гуманітаристики. Учасники семінару обговорювали особливості джерелознавчої критики ділового й особистого листування, відмінності у задумах і реалізаціях архітектурних проектів, архітектуру міста як відображення інтелектуального урбаністичного простору тощо.

8 липня 2017 р. дослідники/ці історії гуманітаристики України мали змогу безпосередньо взяти участь у створенні нового джерела усної історії повсякденного та інтелектуального життя Інституту археології НАН України під час зустрічі-екскурсії на території Видубицького монастиря. Зустріч була сфокусована на подіях і людях, які працювати в Інституті, що протягом 1970—90-х рр. перебував саме тут. Комусь з учасників пригадати, а більшості — дізнатися про установу тих часів, про експедиції та наукові розробки інституту, про локалізацію відділів, фондів, архіву, бібліотеки інституту тощо допомогли своїми живими розповідями співробітники Інституту археології НАН України — Андрій Томашевський, Вікторія Колеснікова, Галина Станиціна. Водночас, Віра Павлова (Музей історії Десятинної церкви) надала інформацію про історію археологічних досліджень Видубицького монастиря та ознайомила колег з актуальними розвідками щодо створення, відбудови й реставрації Михайлівського собору. Було висловлено думку про необхідність меморіалізації «місць пам’яті» інтелектуальної спільноти України (наприклад, шляхом встановлення анотаційних дощок на будинках, де розміщувалися інститути Національної академії наук у різний час), що особливо важливо у світлі відзначення 100 ї річниці заснування Української академії наук. Також обговорювалися методологічні аспекти опрацювання джерел усної історії та особливості введення їх до наукового обігу.

12 серпня Анна Яненко (Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник) у формі екскурсії-дискусії розповіла про основні віхи музейного життя, що вирувало наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. на території Києво-Печерської лаври. Дослідниця надала інформацію про людей, котрі жили й працювали тут, структурні підрозділи та середовище Всеукраїнського музейного городка й академічних музейних інституцій.
У доповіді Ігоря Цеунова та Дар’ї Черкаської (Інститут археології НАН України) «Методологічний перелом: погляд з Києва», виголошеній 8 вересня, йшлося про особливості теоретико-методологічної перебудови радянської археології та проявах цього процесу в підрадянській Україні. На думку дослідників, у міжвоєнному Києві сформувався потужний науковий центр, представники якого не тільки впроваджували нові ідеї та методи, розроблені у Ленінграді та Москві, а й були безпосередніми учасниками теоретико-методологічні дискусії в радянській археології, що розгорнулася у 1930 х рр. Відповідь на питання щодо рівності Києва Москві й Ленінграду потребує залучення до наукового обіду нових джерел, оскільки більшість робіт українських радянських науковців міжвоєнного періоду залишилася неопублікованою. Водночас, документальні свідчення підтверджують, що археологи УСРР/УРСР комунікували з представниками інших наукових центрів, як радянських, так і зарубіжних.

27 вересня засідання Семінару відбулося в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. За сприяння Галини Ковальчук (Інститут книгознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) учасники семінару мали змогу ознайомитися із історичними книжковими зібраннями Києва у фондах відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, їхньою історією та сучасним станом.

Продовжуючи практику виїзних засідань, 13 жовтня учасники семінару відвідали ще один інтелектуальний осередок Києва — Музей історії Десятинної церкви, де Віра Павлова і Віталій Козюба провели зустріч-екскурсію «З історії дослідження Десятинної церкви: приклад музейного трактування».

Під час зустрічі 10 листопада обговорювалися інституціональні аспекти розвитку музейництва України у міжвоєнний період. Олександр Бонь підготував лекцію-дискусію «Музей українських діячів і мистецтва: люди і зміст». Дослідник звернув увагу на роль у формуванні експозиції та розгортанні діяльності Музею українських діячів науки і мистецтва академіка ВУАН О. Новицького, зупинився на віхах його життя й діяльності. О. Бонь детально розповів про основні напрямки роботи Музею: комплектування, наукове опрацювання, упорядкування й інвентаризація колекції; науково-організаційна робота; розробка наукових концепцій; створення виставок і експозицій; здійснення наукових відряджень і екскурсій тощо. Внаслідок копіткої праці у Музеї на початок 1930 р. було зібрано важливі колекції: матеріали родини Алчевських, Д. Багалія, М. Біляшівського, Б. і М. Грінченків, П. Демуцького, В. Доманицького, І. Каманіна, О. Кониського, П. і О. Кулішів, О. Лазаревського, родини Лебединцевих, М. Левицького, Лесі Українки, М. Лисенка, Г. Нарбута, І. Нечуя-Левицького, Г. Павлуцького, І. Рудченка, О. Русова, О. Сластіона, М. Сумцова, А. Терниченка, Т. Шевченка, В. Щавинського, Д. Щербаківського та багатьох інших. Співробітники Музею побудували низку виставок: присвячену М. Лисенкові (відкрилась 3 квітня 1927 р. у приміщенні Музею по вулиці Жертв Революції 23); сторіччю з дня народження Ганни Барвінок; Д. Щербаківському з нагоди півріччя смерті; М. Коцюбинському з нагоди 15-річчя з дня смерті; виставку «ВУАН на сучасному етапі» (відкрилась 5 червня 1932 р. у нововідремонтованому приміщенні на території Всеукраїнського музейного городка). О. Бонь особливу увагу приділив біографіям співробітників установи — О. Новицького, Є. Рудинської, Н. Романенко. Під час зустрічі учасники семінару обговорювали особливості функціонування музейних інституцій у структурі ВУАН, а також можливості і перспективні напрямки біографічних студій.

20 грудня Катерина Чуєва виголосила доповідь «Кападокійські мотиви. До історії дослідження печерних комплексів Криму та Кападокії (розповідь за підсумками щорічних мандрівок Туреччиною)». У зв’язку з пошуками аналогій до стінописів та літургічного облаштування виявленого 2004 р. Т. Бобровським та К. Чуєвою печерного храму на Загайтанській скелі (поблизу м. Інкерман, Крим) дослідники протягом 2009—2017 рр. приділяли особливу увагу огляду печерних комплексів Кападокії та аналізу відповідної наукової літератури. У результаті акумульовані фотоматеріали та дані спостережень дозволяють переосмислити низку інтерпретацій печерних середньовічних комплексів Криму і самої Кападокії.

У 2018 р. Науково-методичний семінар з історії археології та мистецтвознавства України планує продовжити свою роботу з метою сприяння розвитку історії гуманітаристики, міждисциплінарним студіям, співпраці наукових і музейних інституцій.

Якщо Ви маєте бажання стати учасником Науково-методичного семінару, просимо звертатися за детальною інформацією до координатора проекту (А. Яненко, ).

Олександр Бонь,
Олена Романова,
Дар’я Черкаська,
Катерина Чуєва,
Анна Яненко