22 травня 2020 р. відбулася чергова зустріч Семінару з історії гуманітаристики в Україні в форматі онлайн-конференції.
Наталя Хамайко, молодший науковий співробітник відділу Наукові фонди Інституту археології, виголосила доповідь «Дослідження Михайлівського Золотоверхого Монастиря 1920–1960-х рр.: неопублікована археологія», де йшлося про архівні та фондові колекції матеріалів з археологічних досліджень території Михайлівського Золотоверхого монастиря.
І сам Михайлівський Золотоверхий собор, і навколишня територія монастирської садиби неодноразово ставали об’єктом археологічних досліджень, однак далеко не всі результати робіт були опубліковані.
Наймасштабніші роботи проводились тут у 1930-40-х рр., викликані руйнуванням у 1934-1936 рр. споруд монастирського комплексу та наступним запланованим спорудженням на Володимирській гірці урядового кварталу. Розкопки проводились як безпосередньо на території храму, так і на прилеглих ділянках у 1938, 1940, 1948-1949 рр. І саме їм пощастило, принаймні частково, бути залученими до наукового обігу. Роботи велися в основному силами київських археологів, однак роботами керував співробітник ІІМК СРСР з Ленінграду Михаіл Каргер. Розкопки на території Михайлівського Золотоверхого монастиря були частиною масштабного археологічного дослідження Києва «великокняжої доби»1930-х – початку 1950-х рр. під його загальним наглядом. Саме ці матеріали увійшли до двотомного видання "Древний Киев" (т. 1 - 1954 р, т. 2 - 1961 р.). Частково були опубліковані й археологічні знахідки, отримані завдяки цим розкопкам, у серії спеціальних статей Галі Корзухіної, Наталі Хамайко, Лесі Чміль, Мар'яни Гунь та Людмили Мироненко.
Однак, археологічні обстеження території монастиря, а також розвідки та розкопки на території як самого собору, так і монастирської садиби проводились Інститутом історії матеріальної культури УРСР за участю Сергія Гамченка, Теодосія Мовчанівського, Сильвестра Магури, Івана Бондаря та інших археологів протягом 1928, 1929, 1934, 1936-1937 рр. Інформація про це вкрай уривчаста і збереглася виключно у вигляді розрізненої архівної документації — негативів та фотовідбитків власне ходу розкопок, а також інтер'єрів та екстер'єрів собору, робочих моментів на розкопі та процесу дослідження самого собору, виявлених завдяки археологічним роботам знахідок.
Воєнні роки внесли свої корективи і в хід масштабного проєкту з дослідження архітектурних пам'яток давньоруської доби об’єднаної археологічної експедиції Інституту археології УРСР та Інституту історії матеріальної культури АН СРСР під загальним керівництвом М. К. Каргера. На цей час дослідження перервалися, однак земляні роботи на території колишнього монастиря велися. Так, по звільненню Києва у 1944 р. тут відновив роботу Київський державний художній інститут. Трапезна, що вціліла під час руйнування споруд монастиря, слугувала столовою для студентів інституту, і поблизу неї в 1944 році вирішено було спорудити овочесховище. Саме за цими роботами і спостерігав у той час Давид Бліфельд, який щойно повернувся з евакуації, яку пережив в Уфі. Матеріали цих розвідок не тільки не були опубліковані, але і не збереглися серед польової документації Наукового архіву. Натомість, збереглася частина отриманої ним колекції археологічних знахідок, що представляє собою керамічний посуд XVIII ст.
В середині 1960-х, коли Київ почав активно розбудовуватися, археологи вели спостереження на ділянках, пов'язаних з будівництвом і земельними роботами. Одним з таких стало спостереження Володимира Дяденка 1967 р. на території Михайлівського монастиря. Цими роботами було виявлено землянку передмонгольського часу, археологічні знахідки з якої збереглися у вигляді колекції Наукових фондів. Ці дослідження, на жаль також не були опубліковані, як і не збереглась архівна документація, так що матеріали фондів є фактично єдиним джерелом інформації про них.
