Це видання завжди віддавало перевагу висвітленню важливих наукових відкриттів з моменту її заснування у 1880 році — на початку коштом Томаса Едісона.

Сьогодні Science продовжує публікувати найкращі наукові дослідження у статтях, що стабільно входять до числа найбільш цитованих у світі.

Розділ "Новини" наповнюється журналістами, які популярно висвітлюють визначні наукові здобутки для широкого загалу. Так, Ендрю Каррі, дізнавшись про відкриття, зроблені на Подолі давньоруського Києва, звернувся до авторів по інтерв'ю.

Знахідки, про які йшлося в дослідженні, опублікованому у Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences цього місяця, походять із розкопок 2007-2011 рр. на Київському Подолі. Роботи проводилися Центром археології Києва Інституту археології НАН України, очолюваним Михайлом Сагайдаком. Це мали бути доволі рядові розкопки ділянки, призначеної під забудову. Попередні розвідкові роботи на цій ділянці не дали визначних результатів. Однак подальші дослідження загону, що працював на вул. Спаській, 35 під керівництвом Наталі Хамайко (нині - м.н.с. відділу Наукові фонди), виявили у тому числі три давньоруські садиби із численними об'єктами і знахідками.

Одними із них виявилися рештки черепів моржів – вкрай незвична знахідка для Подніпров'я.

Насправді, все у цих знахідках було несподіванкою. Уламки черепів моржів були схожі на кістки звичайних тварин, тільки набагато масивніші, і початково було складно визначити, що це за кістки і кому вони належать. Археозоолог Олег Журавльов, порівнявши їх зі зразками з колекції Національного науково-природничого музею НАН України, визначив, що це рештки моржів. Ця новина стала для повною несподіванкою, адже про такі знахідки в Києві раніше було не відомо.

У заповненні того ж культурного горизонту, що виявив черепи моржів, було зроблено й такі знахідки, як ігрові фігурки для настільної гри Hnefatafl.

Це гра скандинавська, й археологічно відома у Скандинавії та тих регіонах, які перебували під впливом вікінгів. Набори для неї відомі і на давньоруських пам'ятках, переважно у камерних похованнях, а також у містах чи поселеннях, пов'язаних зі скандинавським впливом у часи ранньої Русі – у 10 столітті. Для 12 століття ж зв'язки зі скандинавськими територіями вважалися значною мірою послабленими.

Найцікавішими виявилися результати аналізів ДНК та стабільних ізотопів (у співпраці з Університетами Кембріджа та Осло), які показали, що моржі з Київського Подолу були гренландського походження. Раніше, слідом за даними з письмових джерел, автори припускали, що це моржі з ближчих регіонів. Якщо не з північних регіонів Русі, контроль за якими належав Новгороду, то принаймні з континентальної Європи. Такі далекі території, як Гренландія, що знаходиться за 4000 км від Києва, навіть не розглядалися.

ДНК-аналізи виявили, що тварини були з групи, яка мешкає лише в Гренландії та східній Канаді. Хімічні сліди в кістці моржа також збігаються із зразками моржів із Гренландії та Ісландії, але не зі зразками з Баренцева моря, що розташоване найближче до кордонів Русі. До того ж, ланцюжки послідовності виявляють, що різані або рубані сліди на фрагментах черепів, зроблені таким же чином, як і подібні сліди на знахідках з Норвегії. І можна припустити, що саме звідти бивні моржів, що імпортувалися разом з передніми частинами черепів (парами), потрапляли до Києва.

Бивні моржа були одним з найцінніших товарів у середньовіччі, цінувалися в Європі та ісламському світі і використовувалися як оздоба на руків'ях мечів, ігрових фігурок або й  сакральних предметах (таких, як єпископські посохи).

Шари, де були виявлені рештки моржів, археологічно датувалися серединою – другою половиною 12 століття. У цьому культурному шарі та об'єктах, асоційованих із ним, було виявлено цілий ряд інших знахідок, що демонстрували зв'язки господарів цих садиб не тільки зі Скандинавією, але і з Західною Європою (Німеччина), Карпатським регіоном та Візантією.

Знахідки решток моржів з Київського Подолу відкривають нові відомості не тільки про Київ, як значний середньовічний торгівельний центр, куди стікалися товари з усієї Ойкумени, а й про значну екологічну глобалізацію, яка таким чином фіксується вже у середньовічний час.