У квітні 2022 року журнал «Science» повідомив про наукові результати зі статті «Моржі на Дніпрі: нові докази міжконтинентальної торгівлі гренландськими моржовими бивнями в Середньовіччі».

Стаття вийшла друком у квітні 2022 року у фаховому рецензованому виданні «Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences» (імпакт-фактор – 5.3). Це спільна публікація молодшого наукового співробітника відділу «Наукові фонди» Інституту археології НАН України Наталі Хамайко та її норвезьких і британських колег. Про те, як ця робота розширює обрії науки, вчена розповіла в інтерв’ю пресслужбі НАН України.

Археологиня Наталя Хамайко на території середньовічної фортеці Мдіна (Мальта, 2019 рік). Фото тут і далі люб’язно надала Наталя Хамайко (якщо не вказано інше)

– Пані Наталю, розкажіть, будь ласка, що Ви досліджували останнім часом.

– Дослідження у мене доволі різнопланові. Кілька останніх базуються на матеріалі зі Спаського розкопу [названого за вулицею Спаською, де й тривали археологічні дослідження. – тут і далі примітки пресслужби НАН України] на київському Подолі, де ми з колегами працювали з перервами у 2007–2011 роках. Матеріал звідти численний і різноманітний (зокрема й остеологічний, тобто кістки тварин), на його основі опубліковано вже кілька наукових статей – про стратиграфію і геологічне формування Київського Подолу, середньовічні настільні ігри, плінфу, імпортне флюоритове намисто, західноєвропейський (німецький) меч та інші. Торік, скажімо, вийшла наша спільна з археозоологами публікація «М’ясна і рибна дієта жителів Подолу за часів Ярослава Мудрого», що активно обговорювалася в українській науковій спільноті. Але матеріалу для опрацювання лишається ще багато. Приблизно половина остеологічної колекції ще не опрацьована. Значна кількість опрацьованого матеріалу ще не введена до наукового обліку. Робота триває.

Спаський розкоп – це взагалі величезний пласт інформації. Та ще й хронологічно дуже добре поділений завдяки подільській стратиграфії. Річ у тім, що Поділ – як територія та географічна структура – формувався за часів Київської Русі, коли кожен культурний шар наростав окремо, відокремлюючись від інших алювіальними стерильними прошарками дніпровських повеней, до яких іноді додавалися деснянські. А Десна – дуже піщаниста річка, і під час повеней пісок випадав у великій кількості, в такий спосіб розділяючи культурні горизонти.

– Це, мабуть, зручно.

– Так, для археологів це дуже зручно. Часто при розкопках поселень шари не такі потужні, наростають значно повільніше, і тому можуть датуватися значно ширше, інколи – одразу кількома століттями. Але на Подолі хронологічні межі значно-значно менші – буквально по кілька чи кільканадцять років.

Рештки моржів, яким присвячується наша найсвіжіша публікація, виявлено в шарах, датованих серединою – другою половиною ХІІ століття. Це дуже цікаві шари. Один із них – горизонт 5 – утворився внаслідок пожежі, перекритої через короткий час піщаними намивами після повені. Такі горизонти називають «умовно закритими», бо вони дають певний хронологічний зріз за доволі короткий час. І в цьому випадку теж: стихійні лиха – пожежа, а потім сильна повінь – дозволили зберегтися речам, що перебували тоді на згорілих садибах і законсервувалися на багато століть до приходу туди археологів.

Початок розкриття згорілої дерев’яної споруди ІІ половини ХІІ століття на садибі ІІ Спаського розкопу

 

Розчищення згорілої споруди ІІ половини ХІІ століття з німецьким мечем типу +BENEDICTUS на території садиби І Спаського розкопу. Звідси походить гральна кость із моржевого бивня

 

Згоріла споруда ІІ половини ХІІ століття на садибі І Спаського розкопу після розчищення. Стратиграфія залягання культурних шарів

 

Згоріла споруда ІІ половини ХІІ століття на садибі ІІ Спаського розкопу після розчищення. Звідси походять ігрові фігурки з моржевого бивня

Знахідки з цього шару мають дуже широкий торгівельний контекст. Серед них виявлено, наприклад, німецького меча з написом типу +BENEDICTUS, що містить латинський молитовний напис із понад 60 символів. Ця й інші формули зі Святого Письма або молитов, нанесені на лезах мечів, були поширені в Західній Європі за часів хрестоносців. Знайдено також імпортні речі, що представляють візантійську культуру – фрагменти скляного та полив’яного посуду, зокрема й так звану «люстрову кераміку», оздоблену кольоровими малюнками з полиском (люстром). Є там речі також зі Скандинавії – гральні фігурки для настільної гри хнефатафль, різьблені з моржевої кістки і самі рештки моржа – ростри (передні частини морд цих тварин) з іклами. Давні скандинави відрубували ростри одразу там, де вполювали тварин, а потім продавали такими парами – частина черепа і пара ікл, що ростуть із нього. Потім оптові торгівці вирубували ікла з пазух, дрібнили їх і збували по одному або й окремими шматочками. До XIV століття зроблені з моржевої кістки речі були товаром, який зустрічався не лише по всій Європі, а й у всьому світі. Навіть в Африці й Індії, що дивно, бо там є власний матеріал – слонова кістка. Проте вона почала входити у вжиток лише в ХІІІ столітті, і тільки з XІV століття почала домінувати на ринку. Доти ж саме моржева кістка використовувалась як дорогоцінна сировина для різьблення.

У Спаському розкопі на київському Подолі ми знайшли 9 фрагментів моржевих ростр. Це чимало. Більше зафіксовано лише в німецькому Шлезвіґу і норвезькому Берґені – по 15 зразків. Але ми ще не до кінця розібрали свою колекцію знахідок, тож можливо додасться ще.

Фрагменти моржевих черепів після розколювання і виймання звідти дорогоцінних бивнів

Гральна кісточка (давньоруською – «зернь») із моржевого ікла. Київ, Поділ, ІІ половина ХІІ століття

Фігурки для скандинавської гри хнефатафль, виготовлені з моржевого бивня. Київ, Поділ, ІІ половина ХІІ століття

Територіальний розподіл знахідок середньовічної моржевої кістки в Європі (джерело: royalsocietypublishing.org)

– Крім Києва, в Україні ще десь траплялися такі знахідки?

– Ні, більше ніде немає. Принаймні нам про них не відомо. Один фрагмент моржевого черепа є в Новгороді (РФ). Але це залишок, обрізок. Можливо, там працював майстер-різьбяр.

– Вочевидь, не кожен міг дозволити собі речі з моржевої кістки. Чи були вони предметом розкоші?

– Звісно, це дуже дорогі, а отже, і статусні речі. Іоанн Цец, візантійський поет, філолог і літератор ХІІ століття, в листуванні зі своїм знайомим єпископом  із Доростолу (так на Русі в давнину називали портове болгарське місто і середньовічну фортецю Дръстър на Дунаї, на північному сході Болгарії; сучасна назва – Сілістра) згадував, що подарував різьблену річ (найімовірніше чорнильницю) із «риб’ячого зуба», тобто кістки моржа, бо раніше рибою називали всіх тварин, що плавали у воді, а їхнє м’ясо, як і риб’яче, дозволялось їсти навіть у піст. У давньоруських літописах збереглися згадки про те, що новгородський князь надіслав київському чимало дарів, зокрема й цього ж таки «риб’ячого зуба». До речі, саме з моржевої кістки виготовлено відомий на весь світ шаховий набір Lewis chessmen (ХІІ ст.). Основна частина колекції зберігається в Британському музеї, значно менша – в Національному музеї Шотландії.

Приклади різьблення з моржевої кістки (джерела: commons.wikimedia.org, medievalists.net, britishmuseum.org)

У Західній Європі є дорогоцінні різьблені з моржевої кістки єпископські посохи та гребені, а також згадувані вже фігурки з наборів для гри хнефатафль, абсолютно ідентичні до виявлених у Спаському розкопі. Це доводить, що Київ тоді був великим осередком далекої міжнародної торгівлі, охоплюючи фактично всю більш-менш значущу для тогочасного світу ойкумену, і, зокрема, засвідчує, скандинавський вектор цієї торгівлі. Крім скандинавських, через Київ проходили західноєвропейські, візантійські, східні товари. Наприклад, флюорит, про який я згадувала раніше, походить із карпатських теренів сучасної Угорщини або Словаччини – з регіону, де добували цей матеріал. Отже, на той час Київ був справжнім мегаполісом, а київський Поділ – торговельним хабом.

– Наскільки суттєво ці результати розсувають межі попередніх уявлень про історію України, Європи і, можливо, світу загалом?

– Дуже сильно розсувають. Передусім тому, що ніхто не очікував виявити в середньовічному Києві рештки моржів. Для культурних шарів ХІІ століття на Русі виготовлені з цього матеріалу речі більше ніде, окрім Новгорода, не відомі. З огляду на літописні повідомлення про подарунки новгородського князя київському, від 2008 року (коли вийшла друком наша стаття, яка містила інформацію про перші три київські зразки виробів із моржевої кістки) до останнього часу ми припускали, що маємо справу з товарами, отриманими внаслідок традиційних промислів народів крайньої півночі. Адже у ХІІ столітті територія Русі значно розширилася, і північні території, де теоретично могли практикувати моржевий промисел, були данниками Новгорода. Проте археологія не підтверджує цієї гіпотези. Оскільки наразі у Новгороді знайдено всього один фрагмент моржевого черепа, а в Києві аж дев’ять, то, напевно, цей товар розповсюджували саме через Київ. Натомість, у Новгороді є обрізки моржевих бивнів, і логічно припустити, що там уже мали справу з різьбленням коштовних речей із куплених деінде моржевих бивнів.

Британський колега з Кембриджа [Інституту археологічних досліджень імені Макдональда факультету археології Кембриджського університету] професор Джеймс Барретт (зараз він працює у норвезькому Трондгеймі [відділ археології та історії культури Музею Норвезького університету природничих наук і технологій], бо в Європі науковці дуже мобільні) взяв зразки із наших знахідок для ізотопного і ДНК-аналізу, які встановили, що це рештки гренландських моржів, упольованих, імовірно, на західному узбережжі острова. Ясна річ, це дуже нас здивувало. Це не лише найбільша, а й найпівденніша така знахідка на теренах Русі. До речі, подібні гральні фігурки з кістки моржа виявлено також у Саркелі (на р. Дон у РФ) і в Доростолі (Сілістра, Болгарія). Вони цілком могли потрапити туди саме з Києва.

– Як склалася Ваша співпраця з іноземними колегами, котрі згодом стали співавторами статті про моржеві артефакти?

– Джеймс Барретт давно цікавиться морськими тваринами. Йому знадобилася фахова консультація з приводу виявлення моржів у Києві, і колеги порадили мене – як авторку двох наукових публікацій (2008 і 2018 років) з цієї тематики. Так ми й познайомилися. Поговорили про київську вибірку виробів із моржевої кістки і про те, що було би добре дослідити їх ретельніше, аби зрозуміти, що це таке. Бо насправді схожих зразків у Європі небагато. Так, у Берґені й Шлезвіґу їх по 15 штук, але в більшості місць, пов’язаних зі скандинавським впливом, виявлено всього по одному чи по парі уламків моржевих черепів. Тож наш показник доволі високий. Доктор Баррет зацікавився київською колекцією і, візуально її оглядаючи, одразу припустив, що ці уламки черепів за первинною обробкою (зрубування сокирою або великим ножем) нагадують відповідні зразки, що вже були відомі як саме гренландські моржі. Як я вже сказала, подальші аналізи підтвердили його припущення.

Інший наш співавтор д-р Бастіаан Стар з Осло [Центру екологічного й еволюційного синтезу факультету біологічних наук Університету Осло] виконував ДНК-аналіз київських знахідок. На його думку, дослідження дало достовірний результат, якому можна довіряти, завдяки хорошій збереженості кісткової тканини. Зазвичай, щоб упевнено оперувати результатами ДНК-аналізу остеологічного матеріалу з археологічних розкопів, достатньо їхньої надійності на рівні близько 50%. У нашому ж випадку надійність значно вища – 60-70%. Але це не єдиний цікавий результат аналізів. Наприклад, ми виявили, що частина виявлених черепів належить самицям моржів. Це свідчить про те, що у другій половині ХІІ століття значно поменшало самців, зокрема найбільших і найстарших, ікла яких були довшими й, відповідно, коштували дорожче, бо з них можна було виготовити великий виріб. А отже, задля збереження позитивного торгівельного балансу скандинави почали забивати самиць, просто винищувати колонії гренландських моржів, що, без сумніву, вплинуло на довкілля. Київські знахідки якраз фіксують перехідний момент, і Джеймс Барретт доводить це – серед іншого, й на основі нашого матеріалу. Тобто, крім історичного, наша робота має й екологічний аспект.

На щастя, моржеві колонії у Гренландії не зникли й існують досі. Можливо, через зростання популярності слонової кістки. Можливо, тому, що під час шлюбного періоду один самець цього виду може запліднювати одразу кількох самиць, тож втрата самців не сягнула критичного рівня. А можливо, тому, що популяція моржів на острові скоротилася настільки, що промисел став нерентабельним і занепав. А згодом зникли й тамтешні скандинавські поселення. Напевно, через віддаленість від континентального суходолу, бо власних продуктів харчування, деревини й інших товарів у Гренландії не було – все найнеобхідніше доводилося довозити, а такі експедиції були не лише дорогими, а й небезпечними.

Чому взагалі почали забивати цих моржів? У Х столітті через глобальне потепління на Півночі підтанули льодовики – і скандинавам відкрилися не доступні доти шляхи. Вони допливли до Ісландії, Гренландії і навіть до берегів сучасної Канади, дослідили ці нові території, побачили нові можливості. Зокрема, почали торгувати моржевою кісткою. У XIV столітті клімат на планеті змінився знову, став дещо вологішим, освоєні території могли затоплюватися.

– Насамкінець, пані Наталю, дозвольте поцікавитися, чим займаєтеся зараз. Чи маєте час на науку?

– Зараз я в Інституті історії та культури Центральної і Східної Європи (Ляйпціґ), який належить до Асоціації Ляйбніца [одного з чотирьох німецьких аналогів Національної академії наук України]. У межах піврічної програми працюю при відділі «Людина і довкілля», що дуже перегукується з моїми останніми дослідженнями. Отримую стипендію від Німецького федерального екологічного фонду. Сконцентруватися, звісно, складно… Щоби виробляти науковий продукт, потрібно передусім мати один інтерес – інтерес до досліджень, думати тільки про це і, як це називають психологи, ввійти у «потік». А зараз війна, новини, які ми моніторимо щодня, напружені, а часом і шокуючі.  Половина моїх думок і мого серця залишилася в Україні, бо моя родина в Україні – мама живе у прикордонному містечку, неподалік якого стоять війська, брат у Чернігові, чоловік у Броварах. Тому закономірно частина моєї уваги прикута до того, що відбувається й у них, і в Україні загалом. Але в цьому випадку теж варто зрозуміти, що емоціями тут зарадити неможливо. Тому намагаюся допомагати, чим можу, збираю гуманітарну допомогу і сподіваюся на краще. До того ж, я маю певні робочі плани і мушу втілювати їх, оскільки наукова стипендія дозволяє це зробити тут і зараз. І цей шанс теж варто використати сповна.

Фігурки з ігрового набору хнефатафль, виявлені на Спаському розкопі

Спілкувалася
Сніжана Мазуренко