Ведення ідеологічної війни проти України є складовою агресивної політики російської федерації. Головною метою агресор вважає позбавлення України права на існування через знищення її власної історії. Ця політика розпочалася іще за часів колоніальних пограбувань завойованих територій. Російські музеї, такі як Ермітаж та Державний історичний музей, були і є колоніальними музеями, що протягом багатьох років накопичували найкращі зразки та національні реліквії України. Сьогодні вони, як і Інститут археології РАН, є складовими інституціями російської пропаганди і приймають активну ідеологічну участь у підкоренні та розграбуванні українських територій. Є підтверджена інформація про вивезення за останні роки до Ермітажу деяких археологічних колекцій з Криму.
Тому сьогодні роль українських археологічних пам’яток, а особливо – археологічних музейних колекцій, набула особливої ваги. Керівництво держави-агресора неодноразово наголошувало, що Україна не має і не може мати власної історії. Внаслідок ворожих дій вже знищено або захоплено низку музеїв, відомих своїми унікальними археологічними збірками. Тисячі археологічних пам’яток пошкоджено під час проведення бойових дій та облаштування укріплень.
Археологічна спадщина України має виняткове значення для світової історії. Географічне розташування на кордоні «Великого степу», Античної цивілізації та варварського світу здавна обумовило історичну унікальність території України, де тисячоліттями відбувався безкінечний рух різних народів і культур, який призводив до взаємного проникнення, впливів та синтезу нових племен і народів. Можна впевнено стверджувати – кожна країна сучасної Європи в певний період своєї історії відчула зв’язок з Україною.
Але з сумом можна і констатувати, що основні втрати безцінного археологічного надбання України пов’язані не з агресією.
Уже більше 20 років на території України відбувається масовий незаконний пошук археологічних предметів. Вітчизняний ринок детекторних знахідок вважається одним з найбільших у світі. За спостереженнями наших археологів в Україні практично не лишилося пам’яток, які би більшою або меншою мірою не були би пограбованими або не піддавалися періодичним незаконним розкопкам. За нашими спостереженнями, основний попит припадає на предмети «до 1700 року». Деякі категорії предметів, які ще 15 років тому регулярно з’являлися на ринку, з часом повністю зникли, наприклад прикраси ранньосередньовічних готів Криму. Це свідчить про те, що певні категорії археологічних пам’яток уже знищені майже повністю, а з історії країни вже вилучені цілі періоди.
За роки незалежності в Україні накопичені гігантські приватні археологічні колекції, з яких публічними є лише одиниці (колекція Фельдмана, «Платар», колекція Ющенка). Усі вони зібрані людьми забезпеченими та впливовими, які таким чином, за рахунок свого захоплення фінансують незаконний пошук і лише підвищують попит на знахідки, що ще більше стимулює знищення археологічної спадщини. На жаль, власники приватних колекцій виправдовують своє хобі неспроможністю держави здійснювати ефективну охорону культурної спадщини та жалюгідним станом українських музеїв. Особливо цинічно це звучить з вуст колекціонерів-політиків, таких як О. Фельдман, С. Тарута та В. Ющенко. Феномен існування подібних колекціонерів у світі є реліктовим, а серед європейської політичної еліти і взагалі одіозним явищем.
Законодавство України передбачає державний облік археологічних предметів незалежно від форми власності (ст. 8 Закону України «Про охорону археологічної спадщини»). Проте цей облік не ведеться, а приватні археологічні колекції з часом безслідно зникають. Невідома доля зібрань покійних В. Нечитайла, О. Поліщука, К. Храмова.
За нашою інформацією, в перші дні після початку збройної агресії проти України, через велике навантаження на державному кордоні, з країни було незаконно вивезено декілька великих приватних археологічних зібрань. З великою вірогідністю можна стверджувати, що з України до Ізраїлю переміщено одну з найбільших та найцінніших приватних колекцій, яка належить Ю. Покрасу.
Очевидно, що з часом виникнуть спроби легалізувати ці колекції через міжнародний ринок фальшивих антикварних документів. Але, навіть якщо такі факти будуть колись встановлені, зв’язати ці предмети з історією України буде уже дуже важко. Так само, як важко сприймати приватні археологічні зібрання, що публічно демонструються в Україні, як повноцінну складову нашого минулого, рівноцінну іншим науковим джерелам.
Масовий тотальний пошук археологічних предметів, нелегальні розкопки, прихований ринок та великий попит на знахідки безповоротно знищує нашу історію та є величезною загрозою й небезпекою для переосмислення суспільством історії України і відмови від радянської парадигми історичних процесів.
Глобальний світовий ринок антикваріату сьогодні оцінюється в 50 млрд. доларів США. Лише за два роки пандемії, коли світова економіка перебувала в кризовому стані, нелегальна складова цього ринку оцінювалася, за підрахунками UNESCO та INTERPOL, в 10 млрд. доларів. Значна частина цього сегменту припадає на предмети, отриманні внаслідок безпрецедентного пограбування культурної спадщини в зонах воєнних конфліктів. INTERPOL неодноразова робив застереження, що отриманими за рахунок нелегального продажу антикваріату коштами фінансується організована злочинність та терористичні угруповання.
Розшук викрадених або нелегально вилучених археологічних предметів сягає інколи багатьох десятиліть. Так, наприклад, повернення «Скарбу Севзона» (Seuso Treasure), який був названий «родинним скарбом Угорщини», тривало більше 35 років. Іще більшого часу вимагає розшук предметів вилучених з музеїв під час Другої світової війни. Це, в першу чергу, стосується України – доля більшості вивезених колекцій остаточно досі не з’ясована. Треба пам’ятати і про велику кількість археологічних колекцій з України, що опинилися в російських музеях – історія їх вивезення не завжди відповідає навіть законодавству, що існувало в той час. Усе це обумовлює необхідність не обмежувати злочини проти археологічної спадщини строком давності.
Досвід багатьох європейських країн свідчить, що ефективна боротьба з незаконним пошуком та нелегальним обігом археологічних предметів потребує комплексного підходу, який залежить від рівня та глибини проблем у кожній конкретній країні. Загальним є принцип – державницький підхід повинен включати в себе декілька складових:
1. Заборона або обмеження цивільного обігу археологічних предметів.
Більшість країн вимагає від власників та продавців надавити документальне підтвердження законності набуття предмету (історія походження) та права власності на нього. Предмет, який не має таких документів, вважається незаконним. У деяких країнах (Латвія) цивільний обіг давніх (археологічних) предметів взагалі заборонений;
2. Обмеження використання детекторів металу та подібного устаткування для пошуку предметів.
Узагальнення цієї практики можна сформулювати наступним чином:
– дозволяється необмежений вільний пошук лише в межах пляжів (пошук загублених монет, каблучок тощо);
– спеціальними державними органами визначаються території, де дозволено детекторний пошук;
– ліцензується використання пошукового обладнання. Отримати ліцензію можна лише після проходження спеціальних курсів, де ліцензіат знайомиться з правилами та принципами пошуку;
– усі знайдені предмети передаються до державних музеїв. Якщо предмет не становить культурної цінності, він залишається тому, хто його знайшов, що підтверджується документально. Винагорода за передані предмети визначається по-різному: або вона не передбачена взагалі (усі земельні закони ФРН, окрім одного), або вона визначається довільно (Естонія), або виплачується відсоток від вартості предметів. Аргументація захисників детекторного пошуку щодо законодавства Великобританії не витримує жодної критики (див.: http://prostir.museum/ua/post/43101).
3. Кримінальна відповідальність не лише за незаконні археологічні розкопки, а й за будь-які прояви незаконного обігу археологічних предметів (пошук, зберігання, продаж, посередництво у продажу).
Подібна практика дозволяє ефективно боротися не лише з нелегальним пошуком та ринком археологічних предметів, але й з ринком фальшивих документів на них.
4. Оподаткування недержавних археологічних колекцій.
Ця практика є дуже ефективною, як фактор, що стримує попит на колекціонування археологічних предметів. Зазвичай такі колекції вважаються предметом розкоші та оподатковуються за високими ставками податку.
5. Спеціальні підрозділи для боротьби з незаконним обігом археологічних предметів та розслідування злочинів, пов’язаних з таким обігом.
Такі структури існують у великій кількості країн. Оскільки нелегальний археологічний ринок є міжнародним явищем, усі вони напряму співпрацюють зі спеціальним департаментом INTERPOL, який розслідує злочини, пов’язані з незаконним привласненням культурних цінностей. З 2016 р. EUROPOL, INTERPOL та Всесвітня митна організація (WCO) проводить операцію «Пандора» (Pandora), спрямовану проти незаконного обігу пограбованих або вкрадених культурних цінностей. На початок 2022 р. було проведено вже чотири етапи, під час яких було вилучено 147.050 предмети та здійснено 407 арештів. Україна в цих заходах, нажаль, участі не бере.
У зв’язку з наведеним, враховуючи ситуацію, яка склалася з охороною археологічної спадщини України та наявний міжнародний досвід, пропонуємо:
1. Заборонити або обмежити цивільний обіг предметів, створених до 1700 року;
2. Ввести кримінальну відповідальність не лише за незаконний пошук, а й за зберігання, продаж та посередництво у продажу археологічних предметів, визначити, що злочини проти археологічної спадщини не мають строку давності;
3. Створити окрему міжвідомчу слідчу групу у складі слідчих СБУ, ДБР та Національної поліції України під процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора. Групі доручити розслідування випадків незаконного обігу культурних археологічних цінностей.
