Cонячного ранку 2 травня 2024 року відійшла у вічність легенда української археології, доктор історичних наук, лауреат Державної премії у галузі науки та техніки Софія Станіславівна Березанська. Доля не дозволила їй зустріти сотий рік свого життя 15 травня. Шлях у науку розпочався 1943 року в суворих степах Казахстану, де доньці спецпереселенців вдалося знайти напівлегальну шпарину для вступу до Об’єднаного українського університету, створеного на базі Київського та Харківського вишів у м. Кизил-Орда. Завершувала вищу освіту студентка в Києві, а науковий поступ розпочала з відновлення археологічної експозиції в Херсонському історико-археологічному музеї (1948—1949 рр.).

Остаточне повернення в Київ було пов’язане зі вступом до аспірантури, де під керівництвом П. П. Єфименка вона 1953 року успішно захищає кандидатську дисертацію «Пам’ятки передскифського часу на Уманщині та їх історичне значення». Становлення С. С. Березанської як багатогранного науковця відбулося в комплексній експедиції «Великий Київ» (1946—1959 рр.). Результатом її розкопок на теренах від Полісся до Луганщини стало виділення археологічних культур (багатоваликової кераміки, східнотшине-цької, бондарихінської, мар’янівської, лебедівської). Успішний захист докторської дисертації «Північна Україна за доби бронзи» 1977-го року знайшов продовження в реалізації колективної монографії «Культуры эпохи бронзы на территории Украины» (1986 р.). У ній вперше розлогу культурну характеристику отримали 4 культури: багатоваликової кераміки, зрубна, сабатинівська та білозерська, належні до трьох періодів: перехідного від середньої до пізньої бронзи, пізньої бронзи та фінальної бронзи. Періодизація трьох віків В. О. Городцова зазнала істотної перебудови на п’ять періодів. Cвоєрідною винагородою за вкладене в науку життя стало для ювілярки дослідження золотоносного Гордіївського могильника білогрудівської культури на Поділлі у 1988—1989 роках, проведене разом з Б. І. Лобаєм та В. І. Клочком (Березанська, Лобай 1994; Berezankaja, Kločko 1998; Березанська, Клочко 2011). Вже на початку ХХІ ст. Софія Станіславівна керувала своєю останньою Нетішинською експедицією на Волині, неподалік від реакторів АЕС.

Вічна шана й пам’ять їй за невтомну працю на ниві української археології!

В. Отрощенко