У жовтні 2019 р. виповнилося 100 років від дня народження Дмитра Яковича Телегіна — видатного українського вченого, одного з патріархів вітчизняної археології, доктора історичних наук, професора, лауреата Державної премії України, премій ім. В. Хвойки та «Золотий скіф».

Дмитро Якович народився 26 жовтня 1919 року у селянській родині в с. Плісове Зміївського району Харківської області. Під час колективізації та Голодомору родина, у якій було дев’ятеро дітей, була змушена переїхати на Донбас до м. Костянтинівка, де Дмитро отримав шкільну освіту. У 1936-39 рр. він закінчив вчительські курси і педшколу на Донеччині й почав вчителювати, а у 1941 р. отримав освіту на історичному факультеті Слов’янського педінституту. Війну Д. Я. Телегін пройшов солдатом Радянської армії, закінчив її на передовій у Східній Пруссії, був відзначений бойовими нагородами. Після демобілізації у 1946 р. Дмитро Якович вступив до історичного факультету Чернівецького державного університету, захопився археологією і захистив дипломну роботу «Трипільське поселення Шипинці».

У 1949 р. Д. Я. Телегін вступив до аспірантури Інституту археології (наказ про зарахування підписав тодішній президент АН УРСР академік О. В. Палладін), а у квітні 1953 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Неолітичні пам’ятки на Середньому Дінці» (керівник акад. П. П. Єфименко). Після захисту докторської дисертації (1967 р.) побачила світ монографія Д. Я. Телегіна «Дніпро-донецька культура» — перше монографічне узагальнення неолітичних пам’яток Подніпров’я. Виділена вченим дніпро-донецька культура стала з того часу хрестоматійною, а виявлений перехід від привласнюючої до відтворювальної економіки на теренах України, єдність поховального обряду, типів кераміки, домобудівництва, ретельність проведених Дмитром Яковичем дослідницьких процедур дозволили йому пізніше пов’язувати населення цієї культури з ранніми індоєвропейцями.

Від 1969 р. Дмитро Якович впродовж двох десятиліть очолював відділ археології кам’яного віку Інституту археології, виявив неабиякий організаторський талант у зосередженні зусиль співробітників на вирішення фундаментальних проблем первісної історії України. У 1973 році вийшла друком монографія Д. Я. Телегіна «Середньостогівська культура епохи міді», в якій вперше висвітлено епоху раннього металу на теренах України. Надалі він сфокусував свої дослідження на добі мезоліту. У 1982 і 1985 роках вийшли друком монографії Д. Я. Телегіна «Мезолітичні пам’ятки України» (1982) і «Памятники эпохи мезолита на территории Украинской ССР» (1985), які узагальнили та систематизували матеріали всіх відомих на той час мезолітичних пам’яток України.

Монографічне оформлення отримали матеріали розкопок на Дереївці (1986), неолітичні могильники маріупольського типу (1987, 1991), поселення дніпро-донецької етнокультурної спільноти епохи неоліту (1998, у співавторстві з О. М. Титовою), новоданилівська та середньостогівська культури (2001, у співавторстві з А. Л. Нечитайло, І. Д. Потєхіною і Ю. В. Панченком), Ігренське поселення на Подніпров’ї та питання житлобудування в мезоліті (2002). Дмитру Яковичу не вдалося підготувати монографію в галузі індоєвропеістики, проте низка його статей у журналах «Археологія», «Вопросы языкознания» та ін. дев’яностих років ХХ ст. містить обґрунтування оригінальної версії походження слов’ян.

Важко назвати якийсь із нових напрямів археологічних досліджень другої половини XX ст., який би залишився поза увагою Дмитра Яковича. У його доробку конкретно-наукові розвідки від палеоліту до пізнього середньовіччя, вивчення поховальних традицій за доби мезоліту-бронзи, застосування статистичних методів в археології й комп’ютеризація обліку археологічних пам’яток, виділення археологічних культур та етнолінгвістичні дослідження, охорона пам’яток, індоєвропеїстика та козаччина.

Д. Я. Телегін був палким ініціатором залучення природничих наук до археологічних досліджень, підкреслюючи значення палеоантропології, палеоботаніки та палеозоології, систематично використовував їх дані у своїх роботах. Із середини 50-х років ХХ ст., обстоюючи необхідність відновлення антропологічних досліджень в Україні, він був одним із ініціаторів створення фахового антропологічного центру. Із 70-х рр. чільне місце в доробку Д. Я. Телегіна зайняло радіокарбонне датування, яке він здійснював у співробітництві з лабораторіями Німеччини, Великої Британії, США, України і Росії. У результаті уточнено хронологію численних культур від неоліту до доби бронзи.

Невичерпна енергія дослідника знаходила вихід у найрізноманітніших галузях діяльності. Довгий час Д. Я. Телегін очолював Польовий комітет Інституту археології. Він був ініціатором створення багатьох наукових видань: журналів «Археологія», «Краткие сообщения Института археологии», щорічників «Праці центру пам’яткознавства» та «Лаврський альманах», редактором першого тому «Археології Української РСР» (1971 та 1985 рр.). За це видання Дмитро Якович був відзначений Державною премією України.

З особливою любов’ю Д. Я. Телегін ставився до козацьких пам’яток. Наприкінці 80-х років він розпочав дослідження на всіх Січах, а у 1991 році заснував науково-дослідне підприємство «Часи козацькі — Січі Запорозькі», яке очолював упродовж майже двадцяти років. Козацький напрям у творчості Д. Я. Телегіна реалізувався в популярній книзі «Часи козацькі — Січі Запорозькі» та у навчальному посібнику «Археологія доби українського козацтва (XVI—XVIII ст.)», написаному у співавторстві з І. К. Свєшніковим та І. С. Винокуром.

Видатним є внесок Дмитра Яковича в охорону та збереження археологічної спадщини України. Він стояв біля витоків створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, тривалий час очолював секцію пам’яток археології. Завдяки його наполегливим зусиллям було розроблено, виготовлено та встановлено спеціальні охоронні знаки (так звані «Телегінські стели») на визначних пам’ятках археології. І сьогодні, їдучи степом, можна побачити їх на верхівках курганів, на території городищ та поселень, у інших визначних місцях.

Навчати, допомагати молодим колегам було душевною потребою Дмитра Яковича. У 60-ті роки він започаткував археологічний учнівський гурток при Інституті археології, в якому викладали провідні учені Інституту. Багато кандидатів та докторів наук з теплотою згадують ці заняття, які мали вирішальний вплив на вибір ними майбутньої професії. Згодом Д. Я. Телегін організував курси підвищення кваліфікації музейних працівників та краєзнавців, через які пройшли сотні співробітників музеїв та аматорів. У 90-ті роки Д. Я. Телегін на базі Центру пам’яткознавства НАН України започаткував Індоєвропейський семінар, на якому виступали провідні українські історики, археологи, лінгвісти, робив цікаві доповіді і сам Дмитро Якович. Викладацький талант Д. Я. Телегіна реалізований у курсах лекцій із археології, які він читав у провідних ВНЗ Києва понад 20 років.

Неможливо переоцінити внесок Д. Я. Телегіна у ствердження міжнародного авторитету української археології. Десятиліттями він активно листувався з колегами з країн Європи та Північної Америки, виступав на міжнародних конференціях, його наукові праці виходили друком у Великій Британії, Італії, Німеччині, Польщі, Росії, США, Франції, Чехії та інших країнах. Значний резонанс у наукових колах мали видані в Оксфорді монографії Д. Я. Телегіна «Dereivka. A Settlement and Cemetery of Copper Age Horse Keepers on the Middle Dnieper» (1986), «Neoloithic Cemeteries and Populations in the Dnieper Basine» (1987, співавт. І. Потєхіна), а також книга «The Anthropomorphic Stelae of the Ukraine: the Early Iconography of the Indo-Europeans» (Вашингтон, 1994, співавт. Дж. Меллорі). Зарубіжні дослідники, серед яких Девід Ентоні (США), Джеймс Меллорі та Малкольм Ліллі (Велика Британія), вважають Дмитра Яковича своїм вчителем у вивченні проблем археології Східної Європи.

Понад півстоліття Д. Я. Телегін віддав українській історичній науці. Його науковий спадок нараховує близько 500 друкованих праць (у тому числі 15 монографій, підручників, довідників, брошур), а їх автор і тепер залишається одним із найцитованіших археологів України. Неосяжність піднятих ним питань, розробки численних проблем, розкопані, знайдені та врятовані ним пам’ятки ще довгий час будуть предметом досліджень його учнів і колег. Роботи Д. Я Телегіна хвилюватимуть науковців своїм оригінальним підходом, висновками, прозорливістю його передбачень і вказуватимуть напрями їх досліджень. Ім’я Д. Я. Телегіна назавжди залишиться в історіографії української археології.

Опубліковано Cпілка археологів України