НАУКОВО-ЕКСПЕРТНИЙ ВИСНОВОК
щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про музеї та музейну справу» щодо впорядкування недержавної частини Музейного фонду України і розвитку приватного колекціонування»
(реєстр. № 15436 від 21.07.2026)

Інститут археології НАН України, розглянув поданий законопроект і подає до Комітету свої зауваження.

Одразу зазначимо: ідея врегулювати діяльність приватних музеїв і колекціонування як таких заперечень у наукової спільноти не викликає. У сферах, де існують предмети, що правомірно перебувають у приватній власності, і для них зрозумілі та обґрунтовані правила обігу справді потрібні. Проте археологічна спадщина належить до принципово іншої категорії, і механізми, запропоновані проектом, до неї застосовуватися не можуть. На переконання Інституту, предмети археології слід повністю вивести з-під дії цього закону.

Причина цього лежить насамперед у площині науки, а вже потім — права. Наукова інформація, яку несе археологічний предмет, зосереджена не стільки в самому предметі, скільки в обставинах його виявлення: стратиграфічних особливостях, супровідному комплексі знахідок, зв’язку з конкретною пам’яткою. Ця інформація фіксується виключно під час фахових розкопок і відображається у польовій та звітній документації. У мить, коли предмет вилучається із землі поза науковим дослідженням, більша частина його наукового змісту зникає безповоротно — і жодна подальша експертиза чи декларація її не відновлять. Саме тому оцінювати археологічні матеріали за «унікальністю» окремої речі, як пропонує проект, методологічно хибно: пересічна, на позір «неунікальна» знахідка в контексті пам’ятки може мати величезне наукове значення, а поза ним — не мати жодного.

Із цієї наукової особливості випливає й правовий режим археологічних предметів. Законодавство послідовно відносить їх до невідчужуваної державної власності: цього вимагають стаття 18 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» щодо рухомих предметів, виявлених під час розвідок і розкопок, стаття 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо пам’яток археології та пов’язаних з ними предметів і стаття 343 Цивільного кодексу України щодо скарбу, що має культурну цінність. Це означає просту річ: правомірно здобутий археологічний предмет завжди має документальний слід — кваліфікаційний документ — дозвіл центрального органу виконавчої влади — польовий звіт — акт передачі до державного музею. Предмет, який перебуває в приватних руках без такого сліду, законного походження мати не може; він походить з грабіжницьких розкопок, привласнення знахідки, викрадення з музейних зібрань. Ігноруючи це, автори проекту ще й помилково стверджують у пояснювальній записці, що зміни до інших законів не потрібні, — тоді як статті 15-3 і 15-4 прямо суперечать наведеним нормам.

Центральна вада проекту в тому, що замість документально доведеного походження він пропонує приймати заяву самого володільця — Декларацію про добросовісне володіння — з посиланням на набувальну давність. Стосовно археології така заміна недопустима. Набувальна давність передбачає добросовісність, якої особа, що самочинно вилучила з землі предмет або придбала його в іншої особи, яка здійснила таке незаконне вилучення, свідомо не має. Ще істотніше, що проект залишає цю схему без запобіжників: навіть якщо під час експертизи виявлено ознаки незаконного походження предмета, жодних наслідків — відмови в реєстрації, вилучення, повідомлення правоохоронних органів — не передбачено. Отже, механізм не відсіює незаконно здобуте, а надає йому офіційний статус. А оскільки декларування добровільне, воно не спонукає до чесності недобросовісних володільців — вигоду з нього мають лише ті, хто й так вирішив легалізуватися. По суті, це узаконення результатів грабіжницьких розкопок.

Наслідки такого підходу виходять далеко за межі окремих колекцій. Предмети, які експертиза не визнає достатньо «цінними» чи «унікальними», за проектом дістають право вільного обігу і навіть вивезення за кордон; а оскільки переважна частина археологічних знахідок — це масовий матеріал, під цю категорію потрапить його основний обсяг. Держава фактично санкціонує внутрішній і зовнішній ринок старожитностей, чого чинне законодавство ніколи не допускало, і порушує зобов’язання України за Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини (переглянутою) та Конвенцією ЮНЕСКО 1970 року. Додамо, що вжите у статті 15-4 поняття «позаконтекстні знахідки» законодавству невідоме й не має визначеного змісту.

Не витримує критики й обрана проектом юридична конструкція примусу. Передбачена статтею 15-4 «конфіскація» предметів, не заявлених до 01.01.2029, суперечить статті 41 Конституції України, яка допускає конфіскацію лише за рішенням суду. Нові ж частини статті 92 КУпАП, встановлюючи відповідальність за обіг саме незареєстрованих предметів, від зворотного узаконюють торгівлю зареєстрованою археологією, передбачають символічні за розміром санкції та ризикують витіснити кримінальну відповідальність за незаконні пошукові роботи й привласнення (статті 298 і 193 КК України) у площину необтяжливого адміністративного стягнення.

Окремо Інститут не може погодитися з твердженням пункту 7 пояснювальної записки про відсутність корупційних ризиків. Проект зосереджує в руках експерта державної експертизи одразу кілька повноважень, поєднання яких є небезпечним: він одноосібно вирішує долю предмета (обмеження в обігу або, навпаки, дозвіл на продаж і вивезення), дістає право накладати штрафи (що суперечить і КУпАП, і власним змінам проекту до статті 255, якими експертові надано лише право складати протоколи) та може ініціювати передачу колекції на «тимчасове зберігання» з подальшим платним поверненням — і все це за відсутності вимог до кваліфікації й атестації експерта, правил щодо конфлікту інтересів, відповідальності за неправдивий висновок і порядку оскарження. Безпідставним є й пункт 5 записки: запровадження реєстрації, експертизи та зберігання приватних колекцій у державних музеях явно потребуватиме значних бюджетних видатків, особливо в умовах, коли таких сховищ гостро бракує навіть для евакуації музейних колекцій із загрожених територій.

Нарешті, ухвалення такого закону є неприпустимим з огляду на воєнні обставини. Нині триває масове пограбування пам’яток і музеїв на окупованих і деокупованих територіях, і Україна на міжнародному рівні домагається повернення вивезених цінностей, спираючись саме на їх статус невідчужуваної державної власності. Внутрішній механізм, що дозволяє легалізувати археологічні предмети без доведення законності походження, підриває цю позицію і може бути використаний проти України стороною, яка незаконно утримує вивезене.

Отже Інститут археології НАН України не підтримує проект Закону України № 15436 і рекомендує відхилити його або повернути на суттєве доопрацювання.