У жовтні 2017 р. Острівський загін Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України (керівник В. Г. Івакін) здійснив термінові науково-рятувальні роботи у Рокитнянському районі Київської області на правому березі р. Рось. Розпочаті розкопки були пов’язані з активною діяльністю грабіжників у цій місцевості.
Дослідженнями виявлено й частково досліджено середньовічний могильник ХІ ст., який, завдяки певним характерним особливостям поховального обряду та виявленому інвентарю, є унікальним і досить виразно вирізняється серед пересічних синхронних давньоруських старожитностей.
Некрополь розташований на правому березі р. Рось і на сьогодні займає другу надзаплавну терасу, яка поступово знижується в напрямку до річки. Навпроти могильника – на протилежному березі річки знаходиться відоме і досить потужне давньоруське городище у Сухолісах (площею близько 1,6 га). Зафіксована на сьогодні орієнтовна площа некрополя сягає приблизно 600×100 м.
На сьогоднішній день досліджено 21 інгумаційне поховання, комплекси орієнтовані головою на північ та північний захід (одне – на південь). В окремих похованнях зафіксовані рештки поховальних споруд (або гробовищ?) – фрагменти та сліди від деревини і цвяхи. Привертає увагу яскравий та чисельний поховальний інвентар, серед якого виділяються прикраси: у похованнях виявлені арбалетоподібні та підковоподібні фібули, браслети з зооморфними кінцями, ланцюжки, кільця та каблучки, а також пірофілітові прясельця, предмети озброєння та елементи ремінної гарнітури. За цим матеріалом, що супроводжує небіжчиків, могильник варто попередньо датувати другою чвертю ХІ ст. – першою половиною ХІІ ст. Біля одного з досліджених поховань простежені залишки кам’яної викладки – ймовірно вівтаря.
Ще раз необхідно підкреслити, що основні риси поховальної обрядовості та набір предметів, які супроводжують поховання, помітно вирізняються від переважної більшості типових давньоруських поховальних пам’яток ХІ ст. Вже попередній огляд частини знайдених у похованнях речей (арбалетоподібні фібули типу Bliujiene IV, браслети з зооморфними кінцями) показав, що вони мають численні аналогії серед балтських поховальних старожитностей, які зафіксовані переважно на території розселення куршських, земгальських та жематійських племен.
Отримані під час рятівних розкопок факти свідчать про переселення компактної групи балтського населення до Поросся у ХІ ст. З історичної точки зору, археологічні знахідки добре ілюструють (і підтверджують) літописні повідомлення про державну діяльність Ярослава Мудрого, спрямовану на зміцнення південних рубежів Київської Русі. Під 1032 р. літопис повідомляє про те, що Ярослав Мудрий «поча ставити городы по Рси», тобто вибудовував нову оборонну лінію вздовж річки Рось. За рік до того, великий князь київський повернув Червенські гради, полонених «ляхів» осаджував в межах своєї держави, найвірогідніше на кордоні із Степом. Цілком вірогідно, що так само Ярослав Мудрий міг переселити якісь групи з балтських племен на родючі південноруські землі вздовж Росі, де на них було покладено обов’язки з оборони від нападів кочовиків.
Одночасно, наш колега з Центру Балтійської та Скандинавської археології Романос Широуховас (Dr. Roman Shiroukhov) звернув увагу на те, що фотографії окремих речей, які вірогідно походять з цього некрополя, відомі в Інтернеті. Наші пошуки в інтернеті виявили, що речі, які напевне пов’язані з могильником, є у приватний колекції Євгена Гредунова, який проживає в м. Бровари.
Подальші пошуки виявили подібні знахідки ще на одному сайті колекціонерів (рис. 5 – 8), де вони навіть не ховаючись обговорюють факт пограбування некрополя. Такі групи грабіжників нами були зафіксовані на території могильника.
Грабіжники за допомогою металодетекторів виявляють та грабують поховання, а безкарність та попит з боку господарів приватних колекцій їх лише стимулює.
Все це може привести до міжнародного скандалу, оскільки даний некрополь є спільною сторінкою в історії України та Литви та викликав серйозну зацікавленість литовської наукової, дипломатичної та журналістської спільнот. Охорона археологічної спадщини є частиною міжнародних зобов’язань України: Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини; Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини.