В ефірі передачі «Резонансна тема» радіостанції «Голос Києва» старший науковий співробітник відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України, к.і.н. Евеліна Кравченко.

Розмова відбулася про результати роботи Інкерманської археологічної експедиції Інституту археології НАН України на території Хотівського городища, а також про бачення вченими майбутнього цієї пам’ятки національного значення.

За словами гості студії, історія цієї археологічної пам’ятки доволі драматична: після досліджень, виконаних у 1940-х і 1960-х рр., її незаслужено забули як науковці, так і пам’яткоохоронці, внаслідок чого городище втратило частину своїх земель. Однак навіть попри це воно й досі залишається надзвичайно цінним. Саме тому 2016 року Хотівська сільська рада ініціювала відновлення археологічних розкопок, у процесі здійснення яких дослідники Академії отримали чимало нових результатів, цікавих і у власне науковому, і навіть в експозиційно–екскурсійному планах.

Було виявлено низку інших, не відомих раніше, пам’яток, що безпосередньо межують із Хотівським городищем і складають його інфраструктуру. Крім того, вдалося з’ясувати, що ці укріплення є далеко не єдиними в досліджуваній місцевості: ще один подібний об’єкт (про що свідчать численні фрагменти обвалувань) розташований просто навпроти Хотівського городища. Зазначені укріплення вважають частиною так званих Змієвих валів і традиційно асоціюють із Києво–Руським періодом, хоча насправді, як припускають дослідники, вони є значно давнішими, адже поряд із ними зустрічається переважно скіфська кераміка. Загалом, учені дійшли висновку, що Хотівське городище є частиною великого укріплення, вписаного в басейн р. Віта (або ж Вита), яка впадає у Дніпро навпроти Жукового острова, а самі землі під об’єктом колись, імовірно, заселяло велике плем’я. З іншого боку, городище, скоріш за все, слугувало не для проживання, а для оборони: на час спорудження це укріплення було надзвичайно потужним і ефективним способом захисту від нападників, які використовували лук і стріли й не знали артилерії. Під час розкопок археологи знайшли сліди невдалого штурмування цього укріплення – в районі в’їзної брами до городища, яка, виявившись відносно слабкою ланкою, була невдовзі закоркована та повністю перекрита валом. Надалі оборонці городища користувались іншим в’їздом — менш прохідним для кінноти. Згідно з гіпотезою, яку висунули науковці, нападниками могли бути або перші скіфські загони, які саме в цей час тільки–но розпочали своє просування Північним Причорномор’ям, що супроводжувалося нищівними війнами, або одна зі сторін міжусобної боротьби, про яку не згадують писемні джерела.

На думку Е. Кравченко, населення, яке проживало на землях навколо Хотівського городища, скоріш за все, займалося землеробством. Проте частку цього виду діяльності в господарстві невідомого племені не з’ясовано остаточно, оскільки знахідок, виявлених археологами, поки що не надто багато. Датування розбудови й занепаду городища теж різняться. Спираючись на вже знайдені в розкопах артефакти, науковці припускають, що початок функціонування городища припадає на період між кінцем VII і початком VI ст. до н.е., а остаточний занепад — на межі VI і V ст. до н.е. Точніше на даний момент сказати неможливо: найпізніші знахідки — антична кераміка — належать до останньої чверті VI ст. до н.е. Ця доба, власне, цікава тим, що позначена першими писемними згадками про територію сучасної України: через скіфів місцеве населення контактувало в тому числі й із греками. Е. Кравченко також пояснила, що масив населення й культур по всьому Правобережжі Дніпра (аж до меж Східної Польщі) сформувався ще за доби пізньої бронзи (тобто близько XV ст. до н.е.), а в ранню залізну епоху поширився ще й на Південь Білорусі, Українське Полісся, Східну Польщу та Розточчя.

Виходячи з усього вищезазначеного, археологи вважають за доцільне не лише продовжити дослідження пам’ятки (розкопування та реконструкцію), а й у подальшому посприяти її музеєфікації.

«Це найближчий до Києва пам’ятник скіфської доби, який дійсно можна показувати людям. Попри те, що городище досить багато втратило у своїй площі, воно зберегло оборонні споруди, причому в найцікавішій їх частині. Північно–західна частина городища навдивовижу лишилася цілковито неторканою. Це — унікальна збереженість, як для нинішнього часу. Ми зробимо все можливе, щоб музеєфікація відбулася. І ця виставка [в Археологічному музеї Інституту археології НАН України], і наші дослідження, й майбутні праці, які ми публікуватимемо, — це основа для музейної концепції і музеєфікації цього місця», — підкреслила Е. Кравченко. Вона вважає, що Хотівське городище разом із парком «Феофанія» могли б у перспективі скласти єдиний експозиційно–екскурсійний комплекс.

Аудіо версію передачі можна прослухати за посиланням.

* * *
Інкерманська археологічна експедиція (раніше — Інкерманський загін Севастопольської археологічної експедиції з дослідження округи Херсонесу) Інституту археології НАН України працювала на території Автономної Республіки Крим. 2014 року її учасники переїхали до Києва та впродовж 2015–2016 рр. займалися систематизацією результатів своєї роботи в Криму та їх оприлюдненням у низці наукових публікацій, — з метою збереження цього цінного доробку. Під час тривалого функціонування експедиції її учасники напрацювали ефективні методики археологічних досліджень, які доцільно використовувати й нині — на континентальній частині території України.

Джерело: сайт НАН України