Того ж 1919 р. з ініціативи М. Ф. Біляшівського була створена Комісія зі складання археологічної карти України. Спочатку в складі Комісії було лише кілька постійних членів: М. Ф. Біляшівський, Л. Є. Чикаленко (обраний у січні 1920 р.), М. О. Макаренко (від лютого 1920 р.), В. Є. Козловська. Для складання карти обрали культурно–хронологічний принцип («по добам чи культурам»), і кожному періоду мала відповідати окрема карта. На ній передбачалося зазначити: місцевість, обставини знахідки «здобутку старовини», характер знахідки, повний реєстр знайдених речей, щонайповнішу бібліографію про знахідку та місце її зберігання. Також було окреслене коло джерел для здійснення цієї роботи, розглянуто й затверджено зразкову картку, обговорено та впроваджено українські археологічні терміни.
1920 рік був, напевно, найскладнішим у діяльності Академії загалом і її археологічних установ зокрема. В цей час в Академії існувало дві структури, діяльність яких була пов’язана з археологією та пам’яткознавством: згадана Комісія по складанню археологічної карти і Комітет з охорони пам’яток старовини та мистецтва (створений у період Денікінської окупації). Головним завданням останнього булла охорона пам’яток старовини під час зміни влади в місті. Комітет був створений «під головуванням академіка Біляшівського при заступникові Макаренкові й секретарі Моргілевському. На початку червня комітет цей перетворився в Археологічний під головуванням професора Данилевича, з секретарем Моргілевським, але ні програмної діяльності, ні жодного засідання в комітеті не було». Головування В. Ю. Данилевича в Комітеті пояснювалося хронічним нездужанням М. Ф. Біляшівського, а одним з актуальних завдань цього Комітету булла також реорганізація Київського археологічного інституту (навчального закладу з підготовки професійних дослідників, створеного в 1917 р.).
31 січня 1921 р. Спільне зібрання Академії через відмову В. Ю. Данилевича очолювати Археологічний комітет доручило М. О. Макаренкові скликати організаційне засідання для створення нового. Воно відбулося 1 лютого 1921 р. під головуванням академіка М. П. Василенка. Учасники зборів, заслухавши доповідь І. В. Моргілевського про історію організації Комітету та його тогочасний стан, обрали його головою М. О. Макаренка, а секретарем — І. В. Моргілевського. Новостворений Археологічний комітет мав розгалужені функції та широкі повноваження. Його діяльність мала розповсюджуватися на всю Україну, і він замислювався як головна координаційна та адміністративна установа в галузі археології та охорони пам’яток у державі.
На наступному засіданні Археологічного комітету було обрано його особовий склад з 14 місцевих членів: К. М. Антонович–Мельник, М. Ф. Біляшівський, М. П. Василенко, Й. Ю. Гермайзе, О. С. Грушевський, А. С. Дахнович, Л. П. Добровольський, Ф. Л. Ернст, В. Є. Козловська, Г. Ф. Красицький, В. В. Міяківський, М. В. Пахаревський, Д. М. Щербаківський і В. І. Щербина. Отже, можна було сподіватися, що часи організаційного безладу минули та з’явилися перспективи для сталого розвитку археологічної діяльності в Україні. Але ці сподівання не були реалізовані, на заваді цього разу стали внутрішньо академічні чинники та негаразди.
Археологічний комітет на чолі з М. О. Макаренком уже на організаційному засіданні проявив самоврядність, перебираючи на себе непритаманні установам і комісіям Української академії наук (УАН) адміністративні й контрольні функції. Тож Спільне зібрання Академії 5 лютого 1921 р. затвердило кандидатуру М. О. Макаренка на посаді голови за умови, що «після повернення до Києва хворого акад. М. Ф. Біляшівського він стане на чолі Археологічного комітету». Таке втручання УАН у справу керівництва Археологічним комітетом і, відповідно, обмеження його повноважень негативно сприйняли його члени. Особливого загострення це набуло після пропозиції Спільного зібрання «у зв’язку з поверненням до Києва затвердити головою Комітету акад. М. Ф. Біляшівського, а заступником голови та керівничим Комітету — проф. М. О. Макаренка», а також внести деякі інші зміни до номенклатури посад. Після кількох бурхливих засідань не вдалося знайти компромісу, і Комітет вирішив перервати свою наукову діяльність: «Комітет почуває себе ображеним незатвердженням на посаді Голови тієї людини, яку він вважав найбільш відповідною для сіх складних обов’язків, і що він не бачить гарантії для нормального ходу праці в сучасних умовах».
У відповідь на таку позицію Археологічного комітету Спільне зібрання УАН невдовзі, 29 березня 1921 р., розглянувши питання про Комітет, затвердило його новий склад, включивши до нього представників різних галузей історичної науки, серед яких було семеро академіків (М. Ф. Біляшівський, В. С. Іконніков, А. Ю. Кримський, О. І. Левицький, Ф. І. Міщенко, А. В. Старков і П. А. Тутковський) і шестеро професорів (В. І. Барвінок, В. А. Кордт, В. В. Міяківський, В. О. Романовський, І. І. Соколов і В. І. Щербина). Але намагання таким чином поєднати групи вчених, які по–різному бачили роль і функції Археологічного комітету, не мало успіху. Комітет був нежиттєздатний і навіть не провів жодного засідання.
Наступна спроба організації роботи археологічних структур у межах УАН була пов’язана з об’єднанням 1921 р. Української академії наук і Українського наукового товариства (УНТ). Згідно з цим планом «Секція археологічна відділу гуманітарних наук УНТ і Археологічний комітет при Спільному зібранні УАН зливаються в Археологічну секцію при історично–філологічному відділі УАН». Потім відбулося об’єднане засідання Археологічного комітету в призначеному 29 березня 1921 р. складі та Археологічної секції Наукового товариства. Збори ухвалили доручити академіку Ф. І. Шміту (мистецтвознавцю, який переїхав із Харкова до Києва навесні 1921 р.) розробити проект статуту Археологічної комісії (АК). Відповідно до цього документу при УАН закладалася «Археологічна Комісія з організаційними, консультативно-адміністративними і контрольними обов’язками, з певним програмом діяльності і з такою конструкцією: на чолі обрана пленумом Комісії президія з 3 осіб і Рада, яка складається з керуючих п’ятьох секцій (археологічної, матеріальної етнографії, архітектурно-монументальної, мистецтв і музеєзнавства)».
У серпні 1921 р. нова Археологічна комісія, керуючись цим Статутом, обрала головою акад. Ф. І. Шміта, заступником голови — акад. М. Ф. Біляшівського, вченим секретарем — Ф. Л. Ернста і розпочала свою діяльність. Кількість і розмаїтість документів, які розробила, обговорила й затвердила Археологічна комісія впродовж літа 1921 р., вказує, що нею булла підготовлена регулятивна база для організації стабільної продуктивної роботи. Зокрема, був затверджений «Циркулярний лист всім установам і товариствам, що розробляють питання археології, історії мистецтва, матеріальної етнографії і музеєзнавства і дбають про охорону пам’яток мистецтва, старовини й природи», метою розповсюдження якого був збір відомостей про наявні в державі установи чи товариства відповідного профілю, їхню діяльність, склад, статут, видання тощо, зацікавленість у співпраці з Археологічною комісією, можливість виконання доручень останньої та ін. Також були створені інструкції, які регламентували роботу окремих секцій, зокрема «Інструкція археологічної секції АК». У ній зазначалися конкретні завдання зі збору відомостей про пам’ятки старовини, їх реєстрацію, дослідження, обробку археологічного матеріалу, організацію наукових конференцій, видавничу діяльність, популяризацію археологічного знання тощо.
На засіданні АК від 31 серпня 1921 р. був встановлений список членів, який складався із 33 науковців. Археологічна секція була чи не найбільшою серед усіх і нараховувала 15 осіб: К. М. Антонович–Мельник, М. П. Василенко, М. Ф. Біляшівський, О. І. Гермайзе, О. С. Грушевський і О. О. Грушевська, Л. П. Добровольський, В. Є. Козловська, М. О. Макаренко, Х. О. Морозов, М. В. Пахаревський, М. М. Ткаченко, Д. М. Щербаківський і В. І. Щербина. Головою секції обрали М. О. Макаренка, товаришем голови — К. М. Антонович–Мельник, секретарем — В. Є. Козловську.
Загалом Комісія складалася з шести секцій, які мали свої завдання та функції, своїх голів і були об’єднані спільною метою всебічного наукового «описання, виучення і видання пам’яток мистецтва, старовини і природи, а також розроблення наукових підвалин охорони цих пам’яток в межах У.С.Р.Р.», теоретичного «розроблення всіх питань, що стосуються до галузі матеріальної етнографії, археології та історії мистецтв» і «виучування питань теорії та практики музеєзнавства по всіх його галузях».
Проте й ця чергова спроба організувати справу діяльності головної археологічної установи також не була успішною. На заваді стали «фінансові труднощі та протиріччя між членами комісії. Ті з них, які раніше входили до секцій археології та мистецтв УНТ, перейшовши до УАН, намагалися зберегти автономію комісій Товариства. Не отримавши на це згоди Академії, вони вийшли з Археологічної комісії, і вона припинила діяльність». Неоднозначно київські пам’яткознавці сприйняли й Ф. І. Шміта, який одночасно посів декілька керівних посад в Академії. Не бачачи можливості для нормальної діяльності в цій ситуації, Ф. І. Шміт на засіданні Пленуму АК 28 грудня 1921 р. заявив про відмову виконувати надалі обов’язки голови Комісії.
Згідно з протоколом Спільного зібрання Ради ВУАН від 2 січня 1922 р. було ухвалено: «ліквідувати як академічну установу Археологічну комісію ВУАН та доручити 1 відділу скласти для Ради народних комісарів (РНК) умотивовану докладну записку про заснування в Києві Академії матеріальної культури». Але цю ідею не підтримали державні структури.
Наприкінці 1921 р. офіційно припинила діяльність і Комісія для складання археологічної карти України. Колишня археологічна секція УНТ певний час продовжувала існувати в межах Академії, про що свідчать відомості про її діяльність (здебільше науково–популяризаторську), які трапляються в звітах ВУАН до 1924 р. включно.
Розуміючи нагальну потребу в координаційному органі в галузі археології та охорони пам’яток, Спільне зібрання Академії постановило заснувати для суто адміністративних функцій Археологічний комітет. Особливої важливості це рішення набувало в ситуації ліквідації Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини. Зазначаючи, що «таким чином на Академію наук спадає повинність взяти охорону пам’яток мистецтва і старовини на себе, та й негайно зорганізувати давно запроектований Археологічний комітет», Спільне зібрання 6 лютого 1922 р. доручило «акад. Шмітові Х. І. вкупі з акад. Біляшівським М. Т. та Василенком М. П. скласти комісію (з правом кооптації потрібних членів спеціалістів), щоб така комісія виробила для Археологічного комітету статут і плян організації».
Джерело: Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014 / Гол. редактор П. П. Толочко — К.: ВД «АДЕФ–Україна», 2015. — 668 с.
