Протягом грудня 1933 р. була розроблена нова структура Академії наук, ухвалена Політбюро ЦК КП(б)У, яка набула сили від 15 січня 1934 р. Було ліквідовано такі підрозділи як відділи, цикли та комісії, а основною структурною одиницею Академії став науково-дослідний інститут, що підпорядковувався Президії Академії.
За цією постановою, на базі СІМК був створений Інститут історії матеріальної культури (ІІМК), який розміщувався за адресою бульвар Шевченка, 14. Спочатку його штат був невеликий: Ф. А. Козубовський, Ф. М. Мовчанівський, М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, В. П. Петров, В. І. Маслов, І. В. Моргілевський, К. Ю. Коршак, С. С. Магура, Н. Б. Заглада, Є. О. Дзбановський і Т. М. Гавриленко. Директором ІІМК призначили Ф. А. Козубовського, ученим секретарем — Ф. М. Мовчанівського.
У 1934 р. в структурі ІІМК було чотири сектори з історії: а) докласового суспільства, б) рабовласницького, в) феодального та г) доби соцбудівництва, а також: експериментально-технологічна лабораторія, археологічні та етнографічні фонди (колишні музеї) та бібліотека й науковий архів. Наприкінці 1934 р. Інституту довелося відмовитися від сектору соцбудівництва через відсутність необхідних наукових кадрів. У 1935 р. Інститут увійшов з такою структурою: 1) секція історії докласового суспільства, 2) секція античного суспільства, 3) секція феодального суспільства, 4) секція історичної технології з хімічною та фото лабораторіями, 5) секція етнографічна з етнографічними фондами та Кабінетом музичної етнографії. Також працювали археологічний музей, бібліотека та науковий архів.
1934–1937 рр. були позначені заходами уряду щодо реалізації побудови Академії наук на нових концептуальних засадах — наукові дослідження мали бути підпорядковані потребам народного господарства. Проблематика Інституту історії матеріальної культури на 1934 р. у народно-господарському аспекті містила розробку таких напрямів: історія Києва, зокрема докапіталістичної доби, та історія його планування; вивчення історії докласового суспільства та історії матеріальної культури, що включало такі розділи як докласове суспільство й генеза класів, проблема рабовласництва в Україні, походження міст і розвиток протилежності між містом і селом за доби феодалізму; побут робітників за капіталізму та новий побут робітників і селян України за доби диктатури пролетаріату.
ІІМК мав періодичне видання — «Наукові записки ІІМК» (впродовж 1934–1937 рр. вийшло шість випусків).
У середині 1930-х рр. провадилися археологічні дослідження у Києві, Коростені, на Поліссі, в Ольвії, Трипіллі, Райках тощо, опрацьовувалися колекції, впорядковувалися бібліотека й архів, де зосередилися фонди установ, що ввійшли до СІМК/ІІМК. Але налагодження наукової роботи було перерване викоріненням «сторонніх елементів». У березні 1936 р. був звільнений і заарештований, а в 1938 (?) р. розстріляний директор ІІМК Ф. А. Козубовський. Раніше, в 1934 р., заарештували й вислали до Казані М. О. Макаренка (1936 р. його знову заарештували і в січні 1938 р. розстріляли в Томській в’язниці). У 1934 р. був висланий до Архангельської обл. М. Я. Рудинський. У 1937 р. були розстріляні дослідник трипільської культури, завідувач археологічного музею С. С. Магура та секретар-редактор видань ІІМК К. Ю. Коршак, 1938 р. — учений секретар ІІМК Ф. М. Мовчанівський та етнограф Н. Б. Заглада. Репресій зазнали й інші, через що суттєво скоротилася чисельність наукових співробітників. Із затвердженої 41-ї штатної одиниці в 1938 р. працювало лише 17 співробітників.
Після арешту директора ІІМК Ф. А. Козубовського його обов’язки перейшли до надісланого із Москви М. І. Ячменьова — випускника Ленінградського комвузу та курсів Інституту червоної професури — людини, далекої від науки, який від 1935 р. працював у ІІМК помічником директора з адміністративно-господарських питань.
На межі 1936 р. в структурі ІІМК відбулися зміни, ймовірно, пов’язані з діяльністю нової адміністрації, — замість секторів, створених згідно з суспільно-економічними формаціями, лишилися три: археології, етнографії та історії техніки і одна лабораторія. Відвертий непрофесіоналізм керівництва ІІМК — згаданого М. І. Ячменьова та ученого секретаря В. В. Телічка (випускника залізничного технікуму, звинуваченого в 1938 р. у плагіаті та звільненого) — та арешти більшості фахівців призвели до занепаду діяльності установи. У 1938 р. Інституту відмовили в аспірантських вакансіях через відсутність «керівних наукових кадрів, які могли би забезпечити нормальне виховування наукових робітників». Також було припинено випуск періодичного видання Інституту — «Наукових записок ІІМК». Тож у 1938 р. «з метою підсилення керівництва науководослідною роботою ІІМК АН УРСР» була встановлена посада заступника директора Інституту з наукової частини. На цю роботу з Ленінграду відрядили Л. М. Славіна, який був старшим науковим співробітником ІІМК АН СРСР, але фактично виконував «науково-дослідну роботу по ІІМК АН УРСР» як начальник Ольвійської експедиції. У квітні 1938 р. Л. М. Славіна затвердили на посаді заступника директора.
Джерело: Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014 / Гол. редактор П. П. Толочко — К.: ВД «АДЕФ–Україна», 2015. — 668 с.
