(18.10.1910, м. Новоград-­Волинський — 29.05.1970, м. Київ)
Кандидат історичних наук, фахівець зі слов’янської та давньоруської археології

Народився 18 жовтня 1910 р. у м. Новоград-Волинський в родині вчителя.
1924-25 рр. навчається у Бердичівській професійній школі та здобув фах слюсаря. До 1927 р. працював слюсарем у радгоспі с. Коровинці, в 1927 р. — слюсарем на заводі «Прогрес» у Бердичеві. З 1928 р. вчитель у с. Сахни на Ружинщині (суч. Житомирська обл.). У 1929-30 рр. брав участь у дослідженнях Бердичівського музею під керівництвом Т. М. Мовчанівського. У 1929–31 рр. лаборант й завідуючий відділу Бердичівського музею, водночас викладає у навчальних закладах Укржитлобуду.
У 1931 р. переведений до Путивлю й працює викладачем навчального комбінату.
1932 р. його призвано на дійсну військову службу до лав Червоної армії. 1933-39 рр. — курсант, командир танкового взводу, роти, помічник начальника штабу бригади, начальник полігону. У 1939-41 рр. навчається у Військовій Академії механізації та моторизації у Москві. З 1941 р. працював викладачем 2-го Ульянівського танкового училища. З 1942 р. — на фронті. Цього ж року під час Харківського оточення, після тяжкого поранення в голову, потрапив у полон біля с. Лозовенька. Був у кількох концтаборах (Пшекопане, Хиров, Гессен, Герліц, Дора). Втік до Австрії, де американська військова адміністрація призначила його комендантом табору для переміщених осіб Клюбервізен (Брауншвайґ).
Після демобілізації у 1946 році у званні майора танкових військ Д. Т. Березовця приймають на роботу до Інституту археології АН УРСР. В 1946–70 рр. — молодший науковий співробітник відділу слов’яно-руської археології.
У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Северяне (перед образованием Киевской Руси)».
Д. Т. Березовець виділив волинцевську та пеньківську культури, дослідив епонімні пам’ятки — могильник і селище VIII ст. поблизу с. Волинцеве на Сумщині (1948-49, 1965-66), низку поселень VI–VIII ст. в пониззі Тясмину поблизу с. Пеньківка (1956-1959). Перший інтерпретував волинцевську культуру як пам’ятки літописних сіверян, пеньківську — як старожитності уличів. До кола наукових зацікавлень Д. Т. Березовця входили також черняхівська й салтівська культури, історія східних слов’ян і населення степової частини території України середини—другої половини І тис. В останні роки життя готував узагальнену працю про стародавній Салтів, яку не встиг закінчити.
Працюючи в Інституті, керував роботою 24 експедицій, зокрема, досліджував Лохвицький могильник черняхівської культури, Верхньосалтівське городище та могильник, І Нетайлівське поселення та могильник салтівської культури й багато інших пам’яток.
Автор 50 праць.
Помер 29 травня 1970 р.

Основні праці:
Дослідження на території Путивльського району Сумської області // АП. — 1952. — ІІІ; Харівський скарб // Археологія. — 1952. — VI; До питання про літописних сіверян // Археологія. — 1953. — VIIІ; О датировке черняховской культуры // СА. — 1963. — № 3; Поселения уличей на р. Тясмине // МИА. — 1963. — 108; Слов’яни й племена салтівської культури // Археологія. — 1965. — ХIХ.

Література:
Дмитро Тарасович Березовець (1910–1970) [Некролог] // Археологія. — 1970. — 24. — С. 231.
Сміленко А.Т. Сухобоков О.В. Пам'яті Дмитра Тарасовича Березовця (18.Х.1910 — 29.V.1970 рр.) // Археологія. — 1990. — №4. — С. 107-115.
Юренко С.П. Життєвий та науковий подвиг (до століття від дня народження Дмитра Тарасовича Березовця) // Путивльський краєзнавчий збірник. — Суми: Університетська книга, 2010. — Вип. 6. — С. 31.