(4 листопада 1920, с. Моївка Могилів-Подільського району Вінницької області – 7 січня 2000, Київ)
кандидат історичних наук, фахівець з давньоруської археології. Кавалер ордена «Знак пошани» (1967), нагороджена кількома медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1982), лауреат Державної премії УРСР в галузі Науки і техніки (1983)

У 1938–1941 рр. навчалася на історичному факультеті Київського педагогічного інституту, завершила освіту в евакуації на історичному факультеті Воронезького педагогічного інституту (1941). В роки війни завідувала навчальною частиною і викладала історію у Ново-Перунівській школі Алтайського краю (1941–1943). Повернувшись до Києва, працювала старшим науковим співробітником і очолювала відділ «Київська Русь» у Державному історичному музеї УРСР (1944–1970).

Вона набувала досвід археологічних досліджень у складі експедицій Інституту археології АН УРСР, зокрема брала участь у роботі Переяслав-Хмельницькій, Пороській і Київській експедиціях (1945–1946, 1958). Об’єктом наукових інтересів дослідниці стала найдавніша частина Києва. Були відкриті і досліджені господарські комплекси VII–IX ст., поховання курганного могильника IX–X ст., десятки жител X–XIII ст. За матеріалами розкопок на території Старокиївської гори дослідниця склала детальну археологічну карту київського дитинця V–XIII ст., що є важливим джерелом не тільки для археологів, а й містобудівників і архітекторів Києва. Керувала та брала участь у розкопках Великого Ярославового двору, досліджувала підмурки Федорівського собору та його монастирське подвір’я, оборонні споруди стародавнього Києва. Захистила дисертацію «Киевский детинец IX – первой половины XIII вв.» (1977).

С. Кілієвич була активною діячкою Українського товариства охорони пам’яток історії та культури від часу його заснування, багато років керувала лекторієм «Про що розповідає археологія». Вона є автором понад 60 наукових праць, зокрема, колективної монографії «Новое в археологии Киева» (К., 1981). В Інституті археології АН УРСР працювала у складі Київської постійно діючої археологічної експедиції відділу археології Києва до виходу на пенсію (1970–1986).

ОСНОВНІ НАУКОВІ ПРАЦІ:
Кілієвіч, С. Р. 1982. Детинец Киева ІХ — первой половины ХІІІ в. Киев.
Кілієвіч, С. Р. 1982. На горе Старокиевской. Киев.
Кілієвіч, С. Р. 1975. Дослідження Старокиївської гори. Стародавній Київ. Київ, с. 28-39;
Кілієвіч, С. Р. 1977. Розкопки Великого Ярославого двору в Києві (1972–1973 рр.). Археологія, 21, с. 92-101.

ПРО С. Р. КІЛІЄВИЧ:
Кілієвич Стефанія Ромуальдівна. 2015. В: Толочко, П. П. (гол. ред.) Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. Київ: ВД «АДЕФ–Україна», с. 445.
Кілієвич Стефанія Ромуальдівна. 2013. В: Дзюба, І. М. та ін. (ред.). Енциклопедія сучасної України, т. 13. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, с. 161.
Пам’яті Стефанії Ромуальдівни Кілієвич. 2000. Археологія, 1, с. 165-166.
Кілієвич Стефанія Ромуальдівна. 1997. В: Мезенцева, Г. Дослідники археології України: Енциклопедичний словник-довідник. Чернігів, с. 173.