У 1933 р. з метою «корінної реконструкції ряду академічних установ, що попередня їхня діяльність здебільшого була хибною й навіть клясово ворожою пролетаріятові», розпочалася чергова внутрішня перебудова в Академії. У травні Президія ВУАН ухвалила постанову ІІ соціально-економічного відділу про створення Секції історії матеріальної культури (СІМК). До неї ввійшли: «Всеукраїнський археологічний комітет, Кабінет антропології та етнології, Музей археології, Етнологічний музей, Етнографічна комісія, Комісія Близького Сходу, Кафедра преісторії та Кабінет українського мистецтва».
Об’єднання відбулося «у порядку боротьби з хуторянською розпорошеністю, цеховою відмежованістю та бюрократичною замкненістю цілого ряду споріднених за своїм профілем і задачами установ» і мало сприяти справі «рішучої соцреконструкції того комплексу ділянок історичної науки, що в цілому обслуговують історію суспільного матеріального виробництва — історію матеріальної культури». Завдання СІМК зводилося не тільки до того, щоб створити нову радянську наукову продукцію в галузі історії матеріальної культури, але й домогтися рішучої методологічної перебудови та чіткого класово-пролетарського ідеологічного спрямування в науковій роботі. Водночас підставою для такого об’єднання була спорідненість діяльності та чималі напрацювання в галузі археології в більшості установ, які ввійшли до складу СІМК (передусім, Кабінету антропології та етнології). При створенні СІМК були також об’єднані бібліотечні й архівні фонди установ і закладено початок створенню потужного інформаційного фахового ресурсу.
За організаційною й методологічною спрямованістю робота Секції була націлена на дослідження «закономірності історичного процесу на основі джерел історії матеріальної культури як історії матеріального виробництва». Організаційно СІМК була структурована за ознакою суспільно-економічних формацій: сектор первісно-комуністичної формації (кер. М. Я. Рудинський), сектор рабовласницького суспільства (кер. М. О. Макаренко, за іншими даними К. Т. Штепа), сектор феодального суспільства (кер. В. Є. Козловська), сектор капіталістичного суспільства (кер. В. В. Білий) і лабораторія експериментальної археології (кер. І. В. Моргілевський). Головою Президії СІМК призначили О. П. Новицького, заступником голови — Ф. А. Козубовського, тимчасово виконуючим обов’язки ученого секретаря — Ф. М. Мовчанівського. У 1934 р. академік О. П. Новицький пішов з життя. Тож фактичним головою СІМК став Ф. А. Козубовський.
За одним із списків на 1933 р. серед співробітників СІМК налічувалося 16 осіб наукового персоналу: Ф. А. Козубовський, Ф. М. Мовчанівський, М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, І. В. Моргілевський, К. Ю. Коршак, В. П. Петров, В. І. Маслов, Н. Б Заглада, Є. О. Дзбановський, Т. М. Гавриленко, С. С. Магура, О. І. Крашеніннікова, М. С. Мушкет, М. П. Шевченко, Н. П. Ткач і п’ять технічного персоналу. З попереднього складу не бачимо В. Є. Козловську, Ф. Л. Ернста, Л. С. Шульгіну, В. В. Білого, В. І. Денисенка й М. М. Ткаченка, яких усунули від роботи в СІМК «у процесі боротьби за класово-ідеологічну витриманість». П. П. Курінного звільнили з ВУАН ще в момент організації СІМК — у квітні 1933 р.
Основне приміщення Секції передбачалося на вул. Короленка, 54 (нині Володимирська), кімн. 2, але насправді окремі її частини були розкидані по Києву в п’яти будинках, зокрема на бульварі Шевченка, 14. СІМК як перехідна структура перед створенням Інституту археології проіснувала трохи більше півроку.
Джерело: Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014 / Гол. редактор П. П. Толочко — К.: ВД «АДЕФ–Україна», 2015. — 668 с.
