Члени комісії фактично почали одразу виконувати функції Археологічного комітету (тим паче, що вже був чималий попередній організаційний досвід і певні документи). Коло питань, які поставали перед Комітетом, визначалося самим життям: збереження рухомих пам’яток під час вилучення церковних цінностей на допомогу голодуючим; питання музейного будівництва; організаційне забезпечення справи охорони культурної спадщини тощо. Приміщення Комітету було за адресами: вул. Жертв Революції, 23 (нині вул. Десятинна, 9) і Бібіковський бульвар, 14 (нині бульвар Шевченка).
Наголосимо, що в пам’яткоохоронній діяльності Археологічний комітет зайняв надзвичайно активну позицію, намагаючись отримати статус центрального пам’яткоохоронного органу в межах усієї Республіки. Це було актуальним, зважаючи на фактичну відсутність такого органу на державному рівні в період 1920–1926 рр. Позицію Археологічного комітету підтримало Спільне зібрання ВУАН.
Упродовж двох років діяльність Археологічного комітету забезпечували лише два штатні співробітники: голова Ф. І. Шміт і секретар О. П. Новицький. Решта працювала на громадських засадах. Лише в січні 1924 р. Управління науковими установами НКО УСРР у листі до ВУАН визнало актуальність розширення складу Комітету й надання йому прав самостійної установи Академії наук. Від цього часу поступово розширювався штатний і позаштатний склад Комітету, до нього ввійшли: Н. Б. Заглада, М. С. Новицька, М. Я. Рудинський, В. Ю. Данилевич, Ф. Л. Ернст, П. П. Курінний, М. О. Макаренко, В. О. Осьмак, Д. М. Щербаківський, А. З. Носов, В. Є. Козловська та К. М. Антонович. Процес інституціалізації структури як Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН завершився 13 грудня 1924 р. затвердженням президією Укрнауки його статуту. За цим документом ВУАК визнавався центральним органом з охорони й дослідження давніх пам’яток. А 23 грудня 1924 р. відбулися вибори президії ВУАК. Головою обрали О. П. Новицького, товаришем голови — Д. М. Щербаківського (від червня 1927 р. —С. С. Гамченко), секретарем —М. Я. Рудинського.
ВУАК складався з двох відділів (археології та мистецтв) і кількох комісій (софійської, золотарської, трипільської, з вивчення джерел з історії українського мистецтва та пам’яток монументального мистецтва) та об’єднав у своєму складі провідних вчених і дослідників українських старожитностей. На 1925 р. ВУАК налічував 20 осіб, і поступово кількість його співробітників зростала, а також розширювалася географія міст України та зарубіжжя, які вони представляли. Але ВУАН фінансувала лише декілька штатних (і нештатних) посад.
Одним з пріоритетних завдань ВУАК була регламентація проведення польових досліджень. Спершу він закріпив за собою видачу «Одкритих листів на право дослідів». Але «Інструкцією про порядок відання та робіт між інспектурою по охороні пам’яток культури Укрнауки НКО та АК УАН» від 1926 р. передбачалося, що за нормальну й своєчасну охорону пам’яток культури відповідає Інспектура Укрнауки та крайові інспектори, а Археологічний комітет провадить адміністративні роботи з охорони пам’яток, виконуючи лише вищі науково–консультаційні функції. У безпосередньому віданні ВУАК лишалося керування науково–дослідною роботою з вивчення пам’яток матеріальної культури в межах УСРР, але проблеми з охорони пам’яток вирішувалися через інспектуру. Дозволи на право археологічних розкопок видавав НКО УСРР за науковим висновком ВУАК, звіти про дослідження направляли до Укрнауки, а від неї — на розгляд ВУАК, в архівах якого й зберігалися.
Незважаючи на обмеження повноважень, ВУАК не полишав роботу з охорони пам’яток. Результатом цього була підготовка проекту закону про охорону пам’яток, на основі якого в липні 1926 р. Було ухвалено «Положення про пам’ятки культури і природи», яке протягом тривалого часу визначало організаційно-правові засади охорони пам’яток в Україні. За досить короткий час ВУАК створив дієву мережу кореспондентів на місцях, налагодив тісні зв’язки з місцевими музеями, які активно працювали в царині археологічних досліджень, надавав їм методичну й фахову допомогу, закріпив досвідчених археологів за округами, в яких вони мали провадити дослідження, підтримував контакти з крайовими інспектурами охорони пам’яток історії та культури, плідно працював з місцевими виконкомами для отримання коштів на дослідження, затверджував реєстри пам’яток республіканського та місцевого значення, здійснював нагляд за їх збереженням. Завдяки таким діям на 1926 р. Комітет організував 14 археологічних експедицій по Україні, а наприкінці 20–х рр. охопив археологічними дослідженнями 30 із 44 округ тогочасної території України (72 %).
За час своєї діяльності ВУАК провадив, організовував і координував експедиційні дослідження археологічних пам’яток від кам’яної доби до пізнього середньовіччя. Серед найважливіших були дослідження Маріупольського неолітичного могильника на р. Кальміус під проводом М. О. Макаренка, трипільських поселень у Придніпров’ї, пам’яток білогрудівської культури на Уманщині, античних поселень — Ольвії та на о. Березань, пам’яток слов’яно–руської доби (V–XIII ст.) у Києві — поблизу Золотих воріт, на горі Дитинка, на Киселівці та ін., у Чернігові, на Черкащині, в околицях м. Ромни, в околицях с. Райки на Бердичівщині, пам’яток давньоруського часу біля Шестовиці тощо. ВУАК започаткував також археологічне вивчення пам’яток матеріальної культури на торфовищах, брав участь у комплексній експедиції з дослідження Шевченківського заповідника.
У цей час також працювали великі експедиції, пов’язані з новобудовами: Дніпрельстанівська та Богеська. Дніпрельстанівська експедиція працювала протягом 1927–1932 рр. і була створена для суцільного обстеження території, яка підлягала затопленню, з метою виявлення всіх пам’яток матеріальної культури. Роботи експедиції охоплювали порожисту частину Дніпра: ділянку в зоні будівництва ГЕС та 90–кілометрову ділянку смуги затоплення між Дніпропетровськом і Запоріжжям. Організаторами експедиції були Наркомат освіти УСРР, ВУАК і Дніпропетровський історико-археологічний музей. Очолював її Д. І. Яворницький, а участь у ній брала велика група науковців з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Одеси та інших міст. Серед досягнень експедиції — відкриття надпорізького палеоліту та неолітичних пам’яток у регіоні, дослідження численних поселень і поховань доби енеоліту–бронзи, скіфських поховань, виявлення пам’яток черняхівської культури, слов’янських поселень, вивчення пам’яток козацького часу тощо. Матеріали, отримані під час роботи експедиції, на багато років збагатили джерельну базу науки. Діяльність експедиції також мала вплив на визначення напрямів пам’яткоохоронної політики держави, сприяла створенню законодавчої бази подальших робіт на новобудовах, була предтечею наступних новобудовних експедицій і польовою школою для багатьох українських археологів.
Богеська новобудовна експедиція (1930(1928?)–1933 рр.) за ухвалою НКО УСРР провадила дослідження на території запроектованої гідроелектростанції на Південному Бузі. Плани роботи включали: «рекогносціювання району», розвідки та широкі «розкопні дослідження найголовніших комплексів». Передбачалося також створити кінофільм, що мав «показати фон історичного процесу Надбозького краю від найдавніших часів (від Гарду до Богесу)» та зафіксувати документально каньйон Бугу з його унікальними фізично–географічними рисами. Експедицією керував Ф. А. Козубовський, а серед її учасників були Т. М. Мовчанівський, О. Ф. Лагодовська, К. М. Полікарпович, П. В. Харлампович, Г. П. Крисін та ін. Було досліджено палеолітичні та неолітичні стоянки, пам’ятки трипільської культури, різночасові поховання в курганах, рештки Ак–Мечеті тощо. Але заплановане продовження археологічних досліджень у регіоні не відбулося через згортання планів будівництва ГЕС.
Напрями наукової діяльності ВУАК віддзеркалювали відповідні комісії. Одними з пріоритетних вважали охоронні, реставраційні роботи й дослідження Софії Київської. З цією метою залучалися місцеві та запрошені фахівці — архітектори, художники, реставратори. Завдяки діяльності Софійської комісії вдавалося також отримувати кошти на вкрай необхідні реставраційні роботи.
Досить напружено працювала Золотарська комісія: вона здійснила перевірку речей, повернутих з Держсхову РСФРР, та систематизацію добірки. Члени комісії готували низку узагальнюючих тематичних праць, і перші публікації датовані вже 1924 р. Але брак коштів не дозволив розгорнути роботи з фотофіксації та реставрації колекції ювелірних виробів.
Завдання Комісії з вивчення джерел з історії українського мистецтва полягало у виявленні в місцевих архівах і публікації відповідних джерел у серії під назвою «Fortes artis Ukrainae». Була здійснена значна попередня робота, та на заваді масштабному копіюванню документів і їх публікації так само стали фінансові труднощі.
Ще одна масштабна акція із запланованою публікацією багатотомної серії видань академічного характеру «Monumenta arts Ukrainae» була започаткована Комісією з вивчення пам’яток монументального мистецтва. Провадились обміри й фотофіксація, робилися кресленики визначних пам’яток архітектури та мистецтва України. Досить плідно працювали в цьому напрямi співробітники музеїв, передусім Харківського державного музею українського мистецтва.
Трипільська комісія ВУАК за короткий час об’єднала фахівців з вивчення трипільської культури. Вона мала суттєву фінансову підтримку від НКО УСРР, ВУАН і деяких місцевих органів влади, тож організувала масштабні дослідження трипільських пам’яток, підготувала й видала тематичний збірник праць «Трипільська культура на Україні» (1926).
Одним з пріоритетних завдань ВУАК вважав підготовку відповідних фахівців. Діяльність Київського археологічного інституту, офіційно відкритого в 1917 р., кілька разів призупинялася. Та, незважаючи на це, на 1924 р. на трьох його відділах — етнології, мистецтвознавства й археології — навчалося 242 студенти. Однак Київська губпрофосвіта побачила в діях його викладачів намагання «в самому неприхованому вигляді реставрувати тип старого університету» і в серпні 1924 р. тимчасово закрила Інститут. Одним з можливих варіантів реорганізації закладу було відкриття на його базі довготермінових курсів ВУАК, для чого було підготовлено «Положення про Вищі археологічні курси в Києві», яке затвердили відповідні державні структури. Але того не сталося, і 1925 р питання про відкриття Археологічних курсів остаточно закрили.
Одним з напрямів діяльності ВУАК була також робота з організації наукових конференцій і звітних виставок. Перша масштабна науково–організаційна робота булла здійснена протягом 1924–1925 рр. з підготовки Всеукраїнського археологічного з’їзду, який мав відбутися в Одесі: створена низка підготовчих комітетів з проведення з’їзду в Києві, Харкові, Одесі та ін. містах. Вони займалися розробкою програми, підготовкою доповідей, встановленням контактів з провідними фахівцями союзних республік і закордону, проведенням спеціальних археологічних та історико–етнографічних досліджень, організацією виставок, залучаючи до цього співробітників інших установ ВУАН, музейних працівників тощо. 28–30 квітня 1925 р. відбулася попередня організаційна нарада представників підготовчих комітетів і провідних музеїв України, в якій взяли участь 43 науковці. Провести з’їзд не вдалося, оскільки Укрнаука не профінансувала цей захід ні в 1925, ні в наступному році. Та все ж здійснені попередні заходи та нарада 1925 р. були важливими кроками у визначенні стану археологічної справи в різних регіонах України, що намітили план науково–дослідної діяльності з вивчення історії матеріальної культури України від палеоліту до ХІХ ст.
У 1926 р. Головнаука РСФРР запросила представників ВУАН на конференцію археологів СРСР. На екстреному засіданні пленуму ВУАК ухвалили вважати її не всесоюзною, оскільки «українські установи не мали відношення до організації конференції». Протее ВУАК вважав за доцільне відрядити на конференцію свого представника з широкою інформаційною доповіддю. У роботі конференції взяли участь О. П. Новицький, А. З. Носов і представники деяких музеїв УСРР. На конференції визнали доцільним проведення Всесоюзних археологічних з’їздів, перший з яких мав відбутися 1928 р. у Москві. Українські учасники поставили питання про те, що Всесоюзному з’їду мають передувати археологічні форуми в союзних республіках, але кошти на ці заходи не виділили.
Значну вагу мали також звітні виставки, які ВУАК організував у 1925 р. (у приміщенні ВУАК) і 1927 р. (у Всенародній бібліотеці ВУАН). На виставки запрошувалися вчені з регіонів України, влаштовувалися прилюдні наукові збори, читалися лекції з проблем археології. Такі заходи викликали значний інтерес і схвальні відгуки не лише науковців, а й широкого загалу. У 1931 р. (липень–вересень) відбулася чергова археологічна виставка ВУАК, яка «дала спробу нової експозиції», спланованої за суспільно–економічними формаціями. У цій масштабній виставці брали участь 18 установ — 17 музеїв і Комісія Дніпрельстану ВУАН, тож її можна вважати однією з перших спроб організувати колективну роботу з влаштування експозиції. Мистецький відділ організував виставку пам’яток мистецтва часів феодалізму. Обидві виставки експонувалися в корпусах Всеукраїнського музейного містечка на території Києво–Печерської лаври.
З метою розширення зв’язків з іншими науковими установами та музеями України представники ВУАК брали участь у низці всеукраїнських конференцій і нарад, зокрема в музейній нараді 1928 р., з’їзді Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства 1927 р. та ін. Поширенню наукових знань і їх популяризації слугували й такі заходи ВУАК, як організація прилюдних засідань Комітету та його відділів, де зачитували й обговорювали доповіді провідних вчених.
Від 1928 р. здійснювалася робота з організації Археологічного музею, для якого виділили двоповерховий корпус № 7 на території Музейного містечка. У червні 1930 р. Президія ВУАН ухвалила постанову про створення Археологічного музею в складі І відділу. Але велика науково-організаційна робота, здійснена директором музею В. Є. Козловською, виявилася марною. Вибудовану музейну експозицію охрестили «спадщиною буржуазної науки», музей так і не відкрився, а директорку звільнили. В подальшому керівництво музеєм перейняв на себе учень В. Є. Козловської — С. С. Магура, але доля Археологічного музею так і не була вирішена. Тривалий час він був у згорнутому стані, а згодом його матеріали передали до Історичного музею.
Від самого початку ВУАК наголошував на важливості видавничої діяльності. Комітет мав масштабні видавничі плани, зокрема випуск кількох серій книжок. Але через хронічний брак коштів вдалося опублікувати лише деякі роботи, тож головні зусилля Комітет спрямував на свій періодичний орган «Коротке звідомлення ВУАК». У 1926 і 1927 рр. Вийшло два випуски, відповідно, за 1925 і 1926 рр. Була реалізована також ідея публікації періодичного видання, яке містило аналітичні та інструктивні матеріали, замітки з питань пам’яткознавства й охорони пам’яток, хроніку діяльності наукових установ, товариств, музеїв, рецензії, персоналії тощо. Видання мало назву «Хроніка археології та мистецтва». Протягом 1930–1931 рр. надруковано три випуски. Був також підготовлений і опублікований у 1930 р. Перший том «Записок Всеукраїнського археологічного комітету» — збірник аналітичних статей, які висвітлювали наукову діяльність археологів УСРР. Чимало археологічних робіт видано також у журналі «Антропологія» — органі Кабінету антропології ім. Ф. К. Вовка. З окремих видань ВУАК вкажемо монографії: В. Л. Модзалевський «Гути на Чернігівщині» (1926), Г. Г. Павлуцький «Історія українського орнаменту» (1927), М. О. Макаренко «Маріюпільський могильник» (1933), Ф. А. Козубовський «Археологічні дослідження на території Богесу 1930–1932 рр.» (1933).
Кінець 20–х — початок 30–х рр., коли ВУАК ствердився як головний координаційний центр археологічних і мистецтвознавчих студій в УСРР, був неоднозначним і найскладнішим в історії Академії наук України. То був час втілення нової методології та стратегії розвитку науки, з впровадженням якої особливого збитку зазнали історичні установи. У 1930 р. було переструктуровано відділи Академії. Відділи історично–філологічних і соціально–економічних наук були злиті в соціально–економічний. Наприкінці 1931 р. ВУЦВК затвердив новий статут ВУАН. Відповідно до нього відбулися зміни і в напрямах діяльності ВУАК. Колишня структура Комітету, яка «існувала незмінно з 1924 р. та відбивала традиції старої Академії наук», не відповідала «завданням науки на сучасному етапі соціалістичного будівництва».
На цей час у складі ВУАК було 53 дійсні члени. Штатний розклад складався з п’яти осіб — академік О. П. Новицький (голова), С. С. Гамченко, П. П. Курінний (учений секретар), В. Є. Козловська та В. І. Барвінок. З–поміж основних завдань установи цього часу була активна участь у польовій дослідницькій роботі, пов’язаній з будівництвом, необхідність методологічної перебудови на засадах «марксо–ленінової науки» й проблема кадрів. Постало також питання про реорганізацію досліджень Ольвії та створення Надчорноморського комбінату експедицій. У вину «старій структурі» ВУАК ставили відсутність єдиного плану для всіх археологічних установ, формалізм, еклектизм, неувагу до розробки методологічних питань, наявність «мертвих членів» та ін.
У травні 1932 р. у Ленінграді відбулася Всеросійська археолого–етнографічна нарада, основним питанням якої було визначення місця й становища археології в системі інших наук. Археологію позбавили статусу самостійної науки та ухвалили, що археологічна пам’ятка має вивчатися як пам’ятка історичного процесу, як показник суспільних відносин. Наслідком цього стала «концентрація нових сил, зокрема марксівських, навкруги ВУАК для праці на нових засадах». У руслі рішень Ленінградської конференції стару фахову інтелігенцію — М. О. Макаренка та В. Ю. Данилевича — було повернуто до роботи у ВУАК. До роботи залучили й «марксівські сили ДАІМК», що мало сприяти налагодженню взаємодопомоги обох колективів (членами ВУАК для роботи в методбюро обрали Ф. В. Кипарисова й С. М. Биковського — заступників М. Я. Марра та колишніх співробітників Комакадемії, які не мали археологічної освіти та досвіду польових досліджень, зате були провідниками нових ідей).
13 жовтня 1932 р. було скасовано колишню структуру ВУАК з відділами та комісіями. Надалі його діяльність провадилася в секторах, організованих «за соціально-економічними формаціями, а саме: а) первісного суспільства, б) рабовласництва, в) феодалізму та г) капіталізму». Створення первісного сектору доручили П. П. Курінному, рабовласництва — М. О. Макаренкові, феодалізму — В. Є. Козловській, капіталізму — М. М. Ткаченку. Організація роботи в секторах базувалася на принципі бригадного підряду. Крім бригад у секторах, були й наскрізні — методологічна під керівництвом Ф. А. Козубовського (в штаті ВУАК від вересня 1932 р.) і методів археологічного дослідження на чолі з П. П. Курінним. Було також визнано необхідність організувати при ВУАК лабораторію археологічної технології. В штаті ВУАК станом на 1932 р. були: голова академік О. П. Новицький, заступник Ф. А. Козубовський, учений секретар П. П. Курінний, наукові співробітники М. О. Макаренко, В. Є. Козловська та В. І. Барвінок.
Джерело: Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014 / Гол. редактор П. П. Толочко — К.: ВД «АДЕФ–Україна», 2015. — 668 с.
