У липні 2026 року Курганний загін Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України продовжив дослідження Голосіївського курганного могильника на південній околиці м. Києва. Роботи проводилися під керівництвом к. і. н., старшого наукового співробітника відділу археології Києва Дмитра Бібікова. Активну участь у дослідженнях взяли лаборанти відділу археології Києва Андрій Приступа та Михайло Пелехатий, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу археології Національного музею історії України Роман Ковтун, студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка (керівник – Євген Синиця) та волонтери.
Попри своє розташування в адміністративних межах Києва, некрополь, що складається з двох невеликих курганних груп (13 і 5 насипів відповідно), став відомим науковій спільноті лише 2008 р., коли його виявив Андрій Петраускас. У 2011 р. пам’ятку обстежив Віталій Козюба, а Ольга Манігда провела геодезичну зйомку могильника, склавши його інструментальний план. 2025 р. на першій курганній групі вперше відбулися стаціонарні розкопки. Було підтверджено належність курганів до давньоруської епохи, проте обраний для досліджень насип виявився меморативним (кенотафом).
Цьогоріч було досліджено два найбільші кургани першої курганної групи, розташовані на її північному краю. Курган 1 мав висоту 1 м, діаметр 7,5–8 м. Висота кургану 2 становила 1,3 м, діаметр – 8–9,5 м. Насипи прилягали один до одного, а навколо них простежувалися залишки курганних рівчаків. Розкопки велися суцільною площею, разом із міжкурганним простором. Загальна площа досліджень склала 233 кв. м. В курганних насипах і рівчаках у значній кількості траплялися залишки тризни – деревні вуглики та фрагменти кераміки. Кожна знахідка позначалася на плані. У кургані 2 вище підошви в двох місцях виявлено більші скупчення горілої деревини (ритуальні вогнища?). Крім того, у передматериковому шарі, як і торік, було виявлено крем’яне знаряддя палеолітичної епохи.
У центрі кожного з курганів виявлено по одному чоловічому похованню в ґрунтових ямах завглибшки близько 1 м. Через особливості ґрунту контури ям простежувалися дуже погано, зафіксувати їхні точні розміри не вдалося. Попри наявність курганних насипів, захоронення відповідають основним вимогам християнського канону: кістяки покладено головою на захід (у кургані 2 – із сезонним відхиленням у південний бік) у дерев’яних трунах, від яких лишилися залізні цвяхи; руки складено на попереку, жодних предметів при кістяках не знайдено. Натомість, на рівні підошви кургану 2 та в засипці могильної ями виявлено цілу серію жіночих прикрас: 11 бронзових підвісок-лунниць і два семилопатевих скроневих кільця. З огляду на чоловічу стать похованого та розташування предметів, їх слід розцінювати як «посмертні дари».
Дещо несподіваним стало й датування курганів, здійснене завдяки аналізу керамічного матеріалу, – у межах ХІІ ст. Як бачимо, у цей час курганна традиція деінде продовжувала побутувати навіть у безпосередній близькості від стольного граду – Києва. Найвірогідніше, могильник належав сільському населенню київської округи, проте пов’язати його з конкретною поселенською пам’яткою наразі не вдалося. Враховуючи, що лопатеві скроневі кільця традиційно розглядаються як етнічна ознака племені в’ятичів, цікаві результати можуть надати краніологічний і ДНК-аналізи.
