Улітку 2019 року Південна середньовічна експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом старшого наукового співробітника відділу археології Криму та Північно-Західного Причорномор’я цього інституту, професора кафедри загальної історії Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини доктора історичних наук Світлани Біляєвої продовжили досліджувати надзвичайно важливу пам’ятку історії та культури Литви й України – фортецю Тягин у Бериславському районі Херсонської області.

Пошуки кріпосної стіни, що оточувала фортецю, дали змогу відкрити її продовження ще на 10 м і, таким чином, виявити нову ділянку захисту фортеці, котра дозволяє значно збільшити можливості реставрації та музеєфікації пам’ятки, створення нового музейного й туристичного центру на півдні нашої країни, який мав би чудову перспективу в напрямі розвитку міжнародного туризму.

Нова ділянка зовнішньої стіни фортеці Тягин

Продовження отримало минулорічне відкриття контурів ще однієї твердині. Завдяки низьковисотній аерофотозйомці місцевості за допомогою квадрокоптера (дрона) постали обриси нової фортеці, спорудженої кримським ханом Менґлі Ґіреєму 1492 році. Відома за писемними джерелами, вона нарешті унаочнилася за результатами досліджень, отримала докази свого існування в нових артефактах, які хронологічно належать до кінця XV – XVI ст.

Ортофотоплан фортець:
розташування литовської та кримськотатарської (вказано стрілкою)

Цього року вченим вдалося знайти артефакти, завдяки яким розширено хронологічні межі колекції та матеріально засвідчено кілька етапів існування пам’ятки.

Перший етап охоплює час від спорудження цитаделі князем Великого князівства Литовського і Руського Вітовтом у 1398 році, з наступною розбудовою фортеці в цілому, її існуванням у XV ст. як частини фортифікаційного поясу нової федеративної держави, в якій знайшли своє продовження історія Київської Русі, її мова, культура, законодавство. Вивчення матеріальної культури Південної частини Великого князівства Литовського і Руського, до якого належала і фортеця Тягин, пошук інших пам’яток спільної спадщини України та Литви є невідкладним завданням наукових досліджень. У сезоні 2019 року археологи продовжили пошук об’єктів, які стосуються литовської спадщини, крок за кроком звіряючи карти минулих століть і писемні повідомлення із сучасним положенням на місцевості. Деякі знахідки підтримують надію на збереження окремих свідчень, але потрібні подальші обстеження й здійснення аналізу відповідних будівельних матеріалів.

Другий етап – зведення й існування фортеці Кримського ханства у XVI ст. Поруч зі знахідками литовського часу, зокрема монетою Кафи з генуезькою контрамаркою XV ст., зафіксовано артефакти кримськотатарського культурного горизонту. Саме від цього часу залишились і фрагменти посуду та монетні знахідки, зокрема акче з тамгою Ґіреїв початку 90-х рр. XVI ст. і монета (можливо, акче) кінця XV–XVI ст.ст. Особливий інтерес становить монета турецького султана Баязида ІІ (правив у 1481–1512 рр.), котра могла потрапити на цю територію за умови торгових відносин місцевого населення з Османською імперією або через її нові володіння у Північному Причорномор’ї, або ж певним чином зафіксувати просування інтересів Османів на схід. Натяком на можливе перебування турків на теренах колишніх фортець є віднайдення біля краю стіни кримськотатарської частини фортеці невеличкого фрагменту червоноглиняної турецької люльки, яка типологічно належить до початку –першої половини XVIII ст. Оскільки щодо перебування османів та їхньої можливої фортифікаційної діяльності у писемних джерелах існує багато суперечностей, археологи мають докласти чималих зусиль для з’ясування істини.

Дослідники вважають актуальною та невідкладною необхідність проведення комплексних археологічних досліджень фортеці Тягин і її округи, де на відкриття чекають залишки укріплень, веж і будівель, розташування яких визначено за даними топографії городища (площею понад 18 га) в цілому.

Дослідження є невідкладними ще й тому, що своєї лихої справи не полишають досі безкарні «чорні археологи», які, по суті, знищують те, що становить величезний інтерес для українських і литовських істориків.
Крім того, безжальний час поступово знищує сліди минулого. Це яскраво засвідчили, наприклад, минулорічні роботи археологів у районі урочища Бургунка Бериславського району Херсонської області.

Нарешті, під загрозу пам’ятки може поставити майбутній продаж землі, тому необхідні законодавчі запобіжники, що не допустять знищення ознак минулого. Водночас, це потребує подальшого розкриття культурного шару, вивчення фортеці у всій повноті історичного процесу. Згідно з останніми дослідженнями, йдеться про відбитки багатьох культур, які поєднали долі народів Європи та Азії – литовців, русичів-українців, кримських татар, османів тощо. Не варто забувати про те, що впродовж тривалого часу – у XVI–XIX ст. – ця територія належала до Браїльської митрополії Константинопольського патріархату, котра поширювалася на Північне Причорномор’я від Кілії та Аккерману до Тягина включно, а отже, і про наявність християнського православного компоненту населення регіону, історія якого досі лишається маловивченою, зокрема в археологічному плані.

P.S. Археологічні дослідження 2019 року відбулися завдяки благодійній допомозі, наданій громадянами Литви за сприяння Голови Правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна-Литва» Наталі-Дануте-Антано Бімбірайте – згідно з договором про наукове співробітництво між цією організацією та Інститутом археології НАН України (від 1 вересня 2017 року). Учасники Південної Середньовічної експедиції Інституту археології НАН України висловлюють щиру вдячність своїм литовським колегам і друзям.

Матеріали опублікували: Пресслужба НАН України