Реконструкція музею Інституту археології НАН України назріла давно, але розпочалася несподівано. Задля збереження експозиції від ракетних ударів російських загарбників у березні – квітні минулого року силами співробітників Інституту були демонтовані вітрини з археологічними експонатами. Фактично тоді ж було надано перший поштовх для старту масштабного проєкту з перетворення застарілої за змістом і формою експозиції на сучасний музейний простір. Основна мета такого проєкту – демонстрація наукових досягнень української археології у поєднанні з просвітницькими засадами сучасного музеєзнавства.

Масштабна робота з реорганізації Археологічного музею потребувала низки адміністративних рішень і здійснення практичних кроків. У вересні вченою радою Інституту (протокол № 10 від 29.09.2022) було прийняте рішення щодо створення відділу Археологічний музей у складі трьох секторів: експозиційний, наукові фонди, музей археології Києва. Саме у такому вигляді Археологічний музей Інституту археології був внесений Міністерством культури та інформаційної політики до переліку відомчих музеїв. Було забезпечене фінансування ремонтних робіт частини фондових приміщень музею коштами персонального гранту В. Чабая від Німецького археологічного Інституту. У грудні минулого року А. Буйських за участі А. Івченка створила детальні плани чотирьох залів музею. Рішенням Вченої ради Інституту наприкінці 2022 р. (протокол № 13 від 20.12 2022) була створена робоча група з реконструкції музею. У березні поточного року Ю. Олійник отримав документи про державну реєстрацію приміщення наукових фондів Інституту. На першому засіданні, яке відбулося 6 квітня 2023 р. головою робочої групи був обраний Ю. Болтрик, секретарем С. Теліженко. 28 квітня 2023 року на другому засіданні робочої групи В. Чабай запропонував для обговорення загальні риси майбутньої концепції Археологічного музею Інституту археології, а В. Отрощенко оголосив мотивуючу і надихаючу промову, текст якої наведено нижче.

Міркування з приводу оновленої експозиції Археологічного музею ІА НАН України

Природно, що оновлена експозиція вимагає оновленої концепції, зважаючи на те, що попередній проект розроблявся 50 років тому за вкрай несприятливих умов, як у розколотому конфліктом колективі ІА АН УРСР, так і в розвороті внутрішньої політики Імперії зла убік загвинчування гайок з планами остаточної денаціоналізації республіки. Нагадую, що музей створювали ті, хто програв у внутрішньому конфлікті, вигнанці І. Шовкопляс, В. Гладилін, В. Лапін та долучений до них нонконформіст С. Братченко.

Нинішня ситуація є ліпшою в колективі та країні, консолідованих зовнішньою агресією недоімперії, спраглої остаточного вирішення українського питання через геноцид. Тому гарантом реалізації найблискучішої концепції нашого музею є Збройні сили України. Від їхніх переможних звитяг прямо залежить практичне виконання проєкту.

Перш ніж торкатися експозиційних артефактів та ділити вітрини з подіумами нам варто визначитися, яку археологію ми будемо демонструвати відвідувачам нашого музею. Від «Археології СРСР» з її совковим теоретичним багажем слід, мабуть, обережно відійти. Проєкт «Археології без кордонів», що його вже вогнем і мечем реалізує Московія з благими намірами, коли не поневолити, то бодай знищити планету, нам геть не потрібен. Преісторично та історично ми маємо етнокультурний простір від Луганщини до Волині та від Полісся до Криму. Процеси, які в його межах відбувались упродовж останнього мільйона років, матеріалізовані нашими пращурами в артефактах та генах з викопних антропологічних колекцій.

Розташування нашого простору на перетині клітинок глобальної шахівниці, як наочно й пророчо продемонстрував геополітик Збігнев Бжезинський, не гарантує нам спокійного життя, але саме на наших теренах періодично вирішувалась і вирішується тут і зараз доля світу та миру. Наше завдання переконливо й наочно показати це всім категоріям зацікавленої публіки.

Експозиція має бути синтезом предметного та подієвого рядів із ємним та лаконічним словесним і графічним наповненням кожної локації. Роботи вистачить усім. Зокрема, особливої уваги вимагає періодизація преісторії, ранньої (античної) та середньовічної історії України. Варто обговорити доцільність вживання амбівалентного словосполучення «давня історія», особливо в контексті класичного Середньовіччя. А для початку проштудіювати засадничу працю Омеляна Пріцака «Що таке історія України?» (УІЖ, 2015, № 2).

Зі сподіванням плідної праці,
В. Отрощенко