У 1973–1986 рр. Інститут археології очолював Іван Іванович Артеменко дослідник доби неоліту — бронзового віку Поліської смуги, доктор історичних наук (1977), член–кореспондент АН УРСР (1982). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1980), заслужений діяч науки УРСР.
На цю посаду Івана Івановича відрядило союзне керівництво археологічною наукою з метою припинити чвари в Інституті, які точилися роками в боротьбі за директорське крісло та поділила колектив навпіл. Кандидатура була підібрана вдало. І. І. Артеменко справився з тим, і колектив зажив звичним трудовим життям. Знаковим було і запрошення ним на посаду заступника директора з наукової роботи В. Ф. Генінга, який працював в Уральському університеті та один з перших у СРСР почав розробляти теоретичні проблеми археології. В Україні Івана Івановича добре знали, зокрема як дослідника середньодніпровської культури.

Народився І. І. Артеменко 15 вересня 1924 р. в с. Гаврилівка Ново–Воронцовського р–ну Херсонської області. 1930 р. сім’я перебралася до Дніпропетровська. На початку війни юнак зазнав тяжкої травми — 1941 р. під час артилерійського обстрілу він був контужений і втратив руку. Але це не зламало його, і 1943 р. Артеменко став студентом історичного факультету Дніпропетровського державного університету, який закінчив у 1948 р. Там він захопився археологією та із студентських років і надалі, працюючи в Дніпропетровському історичному музеї (1948–1955 рр., від 1951 р. був заступником директора з наукової роботи), брав участь в експедиціях Інституту археології АН УРСР, що досліджували пам’ятки порожистої частини Дніпра. У Дніпропетровську він знайшов подружнє щастя і став батьком двох доньок.
1955 р. Іван Іванович вступив до аспірантури Інституту історії матеріальної культури АН СРСР в Москві, що незабаром був перейменований в Інститут археології, а вже 1956 р. очолив Білоруський загін Верхньодніпровської експедиції, а надалі, в 1968–1973 рр., керував Середньодніпровською експедицією Інституту археології АН СРСР. Досліджував пам’ятки неоліту та бронзового віку на території Східної Білорусі й суміжних областей Росії: поселення неоліту—бронзи біля сіл Лучин (1956–1958), Малі Роги (1958), Вєть (1959), Ходосовичі (1959–1961), Залісся (1965), м. Бихов (1959), а також могильники середньодніпровської та сосницької культур Стрелиця (1963–1965), Ходосовичі (1959–1963), Сябровичі (1965, 1968, 1969), Клини–Вудрище (1969), Белинець і Білі Береги (1970, 1971), Бєсєц (1970–1973), Луньово (1971–1973), Голосок (1972, 1973).
Зважаючи на тодішній стан джерельної бази та досить невизначену ситуацію з систематикою джерел цієї території, ці роботи склали принципово нову сторінку в дослідженні Верхньої Наддніпрянщини. Отримані матеріали стали основою кандидатської дисертації І. І. Артеменка та однойменної книжки «Племена Верхнего и Среднего Поднепровья в эпоху бронзы» (1967). Поява цієї праці, безперечно, стала подією у вивченні доби бронзи. Ледь намічена на початку ХХ ст. В. О. Городцовим середньодніпровська культура, а надалі знана за статтею 1947 р. Т. С. Пассек, ця культура постала як масштабне явище, що охоплювало Середню та Верхню Наддніпрянщину в межах України та Білорусі й частково заходило на територію Росії (Брянщина). І хоча деякі ідеї І. І. Артеменка (періодизація та хронологія середньодніпровської культури, її походження) зазнали критики, видана ним монографія (та інші публікації) й нині є основним джерелом для вивчення цієї культури.
Організаторські здібності та делікатний характер вченого оцінило керівництво Інституту археології у Москві. У 1965 р. Іван Іванович став ученим секретарем із закордонних наукових зав’язків і відзначився на цій ниві організацією виставки «Археологія СРСР», що експонувалася два роки (1966–1967) у Голландії, Швейцарії, ФРН та Італії та стала визначною подією що для радянської, що для європейської археології. На ній були представлені й матеріали з України.
У 1969–1972 рр. І. І. Артеменко очолював Комісію з організації та координації археологічних досліджень на новобудовах СРСР, а в 1972–1973 рр. — сектор охоронних археологічних досліджень на новобудовах.
Ставши в серпні 1973 р. директором Інституту археології АН УРСР, І. І. Артеменко завідував також відділом доби міді—бронзи, а після реформування структури Інституту керував відділенням первісної археології та його складовою — відділом археології енеоліту—бронзового віку. 1977 р. він захистив у Москві докторську дисертацію «Среднее и Верхнее Поднепровье в конце энеолита и в эпоху бронзы (середина III — начало I тыс. до н. э.)». У ній вчений обстоював, зокрема, виділення сосницької культури, яка змінила середньодніпровську. Однак, схоже, дослідник надто захопився цією ідеєю, розширивши простори сосницької культури з Полісся й на Лісостеп по обидва боки Дніпра за рахунок пам’яток комарівської культури.
Час директорства І. І. Артеменка співпав з піком археологічних досліджень на новобудовах. Завдяки притоку значних фінансів Інститут зріс удвічі. Наплив молоді вперше створив умови для селекції кадрів, чимало романтиків згодом відсіялося, інші стали фахівцями і становлять нині старше покоління археологів Інституту. До наукового зростання кадрів доклав снаги й директор — керував підготовкою кандидатських дисертацій (Ю. О. Шилов, В. І. Клочко, С. М. Рижов, Я. П. Гершкович та ін.). При ньому, 1976 р., Спеціалізованій раді при Інституті археології було надано право провадити захист докторських дисертацій із спеціальності «археологія».
Згодом і сам І. І. Артеменко підключився до польових досліджень в Україні. У 1979–1980 рр. очолювана ним експедиція провадила розкопки курганів доби бронзи біля сіл Баштечки та Нагірне на Черкащині. У 1981–1988 рр. як керівник теми з дослідження трипільських поселень–гігантів І. І. Артеменко очолював Трипільську експедицію та керував розкопками курганів, зведених на території цих поселень.
Був член–кореспондентом Німецького археологічного інституту в Берліні (1984). Нагороджений орденом «Дружбы народов» (1982), медаллю «В память 1500–летия Киева» (1983).
Помер Іван Іванович 27 квітня 1989 р., похований у Києві на Байковому кладовищі.
У спогадах колег він лишився чуйною людиною, небайдужою до проблем співробітників. Автор понад 140 праць, був редактором і одним із авторів низки багатотомних колективних праць, серед яких: Гісторія Беларускай ССР (Мінск, 1972), Історія Української РСР, т. І (К., 1978), История Киева, т. І (К., 1982), Археология Украинской ССР, в 3 т. (К., 1985, 1986) та ін. Особовий об’ємний архів вченого зберігається в науковому архіві Інституту археології.

Основні праці:
Племена Верхнего и Среднего Поднепровья в эпоху бронзы. — М., 1967 (МИА. — 148); Археологические исследования в Украинской ССР // СА. — 1977. — № 4; Культуры шнуровой керамики (среднеднепровская, подкарпатская, городокско­здолбицкая, стжижовская); Культуры позднего бронзового века южной полосы лесов Европейской части СССР: сосницкая культура, комаровская культура, бондарихинская культура // Эпоха бронзы лесной полосы СССР. — М., 1987 (серія «Археология СССР»); Связи племен среднеднепровской культуры // Межплеменные связи эпохи бронзы на территории Украины. — К., 1987.

Література:
Іван Іванович Артеменко [Hекролог] // Археологія. — 1989. — № 3. — С. 155–156;
Отрощенко В. В. Дослідник старожитностей українського Полісся (до 80–річчя від дня народження Івана Артеменка) // Українознавство 2004: Календар-щорічник. — К., 2003. — С. 210–211;
Отрощенко В. В. До 80–річчя Івана Івановича Артеменка // Археологія. — 2004. — № 4. — С. 108–109;
Ляшко С. М. Артеменко Іван Іванович // Енциклопедія трипільської цивілізації. — К., 2004. — Т. ІІ. — С. 22–23;
Разлуцкая А. А. и др. Археалогія Беларусі. Звод крыніц навуковых археалагічных фондаў. — Вып. І. Археалагічныя калекцыі І. І. Арцёменкі (1956–1981 гг.). — Мінск, 2012.
Лисенко С. Д.  Артеменко Іван Іванович (1924–1989) // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. — К., 2015. — С. 317-319.