Першу археологічну структуру в УАН — Комісію із складання археологічної карти України, створену 1919 р., очолив Микола Федотович (Тодотович) Біляшівський — один із засновників та дійсний член Української Академії Наук (від 1919 р.), визначний археолог, історик, мистецтвознавець, етнограф, фундатор вітчизняного музейництва, пам’яткоохоронець, громадський діяч. Дійсний член історичного товариства Нестора-літописця (1887), Одеського історичного товариства (1890), Московських археологічного, нумізматичного та географічного товариств (1891), Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1909), один із засновників Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтв (1910), почесний член Української академії мистецтв (1918) та ін.

Від серпня 1921 р. він був головою, заступником голови Археологічної комісії, з 1922 р. — членом Археологічного комітету (від 1924 р. Всеукраїнський археологічний комітет, ВУАК).

 
Народився Микола Федотович 24 (12) жовтня 1867 р. у м. Умань в сім’ї священика. Невдовзі сім'я переїхала до родичів, до Києва.

Навчався у 2-й Київській гімназії. В гімназійні роки зацікавився українською старовиною. Історію у його класі викладав В. П. Науменко, у майбутньому редактор щомісячного історичного журналу «Кіевская старина». Через інтерес до нумізматики став членом гуртка київських нумізматів. Тоді ж познайомився з директором Київського церковно-археологічного музею М. І. Петровим. Під його впливом розпочав перші «археологічні екскурсії для огляду церков».
У 1887–1891 рр. навчався на юридичному факультеті Університету св. Володимира, потім — Новоросійського (Одеського) університету, де й отримав диплом. Водночас слухав лекції проф. В. Б. Антоновича з загальної та східноєвропейської археології, А. В. Прахова з античного мистецтва. Ввійшов до представників Київської історико-археологічної школи В. Б. Антоновича, які вважали археологічні дані одним з найважливіших джерел (поряд з писемними) для пізнання культури минулого.

Починаючи з 1887 р. досліджував археологічні пам’ятки на території Київщини, Волині і Поділля від кам’яного віку до раннього середньовіччя, вивчав нумізматику й історію українського козацтва. У 1887 р. на пропозицію В. Б. Антоновича взяв участь у розкопках давньоруського могильника неподалік Ягнятина. 1888 р. підготував перше самостійне дослідження «Монетные клады Киевской губернии». У 1889 р. здійснив розвідки й розкопки в околицях с. Монастирок, почав вивчати «дюнні стації» по узбережжю Дніпра. Протягом 1891-1893 рр. досліджував давньоруський комплекс пам’яток Княжа гора біля Канева. Ідентифікував тут літописне м. Родень, згадане під 980 р. , окреслив його розміщення та планування.

Брав активну участь у підготовці й роботі ІХ–ХІV Всеросійських археологічних з’їздів (у Москві, Вільно, Ризі, Києві, Харкові, Катеринославі), виступав з доповідями про результати своїх досліджень, працював в організаційних комітетах з підготовки з’їздів, висвітлював їхню роботу на сторінках наукових видань.

Як вільний слухач 1892 р. вступив на природничий факультет Московського університету, входив до «гуртка» професора Д. М. Анучина. Брав активну участь у науковому житті Москви: учасник ХІ Міжнародного конгресу з доісторичної археології, антропології та зоології, долучився до роботи декількох наукових товариств тощо. Працював в архіві міністерства юстиції під керівництвом відомого російського історика права, археолога й архівіста Д. Я. Самоквасова як його секретар.

У 1894–1898 рр. М. Ф. Біляшівський завідував архівом колишнього Фінансового управління Царства Польського при Варшавській казенній палаті, впорядковував документи, планував видання джерел з історії України. 1898 р. за дорученням Археологічної комісії дослідив Люшинський могильник латенського часу під Варшавою. На запрошення барона Ф. фон Штейнгеля взяв активну участь в організації Городоцького музею неподалік м. Рівне. Склав програму облаштування та організації музею, розробив план поточної роботи, за допомогою співробітників В. А. Мошкова та А. М. Бикова — програму роботи його відділів: природознавчого, географічного, антропологічного, археологічного, етнографічного, бібліотеки. Доклав зусиль для поповнення музейних колекцій через розкопки, історико-краєзнавчі експедиції по Волинській губернії , збір старожитностей. До 1898 р., до переїзду в Київ, фактично був його директором.

Під редакцією М. Ф. Біляшівського і фактично його коштом у 1899–1905 рр. виходив у Києві періодичний орган «Археологическая летопись Южной России». Тут публікували матеріали з української старовини від доісторичних часів по ХІХ ст. Навколо журналу редактор згуртував багато науковців і краєзнавців-аматорів. Особливу вартість мали щорічні огляди археологічних досліджень і розкопок в Україні.
У 1900 р. М. Ф. Біляшівський склав і опублікував програму Київського міського художньо-промислового і наукового музею, де передбачалося організувати відділи антропології, археології, історії, етнографії, художній і художньо-промисловий, а також бібліотеку та археологічний архів. У 1902–1923 рр. очолював цей музей. М. Ф. Біляшівський дбав про розвиток музейної справи в Україні. Консультував і листувався з музеями Москви, Петербурга, Харкова, Херсона, Катеринослава, брав участь в організації Полтавського природничо-історичного музею, Чернігівського музею українських старожитностей ім. В. В. Тарновського та ін.

Як член Московського археологічного товариства та історичного товариства Нестора-літописця М. Ф. Біляшівський у 1900–1901, 1903–1904 рр. брав участь в експедиціях у Київській, Чернігівській і Полтавській губерніях, про результати яких з описом зареєстрованих ним пам’яток звітував на засіданнях Комісії з опису і видання пам’яток місцевої старовини для складання зводу історичних пам’яток України та на сторінках «Киевской старины» і «Археологической летописи Южной России». У 1904–1905 рр. провадив розкопки багатошарового поселення неподалік с. Борисівка (нині Іллінецького р-ну Вінницької обл.). У 1910 р. був одним із засновників Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтв. 1913 р. провів дослідження на місці храму Зарубського (Трахтемирівського) монастиря.

Під час першої російської революції 1905–1907 рр. взяв участь у виборах до І Державної Думи, отримав мандат від Київщини, входив до складу української парламентарної громади. У Першу світову війну служив у Комітеті Південно-західного фронту Всеросійського союзу міст на території Буковини. Засновник та керівник Київського кустарного товариства (1906), тривалий час був інспектором кустарно-промислових шкіл Київщини.

Основна діяльність вченого в 1917–1923 рр. була націлена на розбудову нових організаційних підвалин пам’ятко-охоронної та археологічної діяльності в Україні. 1917 р. М. Ф. Біляшівський очолив Центральний комітет охорони пам’яток старовини і мистецтв, який як відділ музеїв та охорони пам’яток старовини і мистецтва ввійшов до структури Генерального секретарства народної освіти УНР. Пізніше очолив відділ охорони пам’яток старовини і мистецтв Головного управління мистецтва та національної культури при міністерстві народної освіти та мистецтва Української держави та відповідний відділ за урядування Директорії. Створена ним програма роботи очолюваного ним відділу зі збереження національної історико-культурної спадщини надовго визначила основні напрями пам’ятко-охоронної діяльності в Україні. Планувалося здійснити генеральну реєстрацію пам’яток, заходи з убезпечення їх від нищення та пошкодження, розпочати планові ремонтно-реставраційні робо-ти й розкопки. В цей час вчений також опікувався проблемою повернення в Україну її національних цінностей, зокрема, брав участь у Культурній комісії при Українській мирній делегації на Брестських переговорах з Росією. Був автором проекту першого закону України про охорону пам’яток історії, культури і мистецтва (1918), склав програму створення національних і регіональних музеїв, музейної реформи в Україні на наукових засадах. Долучився також до створення Української академії мистецтв, Київського археологічного інституту тощо.

З обранням М. Ф. Біляшівського дійсним членом УАН (1919) він ініціював та очолив Комісію для складання археологічної карти України, був членом Етнографічної комісії, очолив музейний відділ Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини. Важливим завданням цієї установи був облік і збереження, а згодом і націоналізація громадських і приватних збірок, створення губернських і місцевих музеїв. Але на заваді реалізації планів вченого стала хвороба. Через це Комісія зі складання археологічної карти України, що ставила мету збирання, систематику, а також організацію охорони виявлених і досліджених за дорадянський період пам’яток, не спромоглася розгорнути активну роботу. Від серпня 1921 р. він був головою, заступником голови Археологічної комісії, з 1922 р. — членом Археологічного комітету (від 1924 р. Всеукраїнський археологічний комітет, ВУАК).

1925 р. за дорученням ВУАК М. Ф. Біляшівський продовжував розкопки в околицях с. Борисівка, а також розвідки вздовж узбережжя Дніпра, а наступного року його не стало. Помер М. Ф. Біляшівський 21 квітня 1926 р. , похований згідно з його волею на Княжій горі біля Канева. Був одружений, мав двох синів.

Автор численних праць з археології, етнографії, мистецтвознавства. 

Основні праці з археології:
Монетные клады Киевской губернии. — К., 1889; Раскопки на Княжей горе. — К., 1892; Следы пребывания первобытного человека на берегах р. Днепр вблизи г. Киева // Тр. VII АС. — М., 1897; Ближайшие задачи археологии юга России // АЛЮР. — 1903. — № 1; Борисівське городище // Трипільська культура на Україні. — К., 1926. — І; Розшуки на місці стоянки неолітичної доби біля могили Т. Шевченка // КЗ ВУАК за археологічні досліди року 1925. — К., 1926.

Література:
Грушевський М.С. Академік Микола Федотович Біляшівський. 1867–1926 [некролог] // Україна. — 1926. — № 2/3. — С.237;
Курінний П.П. Академік Микола Біляшівський // Трипільська культура на Україні. — 1926. — І. —С.V-VII;
Мощенко К. Академік М. Ф. Біляшівський як музейний робітник // Український музей. — 1927. — 1. —С. 3-12;
Багалій Д. Записка про наукові праці М. Т. Біляшівського // Записки Історично-філологічного відділу ВУАН. — 1926. — Кн. 9. — С. 1–10;
Винницький А. Біляшівський, його життя та музейна робота // Там само. — С. 11–23;
Щербаківський Д. М. Т. Біляшівський і українське мистецтво // Там само. — С. 38–53;
Єфремов С. М. Ф Біляшівський на громадській роботі // Там само. — С. 54–59;
Горбик В.О., Піскова Е.М. Біляшівський М. Ф. // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К.: НАН України, НБУ ім. В.І. Вернадського, Ін-т біографічних досліджень, 1999. — Вип. 2. — С. 75–80;
Юркова О. Біляшівський Микола Федотович // Українські історики ХХ ст.: Біобібліографічний довідник. — Вип. 2. Ч. 1. — К., Львів: Інститут історії України НАН України, 2003. — С. 25–26;
Дідух Л. Етнографічні та мистецтвознавчі студії академіка М. Ф. Біляшівського // Історичний журнал. — 2004. — № 4. — С. 32–38;
Дідух Л.В. Академік М. Ф. Біляшівський у науковому, культурному та громадському житті України (кінець ХІХ – перша чверть ХХ ст. ): автореф. дис.... канд. істор. наук. — К., 2005.
Примак А. Внесок М. Ф. Біляшівського в науково-просвітницьку діяльність // Перші читання пам’яті М. Ф. Біляшівського (Матеріали наукової конференції — 22 червня 2005 р., м. Київ). — К.: Національний художній музей, 2005. — С 111–114;
Ковалевська О.О. Діяльність Миколи Біляшівського в роки Першої світової війни // Український історичний журнал. — 2008. — № 2. — С. 119–128;
Микола Федотович Біляшівський (1867–1926): біобібліографічний покажчик / Авт.-укл. А.Ф. Примак. — К.: Центр пам’яткознавства НАН України; Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, 2009. — 51 с.
Колеснікова В.А. Біляшівський Микола Федотович (1867–1926) // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. — К., 2015. — С. 281-284.