У 1933–1936 рр. головну археологічну установу України — Секцію історії матеріальної культури та її спадкоємця — Інститут історії матеріальної культури — очолював Федір Андрійович Козубовський: науковий працівник, дослідник первісної та середньовічної археології, освітянин, музейник.

Точна дата й місце народження Ф. А. Козубовського невідомі. В науковій та енциклопедичній літературі наводиться дата 5 серпня 1895 р., а місцем народження вказується с. Богушево (нині Пінського р­–ну Брестської обл., Білорусь). Але в анкетах і автобіографіях фігурують й інші дані: 15 липня 1895 р., Рівненщина та Західна Україна без указівки населеного пункту.
Після закінчення церковно–­приходської школи в селах Вижловичі та Жабчинці (нині Пінського р­–ну, Білорусь) навчався в учительській семінарії (місто не встановлено) на стипендію Земства, яку закінчив у 1912 р. Потому десь півроку працював «молодим учителем» ІІ початкової школи в м. Слуцьк. У 1913–1915 рр. продовжив освіту в Смоленському вчительському інституті.
Після призову на військову службу пройшов прискорений курс у кавалерійській військовій школі м. Тула, став офіцером 16­–го гусарського (кавалерійського) полку, 1917 р. — командиром ескадрону. Брав участь у Першій світовій війні. 1917 р. Ф. А. Козубовський демобілізувався та жив у Білорусі. Викладав історію в залізничній школі м. Лунинець (нині райцентр Брестської обл.), школах сіл Радчиці та Колодне (нині Столинського р­–ну тієї ж області).
Був одним з організаторів Поліського збройного повстання 1918–1919 рр. Командував Другим поліським комуністичним повстанським полком, який вів бої проти кайзерівської Німеччини, збройних сил Директорії УНР, польської армії в районі міст Сарни, Пінськ, Лунинець, Кобрин. Був членом Поліського революційного краєвого комітету, заступником голови Революційної військової ради Полісся, головним редактором повстанської газети «Лясное рэха» (Лісове відлуння).
У 1919–1920 рр. служив у регулярних частинах Червоної армії: командир роти, батальйону, полку, бригади, очолював особливий партизанський полк. Восени 1919 р. потрапив у полон, був засуджений до страти, але втік. У грудні 1920 р. демобілізувався з лав Червоної армії.
З січня 1920 р. працював у Наркоматі освіти Білорусії, викладав у школі м. Слуцьк, був головою Інструкторської колегії Повітнаросвіти та членом Наукового товариства Случчини.
З вересня 1921 по серпень 1922 рр. Ф. А. Козубовський працював в Овручі, де й долучився до археології. Завідував повітовим відділом соціального виховання, був лектором педагогічної школи, співробітником історико­археологічного відділу Овруцького повітового музею. В складі Науково­археологічної комісії при Овруцькому повітовому відділі народної освіти брав участь у дослідженні пам’яток Словечансько­–Овруцького кряжу, в зборі відомостей про старожитності Овруцького повіту, наявність колекцій давніх речей у населення.
Переїхавши до Коростеня, працював тут у повітовому відділі Наросвіти, інспектором соціального виховання, керівником округової інспектури Наросвіти (з 1926 р.), був членом округового виконкому. В 1923–1929 рр. — директор Коростенського округового краєзнавчого музею, фундатор і секретар Наукового Коростенського товариства, співробітник­–уповноважений Волинського науково­дослідного музею та член його археологічної секції, уповноважений з охорони пам’яток природи та культури Коростенщини.
У 1924–1925 рр. провадив під керівництвом С. С. Гамченка дослідження в Коростені: розвідкові розкопки городища в ур. Ловище, розкопки курганного могильника в ур. Дачі Іваницького та могильника поблизу городища №3, обстеження так зв. Купалень кн. Ольги, брав участь у дослідженнях С. С. Гамченка у верхів’ях р. Случ (Войцехівка, Колодяжне, Миропіль) та І. Ф. Левицького в околицях Народичів. Від 1926 р. за дорученням ВУАК провадив дослідження Коростеня, реєстрацію пам’яток його округи та вжив заходів для їх охорони. За його ініціативи засновано краєзнавчі гуртки при сільбудах у Коростені, Овручі, Словечно, Лугинах (Північна Житомирщина).
У 1929–1932 рр. навчався в аспірантурі Одеського державного історико­археологічного музею (керівник М. Ф. Болтенко). В 1931 (чи 1932) р. захистив промоційну (кваліфікаційну) роботу «Вивчення матеріальних решток місцевих суспільств передкласової та ранньофеодальної формацій на території Коростенщини та Надбожжя» й отримав звання науковий працівник. Одночасно працював директором Одеської державної публічної бібліотеки та керівником Обласного архівного управління. Був членом археологічної секції Одеського наукового товариства при ВУАН, Одеської комісії краєзнавства, президії Одеського українського бібліографічного товариства. У 1930–1932 рр. очолював археологічні дослідження території майбутнього підтоплення ГЕС на Південному Бузі (експедиція БОГЕСу), брав участь у розкопках Ольвії.
З серпня 1932 р. Ф. А. Козубовський став т. в. о. наукового співробітника ВУАК і переїхав до Києва. Також завідував музейним відділом у секторі Київської обласної Інспектури народної освіти. З квітня 1933 р. виконував обов’язки заступника, з травня ученого секретаря другого відділу ВУАН. У 1933 р. очолив Секцію історії матеріальної культури, 1934 рр. її наступника — Інститут історії матеріальної культури. У 1934 р. був також директором Історико­археографічного інституту ВУАН, редактором друкованих органів цих інститутів.
Ф. А. Козубовський очолив головну археологічну установу країни в час методологічної перебудови основ наукової діяльності в дусі класово–пролетарської ідеології. За організаційною й методологічною спрямованістю робота установи мала бути націлена на дослідження закономірностей історичного процесу на основі історії матеріального виробництва. Це спричинило низку змін у її діяльності та складі співробітників. Багато з тих змін можна піддавати сумніву з погляду нинішнього дня, але, безперечно, Ф. А. Козубовський мав неабиякі організаторські здібності.
Організаційно СІМК/ІІМК були структуровані за ознакою суспільно­економічних формацій. Для кожного відділу були визначені головні напрями наукової діяльності, що стали актуальними для ХХ ст. Результати польових та аналітичних досліджень мали реалізовуватися в монографічних виданнях. Зокрема, планувались узагальнюючі праці, присвячені давньоруському Києву, Вишгороду, Райковецькому городищу, трипільській проблематиці, видані вже в повоєнні роки.
З Ф. А. Козубовським пов’язані якісні та кількісні зміни в організації, стратегії та практиці ведення польових досліджень. Порівняно з попереднім періодом зросла кількість і масштаби експедицій, які організовував і провадив ІІМК. Ця тенденція особливо помітна на тлі згортання польової роботи місцевих музеїв і краєзнавчих осередків. Централізація функцій і повноважень в Інституті супроводжувалася припливом до його складу, зокрема й керівного, найбільш здібних, талановитих і дієвих співробітників музеїв (Т. М. Мовчанівський, С. С. Магура та ін.). Крім суто кількісних змін, польова діяльність зазнала також якісних трансформацій. Ф. А. Козубовський і його колеги активно застосовували нові методики, розроблені й апробовані музейними працівниками. Це, приміром, розкопки широкими площами, нові підходи та прийоми ведення розкопок і фіксації їх результатів, оформлення польової документації.
За часів директорства Ф. А. Козубовського було започатковане фахове періодичне видання — «Наукові записки ІІМК» (у 1934–1937 рр. вийшло шість випусків).
Як директор ІІМК Ф. А. Козубовський організовував дослідження різноманітних пам’яток на Чернігівщині, Черкащині, Перекопському перешийку, роботу Поліської експедиції (дослідження Городська), Ольвійської (керівник Л. М. Славін), очолював Вишгородську експедицію (разом з Т. М. Мовчанівським), здійснив подальші дослідження середньовічних городищ Коростеня. Тоді провадилися масштабні археологічні роботи в Києві, зокрема на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, Десятинної церкви (які очолював товариш і однодумець Т. М. Мовчанівський). Опрацьовувалися колекції, впорядковувалися бібліотека й архів, де зосередилися фонди установ, що ввійшли до СІМК/ІІМК.
Життя Ф. А. Козубовського обірвалося трагічно, дату його загибелі не з’ясовано. 8 квітня 1936 р. йому було висунуто звинувачення за ст. 54­10, ч. 1 і ст. 54­11 Кримінального кодексу УСРР в причетності до антирадянської контрреволюційної націоналістично­фашистської терористичної організації. 15 квітня його заарештували й відправили до Лук’янівської в’язниці. 29 серпня 1938 р. «трійка» при Київському обласному управлінні НКВС засудила Ф. А. Козубовського до вищої міри покарання. За даними карної справи, вирок виконано 2 вересня 1938 р. в Биківнянському лісі. За іншими даними, вчений збожеволів у в’язниці, був відправлений до Київської психіатричної лікарні імені академіка І. Павлова, і його, разом з іншими пацієнтами, розстріляли нацисти в 1942 р. в Бабиному Яру.
Був одружений, мав двох синів — Святослава та Віктора. Дружина, Ганна Захарівна, до війни працювала вчителькою. Святослав воював на фронтах Другої світової війни, кандидат фізико­математичних (можливо, технічних) наук, працював в Інституті кібернетики АН УРСР.
За клопотанням дружини справу проти Ф. А. Козубовського переглянули. Постановою трибуналу Київського військового округу від 12 вересня 1958 р. та постановою Бюро Київського обкому КПУ від 30 січня 1959 р. вченого посмертно реабілітовано, справу проти нього відмінено.

Основні праці:
Записки про досліди археологічні коло м. Коростеня року 1925. — Коростень, 1926; Археологічні дослідження на території БОГЕСу 1930–1932 рр. — К., 1933; Буржуазна історія матеріальної культури на послугах фашизму. — К., 1934; Задачі історії матеріальної культури в другій п’ятирічці // НЗ ІІМК. — 1934. — 1; Стоянки родових громад на поліських дюнах // Там само; Експедиційні дослідження Інституту історії матеріальної культури ВУАН 1934 р. // Вісті ВУАН. — 1934. — 8/9; Історичне коріння української буржуазної археології // НЗ ІІМК. — 1934. — 2; Первісна стоянка на р. Бакшалі коло с. Анетівки // НЗ ІІМК. — 1935. — 5/6; Нова палеолітична стоянка (Чулатове­1 Чернігівської обл.) // Там само.

Література:
Шовкопляс І. Г. До 75–­річчя від дня народження Ф. А. Козубовського // УІЖ. — 1975. — № 8. — С. 125–126;
Маньковська Р. В. Ф. А. Козубовський — директор Інституту історії матеріальної культури Всеукраїнської Академії наук // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. — К., 1998. — 3. — С. 189–196;
Юркова О. Козубовський Федір Андрійович // Українські історики ХХ століття. Бібліографічний довідник. — К.; Львів, 2003. — Вип. 2. — Ч. 1. — С. 141–142.
Колеснікова В. А., Павленко С. В. Козубовський Федір Андрійович (1895–1938?, 1942?) // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. — К., 2015. — С. 291-294.