Після М. Ф. Біляшівського археологічну науку в Україні очолював Ф. І. Шміт — голова Археологічної комісії ВУАН (1921), голова УАК/ВУАК (1922–1924), візантолог, фахівець з давньоруської художньої культури, теорії та історії мистецтва, музейної справи, академік УАН/ВУАН (1921).

Федір Іванович народився 3 (15) травня 1877 р. у м. Санкт–Петербург. Навчався на історико–філологічному факультеті Петербурзького університету (1895–1900). Магістерську програму проходив у Російському археологічному інституті в Константинополі (1901–1903). 1909 р. захистив дисертацію, присвячену візантійським мозаїкам мечеті Кахріє–­Джамі, та отри мав ступінь магістра історії та теорії мистецтва.
1908–1912 рр. — учений секретар Російського археологічного інституту в Константинополі. 1912 р. очолив кафедру теорії та історії мистецтва в Харківському університеті та на Харківських Вищих жіночих курсах; від 1913 р. — декан історико­філологічного факультету Харківського університету.
Один з ініціаторів створення Всеукраїнського комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва, 1919 р. керівник його музейної секції.
1921 р. Ф. І. Шміт переїхав до Києва та очолив Археологічну комісію ВУАН. Разом з М. Ф. Біляшівським і М. П. Василенком був засновником і першим головою Археологічного комітету (від 1924 р. — Всеукраїнський археологічний комітет) ВУАН. Одночасно — професор Київського архітектурного інституту та Музично–драматичного музею імені М. Лисенка (1921), фундатор і перший директор (1922) Музею дитячої творчості при історико­філологічному відділі ВУАН, ректор Київського археологічного інституту (1922), директор Лаврського музею культів і побуту та Музею при Софійському соборі (1923).
1924 р. переїхав до Москви, працював у науково­дослідному Інституті мистецтвознавства. Від грудня 1924 р. — директор Державного інституту історії мистецтв у Ленінграді, викладач Ленінградського університету. В 1930–1933 рр. працював у ДАІМК.
В 1933 р. заарештований й відправлений у заслання до Середньої Азії, працював науковим консультантом музею мистецтв у Ташкенті. 1937 р. знову заарештований і за постановою Трійки НКВС УзбССР засуджений до розстрілу. За відомостями МВС РФ, вирок виконано 10.11.1937 р., за справою КДБ УзбССР — 3.12.1937. У той же час є дані про те, що він помер 10.10.1941. Реабілітований по обох справах в 1956 р.
Тематика досліджень Ф. І. Шміта — історія візантійської та давньоруської художньої культури, теорія та історія мистецтва, музейна справа, архітектурні особливості монументальних споруд середньовіччя, охорона, збереження, дослідження, музеєфікація, популяризація нерухомих пам’яток культури. У 1915-1916 рр. збирав відомості про середньовічні споруди Києва та Волині. Брав участь у роботі експедицій у Трапезунді, Ескі–Кермені тощо. Вивчав пам’ятки архітектури в Туреччині, Італії, Болгарії, Австрії, Німеччині, Росії, опікувався дослідженням і охороною Софії Київської.

Основні праці:
Киевский Софийский собор. — М., 1914; Искусство древней Руси–­Украины. — Харьков, 1919; Об исследовании и издании памятников древнерусского искусства // Наука на Украине. — 1922. — № 3; Пам’ятки староруського мистецтва (про дослідження й використання їх). — Харків, 1922; Эски–Керменская базилика // ИГАИМК. — 1932. — Т. 12. — Вып. 1–8; Три генуэзских рельефа из Кафы (Феодосии) // Известия Археологической комиссии. — 1917. — 63; Избранное. Искусство: проблемы теории и истории. — СПб., 2013.

Література:
Прокофьев В. Н. Федор Иванович Шмит (1877–1941) и его теория прогрессивно­циклического развития искусства // Советское искусствознание’80. — М., 1981. —2. — С. 252–285;
Білокінь С. І. Українська зірка вченого // Пам’ятки України. — 1987. — № 1. — С. 24–26;
Чистотинова С. Федор Иванович Шмит. — М., 1994;
Сыченкова Л. Федор Иванович Шмит: жизнь и судьба научного наследия // Рубеж (альманах социальных исследований). — 1999. — 13/14. — С. 89–103;
Ковпаненко Н. Шміт Федір Іванович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико­краєзнавчому русі України: біографічний довідник. — К., 2005. — Ч. ІІ. — С. 300–307;
Колеснікова В. А., Яненко А. С. Шміт Федір Іванович (1877–1937) // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. — К., 2015. — С. 285-286.