У 1940–1945 рр. Інститут археології очолював Л. М. Славін — член­кореспондент АН УРСР (1939), визначний археолог­антикознавець і організатор науки, засновник школи українського антикознавства, талановитий педагог, дослідник античних старожитностей Північного Причорномор’я, насамперед Ольвії та її хори. Лауреат Державної премії УРСР (1977).

Народився 11 червня 1906 р. у білоруському містечку Вітебськ. Рано втратив батька (1912), тож ще школярем почав заробляти: 1919 р. завідував районним юнацьким клубом міського відділу освіти, від 1920 р. працював рахівником, а потім бухгалтером у вітебській конторі «Продпуть». По закінченню школи, 1923 р., вступив до Ленінградського державного університету на археологічне відділення факультету суспільних наук, пізніше реорганізованого у факультет історії матеріальної культури, який закінчив 1928 р. У 1925 р. вперше потрапив на розкопки — в Херсонес, а 1926 р. разом з учителем Б. В. Фармаковським взяв участь у розкопках Ольвії та назавжди пов’язав з нею свою долю.
У 1929 р. почав працювати в Державній Академії історії матеріальної культури (Ленінград), де стрімко здолав шлях від лаборанта до старшого наукового співробітника і вченого секретаря Інституту історії рабовласницької формації. 1936 р. очолив Ольвійську експедицію. У 1938 р. захистив кандидатську дисертацію «Основные этапы исторического развития Ольвии (историко-археологическое исследование)». У тому ж році на запрошення Президії АН УРСР був переведений до Києва на посаду заступника директора інституту археології. У 1939 р. — обраний член-кореспондентом АН УРСР і вченим секретарем відділення суспільних наук, яким був до 1946 р. Паралельно читав лекції в Київському державному університеті імені Т. Шевченка.
У 1940 р. Л. М. Славін призначений директором Інституту археології АН УРСР. Очолив Інститут, розгромлений репресіями, і взявся активно нарощувати його кадровий потенціал, розгортати археологічні дослідження та організовувати притаманні науці справи — експедиції, аспірантуру, скликання конференцій, видання праць. Також завідував сектором скіфо-сарматської археології та античних колоній, незабаром перейменований у відділ археології античних держав і скіфосарматських племен. Але вибухнула війна, тож йому довелося займатися евакуацією співробітників Інституту до Уфи та налагоджувати там наукову роботу.
Повернувшись до Києва, Лазар Мойсейович здійснив велику справу — 1944 р. організував у Київському державному університеті імені Т. Шевченка першу в Україні кафедру археології (від 1953 р. кафедра археології та музеєзнавства). Інтелігентного та делікатного Славіна тепло згадують усі студенти історичного факультету та особливо випускники кафедри, які й поповнювали, головним чином, Інститут археології.
Попервах Л. М. Славін завідував кафедрою за сумісництвом. До липня 1945 р. був директором Інституту, а надалі — заступником директора з наукової роботи (до 1950 р.), а потім — старшим науковим співробітником. Вчений збирав розкиданих війною та засланнями співробітників, організовував роботи з відновлення інституту — від ремонту приміщень і пошуку розпорошених археологічних матеріалів і бібліотеки до розробки наукових планів і організації експедицій, налагодження публікацій і зав’язків з іншими установами. 1946 р. він почав наводити лад в Ольвії та здійснив перші повоєнні розкопки. Поновленню тут роботи посприяло клопотання Президії Академії наук та постанова Ради міністрів УРСР про підпорядкування заповідника «Ольвія» АН УРСР та виділення коштів на його відновлення.
Перейшовши 1953 р. на роботу до університету, Лазар Мойсейович працював в інституті на громадських засадах — до останніх днів керував Ольвійською експедицією, був науковим наставником багатьох антикознавців не лише України та СРСР, а й зарубіжних країн (Польща, тодішня Югославія та навіть Китай). Лише наприкінці життя (1970), звільнившись через хворобу з університету, Славін очолив відділ античної археології. В Київському університеті зросло не одне покоління археологів, а в Ольвійській експедиції — античників. Так виникла київська школа антикознавства, націлена в основному на дослідження Ольвійської держави — самого міста і його округи, а також поселення на о. Березань. Щорічні роботи в Ольвії вивели її в розряд однієї з найповніше досліджених і визначних античних пам’яток.
Вивчення давнього міста і його некрополя йшло паралельно з вдосконаленням методики розкопок і розвідок, а також дослідженням сільської округи. Науковою подією стало відкриття та розкопки в Ольвії за часів Л. М. Славіна агори (центральної міської площі) й теменоса (сакральної ділянки міста), виявлені вперше саме тут з поміж усіх північно причорноморських давньогрецьких колоній. Лазар Мойсейович дослідив також великі ділянки міської території з забудовою VI—II ст. до н. е. у північній і північно-східній частинах Верхнього міста й залишки фортечних споруд і житлових будинків перших століть нашої ери в південній частині Нижнього міста. Розкопки в районі цитаделі дали уявлення про політичне та соціально-економічне життя Ольвії в пізньоантичну добу. Особливо важливим було відкриття тут споруд виробничого призначення — гончарних і металообробних майстерень, виноробень та ін., а також будинку римського преторія.
Під проводом і за участю Л. М. Савіна було розпочато планомірні дослідження хори Ольвії — городищ, поселень і некрополів Нижнього Побужжя, було відкрито понад 100 пам’яток, а на декотрих — здійснено розкопки (Широка та Закисова Балки, Дідова Хата, Чортувате 1, Варварівка, Пітухівка 2, Вікторівка, Козирка, Бейкуш та ін.), вивчення яких надалі продовжили його учні.
У працях Л. М. Славіна подано матеріали розкопок, що по новому висвітлювали тисячолітню історію Ольвії та сприяли з’ясуванню багатьох проблем історії міста та його округи, а також розробки та міркування щодо найрізноманітніших аспектів історії цього поліса: його формування, організації господарства, торгівлі, виробництва, промислів, грошового обігу, забудови міста, життєдіяльності хори, торгівельних зав’язків та ін. Вчений створив також нариси про різні види образотворчого та прикладного мистецтва античних міст Північного Причорномор’я: скульптуру, коро-пластику, живопис, мозаїку, вазопис, торевтику та ін. Однією з найважливіших наукових розробок Л. М. Славіна є ґрунтовна періодизація історії Ольвії та докладна характеристика кожного періоду. Вчений мав власну систему поглядів з важливих питань історії, економіки, соціально-політичного життя, матеріальної та духовної культури Ольвії та загалом античних міст Надчорноморщини.
Л. М. Славін опікувався заповідником «Ольвія», який став базою науково-дослідних робіт — розкопок, консервації та реставрації відкритих, місцем зберігання знахідок і осередком популяризації давньої історії та археології України.
Автор понад 150 наукових праць, співавтор низки колективних праць. За редакцією Л. М. Славіна вийшло 12 окремих видань і 30 у серіях «Археологія», «Археологічні пам’ятки», «КСИА АН УССР». Як член Вченої ради Міністерства культури вчений підтримував тісні контакти з багатьма музеями України, був одним із співзасновників Одеського археологічного товариства, заступником голови Правління якого був у 1959—1964 рр.
Лауреат Державної премії УРСР (1977), нагороджений орденом «Знак почета», медалями «За доблестный труд в Великой Отечественной войне», «Ветеран труда», «В ознаменование 100­летия со дня рождения Владимира Ильича Ленина».
Вчений пішов з життя 30 листопада 1971 р., похований у Києві на Байковому кладовищі.

Основні праці:
Ольвія. — К., 1938 (2­е вид. 1957; 3­є вид. 1966); Ольвийские городские кварталы северо­восточной части Верхнего города // СА. — 1941. — 7; Археологічні дослідження городищ, поселень та могильників ольвійського оточення у 1949–1950 рр. // АП. — 1955. — 5; Ольвия как город в VI–I вв. до н. э. // СА. — 1958. — 27; Периодизация исторического развития Ольвии // Проблемы истории Северного Причерноморья в античную эпоху. — М., 1959; Основные этапы изучения Ольвии // ЗОАО. — 1960. — I (34); Раскопки западной части ольвийской агоры // Ольвия. Теменос и агора. — М.; Л., 1964; Стародавня Ольвія: стан і завдання її дослідження // Вісник АН УРСР. — 1972. — № 3; Кварталы в районе ольвийской агоры (раскопки 1961–1970 гг.) // Ольвия. — К., 1975; Некоторые итоги изучения ольвийской хоры // ХКААМ. — М., 1976; Экономическая жизнь Ольвии в догетскую эпоху // Археологія. — 2007. — № 1.

Література:
Захарук Ю. Н. К 60­–летию Л. М. Славина // СА. — 1966. — № 3. — С. 264–266;
Історія АН УРСР. — К., 1967. — Кн. 2. — С. 628– 629; 1982. — С. 778–779, 805;
Лазар Мойсеєвич Славін (1906–1971) [Hекролог] // Археологія. — 1971. — 4. — С. 106;
Максимов Е. В. Лазарь Моисеевич Славин [Hекролог] // СА. — 1972. — № 2. — С. 247–248;
Мир Ольвии. Памятник исследователю и исследование памятника. Матариалы чтений к 90–­летию проф. Л. М. Славина. — К., 1996 (список праць: с. 12–17);
Малєєв Ю. М., Піоро І. С. Бібліографічний покажчик наукових праць співробітників кафедри археології та музеєзнавства КНУ ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1996. — С. 6–14;
Крапівіна В. В. Славін Лазар Мойсейович // Енциклопедія історії України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9. — С. 622—623;
Буйських С. Б., Бунятян К. П. Славін Лазар Мойсейович (1906–1971) // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. — К., 2015. — С. 296-299.
Див. також спеціальні випуски журналу «Археологія»: 1997, № 4; 2007, № 1.