Упродовж 1968 р. Інститут археології очолював Юрій Миколайович Захарук — спеціаліст у галузі археології доби енеоліту, методології та теорії археологічної науки, доктор історичних наук (1981). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1977).

Юрій Миколайович народився 12 квітня 1914 р. в Канаді в м. Вінніпег, куди його батьки емігрували 1910 р. з Західної України в пошуках кращої долі. У 1923 р. сім’я повернулася до України й оселилася на Одещині. По закінченню семирічки, в 1929 р., Захарук став студентом Одеського кооперативного технікуму, а 1933 р. — Одеського університету. Після закінчення університету рік (1938) був учителем історії в школі с. Ірбей Красноярського краю (РФ). Наприкінці 1939 р. почав працювати в Житомирському краєзнавчому музеї.
Перше знайомство Ю. Захарука з археологією сталося в студентські роки — тоді він брав участь у роботі Сабатинівської експедиції. Але остаточне рішення займатися цією наукою він прийняв, працюючи в Житомирському краєзнавчому музеї. Позитивну роль у становленні молодого вченого відіграло знайомство з О. Ф. Лагодовською.
1940 р. Юрій Миколайович вступив до аспірантури Інституту археології, але плани порушила війна. 1941–1945 — на фронтах другої світової війни: у званні старшого лейтенанта він брав участь в бойових діях на Кавказі, у звільненні Польщі, Чехословаччини, Австрії. Нагороджений орденом «Отечественной войны» і медалями «За боевые заслуги», «За оборону Кавказа», «За победу над фашистской Германией». Після демобілізації 1946 р. він продовжив навчання в аспірантурі, яке завершив 1948 р.
Найбільшим здобутком аспірантських років було дослідження пізньотрипільських пам’яток Східної Волині та Середньої Наддніпрянщини, особливо Софіївського могильника, матеріали якого стали основою кандидатської дисертації «Софиевский могильник (Новый источник к изучению эпохи меди — бронзы в Среднем Поднепровье)» (1952). Головним її результатом було виділення в Середній Наддніпрянщині пізньотрипільських пам’яток софіївського типу.
У 1950–1960 рр. Юрій Миколайович працював у Львівській групі Інституту археології (від 1951 р. відділ Інституту суспільних наук АН УРСР): завідував відділом археології (1953–1955) і був заступником директора Інституту з наукової роботи (1955–1960). Вчений розпочав тут діяльність з організації розвідок на Західній Волині та Поділлі з метою визначення стану відомих і виявлення нових перспективних для досліджень пам’яток. У 1953 р. керував трипільським загоном Комплексної подільської експедиції. Тоді біля с. Кошилівці було знайдено унікальний глиняний амулет, за яким вчений зумів простежити цілий пласт трипільського мистецтва. Загалом Ю. М. Захарук досліджував пам’ятки різного часу — неоліту (культура лінійно–стрічкової кераміки), енеоліту (трипільська культура, культура лійчастих кубків), доби бронзи (стжижовська культура, кам’яні гробниці) та пізнішого часу.
Найістотнішим результатом його робіт цього періоду було дослідження в 1956–1960 рр. багатошарової пам’ятки в ур. Городище біля с. Зимне поблизу м. Володимир–Волинський, нижній енеолітичний шар якої складався із залишків поселень культур пізньострічкової розписної кераміки (за нинішньою номенклатурою, люблінсько–волинська культура мальованої кераміки) та лійчастих кубків. Цими працями Ю. М. Захарук започаткував вивчення культури лійчастих кубків у межиріччі Західного Бугу й Дністра. На підставі знахідок трипільської кераміки на цьому поселенні вчений поставив проблему хронологічного й територіального співвідношення культури лійчастих кубків і її східного сусіда — трипільської культури етапу СІІ — на території України та наголошував на їх синхронності.
1960 р. Юрій Миколайович повернувся до Києва на посаду заступника директора Інституту археології з наукових питань і нетривалий час був директором. Тоді й стався поворот у творчій біографії вченого. Ю. М. Захарук один з перших у радянській археології (після соціологічних експериментів 30–х рр.) усвідомив необхідність теоретико–методологічних розробок як засобів вдосконалення археологічного пізнання. 1964 р. вийшла перша велика стаття на цю тему, присвячена провідному поняттю нашої науки — археологічній культурі. Дослідники Трипілля сприйняли запропонований Ю. М. Захаруком принцип структурної організації матеріалу, заснований на понятті «тип пам’яток». За дослідженнями пам’яток лукашівського типу в Середньому Подніпров’ї вчений обґрунтував гіпотезу, згідно з якою софіївські пам’ятки були результатом еволюції місцевої трипільської культури середнього етапу, а також висловив думку про генетичний зв’язок пам’яток типу Коломийщина I і софіївського типу.
У 1968 р. Ю. М. Захарук переїхав до Москви і став співробітником Інституту археології АН СРСР. У 1971–1984 рр. був заступником директора з наукової роботи, у 1974–1978 рр. — заступником головного редактора журналу «Советская археология», від 1986 р. — провідним науковим співробітником. Тут він повністю занурився в теоретичні проблеми археології, розробку яких підсумував у докторській дисертації «Методологические проблемы археологической науки» (1981). У 1985 р. він організував тут відділ теорії та методики археології.
У 70–80–і рр. в радянській археології точилися запеклі дискусії з основ теоретичної археології. Вчений продовжує інтенсивні дослідження в області теорії археології. Найбільшу увагу приділяє з’ясуванню місця археології в системі наук, проблеми предмету і об’єкту археології та комплексу проблем, пов’язаних з поняттям «археологічна культура». Виявляючи принциповість і обстоюючи свою позицію з певних проблем, Ю. М. Захарук дискутував коректно, не навішуючи ярликів. У пам’яті колег він лишився як людина порядна, культурна, віддана своїй справі.
Автор близько 100 наукових публікацій, зокрема співавтор видань: Архологія Української РСР, т. І (К., 1971), Історія Української РСР, т. І, кн. 1 (К., 1977). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки за колективну монографію у трьох томах «Археологія Української РСР» (1977).
Життя вченого перервалося 12 квітня 1997 р., похований у Москві.

Основні праці:
Софіївський тілопальний могильник (Коротке повідомлення про розкопки 1948 р.) // АП. — К., 1952. — 4; Пізньотрипільська культура Середнього Подніпров’я у світлі нових археологічних досліджень // НЗІСН. — 1954. — 2; Поселение энеолитического времени в с. Зимно Волынской области // КСИА. — 1955. — 6; Поселення Софіївського типу в околицях Києва // АП. — 1956. — 6; До питання про співвідношення і зв’язки між культурою лійчастого посуду та трипільською культурою // МДАПВ. — 1959. — 2; Глиняный браслет из с. Кошиловцы (К вопросу о трипольской пластике полимастического характера) // СА. — 1960. — № 2; Нове джерело до вивчення культур шнурової кераміки на Волині // МДАПВ. — 1961. — 3; Вопросы хронологии культур энеолита и ранней бронзы Прикарпатья и Волыни // КСИА. — 1962. — 12; Проблеми археологічної культури // Археологiя. — 1964. — Т. XVII; О методологии археологической науки и ее проблемах // СА. — 1969. — № 3; Спорное и бесспорное в изучении археологических культур// КСИА. — 1988. — 201; Проблемная ситуация в современной археологии. — К., 1988 (у співавт.).

Література:
Марковин В. И., Цетлин Ю. Б. Памяти Юрия Николаевича Захарука // РА. — 1998. — № 3. — С. 254–255;
Бунятян К. П., Круц В. О. Пам’яті Юрія Миколайовича Захарука // Археологія. — 1998. — № 3. — С. 150–151;
Пелещишин М. Про львівський період наукової діяльності Юрія Захарука // Постаті української археології. — Львів, 1998. — С. 68–70 (МДАПВ. — 7);
Gurba J., Zakoscielna A. Jurij Zacharuk (1914–1997) // Archeologia Polski Srodkowowschodniej. 3. Lublin–Chelm–Zamosc, 1998. — S. 315–317.
Ляшко С. М. Ю. М. Захарук // Енциклопедія трипільської цивілізації. — К., 2004. — Т. ІІ. — С. 178–179;
Ляшко С. М. , Відейко М. Ю. Захарук Юрій Миколайович (1914–1997) // Інститут археології Національної академії наук України. 1918–2014. — К., 2015. — С. 309–311.