Організаційне структурування дослідників діб енеоліту та бронзи в Україні розтяглося на декілька десятків років. Віхами на цьому шляху стали: Археологічна комісія при ВУАН (1919), Всеукраїнський Археологічний комітет (1924), Секції історії матеріальної культури (СІМК) при УАН (1933, директор – Ф. А. Козубовський). Останню перетворено Постановою Президії УАН від 15.11.1934 р. в Інститут історії матеріальної культури (ІІМК) УАН (директор — Ф. А. Козубовський), де вперше виділено, як окрему структурну одиницю, секцію історії докласового суспільства. На базі ІІМК 1938 р. створено Інститут археології АН УРСР з відділом археології первісного суспільства, як базовою структурною одиницею.

Дослідження пам’яток енеоліту — бронзової доби співробітниками відділу впродовж 30-х рр. ХХ ст. відбувалося на тлі боротьби з «націоналізмом», яку нещадно вершила радянська влада. Тоді не лише археологи, але й археологія були приречені на боротьбу за виживання. Її кульмінацією стала нарада в Ленінграді 1931 року, де прийнято Постанову про скасування етнографії та археології як наук. З українського боку цю пропозицію підтримали аспірант ОАМ Ф. Козубовський та академік І. Соколов. Перший з них невдовзі очолив структури СІМК та ІІМК, що не врятувало його, втім, від арешту та розстрілу. Така ж доля спіткала співробітника відділу, багаторічного керівника Трипільської експедиції на Київщині С. С. Магуру (1897—1937). Його спадкоємницею стала московський археолог Т. С. Пассек. Вона й узагальнила підсумки дослідження трипільської культури в УРСР за 20 років (1938) та продовжила розкопки таких видатних поселень як Володимирівка та Коломійщина. Розкопки на Нікопольському курганному полі, розпочаті Ф.Т. Кірановим та продовжені в 1935-36 рр. експедицією ІА АН УРСР (Л. Д. Дмитров), перебрала родина московських археологів (Б. М. Граков, О. О. Кривцова-Гракова).

Попри всі об’єктивні та суб’єктивні складнощі й примусове вилучення з наукового процесу провідних фахівців (М. О. Макаренко, Ф. Т. Козубовський, К. Ю. Коршак, С. С. Магура, А. В. Добровольський, М. Я. Рудинський та ін.), перші роки існування відділу позначилися виділенням провідних напрямків у дослідженні енеоліту (трипільська культура) та доби бронзи (курганна археологія). Остання розвивалася переважно за рахунок досліджень на новобудовах. Поновився процес виділення археологічних культур — Усатівської (О. Ф. Лагодовська) та Білогрудівської (П. Курінний), хоча енеоліт та бронзовий вік у Степу все ще сприймався як одна «мідяно-брондзова доба». Важливо, що від того часу ставиться питання про «власну школу» дослідників первісної доби (І. Левицький, О. Лагодовська, М. Макаревич та ін.), створену С. С. Гамченком (1860—1934) — віце-президентом та головою Археологічного відділу ВУАК (Курінний, 1970, с. 105).

Становлення київських шкіл дослідників енеоліту та бронзової доби після Великого терору 30-х та Другої світової війни відбувалося вже в повоєнний час, коли відновлений, після евакуації 1941—1944 рр. до Уфи, відділ первісної археології виявився єдиним у штатному розкладі ІА АН УРСР (див. витяг з наказу).

ВИТЯГ з НАКАЗУ № 1
ПО ІНСТИТУТУ АРХЕОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР
6 липня 1944 р. м. К и ї в .
параграф 3.
Вважати з 1/УІІ б.р. на роботі в Інституті археології
Академії Наук УРСР т. т.:
1. СЛАВІН Л. М. в. о. Директора Інституту
Археології зі ставкою 2000 крб.
2. ЛАГОДОВСЬКА О. Ф. Зав. Відділом археології
Первісної доби /в дальн.
Затвердженням по Президії/
зі ставкою .............................. 1700 крб.
3. ДМИРОВ Л. Д. Ст. наук. співробітник зі ставкою 1500 “
4. БЛІФЕЛЬД Д. І. Ст. наук. співробітник “ “ 1500 “
5. САМОЙЛОВСЬКИЙ І. М. в.о. ст. наукового роб. “ “ 700 “
6. ГОНЧАРОВ В. К. в.о. ст. наук. робітн. “ “ 700 “
7. ПОКРОВСЬКА Є. Ф. мол. наук. співробітник “ “ 500 “
8. МАХНО Є. В. мол. наук. -“- “ “ 500 “
9. СИБІЛЕВА-ОДИНЦОВА С. М. мол. наук. співро. “ “ 500 “
10. ШИЛІНА Л. С. мол. наук. співробітник “ “ 500 “
11. КУЗНЕЦОВА С. М. “ “ “ “ “ 500 “
12. ДЗБАНОВСЬКИЙ Е. О. “ “ “ Зав.
бібліотекою та архівом “ “ 450 “
13. АДОЕВЦЕВА О. І. Bбиральниця 115 “

Дирек. Інституту Археології
Академії Наук УРСР –
Член-Кореспондент / СЛАВІН /
П е в н е : Секретар Інституту Археології
АН УРСР
лд-13 підпис /Л. Гродська /

Поступово до складу відділу вливалися ті, хто вижив після сталінських репресій та Другої світової війни (В. Даниленко, А. Добровольський, О. Лагодовська, М. Макаревич, М. Рудинський). Відтоді відділ послідовно очолювали видатні вчені: к. і. н. О. Ф. Лагодовська (1944—1949), к. і. н. В. М. Даниленко (1949—1953), к. і. н. А. В. Добровольський (1953—1956), д. і. н. М. Я. Рудинський (1956—1958), чл.-кор. АН УРСР С. М. Бібіков (1958—1968), д. і. н. Д.Я. Телегін (1968—1973). Більшість з них переймалася як проблематикою кам’яної доби, так і енеоліту — бронзи. В 40-і — 50-ті рр. ще не усталилася практика вузької спеціалізації дослідників, що стала помітнішою в 60-ті рр. ХХ ст.

Створення 01.10.1944 р. кафедри археології на історичному факультеті КДУ ім. Т. Шевченка відкрило шлях до нашої науки генерації молодих талановитих дослідників діб міді та бронзи (С. С. Березанська, В. Г. Збенович, В. О. Круц, Т. Г. Мовша, О. В. Цвек; О. Г. Шапошникова, І. М. Шарафутдінова, М. М. Шмаглій та ін.). Через аспірантуру прийшов у відділ Д. Я. Телєгін. Більшість з них вже виходили на вужчу спеціалізацію в межах енеоліту та бронзового віку.

Великим є внесок співробітників відділу у дослідженні пам’яток в зоні спорудження та підтоплення Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, починаючи з плідних робіт у Надпоріжжі в перші повоєнні роки. Тоді проявив себе на повну силу розвідницький талант О. В. Бодянського (1926—1992). В його доробку лишилися відкриття знаних поховальних та поселенських комплексів практично всіх археологічних культур V—ІІ тис. до н. е. в Надпоріжжі та на Нижньому Дніпрі. У 50-ті рр. розгорнулися масштабні роботи в зоні спорудження та підтоплення Каховської, а далі — Кременчуцької, Канівської та Київської ГЕС. Серед найважливіших досліджень цього циклу розкопки багатошарового Михайлівського укріпленого поселення — опорної пам’ятки енеоліту – ранньої бронзи Степу (Лагодовська, Шапошникова, Макаревич, 1962; Коробкова, Шапошникова, 2005). Розкопки епонімних поселень Рогачик та Бабине ІІІ стали базовими для виділення відповідних археологічних культур (Березанська, 1961; Братченко, 1977; Спіцина, 2002).

У діяльності відділу від часів його створення велика увага приділяється справі вивчення культурної спільноти Кукутень-Трипілля. Біля витоків Київської школи дослідників Трипілля, що сформувалася у повоєнний час, стояв С. М. Бібіков (1908—1989). Його входження у проблематику енеоліту розпочалося з розкопок ранньотрипільського поселення Лука-Врублевецька на Середньому Дністрі, виданих у вигляді монографії (1953), захищеної як докторська дисертація. Очоливши 1955 р. ІА АН УРСР, а з часом і відділ первісної археології, науковець активно посприяв проведенню нових розкопок та cтановленню генерації провідних дослідників Трипілля (В. Г. Збенович, В. О. Круц, О. В. Цвек, М. М. Шмаглій). С. М. Бібіков також розробив принципи палеоекономічного моделювання в археології, які успішно застосовував і для інтерпретації матеріалів розкопок трипільських поселень. Він же висловив припущення щодо орного землеробства та скотарсько-землеробського характеру господарства трипільських племен. Ветераном трипільської археології відчував себе М. Л. Макаревич (1901—1988), який працював у відділі з 1937 по 1971 р., беручі участь у розкопках таких відомих поселень як Коломийщина, Городськ, Гренівка, Сабатинівка, Стіна.

Ще у рамках відділу первісної археології В. М. Даниленко написав і видав узагальнюючу монографію «Энеолит Украины» (К., 1974), а С. С. Березанська, С. М. Бібіков, С. Н. Братченко, Ю. М. Захарук, В. Г. Збенович, В. О. Круц, Т. Г. Мовша, Д. Я. Телєгін, О. Г. Шапошникова, М. М. Шмаглій склали кістяк авторського колективу розділів «Мідний вік» та «Епоха бронзи» у томі «Первісна археологія» тритомника «Археологія Української РСР» (К., 1971). Помітними подіями в житті відділу, напередодні його реорганізації, та археології загалом стали монографії: Д. Я. Телєгін «Середньостогівська культура» (К., 1973); В. Г. Збенович «Поздне-трипольские племена Северного Причерноморья» (К., 1974); С. С. Березанська «Средний период бронзового века в Северной Украине» (К., 1972). У виданій раніше брошурі С. С. Березанської «Бронзовий вік на Україні» (К., 1964) подано загальну характеристику та оригінальну періодизацію цієї доби.

Розгортання від 60-х рр. археологічних розкопок в зонах меліоративного будівництва зумовило істотне кількісне розширення штатного складу ІА АН УРСР та спроби удосконалити його організацію. Так, впродовж 1974-1997 рр. функціонувала дворівнева структура в межах ІА АН УРСР (НАНУ), коли створено відділення первісної археології у складі двох відділів (археології кам’яного віку та археології енеоліту та бронзового віку). Від 1989 р. відділення переінакшили на відділ, а відділи – на сектори. З огляду на кількісну перевагу дослідників доби палеометалів керівник відділення (відділу) первісної археології очолював і відділ (сектор) археології енеоліту – бронзового віку, що стало традицією. Впродовж 1974—1989 рр. відділення та відділ очолював директор ІА АН УРСР (1973-1986 рр.), чл.-кор. АН УРСР І. І. Артеменко; у 1989-1992 рр. — к. і. н. І. Т. Черняков, а в 1992-1997 рр. — к. і. н. В. В. Отрощенко. Восени 1997 р. мала місце нова структурна перебудова ІА НАНУ, що скасувала проміжну об’єднавчу надбудову над тепер вже самостійними та самодостатніми відділами археології кам’яного віку та археології енеоліту — бронзового віку. Відтоді останнім керує д.і.н., проф. В. В. Отрощенко.

У 70-ті — 80-ті рр. ХХ ст. до складу відділу влилися О. С. Бєляєв, С. Н. Братченко, В. І. Клочко, Л. Г. Ковальова, Т. Г. Мовша, А. Л. Нечитайло, В. В. Отрощенко, С. М. Рижов, Н. Г. Салій, М. М. Чередниченко, І. Т. Черняков та ін. До складу відділу періодично включали колектив Миколаївської новобудовної експедиції (В. М. Фоменко, В. М. Клюшенцев, Н. Д. Довженко, О. М. Балушкін, В. Ф. Єлисеєв).

Вагомим напрямком роботи відділу лишалося дослідження пам’яток, виділення та вивчення нових археологічних культур Лісостепу та Полісся доби бронзи. Його підтримав особистою участю в процесі І. І. Артеменко. Проте, чільним науковцем тут лишалася д. і. н. С. С. Березанська. Від дисертаційного дослідження зольників білогрудівської культури дослідниця перейшла до системного вивчення тшинецької (східнотшинецької) культури, яка з часом набула статусу тшинецько-комарівської культурної спільноти, а нині — тшинецького культурного кола. Далі мало місце виділення, спільно з М. М. Бондарем, поселень типу Ісківщина з ознаками взаємодії катакомбного та середньодніпровського населення, виділення пам’яток мар’янівського, сосницького та лебедівського типів, які з часом стали розглядатися як окремі археологічні культури. 1977 року С. С. Березанська захищає докторську дисертацію «Північна Україна за доби бронзи» Знаковою подією в українській археології стало виділення нею культури багатоваликової кераміки (1961), що відкрило шлях для істотного доповнення усталеної періодизації доби бронзи, запропонованої В. О. Городцовим. Цикл монографій С. С. Березанської (1972, 1974, 1982, 1990) та колективні монографії (1986, 1994) утвердили позиції Київської школи дослідників бронзової доби в європейській археології. Увінчали польову та наукову працю дослідниці cпільні з Б. І. Лобаєм та В. І. Клочком розкопки та колективні публікації Гордіївського могильника – елітної поховальної пам’ятки білогрудівської культури (1998, 2011). С. С. Березанську можна вважати фундатором Київської школи дослідників бронзової доби в Україні. Під її безпосереднім керівництвом чи в ареалі її впливу відбулося становлення двох д. і. н. (В. І. Клочко, С. М. Санжаров) та шести к. і. н. (О. С. Бєляєв, Я. П. Гершкович, Т. Ю. Гошко, С. М. Ляшко, Г. М. Тощев, Т. О. Шаповалов). Однією з питомих ознак цієї школи є орієнтація на європейську археологію та розробка західних векторів зв’язків давнього населення України. Нині в цьому ж напрямку, але з власним баченням проблематики, плідно працюють К. П. Бунятян, С. Д. Лисенко, С. С. Лисенко.

Чл.-кор. АН УРСР І. І. Артеменко (1924—1989) також вивчав культури доби бронзи Лісостепу та Полісся, матеріали яких лягли в основу його докторської дисертації (1978). Бачення дослідником цієї проблематики висвітлене у розділах тому «Археология СССР. Эпоха бронзы лесной зоны» (Москва, 1987), де, серед іншого, ним виділена сосницька культура.

Створення відділу археології енеоліту-бронзового віку посприяло збиранню в його структурі практично всіх провідних на той час дослідників спільноти Кукутень-Трипілля (В. Г. Збенович, В. О. Круц, О. В. Цвек, М. М. Шмаглій). Завершив цей процес перехід з Історичного музею до ІА АН УРСР та відділу к. і. н. Т. Г. Мовші. Перед дослідниками Трипілля на початку 70-х рр. ХХ ст. постав феномен поселень-гігантів з нагальною необхідністю розробки методик їхньої фіксації та розкопок. Ця тематика швидко стає пріоритетною в Інституті й цікавою для світової археології загалом. Планову тему з дослідження поселень-гігантів та Трипільську експедицію очолює 1981 року І. І. Артеменко, який розподілив найперспективніші для розкопок об’єкти серед найдосвідченіших польовиків.

Утім, к. і. н. М. М. Шмаглій розпочав дослідження поселення-гіганта Майданецьке (площа понад 275га) на чолі Трипільської комплексної експедиції ще в 1972 р. На розкопках Майданецького, що тривали з перервами до 1989 р., було розкрито до 50-ти об’єктів. М. М. Шмаглій зібрав групу однодумців (Н. Б. Бурдо, К. В. Зіньковський, М. Ю. Відейко), які розробили дві гостро дискусійні гіпотези: щодо трипільських протоміст та вертикальнї (двоповерхової) забудови поселень-гігантів. Результатом цих масштабних досліджень стала низка монографій: Шмаглій М. М. «Великі трипільські поселення і проблема ранніх форм урбанізації», К., 2001; Відейко М. Ю. «Трипільські протоміста. Історія досліджень», К., 2002; Шмаглий Н.М., Видейко М.Ю. «Майданецкое — трипольский протогород» // Stratum plus, 2001—2002, N 2 та ін.

Розкопки найбільшого поселення-гіганта Тальянки (площа 450га) очолив від 1981 р. к. і. н. В. О. Круц. Спочатку він керував Тальянківським загоном Трипільської експедиції, а потім нею загалом. На Тальянках у різні роки працювали співробітники та аспіранти відділу: В. Г. Збенович, С. М. Рижов, В. О. Шумова, С.І. Круц, О. Г. Корвін-Піотровський, А.В. Ніколова, О. В. Дяченко, Д.К. Чорновіл, Е.В. Овчинников, Є. Пічкур, Л. Шатіло. Від 2001 р. дослідження поселення фінансуються з Великої Британії та США, а звіти розкопок регулярно видаються у формі колективних монографій та збірок статей (К., 2001; К., 2005; К., 2008; К., 2008; К., 2009; К., 2010; Oxford, 2012). За 30 років досліджень на Тальянках розкопано близько 50-ти об’єктів, проведено 2 польові семінари (1990, 1991) та 4 міжнародні наукові конференції (1993, 2003, 2008, 2011).

Свою нішу в дослідженні Трипілля зайняла к. і. н. О. В. Цвек, що розкопувала поселення Веселий Кут, Онопріївна та ін., зосередивши довкола себе колектив сподвижників (І. І. Мовчан, Е. В. Овчинников, Г. Шиянова). З часом, О. В. Цвек монографічно дослідила гончарне виробництво племен трипільської спільноти (К., 2004) та виділила східнотрипільську культуру в системі пам’яток спільноти Кукутень-Трипілля (Цвек О. В. «Поселення східнотрипільської культури», К., 2006).

Т. Г. Мовша, учениця Т. С. Пассек, у 1981—1984 рр. проводила дослідження на поселеннях-гігантах Добровди та Косенівка — найпізнішому серед інших гігантів. В її загонах працювали О. Г. Корвін-Піотровський, В. А. Колесникова, О. Якубенко, Т. Бузян. На жаль, велика наукова спадщина дослідниці досі лишається не виданою.

В. Г. Збенович, провівши розкопки найдавнішого на теренах нашої держави поселення Бернашівка на Середньому Дністрі (1972—1975 рр.), зосередив увагу на проблемі походження Трипілля. Видавши монографію з матеріалами розкопок Бернашівки (К., 1980), В. Г. Збенович успішно захищає докторську дисертацію «Ранній етап трипільської культури на теренах України» та друкує за нею монографію (К., 1989). Київська школа знавців Трипілля стає провідною.

Помітних успіхів досягли співробітники відділу у вивченні доволі широкого спектру археологічних культур епох міді та бронзи в Степу. Цьому процесу великою мірою посприяли розвідки та розкопки в зоні штучних «морів» Дніпровського каскаду, а особливо — масштабні дослідження курганних полів та ансамблів у зонах меліорації практично в усіх куточках Українського Степу впродовж 60—80-х рр. ХХ ст. У відділі працювали від початку чи перейшли до нього пізніше зі своїми матеріалами начальники великих новобудовних експедицій О. Г. Шапошникова, М. М. Шмаглій, С. Н. Братченко, М. М. Чередниченко, І. Т. Черняков, В. В. Отрощенко, В. М. Фоменко, Ю. Я. Рассамакін. На новобудовах працювали практично всі співробітники відділу. Результати потужного вливання до наукового обігу якісного нового матеріалу не примусили на себе довго чекати.

Між першим та другим (російськомовним) виданням «Археології Української РСР» (К., 1985) минуло лише 14 років, але тексти стосовно доби бронзи Степу довелося переписувати наново. Серед авторів з відділу — І. І. Артеменко, С. С. Березанська, С. Н. Братченко, В. Г. Збенович, В. О. Круц, Т. Г. Мовша, В. В. Отрощенко, М. М. Чередниченко, І.М. Шарафутдінова. На археологічній мапі України з’явилися нові культури та типи пам’яток, зокрема: харківсько-воронезька, донецька, дніпро-азовська, інгульська культури катакомбної спільноти, культура багатоваликової кераміки, східнотшинецька, сабатинівська та білозерська культури, пам’ятки мар’янівського та лебедівського типів, кам’янсько-лівенцівська група пам’яток. За дражливою для традиціоналістів строкатістю назв вимальовувалися нові концептуальні підходи до розуміння бронзової доби на теренах України, істотно відмінні від «загальноприйнятих» побудов сусідів. Поглиблену характеристику новітніх культурогенетичних напрацювань надала колективна монографія С. С. Березанської, В. В. Отрощенка, М. М. Чередниченка та І.М. Шарафутдінової «Культуры эпохи бронзы на территории Украины» (К., 1986). З її виходом остаточно утвердилась у науці культура багатоваликової кераміки. Особливо запеклі дискусії довелося витримати творцям сабатинівської культури (І.М. Шарафутдінова, І.Т. Черняков, пізніше — Я.П. Гершкович). Була виокремлена також Білозерська культура (В. В. Отрощенко, І.Т. Черняков, В.П. Ванчугов).

Доба незалежностi внесла істотні корективи в роботу відділу. Швидко припиняється бюджетне фінансування тематичних розкопок, зокрема, знаменитих поселень-гігантів. Істотно зменшуються обсяги досліджень в зонах новобудов. Звільнений від польової та звітної роботи час співробітники відділу використовують для аналітики, написання статей, публікацій, монографій та дисертаційних досліджень. Відкриття кордонів та інформаційна революція зробили доступнішими для вітчизняних науковців досягнень світової науки. Система міжнародних грантів відроджує практику тематичних розкопок, зокрема, тих-таки поселень-гігантів (Тальянки, Небелівка). На порядок зростає публікаційна активність науковців.

Відбувається зміна поколінь. Виходять на пенсію генерації науковців 40-50-х рр., утверджують свої позиції представники 80-90-х. До відділу приходять Я. П. Гершкович, Н. С. Котова, а згодом — кращі співробітники розформованого відділу теорії та методики археології (К. П. Бунятян, А. В. Ніколова, С. Ж. Пустовалов, Л. А. Черних), Е. В. Овчинников зі Саратовського університету та вихованці київських вишів С.Д. та С. С. Лисенки. В новому тисячолітті відділ поповнили аспіранти відділу Л. А.Спіцина, В. Б. Панковський, пошукач Д. К. Чорновіл. вихованці магістерської програми «Археологія та давня історія України» НаУКМА С. М. Разумов, О. В. Дяченко, Л. А. Шатіло, В. С. Рудь. З розформованого відділу охоронних досліджень переведені Н. М. Данилко та Н.П. Шевченко, а з колишнього відділу фізико-хімічних методів археології — Т. Ю. Гошко.

Впродовж 90-х рр. провідні співробітники відділу активно працювали над розділами узагальнюючих колективних праць. Н. С. Котова («Неоліт»), В. О. Круц та Ю. Я. Рассамакін («Енеоліт»), С. С. Березанська та В. В. Отрощенко («Доба бронзи») стали авторами першого тому «Давньої історії України» (К., 1997). В. В. Отрощенко написав перший розділ «Етнічної історії давньої України» (К., 2000). К. П. Бунятян та В. В. Отрощенко — серед авторів найінформативнішого в державі курсу лекцій «Археологія України» (К., 2005).

Розробка неолітичної та нео-енеолітичної проблематики активізується з працевлаштуванням у відділі к. і. н. Н. С. Котової (1990 р.). Нею проводяться розкопки відомих поселень (Кам’яна Могила-1, Роздольне, Семенівка та ін.), розробляються питання культурогенези, доместикації тварин, неолітизації Степу. За її авторства виходить серія монографій (Луцьк, 1994; Луганськ, 2006; Oxford, 2008), зокрема, гостро дискусійна «Неолитизация Украины» (Луганськ, 2002). У 2010 р. Н.С. Котова захищає докторську дисертацію “Культурно-історичні процеси у Північному Причорномор’ї в VI—V тис. до н. е.”.

К. і. н. Ю. Я. Рассамакін та к. і. н. А. В. Ніколова нині є провідними дослідниками поховальних комплексів енеоліту та доби ранньої бронзи Надчорноморщини. Ю.Я. Рассамакін pозробив нову систему культур степового енеоліту: скелянська, стогівська, квітянська, дереївська. Він же є автором двотомника «Die nordpontische Steppe in der Kupferzeit (Gräber aus der Mitte des 5. Jt.–Ende des 4. Jt. v. Chr.)» (Berlin, 2004).

А. Л. Нечитайло (1935—2008) також займалася проблематикою степового енеоліту, виділенням новоданилівської культури, що й відбилося в розділах колективної монографії (К., 2001). Велику увагу приділяла вивченню контактів населення України з племенами Кавказу за палеометалів, що вилилося в монографію (1992), а потім і докторську дисертацію «Динаміка історичних зв’язків населення Степової України та Північного Кавказу» (1994).

В. І. Клочко послідовно розробляє питання озброєння та військової справи населення України від неоліту до початкового періоду раннього залізного віку. Ці дослідження вилилися спочатку в кандидатську (1987), а потім і докторську (2003) дисертації та монографії (Poznań, 1993; Poznań, 2001; К, 2006).

М. Ю. Відейко виконав у відділі й успішно захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук «Етносоціальні трансформації у Центральній та Південно-Східній Європі V—ІV тис. до н.е.» (2016).

С. Ж. Пустовалов виконав у відділі й успішно захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук «Соціальний лад катакомбного суспільства Північного Причорномор’я» (2015).

Я. П. Гершкович видав ґрунтовну монографію «Суботівське городище», рекомендовану відділом до захисту на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук. Успішний захист її мав місце в жовтні 2017 р.

Катакомбна проблематика послідовно розроблялася О. Г Шапошниковою, С. Н. Братченком, а нині С. Ж. Пустоваловим та Л. А. Черних. Нульові роки ХХІ ст. стали найпліднішими у творчій біографії к. і. н. С. Н. Братченка (1936—2011) — яскравого представника української археології ХХ ст. — керівника Сіверсько-Донецької новобудовної експедиції. Особливу увагу дослідник приділяв Донецькій катакомбній культурі, що вилилося в монографію (Луганськ, 2001). р. Провів розкопки Левенцівської фортеці в дельті Дону та виділив кам’янсько-левенцівський тип пам’яток (1986; 2006; 2012). Він же переконливо розпочав процес переусвідомлення культури багатоваликової кераміки як бабинської культури (1977).

В. В. Отрощенко впродовж 90-х рр. розробив концепцію походження та етапів розвитку культур зрубної спільноти (покровсько-мосоловської та бережнівсько-маївської) та захистив докторську дисертацію «Історія племен зрубної спільності» (2002). Є доконаним стратиграфістом, що засвідчує його монографія (К., 2001).

Прихід до відділу С. Н. Братченка, М. М. Чередниченка, В. В. Отрощенка змістив на південний схід фокус досліджень степових старожитностей доби бронзи та увагу до східного вектору зв’язків населення доби бронзи з теренів України. На передній план, крім суто наукових розробок, виходить проблема виховання наукових кадрів на сході нашої держави. Впродовж останніх 25-ти років захистили кандидатські дисертації С. М. Санжаров, Р. О. Литвиненко, В. В. Циміданов, Ю. М. Бровендер, А. М. Усачук, С. М. Разумов, В. Б. Панковський. Вже в ХХІ ст. С. М. Санжаров, Р. О. Литвиненко та Ю. М. Бровендер захистили докторські дисертації. 2004 року створено Східноукраїнську філію ІА НАНУ (координатор — В. В. Отрощенко). Таким чином, постала нова школа дослідників бронзової доби в Україні.

Співробітники відділу є лауреатами Державної премії УРСР (України) в галузі науки та техніки: С. С. Березанська, С. М. Бібіков, О. Г. Шапошникова у складі авторського колективу «Археології Української РСР» (1977 р.); І. І. Артеменко — за участь у написанні «Історії Української РСР» (1980); В. О. Круц та В. В. Отрощенко у складі авторського колективу «Давньої історії України» (2002). Слід зазначити, що в підготовці названих колективних монографій брало участь набагато ширше коло авторів з відділу (Т. Г. Мовша, Ю.М. Захарук, В. Г. Збенович, В. О. Круц, М. М. Шмаглій, С. Н. Братченко, М. М. Чередниченко, І. М. Шарафутдінова, С. І. Круц, Н. С. Котова, Ю. Я. Рассамакін), але регламент присудження державних премій жорстко обмежує коло нагороджених. Це ж стосується К. П. Бунятян, М. Ю. Відейка, Я. П. Гершковича, В. І. Клочка, Н. С. Котової, А. Л. Нечитайло, А. В. Ніколової, В. В. Отрощенка, С. Ж. Пустовалова, Л. А. Черних, І. Т. Чернякова, які є серед авторів першого тому академічного видання «Історія української культури» (К., 2001), удостоєного Державної премії України в галузі науки та техніки за 2016 р.

Міжнародна співпраця. Після демонтажу «залізної завіси» та здобуття незалежності співробітники відділу нарешті отримали змогу активно підключитися до міжнародної співпраці з археологами Європи, Азії та Північної Америки. Обмін науковими відрядженнями, участь у спільних експедиціях, польових семінарах та міжнародних конференціях стали повсякденною реальністю. Помітне число співробітників відділу скористалися можливостями тривалого стажування за кордоном. Слід виокремити стипендіата фонду А. імені фон Гумбольдта (ФРН) Ю.Я. Рассамакіна, стипендіатів фонду імені Д. Фулбрайта (О. В. Дяченко, Я. П. Гершкович, Ю. Я. Рассамакін).

Наукова результативність співробітників відділу помічена за кордоном. В. І. Клочко та Ю. Я. Рассамакін обрані членами-кореспондентами Німецького Археологічного Інституту (Берлін, Німеччина). В. І. Клочко є професором Гданського університету. Ю. Я. Рассамакін є також членом-кореспондентом Центру вивчення археології Чорноморського регіону Інституту доісторичної археології університету Мартіна Лютера (Галлє-Віттенберг, Німеччина), а з 1998 р. — членом Європейської Асоціації Археологів, де в 2001-2003 входив до Номінаційного комітету цієї міжнародної установи. Котова Н.С. та Л.А.Спіцина в рамках дослідницьких проектів Наукового фонду Швейцарської Конфедерації співпрацюють з Бернським університетом рослин. Співробітники відділу входять до редакційних рад та колегій знаних зарубіжних археологічних видань: “Eurasia Antiqua” (Берлін, ФРН), “Stratum plus” (Кишинів, Республіка Молдова), “Baltic-Pontic Studies” та „Archaeologia Bemaris” (Познань, Польща), «Российский археологический ежегодник» (Санкт-Петербург, Росія). Спільний англомовний видавничий проект “Baltic-Pontic Studies” між Університетом ім. А. Міцкевича у Познані та ІА НАНУ триває від 1992 р. (координатори — проф. А. Кошко та д. і. н. В. Клочко). На сьогодні видано 21 том.

Нині відділ нараховує 17 осіб, лишаючись найбільшим науковим підрозділом ІА НАНУ. Серед них: д. і. н. проф. Отрощенко В. В.; пров. н. с., д. і. н. Котова Н. С.; ст. н. с., д. і. н. Гершкович Я. П., 4 ст. н. с. (Лисенко С. Д., Рассамакін Ю. Я., Черних Л. А., Овчинников Е. В.); 4 н. с., к. і. н. (Дяченко О. В., Лисенко С. С., Панковський В. Б., Спіцина Л. А.); 1 н. с. (Фоменко В. М.), 4 м. н. с. (Чорновіл Д. К., Данилко Н. М. — вчений секретар відділу, к. і. н. Шатіло Л. А., Рудь В. С.). До відділу тематично прикріплений вч. секр. ІА НАНУ, к. і. н., ст. н. с. Корвін-Піотровський О. Г. З відділом співпрацюють на громадських засадах: 2 д. і. н., пр. н. с. (Відейко М. Ю., Пустовалов С. Ж.), 4 ст. н. с., к. і. н. (Цвек О. В., Шарафутдінова І. М, Гошко Т. Ю., Ніколова А. В.). Від 02.01.2018 р. відділ поповнив м. н. с. І. Радомський.

Від 01.01.2017 р. Відділ у повному складі приступив до виконання НДР «Культурогенез в енеоліті — бронзовому віці на теренах України». Термін її виконання: 01 січня 2017 р. — 31 грудня 2021 р. Науковий керівник теми д.і.н., проф. Отрощенко В. В., державний реєстраційний № ...U00....).

Отрощенко В. В.

ЛІТЕРАТУРА
Артеменко И. И. Отдел археологии эпохи энеолита и бронзы // 50 лет Институту археологии АН УССР. — К., 1984. — С. 34—40.
Отрощенко В. В., Смирнов С. В. Відділ первісної археології // 60 років Інституту археології НАН України. — К., 1994. — С. 23—34.
Отрощенко В. В. Проблема формування наукових шкіл на прикладі Відділу археології енеоліту та бронзового віку ІА АН УРСР / НАНУ // Наукові студії / Історико-краєзнавчий музей м. Винники. — 2013. — Вип. 6. — Львів—Винники, 2013. — С. 3—12.
Отрощенко В. В. Відділ археології енеоліту — бронзового віку // Інститут археології Національної академії наук України. 1918—2014. — К.: ВД «АДЕФ-Україна», 2015. — С. 110—125.