За майже 70-літню історію свого існування (дата створення 14 липня 1944 р.) відділ зазнав чимало метаморфоз, в тому числі із назвами, але з точки зору тривалості безперечна перевага належить назвам "Відділ скіфо-сарматської археології" — 15 років та "Відділ археології раннього залізного віку” — 31 рік.
Завідувачами відділом були: у 1944—1949 рр. — к.і.н. Фабриціус І.В. (1882—1966 рр.), 1949—1981 рр. — д.і.н., проф. Тереножкін О.І. (1907—1981 рр.), 1981—1986 рр. — к.і.н. Черненко Є.В. (1934—2007), 1986—1993 рр. — к.і.н. Мозолевський Б.М. (1936—1993 рр.), 1993—2002 рр. — д.і.н. Мурзін В.Ю.
З 2002 р. відділ очолює д.і.н., проф. Скорий С.А.
Створення у 1940-х рр. в рамках Інституту археології наукового підрозділу з назвою «Відділ археології скіфо-сарматських племен...», безумовно, мало під собою підстави. В довоєнні роки в Інституті працювала група фахівців (І.В. Фабриціус, Є.Ф. Покровська, Л.Д. Дмитров), що займалась проблематикою раннього залізного віку. Основні зусилля дослідників в цей час були спрямовані в першу чергу на польове вивчення пам’яток лісостепової території України, меншою мірою — степових.
Ця ж тенденція мала місце до кінця 1940-х рр. Дослідження здійснювалися загалом на пам’ятках Лісостепу — перш за все на Шарпівському, Макіївському, Хотівському городищах в Дніпровському Правобережжі (І.В. Фабриціус, Є.Ф. Покровська), були розпочати розкопки Басівського городища в Дніпровському Лівобережжі (В.А. Іллінська). На цих пам’ятках був отриманий першій суттєвий досвід дослідження лісостепових городищ, зокрема — вивчення захисних споруд.
В ці роки зав.відділом І.В. Фабриціус було сформульовано напрямки або теми, деякі з яких пізніше стали магістральними в дослідженнях співробітників нашого відділу. Серед них: "Кіммерійці і скіфська проблема", "Скіфія і Кавказ", "Скіфи і Середня Європа" та інш.
Важливо віхою в історії відділу, що консолідувала зусилля всіх співробітників, стала робота над великим за обсягом розділом по скіфо-сарматському періоду — частини фундаментальної теми «Підсумки вивчення стародавньої історії і археології Української РСР». До її виконання Інститут археології приступив у кінці 1940-х рр. Ця праця була дуже напруженою та важкою: досвіду писати подібні роботи у співробітників не було. Пізніше ця тема отримала назву "Нариси стародавньої історії Української РСР" та була видана українською мовою (1957). За великим рахунком, ця праця стала основою для багатьох наступних, найбільш узагальнюючих досліджень у галузі археології раннього залізного віку, створених співробітниками відділу (наприклад розділи у фундаментальних працях "Археологія Української РСР", українське та російське видання, 1971 та 1983 рр. та інш.).
В 1948 р. до відділу на посаду старшого наукового співробітника поступив к.і.н. О.І. Тереножкін. За його плечима був великий досвід археологічних робот у Середньої Азії, визнанні досягнення у вивченні пам’яток цього регіону, зокрема стародавнього Самарканду. Скіфська проблематика, що домінувала в дослідженнях відділу, для О.І. Тереножкіна була новою.
Влітку 1949 р. О.І. Тереножкін очолив відділ. Керівництво його тривало 33 роки. Стосовно історії відділу — це ціла епоха, яку доречно назвати "добою Тереножкіна". Олексій Іванович не тільки розробив чітку систему поглядів на основні проблеми передскіфського та скіфського періодів у Східній Європі, але й здійснив, очевидно, основну мету свого життя — створив і виховав у межах згаданих поглядів київську школу фахівців з археології раннього залізного віку, до якої увійшли його однодумці та учні. Його найбільш видатними особистими науковими досягненнями слід вважати розроблення найважливіших проблем культурогенезу та етногенезу племен лісостепової та степової зон Північного Причорномор’я епохи пізньої бронзи — раннього заліза, що найшло відображення в фундаментальних працях «Предскифский период на Днепровском Правобережье» (1961) та «Киммерийцы» (1976).
Першій надзвичайно важливий досвід розкопок курганів, в тому числі скіфо-сарматської епохи, сам О.І. Тереножкін та співробітники відділу (Є.Ф. Покровська, В.А. Іллінська, М.І. Вязьмітіна, Г.Т. Ковпаненко) отримали при дослідженні могильників в зоні спорудження Молочанського водосховища у 1951—1952 рр. Тоді й була відпрацьована методика розкопок підкурганних поховань, основні правила ведення польової документації, котрі згодом широко стали застосовуватися при дослідженні поховальних старожитностей українськими археологами. До речі, у ході цих розкопок були розкопані і сарматські могильники, що мало дуже важливе значення для вивчення сарматської проблематики на Україні (з цього часу вона стала основною областю наукових інтересів М.І. Вязьмітіної, як і пізньоскіфські пам’ятки Нижнього Дніпра).
І все ж таки для відділу в 1950-х — 1-ої половині 1960-х рр. розкопки в Степу (наприклад, Мелітопольський курган, 1954; О.І. Тереножкін, Є.Ф. Покровська) були скоріше виключенням, ніж правилом. В ці роки пріоритетним було дослідження пам’яток лісостепової України, де в історії передскіфського та скіфського часів було чимало білих плям. Це був час не тільки великих археологічних робот в українському Лісостепу, але й надзвичайно вагомих наукових результатів: були виділені нові археологічні культури пізньої бронзи-раннього залізного віку — білогрудівська, чорноліська (О.І. Тереножкін), особливий перехідний період в культурі раннього залізного віку — жаботинський етап (Є.Ф. Покровська), локальні варіанти культури скіфського часу в Дніпровському Правобережжі (Є.Ф. Покровська) та Лівобережжі (В.А. Іллнська, Г.Т. Ковпаненко).
Наприкінці 1950-х - на початку 1960-х рр. у відділ, здебільшого через аспірантуру, прийшла група молодих енергійних дослідників — О.М. Лєсков, Є.В. Черненко, Е.В. Яковенко, В.І. Бідзіля, М.М. Чередниченко, дещо пізніше (не через аспірантуру) — Б.М. Мозолевський. Зазначимо, що темою дисертації О.М. Лєскова стали пам’ятки кизил-кобинської (таврської) культури Криму, В.І. Бідзілі - історія племен Закарпаття перших століть нашої ери, тобто теми не традиційно скіфознавські, що сприяли розширенню проблематики відділу в цілому. Більшість із згаданих дослідників досить швидко підготувала дисертаційні роботи, успішно захистили їх та видала в якості монографій (Лесков 1961; 1965; Черненко 1966; 1968; Бидзиля 1966; 1971; Яковенко 1969; 1974.). До середини 1960-х рр. у відділі сформувався колектив спеціалістів з широким діапазоном знань і наукових інтересів, перш за все з передскіфського та скіфо-сарматського часів. На чолі його стояли два доктори наук, визнані дослідники археології раннього залізного віку — О.І. Тереножкін та В.А. Іллінська, його дружина та однодумець. Мабуть, саме цю дату можна вважати завершальним моментом створення київської школи дослідників раннього залізного віку.
Уже на початку 1960-х рр. керівництво відділу та його співробітники почали усвідомлювати, що в дослідженні пам’яток раннього залізного віку, а саме скіфської культури, спостерігається помітний дисбаланс: старожитності скіфського часу у Лісостепу виявилися значно краще вивченими, ніж степові скіфські пам’ятки. В зв’язку з цим, одним із стратегічних завдань відділу (і українського скіфознавства в цілому) стали масштабні польові роботи в степовій зоні Північного Причорномор’я.
Як відомо, вкрай необхідні потреби науки вдало збіглись з початком величезних за обсягом споруджень меліоративних систем у південних районах України. Новобудівний період в історії Інституту археології НАНУ і відділу зокрема тривав майже чверть століття. За роки робот новобудовних експедицій (якими співробітники нашого відділу або керували, або в яких брали активну участь) розкопано сотні скіфських степових курганів (які містили декілька тисяч поховань), отримано величезну інформацію для вивчення різних аспектів скіфського суспільства. Поруч із численними похованнями пересічних скіфів, в ці роки досліджено низку видатних курганів скіфської аристократії.
Розкопки поховальних пам’яток скіфської еліти — особливий розділ в історії нашого відділу, і в цьому розділі, безперечно, великими літерами вписано ім’я Б.М. Мозолевського (кургани — Хомина, Товста, Чабанцова, Денисова, Завадські могили, Жовтокам’янка, Соболева, Бабина, Водяна Могили). У списку курганів степової скіфської аристократії виділяються також такі видатні пам’ятки, як Гайманова і Казенна Могили (В.І. Бідзілля), Огуз і Тащенак (Ю.В. Болтрик), Бердянський курган (Н.Н. Чередниченко), Чортомлик (В.Ю. Мурзін, Р. Ролле), Братолюбівський курган (А.І. Кубишев, М.В. Ковальов).
Має відділ досягнення і в польовому дослідженні поховальних пам’яток сарматської аристократії. У 1974 р. Г.Т. Ковпаненко в кургані Соколова Могила відкрила непограбоване поховання знатної сарматської жінки, ймовірно жриці або цариці.
Cлід зазначити, що, незважаючи на накопичення джерел із степових скіфських пам’яток, спеціалісти відділу в ці роки не забували і про старожитності раннього залізного віку Лісостепу, хоча, звичайно, обсяг здійснених тут робіт значно поступається степовому. В 1960-х рр. були проведені розкопки на деяких городищах Правобережжя — Хотівському поблизу Києва (Є.О. Петровська), значний обсяг робіт було здійснено на величезному Трахтемирівському городищі в Пороссі (Г.Т. Ковпаненко), досліджені курганні групи поблизу Борисполя (О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська) і дуже цікаві кургани, які руйнувалися поблизу сс. Мала Офірна на Київщині та Медерово на Кіровоградщині (Є.О. Петровська, Н.М. Бокій,). На початку 1970-х рр. були здійснені розкопки скіфських курганів біля м. Чигирин (О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська), поблизу с. Матусів (О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська, Б.М. Мозолевський), курганної групи біля с. Медвін (Г.Т. Ковпаненко). Особливо потрібно відмітити прекрасно досліджений курган Червона Могила біля с. Флярківка, поблизу с. Жаботин, в якому була спалена дерев’яна конструкція у вигляді шатра (Г.Т. Ковпаненко ).
1960-початок 1980-х рр. в археології раннього залізного віку позначені найцікавішими знахідками передскіфського часу т. зв. Новочеркаської групи пам’яток, які, на думку багатьох дослідників, треба співвідносити з історичними кіммерійцями. Мова йде про поховання в Бутенках, Носачові, Квітках, Ольшанах, Яснозір’ї. Їх дослідження здебільшого пов’язане з ім’ям Г.Т.Ковпаненко.
1980-1990-ті рр. ознаменувалися в житті відділу не тільки ростом кадрів. Активно велися польові археологічні дослідження як у степовій (Б.М. Мозолевський, Ю.В. Болтрик, В.Ю. Мурзін, С.В. Полін, О.Є. Фіалко, С.С. Бессонова, Є.П. Бунятян, С.А. Скорий , В.П. Білозор, Н.А. Гаврилюк), так і в лісостепової (Г.Т. Ковпаненко, С.С. Бессонова, Є.П. Бунятян, С.А. Скорий, В.Ю. Мурзін) зонах Північного Причорномор’я, до того ж вектор польових робот з початку 1980-х рр. впевнено почав зміщуватися в бік лісостепових старожитностей.
В ці роки, поряд з монографіями, присвяченими конкретним археологічним пам’яткам, було опубліковано низку узагальнюючих праць по передскіфській та скіфській проблематиці (Бунятян, 1985; Черненко, Бессонова, Болтрик та інш., 1986; Ковпаненко, Бессонова, Скорый, 1989; Гаврилюк, 1989; Мурзин, 1990; Махортых, 1991; Полин, 1992; Симоненко, 1993; Скорый, 1999). До найбільш важливих польових досліджень цього часу безумовно слід віднести розкопки Акташського курганного могильника в Східному Криму (С.С. Бессонова), низки курганів скіфської еліти, таких як Чортомлик (В.Ю. Мурзін, Р. Ролле), Соболева, Бабина, Водяна Могили (Б.М. Мозолевський), початок циклу досліджень на відомих лісостепових городищах — Більському (В.Ю. Мурзін, Ролле), Мотронинському (С.С. Бессонова, С.А. Скорий), а також розкопки непограбованої поховальної пам’ятки скіфської еліти в південній частині Дніпровського Лісостепу — Великого Рижанівского кургану (С.А. Скорий, Я. Хохоровські).
Безумовно, важливіші зміни мали місце в житті відділу з початку 2000-х рр. Це стосується як розширення наукової тематики, ареалу проведення польових робот, а також дуже серйозних, принципових кадрових змін. У відділ, по закінчені аспірантури, а також іншими шляхом прийшла нова генерація молодих здібних археологів, таких як О.Д. Могилов, Д.В. Каравайко, М.М. Дараган, В.В. Кропотов, Е.А .Кравченко, Д.С. Гречко віком до 30 років. Всі вони успішно захистили кандидатські дисертації, з часом видали монографічні роботи, зайняли посади старших наукових співробітників. Принципово важливо, що напрямки досліджень деяких з них (Д.В. Каравайко — юхнівська культура південної частини лісової зони, Е.А. Кравченко — килил-кобинська культура Криму, Д.С. Гречко — культура скіфського часу в басейні Сіверського Дінця) дали змогу суттєво розширити проблематику наукових досліджень відділу взагалі. У деякій мірі ця ситуація з молодими кадрами нагадує ту, що мала місце у відділі майже 40 років потому, в середині 1960-х рр. Тобто в кадровому питанні ми маємо такий собі «ренесанс».
Найбільш значні польові дослідження, що здійснювали співробітники відділу з 2000 р., такі: в Лісостепу України, на Лівобережжі — продовження циклу робот на Більському городищі (спільна Українська-Німецька експедиція; В.Ю. Мурзін, Є.В. Черненко, С.В. Махортих — Р. Ролле), на Правобережжі — розкопки Мотронинського городища та розташованого поблизу курганного могильника (роботи на самому городищі, вивчення захисних споруд, дослідження курганів, в том числі найбільшого з них — Скіфської Могили; спільна Українська-Польська експедиція, С.А. Скорий, С.С. Бессонова, Я. Хохоровські), розкопки Жаботинського поселення (М.М. Дараган), у південній частині лісової зони — дослідження городищ юхнівської культури (Д.В. Каравайко), в степовій частини України — розкопки скіфського царського кургану Олександрополь (С.В. Полін), в Передгірному Криму — поселення кизил-кобинської культури доби пізньої бронзи-раннього заліза Уч-Баш (Е.А. Кравченко) та пізньоскіфських курганів в степовій частини півострова (В.В. Кропотов). В останні роки поновились дослідження пам’яток пізньоскіфської культури Нижнього Придніпров’я (О.В. Симоненко, Є.С. Дзнеладзе).
У відділі приділяється увага застосуванню новітніх досягнень в галузі археології, зокрема залученню при дослідженні геоінформаційних технологій (М.М. Дараган).
За вказаний період (тобто з 2000 р.) співробітниками відділу видано 30 монографій, 5 наукових збірників, та навчальний посібник з археології раннього залізного віку. Серед них — монографії, присвяченні окремим відомим археологічним пам’яткам — городищам скіфського часу (Бессонова, Скорый, 2001; Фіалко, Болтрик, 2003), курганам скіфської еліти (Мозолевский, Полин, 2005; Ромашко, Скорый, 2009; Кубышев, Бессонова, Ковалёв, 2009; Бидзиля, Полин 2012; Полин, 2014), провідним категоріям матеріальної культури скіфського (Černenko, 2006; Бессонова, 2009; Могилов, 2008) чи сарматського (Simonenko, 2008; Кропотов, 2010) часу, а також — узагальнюючі праці по проблематиці передскіфсько-скіфського (Бессонова 2001; Скорый, 2003; Мозолевський, 2005;2013; Махортых, 2003; 2005; Гречко, 2010; Кравченко, 2011; Дараган 2011; Каравайко, 2012; Каравайко, Горбоненко, 2012; Кравченко та інш., 2016) та сарматського (Bârcă, Symonenko A., 2009; Симоненко, 2010; Симоненко, 2011) періодів.
Співробітниками відділу були підготовлені та проведені ювілейні конференції, присвяченні 60-річчю нашого наукового підрозділу та 100-річчю з дня народження О.І.Тереножкіна (Чигирин, 2004; 2007), 250-річчю з початку скіфської польової археології (розкопки Мельгуновського кургану) (Кіровоград, 2013), 70-річчю Відділу археолології раннього залізного віку та 80-річчю професора Є.В. Черненка (Котельна, Більськ, 2014), 80-річчю Б.М. Мозолевського (Чигирин, 2016), 110-річчю з дня народження професора О.І. Тереножкіна (Чигирин, 2017).
Більшість фахівців відділу беруть активну участь у численних наукових конференціях, в тому числі міжнародних, підтримують дружні зв’язки з фахівцями різноманітних наукових інституцій України, держав постсоветського простору, рядом закордонних спеціалістів. Слід також відмітити участь ряду співробітників відділу у підготовці та проведенні археологічних виставок за кордоном, де презентуються найбільш яркі досягненні Інституту археології НАНУ.
Зараз до складу відділу археології раннього залізного віку входять — 11 наукових співробітників. Всі мають вчені ступені: 3 доктори історичних наук (2 — провідні наукові співробітники та завідувач відділу), 8 кандидатів (7 — старші наукові співробітники).
Спектр наукових інтересів співробітників досить широкий — історія населення скіфського часу південної частини лісової зони, племен доскіфського, скіфського, сарматського часу лісостепової та степової частини України, передгірного та степового Криму. Важливе місце в наукових напрямках відділу займають вивчення цілого комплексу важливих питань історичних народів — кіммерійців, скіфів, сарматів, таврів.