У 80-х роках ХХ ст. очолювана П. П. Толочком експедиція з цією назвою вивчала низку городищ на Середньому Дніпрі (Ходорів, Вітачів, Святополч, Іван) і у її складі працювали Ржищівський, Ходорово–Щучинський та Витачівський загони на чолі з Н. В. Блажевич і Зарубинецький загін під керівництвом В. О. Петрашенко, який досліджував поселення Монастирок. Робота науковців експедиції була спрямована на розробку низки пов’язаних з утворенням і функціонуванням Дніпровської лінії та захистом Київської Русі від загрози з півдня і з лівого берега, з боку поля, теоретичних та прикладних проблем. У результаті розкопок було отримано обширний і наукомісткий археологічний матеріал, який слугує цінним джерелом з археології та давньої історії України і виходить за межі вузькорегіональної та вузькохронологічної проблематики.

З середини 80-х рр. керівником експедиції став О. П. Моця, відтоді і майже до кінця століття основні зусилля включеного до її складу значного колективу були спрямовані передусім на вивчення неукріплених поселень — вихідного пункту середньовічної історії, осередків, де проживала основна маса зайнятого у сільськогосподарському виробництві населення і розкопки яких дають матеріал щодо структури територіальної общини на Русі, при тому, що саме ці пам’ятки були самою масовою і водночас найменше вивченою категорію. Паралельно експедицією розкопувались укріплені центри і їх некрополі та здійснювались доволі відчутні розвідкові роботи. У складі експедиції на цьому етапі функціонували очолюваний Р. С. Орловим Поліський (до того — Поросько–Стугнянський), очолюваний В. О. Петрашенко Григорівський, очолюваний П. М. Покасом Пороський, очолюваний Б. А. Звіздецьким Малинський загони.

Реалізації масштабної програми з сільської проблематики передували дослідження середини 80-х О. П. Моці в Журавному та В. О. Петрашенко в Григорівці. Крім того, у 1985, 1987–1989 рр. В. О. Петрашенко проведені охоронні розкопки селища VІІІ–ІХ ст. в ур. Козаків яр у Ходосівці: відкрито 2.500 кв.м площі, зафіксовано житла, ями, виробничі будівлі. Пункт належить до кола волинцевських і залишається найширше вивченою серед подібних пам’яткою Київського Правобережжя.

Базовим для досліджень Поліського загону було обране поселення біля с. Автуничі на півночі Чернігівщини. У результаті воно стало найширше розкопаним середньовічним селищем на теренах Східної Європи. Відкрита у зоні житлової та господарської забудови площа перевершила 27.000 кв.м, а курганний некрополь пункту з трьох груп насипів було вивчено повністю. Селище, відібране як ординарне і середньостатистичне, яке з огляду на політичну історію та ландшафтно–кліматичні особливості регіону мало б демонструвати сповільнення процесів феодалізації і відставання в суспільно–економічному розвитку у результаті постало перед дослідниками як складний соціально–економічний організм з високорозвиненою багатогалузевою економікою і значною кількістю речей, які до того вважали невластивими для селищ. У невеликому обсязі вивчались і поселення округи.

Кілька сезонів експедиція і Київський обласний центр охорони пам’яток також досліджували багатошарове селище в с. Софіївська Борщагівка. Було відкрито понад 8.000 кв.м, крім матеріалів доби первісності виявлено знахідки й об’єкти давньоруського, монгольсько–литовського і козацького періодів. Отримані вагомі матеріальні свідчення неспроможності теорії Погодіна–Соболевського стосовно гаданого запустіння Подніпров’я після навали Батия, простежено розвиток структурної ланки, визначеної формулою «місто — центр сільськогосподарської округи».

Впродовж 1986–2005 рр. Григорівський загін, а на фінальній стадії — Канівська і Трахтемирівська експедиції студіювали ділянку узбережжя Дніпра між Трахтемировом і Бучаком довжиною близько 20 км. Було обстежено 4 городища, 19 селищ, 3 могильники і майданчик монастиря давньоруського часу, виявлено десятки пам’яток інших періодів. На шести поселеннях проведено розкопки загальною площею близько 10.000 кв.м. Найбільш досліджене багатошарове поселення в ур. Чернече біля с. Григорівка, яке розкопувалось у 1986–1989 рр. і де на площі 2.080 кв.м було зафіксовано численні житла та інші споруди, ями, залізоробне і гончарне горна, більшість з яких вкладається у рамки ХІ–ХІІІ ст. Поруч із поселенням на площі 380 кв.м розкопано частину синхронного ґрунтового могильника.

Серед інших робіт експедиції — вивчення разом з колегами з Казані шляху Булгар–Київ у 1989–1991 рр. (О. П. Моця), суцільне обстеження з метою паспортизації пам’яток території Рокитнянського району Київської області. у 1993 р. (О. П. Моця), розкопки складених городищем, селищем та могильником комплексів у Буках у 1989 р. (П. М. Покас) та в Зеленому Гаї у 1994 р. (О. П. Моця), розкопки давнього Василева у 1984 р. (Р. С. Орлов) тощо. Науковці експедиції досить тісно співпрацювали з колегами, які вивчали сільські осередки території Київської (О. В. Сєров), Чернігівської (О. В. Шекун, О. М. Веремейчик), Галицько-Волинської (В. Г. Оприск) земель та інші.

У різні роки в складі експедиції крім уже згаданих очільника та керівників загонів працювали в Автуничах — А. О. Козловський, О. В. Пархоменко, Л. І. Виногродська, П. М. Покас, А. П. Томашевський, І. А. Готун, А. В. Петраускас, Л. В. Шевцова, В. К. Козюба, в Григорівці — Л. І. Виногродська, П. М. Покас, А. В. Таєвська, В. К. Козюба, у Пороссі — Л. І. Іванченко та інші.