Поселення біля с. Бузовиця відоме з 1950-х років за матеріалами розвідок дослідниці Тетяни Пассек (1903–1968) як поселення в урочищі Панське поле. У наступні роки археологи неодноразово обстежували цю пам’ятку.

Здійснене 2020 року повторне обстеження поселення Бузовиця-1 мало на меті чіткіше зафіксувати межі поширення культурного шару й уточнити характер самої пам’ятки. Наприклад, на північному схилі балки центральної частини поселення, вище межі поширення культурного шару, вчені виявили скупчення знахідок, яке складалося з гончарної кераміки черняхівської культури, фрагментів римських амфор, дрібних уламків будівельного розчину та численних фрагментів плінфи (стародавньої цегли). Зі скупчення походили також фібули, цвяхи, деталі спорядження римського виробництва і монети. Докладне обстеження всього схилу на цих горизонталях дало змогу зафіксувати ще п’ять схожих скупчень, які містили будівельні рештки римського часу та матеріали черняхівської культури.

Зразки римських амфор із поселення Бузовиця

Серед усіх цих знахідок найбільший інтерес становили будівельні рештки, виявлені у скупченнях. Тамтешня плінфа представлена уламками різної конфігурації: фрагментами великих квадратних плит із довжиною сторони до 50 см, прямокутними цеглинами завдовжки до 30 см та завширшки близько 16-18 см, а також круглими цеглинами діаметром майже 23 см. На окремих цеглинах зроблено позначки у вигляді діагональних ліній, що були прокреслені від кутів і перетинались у центрі. На думку археологів, це могло бути як декором, так і маркуванням партії виробленої цегли тощо. Частина плінфи, знайденої у скупченні, виявилась ошлакованою. З огляду на це, вчені припускають, що поруч могли розташовуватися майстерня з виготовлення будівельної кераміки та горн для її випалу.

Зразки стародавньої плінфи з поселення Бузовиця

Як у скупченні (у вигляді окремих грудок), так і на цеглинах було виявлено велику кількість так званої «цем’янки» (будівельного вапнякового розчину з домішкою піску та шамоту). Зі скупчення походила й велика кількість кутих залізних цвяхів і окремі свинцеві платівки. Одну з платівок археологи знайшли у грудці цем’янкового розчину. Це дало їм підстави припустити, що виявлені пластини також могли бути пов’язані зі спорудою (можливо, покриття даху, віконні рами), залишки якої виявили на пам’ятці. Особливості виявлених будівельних решток – плінфи та розчину – наштовхнули дослідників на думку, що споруду могли побудувати за римськими технологіями. Подібні достовірно зафіксовані знахідки будівельної кераміки у Середньому Подністров’ї доти було виявлено лише на поселенні Комарів, а плінфу – на поселенні Собарь у Молдові (проте знахідки з цієї пам’ятки можуть бути пов’язані не лише із шаром черняхівської культури, а і з пізнішими, середньовічними шарами).

Серед супровідного матеріалу значну кількість становлять фрагменти пізньоримських амфор. Окрім типових для усього ареалу черняхівської культури гераклейських амфор, тут знайдено ще й значно рідкісніші італійські амфори типу Форлімпополі. Центри виробництва подібних виробів розміщувались у південному Причорномор’ї та Північній Італії.

Виявлена у скупченнях кераміка черняхівсьої культури представлена типовою сіроглиняною столовою керамікою, здебільшого мисками. Археологи знайшли також кілька фрагментів піфосів (тарної кераміки для зберігання збіжжя) та кухонних горщиків. Якщо розкопки, заплановані на 2021 рік, підтвердять попередні результати розвідок, то в Україні може з’явитися перша пам’ятка зі спорудами, зведеними за римськими технологіями на варварських землях. Наразі ж нові матеріали дозволяють розглядати пам’ятку Бузовиця-1 як поселення черняхівської культури зі значною часткою матеріальної культури римського зразка на Середньому Дністрі.

Крім того, у межах пам’ятки – на північно-східних схилах балки – науковці обстежили поселення трипільської культури й культури Ноа (урочище Одая). Воно засвідчене кількома скупченнями обмазки, а також фрагментами посуду з монохромним чи біхромним розписом або заглибленим орнаментом (очевидно, різних хронологічних періодів), виробами з кременю й псевдоопоки (сокири, відщепи, скребок, відбійник, наконечник стріли). На території поширення культурного шару доби пізньої бронзи виявлено фрагменти двовухих ваз, мініатюрної посудини, банкоподібних посудин із наколами та відтягнутим валиком під вінцями, керамічну котушку. Тісто містить домішки зерен шамоту, товченого кварцу, слюди; деякі посудини мають лисковану поверхню. Тут же знайдено два бронзові шила й масивний серп із гаком.

Пошукові роботи археологи провели і в околицях села Грушівці на березі Дністра. Зокрема, з північного боку  так званого «Траянового валу» вони обстежили поселення ранньозалізної доби та черняхівської культури (тамтешні знахідки представлені фрагментами ліпного та гончарного посуду). З його території, можливо, походить відомий Грушевецький скарб римського часу, знайдений 1968 року, окремі предмети з якого зберігаються в Кишиневі (Молдова). На південь від західного краю Траянового валу, біля витоків невеликого зволоженого яру, обстежено поселення черняхівської культури.

Залишки Траянового валу біля села Грушівці

Кілометром північніше від західного краю Траянового валу, на рівнині високого берега Дністра науковці обстежили поселення трипільської культури та культури Ноа.

P.S. Пам’ятки та знайдені на них артефакти вивчали:

• керівник Комарівської археологічної експедиції Інституту археології НАН України, завідувач відділу археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Олег Петраускас;
• молодший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України Мар’яна Авраменко;
• асистент кафедри всесвітньої історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, директор Чернівецької філії Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України» кандидат історичних наук Микола Ільків;
• завідувач сектору «Археологія доби раннього заліза» науково-дослідного відділу збереження фондів Національного музею історії України кандидат історичних наук Сергій Діденко.

Матеріали опублікували: Прес-служба НАН України