3 липня 2019 року на черговому засіданні Президії НАН України із доповіддю «Сучасні археологічні відкриття в Національному історико-архітектурному заповіднику «Ольвія» НАН України» виступила керівник Ольвійської археологічної експедиції Інституту археології НАН України, заступник директора з наукової роботи Інституту археології НАН України, завідувач відділу античної археології Інституту археології НАН України та завідувач відділу археології Нижнього Побужжя Національного історико-архітектурного заповідника «Ольвія» НАН України доктор історичних наук Алла Буйських.
Вивчення античної культури в Україні було і залишається вкрай актуальним завданням. Саме античність заклала фундамент сучасної світової цивілізації, а Україна є однією з небагатьох країн Європи, на теренах якої розташовуються археологічні пам’ятки античної культури від VII ст. до н.е. до початку V ст. н.е. Антична цивілізація – це база, на якій сформувалася візантійська культурна традиція. Остання ж, маючи в своїй основі релігійно-етичний концепт християнського православ’я, заклала фундамент сучасної української культури. Саме такий культурно-історичний ланцюг і сформував європейську ідентичність України.
Серед античних пам’яток України, що охоплюють північне узбережжя Чорного моря (Понту Евксинського за античної доби), одними з найвизначніших є розташовані в його північно-західній частині – Борисфен (поселення на о. Березань) та Ольвія, обидві розтащовуються в Очаківському районі Миколаївської області. На відміну від багатьох інших античних міст Чорноморського басейну, ці пам’ятки не містять середньовічного культурного шару і не перекриті сучасними містами. Відтак вони є безцінними пам’ятками археологічної науки. Сучасні уявлення про освоєння античними греками узбереж Чорного моря, їхні контакти з автохтонними племенами, загалом про грецьку колонізацію цього регіону, яка є невід’ємною частиною Великої грецької колонізації І тисячоліття до н.е., багато в чому сформувалися саме завдяки вивченню Борисфену та Ольвії.
Ольвійська археологічна експедиція є унікальною для української археології – її було утворено практично разом з Інститутом археології АН УРСР в 1936 р. До цього часу Ольвію досліджувала імператорська археологічна комісія (1898-1917 рр.), Інститут історії матеріальної культури (1924 р.). Від 1925 р. пріоритет у дослідженні Ольвії і о. Березань перейшов до українських археологів і з перервою на 1941-1945 рр. триває і сьогодні. Ольвія перебуває під охороною держави з 1921 р., у 1926 р. було створено археологічний заповідник, який наприкінці 1930-х рр. передано до Академії наук УРСР, а в 1944 р. поновлено його статус як структурного підрозділу Інституту археології НАН України, в якому він перебував до 1991 р. Через непересічне значення для світової культури і науки Історико-археологічний заповідник «Ольвія» в 2002 р. набув статусу національного.
Проблематику дослідження Ольвії та о. Березань виклали вчені Інституту археології НАН України за останні півстоліття у понад сотні індивідуальних і колективних монографій та збірниках статей, серед яких найвизначнішими є праці члена-кореспондента НАН України С.Д. Крижицького «Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье» (1999), «Давня історія України, кн. 1. Античні держави Північного Причорномор’я» (1999), «Древнейший теменос Ольвии Понтийской» (2006), «The Lower City of Olbia (Sector NGS) in the 6th Century BC to the 4th Century AD» (2010), В.В. Крапівіної «Ольвия. Античное государство в греко-римский и позднеантичный периоды» (2014), А.В. Буйських «Архаическая расписная керамика из Ольвии» (2013).
За результатами сучасних досліджень українських археологів, які працюють в Ольвії та на о. Березань, здійснено видатні відкриття. Зокрема, в Борисфені розкопано Керамік – район керамічних майстерень із гончарними горнами й численним розбитим посудом усередині, який маркує початок місцевого керамічного виробництва за середземноморськими взірцями в середині VI ст. до н.е. В Ольвії відкрито Південний теменос – культову ділянку із залишками двох храмів і вівтарів, на якій здійснювалося вшанування богині Афродіти, котра, як тепер зрозуміло, була патронесою грецької колонізації Північно-Західного Причорномор’я в VI ст. до н.е.
Через низку обставин іноземні фахівці донедавна не брали участі в археологічному вивченні цих пам’яток, незважаючи на їхню всесвітню відомість. Лише в 2013-2014 рр. за підтримки Німецького дослідницького товариства й Університету імені Ґете Франкфурта-на-Майні створено міжнародний проект із вивчення раннього періоду Ольвії та її просторового розвитку. З 2016 р. до міжнародної співпраці долучився Національний музей у Варшаві, з яким спільні зусилля за підтримки гранту Міністерства культури Польщі спрямовано на вивчення найпізнішого періоду Ольвії. Завдяки міжнародним проектам Ольвія вивчається сучасними неінвазивними методами. Зокрема, здійснено сучасну геофізичну зйомку заповідника та його некрополя з метою вивчення просторового розвитку міста і передмістя, відкрито найранішу в Ольвії фортифікаційну систему, яка оточувала її передмістя із заходу на площі близько 25 га від кінця VI ст. до н.е. Ці роботи дозволили кардинально змінити уявлення не лише про площу Ольвії та її просторовий розвиток, а й відійти від старих соціокультурних конструкцій щодо ролі передмістя як виключно варварського осередку. Завдяки скануванню поверхні міста георадаром дослідники наблизилися до вирішення ще одного питання – про театр в Ольвії. Ця надважлива складова «політичної архітектури» була маркером політичної автономії античного поліса як місце зібрання громадян.
Крім того, здійснено низку аналізів кераміки для з’ясування особливостей місцевого виробництва столового посуду з Ольвії та Борисфену, встановлено нові місцеві групи столового посуду. Зазначені відкриття дають нові можливості для коригування старих і пропонування нових реконструкцій у галузі давньої економіки й торгівлі, вивченні попиту на місцеву гончарну продукцію у варварського населення ранньої залізної доби з Лісостепу. Аналізи монетного металу (бронза, срібло) на предмет його походження розпочали виконувати в Університеті імені Ґете Франкфурта-на-Майні.
Роботи за проектом із Національним музеєм у Варшаві концентруються переважно на території римської цитаделі Ольвії та присвячуються найпізнішому періоду її існування. За результатами досліджень встановлено, що Ольвія як античне місто припинила своє існування після «готських війн» ІІІ ст. н.е., а від другої половини IV до початку V ст. н.е. там розташовувалися поселення Барбарикуму, що виникло на уламках Римської імперії у Західній і Центрально-Східній Європі. Це відкриття суттєво коригує сучасні уявлення про історичний та політичний розвиток Північно-Західного Причорномор’я на початку І тис. н.е.
Загальній інтенсифікації археологічних досліджень в Ольвії і на о. Березань, а також аналітичній обробці отриманих результатів сприяло поновлення 2016 р. у заповіднику наукового відділу «Археологія Нижнього Побужжя». Відділ у співпраці з Міністерством культури України здійснює паспортизацію відкритих за останнє століття нерухомих пам’яток, які експонуються просто неба, задля створення електронного реєстру культурної спадщини України. Активізовано спільні наукові дослідження з Миколаївським педагогічним університетом імені В.О. Сухомлинського, зокрема започатковано міжнародну конференцію «Ольвійський форум», проведено дві конференції та видано збірники наукових праць; разом з Інститутом археології НАН України видано збірник наукових праць «Північне Причорномор’я за античної доби. На пошану С.Д. Крижицького» (2017). На базі заповідника археологічну та музейну практику щорічно проходять українські й німецькі (з Франкфурта-на-Майні) студенти.
У цілому, новітні дослідження в Національному історико-археологічному заповіднику «Ольвія» є вкрай перспективними і містять значний науковий потенціал для розвитку української та світової археологічної науки, збагачення Музейного фонду України пам’ятками античної культури. На цьому тлі актуальною залишається необхідність державної підтримки дослідницької діяльності Інституту археології НАН України, зокрема щодо забезпечення щорічних відряджень до Ольвії та збільшення штату її наукових співробітників.
Участь в обговоренні доповіді доктора історичних наук Алли Буйських узяли завідувач сектору Національного музею історії України кандидат історичних наук Сергій Діденко, директор Центру пам’яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури кандидат історичних наук Олена Титова, почесний директор Інституту археології НАН України, член Президії НАН України академік Петро Толочко й академік-секретар Відділення історії, філософії і права НАН України, директор Інституту історії України НАН України академік Валерій Смолій.
