Розпочатий в 1996 році Овруцький проект ІА НАН України є циклом багатодесятилітніх археологічних розвідок і обстежень Овруцької волості.

Овруцька волость — окремий історико-соціальний організм (ІСО) в складі Київської Землі або Великого Київського княжіння. Практично найдавніша з руських волостей, що названа в літописі під 977 роком. Овруч стає новим центром — столицею підкореного Київською державою колишнього древлянського племінного союзу в 945 р. н. е. Імовірні реконструйовані межі цього ІСО охоплювали територію в північній частині Житомирщини і суміжних теренах більше 20000 км². В кінці 12 ст. декілька разів згадується в літописі в зв'язку з діяльністю енергійного князя Рюрика Ростиславича, правнука Володимира Мономаха. Фактично волость є доменом смоленської гілки мономашичів і їх “жизнью“, звідки князі отримували значні матеріальні, грошові, демографічні ресурси для забезпечення господарських, військових, управлінських потреб гілок та інститутів великокнязівської державної влади.

Унікальні природні історичні умови на піднятому тектонічними рухами Овруцькому лесовому кряжі визначили особливий рельєф, мікроклімат, наявність покладів пірофіліту та кварциту, специфічний ґрунтовий покрив, рослинні асоціації та склад біоти. З глибин антропогену такі особливі природні чинники сприяли залюдненню і освоєнню Овруцького кряжу — серцевини майбутньої літописної Овруцької волості з доби палеоліту. Пік освоєння і заселення кряжу та волості припадає на давньоруську добу.

Овруцький кряж і волость в цілому є чи не найяскравішим прикладом територіальної та органічної неподільності природного та культурного надбання. Тут різноманітні природні, історико-археологічні, етнокультурні релікти утворюють щільну неподільну просторово-хронологічну мережу накопиченої тисячоліттями та віками спадщини, яка потребує свого спеціального дослідження та дбайливого збереження.

Регіон Овруцької волості вирізняється також множинною і особливою глибинною етнографією, етнокультурною окремішністю. Мова йде про мовні релікти, найдавніші топоніми та гідроніми, говірки, давні народні перекази, замовляння, звичаї, етнографію житла, їжі, медицини, обрядовий календарний та ритуальний фольклор, пісні, одяг, вбрання, ткацтво, килимарство та інші.

Особливо цікаве і унікальне історичне явище — наявність в регіоні населених пунктів — родових гнізд Овруцької околичної шляхти (ООШ), яку проф. В. Б. Антонович, зібравши та проаналізувавши середньовічні джерела, вважав нащадками давньоруського дружинного боярства. Усна історія цих родів, середньовічні документи, особлива етнографічна специфічна культура і побут цього дворянства, що жило сільським побутом, підтверджують такі припущення. Овруцький проект і його експедиційна активність вперше поставили і реалізували завдання спеціального поглибленого археологічного дослідження відповідних населених пунктів та їх округ. Для більшості з обстежених багатьох десятків історичних населених пунктів (НП) ООШ вдалося виявити і дослідити залишки давньоруських НП. Це в значній мірі підтверджує гіпотезу давньоруського в часі походження відповідних НП та їх шляхетного населення. В свою чергу, практично вперше, саме на території та матеріалах Овруцької волості утворюється можливість науково обґрунтовано і предметно досліджувати проблеми тяглості існування конкретних історичних НП та спадковості існування популяцій їх мешканців. Ці ексклюзивні напрацювання мають непересічне значення у справі доказового академічного дослідження безперервності розвитку Руси - України. Порівняльні дослідження давньоруських НП та існуючих сучасних історичних НП базуватися на авторській, спеціально розробленій та успішно апробованій сукупності методик Геопозиція НП.

В сукупності в межах Овруцького проекту ІА НАН України на даний момент зібрано інформацію про більше ніж дві тисячи археологічних пам'яток на території Овруцької волості. На початок польових досліджень детальний аналіз всіх наявних (записаних на папері) джерел давав цифру в 130 давньоруських археологічних пам'яток на цій території. І це вже була, таким чином, практично найвища відома концентрація пам’яток 10—13 ст. на території Київської Землі. На сьогодні в Овруцькому проекті нам відомо більше 1600 таких давньоруських пам’яток на цій же території. Збільшення знань про пам'ятки археології не в рази а більше ніж на порядок неминуче спричинила необхідність методологічного осмислення здобутих результатів і формування комплексу методичних прийомів і послідовностей дослідницьких процедур, які об'єднані в поняття ступеню археологічної дослідженості (САД). В подальшому розробка цього інноваційного напрямку на матеріалах і спостереженнях Овруцького проекту дозволила підійти до постановки питання визначення та оцінки археологічного потенціалу території і розробки відповідних засад та методик. Розробка методичного напрямку Овруцького проекту мала як наукові так і важливі практичні результати для справи обліку і охорони археологічної спадщини. З іншого боку такий прогрес у виявленні археологічних пам'яток нерозривно пов'язаний з першопочатковими фундаментальним завданнями Овруцького проекту і його просторовим імперативом. Адже основою практично всіх наукових програм проекту є максимально деталізована сучасна, точна і прив'язана багатошарова археологічна карта, яка далі в результаті низки послідовних операцій перетворюється на карту давніх, археологічно датованих, НП. Таким чином, основне базове намагання спрямоване не максимально детальне і джерельно бездоганне комплексне дослідження системи заселення (СЗ) окремого літописного ІСО на всіх таксономічних ієрархічних рівнях: від окремого ІСО окремого НП через СЗ складових регіонів до СЗ всієї Овруцької волості в цілому в її просторово-хронологічному розвитку.

Саме на основі такої деталізованої і розгорнутої процедури аналізу та реконструкції СЗ ІСО й повинна вивчатися науково вірогідна екологія мешкання і господарського освоєння території ІСО. Орієнтація на НП, як базовий таксономічний об’єкт аналізу СЗ означає методичний акцент на вивчення ресурсних зон НП (РЗНП). До вже напрацьованого і адаптовано раніше циклу відбору, визначення та аналізу сукупності екофактів з датованих артефактами археологічних об’єктів на археологічних пам'ятках тепер долучаються складні каскадні процедури вивчення деталей і складових геопозиції давніх НП. Розвиток і поглиблення дослідження таких синтетичних геопросторових та еколого-господарських підходів має взаємообумовлений характер і практичні корисні методичні наслідки, оскільки дозволяють здійснювати пошукові обстеження все з більшою ефективністю, а також вдосконалювати й сфокусовувати механізми дослідження і пояснення напрямків формування СЗ в конкретному давньому природному середовищі.

Найяскравішим археологічним явищем Овруцької волості є Овруцька пірофілітова індустрія (ОПІ). Назву отримала в Овруцькому проекті по аналогії зі стеатитовою індустрією, яка за думкою наших північноєвропейських колег існувала на скандинавському півострові, частині британських та Фарерських островів в добу вікінгів і середньовіччі. Овруцька пірофілітова індустрія базувалася на розробці ексклюзивних локальних покладів овруцького рожевого червоного пірофілітового сланцю та супутнього овруцького кварциту. Виробничі характеристики Овруцького пірофілітового сланцю: відносна м'якість, можливість обробки, пластичність, міцність у тонких виробах, декоративні червонуваті кольори (як елітарний “царський” античний і візантійський порфір) та декоративні смугасті і крапчастий відміни пірофілітового сланцю зробили вироби з цього мінералу фактичною візитівкою не тільки для власне Овруччини, а й для всієї Давньої Русі. Практично всі вироби з різновидів пірофілітового сланцю (більш тверді будівельні і м'які декоративно-пластичні) в більшій / меншій мірі були статусними, коштовними, ресурсоємними і соціально репрезентативними.

Іншим промисловим явищем грандіозного масштабу і значення був в Овруцькій волості видобуток, виробництво та обробка заліза. Масштаби і потенціал цього масового виробництва вражаючі.

Така висока концентрація виявлених археологічних пам'яток, найвищий з відомих САД, територіальне суміщення різноманітних природних та історико-археологічних реліктів, синтетичних історичних культурних ландшафтів неминуче вимагає до діяльності по обліку, опорні і збереженню пам'яток археології, природи, історії, культури. Зокрема, також і проектований Овруцько - Словечанский національний природний парк з комплексним збереженням неподільної природної та історико-культурної спадщини.

В 2025 році в межах дослідницьких програм Овруцького проекту вийшло більше 80 наукових праць, авторами яких є майже 30 науковців: археологів, геологів, ботаніків, географів з різних наукових, освітніх установ та закладів України та Європи.

Керівник проекту: к. і. н., ст. н. с. відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України Андрій Петрович Томашевський.