При характеристиці загону експедиції, створеного для втілення названого проекту, основні особливості досліджуваної пам’ятки вже наведені. Водночас, варто акцентувати на характеристиках середньовічного горизонту означеного пункту, що доволі промовисто демонструє невичерпаність інформаційних можливостей сільських поселень вказаного періоду. Суттєво, що на відміну розкопуваного експедицією селища в ур. Рославське біля Ходосівки, яке виникає на рубежі XI–XII ст. і продовжує безперервно функціонувати до XIV, пункт на лівому березі р. Нивка (Борщагівка, Борщівка) в Софіївській Борщагівці припиняє своє існування під час монголо-татарської навали, а за отриманими нещодавно даними — навіть дещо раніше, водночас, на протилежному березі з’являється поселенська структура монгольсько-литовського часу, що дозволяє простежувати загальне і особливе у розвитку селищ протягом означених періодів.

На відміну від розташованого в заплаві селища Ходосівка-Рославське, поселення в Софіївській Борщагівці демонструє більш традиційні знаряддя обробки ґрунту і збирання врожаю, значно менше походить з нього і кісток диких ссавців. Водночас, властиві майже всім пунктам мисливство та рибальство остеологічним матеріалом з шару та заповнення об’єктів засвідчені. Завдяки знахідкам пряслиць простежено розвиток прядіння, а тягарців із свинцю, що могли використовуватись у ткацтві — існування й останнього, хоч про нього можна говорити, виходячи з логічних міркувань.

В числі інших занять населення — чорна металургія, на що вказують численні шлаки та шматочки руди, лісохімічний промисел, розвиток якого маркує розчищена на селищі виробнича споруда, обробка дерева, про яку свідчить долото. Висловлена свого часу думка про існування на пункті ковальського осередку, на жаль, матеріалами розкопок не підтверджена. Найімовірніше, особа, що забезпечувала населення простими виробами із заліза, виконуючи при цьому не лише ковальські, а й слюсарні функції, існувала у складі кожної общини, але факти на користь такого припущення не виявлені, а знайдені предмети з чорного металу мешканці могли отримувати від майстра із сусіднього пункту. На ймовірну місцеву обробку пірофілітового сланцю (овруцького рожевого шиферу) вказує концентрація його дрібних шматків і уламок плити з пазом — частини архітектурної деталі або саркофага.

В ході робіт зібрано значну кількість речей універсального призначення і побутово–господарського використання. В складі колекції — ножі, бруски для їх гостріння, пружинні ножиці, виготовлені із різного матеріалу жорна, кресала, гребені, дверні личини. Ключі та деталі замків свідчать про високий майновий статус населення. Його підтвердженням слугує також факт наявності окремих фрагментів бронзових і скляних посудин, численних вишуканих форм кераміки місцевого виробництва, уламків довізних візантійських амфор. Серед досить рідкісних на давньоруських пам’ятках знахідок — частини виготовленого із різних видів дерева обгорілого різьбленого і точеного посуду.

Особливості побутової культури місцевої людності з одного боку і навичок в галузі архітектури, будівельної техніки та деревообробки з іншого демонструють вивчені на селищі житлові споруди із заглибленою основою. Серед них привертає увагу двокамерна будівля, палеоботанічні матеріали з якої дозволяють простежити певні елементи духовної культури: встановлення на покуті снопа із різних злаків та гілочок дерев типу відомого за даними народознавчих студій зажинкового / обжинкового снопа або різдвяного дідуха. Прикметно, що навпроти печі розчищено відбірне зерно і залишки тонкостінного ящичка з дерева — можливо, пов’язаного з приготуванням певної ритуальної страви типу карачуна. Численні зернові ями, розміщені переважно неподалік жител, вказують на роль рільництва у структурі господарства мешканців поселення. Привертає увагу датована монгольсько–литовською добою яма для зберігання припасів, у якій зафіксовані горщики з кістками кінцівок тварин — ймовірно, стравою, аналогічною сучасному холодцю.

В ході розкопок зібрано представницьку колекцію прикрас та елементів костюма давнього населення. В їх числі — скроневі кільця, персні, привіски, намистини, металеві та скляні браслети, поясні пряжки. Лише одиничні стильові аналогії на Русі відомі виявленій на селищі вишукано декорованій кільцеподібній застібці зі скляними вставками, шпильці з орнітоморфною голівкою, піхвоподібній підвісці. Частина виявлених на селищі знахідок відображає міжнародні та внутрідержавні економічні й культурні зв’язки.

Панування православ’я у релігійній свідомості мешканців поселення засвідчують металеві та шиферний хрестики, хрестовключена привіска, фрагмент хороса, хоч останній міг належати не до місцевого церковного начиння, а до речей, доставлених із міських центрів, прикладами чого слугують уламки плінфи, плитки, кубики смальти. Водночас, лунниця, підвіски–бубонці, згадана піхвоподібна привіска із вкладеним зламаним стилем вказують на практикування мешканцями певних елементів заклинальної магії, характерної для язичницького світосприйняття, та й згадані обрядові моменти із житла також не відповідають класичному християнству.

Масштабними розкопками сільських поселень півдня Русі, проведеними переважно впродовж останньої чверті минулого століття, переконливо доведено притаманність для цієї категорії пам’яток і предметів озброєння та спорядження вершника і бойового коня. Не складає винятку і поселення в Софіївській Борщагівці. В ході робіт на пункті зібрано численні вістря стріл, роговий кістень та речі подвійного призначення: вудила, збруйні кільця і пряжки, властиві військово–торгівельному прошарку поясні накладки тощо.

Яскравий наукомісткий матеріал, виявлений попри знищення на пам’ятці значної частини культурних нашарувань, відкрита площа, що перевершує цей показник порівняно з більшістю синхронних неукріплених пунктів, динаміка розвитку селищної структури дозволяє розглядати поселення серед найважливіших археологічних джерел для вивчення історії регіону за середньовічної доби.

Проект реалізується на замовлення Софіївсько–Борщагівської сільської ради Києво–Святошинського району із залученням коштів окремих громадян.

До реалізації проекту залучені співробітники експедиції, викладачі та волонтери і студенти–практиканти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія», ДВНЗ «Переяслав–Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди», Донецького національного університету імені Василя Стуса у м. Вінниця, Житомирського державного університету імені Івана Франка та інших вищих навчальних закладів, окремі види досліджень здійснені співробітниками Інституту археології та КНУ імені Тараса Шевченка.

Учасники проекту на різних етапах — В. Ю. Непомящих, Є. В. Синиця, Р. В. Бабенко.

Керівники проекту: співробітники відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України О. М. Казимір та І. А. Готун.