- Категорія: Нормативно-правова база
Наказ № 8 від 16,04,2024 "Про надання відпустки директору"
Наказ № 4 від 02.01.2024 "Про надання платних послуг у 2024 р."
Наказ № 14 від 28.12.2023 "Про організацію службової діяльності в Інституті археології НАН України"
- Категорія: Персоналії
(н. 22.10.1955 р., с. Кузедєєво Кемеровської обл., CРCР)
доктор історичних наук, дослідниця архітектурного декору та прикладного мистецтва Київської Русі 
1973 р. вступила до Уральського державного університету на факультет мистецтвознавста, 1975 р. продовжила навчання у Київському художньому інституті, який закінчила у 1979 р. за спеціальністю історія мистецтва.З 1985 р. по 2012 р. працювала у відділі археології Києва, з 1986 по 2000 р. була секретарем, а в 2002–2006 рр. – вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Інституту археології для захисту докторських дисертацій. 1994 р. захистила кандидатську дисертацію «Монументальная пластика древнего Киева», 2016 р. – докторську дисертацію "Кам'яне різьблення Південної Русі кінця Х – першої половини ХІІІ ст. (архітектурний декор і скульптура малих форм)".
Є. І. Архипова досліджує пам’ятки декоративно-прикладного мистецтва, кам’яного архітектурного декору і скульптуру малих форм Південної Русі Х–ХІІІ ст. У складі Старокиївської експедиції брала участь у розкопках у Китаєві та Верхньому Києві: «місті» Володимира та «місті» Ярослава.
У 1994–2001 рр. працювала за сумісництвом зав. сектору археології Національного заповідника «Софія Київська». З 2012 р. — заступник генерального директора з музейно-фондової та наукової роботи заповідника. З 2015 р. – заступник директора з наукової роботи Музею історії Десятинної церкви.
Автор понад 100 публікацій, з-поміж яких розділи у виданнях: Історія декоративного мистецтва України, т. 1 (К., 2010); Історія українського мистецтва, т. 2 (К., 2010).
Основні праці:
Архипова, Є. 1990. Про сюжети рельєфів ХІ–ХІІ ст. з Києво-Печерського монастиря. Археологія, 1, с. 95–106;
Архипова, Є. 1996. Архітектурно-пластичний декор та саркофаги Десятинної церкви. В: Толочко, П. (наук. ред.). Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-ліття освячення. Київ: АртЕк, с. 61–67, 118–130;
Архипова, Є. 1997. Монументальна пластика в зодчестві Києва ХІІ ст. Археологія, 2, с. 53–69;
Архипова, Є. 2002. Шиферний саркофаг "княгині Ольги" з Десятинної церкви: проблема атрибуції. Наукові записки Інституту української археографії НАН України, 9: Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки. Київ, с. 20–33.
Archipova ,E. I. 2002. Die Marmorsarkophage in der Kiever Sophien-Kathedrale. Euvrasia Antiqua, 8, S. 515–534;
Архипова, Є. 2004. Нові знахідки візантійських стеатитових іконок в Україні. Студії мистецтвознавчі. Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво, 3(7). Київ, с. 7–20;
Архипова, Е. И. 2005. Резной камень в архитектуре древнего Киева (конец Х – первая половина ХІІІ вв.). Киев: Стилос;
Архипова, Є. Вироби ювелірного та декоративно-ужиткового мистецтва стародавнього Києва (за матеріалами розкопок Старокиївської експедиції 2001–2002 рр.). Археологія, 4, с. 76–87.
Архипова, Е. И. 2006. Новые данные о резном декоре Десятинной церкви (рисунки Н. Е. Ефимова 1826 г.). В: Σοφία. Сборник статей по искусству Византии и Древней Руси в честь А. И. Комеча. Москва: Северный паломник, с. 31–46;
Arkhipova, E. I. 2007. 11th – 12th –Century Figured Reliefs from St. Michael Golden Domes Monastery in Kiev. Aibabin, A. Ivakin, H. (eds.). Kiev-Cherson-Constantinople. Kiev-Simferopol-Paris: ACHCBYZ, р. 225–242;
Архипова, Е. И. 2007. Архитектурный декор и монументальная пластика Киевской Руси. Конец Х – начало ХІІ века. В: Комеч, А. И.и др. (ред.). История русского искусства: в 22 т., 1: Искусство Киевской Руси. IX — первая четверть ХІІ века. Москва: Северный паломник, с. 569–617;
Архипова, Е. И. 2008. Кадило из Судака в Одесском археологическом музее. Византийский временник, 67 (92), с. 207–216.
Архипова, Е. И. 2008. Церковные осветительные приборы ХІ–ХІІІ вв. из Переяслава Русского. Наукові записки з української історії, 20, с. 241–256;
Архипова, Е. И. 2009. Каменная иконка с Тамани с изображением воина-мученика св. Глеба. В: Цукерман К. (ред). Борисо-Глебский сборник. Collectanea Borisoglebica, 1. Paris: ACHCByz, с. 157–182.
Архипова, Е. И. 2010. Византийские каменные иконки в Древней Руси. Назначение и использование. В: Баталов, А. Л., Смирнова, Э. С. (ред.-сост.). Древнерусское искусство: Идея и Образ. Опыт изучения византийского и древнерусского искусства. Материалы конференции 1-2 ноября 2005 г. Москва: Северный паломник, с. 421–436;
Архипова, Е. И. 2012. Архитектурный декор Десятинной церкви (проблемы и предварительные итоги изучения). Труды Государственного Эрмитажа, 65: Первые каменные храмы Древней Руси: материалы архитектурно-археологического семинара 22–24 ноября 2010 года (науч. ред. Д. Д. Ёлшин). Санкт-Петербург: Изд-во Гос. Эрмитажа, с. 6–33;
Архипова, Е. И. 2013. Синтрон и престол Софийского собора в Киеве по данным археологии и эпиграфики. В: Архипова, Є. І., Івакін, Г. Ю. (ред.). Храм і люди. Збірка наукових праць до 90-річчя з дня народження Сергія Олександровича Висоцького. Київ: Вид-во ТОВ "Аграр Медіа Груп", с. 24–53;
Архипова, Е.И. 2015. Архитектурный декор и скульптура ХІІ века Южной, Юго-Западной Руси и Рязани. В: Лифшиц, Л. И. (отв. ред.). История русского искусства: в 22 т., 2/2: Искусство второй половины ХІІ века. Москва: Северный паломник, с. 306–353;
Архипова, Е.И. 2015. Каменные иконки со святыми воинами: византийское наследие и южнорусская традиція. Труды Государственного Эрмитажа, 70: Византия в контексте мировой культуры. Материалы конференции, посвященной памяти А. В. Банк (1906-1984). Санкт-Петербург: Изд-во Гос. Эрмитажа, с. 271–289;
Архипова, Є. 2015. Саркофаг князя Володимира Святославича: історія пошуків і атрибуція. Opus mixtum, 3, с. 7–27;
Архипова, Є. 2016. Саркофаг Ярослава Мудрого – пам'ятка історії та мистецтва. Студії мистецтвознавчі, 2(54): Образотворче та декоративно -ужиткове мистецтво. Архітектура, с. 14–26;
Архипова, Е. И. 2016. Новые данные о расположении саркофага Ярослава Мудрого. Ruthenica, ХІІІ, с. 32–49;
Архипова, Е. И. 2017. Образец и копия в скульптуре малых форм Древней Руси (по материалам Украины). В: Мусин, А. Е., Щеглова, О. А. (ред.). В камне и в бронзе. Сборник статей в честь Анны Песковой. Труды ИИМК РАН, XLVIII. Санкт-Петербург: ИИМК РАН, с. 61–71;
Архипова, Є. 2017. Підлога opus sectile Десятинної церкви в Києві. Opus mixtum, 5, с.146–154, VII–XIII;
Архипова, Є. 2019. Бронзові світильники Десятинної церкви в Києві. Opus mixtum, 7, с. 16–29, І–V.
- Категорія: Персоналії
(н. 20.07.1951 р., м. Київ)
кандидат історичних наук, фахівець у галузі ранньослов’янської археології 
1974 р. закінчила історичний факультет Київського педагогічного інституту. В 1981–1986 рр. навчалася в аспірантурі Інституту археології. 1987 р. захистила дисертацію «Население Среднего Поднепровья в ІІІ–V вв. н. э. (по материалам киевской культуры)». Від 1986 р. працювала в Інституті: молодший, науковий (1988–1993), старший (1993–2011) науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян.
Н. С. Абашина досліджує походження та ранню історію слов’ян, київську та черняхівську культури, слов’янські пам’ятки VI–IX ст. Середнього Подніпров’я. Вивчає історіографію проблеми етногенезу слов’ян, історію археології.
Провадила розкопки поселень київської культури в Середньому Подніпров’ї (Обухів ІІ, ІІІ і VIІ, Ходосівка-Діброва) та слов’янського поселення Обухів ІІ. Брала участь у дослідженні пам’яток черняхівської культури — могильників Дерев’яна, Боромля й Петриківці, поселення та могильника Обухів І, пізньозарубинецького поселення Головине І.
Викладала на історичному факультеті Київського педагогічного інституту та Переяслав-Хмельницького педагогічного університету. Автор понад 80 праць.
Основні праці:
Памятники киевской культуры. Свод археологических источников. — К., 1992 (у співавт.);
Першопочатки досліджень полів поховань в Україні // Археологія. — 1999. — № 4;
Пам’ятки черняхівської культури в Київській області. Археологічна карта. — К., 2003 (у співавт.);
Ранньослов’янські житла поселення Обухів II // Археологія давніх слов’ян. Дослідження і матеріали. — К., 2004;
Давні слов’яни. Археологія та історія. — К., 2012 (у співавт.).
Література:
Мезенцева Г. Дослідники археології України: Енциклопедичний словник-довідник. — Чернігів, 1997. — С. 134.
- Категорія: Персоналії
(н. 30.12.1948 р., м. Калінінград, РФ)
доктор історичних наук, дослідник археології та історії Криму пізньоримського та візантійського часу. Лауреат премії НАН України (2002) 
1972 р. закінчив історичний факультет Ленінградського університету. Працював у Феодосійському краєзнавчому музеї (1972–1975). Був аспірантом Державного Ермітажу. 1987 г. захистив кандидатську дисертацію «Хронология могильников Крыма позднеримского и раннесредневекового времени», 1998 р. — докторську «Этническая история ранневизантийского Крыма».
В Інституті працював у 1976– 1989 рр. (відділ археології Криму). Надалі організував і очолював (1989– 1991) лабораторію з вивчення етнічної історії Криму при Сімферопольському державному університеті (нині Таврійський національний університет). Від 1991 р. — директор Кримського відділення Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, створеного на базі лабораторії. Головний редактор щорічника «Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии ». Організатор міжнародних наукових конференцій, присвячених зв’язкам населення Північного Причорномор’я та Візантії.
Очолював розкопки пам’яток на території Феодосії та її округи, Керчі, городища й некрополя Ескі-Кермен, могильників пізньоантичного та ранньосередньовічного часу (Чорноріченський, Дружне, Баклинський Яр, Лучисте). Керівник дипломних робіт і кандидатських дисертацій. Неодноразово читав лекції в зарубіжних університетах. Дійсний член Німецького археологічного інституту, асоційований член Центру з вивчення історії та цивілізації Візантії (Париж).
Від 1990 р. доцент, професор кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Таврійського національного університету.
Основні праці: Хронология могильников Крыма позднеримского и раннесредневекового времени // МАИЭТ. — 1990. — I;
Скалистинский могильник. — К., 1993 (у співавт.);
Этническая история ранневизантийского Крыма. — Симферополь, 1999;
Города и степи Крыма в XIII– XIV вв. по археологическим свидетельствам // МАИЭТ. — 2003. — X;
Тhe Bertier-Delagarde Collection of Crimean Jewellery in the British Museum and related Material. — London, 2008 (у співавт.);
Могильник у села Лучистое. — Симферополь;
Керчь, 2008. — Т. 1 (у співавт.). Літ.: К 60-летию Александра Ильича Айбабина // МАИЭТ. — 2008. — XIV. — С. 3–8.
- Категорія: Персоналії
(9.02.1890 р. с. Грушки, нині м. Ульянівка Кіровоградської обл. — 4.04.1922 р., м. Київ)
антрополог, етнограф, засновник і завідувач Музею (Кабінету) антропології та етнології ім. Ф. Вовка
Середню освіту отримав в Уманській класичній гімназії, де тоді вчителював Д. М. Щербаківський. У 1908 р. вступив до Університету св. Володимира на природниче відділення фізико-математичного факультету. У 1910 р. перевівся до Санкт-Петербурзького університету, де навчався до 1915 р. Учень Ф. К. Вовка. Із студентських років працював у різних експедиціях. Улітку 1911 р. за завданням Російського антропологічного товариства при Санкт-Петербурзькому університеті збирав на Київщині матеріали з антропології та етнографії. У 1912 р. з тією ж метою побував у Пермській, Уфимській і Оренбурзькій губерніях. У 1913–1914 р. збирав на Херсонщині етнографічні колекції та робив антропометричні обміри від етнографічного відділу Російського музею та Російського географічного товариства в Санкт-Петербурзі. У 1916 р. — учасник Ванської експедиції від Російського археологічного товариства, після якої став науковим співробітником етнографічного відділу Російського музею. У травні 1917 р. був мобілізований на військову службу, навчався в Павловському військовому училищі. Згодом повернувся до Петрограда та роботи в музеї. Працював у комісіях для розробки анкет з етнографії населення України в Етнографічному відділенні Російського географічного товариства та складанню карт.
У 1918 р. переїхав до Києва, організував курси Природничого факультету, вечірні курси Українського робітничого клубу, де читав лекції з антропології та етнографії. У 1918–1919 рр. — голова музейної секції художньо-промислового відділу Наркомату освіти. Завдяки зусиллям О. Г. Алешо в Україну була перевезена наукова спадщина Ф. К. Вовка (1920–1921). На її основі 29 березня 1921 р. був створений Музей (Кабінет) антропології та етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН, який він очолив. Одночасно з листопада 1921 р. почав керувати секцією етнографії Археологічної комісії ВУАН.
О. Г. Алешо був дійсним членом Російського географічного товариства, Комісії з вивчення племінного складу Росії при Російській академії наук, Російського антропологічного товариства при Санкт-Петербурзькому університеті, дійсним членом-секретарем Українського наукового товариства у Києві, членом Сільськогосподарського наукового комітету та завідувачем Секції сільськогосподарського народного побуту, головою Етнографічної секції Губкопису, редактором Край-видату з антропології, етнографії та історії первісного суспільства (доісторії).
Осн. праці: Антропометричні досліди українського населення Уманського і Таращанського повітів на Київщині. ― К., 1919; Музей антpопології й етногpафії та Антpопологічний інститут імені Хведоpа Кіндpатовича Вовка пpи Укpаїнській академії наук // Збірник праць Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української академії наук у Києві. ― К., 1919; Федір Кіндратович Вовк як антрополог // Історія археології: дослідники та наукові центри. ― К., 2012 (АДІУ. — 9).
Літ.: Носів А. О. Г. Алешо // Вісник сільськогосподарської науки. ― 1922. ― Т. I. — Вип. 1. — С. 40– 42; Борисенко В. К., Франко О. О. Народознавчі студії О. Г. Алеші // Народна творчість та етнографія. ― 1990. ― № 4. ― С. 20–23; Руда О. Науково-організаційний доробок О. Г. Алеші в антропології, етнології та агрономії України першої чверті ХХ ст.: автореф. дис. … канд. істор. наук. ― К., 2011; Черновол И. В. История одной командировки: к вопросу о перевозе научного наследия Ф. Вовка в Украину // Історія археології: дослідники та наукові центри. ― К., 2012. ― С. 331–337 (АДІУ. — 9).
- Категорія: Персоналії
(13.02.1930 р., с. Дубенька Калузької обл., РФ — 20.01.2019, м. Київ)
кандидат історичних наук, фахівець з античної нумізматики 
У 1954 р. закінчив історичний факультет Київського університету. Працював науковим співробітником Бахчисарайського музею печерних міст, музею Чорноморського флоту та Херсонеського. 1957 р. вступив до аспірантури Інституту археології АН УРСР і був відряджений до Інституту археології АН СРСР (Москва) для навчання за спеціалізацією «нумізматика» (кер. Д. Б. Шелов). 1964 р. захистив дисертацію «Монетное дело Херсонеса І– ІІІ вв. н. э.». Від 1960 р. — молодший, 1966–2010 рр. (до виходу на пенсію) — старший науковий співробітник відділу античної археології.
Основний напрям наукових інтересів — антична нумізматика, зокрема класифікація нумізматичних матеріалів, встановлення хронології монетних емісій і грошово-вагових систем, історія технології монетного виробництва з виходом на загальноісторичні проблеми розвитку античних полісів Північного Причорномор’я та Боспорського царства, економічного їх потенціалу. На основі нумізматики та в поєднанні з епіграфічними даними, відомостями писемних і археологічних джерел В. О. Анохін висунув свої версії розв’язання важливих історичних питань, як правління скіфського царя Атея та боспорського царя Асандра, Понтійська експедиція Перикла, історія Боспору Кімерійського.
Брав участь у дослідженнях Бахчисараю, Херсонеса, Ольвії, в роботі новобудовних експедицій.
Ініціатор видання та головний редактор щорічника «Нумизматика и сфрагистика» (1963–1971).
Автор близько 60 праць, зокрема 7 осібних і низки колективних монографій.
Основні праці:
Монетное дело Херсонеса (IV в. до н. э. – XII в. н. э.). — К., 1977;
Coinage of Chersonesus, IV century BC — XII century AD. — Moscow; Oxford, 1980;
Монетное дело Боспора. — К., 1986;
Монетное дело античных городов Северо-Западного Причерноморья. — К., 1989;
История Боспора Киммерийского — К., 1999;
Античные монеты Северного Причерноморья. — К., 2011;
Свинцовые пломбы великого княжества Киевского. — К., 2012.
Література:
До 70-річчя Владилена Опанасовича Анохіна // Археологія. — 2000. — № 1. — С. 155–156.
- Категорія: Персоналії
(12.11.1944 р., м. Київ — 25.07.1988 р., смт Меджибіж Хмельницької обл.)
археолог, реставратор, спелеолог 
У 1964 р. вступив на факультет іноземних мов Київського університету, потім перейшов до Київського педагогічного інституту, де закінчив історичний факультет. Перший досвід археологічних досліджень набув на початку 60-х рр. під керівництвом Є. В. Махно. Зі створенням Київської постійно діючої експедиції брав активну участь у дослідженні Подолу, Печерська, Верхнього міста й околиць. Від 1985 р. працював в Інституті «Укрпроектреставрація», займався археологічно-реставраційними роботами в середньовічних замках і палацах Меджибожа, Старокостянтинова, Острога, Луцька, Тульчина, Феодосії та Бахчисараю, Святогірського монастиря в Зимному.
Засновник одного з перших в Україні спелео-археологічних гуртків, організатор і керівник спелеологічних досліджень Києва. За результатами спелеологічних обстежень і розкопок київських печер розробив типологію монастирських печерних споруд. На базі обстеження сотень печер і підземель Києва, Чернігова, Поділля, Тернопільщини, Волині та Криму випрацював методику спелео-археологічних досліджень. Поет і музикант, керівник юнацьких гуртків, дослідник української старовини — О. Б. Авагян був практиком і лишив кілька публікацій.
Література:
Бобровський Т., Жолдак Б. Авагян Олександр Беніамінович // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль, 2004. — Т. 1. — С. 18–19.
- Категорія: Персоналії
(15(27).07.1885 р., м. Санкт-Петербург — 25.07.1974 р., м. Сімферополь)
кандидат історичних наук, дослідник археології та історії Криму доби раннього заліза та середньовіччя.
Удостоєний звання «Ударник труда» (1932); нагороджений медаллю «За оборону Севастополя 1941–1942 г.». 
Закінчив Московський університет (1913). 1923 р. став заступником директора Севастопольського музею краєзнавства, 1926 р. — науковим співробітником Севастопольського військово-історичного музею. 1944 р. переїхав до Сімферополя, працював головним хранителем Центрального краєзнавчого музею Кримської АРСР та завідував відділом Великої Вітчизняної війни. До 1937 р. брав участь у роботі Ескі-Керменської експедиції Державної академії історії матеріальної культури, від 1945 р. — Тавро-скіфської експедиції Інституту історії матеріальної культури ім. М. Я. Марра АН СРСР і Державного музею образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна. 1948 р. став науковим співробітником сектору історії та археології Кримської науково-дослідної бази АН СРСР, реорганізованого в 1952 р. у відділ історії та археології Кримського філіалу АН СРСР. У 1956–1961 рр. — співробітник відділу античної та середньовічної археології Криму Інституту археології АН УРСР. 1957 р. захистив дисертацію «Некрополь Неаполя Скифского».
Головні інтереси В. П. Бабенчикова були націлені на дослідження пам’яток Гераклейського півострова, вивчення історії варварського населення пізньоримського часу Інкерманської долини, аланів і слов’ян у складі населення середньовічного Криму, «готського питання», пізньоскіфської культури Криму. В складі Інкерманської експедиції Кримської науково-дослідної бази АН СРСР і Музею печерних міст (м. Бахчисарай) досліджував могильники пізньоримського часу в долині р. Чорна біля Севастополя (1948–1952). Керував Коктебельським загоном, що провадив розкопки поселення VIII–IX ст. на г. Тепсень (1949–1960).
Поєднував наукову діяльність з викладацькою та просвітницькою: до 1935 р. викладав літературу та історію в Загальноосвітньому технікумі (м. Севастополь), керував екскурсійним відділом Севастопольського відділення Товариства пролетарського туризму та екскурсій; від 1927 р. був секретарем правління Севастопольського відділення Російського товариства з вивчення Криму; 1929 р. обраний членом Таврійського товариства історії, археології та етнографії. Читав лекції в Сімферопольському університеті.
Основні праці:
Панорама штурма 6 июня 1855 г.: путеводитель по картине. — Севастополь, 1927;
Раскопки средневекового поселения в с. Планерском (1949–1951 гг.) // КСИИМК. — 1953. — 49;
Некрополь Неаполя Скифского // История и археология древнего Крыма. — К., 1957;
Итоги исследования средневекового поселения на холме Тепсень // История и археология средневекового Крыма. — М., 1958;
Чорноріченський могильник // АП. — 1963. — 13.
Література:
Акимченков В. В. «Академия в миниатюре»: Севастопольский музей краеведения (1923–1939). — К.; Симферополь, 2012. — С. 78–90;
Гарагуля В. К. «Это настолько естественно защищать свою Родину…»: отец и сын Бабенчиковы — участники обороны Севастополя в 1854–1855 и 1941–1942 годах // Известия Крымского республиканского краеведческого музея. — 1995. — № 12. — С. 40–46.
- Категорія: Персоналії
(14.08.1945 р. — 26.11. 2006 р., народився і похований у м. Миколаїв)
дослідник доби бронзи 
Навчався на історичному факультеті Київського університету (1975–1981). У 1967– 1972 рр. входив до активу Миколаївського краєзнавчого музею як член Миколаївської групи Одеського археологічного товариства. На громадських засадах займався реставрацією кераміки, брав участь у встановленні охоронних знаків на пам’ятках археології та переоформленні археологічної експозиції музею. У 1967–1972 рр. брав участь в експедиціях Інституту під кер. О. Г. Шапошникової, Г. Т. Ковпаненко та Миколаївського краєзнавчого музею. Від 1973 р. був співробітником Інституту — лаборантом, старшим лаборантом (1981), молодшим науковим співробітником (1989). Очолював Богданівський загін Миколаївської експедиції, який здійснив масштабні дослідження поселення сабатинівської культури поблизу с. Виноградний Сад. Стажувався в лабораторії Г. Ф. Коробкової (м. Санкт-Петербург), оволодів методикою трасологічного аналізу кам’яних і кістяних знарядь. Автор розробок щодо становлення та розвитку стародавніх ремесел: чинбарського, швацького та косторізного.
Основні праці:
Курганная группа близ с. Старогорожена // Древности Поингулья. — К., 1977;
Ямное погребение с булавой из Поингулья // Древнейшие скотоводы степей юга Украины. — К., 1987 (обидві у співавт.);
Костяные изделия сабатиновской культуры по материалам поселений Ташлык и Виноградный Сад на Южном Буге // Проблемы первобытной археологии Северного Причорноморья. — Херсон, 1990. — Ч. 1.
- Категорія: Персоналії
(н. 26.05.1955 р., м. Львів)
кандидат історичних наук, дослідник слов’янської та давньоруської археології 
Син члена-кореспондента НАН України В. Д. Барана.
1977 р. закінчив історичний факультет Київського університету. 1977–1993 рр. — старший лаборант, молодший науковий співробітник відділу давньоруської та середньовічної археології, 2000–2001 рр. — науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян. 1993 р. захистив дисертацію «Слов’янська община (за матеріалами поселення Рашків І)». Нині працює в Міністерстві закордонних справ України.
Досліджував соціально-економічний розвиток слов’янського суспільства в переддержавний період. На ґрунті аналізу планіграфії повністю дослідженого поселення райковецької культури Рашків І висунув гіпотезу про систему планувальних закономірностей слов’янських поселень, за якою взаємне розміщення осель відображувало родинні зв’язки між їхніми господарями. Використання шнурка (давньоруською «верва») для визначення місця спорудження нового будинку й обумовило назву слов’янської общини, зафіксовану в літописі.
Автор 20 праць, зокрема розділу в «Давній історії України», т. 3 (К., 2000).
Основні праці:
Походження українського народу. — К., 2002 (у співавт.);
Слов’янська община. — Чернівці, 2004;
Історичні витоки українського народу. — К., 2005 (у співавт.);
Давні слов’яни і походження українського народу. — К., 2011 (у співавт.).
- Категорія: Персоналії
(5.02.1946 р. — 22.04. 2001 р., народився і похований у м. Сімферополь)
доктор історичних наук, учень О. І. Домбровського, дослідник археології та історії середньовічного Криму, дійсний член Кримської академії наук, заслужений діяч науки і техники Автономної Республіки Крим (2000) 
Навчався в Кримському педагогічному інституті, завершив освіту на історичному факультеті Одеського університету (1966–1970). Від 1965 р. працював лаборантом Інституту мінеральних ресурсів Держгеолкому СРСР; у 1968–1998 рр. — у відділі античної та середньовічної археології Криму (від 1992 р. Кримський філіал Інституту), де зріс від лаборанта до заступника директора з наукової роботи, завідував відділом середньовічної археології. 1977 р. захистив кандидатську дисертацію «Ранние болгары в Крыму (локальный вариант салтово-маяцкой культуры)», 1994 р. — докторську «Таврика в составе Хазарского каганата».
І. А. Баранов був одним із провідних фахівців Східної Європи з візантійської та хозарської археології та історії. Розробив кардинальні проблеми так зв. кримського варіанту салтово-маяцкої культури, займався вивченням проблем візантійської та золотоординської присутності в Криму, генуезької історії, епіграфіки та фортифікації. Був одним з кращих знавців матеріальної культури середньовічного Криму. Активний польовик. 1968 р. здійснив самостійні розкопки на мисі Трійця. Досліджував поселення Тау-Кипчак (1969–1971), ранньосередньовічні пам’ятки в сел. Курортний на пагорбі Кордон-Оба (1975, 1976), очолював організовану ним Судакську експедицію (1977–2001), здійснив беспрецедентні за масштабом дослідження середньовічної Сугдеї (Судака): були виявлені пам’ятки всіх періодів історії міста. Також провадив розвідки й розкопки в найближчій околиці Сугдеї (монастирі на горі Перчем і в ур. Димитраки, некрополь біля с. Дачне, комплекс ранньосередньовічних пам’яток у с. Морське та ін.).
Від 1996 р. І. А. Баранова регулярно обирали депутатом районної, в 1998 р. міської ради м. Сімферополь. У 1998–2001 рр. очолював Республіканський комітет з охорони та використання пам’яток історії та культури (нині Республіканський комітет з охорони культурної спадщини) Автономної Республіки Крим.
Основні праці:
Некоторые итоги изучения тюрко-болгарских памятников Крыма // Плиска-Преслав. — София, 1981. — Т. 2;
Памятники раннесредневекового Крыма // Археология Украинской ССР. — К., 1986. — Т. 3;
Таврика в эпоху раннего средневековья (салтово-маяцкая культура). — К., 1990;
Праболгарские горизонты Судакского городища середины VIII — первой половины Х вв. // Българите в Северното Причерноморие. — В. Търново, 2000. — VII (у співавт.).
Література:
Игорю Авенировичу Баранову — 50 лет // Археология Крыма. — 1997. — № 1. — С. 198;
Пам’яті Ігоря Авеніровича Баранова // Археологія. — 2001. — № 1. — С. 139–140;
Айбабин А. И. Памяти И. А. Баранова // МАИЭТ. — 2001. — VIII. — С. 529;
Мыц Л. А. Помню таким… // МАИЭТ. — 2001. — VIII. — С. 530–532;
Майко В. В. Игорь Авенирович Баранов — ученый и человек // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. Мат-лы III Судакской межд. конф. — К.; Судак, 2006. — Т. ІІ. — С. 5–12;
Колесникова В. А., Баранов В. И. Список научных работ Игоря Авенировича Баранова // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. Мат-лы III Судакской межд. конф. — К.; Судак, 2006. — Т. ІІ. — C. 13–22.
- Категорія: Про інститут
Логотип Інституту археології НАН України в растровому (png; без фону, чорний текст, білий текст) та векторних (eps, cdr) форматах.
Розробники — А. В. Борисов та А. В. Панікарський.
- Категорія: Нормативно-правова база
Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута) (ETS N 143)
Закон України "Про охорону археологічної спадщини"
Закон України "Про охорону культурної спадщини"
Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність"
Статут Інституту археології Національної академії наук України
Колективний договір на 2019—2022 рр.
Кодекс етики професійного археолога
План дій щодо впровадження гендерної рівності в Інституті археології НАН України на 2024—2027 роки
Методика оцінювання ефективності діяльності наукових установ НАН України
- Категорія: Статут
У своїй діяльності Інститут археології НАН України керується чинним законодавством України, Законами України «Про охорону археологічної спадщини» та «Про охорону культурної спадщини», Статутом НАН України, Основними принципами організації та діяльності науково-дослідного інституту НАН України, Статутом Інституту археології НАН України та нормативними актами Національної академії наук України.
Статут Інституту археології НАН України був прийнятий наприкінці 2016 року після обговорення серед наукового колективу.
Статут затверджено розпорядженням Президії Національної академії наук України за № 939 від 26 грудня 2016 року.
Ідентифікаційний код 054171163.
З повним текстом Статуту Інституту археології НАН України можна ознайомитись за посиланням.
- Категорія: Кодекс етики
09.11.2006 р. на засіданні Вченої Ради Інституту археології НАН України був прийнятий «Кодекс етики професійного археолога». Це є своєрідна реакція на кризові моменти та проблеми у розвитку сучасного суспільства й науки, шляхи вирішення хоча б деяких з яких намагаються знайти самі вчені. Напевно, подібні документи незабаром будуть розроблені й прийняті також в інших нових незалежних державах. В усякому разі, заклики до цього вже пролунали в Республіці Молдова (Musteaţa, 2010, p. 360), Російській Федерації (Шер, 1999, с. 19—20; Кореняко, 2004, с. 38), а Л. С. Клейн взагалі закликає виришити це питання на міждержавному рівні (Клейн, 2009, с. 109).
Ніхто не вважає прийняту першу редакцію «Кодексу» бездоганною. Саме тому Інститут археології через редакцію журналу «Археологія» звернувся до археологів інших установ взяти участь у його подальшому обговоренні (Від редколегії..., 2006, с. 105). Але поки що широкого обговорення не досягнуто. Серед основних причин такої ситуації — інертність мислення в поєднанні з помилковим переконанням про суто бюрократичний характер цього документу.
По своїй суті «Кодекс», за висловленням Є. М. Черних, член-кореспондента РАН, — моральний пакт, добровільна, але тверда угода професіоналів (Від редакції..., с. 101). Ані в Кримінальному кодексі, ані в законах будь якої держави всі варіанти потенційних або реальних конфліктних ситуацій у тому чи іншому професійному середовищі не можуть бути враховані. Лише «Кодекс етики» (археолога, журналіста, геолога, антрополога та ін.) надає таку можливість. Наприклад, можна з’ясувати першочерговість публікації археологічного матеріалу різними особами, які претендують на це, або, скажімо, обумовлювати права й обов’язки членів експедиції. Жоден закон не забороняє археологові колекціонувати археологічні знахідки, але «Кодекс» вказує (так домовилися між собою професіонали), що цього робити не можна. У законах не прописане, чи може археолог консультувати приватних колекціонерів археологічних предметів, але «Кодекс» (так домовилися професіонали, виходячи з нинішньої ситуації в Україні) поки дозвіл на це не надає.
КОДЕКС ЕТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО АРХЕОЛОГА
Інститут археології Національної академії наук України (далі — ІА НАНУ) як державна археологічна установа, яка організує, здійснює та координує наукові та науково-рятівні дослідження, з огляду на сучасні негативні тенденції у сфері охорони археологічної спадщини, приймає Кодекс етики професійного археолога (далі — Кодекс).
Головна мета Кодексу — визначення основних морально-етичних норм діяльності професійних археологів та їх ставлення до археологічної спадщини, один до одного, а також до суспільства, зацікавленого в отримуванні достовірної інформації про давнє минуле. Це повинно сприяти виконанню завдань та обов’язків, поставлених перед українськими археологами Законодавством України про охорону археологічної спадщини (Конституція України, закони «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р., «Про ратифікацію європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої)» № 1369 — IV від 10.12.2003 р., «Про охорону археологічної спадщини» від 18.03.2004 р. тощо).
При розробці Кодексу прийнято до уваги низку документів, уже апробованих на міжнародному рівні (Кодекс діяльності Європейської Асоціації археологів від 27.09.1997 р., Кодекс музейної етики ICOM від 4.11.1986 р. тощо).
РОЗДІЛ I
Загальні положення
I.1. Професійним археологом є особа, яка одержала відповідну (археологічну, історичну) фахову освіту у вищому навчальному закладі, постійно працює в установі, завданням якої є вивчення, охорона, поширення та пропаганда знань про археологічні джерела. Він відповідальний за свою наукову репутацію і зобов’язаний уникати дій та висловлювань, прямо або опосередковано здатних скомпрометувати його колег, їхні здобутки та науку в цілому.
I.2. Усі положення Кодексу поширюються на представників інших наукових дисциплін (біології, зоології, тощо), які приймають безпосередню участь в археологічних дослідженнях.
I.3. Кодекс передбачає моральну відповідальність за його порушення. Конкретні випадки порушень розглядаються Комісією з етики, створеною при Інституті археології НАНУ за участю представників інших археологічних установ, які підтримують положення Кодексу. Ця Комісія оприлюднює результати розгляду тієї або іншої конфліктної ситуації та ухвалює рішення щодо порушників Кодексу у формах дружнього попередження, заяви чи публічного осуду.
РОЗДІЛ II
Ставлення до археологічних джерел
II.1. Професійний археолог та члени його сім’ї не повинні займатися приватним колекціонуванням археологічних предметів і зберігати археологічні матеріали поза межами археологічних установ, зокрема вдома.
II.2. Необхідно перешкоджати незаконному вилученню або переміщенню, включаючи експорт і імпорт, археологічних предметів і повідомляти спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та інші уповноважені органи культурної спадщини про небезпеку кримінального руйнування археологічних пам’яток. Враховуючи, що купівля, продаж, обмін та колекціонування археологічних предметів стимулює грабіжницькі розкопки і призводить до руйнування археологічних пам’яток, професійний археолог не повинен брати у них участі, зокрема і як науковий консультант, а також прямо чи опосередковано пропагувати діяльність «чорних археологів», дилерів та приватних колекціонерів. У випадках, коли археологічні предмети не мають достовірного родоводу (інформації про місце та обставини знахідки), чи з’явилися в обігу після 1970 р., їх треба вважати як такі, що незаконно вилучені з археологічного контексту.
II.3. Перед початком розкопок рекомендується завжди ретельно зважувати їх доцільність, і чи є достатнє забезпечення для подальшої обробки та своєчасної наукової публікації отриманих матеріалів. Оригінали наукових звітів, в яких зафіксовані результати археологічних розкопок та розвідок, не можуть зберігатися поза межами державної установи.
II.4. Кошти на розкопки, лабораторні дослідження, публікацію археологічних матеріалів від закордонних та вітчизняних приватних осіб, організацій, громадських фондів можуть бути отримані лише офіційно через державну установу та за умов, що ті, хто надає кошти або допомогу в будь-якому іншому вигляді, не втручаються в процес розкопок, вивчення добутих матеріалів та їх загальноісторичної інтерпретацію.
РОЗДІЛ III
Публікація та використання матеріалів розкопок
III.1. Професійний археолог, під керівництвом якого проведені археологічні розкопки на підставі кваліфікаційного документа (Відкритого листа), має безстрокове право на добуті у ході розкопок матеріали. Протягом перших п’яти років це право носить виключний характер і використовується для обробки знахідок. Надалі право керівника розкопок на матеріали набуває пріоритетного характеру, що передбачає вільний доступ колег до звітів, а з дозволу автора і до його матеріалів. Як повна заборона доступу до останніх, так і робота з ними без авторського дозволу неприпустимі. Матеріали досліджень мають бути оприлюднені у найкоротший термін через публікації та інші засоби.
III.2. У випадках, коли розкопки здійснюються групою археологів, керівник розкопок, на ім’я якого виданий Відкритий лист, забезпечує їм доступ до використання отриманих матеріалів. Умови такого доступу можуть бути передбачені перед початком робіт у спеціальній угоді.
III.3. По смерті дослідника право на використання матеріалів розкопок переходить у розпорядження співавторів дослідження з урахуванням змісту угоди з ними та волі керівника розкопок. У випадку відсутності таких осіб матеріали набувають статусу загальнодоступних, однак питання про їх використання і повну або часткову публікацію може бути також встановлено спеціальним рішенням Ученої ради Інституту археології НАНУ за рекомендацією відповідних наукових відділів Інституту археології НАНУ чи установ, де працював володар Відкритого листа.
III.4. Подовження розкопок на раніш відкритих чи досліджених пам’ятках обов’язково узгоджується з їх попередніми дослідниками, крім випадків, означених у ст. 15 розд. IV «Закону про археологічну спадщину».
РОЗДІЛ IV
Пропаганда археологічнних знань
IV.1. Пропаганда археологічних знань є однією з основних форм зв’язку науки із суспільством і спрямована на збільшення поваги до археологічних пам’яток України та всього світу, їх збереження та охорону. Професійний археолог відповідає за якість отриманої в ході польової або лабораторної роботи інформації й поширення знань через навчання, лекційну діяльність, публікації у наукових виданнях та ЗМІ. При цьому треба уникати висловлювань та оцінок, які можуть стимулювати нездоровий ажіотаж навколо знахідок та археологічних пам’яток.
IV.2. Навмисна чи прихована фальсифікація археологічних даних, звідки і від кого б вона не надходила, мусить негайно викриватися як така, що спотворює давню історію.
IV.3. Професійний археолог публічно протидіє використанню археологічних даних для розпалювання расових, етнічних, релігійних конфліктів.
Інститут археології НАНУ закликає археологів усіх інших установ України приєднатися до цього Кодексу, тобто сприяти надання йому статусу Кодексу етики професійного археолога України.
Доповнення чи зауваження до окремих розділів чи статей Кодексу розглядаються Комісією з етики, і в разі доцільності вносяться до нього, про що повідомляються всі співробітники ІА НАНУ та археологи інших установ, які керуються Кодексом у своїй діяльності.
Від редколегії журналу «Археологія», 2006. Археологія, 4, с.95–107.
Клейн, Л.С., 2009. Кодекс етики археолога як справа честі країни, Археологія, 1, с.100–102.
Кореняко, В.А., 2004. Этические проблемы и кризисные явления в археологии. В: В.И. Гуляев и С.В. Кузьминых, ред. Проблемы первобытной археологии Евразии (к 75-летию А.А. Формозова). М.: ИА РАН, с.36–47.
Шер, Я.А., 1999. Некоторые вопросы археологического образования //В: В.В. Бобров, ред. Археология, этнография и музейное дело. Кемерово: Никалс, с.18–20.
Musteaţǎ, S., 2009. Etica şi deontologia profesionalǎ în Archeologie, Tyragetica, III (XVIII), 1, s.353–360.
Відгуки та пропозиції надсилайте, будь ласка, на адресу:
- Категорія: Співробітники
Ірина Володимирівна Станкєвіч (Карашевич)
працювала в Інституті археології з 2007 по 2021 рр. Молодший науковий співробітник |
 |
Профіль
Наукові інтереси:
Наукові інтереси зосереджені на тематиці середньовічної археології, проблемах історичної топографії міст Північно-Західного Причорномор‘я у складі Османської імперії.
Експедиційна діяльність:
2010, 2012 – 2013 – розвідка за власним Відкритим листом, та дозволом у Одеській та Миколаївській областях, 2012 р. на Кінбурнській косі, та у 2013 р. розкопки фортеці Кінбурн у складі Південної Середньовічної експедиції ІА НАН України, під керівництвом С.О. Біляєвої;
2009 – участь у роботі Канівської археологічної експедиції ІА НАН України в с. Бучаку, керівництвом Ю.В. Болтрика;
2005 – участь у роботі спільної археологічної експедиції Інституту археології НАН України та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника в дослідженні Старого Арсеналу (м. Київ) під керівництвом Г.Ю. Івакіна;
2004 – 2010, 2012 – 2013 – участь у роботі Міжнародної Південної Середньовічної експедиції ІА НАН України; дослідження у м. Очаків, Аккерманської фортеці у м. Білгород–Дністровський, турецької фортеці на Кінбурнській косі, під керівництвом С.О. Біляєвої;
2004 – участь у роботі спільної Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України та Університету штату Техас (США, м. Остін) в Національному заповіднику «Херсонес Таврійський» (АРК) під керівництвом В. М. Зубаря;
2003 – участь у роботі Побузькій експедиції, курган доби бронзи, під керівництвом Ю.В. Болтрика;
2002 – 2003 – участь у роботі Миколаївської експедиції в с. Виноградний сад, поселення доби неоліту-енеоліту, під керівництвом В.М. Фоменко;
1997 – 2002, 2012 – участь у роботі експедиції Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка в с. Торговиця, дослідження решток золотоординського міста, під керівництвом Н.М. Бокій, І.А. Козир;
1996 – участь у роботі експедиції Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка в с. Івангород, курган доби раннього заліза, під керівництвом Н.М. Бокій;
З 2004 по 2010 р. працювала у складі Міжнародної Південної середньовічної експедиції в м. Білгород-Дністровському, Очакові та на Кінбурнській косі.
Наукові організації й товариства:
Історико–культурна асоціації «Україна–Туреччина» (ІКАУТ)
Спілка археологів України (САУ)
Дисертаційне дослідження:
«Османські міста Північно-Західного Причорномор‘я (історична топографія)». Науковий керівник — д.і.н. О. С. Біляєва.
Освіта:
2003–2006 — Національний університет «Києво–Могилянська академія», магістерська програма «Археологія та давня історія України», спеціальність «давня історія України», кваліфікація «магістр»;
1997 – 2002 – Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, історичний факультет, спеціальність «історія та основи правознавства», спеціаліст.
- Категорія: Співробітники
Алла Сергіївна Борисюк-Дудкінапрацювала в Інституті археології з 2014 по 2019 роки Художник-реставратор, художник-реставратор творів з металу другої категорії Відділ Наукові фонди
|
 |
Профіль
Наукові інтереси:
Особливості польової та лабораторної консервації та реставрації творів декоративно-ужиткового мистецтва та скульптури. Особлива увага приділяється технічній та науковій реставрації виробів з таких матеріалів, як метал та шкіра. Техніки виготовлення предметів та способи збереження пам’яток. Реставрація та консервація археологічних творів, методики їх очистки, розкриття поверхні, укріплення та консервація. Великий інтерес викликають предмети з поєднанням різних матеріалів. Вивчення європейських технологій методик та матеріалів. Головною проблематикою є збереження та консервація археологічних пам’яток методами польової реставрації.
Поточні дослідження й проекти:
«Пам’ятки матеріальної культури давнього населення України в колекціях наукових фондів Інституту археології НАН України», розділ «Консервація та реставрація археологічних предметів з колекцій ІА НАНУ»
Експедиційна діяльність:
2011-2013, 2015 — участь у роботі археологічної експедиції античної Ольвії, як реставратор.
2012 — участь у роботі Черняхівської експедиції у с. Легедзине, як реставратор.
Освіта:
2008-2012 — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, спеціалізація реставрація творів мистецтва, диплом бакалавра за спеціальністю «художник-реставратор скульптури та творів декоративно-ужиткового мистецтва».
2012-2014 — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, спеціалізація реставрація творів мистецтва, диплом магістра за спеціальністю «художник-реставратор скульптури та творів декоративно-прикладного мистецтва з металу, каменю, кераміки і скла». Дослідник, викладач.
- Категорія: Співробітники
Олександр Степанович Милашевськийпрацював у Інституті археології з 2016 по 2021 Кандидат історичних наук |
 |
Профіль
Наукові інтереси:
Археологія пізньоримського часу. Черняхівська, вельбарська, пшеворська культури.
Експедиційна діяльність:
2018 — Легедзинська археологічна експедиція/ керівник — Б.В. Магомедов; Волинська рятівна археологічна експедиція/ керівник — Милашевський О.С.
2017 — Волинська археологічна експедиція/ керівник — А.В. Панікарський;
2016 — Волинська археологічна експедиція/ керівник — А.В. Панікарський;
2015 — участь у роботі Волинської рятівної археологічної експедиції;
2007—2009 — участь у роботі Фастівської археологічної експедиції ІА НАН України;
2006—2013 — участь у роботі Комсомольської ранньослов’янської експедиції ІА НАН України;
2005—2006 — археологічна експедиція у м. Судак.
Педагогічна діяльність:
2016 — наукова консультація студента Історичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка
2018 — наукова консультація учнів при написанні науково-дослідних робіт МАН при наукових осередках м. Демидівка та м. Луцьк (Рівненська, Волинська обл.)
Наукові організації й товариства:
Спілка археологів України
Дисертаційне дослідження:
«Північно–західний компонент черняхівської культури (за матеріалами ліпної кераміки)»; науковий керівник — д. і. н. Д. Н. Козак, з 2014 — д. і. н. Б. В. Магомедов.
Освіта:
2004—2009 — Київський національний університет імені Тараса Шевченко, історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства, спеціальність «археолог, викладач археології».
- Ви тут:
-
Головна
- Про інститут