Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2019-02-02

Східноподільська археологічна експедиція (СПАЕ) Інституту археології НАН України створена у 2014 р. з метою польових досліджень пам’яток культурного комплексу Кукутень-Трипілля (КККТ) на території Східного Поділля. За роки діяльності співробітники СПАЕ провели різнопланові роботи на понад 80 різночасових поселеннях КККТ, приблизно половина з яких виявлено вперше. Вивчення проводилися переважно в південній частині Вінницької області, а також на заході Кіровоградської області.

У 2016 р. до роботи експедиції долучаються співробітники Graduate School “Human Development in Landscapes” of Kiel University на чолі з аспірантом Rene Ohlrau. Під час спільної діяльності отримано перші геофізичні плани пам’яток (Тростянчик, Війтівка) КККТ Буго-Дністровського межиріччя. З 2016 р. СПАЕ розпочинає співпрацю з Institute of Pre- and Protohistoric Archaeology of Kiel University (співкерівник Robert Hofmann) в рамках діяльності CRC 1266: "Scales of Transformation - Human-Environmental Interaction in Prehistoric and Archaic Societies". Спільні польові дослідження проводяться паралельно у двох тестових мікрорегіонах півдня Вінниччини та мають на меті з’ясувати систему їхнього заселення у часи енеоліту, а також в інші історичні періоди. Задля цього проведено масштабні польові розвідки в мікрорегіонах та здійснено геофізичну зйомку 12-ти поселень (Білий Камінь, Вільшанка, Гарячківка, Заболотне, Кісниця, Кринички та ін.) КККТ із загальною площею зйомки майже 150 га. На більшості геофізично досліджених поселеннях проведено тестові розкопки споруд та ям. У 2017 р. на поселенні Тростянчик розкопано низку ям та два паралельно розташовані рови, які оточували поселення. У 2018 р., після 90-річної перерви у дослідженнях, поновлено комплексні польові вивчення найбільшого поселення КККТ на захід від Південного Бугу – Білий Камінь, площею близько 100 га. Експедицією розкопано одне житло та проведено тестові розкопки інших об’єктів у різних частинах поселення.
До діяльності СПАЕ долучаються археологи різних наукових та освітніх установ України. Серед найактивніших — представники Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Київського університету ім. Б. Грінченка. Два роки поспіль на базі експедиції проходять практику студенти-історики Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського під керівництвом к. і. н. Віктора Косаківського.

Керівник експедиції:
науковий співробітник відділу археології енеоліту — бронзової доби, к. і. н. В. С. Рудь

Процес геофізичної зйомки, поселення Кринички, 2017 р. (фото В. Рудь)

Р. Хофманн документує профіль пошкодженої кар’єром ями, поселення Вільшанка, 2017 р. (фото В. Рудь)

Дослідження ровів на поселені Тростянчик, 2017 р. (фото В. Рудь)

Розкопки житла на поселенні Білий Камінь, 2018 р. (фото В. Рудь)

Посуд з поселення Тростянчик (5 посудин на передньому плані) в експозиції ДІКЗ «Трипільська культура»
у с. Легедзине, Тальнівський р-н, Черкаська обл.
(реставратор С. Федоров та С. Сесь, фото В. Косаківський).

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

Приазовська експедиція Інституту археології НАН України у 2010 році відновила дослідження археологічного комплексу, що розташований на території НІАЗ "Кам’яна Могила", розпочаті співробітниками інституту ще у 30 роки минулого століття. Матеріали, що походять з цієї пам’ятки дозволяють доповнити уявлення про шляхи та напрямки процесів неолітизації Старого Світу. З 2011 її дослідження є частиною українсько-швейцарського проекту"The reaction of the plant world and human society on climate fluctuations in Ukraine" (SCOPES IZ73Z0_152732).  Результатами попередніх досліджень знайшли висвітлення у збірці наукових праць "Археологія та палеоекологія степової України", яка вийшла у 2017 році.

Керівник експедиції: 
пров. н. с. відділу енеоліту — бронзової доби,  д. i. н. Н. С. Котова

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

У 2014—2015 рр. Західноукраїнська трипільська експедиція працювала на пам’ятках Кургани-Дубова поблизу Острога (Рівненська область), та у 2016 р. (у 2015—2016 рр. фінансувалися з гранту NCN Opus 8 2014/15/B/HS3/02486, керівник проекту — Малгожата Рибіцька, Жешув, Польща) на багатошаровому поселенні Вінники-Жупан у межах м. Львів. Обидві пам’ятки раніше досліджувалися експедиціями Львівського університету під керівництвом М. А. Пелещишина, проте нові дослідження суттєво змінили уявлення про трипільські пам’ятки Західної України. В Курганах-Дубовій досліджено залишки одноповерхового трипільського житла – раніше вважалося, що трипільським пам’яткам регіону властиві лише напівземлянки, хоча М. Ю. Відейком та К. П. Бунятян висловлювалися здогади про наявність на них площадок. Що підтвердили матеріали розкопок. Крім того, отримані матеріали дозволили доповнити хронологію трипільських пам’яток регіону та синхронізувати їх із пам’ятками культури лійчастого посуду та Баденського кола. За матеріалами досліджень видано монографію (Diaczenko, A., Król, D., Kyrylenko, A., Rybicka, M., Werteletski, D. Nowomalin-Podobanka i Kurgany-Dubowa – Osiedla kultury trypolskiej na zachodnim Wolyniu. Rzeszow: Zimowit, 2016). Розвідки та розкопки на поселенні Вінники-Жупан проводилися з огляду на наявність явно діахронної кераміки класичної фази культури лійчастого посуду та фінального Трипілля (з баденськими впливами), яку М. А. Пелещишин вважав за синхронну, у матеріалах попередніх досліджень. Розкопки показали наявність двох шарів: нижній відноситься до культури лійчастого посуду, а верхній — до гордінештської групи фінального Трипілля. В керамічному комплексі верхнього шару також відзначено значні впливи лійчасто-баденського горизонту, а також вперше на пам’ятках Львівщини досліджено трипільський майданчик. Відтак трипільське поселення Вінники-Жупан є найбільш західним із відомих нині поселень Кукутень-Трипільського культурного комплексу.

Керівник експедиції:
н. с. відділу археології енеоліту — бронзової доби к. і. н. О. В. Дяченко

Вінники-Жупан, 2016, робочий момент — підготовка до зняття фотоплану верхнього шару (фото: Д. Круль)

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

Меджибізька трипільська експедиція Інституту археології НАН України працює в одному з майже недосліджених мікрорегіонів культурного комплексу Кукутень-Трипілля — у Верхньому Побужжі. Основну увагу було сконцентровано на поселеннях в околицях Меджибожа.

На трипільському поселенні Русанівці 1 у 2010—2012 роках були проведені стаціонарні розкопки. Вивчено залишки трьох наземних будівель, які могли бути одно- і двокамерними. Житлові приміщення звогнищами та стаціонарно встановленими піфосами розташовувалися на рівні нижнього ярусу. Серед знахідок переважає кераміка з біхромним розписом — малюнками, що виконані темно-коричневою фарбою з окантовкою або дрібними візерунками, нанесеними білою фарбою.Кременеві знаряддя праці з місцевоїбузької або привізної волинської сировини виготовлялися безпосередньо на поселенні.

Поселення відноситься до постзалещіцьких пам'яток і датується початком етапу В II.

Керівник експедиції: старший науковий співробітник відділу археології енеоліту — бронзової доби к. і. н. Е. В. Овчинников

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

У 2012—14 рр. під час робіт Небелівської археологічної експедиції Інституту археології НАН України біло здійснено магнітну зйомку та розкопки у Небелівці. Роботи проводились у співпраці з університетом м. Дарем (Велика Британія). Складено план поселення на 238 га, досліджено «мегаструктуру» — головний храм поселення розмірами близько 20 х 60 м, залишки 5 будівель різного типу та розміру, гончарний горн, сліди укріплень навколо поселення (палісад), кілька ям.

Керівник експедиції: 
д. і. н. М. Ю. Відейко

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

У 2013—2014 та 2016 рр. під час робіт Майданецької археологічної експедиції Інституту археології НАН України було проведено магнітну зйомку та розкопки в Майданецькому. Роботи проводились у співпраці з Римсько-Германською комісією Археологічного інституту та університетом ім. Хрістіана-Альбрехта (м. Кіль). Складено новий план більшої частини поселення, досліджено 2 житла, храм середніх розмірів, сліди укріплень навколо поселення (палісад), три гончарних горна.

Керівник експедиції: д. і. н. М. Ю. Відейко

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

Трипільська експедиція Інституту археології НАН України розпочала свою роботу у 1981 р. під керівництвом старшого наукового співробітника, к. і. н. В. О. Круца. З 2001 р. експедицію очолює к. і. н. О. Г. Корвін-Піотровський. З 2001 р. експедиція фінансується за рахунок фонду «Search Foundation» (USA)в рамках грантового проекту «Дослідження трипільських поселень-гігантів в Україні».Співробітники експедиції брали участь у спільному проекті «Геомагнітні дослідження трипільських поселень» з Римсько-германською комісією Німецького археологічного Інституту (2011—2014 рр.)

В рамках проекту в Трипільській експедиції працювало і працюють такі дослідники Інституту як к. і. н. С. М. Рижов, Д. К. Черновол, к. і. н. Е. В. Овчинников, к. і. н. О. В. Дяченко, к. і. н. Л. О. Шатіло. На базі експедиції щорічно проходять ознайомчу археологічну практику студенти Уманського, Черкаського, Чернігівського, Київського педагогічних університетів, Національного університету Києво-Могилянська академія.

За роки роботи експедиції досліджено низку решток трипільських жител на поселенні Тальянки (51), два котловани по видобутку глини для домобудівництва (місця толоки), які потім слугували робочими місцями давніх керамістів. Експедицією виявлено й досліджено сім гончарних горнів унікальної конструкції (вертикальні, двокозлові, триканальні) на поселеннях-гігантах Таллянки та Доброводи. Окрім того експедицією досліджено значну частину «суспільного току» в Доброводах, досліджені рештки жителна поселеннях-гігантах Доброводи, Косенівка, Аполянка. На базі трипільської експедиції проведено три міжнародних конференції з публікацією матеріалів, за матеріалами робіт експедиції видано низку колективних монографічних видань (двомовних), а 2012 р. збірку наукових праць “The tripolye culture giant-settlement in Ukraine” в Оксфорді (UK).

Керівник експедиції: 
старший науковий співробітник відділу археології енеоліту — бронзової доби, учений секретар ІА НАНУ О. Г. Корвін-Піотровський

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

За час багаторічних досліджень Миколаївської (Інгульської) експедиції Інституту археології НАН України в зонах будівництва зрошувальних систем у Побужжі й Поінгуллі та об'єктів Южно-Українського енергокомплексу на Південному Бузі здобуто унікальні матеріали майже по всіх періодах стародавньої історії степової смуги України.

Найдавнішу епоху репрезентують стоянки початку пізнього палеоліту (нижні шари Щуцького 1, Шуцьке 4 поблизу гирла р. Бакшали), що датуються понад 30 тис. р. до н. е. Пам'ятки такой давнини на півдні України відкрито вперше.

У Гранітно-Степовому Побужжі досліджені поселення неолітичної буго-дністровської культури VI — першої третини V тис. до н. е. Найважливіше з них (Гард) відкрите у 1930 р. Богесівською археологічною експедицією ВУАН. Пізніше Миколаївською експедицією в цьому районі в заплаві П. Бугу й на плато була виявлена ціла низка подібних пам'яток (Гард 2-4, Пугач 1,2, Великийй острів, Лідина Балка та ін.). Всі вони багатошарові й окрім неолиту містять культурні шари передуючих йому (мезоліт) та наступних (трипільська та ін. енеолітичні культури, матеріали бронзового віку тощо) епох. Нещодавно на поселенні Гард уперше для Побужжя знайдено ранньонеолітичний траншейний могильник маріупольського типу, а також грунтовий усатівський могильник.

Уявлення про культури ранньої бронзи (ІІІ — поч. ІІ тис. до н. е.) у Степовому Побужжі дають підкурганні поховання. Основна маса їх залишена носіями ямної і катакомбних культур. Своєрідність отриманих матерілів дозволила виділити у межах ямної культурно-історичної області окремий південно-бузький варіант, а у середовищі катакомбної спільноти — інгульську культуру.

У зоні водосховищ Южно-Української АЕС досліджено також ряд поселень сабатинівської культури доби пізньої бронзи (друга пол. II тис. до н. е). Саме у цей період причорноморські степи були наибільш густо заселені. Для частини з них зафіксована певна спеціалізація, зокрема, на металообробці (Бузьке, "квартал металургів"), розвитку скотарства та ремесел на його базі (Ташлик 1). На поселенні Виноградний Сад вперше виявлено унікальний, раніше невідомий науці комплекс площею понад 250 кв.м. для сушіння і зберігання зернових запасів.

Свого часу учасники 1 польового семінару археологів по проблемах пізнього бронзового віку Південно-Східної Європи, що відбувся у Дніпропетровську — Южноукраїнську у вересні 1990 року, в резолюции відзначили, що деякі поселення Побужжя, зокрема, Виноградний Сад, являють собою залишки пам'яток з протоміською системою планування споруд і кам'яним домобудівництвом. Вони близькі за багатьма показниками до деяких міських центрів найдавніших рабовласницьких держав Східного Середземномор'я (Ахейська Греція) і Малої Азії (Хетське царство).

Керівник експедиції: науковий співробітник відділу археології енеоліту — бронзової доби, к. і. н. В. М. Фоменко

Бузьке, "квартал металургів". Скарб бронзових виробів

Бузьке, "квартал металургів". Скарб бронзових виробів

Щуцьке 1, верхній шар. Загальний вигляд житла № 11. 1998 р.

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-06-07

Організаційне структурування дослідників діб енеоліту та бронзи в Україні розтяглося на декілька десятків років. Віхами на цьому шляху стали: Археологічна комісія при ВУАН (1919), Всеукраїнський Археологічний комітет (1924), Секції історії матеріальної культури (СІМК) при УАН (1933, директор – Ф. А. Козубовський). Останню перетворено Постановою Президії УАН від 15.11.1934 р. в Інститут історії матеріальної культури (ІІМК) УАН (директор — Ф. А. Козубовський), де вперше виділено, як окрему структурну одиницю, секцію історії докласового суспільства. На базі ІІМК 1938 р. створено Інститут археології АН УРСР з відділом археології первісного суспільства, як базовою структурною одиницею.

Дослідження пам’яток енеоліту — бронзової доби співробітниками відділу впродовж 30-х рр. ХХ ст. відбувалося на тлі боротьби з «націоналізмом», яку нещадно вершила радянська влада. Тоді не лише археологи, але й археологія були приречені на боротьбу за виживання. Її кульмінацією стала нарада в Ленінграді 1931 року, де прийнято Постанову про скасування етнографії та археології як наук. З українського боку цю пропозицію підтримали аспірант ОАМ Ф. Козубовський та академік І. Соколов. Перший з них невдовзі очолив структури СІМК та ІІМК, що не врятувало його, втім, від арешту та розстрілу. Така ж доля спіткала співробітника відділу, багаторічного керівника Трипільської експедиції на Київщині С. С. Магуру (1897—1937). Його спадкоємницею стала московський археолог Т. С. Пассек. Вона й узагальнила підсумки дослідження трипільської культури в УРСР за 20 років (1938) та продовжила розкопки таких видатних поселень як Володимирівка та Коломійщина. Розкопки на Нікопольському курганному полі, розпочаті Ф.Т. Кірановим та продовжені в 1935-36 рр. експедицією ІА АН УРСР (Л. Д. Дмитров), перебрала родина московських археологів (Б. М. Граков, О. О. Кривцова-Гракова).

Попри всі об’єктивні та суб’єктивні складнощі й примусове вилучення з наукового процесу провідних фахівців (М. О. Макаренко, Ф. Т. Козубовський, К. Ю. Коршак, С. С. Магура, А. В. Добровольський, М. Я. Рудинський та ін.), перші роки існування відділу позначилися виділенням провідних напрямків у дослідженні енеоліту (трипільська культура) та доби бронзи (курганна археологія). Остання розвивалася переважно за рахунок досліджень на новобудовах. Поновився процес виділення археологічних культур — Усатівської (О. Ф. Лагодовська) та Білогрудівської (П. Курінний), хоча енеоліт та бронзовий вік у Степу все ще сприймався як одна «мідяно-брондзова доба». Важливо, що від того часу ставиться питання про «власну школу» дослідників первісної доби (І. Левицький, О. Лагодовська, М. Макаревич та ін.), створену С. С. Гамченком (1860—1934) — віце-президентом та головою Археологічного відділу ВУАК (Курінний, 1970, с. 105).

Становлення київських шкіл дослідників енеоліту та бронзової доби після Великого терору 30-х та Другої світової війни відбувалося вже в повоєнний час, коли відновлений, після евакуації 1941—1944 рр. до Уфи, відділ первісної археології виявився єдиним у штатному розкладі ІА АН УРСР (див. витяг з наказу).

ВИТЯГ з НАКАЗУ № 1
ПО ІНСТИТУТУ АРХЕОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР
6 липня 1944 р. м. К и ї в .
параграф 3.
Вважати з 1/УІІ б.р. на роботі в Інституті археології
Академії Наук УРСР т. т.:
1. СЛАВІН Л. М. в. о. Директора Інституту
Археології зі ставкою 2000 крб.
2. ЛАГОДОВСЬКА О. Ф. Зав. Відділом археології
Первісної доби /в дальн.
Затвердженням по Президії/
зі ставкою .............................. 1700 крб.
3. ДМИРОВ Л. Д. Ст. наук. співробітник зі ставкою 1500 “
4. БЛІФЕЛЬД Д. І. Ст. наук. співробітник “ “ 1500 “
5. САМОЙЛОВСЬКИЙ І. М. в.о. ст. наукового роб. “ “ 700 “
6. ГОНЧАРОВ В. К. в.о. ст. наук. робітн. “ “ 700 “
7. ПОКРОВСЬКА Є. Ф. мол. наук. співробітник “ “ 500 “
8. МАХНО Є. В. мол. наук. -“- “ “ 500 “
9. СИБІЛЕВА-ОДИНЦОВА С. М. мол. наук. співро. “ “ 500 “
10. ШИЛІНА Л. С. мол. наук. співробітник “ “ 500 “
11. КУЗНЕЦОВА С. М. “ “ “ “ “ 500 “
12. ДЗБАНОВСЬКИЙ Е. О. “ “ “ Зав.
бібліотекою та архівом “ “ 450 “
13. АДОЕВЦЕВА О. І. Bбиральниця 115 “

Дирек. Інституту Археології
Академії Наук УРСР –
Член-Кореспондент / СЛАВІН /
П е в н е : Секретар Інституту Археології
АН УРСР
лд-13 підпис /Л. Гродська /

Поступово до складу відділу вливалися ті, хто вижив після сталінських репресій та Другої світової війни (В. Даниленко, А. Добровольський, О. Лагодовська, М. Макаревич, М. Рудинський). Відтоді відділ послідовно очолювали видатні вчені: к. і. н. О. Ф. Лагодовська (1944—1949), к. і. н. В. М. Даниленко (1949—1953), к. і. н. А. В. Добровольський (1953—1956), д. і. н. М. Я. Рудинський (1956—1958), чл.-кор. АН УРСР С. М. Бібіков (1958—1968), д. і. н. Д.Я. Телегін (1968—1973). Більшість з них переймалася як проблематикою кам’яної доби, так і енеоліту — бронзи. В 40-і — 50-ті рр. ще не усталилася практика вузької спеціалізації дослідників, що стала помітнішою в 60-ті рр. ХХ ст.

Створення 01.10.1944 р. кафедри археології на історичному факультеті КДУ ім. Т. Шевченка відкрило шлях до нашої науки генерації молодих талановитих дослідників діб міді та бронзи (С. С. Березанська, В. Г. Збенович, В. О. Круц, Т. Г. Мовша, О. В. Цвек; О. Г. Шапошникова, І. М. Шарафутдінова, М. М. Шмаглій та ін.). Через аспірантуру прийшов у відділ Д. Я. Телєгін. Більшість з них вже виходили на вужчу спеціалізацію в межах енеоліту та бронзового віку.

Великим є внесок співробітників відділу у дослідженні пам’яток в зоні спорудження та підтоплення Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, починаючи з плідних робіт у Надпоріжжі в перші повоєнні роки. Тоді проявив себе на повну силу розвідницький талант О. В. Бодянського (1926—1992). В його доробку лишилися відкриття знаних поховальних та поселенських комплексів практично всіх археологічних культур V—ІІ тис. до н. е. в Надпоріжжі та на Нижньому Дніпрі. У 50-ті рр. розгорнулися масштабні роботи в зоні спорудження та підтоплення Каховської, а далі — Кременчуцької, Канівської та Київської ГЕС. Серед найважливіших досліджень цього циклу розкопки багатошарового Михайлівського укріпленого поселення — опорної пам’ятки енеоліту – ранньої бронзи Степу (Лагодовська, Шапошникова, Макаревич, 1962; Коробкова, Шапошникова, 2005). Розкопки епонімних поселень Рогачик та Бабине ІІІ стали базовими для виділення відповідних археологічних культур (Березанська, 1961; Братченко, 1977; Спіцина, 2002).

У діяльності відділу від часів його створення велика увага приділяється справі вивчення культурної спільноти Кукутень-Трипілля. Біля витоків Київської школи дослідників Трипілля, що сформувалася у повоєнний час, стояв С. М. Бібіков (1908—1989). Його входження у проблематику енеоліту розпочалося з розкопок ранньотрипільського поселення Лука-Врублевецька на Середньому Дністрі, виданих у вигляді монографії (1953), захищеної як докторська дисертація. Очоливши 1955 р. ІА АН УРСР, а з часом і відділ первісної археології, науковець активно посприяв проведенню нових розкопок та cтановленню генерації провідних дослідників Трипілля (В. Г. Збенович, В. О. Круц, О. В. Цвек, М. М. Шмаглій). С. М. Бібіков також розробив принципи палеоекономічного моделювання в археології, які успішно застосовував і для інтерпретації матеріалів розкопок трипільських поселень. Він же висловив припущення щодо орного землеробства та скотарсько-землеробського характеру господарства трипільських племен. Ветераном трипільської археології відчував себе М. Л. Макаревич (1901—1988), який працював у відділі з 1937 по 1971 р., беручі участь у розкопках таких відомих поселень як Коломийщина, Городськ, Гренівка, Сабатинівка, Стіна.

Ще у рамках відділу первісної археології В. М. Даниленко написав і видав узагальнюючу монографію «Энеолит Украины» (К., 1974), а С. С. Березанська, С. М. Бібіков, С. Н. Братченко, Ю. М. Захарук, В. Г. Збенович, В. О. Круц, Т. Г. Мовша, Д. Я. Телєгін, О. Г. Шапошникова, М. М. Шмаглій склали кістяк авторського колективу розділів «Мідний вік» та «Епоха бронзи» у томі «Первісна археологія» тритомника «Археологія Української РСР» (К., 1971). Помітними подіями в житті відділу, напередодні його реорганізації, та археології загалом стали монографії: Д. Я. Телєгін «Середньостогівська культура» (К., 1973); В. Г. Збенович «Поздне-трипольские племена Северного Причерноморья» (К., 1974); С. С. Березанська «Средний период бронзового века в Северной Украине» (К., 1972). У виданій раніше брошурі С. С. Березанської «Бронзовий вік на Україні» (К., 1964) подано загальну характеристику та оригінальну періодизацію цієї доби.

Розгортання від 60-х рр. археологічних розкопок в зонах меліоративного будівництва зумовило істотне кількісне розширення штатного складу ІА АН УРСР та спроби удосконалити його організацію. Так, впродовж 1974-1997 рр. функціонувала дворівнева структура в межах ІА АН УРСР (НАНУ), коли створено відділення первісної археології у складі двох відділів (археології кам’яного віку та археології енеоліту та бронзового віку). Від 1989 р. відділення переінакшили на відділ, а відділи – на сектори. З огляду на кількісну перевагу дослідників доби палеометалів керівник відділення (відділу) первісної археології очолював і відділ (сектор) археології енеоліту – бронзового віку, що стало традицією. Впродовж 1974—1989 рр. відділення та відділ очолював директор ІА АН УРСР (1973-1986 рр.), чл.-кор. АН УРСР І. І. Артеменко; у 1989-1992 рр. — к. і. н. І. Т. Черняков, а в 1992-1997 рр. — к. і. н. В. В. Отрощенко. Восени 1997 р. мала місце нова структурна перебудова ІА НАНУ, що скасувала проміжну об’єднавчу надбудову над тепер вже самостійними та самодостатніми відділами археології кам’яного віку та археології енеоліту — бронзового віку. Відтоді останнім керує д.і.н., проф. В. В. Отрощенко.

У 70-ті — 80-ті рр. ХХ ст. до складу відділу влилися О. С. Бєляєв, С. Н. Братченко, В. І. Клочко, Л. Г. Ковальова, Т. Г. Мовша, А. Л. Нечитайло, В. В. Отрощенко, С. М. Рижов, Н. Г. Салій, М. М. Чередниченко, І. Т. Черняков та ін. До складу відділу періодично включали колектив Миколаївської новобудовної експедиції (В. М. Фоменко, В. М. Клюшенцев, Н. Д. Довженко, О. М. Балушкін, В. Ф. Єлисеєв).

Вагомим напрямком роботи відділу лишалося дослідження пам’яток, виділення та вивчення нових археологічних культур Лісостепу та Полісся доби бронзи. Його підтримав особистою участю в процесі І. І. Артеменко. Проте, чільним науковцем тут лишалася д. і. н. С. С. Березанська. Від дисертаційного дослідження зольників білогрудівської культури дослідниця перейшла до системного вивчення тшинецької (східнотшинецької) культури, яка з часом набула статусу тшинецько-комарівської культурної спільноти, а нині — тшинецького культурного кола. Далі мало місце виділення, спільно з М. М. Бондарем, поселень типу Ісківщина з ознаками взаємодії катакомбного та середньодніпровського населення, виділення пам’яток мар’янівського, сосницького та лебедівського типів, які з часом стали розглядатися як окремі археологічні культури. 1977 року С. С. Березанська захищає докторську дисертацію «Північна Україна за доби бронзи» Знаковою подією в українській археології стало виділення нею культури багатоваликової кераміки (1961), що відкрило шлях для істотного доповнення усталеної періодизації доби бронзи, запропонованої В. О. Городцовим. Цикл монографій С. С. Березанської (1972, 1974, 1982, 1990) та колективні монографії (1986, 1994) утвердили позиції Київської школи дослідників бронзової доби в європейській археології. Увінчали польову та наукову працю дослідниці cпільні з Б. І. Лобаєм та В. І. Клочком розкопки та колективні публікації Гордіївського могильника – елітної поховальної пам’ятки білогрудівської культури (1998, 2011). С. С. Березанську можна вважати фундатором Київської школи дослідників бронзової доби в Україні. Під її безпосереднім керівництвом чи в ареалі її впливу відбулося становлення двох д. і. н. (В. І. Клочко, С. М. Санжаров) та шести к. і. н. (О. С. Бєляєв, Я. П. Гершкович, Т. Ю. Гошко, С. М. Ляшко, Г. М. Тощев, Т. О. Шаповалов). Однією з питомих ознак цієї школи є орієнтація на європейську археологію та розробка західних векторів зв’язків давнього населення України. Нині в цьому ж напрямку, але з власним баченням проблематики, плідно працюють К. П. Бунятян, С. Д. Лисенко, С. С. Лисенко.

Чл.-кор. АН УРСР І. І. Артеменко (1924—1989) також вивчав культури доби бронзи Лісостепу та Полісся, матеріали яких лягли в основу його докторської дисертації (1978). Бачення дослідником цієї проблематики висвітлене у розділах тому «Археология СССР. Эпоха бронзы лесной зоны» (Москва, 1987), де, серед іншого, ним виділена сосницька культура.

Створення відділу археології енеоліту-бронзового віку посприяло збиранню в його структурі практично всіх провідних на той час дослідників спільноти Кукутень-Трипілля (В. Г. Збенович, В. О. Круц, О. В. Цвек, М. М. Шмаглій). Завершив цей процес перехід з Історичного музею до ІА АН УРСР та відділу к. і. н. Т. Г. Мовші. Перед дослідниками Трипілля на початку 70-х рр. ХХ ст. постав феномен поселень-гігантів з нагальною необхідністю розробки методик їхньої фіксації та розкопок. Ця тематика швидко стає пріоритетною в Інституті й цікавою для світової археології загалом. Планову тему з дослідження поселень-гігантів та Трипільську експедицію очолює 1981 року І. І. Артеменко, який розподілив найперспективніші для розкопок об’єкти серед найдосвідченіших польовиків.

Утім, к. і. н. М. М. Шмаглій розпочав дослідження поселення-гіганта Майданецьке (площа понад 275га) на чолі Трипільської комплексної експедиції ще в 1972 р. На розкопках Майданецького, що тривали з перервами до 1989 р., було розкрито до 50-ти об’єктів. М. М. Шмаглій зібрав групу однодумців (Н. Б. Бурдо, К. В. Зіньковський, М. Ю. Відейко), які розробили дві гостро дискусійні гіпотези: щодо трипільських протоміст та вертикальнї (двоповерхової) забудови поселень-гігантів. Результатом цих масштабних досліджень стала низка монографій: Шмаглій М. М. «Великі трипільські поселення і проблема ранніх форм урбанізації», К., 2001; Відейко М. Ю. «Трипільські протоміста. Історія досліджень», К., 2002; Шмаглий Н.М., Видейко М.Ю. «Майданецкое — трипольский протогород» // Stratum plus, 2001—2002, N 2 та ін.

Розкопки найбільшого поселення-гіганта Тальянки (площа 450га) очолив від 1981 р. к. і. н. В. О. Круц. Спочатку він керував Тальянківським загоном Трипільської експедиції, а потім нею загалом. На Тальянках у різні роки працювали співробітники та аспіранти відділу: В. Г. Збенович, С. М. Рижов, В. О. Шумова, С.І. Круц, О. Г. Корвін-Піотровський, А.В. Ніколова, О. В. Дяченко, Д.К. Чорновіл, Е.В. Овчинников, Є. Пічкур, Л. Шатіло. Від 2001 р. дослідження поселення фінансуються з Великої Британії та США, а звіти розкопок регулярно видаються у формі колективних монографій та збірок статей (К., 2001; К., 2005; К., 2008; К., 2008; К., 2009; К., 2010; Oxford, 2012). За 30 років досліджень на Тальянках розкопано близько 50-ти об’єктів, проведено 2 польові семінари (1990, 1991) та 4 міжнародні наукові конференції (1993, 2003, 2008, 2011).

Свою нішу в дослідженні Трипілля зайняла к. і. н. О. В. Цвек, що розкопувала поселення Веселий Кут, Онопріївна та ін., зосередивши довкола себе колектив сподвижників (І. І. Мовчан, Е. В. Овчинников, Г. Шиянова). З часом, О. В. Цвек монографічно дослідила гончарне виробництво племен трипільської спільноти (К., 2004) та виділила східнотрипільську культуру в системі пам’яток спільноти Кукутень-Трипілля (Цвек О. В. «Поселення східнотрипільської культури», К., 2006).

Т. Г. Мовша, учениця Т. С. Пассек, у 1981—1984 рр. проводила дослідження на поселеннях-гігантах Добровди та Косенівка — найпізнішому серед інших гігантів. В її загонах працювали О. Г. Корвін-Піотровський, В. А. Колесникова, О. Якубенко, Т. Бузян. На жаль, велика наукова спадщина дослідниці досі лишається не виданою.

В. Г. Збенович, провівши розкопки найдавнішого на теренах нашої держави поселення Бернашівка на Середньому Дністрі (1972—1975 рр.), зосередив увагу на проблемі походження Трипілля. Видавши монографію з матеріалами розкопок Бернашівки (К., 1980), В. Г. Збенович успішно захищає докторську дисертацію «Ранній етап трипільської культури на теренах України» та друкує за нею монографію (К., 1989). Київська школа знавців Трипілля стає провідною.

Помітних успіхів досягли співробітники відділу у вивченні доволі широкого спектру археологічних культур епох міді та бронзи в Степу. Цьому процесу великою мірою посприяли розвідки та розкопки в зоні штучних «морів» Дніпровського каскаду, а особливо — масштабні дослідження курганних полів та ансамблів у зонах меліорації практично в усіх куточках Українського Степу впродовж 60—80-х рр. ХХ ст. У відділі працювали від початку чи перейшли до нього пізніше зі своїми матеріалами начальники великих новобудовних експедицій О. Г. Шапошникова, М. М. Шмаглій, С. Н. Братченко, М. М. Чередниченко, І. Т. Черняков, В. В. Отрощенко, В. М. Фоменко, Ю. Я. Рассамакін. На новобудовах працювали практично всі співробітники відділу. Результати потужного вливання до наукового обігу якісного нового матеріалу не примусили на себе довго чекати.

Між першим та другим (російськомовним) виданням «Археології Української РСР» (К., 1985) минуло лише 14 років, але тексти стосовно доби бронзи Степу довелося переписувати наново. Серед авторів з відділу — І. І. Артеменко, С. С. Березанська, С. Н. Братченко, В. Г. Збенович, В. О. Круц, Т. Г. Мовша, В. В. Отрощенко, М. М. Чередниченко, І.М. Шарафутдінова. На археологічній мапі України з’явилися нові культури та типи пам’яток, зокрема: харківсько-воронезька, донецька, дніпро-азовська, інгульська культури катакомбної спільноти, культура багатоваликової кераміки, східнотшинецька, сабатинівська та білозерська культури, пам’ятки мар’янівського та лебедівського типів, кам’янсько-лівенцівська група пам’яток. За дражливою для традиціоналістів строкатістю назв вимальовувалися нові концептуальні підходи до розуміння бронзової доби на теренах України, істотно відмінні від «загальноприйнятих» побудов сусідів. Поглиблену характеристику новітніх культурогенетичних напрацювань надала колективна монографія С. С. Березанської, В. В. Отрощенка, М. М. Чередниченка та І.М. Шарафутдінової «Культуры эпохи бронзы на территории Украины» (К., 1986). З її виходом остаточно утвердилась у науці культура багатоваликової кераміки. Особливо запеклі дискусії довелося витримати творцям сабатинівської культури (І.М. Шарафутдінова, І.Т. Черняков, пізніше — Я.П. Гершкович). Була виокремлена також Білозерська культура (В. В. Отрощенко, І.Т. Черняков, В.П. Ванчугов).

Доба незалежностi внесла істотні корективи в роботу відділу. Швидко припиняється бюджетне фінансування тематичних розкопок, зокрема, знаменитих поселень-гігантів. Істотно зменшуються обсяги досліджень в зонах новобудов. Звільнений від польової та звітної роботи час співробітники відділу використовують для аналітики, написання статей, публікацій, монографій та дисертаційних досліджень. Відкриття кордонів та інформаційна революція зробили доступнішими для вітчизняних науковців досягнень світової науки. Система міжнародних грантів відроджує практику тематичних розкопок, зокрема, тих-таки поселень-гігантів (Тальянки, Небелівка). На порядок зростає публікаційна активність науковців.

Відбувається зміна поколінь. Виходять на пенсію генерації науковців 40-50-х рр., утверджують свої позиції представники 80-90-х. До відділу приходять Я. П. Гершкович, Н. С. Котова, а згодом — кращі співробітники розформованого відділу теорії та методики археології (К. П. Бунятян, А. В. Ніколова, С. Ж. Пустовалов, Л. А. Черних), Е. В. Овчинников зі Саратовського університету та вихованці київських вишів С.Д. та С. С. Лисенки. В новому тисячолітті відділ поповнили аспіранти відділу Л. А.Спіцина, В. Б. Панковський, пошукач Д. К. Чорновіл. вихованці магістерської програми «Археологія та давня історія України» НаУКМА С. М. Разумов, О. В. Дяченко, Л. А. Шатіло, В. С. Рудь. З розформованого відділу охоронних досліджень переведені Н. М. Данилко та Н.П. Шевченко, а з колишнього відділу фізико-хімічних методів археології — Т. Ю. Гошко.

Впродовж 90-х рр. провідні співробітники відділу активно працювали над розділами узагальнюючих колективних праць. Н. С. Котова («Неоліт»), В. О. Круц та Ю. Я. Рассамакін («Енеоліт»), С. С. Березанська та В. В. Отрощенко («Доба бронзи») стали авторами першого тому «Давньої історії України» (К., 1997). В. В. Отрощенко написав перший розділ «Етнічної історії давньої України» (К., 2000). К. П. Бунятян та В. В. Отрощенко — серед авторів найінформативнішого в державі курсу лекцій «Археологія України» (К., 2005).

Розробка неолітичної та нео-енеолітичної проблематики активізується з працевлаштуванням у відділі к. і. н. Н. С. Котової (1990 р.). Нею проводяться розкопки відомих поселень (Кам’яна Могила-1, Роздольне, Семенівка та ін.), розробляються питання культурогенези, доместикації тварин, неолітизації Степу. За її авторства виходить серія монографій (Луцьк, 1994; Луганськ, 2006; Oxford, 2008), зокрема, гостро дискусійна «Неолитизация Украины» (Луганськ, 2002). У 2010 р. Н.С. Котова захищає докторську дисертацію “Культурно-історичні процеси у Північному Причорномор’ї в VI—V тис. до н. е.”.

К. і. н. Ю. Я. Рассамакін та к. і. н. А. В. Ніколова нині є провідними дослідниками поховальних комплексів енеоліту та доби ранньої бронзи Надчорноморщини. Ю.Я. Рассамакін pозробив нову систему культур степового енеоліту: скелянська, стогівська, квітянська, дереївська. Він же є автором двотомника «Die nordpontische Steppe in der Kupferzeit (Gräber aus der Mitte des 5. Jt.–Ende des 4. Jt. v. Chr.)» (Berlin, 2004).

А. Л. Нечитайло (1935—2008) також займалася проблематикою степового енеоліту, виділенням новоданилівської культури, що й відбилося в розділах колективної монографії (К., 2001). Велику увагу приділяла вивченню контактів населення України з племенами Кавказу за палеометалів, що вилилося в монографію (1992), а потім і докторську дисертацію «Динаміка історичних зв’язків населення Степової України та Північного Кавказу» (1994).

В. І. Клочко послідовно розробляє питання озброєння та військової справи населення України від неоліту до початкового періоду раннього залізного віку. Ці дослідження вилилися спочатку в кандидатську (1987), а потім і докторську (2003) дисертації та монографії (Poznań, 1993; Poznań, 2001; К, 2006).

М. Ю. Відейко виконав у відділі й успішно захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук «Етносоціальні трансформації у Центральній та Південно-Східній Європі V—ІV тис. до н.е.» (2016).

С. Ж. Пустовалов виконав у відділі й успішно захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук «Соціальний лад катакомбного суспільства Північного Причорномор’я» (2015).

Я. П. Гершкович видав ґрунтовну монографію «Суботівське городище», рекомендовану відділом до захисту на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук. Успішний захист її мав місце в жовтні 2017 р.

Катакомбна проблематика послідовно розроблялася О. Г Шапошниковою, С. Н. Братченком, а нині С. Ж. Пустоваловим та Л. А. Черних. Нульові роки ХХІ ст. стали найпліднішими у творчій біографії к. і. н. С. Н. Братченка (1936—2011) — яскравого представника української археології ХХ ст. — керівника Сіверсько-Донецької новобудовної експедиції. Особливу увагу дослідник приділяв Донецькій катакомбній культурі, що вилилося в монографію (Луганськ, 2001). р. Провів розкопки Левенцівської фортеці в дельті Дону та виділив кам’янсько-левенцівський тип пам’яток (1986; 2006; 2012). Він же переконливо розпочав процес переусвідомлення культури багатоваликової кераміки як бабинської культури (1977).

В. В. Отрощенко впродовж 90-х рр. розробив концепцію походження та етапів розвитку культур зрубної спільноти (покровсько-мосоловської та бережнівсько-маївської) та захистив докторську дисертацію «Історія племен зрубної спільності» (2002). Є доконаним стратиграфістом, що засвідчує його монографія (К., 2001).

Прихід до відділу С. Н. Братченка, М. М. Чередниченка, В. В. Отрощенка змістив на південний схід фокус досліджень степових старожитностей доби бронзи та увагу до східного вектору зв’язків населення доби бронзи з теренів України. На передній план, крім суто наукових розробок, виходить проблема виховання наукових кадрів на сході нашої держави. Впродовж останніх 25-ти років захистили кандидатські дисертації С. М. Санжаров, Р. О. Литвиненко, В. В. Циміданов, Ю. М. Бровендер, А. М. Усачук, С. М. Разумов, В. Б. Панковський. Вже в ХХІ ст. С. М. Санжаров, Р. О. Литвиненко та Ю. М. Бровендер захистили докторські дисертації. 2004 року створено Східноукраїнську філію ІА НАНУ (координатор — В. В. Отрощенко). Таким чином, постала нова школа дослідників бронзової доби в Україні.

Співробітники відділу є лауреатами Державної премії УРСР (України) в галузі науки та техніки: С. С. Березанська, С. М. Бібіков, О. Г. Шапошникова у складі авторського колективу «Археології Української РСР» (1977 р.); І. І. Артеменко — за участь у написанні «Історії Української РСР» (1980); В. О. Круц та В. В. Отрощенко у складі авторського колективу «Давньої історії України» (2002). Слід зазначити, що в підготовці названих колективних монографій брало участь набагато ширше коло авторів з відділу (Т. Г. Мовша, Ю.М. Захарук, В. Г. Збенович, В. О. Круц, М. М. Шмаглій, С. Н. Братченко, М. М. Чередниченко, І. М. Шарафутдінова, С. І. Круц, Н. С. Котова, Ю. Я. Рассамакін), але регламент присудження державних премій жорстко обмежує коло нагороджених. Це ж стосується К. П. Бунятян, М. Ю. Відейка, Я. П. Гершковича, В. І. Клочка, Н. С. Котової, А. Л. Нечитайло, А. В. Ніколової, В. В. Отрощенка, С. Ж. Пустовалова, Л. А. Черних, І. Т. Чернякова, які є серед авторів першого тому академічного видання «Історія української культури» (К., 2001), удостоєного Державної премії України в галузі науки та техніки за 2016 р.

Міжнародна співпраця. Після демонтажу «залізної завіси» та здобуття незалежності співробітники відділу нарешті отримали змогу активно підключитися до міжнародної співпраці з археологами Європи, Азії та Північної Америки. Обмін науковими відрядженнями, участь у спільних експедиціях, польових семінарах та міжнародних конференціях стали повсякденною реальністю. Помітне число співробітників відділу скористалися можливостями тривалого стажування за кордоном. Слід виокремити стипендіата фонду А. імені фон Гумбольдта (ФРН) Ю.Я. Рассамакіна, стипендіатів фонду імені Д. Фулбрайта (О. В. Дяченко, Я. П. Гершкович, Ю. Я. Рассамакін).

Наукова результативність співробітників відділу помічена за кордоном. В. І. Клочко та Ю. Я. Рассамакін обрані членами-кореспондентами Німецького Археологічного Інституту (Берлін, Німеччина). В. І. Клочко є професором Гданського університету. Ю. Я. Рассамакін є також членом-кореспондентом Центру вивчення археології Чорноморського регіону Інституту доісторичної археології університету Мартіна Лютера (Галлє-Віттенберг, Німеччина), а з 1998 р. — членом Європейської Асоціації Археологів, де в 2001-2003 входив до Номінаційного комітету цієї міжнародної установи. Котова Н.С. та Л.А.Спіцина в рамках дослідницьких проектів Наукового фонду Швейцарської Конфедерації співпрацюють з Бернським університетом рослин. Співробітники відділу входять до редакційних рад та колегій знаних зарубіжних археологічних видань: “Eurasia Antiqua” (Берлін, ФРН), “Stratum plus” (Кишинів, Республіка Молдова), “Baltic-Pontic Studies” та „Archaeologia Bemaris” (Познань, Польща), «Российский археологический ежегодник» (Санкт-Петербург, Росія). Спільний англомовний видавничий проект “Baltic-Pontic Studies” між Університетом ім. А. Міцкевича у Познані та ІА НАНУ триває від 1992 р. (координатори — проф. А. Кошко та д. і. н. В. Клочко). На сьогодні видано 21 том.

Нині відділ нараховує 17 осіб, лишаючись найбільшим науковим підрозділом ІА НАНУ. Серед них: д. і. н. проф. Отрощенко В. В.; пров. н. с., д. і. н. Котова Н. С.; ст. н. с., д. і. н. Гершкович Я. П., 4 ст. н. с. (Лисенко С. Д., Рассамакін Ю. Я., Черних Л. А., Овчинников Е. В.); 4 н. с., к. і. н. (Дяченко О. В., Лисенко С. С., Панковський В. Б., Спіцина Л. А.); 1 н. с. (Фоменко В. М.), 4 м. н. с. (Чорновіл Д. К., Данилко Н. М. — вчений секретар відділу, к. і. н. Шатіло Л. А., Рудь В. С.). До відділу тематично прикріплений вч. секр. ІА НАНУ, к. і. н., ст. н. с. Корвін-Піотровський О. Г. З відділом співпрацюють на громадських засадах: 2 д. і. н., пр. н. с. (Відейко М. Ю., Пустовалов С. Ж.), 4 ст. н. с., к. і. н. (Цвек О. В., Шарафутдінова І. М, Гошко Т. Ю., Ніколова А. В.). Від 02.01.2018 р. відділ поповнив м. н. с. І. Радомський.

Від 01.01.2017 р. Відділ у повному складі приступив до виконання НДР «Культурогенез в енеоліті — бронзовому віці на теренах України». Термін її виконання: 01 січня 2017 р. — 31 грудня 2021 р. Науковий керівник теми д.і.н., проф. Отрощенко В. В., державний реєстраційний № ...U00....).

Отрощенко В. В.

ЛІТЕРАТУРА
Артеменко И. И. Отдел археологии эпохи энеолита и бронзы // 50 лет Институту археологии АН УССР. — К., 1984. — С. 34—40.
Отрощенко В. В., Смирнов С. В. Відділ первісної археології // 60 років Інституту археології НАН України. — К., 1994. — С. 23—34.
Отрощенко В. В. Проблема формування наукових шкіл на прикладі Відділу археології енеоліту та бронзового віку ІА АН УРСР / НАНУ // Наукові студії / Історико-краєзнавчий музей м. Винники. — 2013. — Вип. 6. — Львів—Винники, 2013. — С. 3—12.
Отрощенко В. В. Відділ археології енеоліту — бронзового віку // Інститут археології Національної академії наук України. 1918—2014. — К.: ВД «АДЕФ-Україна», 2015. — С. 110—125.

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-05-30

Миколаївська (Інгульська) експедиція

Трипільська експедиція

Небелівська експедиція

Майданецька експедиція

Західноукраїнська трипільська експедиція

Приазовська експедиція

	Меджибізька трипільська експедиція
	Східноподільська археологічна експедиція

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-05-30

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-02-11

Отрощенко Віталій Васильович, д. і. н., завідувач відділу
E-mail: 

Котова Надія Сергіївна, д. і. н., пров. н. с.
E-mail: 

Корвін-Піотровський Олексій Генріхович, к. і. н., ст. н. с.
E-mail: 

Лисенко Сергій Дмитрович, к. і. н., ст. н. с.
E-mail:

Овчинников Едуард Вікторович, к. і. н., ст. н. с.
E-mail: 

Рассамакін Юрій Якович, к. і. н., ст. н. с.
E-mail: 

Черних Людмила Андріївна, к. і. н., ст. н. с.
E-mail: 

Дяченко Олександр Вікторович, к. і. н., н. с.
E-mail:

Корохіна Анастасія Вікторівна, к.і.н., н.с.
E-mail:

Лисенко Світлана Станіславівна, к. і. н., н. с.
E-mail:

Панковський Валентин Борисович, к. і. н., н. с.
E-mail:

Рудь Віталій Сергійович, к. і. н., н. с.
E-mail:

Фоменко Віктор Миколайович, к. і. н., н. с.
E-mail:

Черновол Дмитро Костянтинович, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Шатіло Людмила Олександрівна, к. і. н., н. с.
E-mail:

Данилко Наталія Михайлівна, м. н. с., учений секретар відділу
E-mail:

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-02-10

Відділ археології енеоліту — бронзової доби

Завідувач відділу: Отрощенко Віталій Васильович

Учений секретар: Данилко Наталія Михайлівна

Напрямки досліджень

Теми НДР

Дослідницькі програми

Експедиції

Співробітники

Історія

Контакти

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2016-11-15

Віталій Васильович Отрощенко   Доктор історичних наук, професор, завідувач відділу Відділ археології енеоліту — бронзової доби пр-т Володимира Івасюка, 12 Київ - 04210 13 поверх, кімната 1301 E-mail:  ORCID: 0000-0001-5707-8384

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2016-11-15

Надія Сергіївна Котова   Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Відділ археології енеоліту — бронзової доби пр-т Володимира Івасюка, 12 Київ - 04210 13 поверх, кімната 1302 E-mail:  ORCID: 0000-0002-8197-7782