ulychi1Проект археологічного дослідження старожитностей уличів на території Побужжя. Дослідження відновлено Інститутом археології НАН України спільно з Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм. Середньовічні пам’ятки цієї людності тривалий час досліджувалися к. і. н. Павлом Івановичем Хавлюком, доцентом Вінницького педагогічного інституту ім. М. Островського. За десятиліття роботи ним накопичена солідна база археологічної інформації, яка потребує опрацювання, упорядкування та доповнення сучасними дослідженнями.

Проект реалізується Археологічною експедицією ІА НАН України «Уличі». Начальник експедиції — к. і. н. Ольга Манігда, науковий співробітник Інституту археології НАН України. З боку Вінницького обласного краєзнавчого музею співвиконавцем та координатором проекту є к. і. н. Ольга Грабовська — завідувач науково-дослідного сектору археології Відділу охорони пам’яток історії та культури Вінницького обласного краєзнавчого музею. Науковим консультантом проекту є Михайло Потупчик — завідувач сектору охорони культурної спадщини Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації.

У грудні 2018 року Археологічна експедиція «Уличі» розпочала роботу на території Калинівського району Вінницької області з верифікації та локалізації пам’яток, а також з упорядкування археологічних колекцій та архіву з розкопок та розвідувальних досліджень пам’яток уличів. Матеріали зберігаються у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею. Авторами проекту заплановано створення археологічної карти ареалу існування уличів; проведення археологічних досліджень, у тому числі неінвазивними методами; підготовку необхідної наукової документації для ведення пам’яткоохоронної діяльності відповідними службами. Розробляється система моніторингу стану археологічних пам’яток. Усі аналітичні завдання реалізуються за допомогою створення археологічної геоінформаційної системи «Уличі. Археологічна карта».

Проект «Уличі. Археологічна карта» реалізується за технічного та методичного сприяння Архітектурно-археологічної експедиції ІА НАН України. За роки роботи Архітектурно-археологічної експедиції к. і. н. Ольгою Манігдою напрацьована комплексна методика досліджень у галузі просторової археології, що дає можливість упевнено застосовувати цей підхід для дослідження поселенських пам’яток різних регіонів України.

ulychi2

ulychi3


У грудні 2018 року в межах проекту "Уличі. Археологічна карта" Археологічна експедиція "Уличі" розпочала роботу на території Калинівського району Вінницької області з верифікації та локалізації пам’яток, а також з упорядкування археологічних колекцій та архіву з розкопок та розвідувальних досліджень пам’яток уличів. Матеріали зберігаються у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею. Авторами проекту заплановано створення археологічної карти ареалу існування уличів; проведення археологічних досліджень, у тому числі неінвазивними методами; підготовку необхідної наукової документації для ведення пам’яткоохоронної діяльності відповідними службами. Розробляється система моніторингу стану археологічних пам’яток. Усі аналітичні завдання реалізуються за допомогою створення археологічної геоінформаційної системи «Уличі. Археологічна карта».

Начальник експедиції — к. і. н. Ольга Манігда, науковий співробітник Інституту археології НАН України.

ulychi1

ulychi2

ulychi3

 


Археологічний проект розроблений і розпочатий у 2017 р. співробітниками відділу археології Києва ІА НАНУ спільно з колегами з відділу давньоруської та середньовічної археології.

 06  03  05 1 04

Проект розрахований на планові дослідження унікального для України археологічного комплексу, який є матеріальним свідченням зв’язків середньовічної Русі-України з балтським населенням.

Комплекс складається з балтського могильника «Острів» та середньовічного городища і прилеглого до нього селища в урочищі Старі Сухоліси (приналежність останніх до балтських етнічних груп ще належить встановити).

Могильник Острів знаходиться у Рокитнянському районі Київської області, на правому березі р. Рось та займає площу близько 10 га. Він був виявлений у 2017 р. у ході розвідувальних робіт. На сьогоднішній день вивчено 24 поховання, виявлені артефакти, характерні для культури західних балтів - фібули, браслети, предмети озброєння.

Городище в урочищі Старі Сухоліси розташоване 500 м. північніше могильника, на протилежному березі р. Рось, неподалік від с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області. Площа городища складає близько одного гектару, збереглися потужні оборонні вали та залишки рову. Відноситься до т. зв. «болотних городищ», розташованих у заплавах рік, що не дуже характерно для давньоруської фортифікації, хоча у зоні Полісся відомі і такі городища. З напільної сторони до городища примикає неукріплене поселення. Городище відомо за розвідувальними роботами М. П. Кучери та Р. С. Орлова, але розкопки ані на території городища, ані на території поселення не проводилися.

Городище Бушеве розташоване в 20 км нижче за течєю ріки Рось, біля с. Бушеве Рокитнянського району. З огляду на місце розташування та будову його дослідження є частиною дослідницького проекту. До 1946 р. с. Бушево мало назву «Прусси» що опосередковано може свідчити про обставини його виникнення та функціонування. Площа городища близько п'яти гектарів, збереглися потужні оборонні споруди. Так само належить до «болотних городищ». Поблизу городища відомо кілька сільських поселень давньоруського часу. Городище відоме за обстеженнями М. П. Кучери та Р. С. Орлова. М. П. Кучера здійснив дослідження валу городища.

У рамках реалізації проекту здійснюються археологічні дослідження широкою площею на території могильника, розкопки городища та плануються дослідження сільського поселення у Сухолісах та Бушеве. Крім того, частково проведено сучасну інструментальну геодезичну зйомку та аерофотозйомку обох городищ, селищ та некрополя.

01

02


Учасники проекту «Острів»:

Співробітники Інституту археології НАН України:
к.і.н., с.н.с. Всеволод Івакін
н.с. В’ячеслав Баранов (керівник проекту)
к.і.н., н.с. Олександра Козак
к.і.н., н.с. Ольга Манігда
к.і.н., н. с. Дмитро Бібіков
м.н.с. Артем Борисов
м.н.с. Іван Зоценко
к.і.н., н.с. Володимир Гнера

Співробітники Архітектурно-археологічної експедиції ІА НАН України:
Микола Беленко
Лілія Брацейко
Леонід Горобець
Дмитро Дяченко
Максим Курзенков
Михайло Пелехатий
Андрій Сорокун
Юрій Цимбал

Співробітники ZBSA (Центр балтійської та скандинавської археології):
Prof. Dr. Dr. h.c. Claus von Carnap-Bornheim
Dr. Roman Shiroukhov 


Перші результати дослідження некрополя епохи пізніх вікінгів «Острів» в Україні

 

Ostriv 1sm

Археологічний контекст поховань

Інгумаційні поховання північної орієнтації (на сьогоднішній день - 67 могил) є унікальними завдяки артефактам, представленим, здебільшого, рисами, характерними для балтійських археологічних культур 10-12 ст. н.е., насамперед, для прусів, куршів та скальвів. Серед таких артефактів були виявлені шийні гривні, фібули різних типів, браслети із зооморфними завершеннями, різноманітні ланцюжки, скроневі кільця та каблучки.

Ostriv 1

Фібула із розширеними завершеннями  з поховання некрополя Острів

Ostriv 2

Інвентар поховань некрополя Острів

Серед іншого, на некрополі дослідженні чоловічі поховання зі зброєю – сокирами, списами, сулицями.

Ostriv 3

Інвентар поховань некрополя Острів

В цілому, озброєння, виявлене на некрополі Острів, вказує на переважання воїнів-піхотинців у громаді, яка залишила могильник Острів. Сокири, якими переважно були озброєні чоловіки, являли собою зброю ближнього бою пішого війська.

Ostriv vkl2

Антропологія поховань

Згідно з дослідженнями співробітниці ІА НАН України антрополога Олександри Козак, перші результати морфологічного дослідження скелетних останків продемонстрували, що палеопопуляція з некрополя «Острів» була досить молодою (середній вік померлих - 35 років) з дуже низькою часткою дітей у похованнях. Населення має низький рівень адаптації, що може бути характерним для тих, хто входить у перші хвилі міграції. Те саме можна сказати і про декілька видів фібул типів характерних для західних балтів, які зазвичай мають ознаки ремонту у місцях свого походження, але не тут, не на «Острові». Це також може вказувати на перше покоління балтійських мігрантів.

Ostriv vkl2 in

 

Ostriv vkl3

Методи природничих наук

Для уточнення датування некрополя було проведено низку аналізів методами природничих наук.

Перші дати радіокарбонного датування з «Острова» продемонстрували датування, близьке до балтійських артефактів - 980-1020 рр. (2 поховання) та 1010-1040 (6 поховань). Для порівняння хронологічних особливостей некрополя з аналогіями Балтійського регіону було використано 86 проб з 17-ти могильників Європи: 47 кремацій та 26 інгумацій (у тому числі 9 проб з могил «Острова»). Отримано радіокарбонні дати з восьми різних типів матеріалів: кремованої та неспаленої людської кістки, кінських кісток / зубів, деревного вугілля, текстилю, рогу, шкіри та дерева. Усі згадані дати були отримані в рамках проекту Олександра фон Гумбольдта «Нові методи датування пізнього залізного віку Південного Сходу Балтійського регіону» та пілотного дослідження ZBSA (Центру балтійської та скандинавської археології) та ІА НАН України «Балти та Київська Русь» (2017-2020 рр.). Результати оброблено за допомогою програми OxCal 4.3.

У лабораторії Ляйбніца університету м. Кіль (Німеччина) було відібрано 101 пробу для аналізу AMS 14C (метод прискореної мас-спектрометрії) та 18 для досліджень стабільних ізотопів.

Однією з важливих цілей дослідження було порівняння радіокарбонних дат з кремацій та інгумаційних поховань де були виявлені однакові предмети (фібули) як у Східній Балтії, так і за її межами – на некрополі «Острів». Оскільки кремована кістка виявилася одним із найбільш стабільних матеріалів для датування AMS 14C, вона була використана як орієнтир для порівняльного аналізу з матеріалами з балтських могильників Литви, Латвії та України («Острів»). У більшості випадків закриті комплекси з тими ж фібулами з таких віддалених територій, як Латвія, Литва та Україна, давали синхронні дати, незважаючи на відстань понад 1000 км між цими могильниками, що свідчить про спільність культурних впливів та напрямки поширення мігрантів.

На сьогоднішній день отримані матеріали лабораторних та антропологічних досліджень фахівців з Києва, Кіля, Вільнюса, Риги для подальшого вивчення.

У квітні 2020 р. Інститутом археології НАН України спільно з двома провідними інституціями Німеччини у галузі середньовічної археологогії (ZBSA – Центр балтійської та скандинавської археології, м. Шлезвіг та RGZM – Романо-германський центральний музей, м. Майнц) подано заявку на участь у українсько-німецькій програмі зі створення Центрів наукових інновацій, ініційованій Федеральним міністерством освіти та наукових досліджень Німеччини та Міністерством освіти та науки України.

Партнери – ІА НАН України, ZBSA, RGZM планують створення в Україні «Київського центру східних студій Епохи вікінгів» / «Kyiv Centre for Eastern Viking Age Studies», що діятиме як складова частина у структурі Інституту археології НАН України.


Попередні опубліковані наукові результати проекту 


 

 


Основним напрямком роботи експедиції є дослідження монументальних архітектурних пам’яток на території історичного ядра Києва. Експедиція створена у 1985 р. на чолі з канд. архітектури В. О. Харламовим. Пам’ятки давньоруської архітектури, які досліджувалися співробітниками експедиції у 80-х рр. – Успенський собор Києво-Печерської Лаври, церква Спаса на Берестові, Західний палац ансамблю князівської забудови на Старокиївській горі тощо. З 1996 р. експедицію очолив д. іст. наук Г. Ю. Івакін. Того ж року експедиція завершила архітектурно-археологічне вивчення церкви Успіння Богородиці (Пирогощі) на Подолі. Було повністю відкрито північний фасад храму, за допомогою шурфів з’ясовано глибину фундаментів його північної та східної частин. Було досліджено кілька десятків поховань ХVІІ–ХVІІІ ст., залишки мурованої прибудови ХVІІІ ст. перед північним порталом церкви. Серед знахідок – свинцева табличка з написом з поховання київського бурмистра Івана Сказки 1632 р., понад півсотні монет ХV–ХVІІІ ст., плінфа з відбитком дитячої ніжки.

Ris 2 Під час розкопок на території Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1996–1999 рр. було досліджено два десятки язичницьких поховань, у тому числі два у камерних гробницях із великою кількістю знахідок. Серед них – срібні каблучки, кістяний гребінець з футляром, намисто, срібна фібула, два срібні персні (щитковий і напівсферичний із зерню), бронзова чаша, хрестоподібна накладка і хрест-підвіска. Були з’ясовані деталі планування та архітектурні особливості будівництва Михайлівського Золотоверхого храму (1108–1113 рр). Зокрема, у фундаменті були простежені сліди субструкцій. Обріз фундаменту виступав на апсидах на 0,4–0,5 м, на стінах – на 0,15–0,2 м. Фасади храму прикрашали дворівневі ніші, розташовані на висоті о,3 м від обрізу фундаменту. Апсиди храму не були гранчастими, як вважали до того, а теж прикрашені такими же нішами і напівколонками між ними. В нижній частині стін і ніш подекуди збереглися сліди фрескового розпису. Біля монастирського льоху було знайдено різьблену пірофілітову плиту із зображенням святого вершника ХІ–ХІІ ст. 

Ris 3

До південно-західного кута храму невдовзі після його будівництва було прибудовано невеликий (10,8 х 8,6 м) триапсидний чотиристовпний храм Входу Господнього до Ієрусалиму. На північний схід від Михайлівського храму були досліджені ворота з надбрамною церквою кінця ХІІ ст., з апсидою із східного боку. Розмір споруди – 8,4 х 8,65 м (з апсидою –10,8 м). В її західній, більш товстій, стіні були сходи на другий ярус, до надбрамного храму. Останній прикрашав фресковий розпис і полив’яні плитки, а південний фасад – мозаїчна ікона (?), від якої збереглося компактне скупчення кубиків смальти. Будівля була зруйнована у 1240 р., про що свідчить дуже рідкісна східна монета цього часу, знайдена в шарі руйнації. Під цегляними воротами знайдено сліди дерев’яних воріт ХІІ ст., до яких підходила лінія огорожі монастиря, яка з’явилася у першій чверті ХІІ ст., та сліди такої ж огорожі останньої чверті ХІІ ст., яка підходила до кутів кам’яних воріт з надбрамною церквою. Огорожа складалась із вертикальних напівколод, заглиблених у землю на глибину до 1,5 м. У 1997 р. біля апсид Михайлівського храму під час розкопок було знайдено скарб ХІІІ ст., що складався з 23 гривень київського типу (частина – обрізані та оброблені, із графіті), срібний витий браслет із звірячими голівками на кінцях, 9 стулок золотого браслету чи іншої прикраси (із вставками коштовного каміння і перлинами). двох золотих каблучок (одна – із знаком Рюриковичів), двох золотих сережок київського типу. Під час розкопок знайдено велику кількість монет ХV–ХVІІІ ст., у тому числі празький гріш Вацлава ІV, комплекси ХІV–ХVІ ст. із значною кількістю кераміки і кахлею із зображенням ангела. У храмі та навколо нього виявлено кілька сотень поховань ХVІІ–ХІХ ст., у тому числі понад десяток – у склепах. Довкола храму було досліджено десятки об’єктів як давньоруського часу, так і пізньосередньовічного. Серед них виділяється спалена споруда, в якій було знайдено бронзовий процесійний хрест ХІІ ст. (продукція лімозьких майстрів), із зображенням Розп’яття, прикрашений кольоровими емалями. AAE

У 1997–2000 рр. паралельно провадились і дослідження Успенського собору Києво-Печерської лаври. Під час цих робіт було розкрито ділянку із п’ятьма пірофілітовими саркофагами у південній частині нартексу собору, що містили поховання ХІІ–ХІІІ ст. і, ймовірно, окремі поховання князів Олельковичів ХV ст. Ще 4 саркофаги із похованнями знайдено перед західним входом до храму. У північному приділі був досліджений великий склеп ХVІІ–ХVІІІ ст., що містив 16 поховань та окремо – поховання сибірського митрополита П. Тобольського. Під собором виявлено культурний шар і об’єкт пізньотрипільського часу. Довкола Успенського собору було виявлено багато поховань ХVІІ–ХVІІІ ст., споруди ХІІ–ХІІІ і ХV–ХVІ ст. з керамічним матеріалом. Для музеєфікації підмурків монастирської трапезної ХІІ ст. було розкрито кілька її ділянок. Було простежено два ремонти споруди у ХІІ і ХІІІ ст., виявлено плінфу із написами і знаками на її торцях, знайдено срібну монету Володимира Ольгердовича (1362–1394) та празький гріш Вацлава ІV.

У 2003 р. під час реконструкції круглої вежі № 5 – пам’ятки фортифікації другої третини ХІХ ст., розташованої на вул. Старонаводницькій, 2 – було знайдено матеріали давньоруського часу. Під час стаціонарних розкопок у дворі башти на площі близько 250 кв. м було виявлено залишки 21 житлового та господарського об’єктів ХІ – першої половини ХІІІ ст. (рис. 5), а також ліпну кераміку ранньозалізного часу.

Ris 6

У 2005–2011 рр. Володимирській загін ААЕ, за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 60-р, провів масштабне комплексне дослідження залишків Десятинної церкви і території навколо неї. У ньому брали участь також колеги із Львова (Ю. В. Лукомський, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича) та Санкт-Петербурга (О. М. Іоаннісян, Д. Д. Йолшин, П. Л. Зиков, Державний Ермітаж). Уздовж північної стіни Десятинної церкви у 2007–2011 рр. на трьох ділянках вдалося дослідити рів Старокиївського городища, при цьому один із розкопів дозволив отримати повний перетин рову шириною 6 м. Простежено 3 етапи його функціонування у ІХ–Х ст., на заключному з яких (950–980-ті рр.) рів мав ширину 14 і глибину 6 м, а його зовнішній край був оформлений у вигляді ескарпу шириною 1,5 м і глибиною до 2 м. У рові знайдено чисельні остеологічні матеріали, а також кераміку, вироби із металу, кістки, скла і каменю, що відносяться до Х ст. Із зовнішнього боку рову, на місці церкви, під час розкопок 2005–2011 рр. було знайдено 24 язичницьких поховання із різними особливостями поховального обряду – у трунах, колоді, у ямах, перекритих дошками. У двох випадках стратиграфічно зафіксовано залишки курганних насипів, в середині яких – вуглисті плями площею 4–5 кв. м над заглибленими у материк інгумаціями, ще в одному – скупчення кісток тварин у верхній частині заповнення могильної ями. В похованнях – намиста (скло, паста, сердолік, кришталь), прикраси із срібла та кольорових металів, залишки відер, горщик, кістяна підвіска. У насипу кургану та горілому прошарку над одним із поховань знайдено уламки кераміки, залізний ніж, бронзові накладки на ремінець сумки, кістяний кочедик, вкритий різьбою скандинавського типу. 

ris 10

Зафіксовано десяток відрізків курганних ровиків, виявлених вперше на Старокиївській горі. В основі фундаментів Десятинної церкви було простежено систему субструкцій, в якій, за відбитками у розчині фундаменту in situ, вдалося з’ясувати розміри їх окремих елементів – поздовжніх і поперечних (над першими) брусів і кілків між ними. Завдяки промірам відміток низу фундаментних ровів, будівельним швам, аналізу розчинів і кам’яної сировини у збережених фундаментах вдалося реконструювати послідовність зведення окремих частин споруди від тринавного чотиристовпного ядра до окремих прясел зовнішніх галерей. Етапність зведення різних частин храму була підтверджена різними типами розчинів і сортів каміння, використаних в них. Встановлено, що у центральному ядрі Десятинної церкви на дні фундаментних ровів було використано залізистий пісковик, як і при спорудженні сусідніх східного і південного палаців. Під час останніх розкопок був встановлений факт великої перебудови церкви за часів Ярослава Мудрого, який доповнив свідчення літопису про нове освячення храму у 1039 р. В південній галереї та біля північно-східного кута собору вдалося виявити блоки стінової кладки цього періоду, а біля північно-західного кута – виявити кілька фрагментів кладок із фресковим розписом, серед яких один мав довжину 0,7 м і є найбільшим серед подібних. Також було уточнено характер і масштаби ремонту храму у першій третині ХІІ ст., під час якого перед західним фасадом церкви було збудовано окремий пілон-контрфорс розміром 2,87 х 2,77 м. При розкопках Десятинної церкви за допомогою тахеометричної зйомки було уточнено план пам’ятки, відібрано зразки давніх будівельних розчинів, зібрано велику колекцію антропологічних і остеологічних матеріалів, взято проби для палінологічних досліджень. Було отримано багато стратиграфічних розрізів, по можливості встановлено межі розкопок Д. Мілєєва і М. Каргера, з’ясовано особливості методики розкопок попередників. 

Ris 15

У 2013–2014 рр. співробітники експедиції брали участь у дослідженнях на території Національного заповідника «Софія Київська», під час яких було вперше розкрито фундаменти південної прибудови другої половини ХІ ст. до храму, що розташовувався у колишньому митрополичому саду. Частина дослідників вважає цю пам’ятку літописною церквою Св. Ірини. Було розчищено двохкамерну споруду і кілька десятків поховань давньоруського часу та ХVІІ – початку ХVІІІ ст. У кількох похованнях ХІ–ХІІ ст. прослідковано дерев’яні саркофаги; у деяких було знайдено скляні кубки. На місці досліджень виявлено ознаки міської забудови першої половини ХІ ст., залишки дерев’яної монастирської огорожі середини ХІ – першої половини ХІІІ ст.

Ris 160У 2016–2017 рр. Архітектурно-археологічна експедиція Інституту археології НАН України (ААЕ) проводила науково-рятівні археологічні дослідження на вул. Метрологічна в Голосіївському р-ні м. Київ (історична місцевість Феофанія). Місцевість, де знаходиться сучасна Феофанія (історичний район м. Київ з комплексом різночасових пам’яток), розташована на найпівденнішій околиці сучасного міста (через яр починається територія області) практично на традиційній (з часів скіфів і Київської Русі) трасі на південь через Васильків (Васильєв) — Білу Церкву (Юр’єв) — Умань на Одесу. У давнину це була далека околиця Києва. Неподалік знаходяться Пирогів, Китаїв, Голосіїв, Теремки з пам’ятками ранніх епох і Київської Русі. З 2016 р. науково-рятівні роботи ААЕ ІА НАН України були зосереджені на поселенні. Крім середньовічних старожитностей, виявлено низку знахідок і об’єктів епохи пізньої бронзи — раннього залізного віку та поховання кінця XVIII — XIX ст. Нині відкрито низку давньоруських жител, виробничих об’єктів і господарських ям, хронологія яких коливається від останньої чверті XI до середини XIII ст. Зібрано численний і різноманітний матеріал. Із культурного шару і заповнення об’єктів походять звичайні для давньоруських сільських поселень предмети і неординарні «статусні» речі.  

Керівник експедиції:
к.і.н., с.н.с. В. Г. Івакін


Від 2004 р., коли експедицію очолив А. О. Козловський, роботи провадились на пам’ятках «міста Володимира» та «міста Ярослава», Копирева кінця, Дорогожичах, Щекавиці, та ін. Досліджено чимало житлово-господарських комплексів з важливими знахідками, мурований Західний палац Х ст., рештки церкви ХІ ст. на вул. Володимирська, фрагменти земляних укріплень, поховальні комплекси Х ст., християнські кладовища, виявлено скарби золотих прикрас та ін.

Керівник експедиції:
к.і.н. А. О. Козловський 

 


Відділ археології Києва був створений у 1970 р. спеціальною постановою Президії Академії наук УРСР (№ 227 від 9. 07. 1970 р.) як Київська постійно діюча експедиція (на правах відділу). Велику роль у тому відіграв Президент АН УРСР академік Б. Є. Патон, який особисто опікувався дослідженнями давнього Києва. Постановою були намічені й основні напрями роботи: 1) археологічне дослідження пам’яток стародавнього Києва та вивчення його історикокультурного розвитку від найдавніших часів до XVII ст. включно; 2) здійснення систематичних археологічних досліджень з метою вивчення походження Києва та підготовки наукових рекомендацій з цієї проблеми; 3) вивчення історичної та соціальної топографії Києва від найдавніших часів до пізнього середньовіччя; 4) створення археологічної карти стародавнього Києва. постанова також передбачала низку організаційних питань, зокрема, комплектацію експедиції кваліфікованими вченими, які мали досвід науково-дослідної роботи в археології, та виділення щорічно аспірантської вакансії для підготовки кадрів з вивчення історії стародавнього Києва. Фінансування експедиції мало здійснюватися за рахунок бюджетних коштів, а також надходжень від організацій-замовників, а публікацію матеріалів досліджень мало забезпечувати видання щорічника «Київська старовина». Передбачалася також фахова допомога з боку різних інститутів природничого профілю в процесі досліджень, а також у справі реставрації, консервації та демонстрації виявлених археологічних об’єктів. Для потреб експедиції був виділений історичний будинок («Будинок Трубецького») на вул. Володимирська, 3.

Робота археологів була тісно пов’язана із соціально-культурним розвитком міста, перш за все, із проектом створення парку-музею «Старий Київ», консервацією та музеєфікацією виявлених археологічних об’єктів, попередніми рятувальними археологічними дослідженнями ділянок численних новобудов. Київська експедиція (відділ) створювалася на базі науковців відділу слов’янської та середньовічної археології Інституту (його очолював В. Й. Довженок) із залученням досвідчених і молодих перспективних кадрів з інших наукових і музейних центрів Києва. Його створення та роботу очолив кандидат історичних наук П. П. Толочко — знаний фахівець з археології та історії Києва. Його монографія «Історична топографія стародавнього Києва» (1970) стала науковою та методичною опорою в роботі експедиції. Та, головне, П. П. Толочку вдалося швидко організувати відділ і залучити до нього фахівців різного профілю, що власне забезпечило подальше комплексне дослідження міста і розвиток його наукового колективу.

Першими співробітниками Київської експедиції стали Я. Є. Боровський (філолог, який щойно захистив дисертацію з давньоруської літератури), М. Ю. Брайчевський, який повернувся до Інституту після тривалої перерви, досвідчені співробітники Інституту С. О. Висоцький і В. К. Гончаров, кресляр Я. А. Шаповал, С. Р. Кілієвич (з Державного історичного музею), мистецтвознавець Б. Б. Лобановський, І. І. Мовчан (з ДАІЗ «Софія Київська»), молоді науковці К. М. Гупало та Л. Я. Степаненко. Згодом, у 1973–1974 рр., до них доєдналися молоді вчені — М. А. Сагайдак, В. О. Харламов, Г. Ю. Івакін і В. М. Зоценко. Наприкінці 70х рр., у зв’язку з підготовкою ювілею Києва, відділ розширився до 32 співробітників (В. Д. Дяченко, О. А. Брайчевська, В. А. Куницький, О. Б. Авагян, О. К. Сиромятников, С. Г. Гановський, А. О. Феофанова та ін.). У 1980і рр. до відділу прийшли Є. І. Архипова, В. М. Гончар, О. П. Калюк, Г. А. Козубовський, М. С. Курочкін, П. С. Михайлов, Ю. Г. Писаренко, М. С. Сергєєва, В. М. Тимощук, Г. В. Трофименко, А. А. Чекановський, Л. В. Чміль та ін.У складних економічних умовах 90х рр. та на початку нинішнього століття із різних причин склад відділу археології Києва значно змінився та зазнав відчутних кількісних і часто якісних втрат. Вийшли на пенсію та пішли із життя С. О. Висоцький, Я. Є. Боровський, В. М. Зоценко, С. Р. Кілієвич, В. Д. Дяченко, В. О. Харламов. Не стало О. Б. Авагяна, В. М. Тимощука та П. С. Михайлова. Так і не сказали останнього слова та перейшли до різних установ представники середнього (на ті часи) покоління, які мали б нині очолити розкопки та напрями київської археології (кандидати історичних наук Є. І. Архипова, О. А. Брайчевська, Ю. Г. Писаренко, кандидат архітектури Г. В. Трофименко, а також В. А. Куницький, В. М. Гончар, О. П. Калюк). Та вернемося до початків діяльності відділу. З метою систематичного й планомірного вивчення території історичного Києва та оперативного реагування на новобудовні роботи було організовано кілька загонів: Старокиївський (С. Р. Кілієвич), Києвоокольний (І. І. Мовчан) для дослідження київських околиць, Подільський (К. М. Гупало), Ярославський (Я. Є. Боровський). У 1980і рр. загони розрослися в окремі постійно діючі експедиції, була організована також спеціалізована Архітектурно-археологічна експедиція (В. О. Харламов, від 1996 р. Г. Ю. Івакін) для досліджень, переважно, мурованого зодчества. Аби не повертатися до теми назви відділу наголосимо, що це не змінювало сутності його діяльності, а було пов’язано з експериментами із структурою академічних інститутів у 1970–1980х рр. 1974 р. Київська постійно діюча археологічна експедиція набула назви відділу археології Києва, що входив до сектору слов’яноруської археології, який у 1982 р. став сектором (у 1982–1985 рр. ним керував С. О. Висоцький, у 1986–1996 рр. — П. П. Толочко) як складова відділу археології Києва, давньоруської та середньовічної археології, який очолював П. П. Толочко. Нарешті, від 1996 р. він знову став відділом на чолі з П. П. Толочком. Від 2008 р. ним керує Г. Ю. Івакін.

У 2007 р. на базі відділу (переважно Подільської постійно діючої експедиції) для оперативнішого здійснення значного обсягу рятувальних новобудовних робіт був створений Центр археології Києва Інституту археології НАН України (кер. М. А. Сагайдак), який у нау ко вому плані розробляє тематику відділу. Створення відділу археології Києва було вимогою часу та мало величезне значення для вивчення давнього міста, особливо з погляду на визначну роль, яку відігравав Київ у давньоруській історії та пізніші часи. По-перше, був створений орган контролю та швидкого реагування для дослідження ділянок, де розгорталося будівництво, а, отже, знищувалися давні культурні нашарування. Назва «постійнодіюча експедиція» для археологів-киян відбивала не статус окремішньої структурної одиниці, а стан наукового життя та діяльності. Співробітники постійно, фактично цілорічно, чатували новобудови, провадили й провадять нині рятівні роботи, всіма засобами намагаючись випередити непоправну руйнацію давніх нашарувань, дослідити їх, здобути безцінну історичну інформацію та передати до фондів і музеїв сотні тисяч знахідок. По-друге, це неймовірно розширило межі дослідження Києва вшир і вглиб і збагатило кількісно та якісно коло джерел, уможливило постановку та розв’язання багатьох кардинальних проблем давньоруського міста загалом, відкрило небувалі перспективи у вивченні історії та культури Києва та всієї Русі різних часів. Організація новоствореної експедиції одразу виправдала покладені на неї сподівання. Вже перший сезон дав важливі відкриття. В. К. Гончаров виявив залишки кам’яного палацу, прикрашеного фресками, та рештки житла з піччю та численною керамікою кінця V — початку VІ ст. на Старокиївській горі, в північній частині садиби на Десятинному провулку, 10 (П. П. Толочко, С. Р. Кілієвич) було досліджено залишки чотирьох жител X–XI ст. На вул. Велика Житомирська, 38 (П. П. Толочко) було досліджено боярську садибу XI–XIII ст., залишки валу «міста Ярослава», що повертав у бік Львівської площі; на розкопі поряд (М. Ю. Брайчевський) — рідкісний на той час комплекс післямонгольського часу. Та особливо грандіозні відкриття розпочалися 1971 р., по в’яза ні з прокладанням другої лінії Київського метрополітену. Вона проходила через Поділ, і на деяких ділянках роботи провадилися відкритим способом. Відтак, з’явилася можливість дослідити значні ділянки давнього Подолу та, головне, на всю глибину залягання культурних нашарувань, до материка, що до того часу було неможливо фізично. Вже перші розвідувальні шурфи-колодязі на Поштовій і Червоній (Контрактовій) площах, на ділянці вулиць Героїв Трипілля (Спаській) і Хорива, на вул. Ярославській, які провадилися разом з метробудівцями на глибину понад 11 м, дали надзвичайні результати з боку стратиграфії нашарувань і уможливили зафіксувати культурні шари та матеріали IX–X ст. У подальшому вдалося отримати повний стратиграфічний зріз культурних нашарувань Подолу на відстані в 1,5 км.

Масштабні розкопки розгорнулия 1972 р. в котлованах на пл. Контрактовій і вулицях Хорива—Спаська  (П. П. Толочко, К. М. Гупало), які принципово змінили погляди, що панували доти, на масову забудову давнього Киє ва та всієї Південної Русі. До слідження наочно показали, що вона переважно складалася із зрубних будівель. Головні сили відділу було зосереджено саме на цьому об’єкті. Така сама картина відкрилася на ще одному величезному розкопі 1973 р. в іншому районі Подолу — Житньому торзі (П. П. Толочко, К. М. Гупало, М. А. Сагайдак). Розкопки, що в найбільших масштабах продовжувалися протягом 1972–1975 рр., дали феноменальні відкриття — були досліджені квартали й садиби Подолу X–ХІ ст. з комплексами житлових і господарських будівель (П. П. Толочко — керівник досліджень, К. М. Гупало — начальник Подільського загону, Г. Ю. Івакін, М. А. Сагайдак, В. О. Харламов, Л. Я. Степаненко,). Вони привернули увагу не тільки фахівців, але й широкої громадськості країни. Відтак, не тільки було спростовано доти панівну в історіографії теорію про «півземлянковий Київ X–XІІІ ст.», а й здобуто величезний матеріал, осмислення якого дало поштовх для розробки багатьох нових тем археології, етнографії, архітектури, дендрохронології та ін. 1980 р. з Подільського загону (кер. Г. Ю. Івакін) виділився історико-стратиграфічний загін (кер. М. А. Сагайдак), який мав на меті здійснити подальші цільові розкопки на всю глибину культурних нашарувань на Подолі. Але цей задум не був втілений. І в 1984 р. була створена Подільська постійно діюча експедиція на чолі з М. А. Сагайдаком. Старокиївский загін (С. Р. Кілієвич), природно, зосереджував свої роботи на розкопках найдавнішого осередку міста — Київського дитинця. Зпоміж житлових і господарських комплексів знач ну увагу привернули виробничі печі Х ст. для випалу плінфи для побудови Десятинної церкви. З 1973 р. Ярославський загін (кер. Я. Є. Боровський) досліджував територію історичного «міста Ярослава» та літописного Копирева кінця, де були виявлені житлово-господарські ком плек си із значними колекціями цікавих знахідок, окремі ділянки давніх вулиць і земляних укріплень.

Ще одним напрямом київської археології стало цілеспрямоване дослідження давньокиївських околиць. Києвоокольний загін (І. І. Мовчан) у 1970і рр. здійснив результативні розкопки різних осередків давньокиївської околиці — Видубичі, Китаєве, Клов, Передславине, Печерський монастир, пізніше Щекавиця, Дорогожичі та ін. Ці дослідження суттєво змінили уявлення про приміські села, слободи, феодальні двори, монастирі, що були віддалені від стародавнього міського ядра, але становили невід’ємні частини давнього міста. Розкопки відкрили невідомі доти пункти, суттєво змінили уявлення про стан околиць і рівень розвитку їх. Загін під керівництвом В. О. Харламова від 1976 р. цілеспрямовано займався дослідженнями дерев’яної, а згодом і кам’яної архітектури, а в 1985 р. набув статусу Архітектурно-археологічної експедиції (забудова Подолу, храм ХІІ ст. на Церковщині, Спас на Берестові, Успенський собор Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор та ін.). Організація роботи відділу була гнучкою, за потреби зусилля окремих загонів та експедицій об’єднувалися, співробітники брали участь у розкопках першочергових на певний час пам’яток. Так, М. А. Сагайдак брав участь у 1978–1979 рр. у великих розкопках Ярославського загону (вул. Рейтарська, 33 і Георгіївській собор ХІ ст.), а в 1981 та 2001–2002 рр. очолював масштабні роботи на Майдані Незалежності, де дослідив ділянки укріплень Ярослава Мудрого поблизу літописних Лядських воріт. Наприкінці 80х — у середині 90х рр. Ярославський загін увійшов до складу Старокиївської експедиції (Я. Є. Боровський), яка потім об’єдналася з Києвоокольною. Від 2004 р. експедиція (її очолює А. О. Козловський) провадить роботи на пам’ятках «міста Володимира» та «міста Ярослава», Копирева кінця, Дорогожичах, Щекавиці та ін. Досліджено чимало житлово-господарських комплексів з важливими знахідками, мурований західний палац Х ст., рештки церкви ХІ ст. на вул. Володимирська, фрагменти земляних укріплень, поховальні комплекси Х ст., християнські кладовища, виявлено скарби золотих прикрас та ін.

Загалом експедиції відділу від початку донині виконують величезну, часто, на перший погляд, непомітну роботу на новобудовах міста в усіх історичних районах чи осередках столиці України. Практично під археологічним моніторингом відділу знаходиться вся історична частина міста. Археологічні роботи відкривають і рятують від знищення величезну кількість пам’яток і знахідок різних часів — від Трипілля до ХVІІІ ст. У них брали та беруть участь усі співробітники відділу та численний тимчасовий персонал, з якого досить багато стали професійними археологами та працюють в Інституті, музеях чи інших установах. Здобутки польових досліджень відображені в численних аналітичних наукових працях. На жаль, запланований науковий щорічник відділу «Київська старовина» спіткала нещаслива доля через політичні негаразди початку 70х рр. У 1972 р. вийшов лише перший номер, але й він був вилучений із продажу, що й говорити про другий (зверстаний) і третій (зібраний). Поновити це видання його відповідальному редактору П. П. Толочку вдалося лише в 1992 р., але поза межами Інституту. Але більшменш регулярно виходили наукові збірники відділу: «Стародавній Київ» (1975), «Археологічні дослідження стародавнього Києва» (1976), «Археологія Києва. Дослідження і матеріали» (1979), «Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984–1989» (1993). До ювілею Києва 1982 р. також вийшов цикл з семи праць з історії та археології Києва, які посіли перше місце на Всесоюзному конкурсі 1983 р. Здобутки цього етапу досліджень були відбиті у фундаментальній колективній праці «Новое в археологии Киева» (1981). Наголосимо, що вихід цих праць значною мірою зобов’язаний зусиллям Я. Є. Боровського, який був не тільки «неодмінним» відповідальним секретарем, а й справжнім натхненником і двигуном більшості з них.За цю монографію, а також цикл праць з історії та археології Києва авторському колективу (науковий керівник П. П. Толочко, Я. Є. Боровський, С. О. Висоцький, К. М. Гупало, Г. Ю. Івакін, С. Р. Кілієвич, М. А. Сагайдак, В. О. Харламов) було присуджено Державну премію УРСР в галузі науки і техніки (1983).

Одним з вагомих результатів досліджень міста 60 — початку 80х рр. стала розробка П. П. Толочком проблеми часу виникнення Києва. Висновок вченого, що спирався, найперше, на аналіз археологічного матеріалу про початок формування міського ядра від кінця V–VI ст., уможливив визначити час, від якого можна розпочинати вік майбутнього міста — матері «міст руських». Було враховано історичну топографію міста й археологічні матеріали з найдавнішого осередку, що заклав безперервний розвиток життя на території Києва. Водночас наголошувалося, що то були ще першопочатки, не саме місто із усіма властивими йому функціями, що з’явилися згодом. Це мало важливе не тільки наукове, а й громадське значення. Київські пам’ятки, охорона культурної спадщини привернули увагу влади та широких верств суспільства. Суттєво зріс авторитет археологічної науки. 1982 р. Київ уперше святкував 1500річчя заснування міста, і відтоді це свято стало щорічним. П. П. Толочко надалі в численних роботах розробляв різні проблеми історичного розвитку Києва (і давньоруського міста загалом) на різних його етапах, приділяючи особливу увагу добі феодальної роздробленості, гостро дискусійної на ті часи. Історіографію проблеми виникнення міста детально висвітлив Я. Є. Боровський у монографії «Походження Києва. Історіографічний нарис» (1981).С. Р. Кілієвич понад 30 років постійно та скрупульозно досліджувала найдавнішу частину Києва. Результатом цього стала праця дослідниці «Детинец Киева ІХ — первой половины ХІІІ вв.» (1982), де подано повну на той час археологічну карту «міста Володимира» VІ–ХІІІ ст. Матеріали Подолу, закриті та чітко датовані комплекси, збагатили знання про певні аспекти матеріальної культури Києва та уможливили нові напрями у вивченні дав нього міста. Подальші спостереження за стратиграфією та геоморфологією, виявлення деревини, що добре збереглася у вологому ґрунті, сприяли впровадженню дендрохронологічного методу датування (М. А. Сагайдак), а, відтак, було уточнено час певних шарів, будівельних горизонтів, а, зрештою, періодизацію старожитностей Києва. Відкрилися можливості для дослідження етапів заселення головного посаду міста, його планування, вуличної мережі, самих садиб, конструктивних особливостей будівель (К. М. Гупало, В. О. Харламов, В. М. Зоценко, А. Б. Занкін, С. П. Тараненко), ремісничих осередків, виробів з кістки та дерева (М. С. Сергєєва), кераміки (В. М. Тимощук), давньоруського одягу (О. А. Брайчевська), поховальних па м’яток (В. Г. Івакін) та ін. Накопичений матеріал уможливив розробку питань натурних реконструкцій масової забудови: оселі, садиби, кварталу (В. О. Харламов). За цими дослідженнями вийшло чимало робіт, з-поміж яких монографії М. А. Сагайдака «Давньокиївський Поділ: Проблеми топографії, стратиграфії, хронології» (1991), В. Г. Івакіна «Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Києва» (2008), М. С. Сергєєвої «Косторізна справа у Стародавньому Києві» (2011).Значний внесок у вивчення давнього Києва зробив С. О. Висоцький, який досліджував нове надзвичайно інформативне історичне джерело — середньовічні графіті на стінах Софійського собору, Золотих воріт, Спаса на Берестові, Кирилівської церкви, Михайлівського собору на Видубичах і на окремих речах, знайдених при розкопках у Києві. Пошуку, розчистці, ретельній науковій фіксації, а потім систематизації, розшифруванню та тлумаченню написів вчений присвятив десятки років. Епіграфічний корпус графіті давнього Києва (416 написів і малюнків), виданий у трьох моно рафіях (Древнерусские надписи Софии Киевской ХІ–ХІV вв., 1966; Средневековые надписи Софии Киевской ХІ–ХVІІ вв., 1976; Киевские графити ХІ–ХVІІ вв., 1985), становить надійне джерело, до якого звертаються дослідники, розробляючи різні проблеми Давньої Русі. С. О. Висоцький також досліджував Золоті ворота (один із спів авторів побудови захисного павільйону над рештками пам’ятки) та світський монументальний живопис Софійського собору.

Особливим напрямом роботи відділу було вивчення пам’я ток кам’яної архітектури. Серед них — Кловський собор ХІ ст. (П. П. Толочко, 1963 р.; І. І. Мовчан і В. О. Харламов, 1974, 1975 рр.), Михайлівський собор Видубицького монастиря (І. І. Мовчан, 1972 р.), католицький кафедральний храм ХVІІ ст. на Подолі (Г. Ю. Івакін, В. О. Харламов, 1973, 1974 рр.), ротонда ХІІ ст. (Я. Є. Боровський, П. П. Толочко, 1974, 1975 рр.), вірменська церква ХIV–ХV ст. на Подолі (Г. Ю. Івакін, 1975, 1985 рр.), церква св. Георгія ХІ ст. (Я. Є. Боровський, М. А. Сагайдак, 1979 р.), церква Успіння Богородиці Пирогощі (Г. Ю. Івакін, К. М. Гупало, М. А. Сагайдак, 1976–1980 рр.), храм ХІІ ст. на Церковщині (В. О. Харламов, 1976, 1977 рр.), Федорівський собор ХІІ ст. (С. Р. Кілієвич, В. О. Харламов), Успенський собор і Трапезна XII ст. Печерського монастиря, церква Спаса на Берестові (В. О. Харламов, 1986–1990 рр.), храм першої половини ХІІ ст. на вул. Юрківська, 3 (М. А. Са гай дак, М. С. Сергєєва, 2003 р.). Особ ливою масштабністю відзначалися ар хі тек тур ноархеологічні дослідження 2005–2011 рр. церкви Богородиці Десятинної (керівник Г. Ю. Івакін), які провадили разом з фахівцями Державного Ермітажу (О. М. Іоаннісян). Вони надали багато нових матеріалів і суттєво змінили уявлення про саму церкву та початковий етап розвитку вітчизняного мурованого зодчества. В розкопках цих пам’яток в різні роки брала участь більшість співробітників відділу (В. М. Гончар, В. М. Зоценко, Г. А. Козубовський, В. К. Козюба, В. А. Куницький, О. В. Манігда, С. Є. Поляков,  Я. Степаненко, Г. В. Трофименко, А. А. Чекановський, С. М. Чернов, Л. В. Чміль). Спеціальні масштабні дослідження були пов’язані з натурним відтворенням визначних пам’яток монументального зодчества, знищених у 1930–1940і рр. Без археологічних робіт неможливо було створити проект їх відтворення, забезпечити консервацію та зберігання автентичних решток пам’ятки для наступних поколінь. Першими були дослідження Золотих воріт (С. О. Висоцький, 1970–1973 рр.), церкви Успіння Богородиці Пирогощі (Г. Ю. Івакін, 1996 р.). Та наймасштабніші роботи здійснені на Успенському соборі Печерського монастиря (В. О. Харламов, 1986 р.; Г. Ю. Івакін, 1996–2000 рр.) та на території Михайлівського Золотоверхого монастиря (В. О. Харламов, 1993–1995 рр.; Г. Ю. Івакін, 1996–1999 рр.). Це були головні святині міста, які домінували в навколишньому просторі та організовували міську структуру важливих історичних районів давнього міста. Дослідження дали матеріал для створення проектів відбудови та загалом для історії вітчизняної архітектури. Нині ці споруди діють і стали окрасою столиці України.

У 1970і рр. вперше розпочалося цілеспрямоване археологічне вивчення Києва післямонгольської доби (М. Ю. Брайчевський, П. П. Толочко). Дослідження Києва «темних віків» набуло планомірного й систематичного характеру з приходом до відділу Г. Ю. Івакіна. Культурні шари, археологічні об’єкти та різноманітні матеріали XІІІ–XVІІ ст. були виявлені в усіх історичних районах Києва. Залучення різноманітних джерел — археологічних, писемних, картографічних, іконографічних і нумізматичних — дозволило Г. Ю. Івакіну вперше об’єктивно показати стан міста після Батиєвої навали та подальший його розвиток, що відбито в монографії «Історичний розвиток Києва ХІІІ — середини ХVI ст.» (1996). Розгорнулися систематичні дослідження різних аспектів історичної топографії міста, його матеріальної культури (О. В. Оногда, О. В. Чміль, А. А. Чекановський), нумізматичних знахідок (Г. А. Козубовський) цієї доби. Величезний і різноманітний матеріал цієї доби дали вивчення Подолу, особливо історичних урочищ Гончари та Кожум’яки (Г. Ю. Івакін, Г. А. Козубовський, Д. М. Герасимов, Л. В. Чміль, А. А. Чекановський), Михайлівського Золотоверхого монастиря 1996–1999 рр. (Г. А. Козубовський, В. К. Козюба, Л. В. Чміль) і території Старого арсеналу 2005–2009 рр. (Г. А. Козубовський, О. В. Оногда, Л. В. Чміль). Над звичайно важливим для реконструкції вигляду Києва ХVІІ ст. стало видання факсимільного плану Києва 1695 р. з актовими тогочасними описами та численними графічними реконструкціями в праці Г. В. Алферової та В. О. Харламова «Киев во второй половине ХVІІ века» (1982). Окреме місце займали спелео-археологічні дослідження штучних печер давнього міста. Певним поштовхом для вивчення київських підземель стало створення в 1964 р. громадської експертної Комісії з вивчення київських катакомб (П. П. Толочко, В. В. Дяденко, А. І. Кубишев), організованої за ініціативою газети «Вечірній Київ». Книжка П. П. Толочка «Таємниці київських підземель» (1968) стала першою узагальнювальною працею з історії київських підземель, джерелом і поштовхом для пошуків багатьох археологів і спелеологів. У 1970і рр. основну роботу з організації вивчення київських печер очолив засновник одного з перших в Україні спелео-археологічних гуртків О. Б. Авагян, згодом співробітник багатьох експедицій відділу археології Києва. За дослідженнями підземель Києво-Печерської Лаври та інших розроблено основні критерії типології монастирських печер. Підсумком тривалого вивчення київських підземель стала монографія одного із учнів О. Б. Авагяна та активного учасника багатьох розкопок у Києві Т. А. Бобровського (2007). Окрім згаданих проблем, розроблялися й інші, пов’язані з різними аспектами вивчення матеріальної та духовної культури Києва. Є. І. Архипова опрацювала масив пам’яток кам’яної монумен тальної плас тики та надала каталог їх у монографії «Резной камень в архитектуре древнего Киева» (2005). М. С. Сергєєва систематизувала та ввела до наукового обігу основні групи виробів з кістки та рогу з Києва (Косторізна справа у Стародавньому Києві, 2011). Уперше вкладено топографію дуже рідкісних монетних знахідок XIV–XV ст. (Г. А. Козубовський), що дає важливі дані про економічний розвиток та міжнародні зв’язки Києва цієї доби. Ще один напрям склали дослідження з міфології та світогляду киян дохристиянської доби, відображені в працях Я. Є. Боровського (Мифологический мир древних киевлян, 1982; Світогляд давніх киян, 1992) та Ю. Г. Писаренка (Велес-Волос в язичницькому світогляді Давньої Русі, 1997). Київські знахідки стали основним джерелом для реконструкції економічних, політичних і культурних зв’язків Києва та Південної Русі з Прибалтикою, досліджених в численних працях В. М. Зоценка. Зокрема, вони оприлюднені (спільно з Ф. О. Андрощуком) у праці «Скандинавские древности Южной Руси. Каталог» (Париж, 2012). На базі київських колекцій створено класифікацію та хронологію кераміки Наддніпрянщини XIV–XVIII ст., введено до наукового обігу різноманітну кераміку цієї доби (О. В. Оногда, Л. В. Чміль, А. А. Чекановський). Для успішних рятівних новобудовних досліджень необхідна взаємодія з урядовими установами, міською владою, проектними та будівельними організаціями. Ця копітка та непомітна для науки робота забирає багато часу та енергії. Відділ протягом десятиліть налагодив таку співпрацю. Київ став містом, де археологічні пам’ятки чи не найкраще контролювалися в країні (хоча порушення були й тоді, й нині). Вже в 1973 р. в місті були розроблені та затверджені заповідні й охоронні археологічні зони та режими їх використання, розроблено охоронні зони для конкретних пам’яток культурної спадщини. Відтоді це зонування неодноразово уточнювалося та розширювалося згідно з новими знахідками та змінами в пам’яткоохоронному законодавстві. Плідною була спів праця київських археологів з архітекторами й реставраторами. М. Ю. Брайчевський, П. П. Толочко, Г. Ю. Івакін, В. О. Харламов, І. І. Мовчан і М. А. Сагайдак були консультантами та спів авторами багатьох проектів з розбудови історичних районів Києва, реконструкції численних пам’яток історії та культури. Архітектори, мистецтвознавці та реставратори активно залучалися до розкопок Києва. Здобутки археології Києва значною мірою пов’язані з іменами Ю. С. Асєєва, М. В. Холостенка, А. М. Мілецького та багатьох інших. Напрацювання відділу відображені в численних працях, з-поміж яких відзначимо розділи фундаментальних праць з археології, історії та культури України: Археологія Української РСР (т. ІІІ, 1975); Історія Української РСР (т. 1, 1977); История Украинской ССР (т. 1, 1982); История Киева (т. 1, 1982); Археология Украинской ССР (т. ІІІ, 1986); Історія Києва (т. 1, 1986); Давня історія України (т. 3, 2000); Етнічна історія давньої України (2000); Історія української культури (т. 1, 2001); История русского искусства (т. 1, Москва, 2007); Історія декоративного мистецтва України (т. 1, 2010); Історія українського мистецтва (т. 2, 2010). За наукове керівництво та суттєвий внесок у створення тритомної «Давньої історії України» П. П. Толочко та Г. Ю. Івакін стали лауреатами Державної премії України в галузі науки і техніки за 2002 р.

Нині відділ нараховує 15 осіб: член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук Г. Ю. Івакін (заввідділу), сім кандидатів наук (М. М. Ієвлєв,  А. О. Козловський, Г. А. Козубовський,   В.К. Козюба, О. В. Манігда, М. С. Сергєєва, Л. В. Чміль), сім молодших наукових співробітників (В. І. Баранов, В. О. Крижановський, Д.В. Бібіков, І.В. Зоценко, Е.Ю. Починок, С. М. Сагайдак, А. А. Чекановський), один лаборант І ступеню О. К. Іванов. У науковому та експедиційному плані з роботою відділу тісно пов’язані співробітники відділу давньоруської та середньовічної археології, Центру археології Києва, сектору біоантропології, різних музеїв і національних заповідників, які захищають дисертації, створюють монографії, розробляють різну тематику за археологічними матеріалами Києва.


- Дослідження території давнього Києва ІХ-ХІІІ ст.

- Дослідження території давнього Києва XIV-XVIII ст.

- Дослідження монументальних архітектурних пам’яток Києва кінця Х – ХІІІ ст.

- Дослідження історичної топографії Києва

- Вивчення археологічних пам’яток навколо історичного ядра Києва

- Поповнення археологічної карти Києва

- Створення та наповнення археологічної геоінформаційної ситеми "Археологічна карта давнього Києва".


 

Івакін Всеволод Глібович, к. і. н., завідувач відділу
E-mail: 

Толочко Петро Петрович, академік НАН України, головн. н. с.
E-mail:

Сергєєва Марина Сергіївна, д. і. н., п. н. с.
E-mail: 

Бібіков Дмитро Валентинович, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Козубовський Георгій Анатолійович, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Козюба Віталій Костянтинович, к. і. н., н. с., учений секретар відділу
E-mail: 

Чміль Леся Володимирівна, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Манігда Ольга Володимирівна, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Гнера Володимир Анатолійович, к. і. н., н. с.
E-mail:

Сушко Аліна Олександрівна, к. і. н., н. с.
E-mail:

Баранов В’ячеслав Ігоревич, м. н. с.
E-mail: 

Дяченко Дмитро Геннадійович, м. н. с.
E-mail:

Зоценко Іван Володимирович, м. н. с.
E-mail: 

Крижановський В’ячеслав Олегович, м. н. с.
E-mail: 

Іванов Олег Костянтинович, лаборант 1-ї категорії
E-mail: 

Пелехатий Михайло Мирославович, лаборант 1-ї категорії
E-mail:


Співробітники відділу археології Києва є провідними фахівцями у дослідженні археологічних пам’яток на території давнього Києва та його околиць. До завдань відділу входить також визначення напрямків наукових досліджень у галузі історичної топографії середньовічних міст, вивчення монументальних архітектурних пам’яток та планування і здійснення польових досліджень у межах території Києва.

 

 

В. о. завідувача відділу: Івакін Всеволод Глібович

Учений секретар: Козюба Віталій Костянтинович

 

Напрями досліджень

Теми НДР

Дослідницькі програми

Експедиції

Співробітники

Історія

Контакти


Аркадій Олександрович Козловський

 

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

Відділ археології Києва
вул. Володимирська, 3
Київ - 01001
2 поверх

Тел.: +380 (44) 279 47 80 

E-mail: 

ORCID0000-0002-0698-4333

Kozlovskiy 

Профіль

Наукові інтереси:
Дослідження Південного Подніпров’я; археологія і історія давньоруського та середньовічного Києва; археологічні дослідження Верхнього Києва.

Поточні дослідження й проекти:
«Нові археологічні джерела історії давнього Києва»

Експедиційна діяльність:
1992-2018  керівник Старокиївської археологічної експедиції Відділу археології Києва 

Дисертаційне дослідження:
1982  «Історико-культурний розвиток Південного Подніпров’я в IX-XIV ст.», дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеню кандидат історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник — д. і. н. А. Т. Сміленко.

Освіта:
1977-1980  аспірантура Інституту археології;
1967-1973  Дніпропетровський університет (історико-філологічний факультет), спеціальність «викладач історії».


Марина Сергіївна Сергєєва

 

Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник

Відділ археології Києва
вул. Володимирська, 3
Київ - 01001
2 поверх

Тел.: +380 (44) 278 44 05

E-mail: 

ORCID0000-0002-3785-0311

Sergeeva m 

Профіль

Наукові інтереси:
Давньоруська і середньовічна археологія, середньовічні ремесла, біоекономіка, палеоекологія, археодендрологія, антракологія. Природні ресурси, обробка органічної сировини, зокрема дерева, кістки та рогу. Археологія повсякдення.
 

Поточні дослідження й проекти:
Археологія Києва, роботи з визначення порід археологічного дерева, роботи з визначення обробленої кістки з розкопок ранньосередньовічних і давньоруських поселень (поточні і попередні дослідження пам’яток експедиціями ІА НАН України, експедиціями інших закладів).

Експедиційна діяльність:
працює в Подільській постійнодіючій експедиції з 1989 р., наразі нач. Подільскої експедиції

Наукові організації й товариства:
Спілка археологів України
Харківське історико-археологічне товариство

Дисертаційне дослідження:
1994 — "Міське житло Південної Русі кінця ІХ—XVI ст. (Питання соціальної та культурно-історичної характеристики житлового інтер’єра Середньої Наддніпрянщини)", наук. кер — к. і. н., ст. н. сп. М. А. Сагайдак.

2019 — "Косторізне та деревообробні ремесла на території Південної Русі" (на звання д. і. н.)

Освіта:
1982 р. — Воронезький державний університет, спеціальність — "історик, викладач історії"


Георгій Анатолійович Козубовський

 

Кандидат історичних наук, науковий співробітник

Відділ археології Києва
вул. Володимирська, 3
Київ - 01001
2 поверх

Тел.: +380 (44) 278 44 05

E-mail: 

ORCID0000-0003-2633-604X

 

Профіль

Наукові інтереси:
 середньовічна нумізматика України

Поточні дослідження й проекти:
виконавець планової теми відділу ««Нові археологічні джерела історії давнього Києва»

Експедиційна діяльність:
1996 – 2007 рр. – участь у роботі Архітектурно-археологічної експедиціїї
1986 р. – участь у Канівськкій археологічній експедиції
1984 р. - участь у Трипільській археологічній експедиції
1977-1980 рр. – участь у археологічній експедиції «Старий Київ»
1976 р. – участь у Трипільській археологічній експедиції

Педагогічна діяльність:
2001 – 2015 рр. викладач Магістерської програми «Археологія» Національного університету Києво-Могилянська академія. Розробник та викладач авторських курсів: «Стародавній і Середньовічний Київ», «Нумізматика України XIV – XV ст.».

Наукові організації й товариства:
 

Відзнаки:
 

Дисертаційне дослідження:
1992 р. – «Гроші і грошовий обіг Середньої Наддніпрянщини XIV – XV ст.» дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник — член-кор. НАНУ М.Ф. Котляр.

Освіта:
1980 – 1986 р. Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), спеціальність «історик, викладач історії і суспільствознавства».


Віталій Костянтинович Козюба

 

Кандидат історичних наук, науковий співробітник, 
учений секретар відділу

Відділ археології Києва
вул. Володимирська, 3
Київ - 01001
2 поверх

Тел.: +380 (44) 278 44 05

E-mail: 

ORCID0000-0001-9117-0993

Козюба 

Профіль

Наукові інтереси:
Історична топографія Києва ХХVІІІ ст., археологія та історія Київської землі доби середньовіччя та раннього нового часу, архітектурна археологія давньоруських монументальних споруд, історична демографія, садибна забудова Південної Русі.

Поточні дослідження й проекти:
«Нові археологічні джерела історії давнього Києва».

Експедиційна діяльність:
2011–2014, 2017 — очолював проведення розвідок на території м. Києва;
2014–2016 — учасник розвідок в Іванківському районі Київської області;
2013, 2014 — учасник розкопок на території Національного заповідника «Софія Київська»;
2005–2011 — участь у роботах Архітектурноархеологічної експедиції ІА НАН України по дослідженню Десятинної церкви у м. Києві;
20022004 — участь у роботах Архітектурноархеологічної експедиції ІА НАН України; дослідження по вул. Вел. Житомирській та  Старонаводницькій, розвідки в Феофанії у м. Києві;
2002 — дослідження у м. Вишгороді Київської області;
2000, 2001 — участь у роботі Трахтемирівської експедиції ІА НАН України;
19961999 — участь у роботах Архітектурноархеологічної експедиції ІА НАН України по дослідженню церкви Богородиці Пирогощі і Михайлівського Золотоверхого монастиря;
1996, 1997 — учасник археологічних досліджень Борисоглібської церкви ХХІІ ст. у м. Вишгороді Київської області;
1993, 1994, 1997, 1998, 2004 — учасник Канівської комплексної експедиції ІА НАН України (дослідження поселення в ур. Ревутове біля с. Григорівка Канівського району Черкаської області; розкопки в м. Каневі; розвідка правого берега Дніпра від Трипілля до Канева і лівого від Процева до Ліпляви; обстеження городища Лисуха та інших пам’яток біля с. Бучак Канівського району);
1993 — керівник розвідок у Кагарлицькому районі Київської області;
1992 — участь у роботі Дніпровської давньоруської експедиції по дослідженню поселення біля с. Софіївська Борщагівка КиєвоСвятошинського району Київської обл.;
1991 — участь у роботі Придніпровського загону Дніпровської давньоруської експедиції поселення Автуничі Городнянського район Чернігівської області;
1990, 1991 — участь у роботі Поліського загону Дніпровської давньоруської експедиції по дослідженню поселення в ур. Рожана Криниця біля с. Бучак Канівського району Черкаської області; розвідки басейну р. Віта в Київській області;
1989 — участь у роботі Архітектурноархеологічної експедиції по дослідженню церкви ХІІ ст. по вул. СмирноваЛасточкіна в Києві.

Дисертаційне дослідження:
2016  «Садиба Х–ХІІІ ст. (за матеріалами південноруських земель)»дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник член-кор. Г. Ю. Івакін.

Освіта:
19861992  Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), спеціальність «історик, викладач історії».


Леся Володимирівна Чміль

 

Кандидат історичних наук, науковий співробітник

Відділ археології Києва
вул. Володимирська, 3
Київ - 01001
2 поверх

Тел.: +380 (44) 278 44 05 

E-mail: 

ORCID0000-0002-0672-8110

Chmil sm 

Профіль

Наукові інтереси: 
Проблеми середньовічної археології; керамічне виробництво середньовіччя і нового часу; історія і археологія північних районів Київського Полісся середньовічного та нового часу.

Поточні дослідження й проекти:
«Нові археологічні джерела історії давнього Києва»

«Кераміка та скло Східної Європи від високого середньовіччя до модерного часу»

Експедиційна діяльність:
2020 — археологічні розвідки в Іванківському р-ні Київської обл. - керівник;
2019 — археологічні розвідки в Іванківському р-ні Київської обл. - керівник;
2017 — археологічні розвідки в Іванківському р-ні Київської обл. - керівник, Вишгородська експедиція - участь;
2016 — археологічні розвідки в Іванківському р-ні Київської обл. - керівник, Архітектурно-археологічна експедиція - участь;
2013–2014, 2016 – розвідки в Іванківському р-ні Київської обл.;
2015 – розкопки поселення Іванків-3;
1989–1993  участь у роботі Подільської постійно діючої археологічної експедиції, дослідження урочищ ГончарівКожум’як та Подолу;
з другої половини 90-х рр. у складі Архітектурно-археологічної експедиції:
1996 участь у дослідженні церкви Успіння Богородиці Пирогощі;
1997–1999 — Михайлівського Золотоверхого монастиря;
2005–2012  Старого арсеналу;
2016 розкопу по вул. Кирилівська, 37.

Дисертаційне дослідження:
2011 р. «Керамічний посуд Середньої Наддніпрянщини XVI–XVIII ст.», науковий керівник – д.і.н., член-кор. НАНУ Г. Ю. Івакін

Освіта:
1984–1989 рр. історичний факультет Київського університету


В’ячеслав Ігоревич Баранов

 

Науковий співробітник

Відділ археології Києва
вул. Володимирська, 3
Київ - 01001
2 поверх

Тел.: +380 (44) 278 44 05

E-mail: 

ORCID0000-0001-6388-4091

 

Профіль

Наукові інтереси:
Середньовічна археологія, новобудовна археологія, археологія Києва, археологія середньовічних кочовиків

Поточні дослідження й проекти:
Проект «Острів»
Проект «Східноєвропейський степ і Нижній Дунай у VII—XI століттях (Слов’яни і праболгари на периферії візантійського світу)»

Експедиційна діяльність:
2005—2018 Архітектурно археологічна експедиція ІА НАНУ (2005—2010 — учасник, 2010—2016 — керівник загону, 2017 — заступник начальника експедиції (роботи у Києві, Маріамполі (АР Крим), с. Криничне (Одеська область);
2003—2004 — Чуфут-Калінська археологічна експедиція (керівник). 

Наукові організації й товариства:
ВГО «Спілка археологів України»

Дисертаційне дослідження:
«Пам’ятки локально-хронологічної групи Тау-Кіпчак у Криму (VII—X ст.).» Науковий керівник — чл.-кор. Г. Ю. Івакін

Освіта:
2005—2008 — аспірантура Інституту археології НАН України;
2004—2005 — Таврійський національний Університет ім. Вернадського, кваліфікація «магістр історії», спеціальність «викладач історії»;
2000—2004 — Таврійський національний Університет ім. Вернадського, кваліфікація «бакалавр історії».


Дмитро Валентинович Бібіков

 

Кандидат історичних наук, науковий співробітник

Відділ археології Києва
вул. Володимирська, 3
Київ - 01001
2 поверх

Тел.: +380 (44) 278 44 05

E-mail: 

ORCID: 0000-0003-4288-2091

Bibikov 

Профіль

Наукові інтереси:
Археологічні пам’ятки періоду формування Давньоруської держави, поховальна обрядовість східних слов’ян, міжнародні зв’язки Давньої Русі, давньоруські шляхи, давньоруська сфрагістика, Вишгород і Київ у Х—ХІІІ ст.

Поточні дослідження й проекти:

Експедиційна діяльність:
20172018 начальник ділянки у Острівній археологічній експедиції;
20152018 начальник ділянки у Архітектурно-археологічній експедиції;
20142015 участь у роботі Житомирської археологічної експедиції: Олевськ;
20122021 — участь у роботі Вишгородської археологічної експедиції (з 2017  начальник);
2012 участь у роботі Виповзівської археологічної експедиції;
20112015 начальник ділянки у Подільській постійнодіючій археологічній експедиції;
20102012 участь у роботі Чорнобильської археологічної експедиції;
20082011 участь у роботі Чернігівської археологічної експедиції: Шестовиця;
20042011 участь у роботі Ольвійської експедиції;
2003 участь у роботі Фастівської археологічної експедиції: Малополовецьке.

Наукові організації й товариства:
ВГО «Спілка археологів України»

Дисертаційне дослідження:
2019 — «Вишгород та його округа в Х—ХІІІ ст.», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук, науковий керівник — к. і. н. А. В. Петраускас.

Освіта:
2014—2019 — аспірантура в Інституті археології НАН України;
2007—2011 — Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Спеціальність «археологія та музеєзнавство», 2010 — бакалавр, 2011 — спеціаліст.


Іван Володимирович Зоценко

 

Молодший науковий співробітник

Відділ археології Києва
вул. Володимирська, 3
Київ - 01001
2 поверх

Тел.: +380 (44) 278 44 05 

E-mail: 

ORCID0000-0001-8517-7101

Зоценко 

Профіль

Наукові інтереси:
Проблеми давньоруської та середньовічної археології; давньоруський водний транспорт, реконструкція процесу виготовлення та використання водного транспорту в середньому Подніпров’ї в ХХІІІ ст., реконструкція торгівельних шляхів; експериментальна археологія; давньоруський та середньовічний Київ, околиці давньоруського Києва; ГІС системи в археології, 3d моделювання, фотограмметрія в археології.

Поточні дослідження й проекти:
«Нові археологічні джерела історії давнього Києва»;
Міжнародний науководослідний проект АН Латвії, Туреччини та України «Балтія та Причорномор’я, експериментальна реконструкція торгівельних шляхів».

Експедиційна діяльність:
2014 – до теперішнього часу — співробітник Архітектурноархеологічної експедиції ІА НАН України;
2015 — участь у роботі розвідувальної експедиції в Коростенському районі Житомирської області ІА НАН України;
2013–2016 — участь у роботі Житомирської археологічної експедиції ІА НАН України;
2012–2015 — участь у роботі Вишгородської археологічної експедиції ІА НАН України;
2012–2015 — участь у роботі в науковорятівних роботах Центру археології Києва ІА НАН України;
2012–2014 — участь у роботі Подільскої постійно діючої археологічної експедиції ІА НАН України;
2011 — участь у роботі  експедиції Замост’є2 РАН;
2012–2014 — участь у роботі експедиції Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Державного агенства України з управління зоною відчудження;
2010–2011 
— участь у роботі Пушкарівської експедиції ІА НАН України;
2009 — участь у роботі Романьківської археологічної експедиції ІА НАН України;
2008 — участь у роботі Північної археологічної експедиції ІА НАН України;
2006–2008 — участь у роботі Ольвійської археологічної експедиції ІА НАН України.

Педагогічна діяльність:
2014–2015 — асистент кафедри історії України та музеєзнавства Київського національного університету культури і мистецтв.

Дисертаційне дослідження:

Освіта:
2013–2015 — ПереяславХмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, історичний факультет, спеціальність «історик, учитель історії»;
2007–2012 — Київський національний університет імені Тараса Шевченка, історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства, спеціальність «історія».