Орджонікідзевська археологічна експедиція 

Після перших робот Скіфської степової експедиції під керівництвом О. І. Тереножкіна 1964—1965 рр. на території Нікопольського марганцевого басейну біля м. Орджонікідзе (нині — м. Покров) Дніпропетровської обл., в зв’язку з переходом Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату до видобутку марганцю великими відкритими кар’єрами, для постійних рятувальних археологічних розкопок курганів в 1969 р. була створена Орджонікідзевська археологічна експедиція під керівництвом видатного українського скіфолога Б. М. Мозолевського, яку він очолював до кінця життя, до 1993 р. За цей час було досліджено до 300 курганів від 0 до 10 м заввишки різних епох від доби енеоліту—бронзи до пізнього середньовіччя. Серед досліджених пам’яток є всесвітньо відомі скіфські кургани, які по праву ввійшли до світової золотої скарбниці видатних археологічних пам’яток, такі як Товста Могила, Чортомлик, Соболева, Бабина, Чабанцова, Хомина могили та багато інших, менш відомих курганів. Золота пектораль з Товстої Могили стала державною візитівкою України. Шедеври греко-скіфської торевтики були знайдені в Бабиній, Соболевій, Хоминій могилах та в багатьох інших.

В 1994 р. Орджонікідзевську експедицію очолив к. і. н., с. н. с. відділу археології раннього залізного віку С. В. Полін. Експедиція продовжує дослідження курганів на марганцевих кар’єрах. Влітку 2017 р. були проведені охоронні розкопки скіфських курганів поблизу колишнього с. Катеринівка в зоні перспективного розвитку Північного кар’єру Покровського (колишнього Орджонікідзевського) гірничо-збагачувального комбінату. Були досліджені поховання рядових скифів IV ст. до н.е. Лише деякі з відкритих поховань уникли пограбування. Проте майже всі дають цікаві знахідки, зокрема такі, що визначають точну дату поховання. Дослідження могильника буде продовжене і в 2018 р.

 

Керівник експедиції: 
с. н. с. відділу археології раннього залізного віку, к. і. н. С. В. Полін.


Путивльська археологічна експедиція

Створена сумісними зусиллями Путивльського історико-краєзнавчого заповідника та Інституту археології НАН України. Основний напрямок роботи — обстеження та дослідження пам’яток скіфського часу в середній течії р. Сейм. В 2012, 2014 та 2016 рр. проведено археологічні розвідки, спрямовані на вивчення городищ Путивльського Посейм’я. В 2017 р. розпочато стаціонарні розкопки на городищі Ширяєво.

 

Керівник експедиції:
с. н. с. відділу археології раннього залізного віку, к. і. н. Д. В. Каравайко


Кіровоградська археологічна експедиція Інституту археології НАН України створена в 2017 р.

Розпочала археологічні дослідження – розвідки та розкопки на півдні Кіровоградськой області. Зокрема було проведено дослідження скіфського кургану в групі з 6 насипів біля с. Богданівка Бобринецького району.

В процесі обстежень низки давніх курганов в середній течії Інгулу доведено, що частина з них відноситься до доби бронзи (що підтверджується численими знахідками примитивних антрпоморфних стел), деякі ж безумовно містять поховання раннього залізного віку, зокрема — скіфського часу (свідчення тому — залишки тризн навкруги насипів курганів).

Керівник експедиції:
завідувач відділу археологіїї раннього залізного віку ІА НАНУ, професор С.А. Скорий.


Пізньоскіфська археологічна експедиція Інституту археології НАН України вивчає археологічний комплекс Червоний Маяк на території однойменного селища Бериславського району Херсонської області. Тут розташовані дві пам'ятки національного значення — городище (регістраційний № 210011Н) та могильник (регістраційний № 210012Н).

Могильник виявив 1975 р. О. В. Бодянський при будівництві нової частини селища. Розкопки могильника провадили московські археологи Е. О. Симонович (1976—1977 рр.) та О. О. Гей (1986—1988 рр.). Всього ними досліджено 108 поховань. Матеріал не опублікований.

Останні роки місцеві жителі інтенсивно грабували могильник, сплюндрувавши близько 200 могил. 2011 р. наукові дослідження могильника було відновлено Пізньоскіфською археологічною експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом
д. і. н. О. В. Симоненка. Протягом сезонів 2011—2016 рр. досліджено 25 поховань. Розкопки тривають.

Могильник функціонував у І ст. до н. е. — першій половині ІІІ ст. н. е.

Керівник експедиції: 
пров. н. с. відділу археології раннього залізного віку, д. і. н. О. В. Симоненко

 


Більська археологічна експедиція ІА НАНУ створена у 2016 році. Основні роботи експедиції зосереджені на дослідженні поселенських та поховальних пам’яток Більського археологічного комплексу, розташованого на території Котелевського та Зінківського районів Полтавської області. У 2016 році проводились дослідження курганів в ур. Розрита Могила та розкопки захисних споруд Великого Більського городища в ур. Царина Могила. Роботи проводяться у тісній співпраці з КУ Історико-культурний заповідник «Більськ».

Керівник експедиції: 
с.н.с. відділу археології раннього залізного віку ІА НАНУ, к.і.н. Д. С. Гречко.


За майже 70-літню історію свого існування (дата створення 14 липня 1944 р.) відділ зазнав чимало метаморфоз, в тому числі із назвами, але з точки зору тривалості безперечна перевага належить назвам "Відділ скіфо-сарматської археології" — 15 років та "Відділ археології раннього залізного віку” — 31 рік.
Завідувачами відділом були: у 1944—1949 рр. — к.і.н. Фабриціус І.В. (1882—1966 рр.), 1949—1981 рр. — д.і.н., проф. Тереножкін О.І. (1907—1981 рр.), 1981—1986 рр. — к.і.н. Черненко Є.В. (1934—2007), 1986—1993 рр. — к.і.н. Мозолевський Б.М. (1936—1993 рр.), 1993—2002 рр. — д.і.н. Мурзін В.Ю.
З 2002 р. відділ очолює д.і.н., проф. Скорий С.А.
Створення у 1940-х рр. в рамках Інституту археології наукового підрозділу з назвою «Відділ археології скіфо-сарматських племен...», безумовно, мало під собою підстави. В довоєнні роки в Інституті працювала група фахівців (І.В. Фабриціус, Є.Ф. Покровська, Л.Д. Дмитров), що займалась проблематикою раннього залізного віку. Основні зусилля дослідників в цей час були спрямовані в першу чергу на польове вивчення пам’яток лісостепової території України, меншою мірою — степових.
Ця ж тенденція мала місце до кінця 1940-х рр. Дослідження здійснювалися загалом на пам’ятках Лісостепу — перш за все на Шарпівському, Макіївському, Хотівському городищах в Дніпровському Правобережжі (І.В. Фабриціус, Є.Ф. Покровська), були розпочати розкопки Басівського городища в Дніпровському Лівобережжі (В.А. Іллінська). На цих пам’ятках був отриманий першій суттєвий досвід дослідження лісостепових городищ, зокрема — вивчення захисних споруд.
В ці роки зав.відділом І.В. Фабриціус було сформульовано напрямки або теми, деякі з яких пізніше стали магістральними в дослідженнях співробітників нашого відділу. Серед них: "Кіммерійці і скіфська проблема", "Скіфія і Кавказ", "Скіфи і Середня Європа" та інш.
Важливо віхою в історії відділу, що консолідувала зусилля всіх співробітників, стала робота над великим за обсягом розділом по скіфо-сарматському періоду — частини фундаментальної теми «Підсумки вивчення стародавньої історії і археології Української РСР». До її виконання Інститут археології приступив у кінці 1940-х рр. Ця праця була дуже напруженою та важкою: досвіду писати подібні роботи у співробітників не було. Пізніше ця тема отримала назву "Нариси стародавньої історії Української РСР" та була видана українською мовою (1957). За великим рахунком, ця праця стала основою для багатьох наступних, найбільш узагальнюючих досліджень у галузі археології раннього залізного віку, створених співробітниками відділу (наприклад розділи у фундаментальних працях "Археологія Української РСР", українське та російське видання, 1971 та 1983 рр. та інш.).
В 1948 р. до відділу на посаду старшого наукового співробітника поступив к.і.н. О.І. Тереножкін. За його плечима був великий досвід археологічних робот у Середньої Азії, визнанні досягнення у вивченні пам’яток цього регіону, зокрема стародавнього Самарканду. Скіфська проблематика, що домінувала в дослідженнях відділу, для О.І. Тереножкіна була новою.
Влітку 1949 р. О.І. Тереножкін очолив відділ. Керівництво його тривало 33 роки. Стосовно історії відділу — це ціла епоха, яку доречно назвати "добою Тереножкіна". Олексій Іванович не тільки розробив чітку систему поглядів на основні проблеми передскіфського та скіфського періодів у Східній Європі, але й здійснив, очевидно, основну мету свого життя — створив і виховав у межах згаданих поглядів київську школу фахівців з археології раннього залізного віку, до якої увійшли його однодумці та учні. Його найбільш видатними особистими науковими досягненнями слід вважати розроблення найважливіших проблем культурогенезу та етногенезу племен лісостепової та степової зон Північного Причорномор’я епохи пізньої бронзи — раннього заліза, що найшло відображення в фундаментальних працях «Предскифский период на Днепровском Правобережье» (1961) та «Киммерийцы» (1976).
Першій надзвичайно важливий досвід розкопок курганів, в тому числі скіфо-сарматської епохи, сам О.І. Тереножкін та співробітники відділу (Є.Ф. Покровська, В.А. Іллінська, М.І. Вязьмітіна, Г.Т. Ковпаненко) отримали при дослідженні могильників в зоні спорудження Молочанського водосховища у 1951—1952 рр. Тоді й була відпрацьована методика розкопок підкурганних поховань, основні правила ведення польової документації, котрі згодом широко стали застосовуватися при дослідженні поховальних старожитностей українськими археологами. До речі, у ході цих розкопок були розкопані і сарматські могильники, що мало дуже важливе значення для вивчення сарматської проблематики на Україні (з цього часу вона стала основною областю наукових інтересів М.І. Вязьмітіної, як і пізньоскіфські пам’ятки Нижнього Дніпра).
І все ж таки для відділу в 1950-х — 1-ої половині 1960-х рр. розкопки в Степу (наприклад, Мелітопольський курган, 1954; О.І. Тереножкін, Є.Ф. Покровська) були скоріше виключенням, ніж правилом. В ці роки пріоритетним було дослідження пам’яток лісостепової України, де в історії передскіфського та скіфського часів було чимало білих плям. Це був час не тільки великих археологічних робот в українському Лісостепу, але й надзвичайно вагомих наукових результатів: були виділені нові археологічні культури пізньої бронзи-раннього залізного віку — білогрудівська, чорноліська (О.І. Тереножкін), особливий перехідний період в культурі раннього залізного віку — жаботинський етап (Є.Ф. Покровська), локальні варіанти культури скіфського часу в Дніпровському Правобережжі (Є.Ф. Покровська) та Лівобережжі (В.А. Іллнська, Г.Т. Ковпаненко).
Наприкінці 1950-х - на початку 1960-х рр. у відділ, здебільшого через аспірантуру, прийшла група молодих енергійних дослідників — О.М. Лєсков, Є.В. Черненко, Е.В. Яковенко, В.І. Бідзіля, М.М. Чередниченко, дещо пізніше (не через аспірантуру) — Б.М. Мозолевський. Зазначимо, що темою дисертації О.М. Лєскова стали пам’ятки кизил-кобинської (таврської) культури Криму, В.І. Бідзілі - історія племен Закарпаття перших століть нашої ери, тобто теми не традиційно скіфознавські, що сприяли розширенню проблематики відділу в цілому. Більшість із згаданих дослідників досить швидко підготувала дисертаційні роботи, успішно захистили їх та видала в якості монографій (Лесков 1961; 1965; Черненко 1966; 1968; Бидзиля 1966; 1971; Яковенко 1969; 1974.). До середини 1960-х рр. у відділі сформувався колектив спеціалістів з широким діапазоном знань і наукових інтересів, перш за все з передскіфського та скіфо-сарматського часів. На чолі його стояли два доктори наук, визнані дослідники археології раннього залізного віку — О.І. Тереножкін та В.А. Іллінська, його дружина та однодумець. Мабуть, саме цю дату можна вважати завершальним моментом створення київської школи дослідників раннього залізного віку.
Уже на початку 1960-х рр. керівництво відділу та його співробітники почали усвідомлювати, що в дослідженні пам’яток раннього залізного віку, а саме скіфської культури, спостерігається помітний дисбаланс: старожитності скіфського часу у Лісостепу виявилися значно краще вивченими, ніж степові скіфські пам’ятки. В зв’язку з цим, одним із стратегічних завдань відділу (і українського скіфознавства в цілому) стали масштабні польові роботи в степовій зоні Північного Причорномор’я.
Як відомо, вкрай необхідні потреби науки вдало збіглись з початком величезних за обсягом споруджень меліоративних систем у південних районах України. Новобудівний період в історії Інституту археології НАНУ і відділу зокрема тривав майже чверть століття. За роки робот новобудовних експедицій (якими співробітники нашого відділу або керували, або в яких брали активну участь) розкопано сотні скіфських степових курганів (які містили декілька тисяч поховань), отримано величезну інформацію для вивчення різних аспектів скіфського суспільства. Поруч із численними похованнями пересічних скіфів, в ці роки досліджено низку видатних курганів скіфської аристократії.
Розкопки поховальних пам’яток скіфської еліти — особливий розділ в історії нашого відділу, і в цьому розділі, безперечно, великими літерами вписано ім’я Б.М. Мозолевського (кургани — Хомина, Товста, Чабанцова, Денисова, Завадські могили, Жовтокам’янка, Соболева, Бабина, Водяна Могили). У списку курганів степової скіфської аристократії виділяються також такі видатні пам’ятки, як Гайманова і Казенна Могили (В.І. Бідзілля), Огуз і Тащенак (Ю.В. Болтрик), Бердянський курган (Н.Н. Чередниченко), Чортомлик (В.Ю. Мурзін, Р. Ролле), Братолюбівський курган (А.І. Кубишев, М.В. Ковальов).
Має відділ досягнення і в польовому дослідженні поховальних пам’яток сарматської аристократії. У 1974 р. Г.Т. Ковпаненко в кургані Соколова Могила відкрила непограбоване поховання знатної сарматської жінки, ймовірно жриці або цариці.
Cлід зазначити, що, незважаючи на накопичення джерел із степових скіфських пам’яток, спеціалісти відділу в ці роки не забували і про старожитності раннього залізного віку Лісостепу, хоча, звичайно, обсяг здійснених тут робіт значно поступається степовому. В 1960-х рр. були проведені розкопки на деяких городищах Правобережжя — Хотівському поблизу Києва (Є.О. Петровська), значний обсяг робіт було здійснено на величезному Трахтемирівському городищі в Пороссі (Г.Т. Ковпаненко), досліджені курганні групи поблизу Борисполя (О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська) і дуже цікаві кургани, які руйнувалися поблизу сс. Мала Офірна на Київщині та Медерово на Кіровоградщині (Є.О. Петровська, Н.М. Бокій,). На початку 1970-х рр. були здійснені розкопки скіфських курганів біля м. Чигирин (О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська), поблизу с. Матусів (О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська, Б.М. Мозолевський), курганної групи біля с. Медвін (Г.Т. Ковпаненко). Особливо потрібно відмітити прекрасно досліджений курган Червона Могила біля с. Флярківка, поблизу с. Жаботин, в якому була спалена дерев’яна конструкція у вигляді шатра (Г.Т. Ковпаненко ).
1960-початок 1980-х рр. в археології раннього залізного віку позначені найцікавішими знахідками передскіфського часу т. зв. Новочеркаської групи пам’яток, які, на думку багатьох дослідників, треба співвідносити з історичними кіммерійцями. Мова йде про поховання в Бутенках, Носачові, Квітках, Ольшанах, Яснозір’ї. Їх дослідження здебільшого пов’язане з ім’ям Г.Т.Ковпаненко.
1980-1990-ті рр. ознаменувалися в житті відділу не тільки ростом кадрів. Активно велися польові археологічні дослідження як у степовій (Б.М. Мозолевський, Ю.В. Болтрик, В.Ю. Мурзін, С.В. Полін, О.Є. Фіалко, С.С. Бессонова, Є.П. Бунятян, С.А. Скорий , В.П. Білозор, Н.А. Гаврилюк), так і в лісостепової (Г.Т. Ковпаненко, С.С. Бессонова, Є.П. Бунятян, С.А. Скорий, В.Ю. Мурзін) зонах Північного Причорномор’я, до того ж вектор польових робот з початку 1980-х рр. впевнено почав зміщуватися в бік лісостепових старожитностей.
В ці роки, поряд з монографіями, присвяченими конкретним археологічним пам’яткам, було опубліковано низку узагальнюючих праць по передскіфській та скіфській проблематиці (Бунятян, 1985; Черненко, Бессонова, Болтрик та інш., 1986; Ковпаненко, Бессонова, Скорый, 1989; Гаврилюк, 1989; Мурзин, 1990; Махортых, 1991; Полин, 1992; Симоненко, 1993; Скорый, 1999). До найбільш важливих польових досліджень цього часу безумовно слід віднести розкопки Акташського курганного могильника в Східному Криму (С.С. Бессонова), низки курганів скіфської еліти, таких як Чортомлик (В.Ю. Мурзін, Р. Ролле), Соболева, Бабина, Водяна Могили (Б.М. Мозолевський), початок циклу досліджень на відомих лісостепових городищах — Більському (В.Ю. Мурзін, Ролле), Мотронинському (С.С. Бессонова, С.А. Скорий), а також розкопки непограбованої поховальної пам’ятки скіфської еліти в південній частині Дніпровського Лісостепу — Великого Рижанівского кургану (С.А. Скорий, Я. Хохоровські).
Безумовно, важливіші зміни мали місце в житті відділу з початку 2000-х рр. Це стосується як розширення наукової тематики, ареалу проведення польових робот, а також дуже серйозних, принципових кадрових змін. У відділ, по закінчені аспірантури, а також іншими шляхом прийшла нова генерація молодих здібних археологів, таких як О.Д. Могилов, Д.В. Каравайко, М.М. Дараган, В.В. Кропотов, Е.А .Кравченко, Д.С. Гречко віком до 30 років. Всі вони успішно захистили кандидатські дисертації, з часом видали монографічні роботи, зайняли посади старших наукових співробітників. Принципово важливо, що напрямки досліджень деяких з них (Д.В. Каравайко — юхнівська культура південної частини лісової зони, Е.А. Кравченко — килил-кобинська культура Криму, Д.С. Гречко — культура скіфського часу в басейні Сіверського Дінця) дали змогу суттєво розширити проблематику наукових досліджень відділу взагалі. У деякій мірі ця ситуація з молодими кадрами нагадує ту, що мала місце у відділі майже 40 років потому, в середині 1960-х рр. Тобто в кадровому питанні ми маємо такий собі «ренесанс».
Найбільш значні польові дослідження, що здійснювали співробітники відділу з 2000 р., такі: в Лісостепу України, на Лівобережжі — продовження циклу робот на Більському городищі (спільна Українська-Німецька експедиція; В.Ю. Мурзін, Є.В. Черненко, С.В. Махортих — Р. Ролле), на Правобережжі — розкопки Мотронинського городища та розташованого поблизу курганного могильника (роботи на самому городищі, вивчення захисних споруд, дослідження курганів, в том числі найбільшого з них — Скіфської Могили; спільна Українська-Польська експедиція, С.А. Скорий, С.С. Бессонова, Я. Хохоровські), розкопки Жаботинського поселення (М.М. Дараган), у південній частині лісової зони — дослідження городищ юхнівської культури (Д.В. Каравайко), в степовій частини України — розкопки скіфського царського кургану Олександрополь (С.В. Полін), в Передгірному Криму — поселення кизил-кобинської культури доби пізньої бронзи-раннього заліза Уч-Баш (Е.А. Кравченко) та пізньоскіфських курганів в степовій частини півострова (В.В. Кропотов). В останні роки поновились дослідження пам’яток пізньоскіфської культури Нижнього Придніпров’я (О.В. Симоненко, Є.С. Дзнеладзе).
У відділі приділяється увага застосуванню новітніх досягнень в галузі археології, зокрема залученню при дослідженні геоінформаційних технологій (М.М. Дараган).
За вказаний період (тобто з 2000 р.) співробітниками відділу видано 30 монографій, 5 наукових збірників, та навчальний посібник з археології раннього залізного віку. Серед них — монографії, присвяченні окремим відомим археологічним пам’яткам — городищам скіфського часу (Бессонова, Скорый, 2001; Фіалко, Болтрик, 2003), курганам скіфської еліти (Мозолевский, Полин, 2005; Ромашко, Скорый, 2009; Кубышев, Бессонова, Ковалёв, 2009; Бидзиля, Полин 2012; Полин, 2014), провідним категоріям матеріальної культури скіфського (Černenko, 2006; Бессонова, 2009; Могилов, 2008) чи сарматського (Simonenko, 2008; Кропотов, 2010) часу, а також — узагальнюючі праці по проблематиці передскіфсько-скіфського (Бессонова 2001; Скорый, 2003; Мозолевський, 2005;2013; Махортых, 2003; 2005; Гречко, 2010; Кравченко, 2011; Дараган 2011; Каравайко, 2012; Каравайко, Горбоненко, 2012; Кравченко та інш., 2016) та сарматського (Bârcă, Symonenko A., 2009; Симоненко, 2010; Симоненко, 2011) періодів.
Співробітниками відділу були підготовлені та проведені ювілейні конференції, присвяченні 60-річчю нашого наукового підрозділу та 100-річчю з дня народження О.І.Тереножкіна (Чигирин, 2004; 2007), 250-річчю з початку скіфської польової археології (розкопки Мельгуновського кургану) (Кіровоград, 2013), 70-річчю Відділу археолології раннього залізного віку та 80-річчю професора Є.В. Черненка (Котельна, Більськ, 2014), 80-річчю Б.М. Мозолевського (Чигирин, 2016), 110-річчю з дня народження професора О.І. Тереножкіна (Чигирин, 2017).
Більшість фахівців відділу беруть активну участь у численних наукових конференціях, в тому числі міжнародних, підтримують дружні зв’язки з фахівцями різноманітних наукових інституцій України, держав постсоветського простору, рядом закордонних спеціалістів. Слід також відмітити участь ряду співробітників відділу у підготовці та проведенні археологічних виставок за кордоном, де презентуються найбільш яркі досягненні Інституту археології НАНУ.
Зараз до складу відділу археології раннього залізного віку входять — 11 наукових співробітників. Всі мають вчені ступені: 3 доктори історичних наук (2 — провідні наукові співробітники та завідувач відділу), 8 кандидатів (7 — старші наукові співробітники).
Спектр наукових інтересів співробітників досить широкий — історія населення скіфського часу південної частини лісової зони, племен доскіфського, скіфського, сарматського часу лісостепової та степової частини України, передгірного та степового Криму. Важливе місце в наукових напрямках відділу займають вивчення цілого комплексу важливих питань історичних народів — кіммерійців, скіфів, сарматів, таврів.


Повна назва: 
Науково–дослідницький проект: «Хотівське городище: влаштування й інфраструктура».

Резюме:
Проект має на меті упорядкування і музеєфікацію пам’ятки національного значення — городища ранньої залізної доби у с. Хотів КиєвоСвятошинського району Київської області. Задля реалізації виконуються наступні завдання: археологічні розкопки, археологічні розвідки (survey) околиць городища, виготовлення облікової документації, вивчення досліджень попередніх років, оцифровка матеріалів досліджень, формування бази даних, аналіз і узагальнення отриманих результатів, публікація матеріалів, створення музейної концепції.

Метою проекту .

Керівники проекту:
с.н.с. відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України, к.і.н. Е. А. Кравченко

Cайт проекту:


Повна назва: 
Науково–видавничий проект "Кургани України"

Резюме:
Проект має на меті упорядкування та видання матеріалів досліджень курганних пам'яток території України.

Метою проекту .

Керівники проекту:
с.н.с. відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України, к.і.н. С.В.Полін
доктор Євразійського відділу Німецького археологічного інституту (Deutsche Archäologische Institut Eurasische-Abteilung) А.О.Наглер (Anatoli Nagler)

 

В межах проекту видано:

Мозолевский Б.Н., Полин С.В. Курганы скифского Герроса IV в. до н.э. (Бабина, Водяна и Соболева могилы). Киев: Стилос, 2005. – 599 с.

Бидзиля В.И., Полин С.В. Скифский царский курган Гайманова Могила. Киев: Издательский дом «Скиф», 2012. – 814 с.

Полин С.В. Скифский Золотобалковский курганный могильник V–IV вв. до н.э. на Херсонщине. Киев: ФОП «Видавець Олег Філюк», 2014. – 774 с.

Черных Л.А., Дараган М.Н. Курганы энеолита - бронзы междуречья Базавлука, Соленой, Чертомлыка. Киев-Берлин: «Видавець Олег Філюк», 2014. - 565 с.

Круц С.И. Скифы степей Украины по антропологическим данным. Киев-Берлин: «Видавець Олег Філюк», 2017. - 202 с.

В друці: 

Полин С.В., Алексеев А.Ю. Скифский царский Александропольский курган IV в. до н.э. в Нижнем Поднепровье.
Киев-Берлин: «Видавець Олег Філюк», 2018. - 926 с.

В процесі вестки та макетування ще три томи.


Напрямки наукових досліджень співробітників відділу археології раннього залізного віку досить широкі та різноманітні. Безумовно, основна увага приділяється вивченню історії давніх народів, в тому числі так званих писемних, що мешкалі за добу раннього заліза на теренах України – кіммерійців, скіфів, таврів, сарматів тощо. Але в певній мірі інтереси деяких співробітників виходять хронологічно та територіально за рамки раннього заліза, торкаючись доби пізньої бронзи та теренів Кавказу, Середньої Європи, Передній Азії.

Польові роботи проводяться на численних поселеннях та поховальних пам’ятках доскіфського, скіфського та сарматського часів досить обширного регіону. В Правобережному Лісостепу – це ранньоскіфські кургани басейну Середнього Дністра, поселення скіфського часу в Київському Подніпров’ї (Хотівське городище) та басейні Тясмину (Мотронинське городище, Жаботинське поселення). В Лівобережному Лісостепу городища скіфської доби в басйнах Десни та Сейму (Юхнівське, Кісельовка, Бужанка, Ширяєво), грандіозне Більське городище та курганні могильники скіфського часу в басейні Ворскли. Певна увага придяляється скіфським поховальним пам’яткам степової частини Північного Причорномор’я (царський курган Олександрополь, курганні групи на півдні Дніпропетровської обл.), пізньоскіфським и сарматським старожитностям Нижнього Подніпров’я (могильник Червоний Маяк тощо).

При польових досліженнях співробітники відділу, поряд з традиційними, загально відомими методами, застосовують новітні досягнення геоінформаційної технології, археологічної геофізіки, аерозйомки з залученням можливостей БПЛА.


2022–2026 рр. 
«Ранній залізний вік в Україні: новітні дослідження та архивні матеріали»

Керівник: д.і.н. С. А. Скорий.
Резюме:

2017–2021 рр. 
«Етнокультурні процеси на території України за доби раннього заліза»

Керівник: д.і.н. С. А. Скорий.
Резюме: 

Індивідуальні розділи:

«Археологічний атлас пізньоскіфських пам'яток Низового Дніпра»(д.і.н. О. В. Симоненко, к.і.н. О. С. Дзнеладзе).

«Крим у контексті давньої історії українського півдня на переході від бронзи до заліза» (к.і.н. Е. А. Кравченко).
Дослідження охоплює пам’ятки перехідного від бронзової до залізної доби часу північної частини Понтійського регіону. Мета проекту —  імплементація висновків, отриманих в результаті дослідження автором кримських пам’яток на загальноісторичну канву всього Північнопричорноморського регіону. Задля конкретизації висновків залучатимуться опубліковані дослідження, а також публікуватимуться матеріали недавніх і минулих археологічних розкопок.

«Етнокультурна історія населення Дніпровського Лісостепового Лівобережжя скіфського часу» (к.і.н. Д. С. Гречко).
Наукова новизна роботи зумовлена необхідністю створення узагальнюючої праці, яка б охарактеризувала етнокультурний розвиток регіону протягом скіфського часу на сучасному рівні знань..

 

20122016 рр.
«Кочовики раннього залізного віку та їхні сусіди на півдні Східної Європи»

Керівник: д.і.н. С. А. Скорий.
Резюме:

 

 


Інкерманська археологічна експедиція (раніше — Інкерманський загін Севастопольської археологічної експедиції з дослідження округи Херсонесу) Інституту археології НАН України працювала на території Автономної Республіки Крим. 2014 року її учасники переїхали до Києва та впродовж 2015–2016 рр. займалися систематизацією результатів своєї роботи в Криму та їх оприлюдненням у низці наукових публікацій, — з метою збереження цього цінного доробку. Під час тривалого функціонування експедиції її учасники напрацювали ефективні методики археологічних досліджень, які доцільно використовувати й нині — на континентальній частині території України

 

 

Керівник експедиції: 
с.н.с. відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України, к.і.н. Е. А. Кравченко

Сторінка експедиції у мережі facebook

 


Відділ археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України є провідною науковою інституцією, що займається вивченням історії населення за доби раннього заліза на теренах України.

Завідувач відділу: Скорий Сергій Анатолійович

Учений секретар: Дзнеладзе Олена Сергоївна

 

 

Напрямки досліджень

Теми НДР

Дослідницькі програми

Експедиції

Співробітники

Історія

Контакти


Сергій Анатолійович Скорий

 

Доктор історичних наук, професор, завідувач відділу

Відділ археології раннього залізного віку
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
12 поверх, кімната 1207

Тел.: +380 (44) 278-44-05

E-mail: 

ORCID0000-0002-7842-890X

Скорий 

Профіль

Наукові інтереси:
Скіфській час на теренах Середньої Європи. Етнокультурна історія населення доскіфської та скіфської доби лісостепової зони Східної Європи. Кіммерійці, скіфи. Крим в скіфську епоху.

Поточні дослідження й проекти:
„Ранній залізний вік в Україні: новітні дослідження та архивні матеріали (2022-2026)”. Розділ: „Ранньоскіфські кургани біля селища Караван в басейні Сіверського Донця (Лісостеп Лівобережної України)”.

Експедиційна діяльність:
2021 — Науковий консультант Скіфської Лісостепової експедиції ДП «НДЦ «Охоронна археологічна служба України» ІА НАН України (м. Харків). Начальник експедиції В.М. Окатенко. Розкопки курганів Люботинського курганного могильнику скіфської доби в басейні Сіверського Дінця (Дніпровський Лівобережний Лісостеп).
2020 — Керівник Скіфської Середньодніпровської експедиції ІА НАН України; розкопки курганів в басейні Тясмину (Дніпровський Правобережний Лісостеп).
2019 — Керівник Скіфської Середньодніпровської експедиції та науковий консультант археологічної експедиції Історико-культурного заповіднику „Більськ”.
2018 — Керівник Кіровоградської археологічной експедиції ІА НАНУ.
2017 начальник Кіровоградської експедиції ІА НАНУ. Розкопки курганів на півдні Кіровоградщині.
2016 науковий консультант експедиції «Слобожанської археологічної служби» (м. Харків). Начальник експедиції В.М. Окатенко. Розкопки кургану скіфської еліти Турецька Могила.
2010–2017 науковий консультант експедиції Істориико-культурного заповіднику «Більск». Масштабні розвідки в межах Великого укріплення Більского городища, на теренах Полтавщини і Сумщини. Розвідки в Сумській області.
2000–2009 науковий консультант Полтавської археологічної експедиції (начальник к.і.н. Супруненко). Розкопки курганів різного часу (в тому числі – скіфських) на півдні Полтавської області, біля м.Горішні Плавні.
2000-2002 начальник спільної Українсько-Польскої експедиції «Мельники-Холодний Яр» ІА НАНУ і Інституту археології Ягелонського університету (з польского боку – начальник проф. Я. Хохоровські). Розкопки поховальної пам’тки скіфської еліти кургану Скіфська Могила, низки інших курганів Мотронинського могильника.
1999--2006. начальник загону спільної Українсько-Німецької експедиції ІА НАН України і Гамбургзького університету. Розкопки на селищі скіфського часу Лісовий Кут, в межах Великого укріплення Більского городища на Полтавщині-Сумщині.
1995–1998 начальник спільної Українсько-Польскої експедиії «Мельники-Холодний Яр» ІА НАНУ і Інституту археології Ягелонського університету (з польского боку – начальник проф. Я. Хохоровські). Розкопки поховальної пам’ятки скіфської еліти Великого Рижанівського кургану. Відкриття непограбованного поховання скіфського вождя.
1996 — участь у дослідженні курганого могильнику античного міста Аргамум (Добруджа, Румунія). Начальник експедиції В.Лунгу.
1994-1995 — сташий науковий співробітник спільної Українсько-Німецької експедиції ІА НАН України і Гамбугзького університету. Розкопки курганів скіфського часу на Більскому городищі (могильник „Б”) та в урочищі Перещепино, в межах Полтавської області
1988–1994 — заступник начальника експедиції „Холодний Яр” ІА АН УРСР. Розкопки в Черкаській області: на Мотронинському городищі і курганному могильнику скіфського часу.
1987 — заступник начальника Скіфського загону новобудовної експедиції „Дністр-II” ІА АН УРСР . Розкопки поселення доскіфського часу біля с.Козлів Вінницької області, на Середньому Дністрі.
1983–1986 — замначальника Лісостепової Правобережної експедиції ІА АН УРСР. Масштабні археологічні дослідження — розвідки на багатьох городищах Правобережного Лісостепу, розкопки курганів в Київській, Черкаській областях (біля сс. Іванівка, Цвітково, Яснозір’я тощо).
1980–1981 — молодший науковий співробітник Акташської експедиції ІА АН УРСР; дослідження скіфських курганів в Східному Криму.

Наукові організації та товариства:
1997 — Member of Funerary Archaeology Studies Assosiation;
2005 –Член міжнародної Консультативної Ради “Corpus Tumulorum Scythicorum et Sarmaticorum”.

Відзнаки:
Ювілейна почесна грамота Президії НАН України (2018 р.).

Дисертаційні дослідження:
1997 — «Кочевники предскифской и скифской поры в Днепровской Правобережной Лесостепи (вопросы этнокультурной истории)», дисертація на здобуття наукового ступеню доктора історичних наук за спеціальністю «археологія».

1982 — «Вооружение скифского типа в Средней Европе (к вопросу о связях Скифии с населением Средней Европы)», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія». Науковий керівник к.і.н. Черненко Є.В.

Освіта:
1975–1979 — Сімферопільський державний університет ім. М. В. Фрунзе (нині Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського), історичний факультет, спеціальність «музеєзнавство та археологія».


Сергій Володимирович Махортих

 

Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник

Відділ археології раннього залізного віку
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
12 поверх, кімната 1207

Тел. роб.: +380 (44) 278 44 05

E-mail: 

ORCID: 0000-0001-7865-0263

makhortykh 

Профіль

Наукові інтереси:
Археологія доби пізньої бронзи та раннього залізного віку Східної Європи та Кавказу, історія та культура кіммерійців та скіфів, походження та хронології їх пам’яток, а також взаємовідносини з навколишнім світом, в тому числі з населенням Центральної Європи і цивілізаціями Стародавнього Сходу.

Поточні дослідження й проекти:
«Етнокультурні процеси на території України за доби раннього заліза», розділ «Ранньоскіфські старожитності України у закавказько-давньосхідному історико-культурному контексті».

Експедиційна діяльність:
2015 — керівник Більської археологічної експедиції ІА НАН України;
2011 — дотепер — участь у роботі Приазовської археологічної експедиції ІА НАН України;
1996—2006 — участь у роботі міжнародної Українсько-Німецької археологічної експедиції ІА НАН України; дослідження Більского городища та його округи (2005—2006 — керівник експедиції);
1988—1990 — участь у роботі експедиції “Холодний Яр”;
1981, 1983—1984 — участь у роботі Чортомликської археологічної експедиції ІА АН УРСР.

Дисертаційні дослідження:
2008 — «Культура та історія кіммерійців Північного Причорномор’я», дисертація на здобуття наукового ступеню доктора історичних наук за спеціальністю «археологія»;
1987 — «Скифы на Кавказе в VII—V вв. до н.э.», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія», науковий керівник — член-кор. І. І. Артеменко.

Освіта:
1976—1981 Чечено-Інгушський державний університет ім. Л. М. Толстого, історичний факультет, спеціальність «історик, викладач історії та суспільствознавства».


Олександр Володимирович Симоненко

 

Доктор історичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник

Відділ археології раннього залізного віку
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
13 поверх, кімната 1307

Тел.: +380 (44) 418 27 75

E-mail: 

ORCID0000-0001-6878-556X

Симоненко 

Профіль

Наукові інтереси:
Археологія та історія сарматської доби (сармати, пізні скіфи та їхні сусіди). Військова справа кочовиків сарматської доби. Римський імпорт у сарматів та пізніх скіфів. Пізньоскіфська культура Низового Дніпра.

Поточні дослідження й проекти:
Етнокультурні процеси на території України за доби раннього заліза", реєстраційний номер 0116U006928, підрозділ "Пізньоскіфське населення Низового Дніпра".

Програми міжнародної співпраці:
2000-2002, Римський імпорт у сарматів Північного Причорномор'я, Германський археологічний інститут (ФРН), Берлін-Київ;
2004-дотепер, Археологія України, Університет Пенсильванії (США), Філадельфія-Київ.

Стипендії та гранти:
2022 — стипендія Єврейського університету (Ієрусалим)
2017 — стипендія DAAD (Берлін, Німецький археологічний інститут);
2011–2012 — W.F. Albright Institute of Archaeological Research, Jerusalem, Glassman Holland Fellow;
2009–2010 — Institute for the Study of Ancient World, New York, NY, Visiting Research Scholar;
2008 — Institute for Advanced Study, Princeton, NJ, Member;
2004–2005 — University of Pennsylvania, Philadelphia, PA, Fulbright Visiting Scholar.

Експедиційна діяльність:
2016 – дотепер — начальник Херсонської експедиції ІА НАН України; дослідження археологічних пам'яток в зоні новобудов на Херсонщині;
2011 – дотепер — начальник Пізньоскіфської експедиції ІА НАН України; дослідження пізньоскіфських грунтових могильників та городищ на Херсонщині.
1994–1997 — учасник археологічних експедицій в Угорщині: дослідження сарматських пам'яток поблизу м. Вац;
1994 — заступник начальника експедиції КАЄ; дослідження античного святилища під Ольвією;
1993 — археологічна розвідка в Калмикії;
1990–1992 — заступник начальника Миколаївської експедиції ІА АН УРСР; дослідження курганів в Миколаївській області;
1984–1989 — керівник загону Херсонської експедиції ІА АН УРСР; дослідження курганів на півдні Херсонщини;
1983 — заступник начальника Черкаської Лівобережної експедиці їІА АН УРСР; дослідження курганів в Черкаській області;
1981–1982 — керівник Приморського загону Краснознам'янської археологічної експедиції ІА АН УРСР; дослідження курганів на півдні Херсонщини;
1980 — заступник начальника Черкасько–Полтавської експедиції ІА АН УРСР; дослідження курганів в Черкаській та Полтавські областях;
1979 — старший лаборант Черкаської Лівобережної експедиції ІА АН УРСР; дослідження курганів в Черкаській області;
1978 — керівник Черкаської Лівобережної експедиції ІА АН УРСР; дослідження кургану «Роблена Могила» в Черкаській області;
1976–1978 — старший лаборант Херсонської експедиції ІА АН УРСР; дослідження курганів в Херсонській області;
1975 — лаборант Астахівського загону ІА АН УРСР; дослідження курганів на Донбасі;
1973–1974 — лаборант Херсонської експедиції ІА АН УРСР; дослідження курганів в Херсонській області;
1972–1973 — лаборант Київської експедиції ІА АН УРСР; дослідження на території Києва (Верхній город, Поділ).

Педагогічна діяльність:
2012 – 2018  професор кафедри археології, давньої та середньовічної історії Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського;
2007 професор кафедри археології Національного університету «Києво–Могилянська академія».

Наукові організації й товариства:
Член-кореспондент Німецького археологічного інституту (Берлін) з 1998 р.;
Спілка археологів України;
Funerary Archaeology Studies Association;
UISSP 30th Commission: Mortuary Practices in Prehistory and Protohistory.

Відзнаки:
2012 Who is Who in the World 2012 (29th ed.);
2011 2000 Outstanding Intellectuals of the XXI Century (Cambridge).

Дисертаційні дослідження:
1999 «Сарматы Северного Причерноморья: хронология, периодизация, этнополитическая история», дисертація на здобуття наукового ступеню доктора історичних наук за спеціальністю «археологія»;
1987 «Военное дело степного населения Северного Причерноморья в ІІІ в. до н. э. ІІІ н. э.», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник — к. і. н. Є. В. Черненко.

Освіта:
19711977 — Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства, спеціальність «історик, викладач історії та суспільствознавства».


Денис Сергійович Гречко

 

Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник

Відділ археології раннього залізного віку
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
12 поверх, кімната ххх

Тел.: +380 (44) 254 11 96 

E-mail:  

ORCID0000-0003-3613-795X

Гречко 

Профіль

Наукові інтереси:
Етнокультурна історія населення півдня Центральної Європи доби раннього заліза

Поточні дослідження й проекти:
Озброєння та військова справа племен Східної та Центральної Європи пізньогальштатського періоду (VI ст. до н.е.)

Експедиційна діяльність:
2016–2022  керівник Більської археологічної експедиції ІА НАН України;
2014 керівник Куземинської археологічної експедиції ІА НАН України;
2013 керівник Мар’їнської археологічної експедиції ІА НАН України;
20102012 участь у роботі Тарханкутської археологічної експедиції Кримського філіалу ІА НАН України;
2009 участь у роботі Ольвійської археологічної експедиції ІА НАН України;
20082009 — участь у роботі Старокиївської археологічної експедиції ІА НАН України;
20062007  керівник Гришківської археологічної експедиції Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна;
20052008 — участь у роботі Подільської постійнодіючої археологічної експедиції ІА НАН України.

Педагогічна діяльність:
від 2014  доцент кафедри теорії та історії мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури;
від 2010 — старший викладач, доцент з/н кафедри музеєзнавства і пам’яткознавства Київського національного університету культури і мистецтв.

Наукові організації й товариства:
Спілка археологів України
Харківське обласне історикоархеологічне товариство.

Відзнаки:
2015  медаль «За оборону Маріуполя»;
2015 — медаль «Учасник бойових дій».

Дисертаційне дослідження:
2008 — «Сіверськодонецька група пам’яток лісостепу Східної Європи скіфської доби», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник — к.і.н. Буйнов Ю. В.

Освіта:
20042007 Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, історичний факультет, спеціальність «археологія».
1999–2004 — Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, історичний факультет, спеціальність «історія».