Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-04

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-04

Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.

Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.

Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.

Дослідження проблеми походження та ранньої історії слов’ян стало одним із основних напрямів діяльності Інституту археології АН УРСР. Згідно із задумом завідувача сектору феодального суспільства В. П. Петрова найпершим завданням було зібрати й кодифікувати весь наявний матеріал культури полів поховань. Планувалося спеціальне колективне видання в кількох томах, в якому мав бути поданий матеріал, що зберігався в музеях України.

Перед війною був упорядкований і попередньо відредагований перший том цього корпусу джерел під назвою «Пам’ятки культури полів поховань на території УРСР». До нього ввійшли матеріали Київського історичного музею (нині Національний музей історії України), зокрема Зарубинецького та Черняхівського могильників (розкопки В. В. Хвойки), поселення та могильника біля с. Дідівщина (розкопки В. Є. Козловської) та Корчуватівського могильника (розкопки І. М. Самойловського). Готували й другий том, до якого мали ввійти матеріали Дніпропетровського та Черкаського музеїв, а також розвідок і розкопок у порожистій частині Дніпра. Третій том мав охоплювати матеріали з музеїв північно–західного регіону — Львівського, Луцького та Дубенського. С. В. Коршенко та І. Н. Луцкевич картографували пам’ятки культури полів поховань, зосереджених здебільшого в лісостеповій смузі.

Але війна порушили плани, тож підготовлені матеріали пізніше стали основою низки томів серії «Материалы и исследования по археологии СССР» (№№ 70, 82, 108, 116). Відтак, археологи отримали систематизовані джерела, значною мірою втрачені під час війни. У передвоєнні роки розпочалися й планомірні польові дослідження. Була розвідана траса Черняхів—Жуківці—Трипілля—Обухів і здійснені розкопки в Жуківцях (М. Л. Макаревич, Є. В. Махно), провадилися розвідки в порожистій частині Дніпра та розкопки в с. Микільське (І. М. Фещенко, О. В. Бодянський), розкопки Корчуватівського могильника (І. М. Самойловський).
Загалом передвоєнні роки можна характеризувати як початок планомірного вивчення проблеми походження та ранньої історії слов’ян, пов’язаний, у першу чергу, з накопиченням і попереднім аналізом матеріалів та їх систематизацією.

Після Другої світової війни проблеми етногенезу слов’ян, пошуків їх найдавніших коренів стали одними з найактуальніших. Тоді розпочалися активні дослідження пам’яток І тисячоліття. В Інституті археології АН УРСР цю тематику розробляли у відділі слов’янської археології (надалі слов’янської та середньовічної археології), який у 1954–1974 рр. очолював доктор історичних наук В. Й. Довженок. З-поміж важливих вкажемо розкопки городища зарубинецької культури Пилипенкова Гора в Каневі (Є. В. Максимов, В. А. Богусевич) і поселень Великі Дмитровичі (Є. В. Махно), Сахнівка (В. Й. Довженок, Н. В. Лінка), Лютіж (В. І. Бідзіля, С. П. Пачкова), поселення поєнешть–лукашівської культури Горошова (С. П. Пачкова), поселень черняхівської культури Жуківці (Є. В. Махно), Ягнятин (Є. В. Махно, В. К. Гончаров), Пряжів, Турія, Новолипівське та Максимівка (Є. В. Махно), Леськи (М. Ю. Брайчевський, А. Т. Сміленко), Іванківці (В. Й. Довженок, М. Ю. Брайчевський) і могильників Переяславського (В. К. Гончаров, Є. В. Махно), Косанівського (В. П. Петров, Н. М. Кравченко), Компаніївського, Сумського та Кантемирівського (Є. В. Махно), Лохвицького (В. П. Петров, Д. Т. Березовець).

Одним з найважливіших досягнень археології 50–60-х рр. було відкриття й вивчення слов’янських пам’яток V–VІІІ ст., які заповнили на території Східної Європи хронологічну лакуну в системі культур І тис. н.е., надаючи таким чином нові можливості для ретроспективного вивчення витоків матеріальної культури ранньосередньовічних слов’ян. В Інституті їх досліджували Д. Т. Березовець (поселення поблизу с. Пеньківка та могильники поблизу с. Велика Андрусівка, поселення та могильник Волинцеве), В. П. Петров (поселення Стецівка), В. К. Гончаров (поселення Лука–Райковецька), О. М. Приходнюк (поселення Городок, Устя, Бакота, Сахнівка).

На час створення відділу 1974 р. до нього ввійшли А. Т. Сміленко, Є. В. Максимов, О. М. Приходнюк, Л. В. Вакуленко, С. П. Пачкова, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський, Г. М. Некрасова, а в аспірантурі навчався Д. Н. Козак. Науковці відділу зосередилися на дослідженні проблем формування етнокультурної слов’янської спільності та слов’янських племінних об’єднань, які передували давньоруській державі, з’ясуванні особливостей економічного розвитку та соціальної структури слов’янського суспільства, а також основних напрямів розселення слов’ян, їх взаємостосунків з сусідніми етнічними групами й державами.

Джерелознавча база досліджень була забезпечена розкопками десятків поселень і могильників рубежу ер — I тис., що репрезентують головні етапи становлення слов’янського світу та його політичної консолідації, включаючи формування слов’янських племінних об’єднань і союзів племен напередодні утворення давньоруської держави. Археологічними дослідженнями була охоплена практично вся територія Полісся та лісостепової смуги України.

Досить повну інформацію про матеріальну культуру населення Подніпров’я та Подністров’я, зв’язки населення цих регіонів із Східною та Центральною Європою в ІІІ ст. до н.е. — І ст. н.е. отримано дослідженням пам’яток латенізованих культур — городищ зарубинецької культури Бабина Гора (Є. В. Максимов), Монастирок (Є. В. Максимов, В. О. Петрашенко) та могильників Вишеньки (С. П. Пачкова), Козаровичі (Є. В. Максимов), Дідів Шпиль (Є. В. Максимов, Л. О. Циндровська), поселень поєнешть–лукашівської культури Круглик і Сокіл (С. П. Пачкова, Л. В. Вакуленко), могильника липицької культури Завалля (Л. В. Вакуленко).Д

Численний матеріал, пов’язаний з формуванням, хронологією, виявленням локальних особливостей і визначенням етнічної належності населення дали розкопки поселень і могильників черняхівської культури, здійснені співробітниками відділу. Це, зокрема, дослідження городища Башмачка (А. Т. Сміленко), поселень і могильників Кам’янка–Анчекрак, Курники, Каборга IV, Городок, Петриківці, Шершні, Лугове, Козлів, Гребінки, Ржищів–Ріпниця, Легедзине (Б. В. Магомедов), Малинівці, Яблунівка (С. П. Пачкова), Боромля (Г. М. Некрасова, Р. В. Терпиловський), а також поселень, що представляють слов’янське населення в черняхівській культурі: Черепин, Бовшів, Дем’янів, Хлопків, Куропатники (В. Д. Баран). На Київщині (поселення Велика Снітинка) Б. В. Магомедов дослідив унікальний черняхівсько–вельбарський косторізний ремісничий центр.

Завдяки розвідкам і розкопкам Д. Н. Козака стало можливим конкретизувати етнокультурну ситуацію в I–IV ст. на Волині та в Подністров’ї. Матеріали, здобуті розкопками поселень Боратин, Гірка Полонка, Зубра, Линів та ін., уможливили виділення волино–подільської групи пам’яток, яка згодом отримала назву зубрицька культура, простежити процес її формування та визначити місце давньослов’янського населення Волині й Подністров’я в буремних подіях часів експансії східногерманських племен (готів, гепідів), що лишили пам’ятки вельбарської культури. За матеріалами поселень вельбарської культури Боратин, Борсуки, Велика Слобідка ІІ, Загаї ІІ, Линів і Хрінники визначено особливості матеріальної культури, рівень господарського та соціального розвитку готських племен, реконструйовано їхню міфологію та характер взаємостосунків зі слов’янською людністю.

На ґрунті дослідження пам’яток київського типу (Роїще, Улянівка, Глеваха та ін.) Р. В. Терпиловський дійшов висновку про належність їх до окремої (київської) культури, що побутувала від кінця ІІ до середини V ст. і з якою були генетично пов’язані наступні ранньосередньовічні слов’янські старожитності.

Л. В. Вакуленко відкрила низку поселень культури карпатських курганів, розкопки яких (селища Глибока, Волосів, Пилипи, Грабівці, Печеніжин), а також могильників Пилипи, Трач, Товмачик та ін. дали значні матеріали стосовно соціально–економічного розвитку прикарпатського населення й уможливили по-новому висвітлити етнокультурну ситуацію в Карпатському регіоні в пізньоримський час.

О. М. Приходнюк провадив розкопки на поселеннях пеньківської культури Середнього Подніпров’я — Вільховчик, Будище, Сушки, Біляєвка та Кочубіївка, а також на Сіверському Донці — Богородичне.

Матеріали поселень Теремці, Рашків ІІ і ІІІ (В. Д.  Баран), Сокіл і Каветчина (О. М. Приходнюк, Л. В. Вакуленко) на Дністрі дозволили конкретизувати процес трансформації пам’яток гунського часу в ранньосередньовічні слов’янські культури. Визначною пам’яткою, яка ілюструє переростання празько–корчацької культури в райковецьку, є поселення VII–IX ст. Рашків І на Середньому Дністрі, повністю досліджене експедицією В. Д. Барана.

На рубежі 70–80-х рр. до відділу через аспірантуру прийшли С. П. Юренко (1979) і Н. С. Абашина (1981). Наукові інтереси С. П. Юренко були пов’язані з дослідженням пам’яток волинцевської культури, вона провадила розкопки ранньослов’янських поселень на Лівобережжі Дніпра (Багате, Чернеччина, Засулля, Волинцеве), городищ волинцевської культури Битиця і роменської культури Опішне, комплексу пам’яток роменської культури поблизу с. Кам’яне, літописних давньоруських міст Путивль і Лубни та роменсько–давньоруського городища Ніцаха. Н. С. Абашина узагальнила в дисертації дослідження пам’яток київської культури в Середньому Подніпров’ї, зокрема й розкопаних нею поселень Обухів II, III, VII та ін.

Розкопки Р. В. Терпиловським поселення Сенча в Дніпровському Лівобережжі та Н. С. Абашиною поселення Ходосівка–Діброва в Середньому Подніпров’ї дозволили висвітлити процес формування ранньосередньовічних слов’янських культур на основі київської культури. Розкопки поселень Багате, Нагорне та Шабо в пониззі Дністра й Дунаю — базових пам’яток для вивчення взаємозв’язків слов’янського населення та племен салтово–маяцької культури — здійснила А. Т. Сміленко.

У 1981–1987 рр. В. Д. Баран разом з П. П. Толочком та І. І. Мовчаном брав участь у дослідженнях слов’янського городища кінця VII–XIII ст. Старигард (Ольденбурґ), розкопки якого провадила експедиція під керівництвом директора Музею землі Шлєзвіг–Голштінія проф. К.–В. Штруве. Отримані матеріали уможливили з’ясувати напрямки великого розселення слов’ян у межиріччі Ельби й Заале, визначити особливості їхньої матеріальної культури в північно–західних краях, порубіжних із землями германських племен.

Важливим досягненням відділу стало відкриття й дослідження пам’яток кінця І–ІІ ст. (по занепаду зарубинецької культури в її класичному вигляді) та V ст., тобто часу формування ранньосередньовічних слов’янських культур на території України, які донедавна були практично невідомі. Це уможливило принципово нові історичні висновки про те, що лісостепову смугу Південно–Східної Європи ніколи не полишало корінне місцеве населення, а, відтак, визначити джерела формування слов’янських ранньосередньовічних старожитностей, що безпосередньо пов’язано з дослідженням проблеми етногенезу слов’ян.

1987 р. до відділу були переведені Є. Л. Гороховський та О. В. Гопкало. Їх дослідження пов’язані з черняхівською культурою — Є. Л. Гороховський займався проблемами хронології, О. В. Гопкало вивчала (й вивчає) вбрання цього населення.

Таким чином, у середині 1980-х рр. у відділі сформувався колектив спеціалістів з широким діапазоном знань і наукових інтересів, пов’язаних із дослідженням проблеми етногенезу слов’ян.

1985 р. на базі Інституту археології був проведений у Києві V Міжнародний конгрес археологів–славістів. До цього визначного наукового форуму співробітники відділу підготували колективну монографію «Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э.» (1985), в якій вперше накреслено схему розвитку давнього слов’янського населення на підставі хронологічних взаємозв’язків культур І тис., а також уточнено територію археологічних культур і визначено контактні зони. У цей же час тривала підготовка третього тому «Археологии Украинской ССР» (1986). Співробітники відділу зосередили увагу на історії дослідження археологічних культур І тис. та їх детальній характеристиці, проблемах соціально–економічного розвитку населення.

Крім цих узагальнюючих праць, за перші 15 років існування відділу опубліковано численні статті та серію індивідуальних монографій, присвячених аналізу матеріалів польових досліджень, окремим пам’яткам і культурам, а також аналізу історико–культурних процесів в окремих регіонах України.

Маючи такі напрацювання з окремих проблем археології та історії ранньослов’янських племен, співробітники відділу під керівництвом В. Д. Барана розпочали роботу над колективною монографією «Славяне Юго–Восточной Европы в предгосударственньїй период». Розкопки опорних пам’яток різних епох дозволили аргументовано реконструювати етнокультурні та соціально-економічні процеси, що проходили в слов’янському суспільстві в додержавний період. Завдяки удосконаленій методиці опрацювання археологічних джерел були переглянуті наявні гіпотези та запропоновано нову реконструкцію етнокультурних процесів, які мали місце на території України та суміжних регіонів Європи протягом ІІІ ст. до н.е. — ІХ ст. н.е., до утворення давньоруської держави. Монографія «Славяне Юго–Восточной Европы в предгосударственньїй период» (1990) відзначена Державною премією України в галузі науки і техніки за 1991 рік.

На початку 1990-х рр. відділ поповнився новими кадрами: прийшла Л. Є. Скиба, по закінченню аспірантури лишився О. В. Петраускас. Наукові інтереси цих співробітників були пов’язані з дослідженням поховального обряду, відповідно, зарубинецької культури та черняхівської.

Найзначніші польові дослідження, здійснені співробітникам відділу за останні два десятиліття, — це розкопки Пирогівського могильника зарубинецької культури (Л. Є. Скиба), дружинного могильника латенського часу Мутин (Р. В. Терпиловський), могильників черняхівської культури Велика Бугаївка та Червоне 2 (О. В. Петраускас), поселень Воскресенське 1, Дубина 1 (Р. В. Терпиловський), Дмитрівка ІІІ, Барбара І і Василенки IV (Ю. Ю. Башкатов).

Завдяки щорічним розкопкам Д. Н. Козака на багатошаровому поселенні в ур. Шанків Яр поблизу с. Хрінники Рівненської області до наукового обігу введено значний матеріал раннього залізного віку, зубрицької, вельбарської, празько–корчацької культур, давньоруського та середньовічного часу. Унікальними є рештки готського святилища–жертовника, млинарні, косторізної майстерні та житла рибалки раннього залізного віку.

Р. В. Терпиловський виявив низку ранньослов’янських пам’яток римського та ранньосередньовічного часу на півночі Дніпровського лісостепового Лівобережжя, у верхів’ях р. Трубіж і на р. Удай, здійснив розкопки поселення Олександрівка 1 з об’єктами київської та ранньосередньовічної слов’янської культур.

О. М. Приходнюк продовжив дослідження відомого Пастирського городища VII–VIII ст., розпочаті ще В. В. Хвойкою, а пізніше М. Ю. Брайчевським. Це городище дозволило розкрити зв’язки слов’янського населення Подніпров’я з племенами степу, які входили до Хозарського каганату. На думку дослідника, ця унікальна пам’ятка може свідчити про повернення з Подунав’я частини слов’ян наприкінці VII ст.

Розкопки ранньослов’янського поселення VI–IX ст. Обухів ІІ на Київщині (О. В. Петраускас, Н. С. Абашина, А. В. Скиба) уможливили виділити специфічні риси матеріальної культури Середнього Подніпров’я напередодні утворення давньоруської держави. Поблизу с. Андріяшівка (Сумська область) під час розкопок на поселенні волинцевської культури Р. В. Терпиловський виявив скарб срібних жіночих прикрас.

У дослідженнях Крилоського городища, яке було центром давнього Галича — столицею Галицько–Волинської держави, брав участь у 1991–2002 рр. В. Д. Баран. Тут, зокрема, відкрито рештки палацу галицьких князів ХІІ–ХІІІ ст., побудованого Ярославом Осмомислом.

Обсяг досліджуваних пам’яток досяг такого рівня, коли більшість категорій речей, а нерідко й комплексів стали масовими та нараховують сотні одиниць.

Відділ археології ранніх слов’ян у 1978 р. підготував і провів Міжнародну конференцію «Етногенез слов’ян», у 1989 р. — Міжнародну конференцію «Слов’янський світ і Римська імперія», у 1999 р. — семінар «Сто років вивчення полів поховань».

Найбільшим досягненням відділу археології ранніх слов’ян за останні два десятиліття є цикл досліджень культурно–історичного процесу на території України в І тис. Узагальнення археологічних матеріалів, отриманих вітчизняними й іноземними вченими протягом останніх десятиліть і нагромаджених у попередній час, дозволило запропонувати нову реконструкцію деяких аспектів давньослов’янської історії, а також відтворити динаміку заселення різних регіонів України протягом ІІІ ст. до н.е. — ІХ ст. н.е.

Серія праць Д. Н. Козака 1990 — початку 2000-х рр. присвячена старожитностям Подністров’я та Волині, реконструкції етнокультурних і соцально–політичних процесів у регіоні. Складні проблеми слов’янського етногенезу та соціально–економічного розвитку слов’ян, походження українського та інших східнослов’янських народів висвітлені в монографіях В. Д. Барана та Я. В. Барана (1998, 2002, 2004, 2005, 2008). До наукового обігу введено нові матеріали черняхівської культури (Сміленко, 1992; Баран, Гопкало, 2006; Петраускас, 2003), складено звід пам’яток київської культури (Терпиловський, Абашина, 1992), каталоги пам’яток черняхівської культури Київської області (Магомедов, Абашина, 2003), римського часу Київщини (Петраускас та ін., 2007), а також намиста й підвісок черняхівської культури (Гопкало, 2008). Проблемам етносу населення черняхівської культури присвячена монографія Б. В. Магомедова (2001), пізньозарубинецьким пам’яткам і київській культурі — монографії Р. В. Терпиловского (1991, 1996, 2004), українським Карпатам у пізньоримський час — монографія Л. В. Вакуленко (2010), райковецькій культурі — монографія Л. П. Михайлини (який певний час працював у відділі). У дослідженнях С. П. Пачкової (2006, 2008) висвітлено шляхи проникнення латенського стилю в зарубинецьку культуру. Гіпотеза про переселення частини слов’ян, які в попередні часи мешкали на Балканах, до Середньої Наддніпрянщини викладена в монографії О. М. Приходнюка (2005).

Д. Н. Козак як автор розділів колективних монографій «Давня історія України» (т. 3: Слов’яно–Руська доба, 2000) та «Етнічна історія давньої України» (2000), В. Д. Баран як один з авторів серії «Україна крізь віки» отримали Державну премію України в галузі науки і техніки за 2001 р. Загалом відділ видав майже 50 монографій, десять збірників і понад тисячу статей.

Співробітники відділу — автори розділів таких узагальнюючих праць як «Нариси стародавньої історії Української РСР», 1957 (А. Т. Сміленко, Є. В. Максимов); «Археологія Української РСР», т. 3, 1975 (Є. В. Максимов, А. Т. Сміленко, В. Д. Баран); «Історія Української РСР», т. 1, 1977 (А. Т. Сміленко), «История Украинской ССР», т. 1, 1981 (А. Т. Сміленко), «Археология Украинской ССР», т. 3, 1986 (Є. В. Максимов, С. П. Пачкова, Д. Н. Козак, В. Д. Баран, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк, А. Т. Сміленко), «Етногенез та етнічна історія населення українських Карпат», т. 1, 1999 (Д. Н. Козак, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк), «Украинцы» (В. Д. Баран), «Історія української культури», т. 1, 2001 (В. Д. Баран, Д. Н. Козак, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський), «Історія українського мистецтва», т. 1 і 2, 2008 (Є. Л. Гороховський, Б. В. Магомедов, А. В. Скиба).

Науковий доробок відділу становлять також збірники праць «Проблеми этногенеза славян» (1978), «Славяне и Русь» (1979), «Славяне на Днестре и Дунае» (1983), «Днестро–Дунайское междуречье в I — начале II тыс. н.э.» (1987), «Материалы І тыс. н.э. по археологии и истории Украины и Венгрии» (1996), «Проблеми походження та історичного розвитку слов’ян» (1997), «Етнокультурні процеси в Південно–Східній Європі в І исячолітті н.е.» (1999), «Старожитності І тисячоліття нашої ери на території України», «Археологія давніх слов’ян», «Від венедів до Русі» (2014).

Відділ працює в тісній взаємодії з історичними та історико–краєзнавчими музеями й заповідниками, кафедрами археології та стародавньої історії вищих навчальних закладів України, підтримує наукові зв’язки із закордонними археологічними установами у вигляді розробок спільних тем, організації спільних експедицій, участі в міжнародних конгресах, конференціях, симпозіумах. Співробітники відділу виступали з доповідями на конгресах Міжнародної унії слов’янської археології в Братиславі (1975), Софії (1980) і Новгороді (1996).

За майже чотири десятиліття у відділі створена й плідно працює українська школа археологічної славістики. Відділ є визнаним науковим центром з вивчення проблем походження та історії слов’ян переддержавного періоду в Україні та поза її межами.

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-04

Пріоритетним напрямом в роботі відділу є дослідження етногенезу й ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як:

• формування етнічної слов’янської спільноти, її території, взаємовідносин слов’янського населення з іноетнічними племенами;
• визначення шляхів розселення слов’ян, їх місця в процесах формування середньовічної Європи;
• періодизація слов’янської історії;
• дослідження економічної й соціальної структури слов’янського суспільства, його ідеології та духовної культури;
• матеріальна культура ранніх слов’ян (житлобудівництво, керамічний комплекс, вбрання, зброя та військове мистецтв, господарство та інше);
• поселення та поховальні пам’ятки ранніх слов’ян та їх сусідів;
• дослідження взаємовідносин слов’ян з їх сусідами та кочовим світом;
  
• етнокультурні та соціально–економічні процеси пізньолатенського, римського часу та доби Великого переселення народів у Південно–Східній Європі;
• матеріальна культура племен Південно–Східної Європи пізньолатенського, римського часу та доби Великого переселення народів (житлобудівництво, поховальний обряд, ремесла, господарство та ін.);
• охорона археологічної спадщини України та експериментальна археологія.

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Шишацька археологічна експедиція ІА НАН України розпочала свою діяльність в 2009 році й працює з невеликою перервою в один рік (2011) й сьогодні.

Керували експедицією в 2009–2010 рр. — к.і.н. А. В. Гейко, з 2012 р. — науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України, к.і.н. Р. М. Рейда.

Завданням експедиції є дослідження могильника черняхівської культури, розташованого поблизу смт. Шишаки (Полтавська область). В результаті археологічних розкопок було досліджено на сьогодні близько 1500 кв.м площі пам'ятки, на якій виявлено 151 поховання. Переважну більшість поховань (близько 80%) склали безінвентарні поховання–інгумації, орієнтовані головою у західному напрямку. Також зустрінуті поховання–інгумації, орієнтовані головою на півнів ніч, південь, схід та поховання–кремації.

У дослідженнях активну участь беруть учні та випусники Полтавської обласної гімназії–інтернату для обдарованих дітей ім. А. С. Макаренка (с. Ковалівка, Полтавського району) під керівництвом заслуженого вчителя України С. В. Сапєгіна та гуртківці Обласної станції туризму та краєзнавства учнівської молоді (м. Полтава) під керівництвом Н. Д. Бровко  та Г. Г. Павелко.

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Експедицію започаткував у 1992 р. і очолював заступник директора, завідувач відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень  Інституту археології НАН України, доктор історичних наук, професор Денис Никодимович Козак.

Експедиція проводить свої дослідження на побережжі Хрінницького водосховища, в адміністративних межах Волинської та Рівненської областей. Довкола водосховища відомо більше 30 археологічних пам’яток — поселення, місцезнаходження, могильники, городища, які представляють різні періоди та епохи — від кам’яної доби до середньовіччя. Результати їх вивчення опубліковані в багатьох вітчизняних і закордонних виданнях, артефакти представлені в музеях (основний фонд знаходиться в Рівненському обласному краєзнавчому музеї).

Умови й специфіка рятівних археологічних досліджень на пам’ятках навколо Хрінницького водосховища пов’язані із небезпекою руйнування постійними обвалами берега. Крім того, інколи суттєве нищення пам’яток пов’язане з будівельними роботами.

Одним із пунктів, який представляє значний науковий інтерес є пам’ятка в урочищі Шанків Яр (Хрінники 1), що відкрита ще у 1976 р. Подільським палеолітичним загоном Карпато–Волинської експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР (В. П. Савич, А. Б. Богуцький). За більш як 20 років вивчення стало відомо, що пам’ятка представлена багатошаровим поселенням, на якому найбільш ранні знахідки і об’єкти датуються IV тис. до н.е. (мідний вік), а найпізніші пов’язані із XV ст. Найбільш потужний культурний шар поселення пов’язаний із ІІІ–V ст. н.е. (пізньоримський період), який репрезентований матеріалами вельбарської і черняхівської археологічних культур.

Результати багаторічних досліджень цієї пам’ятки під керівництвом Д. Н. Козака подані у щорічних наукових звітах, а також висвітлені у спеціальних статтях і монографіях: «Давні землероби Волині» (2004; у співавторстві з В. В. Шкоропадом і Б. А. Прищепою) і «Поселення неврів, слов’ян та германців на Стирі» (2012). Підготовлена до друку монографія «Хрінники (Шанків Яр) — пам’ятка давньої історії Волині», в основі якої — публікація матеріалів здобутих у 2010–2014 рр. експедицією на чолі з Д. Н. Козаком.

З 2015 р. експедицію очолює молодший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України Антон Панікарський.

Сторінка експедиції у мережі facebook

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Експедицію було створено у 2003 році з метою досліджень куща пам’яток пізньоримського та гунського часу біля м. Комсомольск Полтавської області. За період її діяльності було проведено стаціонарні дослідження на поселеннях Дмитрівка ІІІ (2003–2004, 2007–2010), Барбара І (2005–2006, 2011, 2013, 2016), Василенки IV (2007). Проведено розвідки в цьому регіоні, відкрито ряд нових пам’яток різних часів.

Експедицію очолює молодший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України Юрій Башкатов.

В різні роки в її роботі приймали участь О. В. Гопкало, Є. В. Синиця, ще студентами починали працювати співробітники відділу О. С. Милашевський, Т. В. Бітковська. Протягом багатьох років експедиція стала базою для проходження археологічної практики студентами Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Підчас робіт отримано надзвичайно важливі матеріали, які дозволили по новому розглянути етнокультурну ситуацію на території Дніпровського Лівобережжя, проблеми його заселення в пізньоримський та гунський час, переосмислити роботи попередніх дослідників, зокрема на могильнику Компанійці (Є. В. Махно).

На поселенні Дмитрівка ІІІ було досліджено матеріали неоліту, середньої (зрубна культурно–історична спільнота) та пізньої бронзи (сабатинівська культура), два різночасових будівельних горизонти черняхівської культури та невелику кількість давньоруської кераміки. Крім кераміки до доби бронзи відноситься ґрунтове поховання. Всі інші об’єкти відносяться до черняхівської культури. До більш раннього часу (перша половина IV ст.) відносяться кілька заглиблених жител та дві господарські будівля. Об’єкти гунського часу (остання чверть IV — перша половина V ст.) представлені більш широко. До них можна віднести залишки шести наземних жител, кілька великих зернових ям. Шар пізньоримського часу досить бідний. За ліпною керамікою населення було пов’язано з пізньоскифським населенням півдня. Матеріали, що відносяться до гунського часу набагато більш різноманітні. Знайдено більше десятка римських срібних денаріїв, фрагменти імпортного червонолакового посуду, велика кількість фрагментів амфор. З поселення походить знахідка бойової сокири, кількох вістрів списів, вістря гунської стріли (тип 3в за Засецькою). Датування встановлено за фібулами, фрагментом дзеркала (срібного ?), вістрям гунської стріли. Цікавим був склад населення, що одночасно мешкало на поселення в гунський час. В житлі було знайдено розвал рустованого горщика який може бути пов’язаний з вельбарською культурою, в зернових ямах та житлах була кераміка пізньоскифо–сарматського кола, а на краю поселення було знайдено розвал до якого входив повний «сервіз» київської культури. Останній був особливо цікавим. По-перше, в нього входив посуд від столових горщиків до тарних сосудів, по-друге, деякі з них мали сліди впливу південно-західних традицій (рустована поверхня, формування денця). Підсумовуючи вище сказане можна стверджувати, що на поселенні Дмитрівка ІІІ в гунський час одночасно проживали представники північно–західної традиції (традиційно пов’язуємої з германцями), південної (осіле населення степу та Причорномор’я) та північної (ранньослов’янської).

Поселення Барбара І також багатошарове. На ньому були знайдені матеріали енеоліту, середньої бронзи (зрубна культурно-історична спільнота), черняхівської культури, доби пізнього середньовіччя. Найцікавішими стали знахідки пізньоримського часу. Головним чином це пов’язано з тим, що відповідно до стратиграфії та спостереженнями за поширенням матеріалів, можна дійти до висновку, що пам’ятка існувала недовго (приблизно до 20 років). Досліджено велике наземне житло, кілька кам’яних вогнищ, господарча будівля. Матеріали свідчать, що на поселенні одночасно проживали представники північно–західної традиції та південної. З житла ліпна кераміка обох груп походить у приблизно рівних частинах. Також на поселенні було знайдено скляні гральні римські жетони, кілька сердолікових намистин, залізні двочасні вудила, значну кількість фрагментів амфор. Датування поселення за знахідками двох фібул, вудил, амфорного матеріалу кінець ІІІ — середина ІV ст. н.е.

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

У 2008 році біля с. Легедзине в Тальнівському районі Черкаської області Б. В. Магомедов та С. В. Діденко відкрили могильник черняхівської культури. Того ж року експедиція почала його дослідження, яке продовжувалося у 2009–2011 та 2015 рр. Роботи ведуться у тісній співпраці з Державним історико–культурним заповідником «Трипільська культура», що базується в цьому ж селі (директор В. В. Чабанюк).

Експедицію очолює провідний науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України, д.і.н. Б. В. Магомедов, постійні співробітники — С. В. Діденко (Національний музей історії України) та О. С. Милашевський(ІА НАН України). Хоча роботи на некрополі не мають державного фінансування, значних результатів досягнуто завдяки праці студентів–практикантів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини та Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, школярів–гуртківців з Києва та Таращі, а також наших друзів–волонтерів. Геофізичне обстеження території некрополя здійснила к.тех.н. К. М. Бондар (Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Антропологічні визначення провела к.і.н. Т. О. Рудич (ІА НАН України).

На відміну від переважної більшості подібних пам’яток, цей некрополь не зазнав пізніших пошкоджень (забудови, перекопи), окрім неглибокої оранки. Збереглися практично всі поховання. Завданням експедиції є повне дослідження пам’ятки, що дозволить об’єктивно реконструювати деякі сторони життя давньої громади.

На могильнику вже розкопано 614 кв.м (близько половини загальної площі). Досліджено 73 поховання, з них 43 кремації і 30 інгумацій. Знахідки складають велику колекцію посуду, частин вбрання та побутових речей, датованих від останньої третини ІІІ до кінця IV століття. Колекція зберігається в Заповіднику, а найбільш цікаві знахідки експонуються в його музеї і доступні для відвідувачів. Дослідження некрополя триває.

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Експедиція була створена у 2012 році для продовження дослідження унікальної археологічної пам’ятки варварської Європи, яка пов’язана з обробкою скла в ІІІ–IV ст. н.е. Склоробна майстерня біля Комарова у середньому Подністров’ї залишається єдиним центром на території варварів з виробництва скляних виробів поза межами імперії. Пам’ятка була відкрита і досліджувалася в 1950–60 рр. українським археологом М. Ю. Смішком. Свої дослідження Комарівська археологічна експедиція провадила без перерв у 2012–2016 рр. Основні форми роботи: розкопки поселення та могильника біля с. Комарів (Кельменецький район, Чернівецька область) та археологічні розвідки прилеглої до пам’ятки території.

Експедиція створена спільними зусиллями відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень та НДЦ «Рятівна археологічна служба» ІА НАН України. Керівники експедиції О. В. Петраускас (Київ) та Т. Р. Милян (Львів). До складу експедиції в різні часи входили співробітники ІА НАН України — М. О. Авраменко, О. А. Коваль А. В. Чорний; Національного музею історії України — С. В. Діденко, Л. В. Деревянко, Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова — Р. Г. Шишкін,  Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна — К. В. Мизгін та інші.

В ході робіт 2012 року на поселенні проведені розкопки на площі близько 96 кв.м. Досліджено об’єкти пізньоримьского часу: гончарний горн та передгорнова яма, п’ять господарських ям. Відкрито синхронний поселенню могильник «Комарів–1», досліджено перше поховання. В 2013 році загальна площа розкопок склала 104 кв.м. Досліджено гончарний горн та передгорнову яму, декілька стовпових та господарських ям черняхівської культури; напівземлянка з піч’ю–кам’янкою празької культури. На могильнику на площі 140 кв.м досліджено два трупопокладення.

У 2014 році було проведено геофізичне обстеження північної частини поселення на площі близько 12 га. Роботи виконувалися дослідницькими групами під керівництвом У. Бурккарта (Eastern Atlas GmbH & Co., Берлін) та К. М. Бондар (Київський національний університет імені Тараса Шевченка). На місцях аномалій розкопано близько 400 кв.м і виявлено сім археологічних об’єктів пізньоримського часу (житла, виробничі та господарські споруди). Також геофізичні дослідження проведені на місці могильника. Для вивчення культурно–історичного середовища навколо ремісничого центру біля Комарова, проведено пошукові роботи прилеглої території. В результаті цих робіт відкрито 10 пам’яток черняхівської культури.

Головним завданням досліджень 2015 року стала локалізація розкопів попередніх років М. Ю. Смішка (1965) та Ю. Л. Щапової (1974). Розкопана площа на поселенні склала 111 кв.м, що дозволило чітко визначити межі розкопу 1974 року та окремі частини розкопів 1965 року. На могильнику розкопано 38 кв.м, де виявлено два поховання черняхівської культури та житло раннього залізного часу. Під час роботи експедиції проведено експериментальні дослідження із гончарного та склоплавильного виробництва.

Під час польового сезону 2016 року проведено обстеження поверхні поселення та могильника з метою фіксації його сучасного стану, збору підйомного матеріалу. Крім того, обстежено прилеглу до пам’ятки територію. Вдалося суттєво уточнити північно–східні межі поселення Комарів. Серед знахідок з території поселення інтерес становлять монета Гордіана ІІІ, уламки віконного скла та античних амфор типу Форлімпополі. В цому ж році під час обстеження прилеглої до пам’ятки території виявлено залишки укріплень в плані прямокутної форми із залишками рову та валу, а також поселення трипільської культури.

Інформацію про діяльність Комарівської археологічної експедиції ІА НАН України подано на сайті: КОМАРІВ – виробнича факторія варварської Європи пізньоримського часу. 

Керівник експедиції: завідувач відділу та регіональних польових досліджень, к.і.н. О.В. Петраускас 

Сторінка експедиції у мережі facebook

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-01

Повна назва:
Міжнародний науково–дослідницький проект: «Комарів — склоробна майстерня Барбарікума» («Komariw — Eine Glassproduktionstätte im Barbaricum»)  (Україна та Німеччина).

Резюме:
Проект присвячений комплексному вивченню унікальної склоробної факторії пізньоримського часу на території європейського Барбарікума. Виробництво скла в цей час відбувалося виключно в межах римської імперії. Склоробна майстерня біля Комарова на Дністрі (Кельменецький район Чернівецької області) залишається єдиним центром на території варварів з виробництва скляних виробів поза межами імперії. Пам’ятка була відкрита і досліджувалася в 1950–60 рр. українським археологом М. Ю. Смішком. З 2012 р. відділ археології ранніх слов’ян ІА НАН України відновив дослідження цієї пам’ятки. Проект є довгостроковим, комплексним та міжнародним і передбачає широкомасштабне застосування геофізичних досліджень, археологічних розкопок, техніко–технологічних аналізів зразків скла та ін. До виконання проекту залучено фахівців з різних галузей гуманітарних та природничих наук.

Метою проекту є продовження наукового дослідження унікальної факторії з виробництва скла біля с. Комарів, введення в науковий обіг отриманих матеріалів та матеріалів розкопок попередніх років, музеєфікація решток виробничої та житлової діяльності на місці пам’ятки, популяризація серед населення України знань про стародавню культуру.

Керівники та учасники проекту:
Проект виконується спільними зусиллями відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень та НДЦ «Рятівна археологічна служба» ІА НАН України. Керівники проекту О. В. Петраускас та Т. Р. Милян.
З 2014 року роботи проводяться в рамках спільного українсько–німецького проекту, учасниками якого стали Інститут археології НАН України та Вільний університет Берліна/Freie Universität BerlinFreie Universität Berlin, Німеччина (дослідницька група A-6 Центру передових наукових досліджень TOPOI).
Керівники проекту з німецької сторони Ханс-Йорг Нюссе та Мортен Хегевіш.
В рамках виконання проекту залучено фахівців з різних наукових центрів України (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Національний музей історії України, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) та Європи (Берлін, Варшава).

Сайт проекту:
Інформацію про історію дослідження пам’ятки, актуальний стан виконання проекту та основні підсумки представлено на сайті КОМАРІВ – виробнича факторія варварської Європи пізньоримського часу. На сторінці розміщено і контактну інформацію.
Додаткову інформацію можливо знайти на сайті TOPOI та НДЦ «Рятівна археологічна служба».

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-01

Міжнародний науково–дослідницький проект: «Комарів — склоробна майстерня Барбарікума»

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-01

Комарівська археологічна експедиція ІА НАН України

Легедзинська черняхівська археологічна експедиція ІА НАН України

Дніпро–Псельска (до 2016 — Комсомольська) ранньослов’янська експедиція ІА НАН України

Волинська археологічна експедиція ІА НАН України

Шишацька археологічна експедиція ІА НАН України

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-02-11

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2016-11-15

Борис Вікторович Магомедов   Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Відділ археології ранніх слов’ян пр-т Володимира Івасюка, 12 Київ - 04210 14 поверх, кімната 1402 Тел.: +380 (44) 254 11 52  E-mail: ORCID: 0000-0003-2079-6782

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2016-11-15

Олег Валдасович Петраускас   Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу Відділ археології ранніх слов’ян пр-т Володимира Івасюка, 12 Київ - 04210 14 поверх, кімната 1402 Тел.: +380 (44) 254 11 52 E-mail: ORCID: orcid.org/0000-0001-9117-4265

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2016-11-15

Оксана Вікторівна Гопкало (Бобровська)   Доктор історичних наук, старший науковий співробітник Відділ археології ранніх слов’ян пр-т Володимира Івасюка, 12 Київ - 04210 14 поверх, кімната 1403 Тел.: +380 (44) 254 11 52  E-mail:  ORCID: orcid.org/0000-0002-3611-2800