- Категорія: Співробітники відділу Польовий комітет
Болтрик Юрій Вікторович, к. і. н., доц., завідувач відділу
E-mail:
Каряка Олександр Віталійович, к. і. н., н. с.
E-mail: oleksandr_karjaka@iananu.org.ua
Мінаєва Наталя Іванівна, м. н. с
E-mail:
Науменко Наталя Володимирівна, м. н. с., вчений секретар відділу
E-mail:
- Категорія: Польовий комітет
Відділ Польовий комітет:
• приймає заяви на видачу Кваліфікаційних документів (Відкритих листів);
• оформлює Кваліфікаційні документи (Відкриті листи), що дають право на археологічні дослідження в Україні;
• приймає наукові звіти про проведені дослідження археологічної спадщини від усіх організацій (установ), які проводять археологічні дослідження, та організовує їх рецензування фахівцями, які мають відповідну наукову ступінь та досвід польових досліджень. Після цього передає всі звіти на зберігання до Наукового архіву;
• приймає та організовує рецензування статей до щорічника «Археологічні дослідження в Україні».
Звіт про діяльність Польового комітету за 2016 рік (у форматі .docx)
- Категорія: Польовий комітет
Діяльність підрозділу, що видавав Відкриті листі в ІА АН УРСР, фіксується з 1949 року, тоді почав функціонувати Комітет польових досліджень. Перед переїздом ІА АН УРСР з приміщення Секції Суспільних наук (на вул. Кірова, 4) в корпуси Видубицького монастиря, у 1974 році було створено Відділ Польових досліджень. Завідувачем відділу було призначено знаного фахівця Михайла Петровича Кучеру, його співробітницею стала О.О. Паршина, а згодом до них приєдналась О.М. Кухарська. З 1996 року через чергову реорганізацію та переїзд до нової будівлі інституту на Оболоні відділ отримана нову назву "Польових досліджень та виставок", яка з часом була змінена на "Польовий комітет".
За час існування Польового комітету, його очолювали фахівці з різних періодів. Після М.П. Кучери (1974—1986), посаду заввідділу та голови Польового комітету займали: Р.В. Терпиловський (1986—1991), В.І. Клочко (1991—1998), Н.О. Гаврилюк (1998—2008), Л.П. Михайлина (2008—2010) та Ю.В. Болтрик (з 2010 року).
- Категорія: Польовий комітет
Історія відділу «Археологічний музей» розпочалася у 1966 р. У Постанові Ради Міністрів № від 08.06.1966 р. йшлося про те, що «З метою створення необхідних умов для зберігання і вивчення зібраних Академією наук УРСР колекційних матеріалів та забезпечення широкої пропаганди досягнень науки в галузі історії людства, вивчення, охорони і раціонального використання природних багатств Рада Міністрів Української РСР постановляє:
1.Створити в системі Академії наук УРСР Центральний науково-природничий музей як експозиційно-територіальний комплекс геологічного, палеонтологічного, зоологічного, ботанічного і археологічного музеїв, підпорядкованих відповідним Інститутам Академії наук УРСР на правах їх відділів
(...)
3. Покласти на Центральний науково-природничий музей:
• проведення науково-дослідних робіт за тематичними планами відповідних наукових установ Академії наук УРСР в галузі вивчення системи природи, біогеографії, палеобіології, антропології, мінералогії і археології;
• здійснення на основі музейних експозицій пропаганди і популяризації наукових знань. Спрямованих на ідейне і естетичне виховання трудящих;
• поповнення та зберігання експозиційних і фондових музейних колекцій».
Згідно з цим документом, а також Постановою Президії АН УРСР №199 від 20.07.1966 директор Інституту археології АН УРСР чл.-кор. С.М.Бібіков 8 червня 1966 р. видає наказ по Інституту:
«...створити Відділ археологічного музею у такому складі:
1. І.Г.Шовкопляс, старший науковий співробітник, доктор історичних наук, завідуючий відділом.
2. О.В.Цвек – мол.науковий співробітник.
3. В.О.Врадій – лаборант.
4. Лаборант за договором.
§
Тов. Шовкоплясу І.Г. до 1 VI.1967 р. розробити і подати в дирекцію план роботи відділу до кінця 1967 р».
У 1968-1970 рр. сформувався колектив відділу, до якого ввійшли: С.В.Смирнов, В.В.Лапін, С.Д.Крижицький, В.М.Гладилін, С.Н.Братченко, Н.О.Лейпунська, Є.О.Петровська, Л.М.Рутковська, В.М.Корпусова, В.О.Врадій, В.О.Степаненко, В.І.Погорілий, В.К.Гончаров. Саме вони і стали авторами та творцями першої експозиції. Основою концепції музею була археологічна періодизація, експонування оригінальних матеріалів комплексами.
Прекрасне знання археологічних фондів інституту, часті поїздки по експедиціях дали змогу колективу підібрати найкращі, показові матеріали для відтворення найдавніших періодів в історії України. Музей став академічним науково-освітнім закладом, своєрідною археологічною лабораторією, установою, яка багато зробила для поширення археологічних знань. Експозиція і сьогодні вирізняється академічною витриманістю подачі матеріалів.
Оформлення музею було здійснено групою художників-оформлювачів під керівн. І.О.Хорошунової.
Археологічний музей був відкритий 19 травня 1969 р., що стало своєрідною подією в науковому житті не лише Києва, але і всієї України.
У 1973 р. згідно Постанови АН УРСР відділ було передано до Інституту зоології АН УРСР, а у листопаді того ж року завідувача музею д.і.н. І.Г.Шовкопляса переведено на роботу до ЦНБ АН УРСР (Національна бібліотека НАНУ ім. Вернадського). З листопада 1973 до червня 1975 р. відділом завідував академік І.Г.Підоплічко. Після його смерті тимчасово виконуючим обов’язки, а з 1983 р. завідувачем став В.М.Гладилін.
У серпні 1989 р. в зв’язку з аварійним станом приміщення, що спричинилось через будівництво нової лінії метрополітену за наказом директора Інституту зоології АН УРСР І.А.Акімова відділ «Археологічний музей» було зачинено, експозиція демонтована.
У серпні 1993 р. Постановою НАН України відділ «Археологічний музей» було повернуто до Інституту археології. За повної відсутності державного фінансування розпочався кількарічний ремонт та створення нової експозиції музею. У 1996 р. завідувачем призначили к.і.н. Л.В.Кулаковську.
У 1998 р. експозиція була повністю відновлена, доповнена новими матеріалами з урахуванням наукових напрацювань та розробок співробітників ІА НАНУ. Разом з тим, слід зауважити, що при цьому витримувалась головна концепція подачі матеріалу, започаткована нашими попередниками, власне, першим складом відділу.
У різні роки у музеї працювали чл.-кор. НАНУ О.П.Моця, к.б.н. Г.П.Зіневич, к.і.н. В.І.Ткаченко, к.і.н. Ю.В.Кухарчук, к.і.н. В.І.Ситливий, к.і.н. Ю.Е.Демиденко, к.і.н. В.В.Генінг, к.і.н. М.О.Ричков, к.і.н. В.О.Манько, Л.О.Циндровська, В.І.Назарчук, О.І.Рушай, Е.А.Ліньова, Г.І.Артеменко, О.А.Королюк, Л.І.Іванченко, Г.В.Шиянова, В.М.Калімов.
Сьогодні у відділі працюють: к.і.н. Л.В.Кулаковська, к.і.н. В.І.Усик, к.і.н. Н.В.Корохіна. магістр історії м.н.с. О.М.Кононенко, м.н.с. Є.В.Пічкур, магістр історії м.н.с. О.Л.Вотякова, м.н.с.. П.М.Васильєв, музейні наглядачі Л.О.Грузнєвич та Л.Г.Баранська.
- Категорія: Експедиції
Гінцівська палеолітична експедиція ІА НАНУ впродовж багатьох років проводить дослідження верхньопалеолітичної стоянки Гінці на р. Удай у Лубенському р-ні Полтавської обл.
Останнім часом було розкопано велику споруду із кісток мамонта (житло № 6).
Разом з розкопками впродовж всього року проводяться дослідження та роботи з подальшої консервації раніше розкопаних жител, які зберігаються in situ у збудованому над розкопом великому ангарі розміром
25 х 40 м.
Ці заходи мають на меті подальшу музеєфікацію цієї унікальної археологічної пам’ятки.
Розкопані за новітніми європейськими методиками житла з кісток мамонтів стоянки Гінці є унікальними археологічними об’єктами палеоліту Східної Європи.
Керівники експедиції: ст.н.с. відділу археології кам'яного віку, к.і.н. Л.А. Яковлева та французький археолог Франсуа Джінджан
- Категорія: Експедиції
Нижньопалеолітична експедиція ІА НАНУ (раніше — Меджибізька палеолітична експедиція ІА НАНУ) продовжує започатковані в 2008 р. дослідження нижнього палеоліту поблизу смт Меджибіж Летичівського р-ну Хмельницкої області.
В 2016 році спільно з Державним історико-культурним заповідником “Межибіж” вивчалися нижні культуровмісні горизонти (V та VI шари) багатошарової пам’ятки Меджибіж А, що ймовірно корелюються з широкинським етапом. Тут виявлено колекцію кам’яних виробів, що свідчать про олдованський, гальковий, характер індустрій пам’ятки. В її околицях виявлено та розпочато дослідження ще кількох пунктів з рештками фауни (Ласкарєва) та масовими колекціями нижньопалеолітичних виробів (Головчинці).
На місцезнаходженні Головчинці-1 кам’яні знаряддя знайдені у сформованих не менш ніж 900—
1200 тис. років тому викопних субаеральних ґрунтах широкинського етапу та фаціях, що безпосередньо їм передують.
Таким чином, місцезнаходження Меджибіж та Головчинці наразі є найдавнішими пам’ятками нижнього палеоліту України на територіях на схід від Карпат. Археологічні рештки наймолодших епізодів заселення датуються тут близько 400 тис., найдавніших — близько
1,2 млн. років тому.
В роботах експедиції традиційно брали участь фахівці-четвертинники з різних науково-дослідних установ України. Були відібрані зразки ґрунтів, археологічні і геологічні зразки для опрацювання в лабораторіях України та зарубіжжя.
Польові дослідження 2016 р. частково підтримувалися НАНУ-PICS 3-16.
Керівник експедиції: д.і.н. В.М. Степанчук
- Категорія: Експедиції
Волинська експедиція ІА НАНУ у 2015 р. здійснювала об’їзд відомих і пошуки нових стоянок фінального палеоліту, мезоліту та неоліту у Рівненському Поліссі по річкам Горинь, Прип’ять, Стоход.
З метою порятунку цінних артефактів на стоянках, фактично знищених природними факторами, здійснювався збір підйомного матеріалу, зокрема шляхом пересівання верхнього шару ґрунту через сито.
Особливо численні і цінні матеріали здобуто на стоянках Нобель І-3, Переволоки 4. Також експедицією на значній площі розкопано відому ранньонеолітичну стоянку Крушники, розташовану на р. Уж у Народичському р-ні Київської обл.
Отримана тут виразна колекція крем’яних виробів та кераміки проливає світло на ранні етапи неолітизації Київщини.
Керівник експедиції: д.і.н., проф. Л.Л. Залізняк
- Категорія: Експедиції
Овруцька палеолітична експедиція ІА НАНУ у 2016 р. провела обстеження відомих і пошуки нових стоянок кам’яної доби на Овруцькому кряжі в межах Овруцького р-ну Житомирської обл.
Шурфуванням та зборами підйомного матеріалу обстежено сім стоянок, раніше відкритих Житомирською експедицією ІА НАНУ під керівництвом А. П. Томашевського, а також відкрито нову показову стоянку Келембет.
В результаті проведених робіт отримані яскраві матеріали, узагальненню яких присвячено кілька статей. Однотипні фінальнопалеолітичні пам’ятки Овруччини об’єднані в окремий овруцький локальний варіант епігравету, що датується фінальним палеолітом (14–12 тис. р. тому).
Особливо численні і цінні матеріали здобуті на стоянках Желонь, Келембет, Козулі.
Керівник експедиції: д.і.н., проф. Л. Л. Залізняк
- Категорія: Експедиції
Новомиргородська експедиція Інституту археології НАН України разом з Археологічною експедицією НаУКМА з 2006 р. веде багаторічні дослідження палеолітичних пам’яток у басейні р. Велика Вись в межах Новомиргородського р-ну Кіровоградської обл. Зокрема, досліджується двошарова мустьєрська стоянка Андріївка 4, для якої одержано радіокарбонову дату близько 40 тис. р. тому.
Унікальним археологічним об’єктом стоянки є похований яр, який неандертальці схоже використовували в якості примітивного житла.
Експедицією тривалий час розкопуються стоянка ранньої пори верхнього палеоліту Коробчине-Курган, унікальна селетська стоянка Вись, граветські стоянки Троянове 4А, 4В, Озерове.
Багаторічними роботами експедиції відкрито і досліджено новий, раніше невідомий науці регіон палеолітичних стоянок, яскраві матеріали яких суттєво збагатили палітру палеолітичних пам’яток Східної Європи і лягли в основу періодизації палеоліту Центральної України.
У роботі експедиції активну участь беруть співробітники відділу к.і.н. Д.О. Вєтров та О.І. Нездолій.
Керівник експедиції: д.і.н., проф. Л.Л. Залізняк
- Категорія: Наукові фонди
Дозвіл на роботу з колекціями Наукових фондів надається дослідникам, які є спеціалістами з археології та інших дотичних дисциплін (або навчаються за відповідним профілем за умови участі в процесі наукового керівника) та за наявності схваленої дирекцією Інституту археології та профільним науковим відділом заявки.
Необхідною умовою є дотримання авторського права, що включає отримання дозволу на роботу з колекціями матеріалів від автора розкопок та профільного відділу Інституту археології.
У випадку публікації опрацьованих матеріалів обов'язково зазначається місце зберігання матеріалів археологічних колекцій.
З Р А З О К
оформлення заявки для роботи з матералами колекцій
(лист від організації, за якою закріплений заявник, на бланку організації, завіреному підписом керівника установи та печаткою)
Директору Інституту
археології НАН України
члену-кореспонденту
НАН України Чабаю В.П.
Прошу надати дозвіл на роботу з матеріалами наступних колекцій ______________________________________________________________________
(перелік потрібних колекцій)
__________________________________________________________________
(кому – Прізвище Ім’я По-батькові та посаду дослідника)
в рамках виконання _________________________________________________
(назва проекту, планової чи дисертаційної теми тощо)
За потреби зазначити необхідність фото- та графічної фіксації речей.
Підпис відповідальної особи
та
печатка організації
- Категорія: Відділ археології раннього залізного віку
Пізньоскіфська археологічна експедиція Інституту археології НАН України вивчає археологічний комплекс Червоний Маяк на території однойменного селища Бериславського району Херсонської області. Тут розташовані дві пам'ятки національного значення — городище (регістраційний № 210011Н) та могильник (регістраційний № 210012Н).
Могильник виявив 1975 р. О. В. Бодянський при будівництві нової частини селища. Розкопки могильника провадили московські археологи Е. О. Симонович (1976—1977 рр.) та О. О. Гей (1986—1988 рр.). Всього ними досліджено 108 поховань. Матеріал не опублікований.
Останні роки місцеві жителі інтенсивно грабували могильник, сплюндрувавши близько 200 могил. 2011 р. наукові дослідження могильника було відновлено Пізньоскіфською археологічною експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом
д. і. н. О. В. Симоненка. Протягом сезонів 2011—2016 рр. досліджено 25 поховань. Розкопки тривають.
Могильник функціонував у І ст. до н. е. — першій половині ІІІ ст. н. е.
Керівник експедиції:
пров. н. с. відділу археології раннього залізного віку, д. і. н. О. В. Симоненко
- Категорія: Відділ археології раннього залізного віку
Більська археологічна експедиція ІА НАНУ створена у 2016 році. Основні роботи експедиції зосереджені на дослідженні поселенських та поховальних пам’яток Більського археологічного комплексу, розташованого на території Котелевського та Зінківського районів Полтавської області. У 2016 році проводились дослідження курганів в ур. Розрита Могила та розкопки захисних споруд Великого Більського городища в ур. Царина Могила. Роботи проводяться у тісній співпраці з КУ Історико-культурний заповідник «Більськ».
Керівник експедиції:
с.н.с. відділу археології раннього залізного віку ІА НАНУ, к.і.н. Д. С. Гречко.
- Категорія: Відділ "Археологічний музей"
Закарпатська палеолітична експедиція продовжуює дослідження стоянок Берегово І,
Королево ІІ.
Керівник експедиції:
ст. н. с.відділу Археологічний музей ІА НАНУ, к.і.н. В.І. Усик
- Категорія: Відділ "Археологічний музей"
Пушкарі І.
Комплекс стоянок поблизу с. Пушкарі Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. (входить до реєстру пам’яток Національного значення України) розташовуються на околиці однойменного села, на високому правому березі р. Десна. На сучасному етапі експедиція провадить археологічні дослідження стоянок Пушкарі І та Погон. Що відносяться до граветтського кола верхньопалеолітичної доби, та датуюються 20-22 тис. р.т.
У 1932 році М.Я. Рудинським для вирішення «мізинської проблеми» були проведені широкомасштабні розвідки на північ від однойменного поселення. В ході яких було виявлено ряд пам’яток, а найбільш значущим стало відкриття групи верхньопалеолітичних стоянок поблизу с. Пушкарі (Н.-Сіверський р-н Чернігівська обл.). Роботи провадилась в рамках організованою Кабінетом антропології ім. Ф. Вовка АН УРСР мізинською палеолітичною експедицією Академії наук.
Першовідкривач стоянки Пушкарі І (Пасіка) М.Я. Рудинський, протягом двох польових сезонів дослідив 144 м², де, окрім, численних крем’яних артефактів, були виявлені два відкритих вогнища, без будь-яких житлових конструкцій. Як зазначав сам автор, розкопки 1933 р. мали на меті, перш за все, з’ясування геологічних умов залягання культурного шару та вивчення ділянки довкола вогнища. Нажаль М.Я. Рудинському не судилося продовжити роботи через репресії, і лише 1947 року були опубліковані результати досліджень.
У 1937 році дослідження на пам’ятці були поновлені під керівництвом П.І. Борисковського в межах Деснянської експедиції Інституту історії матеріальної культури ім. М.Я. Марра. Ним були проведені розкопки на різних ділянках стоянки: західна – розкоп ІІ (ділянка із житлом, 1937-1938 рр.), середня – розкоп І (розкоп М.Я. Рудинського 1932-1933 рр., та 1937 р.), східна – розкоп IV (1937-1938 рр.).
Пробний розкоп, закладений у 1937 р., виявив ділянку культурного шару з крупними кістками та вуглистою забарвленістю. Досліджувану западину, П.І.Борисковський вважав залишками злегка заглибленого (25-30 см) наземного житла, розмірами 12х4 м, з трьома вогнищами вздовж довгої осі. Трьохкамерне житло мало єдину систему перекриття, для котрої несущими конструкціями були крупні бивні мамутів та вкопані дерев’яні жердини, котрі спиралися на вкопані черепа та кістки. Жердини, вставлені в підлогу житла, підтримували конструкцію над кожною із трьох секцій, а фрагменти бивнів та великих кісток підтримували перекриття із зовнішньої сторони стін внизу. Можливий вхід до житла припускався біля західної торцевої стінки западини, там де скупчення культурних залишків було мінімальним.
Культурний шар навколо житла був досліджений на площі 100 м². На даній ділянці було виявлено багато скупчень крем’яних залишків (більше 1 тис. на м²). Розміри скупчень в широкій їх частині складали від 1 м до 2.5-3 м, невелике заглиблення було виявлено біля північно-західного скупчення, контури якого утворювали видовжену пляму. П.І. Борисковський інтерпретував їх як вогнища, тобто, робоча ділянка у теплий період року.
На початку 80-х років почалися роботи В.І. Бєляєвой (СПбДУ) з дослідження поселенських структур стоянки Пушкарі І. Була повністю досліджена ділянка в розкопі V, що розташований поруч із розкопом ІІ П.І. Борисковського. Де було виявлене житло овальної форми та виробничі ділянки біля нього, зовнішнє вогнище.
Дослідження на новому розкопі VII почалися у 1997 році, де були виявлені археологічні об’єкти – житлова западина, два зовнішніх та одне внутрішню вогнища, виробничі ділянки навколо. Зараз археологічні дослідження на даному розкопі знаходяться на фінальній стадії. Основною метою є співвідношення та вивчення виявлених об’єктів. Експедиція традиційно тісно співпрацює з колегами інших галузей наук – геологами, археозоологами, антропологами.
Погон.
Археологічні дослідження стоянки Погон провадились Деснянською експедицією під керівництвом М.В. Воєводського у 1940 та 1946 рр. Розкопами та шурфами було розкопано 60 м², але нажаль не було виявлено археологічних об’єктів.
У 2011 році Пушкарівською палеолітичною експедицією Археологічного музею ІА НАНУ під керівництвом П.М. Васильєва були поновленні дослідження верхньопалеолітичної стоянки Погон. Станом на 2014 р. на площі 14 м². було виявлено вогнище відкритого типу з системою «стовпових» ямок довкола, та виробничими ділянками.
Керівники експедиції:
к.і.н., доц. В.І. Бєляєва (Санкт-Петербургский государственный университет, Институт истории)
м.н.с. відділу Археологічний музей ІА НАНУ П.М. Васильєв
м.н.с. відділу Археологічний музей ІА НАНУ О.Л. Вотякова
- Категорія: Відділ "Археологічний музей"
Дністровська палеолітитчна експедиція проводить дослідження (розкопки та пошукові роботи) у Середньому Подністров’ї, зокрема, стоянок Дорошівці ІІІ, Непоротове 7 та Кормань 9.
Керівник експедиції:
завідувач відділу Археологічний музей ІА НАНУ, к.і.н. Л.В. Кулаковська
- Категорія: Відділ археології раннього залізного віку
За майже 70-літню історію свого існування (дата створення 14 липня 1944 р.) відділ зазнав чимало метаморфоз, в тому числі із назвами, але з точки зору тривалості безперечна перевага належить назвам "Відділ скіфо-сарматської археології" — 15 років та "Відділ археології раннього залізного віку” — 31 рік.
Завідувачами відділом були: у 1944—1949 рр. — к.і.н. Фабриціус І.В. (1882—1966 рр.), 1949—1981 рр. — д.і.н., проф. Тереножкін О.І. (1907—1981 рр.), 1981—1986 рр. — к.і.н. Черненко Є.В. (1934—2007), 1986—1993 рр. — к.і.н. Мозолевський Б.М. (1936—1993 рр.), 1993—2002 рр. — д.і.н. Мурзін В.Ю.
З 2002 р. відділ очолює д.і.н., проф. Скорий С.А.
Створення у 1940-х рр. в рамках Інституту археології наукового підрозділу з назвою «Відділ археології скіфо-сарматських племен...», безумовно, мало під собою підстави. В довоєнні роки в Інституті працювала група фахівців (І.В. Фабриціус, Є.Ф. Покровська, Л.Д. Дмитров), що займалась проблематикою раннього залізного віку. Основні зусилля дослідників в цей час були спрямовані в першу чергу на польове вивчення пам’яток лісостепової території України, меншою мірою — степових.
Ця ж тенденція мала місце до кінця 1940-х рр. Дослідження здійснювалися загалом на пам’ятках Лісостепу — перш за все на Шарпівському, Макіївському, Хотівському городищах в Дніпровському Правобережжі (І.В. Фабриціус, Є.Ф. Покровська), були розпочати розкопки Басівського городища в Дніпровському Лівобережжі (В.А. Іллінська). На цих пам’ятках був отриманий першій суттєвий досвід дослідження лісостепових городищ, зокрема — вивчення захисних споруд.
В ці роки зав.відділом І.В. Фабриціус було сформульовано напрямки або теми, деякі з яких пізніше стали магістральними в дослідженнях співробітників нашого відділу. Серед них: "Кіммерійці і скіфська проблема", "Скіфія і Кавказ", "Скіфи і Середня Європа" та інш.
Важливо віхою в історії відділу, що консолідувала зусилля всіх співробітників, стала робота над великим за обсягом розділом по скіфо-сарматському періоду — частини фундаментальної теми «Підсумки вивчення стародавньої історії і археології Української РСР». До її виконання Інститут археології приступив у кінці 1940-х рр. Ця праця була дуже напруженою та важкою: досвіду писати подібні роботи у співробітників не було. Пізніше ця тема отримала назву "Нариси стародавньої історії Української РСР" та була видана українською мовою (1957). За великим рахунком, ця праця стала основою для багатьох наступних, найбільш узагальнюючих досліджень у галузі археології раннього залізного віку, створених співробітниками відділу (наприклад розділи у фундаментальних працях "Археологія Української РСР", українське та російське видання, 1971 та 1983 рр. та інш.).
В 1948 р. до відділу на посаду старшого наукового співробітника поступив к.і.н. О.І. Тереножкін. За його плечима був великий досвід археологічних робот у Середньої Азії, визнанні досягнення у вивченні пам’яток цього регіону, зокрема стародавнього Самарканду. Скіфська проблематика, що домінувала в дослідженнях відділу, для О.І. Тереножкіна була новою.
Влітку 1949 р. О.І. Тереножкін очолив відділ. Керівництво його тривало 33 роки. Стосовно історії відділу — це ціла епоха, яку доречно назвати "добою Тереножкіна". Олексій Іванович не тільки розробив чітку систему поглядів на основні проблеми передскіфського та скіфського періодів у Східній Європі, але й здійснив, очевидно, основну мету свого життя — створив і виховав у межах згаданих поглядів київську школу фахівців з археології раннього залізного віку, до якої увійшли його однодумці та учні. Його найбільш видатними особистими науковими досягненнями слід вважати розроблення найважливіших проблем культурогенезу та етногенезу племен лісостепової та степової зон Північного Причорномор’я епохи пізньої бронзи — раннього заліза, що найшло відображення в фундаментальних працях «Предскифский период на Днепровском Правобережье» (1961) та «Киммерийцы» (1976).
Першій надзвичайно важливий досвід розкопок курганів, в тому числі скіфо-сарматської епохи, сам О.І. Тереножкін та співробітники відділу (Є.Ф. Покровська, В.А. Іллінська, М.І. Вязьмітіна, Г.Т. Ковпаненко) отримали при дослідженні могильників в зоні спорудження Молочанського водосховища у 1951—1952 рр. Тоді й була відпрацьована методика розкопок підкурганних поховань, основні правила ведення польової документації, котрі згодом широко стали застосовуватися при дослідженні поховальних старожитностей українськими археологами. До речі, у ході цих розкопок були розкопані і сарматські могильники, що мало дуже важливе значення для вивчення сарматської проблематики на Україні (з цього часу вона стала основною областю наукових інтересів М.І. Вязьмітіної, як і пізньоскіфські пам’ятки Нижнього Дніпра).
І все ж таки для відділу в 1950-х — 1-ої половині 1960-х рр. розкопки в Степу (наприклад, Мелітопольський курган, 1954; О.І. Тереножкін, Є.Ф. Покровська) були скоріше виключенням, ніж правилом. В ці роки пріоритетним було дослідження пам’яток лісостепової України, де в історії передскіфського та скіфського часів було чимало білих плям. Це був час не тільки великих археологічних робот в українському Лісостепу, але й надзвичайно вагомих наукових результатів: були виділені нові археологічні культури пізньої бронзи-раннього залізного віку — білогрудівська, чорноліська (О.І. Тереножкін), особливий перехідний період в культурі раннього залізного віку — жаботинський етап (Є.Ф. Покровська), локальні варіанти культури скіфського часу в Дніпровському Правобережжі (Є.Ф. Покровська) та Лівобережжі (В.А. Іллнська, Г.Т. Ковпаненко).
Наприкінці 1950-х - на початку 1960-х рр. у відділ, здебільшого через аспірантуру, прийшла група молодих енергійних дослідників — О.М. Лєсков, Є.В. Черненко, Е.В. Яковенко, В.І. Бідзіля, М.М. Чередниченко, дещо пізніше (не через аспірантуру) — Б.М. Мозолевський. Зазначимо, що темою дисертації О.М. Лєскова стали пам’ятки кизил-кобинської (таврської) культури Криму, В.І. Бідзілі - історія племен Закарпаття перших століть нашої ери, тобто теми не традиційно скіфознавські, що сприяли розширенню проблематики відділу в цілому. Більшість із згаданих дослідників досить швидко підготувала дисертаційні роботи, успішно захистили їх та видала в якості монографій (Лесков 1961; 1965; Черненко 1966; 1968; Бидзиля 1966; 1971; Яковенко 1969; 1974.). До середини 1960-х рр. у відділі сформувався колектив спеціалістів з широким діапазоном знань і наукових інтересів, перш за все з передскіфського та скіфо-сарматського часів. На чолі його стояли два доктори наук, визнані дослідники археології раннього залізного віку — О.І. Тереножкін та В.А. Іллінська, його дружина та однодумець. Мабуть, саме цю дату можна вважати завершальним моментом створення київської школи дослідників раннього залізного віку.
Уже на початку 1960-х рр. керівництво відділу та його співробітники почали усвідомлювати, що в дослідженні пам’яток раннього залізного віку, а саме скіфської культури, спостерігається помітний дисбаланс: старожитності скіфського часу у Лісостепу виявилися значно краще вивченими, ніж степові скіфські пам’ятки. В зв’язку з цим, одним із стратегічних завдань відділу (і українського скіфознавства в цілому) стали масштабні польові роботи в степовій зоні Північного Причорномор’я.
Як відомо, вкрай необхідні потреби науки вдало збіглись з початком величезних за обсягом споруджень меліоративних систем у південних районах України. Новобудівний період в історії Інституту археології НАНУ і відділу зокрема тривав майже чверть століття. За роки робот новобудовних експедицій (якими співробітники нашого відділу або керували, або в яких брали активну участь) розкопано сотні скіфських степових курганів (які містили декілька тисяч поховань), отримано величезну інформацію для вивчення різних аспектів скіфського суспільства. Поруч із численними похованнями пересічних скіфів, в ці роки досліджено низку видатних курганів скіфської аристократії.
Розкопки поховальних пам’яток скіфської еліти — особливий розділ в історії нашого відділу, і в цьому розділі, безперечно, великими літерами вписано ім’я Б.М. Мозолевського (кургани — Хомина, Товста, Чабанцова, Денисова, Завадські могили, Жовтокам’янка, Соболева, Бабина, Водяна Могили). У списку курганів степової скіфської аристократії виділяються також такі видатні пам’ятки, як Гайманова і Казенна Могили (В.І. Бідзілля), Огуз і Тащенак (Ю.В. Болтрик), Бердянський курган (Н.Н. Чередниченко), Чортомлик (В.Ю. Мурзін, Р. Ролле), Братолюбівський курган (А.І. Кубишев, М.В. Ковальов).
Має відділ досягнення і в польовому дослідженні поховальних пам’яток сарматської аристократії. У 1974 р. Г.Т. Ковпаненко в кургані Соколова Могила відкрила непограбоване поховання знатної сарматської жінки, ймовірно жриці або цариці.
Cлід зазначити, що, незважаючи на накопичення джерел із степових скіфських пам’яток, спеціалісти відділу в ці роки не забували і про старожитності раннього залізного віку Лісостепу, хоча, звичайно, обсяг здійснених тут робіт значно поступається степовому. В 1960-х рр. були проведені розкопки на деяких городищах Правобережжя — Хотівському поблизу Києва (Є.О. Петровська), значний обсяг робіт було здійснено на величезному Трахтемирівському городищі в Пороссі (Г.Т. Ковпаненко), досліджені курганні групи поблизу Борисполя (О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська) і дуже цікаві кургани, які руйнувалися поблизу сс. Мала Офірна на Київщині та Медерово на Кіровоградщині (Є.О. Петровська, Н.М. Бокій,). На початку 1970-х рр. були здійснені розкопки скіфських курганів біля м. Чигирин (О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська), поблизу с. Матусів (О.І. Тереножкін, В.А. Іллінська, Б.М. Мозолевський), курганної групи біля с. Медвін (Г.Т. Ковпаненко). Особливо потрібно відмітити прекрасно досліджений курган Червона Могила біля с. Флярківка, поблизу с. Жаботин, в якому була спалена дерев’яна конструкція у вигляді шатра (Г.Т. Ковпаненко ).
1960-початок 1980-х рр. в археології раннього залізного віку позначені найцікавішими знахідками передскіфського часу т. зв. Новочеркаської групи пам’яток, які, на думку багатьох дослідників, треба співвідносити з історичними кіммерійцями. Мова йде про поховання в Бутенках, Носачові, Квітках, Ольшанах, Яснозір’ї. Їх дослідження здебільшого пов’язане з ім’ям Г.Т.Ковпаненко.
1980-1990-ті рр. ознаменувалися в житті відділу не тільки ростом кадрів. Активно велися польові археологічні дослідження як у степовій (Б.М. Мозолевський, Ю.В. Болтрик, В.Ю. Мурзін, С.В. Полін, О.Є. Фіалко, С.С. Бессонова, Є.П. Бунятян, С.А. Скорий , В.П. Білозор, Н.А. Гаврилюк), так і в лісостепової (Г.Т. Ковпаненко, С.С. Бессонова, Є.П. Бунятян, С.А. Скорий, В.Ю. Мурзін) зонах Північного Причорномор’я, до того ж вектор польових робот з початку 1980-х рр. впевнено почав зміщуватися в бік лісостепових старожитностей.
В ці роки, поряд з монографіями, присвяченими конкретним археологічним пам’яткам, було опубліковано низку узагальнюючих праць по передскіфській та скіфській проблематиці (Бунятян, 1985; Черненко, Бессонова, Болтрик та інш., 1986; Ковпаненко, Бессонова, Скорый, 1989; Гаврилюк, 1989; Мурзин, 1990; Махортых, 1991; Полин, 1992; Симоненко, 1993; Скорый, 1999). До найбільш важливих польових досліджень цього часу безумовно слід віднести розкопки Акташського курганного могильника в Східному Криму (С.С. Бессонова), низки курганів скіфської еліти, таких як Чортомлик (В.Ю. Мурзін, Р. Ролле), Соболева, Бабина, Водяна Могили (Б.М. Мозолевський), початок циклу досліджень на відомих лісостепових городищах — Більському (В.Ю. Мурзін, Ролле), Мотронинському (С.С. Бессонова, С.А. Скорий), а також розкопки непограбованої поховальної пам’ятки скіфської еліти в південній частині Дніпровського Лісостепу — Великого Рижанівского кургану (С.А. Скорий, Я. Хохоровські).
Безумовно, важливіші зміни мали місце в житті відділу з початку 2000-х рр. Це стосується як розширення наукової тематики, ареалу проведення польових робот, а також дуже серйозних, принципових кадрових змін. У відділ, по закінчені аспірантури, а також іншими шляхом прийшла нова генерація молодих здібних археологів, таких як О.Д. Могилов, Д.В. Каравайко, М.М. Дараган, В.В. Кропотов, Е.А .Кравченко, Д.С. Гречко віком до 30 років. Всі вони успішно захистили кандидатські дисертації, з часом видали монографічні роботи, зайняли посади старших наукових співробітників. Принципово важливо, що напрямки досліджень деяких з них (Д.В. Каравайко — юхнівська культура південної частини лісової зони, Е.А. Кравченко — килил-кобинська культура Криму, Д.С. Гречко — культура скіфського часу в басейні Сіверського Дінця) дали змогу суттєво розширити проблематику наукових досліджень відділу взагалі. У деякій мірі ця ситуація з молодими кадрами нагадує ту, що мала місце у відділі майже 40 років потому, в середині 1960-х рр. Тобто в кадровому питанні ми маємо такий собі «ренесанс».
Найбільш значні польові дослідження, що здійснювали співробітники відділу з 2000 р., такі: в Лісостепу України, на Лівобережжі — продовження циклу робот на Більському городищі (спільна Українська-Німецька експедиція; В.Ю. Мурзін, Є.В. Черненко, С.В. Махортих — Р. Ролле), на Правобережжі — розкопки Мотронинського городища та розташованого поблизу курганного могильника (роботи на самому городищі, вивчення захисних споруд, дослідження курганів, в том числі найбільшого з них — Скіфської Могили; спільна Українська-Польська експедиція, С.А. Скорий, С.С. Бессонова, Я. Хохоровські), розкопки Жаботинського поселення (М.М. Дараган), у південній частині лісової зони — дослідження городищ юхнівської культури (Д.В. Каравайко), в степовій частини України — розкопки скіфського царського кургану Олександрополь (С.В. Полін), в Передгірному Криму — поселення кизил-кобинської культури доби пізньої бронзи-раннього заліза Уч-Баш (Е.А. Кравченко) та пізньоскіфських курганів в степовій частини півострова (В.В. Кропотов). В останні роки поновились дослідження пам’яток пізньоскіфської культури Нижнього Придніпров’я (О.В. Симоненко, Є.С. Дзнеладзе).
У відділі приділяється увага застосуванню новітніх досягнень в галузі археології, зокрема залученню при дослідженні геоінформаційних технологій (М.М. Дараган).
За вказаний період (тобто з 2000 р.) співробітниками відділу видано 30 монографій, 5 наукових збірників, та навчальний посібник з археології раннього залізного віку. Серед них — монографії, присвяченні окремим відомим археологічним пам’яткам — городищам скіфського часу (Бессонова, Скорый, 2001; Фіалко, Болтрик, 2003), курганам скіфської еліти (Мозолевский, Полин, 2005; Ромашко, Скорый, 2009; Кубышев, Бессонова, Ковалёв, 2009; Бидзиля, Полин 2012; Полин, 2014), провідним категоріям матеріальної культури скіфського (Černenko, 2006; Бессонова, 2009; Могилов, 2008) чи сарматського (Simonenko, 2008; Кропотов, 2010) часу, а також — узагальнюючі праці по проблематиці передскіфсько-скіфського (Бессонова 2001; Скорый, 2003; Мозолевський, 2005;2013; Махортых, 2003; 2005; Гречко, 2010; Кравченко, 2011; Дараган 2011; Каравайко, 2012; Каравайко, Горбоненко, 2012; Кравченко та інш., 2016) та сарматського (Bârcă, Symonenko A., 2009; Симоненко, 2010; Симоненко, 2011) періодів.
Співробітниками відділу були підготовлені та проведені ювілейні конференції, присвяченні 60-річчю нашого наукового підрозділу та 100-річчю з дня народження О.І.Тереножкіна (Чигирин, 2004; 2007), 250-річчю з початку скіфської польової археології (розкопки Мельгуновського кургану) (Кіровоград, 2013), 70-річчю Відділу археолології раннього залізного віку та 80-річчю професора Є.В. Черненка (Котельна, Більськ, 2014), 80-річчю Б.М. Мозолевського (Чигирин, 2016), 110-річчю з дня народження професора О.І. Тереножкіна (Чигирин, 2017).
Більшість фахівців відділу беруть активну участь у численних наукових конференціях, в тому числі міжнародних, підтримують дружні зв’язки з фахівцями різноманітних наукових інституцій України, держав постсоветського простору, рядом закордонних спеціалістів. Слід також відмітити участь ряду співробітників відділу у підготовці та проведенні археологічних виставок за кордоном, де презентуються найбільш яркі досягненні Інституту археології НАНУ.
Зараз до складу відділу археології раннього залізного віку входять — 11 наукових співробітників. Всі мають вчені ступені: 3 доктори історичних наук (2 — провідні наукові співробітники та завідувач відділу), 8 кандидатів (7 — старші наукові співробітники).
Спектр наукових інтересів співробітників досить широкий — історія населення скіфського часу південної частини лісової зони, племен доскіфського, скіфського, сарматського часу лісостепової та степової частини України, передгірного та степового Криму. Важливе місце в наукових напрямках відділу займають вивчення цілого комплексу важливих питань історичних народів — кіммерійців, скіфів, сарматів, таврів.
