Фахівці неодноразово звертали увагу на своєрідні археологічні мікрорайони, що утворюють унікальні археологічні території, а також на необхідність вироблення системи правових підходів для збереження і відродження історико–культурного надбання у вигляді функціонування пам’яток в сучасному соціокультурному середовищі. Повною мірою це стосується і групи пам’яток різних епох поруч Ходосівки, а також невідкладних завдань, частина із яких на сьогоднішній день може вважатися вирішеною.
Непересічний комплекс городищ, селищ, стоянок, могильників на південь від Києва складається з понад 30 об’єктів культурної спадщини: Великого Ходосівського городища доби раннього заліза («Круглик») — пам’ятки національного значення, городища «Кругле» скіфського, зарубинецького, києво–руського часу у його складі, валів ранньозалізної доби і давньоруської періоду, що становили із городищами одну систему оборони; пункту часів мезоліту — XVII–XVIII ст. між Ходосівкою і Лісниками; селища Ходосівка–Рославське давньоруського і монгольсько–литовського періодів та ще низки пам’яток. Значення цієї групи об’єктів далеко не обмежується масштабами області, що відзначено неодноразово.
Елементи комплексу привертали увагу ще з XIX ст., на початку XX ст. місцевість на предмет наявності пам’яток археології обстежено у зв’язку з перспективою промислового освоєння. Згодом на окремих об’єктах проведено стаціонарні роботи, місцями — доволі масштабні. З 2003 р. комплексну програму збереження і вивчення пам’яток мікрорегіону втілює Північна постійнодіюча археологічна експедиція ІА НАН України.
Потенціал археологічних об’єктів доповнюють пам’ятки науки і техніки (інженерні споруди недобудованої залізниці початку XX ст.), етнографії (забудова навколишніх сіл), героїчної оборони Києва (споруди та меморіали Київського укріпрайону).
Місцезнаходження пам’яток комплексу серед мальовничих природних ландшафтів та їх участь у формуванні ландшафтів історичних, розташування на території чи поруч відомих пам’яток природи дозволяє реалізувати комплексну програму збереження та використання історико–культурного та природного потенціалу.
Фахівці Інституту розробили концепцію створення тут охоронюваної археологічної території, підтриману Київським обласним центром охорони пам’яток історії, археології та мистецтва, Держслужбою охорони культурної спадщини, Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, НДІ пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України, Центром пам’яткознавства НАН України та УТОПІК, Українським товариством охорони пам’яток історії і культури, Національною спілкою краєзнавців та інших.
Втілення проекту, як це пропонували фахівці для аналогічних осередків, спрямоване на розвиток кількох напрямків:
— науково–дослідницького (вивчення пам’яток археологічним, історичним та іншими методами; розробка проблематики з питань репрезентованих культур та епох, з історії регіону й мікрорегіону; організація наукових досліджень округи; проведення семінарів та конференцій із означеної проблематики; видання наукових та науково–популярних праць; створення експозиції та фондів за матеріалами робіт, бази натурних реконструкцій давніх об’єктів, процесів та технологій);
— пам’яткоохоронному (збереження пам’яток в історико–ландшафтному контексті та культурних нашарувань на них; проведення крім планомірного вивчення охоронних досліджень ділянок, яким загрожує руйнування внаслідок дії природних чи господарських чинників; охорона пам’яток історії; охорона рідкісної рослинності в межах пам’яток);
— експозиційному (відображення найдавнішої історії регіону, результатів вивчення комплексу і пам’яток округи; накопичення фондів; побудова елементів експозиції музею просто неба і ділянок музеєфікованих об’єктів; створення реконструкцій з введенням їх елементів до експозиції; створення експозиційних об’єктів нової та новітньої історії — пам’ятки промислової історії й архітектури — недобудована залізниця; пам’яток героїчної оборони Києва — в рамках Музею «Пояс бойової слави міста–героя Києва»; проведення виставкової діяльності);
— культурно–освітньому і виховному (пропаганда знань про комплекс в лекційній та екскурсійній роботі, засобах масової інформації, у видавничій діяльності; організація виставок; залучення до досліджень та пам’яткоохоронних заходів молоді; проведення польових семінарів в рамках студентської практики, залучення школярів — слухачів археологічних гуртків; надання методичної допомоги викладачам шкіл для проведення уроків історії та краєзнавства; залучення громадян до археологічного туризму; створення умов для участі загалу в дослідженні та охороні пам’яток; інформування населення про результати досліджень, в т. ч. шляхом участі у святах);
— господарському (впровадження пам’яткоохоронних засад у ведення господарської діяльності на комплексі; використання вивчених ділянок для створення інфраструктури по обслуговуванню комплексу та його відвідувачів; залучення суб’єктів усіх форм власності до співпраці по розбудові і дослідженню пам’яток, створенню сфери обслуговування та туризму).
Частина питань уже вирішена Інститутом археології НАН України, зокрема — Північною постійнодіючою експедицією, яка із залученням позабюджетних коштів досліджує комплекс з 2003 р. Обмежене фінансування не дає змоги створити тут науковий осередок, гідний масштабів згаданих городищ, поселень, інших об’єктів культурної спадщини. В той же час, приватизаційні процеси, передача земель суб’єктам господарювання становить загрозу для елементів комплексу, а питання надання йому пам’яткоохоронного статусу охоронюваної археологічної території ще чекає свого вирішення.
Потенціал комплексу високо оцінили місія ООН на чолі з резидентом–координатором системи ООН п. Френсісом М. О’Доннеллом, секретар міжнародної асоціації музеїв просто неба та експериментальної археології EXARC п. Р. Пардикупер, група фахівців на чолі з професором О. Субтельним, на пам’ятках комплексу проведено другий, давньоруський, етап прес-туру «Історія України. Нові факти» для провідних вітчизняних ЗМІ і Прес–день Олени Вінницької. Про комплекс студією УТР знято науково–популярний фільм, групою митців — художній, співробітники експедиції взяли участь у підготовці низки публіцистичних та науково-популярних теле- і радіопередач, матеріалів у електронних і друкованих засобах масової інформації.
До реалізації проекту залучені співробітники експедиції, викладачі та волонтери і студенти–практиканти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Київського національного університету імені Тараса Шевченка та інших вищих навчальних закладів.
Партнери проекту — підприємство «Хутір Ясний», Міжнародний благодійний фонд Олександра Фельдмана.
Керівник проекту: к.і.н., н.с. відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України Ігор Анатолійович Готун.
Повна назва:
Міжнародний науково–дослідницький проект: «Комарів — склоробна майстерня Барбарікума» («Komariw — Eine Glassproduktionstätte im Barbaricum») (Україна та Німеччина).
Резюме:
Проект присвячений комплексному вивченню унікальної склоробної факторії пізньоримського часу на території європейського Барбарікума. Виробництво скла в цей час відбувалося виключно в межах римської імперії. Склоробна майстерня біля Комарова на Дністрі (Кельменецький район Чернівецької області) залишається єдиним центром на території варварів з виробництва скляних виробів поза межами імперії. Пам’ятка була відкрита і досліджувалася в 1950–60 рр. українським археологом М. Ю. Смішком. З 2012 р. відділ археології ранніх слов’ян ІА НАН України відновив дослідження цієї пам’ятки. Проект є довгостроковим, комплексним та міжнародним і передбачає широкомасштабне застосування геофізичних досліджень, археологічних розкопок, техніко–технологічних аналізів зразків скла та ін. До виконання проекту залучено фахівців з різних галузей гуманітарних та природничих наук.
Метою проекту є продовження наукового дослідження унікальної факторії з виробництва скла біля с. Комарів, введення в науковий обіг отриманих матеріалів та матеріалів розкопок попередніх років, музеєфікація решток виробничої та житлової діяльності на місці пам’ятки, популяризація серед населення України знань про стародавню культуру.
Керівники та учасники проекту:
Проект виконується спільними зусиллями відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень та НДЦ «Рятівна археологічна служба» ІА НАН України. Керівники проекту О. В. Петраускас та Т. Р. Милян.
З 2014 року роботи проводяться в рамках спільного українсько–німецького проекту, учасниками якого стали Інститут археології НАН України та Вільний університет Берліна/Freie Universität BerlinFreie Universität Berlin, Німеччина (дослідницька група A-6 Центру передових наукових досліджень TOPOI).
Керівники проекту з німецької сторони Ханс-Йорг Нюссе та Мортен Хегевіш.
В рамках виконання проекту залучено фахівців з різних наукових центрів України (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Національний музей історії України, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) та Європи (Берлін, Варшава).
Сайт проекту:
Інформацію про історію дослідження пам’ятки, актуальний стан виконання проекту та основні підсумки представлено на сайті КОМАРІВ – виробнича факторія варварської Європи пізньоримського часу. На сторінці розміщено і контактну інформацію.
Додаткову інформацію можливо знайти на сайті TOPOI та НДЦ «Рятівна археологічна служба».
- Категорія: Відділ археології раннього залізного віку
 |
Науково–дослідницький проект "Хотівське городище: влаштування й інфраструктура" |
Науково–видавничий проект "Кургани України" |
- Категорія: Відділ археології раннього залізного віку
 |
Інкерманська археологічна експедиція |
 |
Пізньоскіфська археологічна експедиція |
 |
Більська археологічна експедиція
|
 |
Кіровоградська археологічна експедиція |
 |
Орджонікідзевська археологічна експедиція |
 |
Путивльська археологічна експедиція |
Скіфська Правобережна експедиція |
 |
Комарівська археологічна експедиція ІА НАН України |
 |
Легедзинська черняхівська археологічна експедиція ІА НАН України |
 |
Дніпро–Псельска (до 2016 — Комсомольська) ранньослов’янська експедиція ІА НАН України
|
 |
Волинська археологічна експедиція ІА НАН України |
 |
Шишацька археологічна експедиція ІА НАН України |
- Категорія: Відділ археології Києва
Івакін Всеволод Глібович, к. і. н., завідувач відділу
E-mail:
Сергєєва Марина Сергіївна, д. і. н., п. н. с.
E-mail:
Бібіков Дмитро Валентинович, к. і. н., н. с.
E-mail:
Козубовський Георгій Анатолійович, к. і. н., н. с.
E-mail:
Козюба Віталій Костянтинович, к. і. н., н. с., учений секретар відділу
E-mail:
Чміль Леся Володимирівна, к. і. н., н. с.
E-mail:
Манігда Ольга Володимирівна, к. і. н., н. с.
E-mail:
Гнера Володимир Анатолійович, к. і. н., н. с.
E-mail:
Сушко Аліна Олександрівна, к. і. н., н. с.
E-mail:
Баранов В’ячеслав Ігоревич, м. н. с.
E-mail:
Дяченко Дмитро Геннадійович, м. н. с.
E-mail:
Зоценко Іван Володимирович, м. н. с.
E-mail:
Крижановський В’ячеслав Олегович, м. н. с.
E-mail:
Іванов Олег Костянтинович, лаборант 1-ї категорії
E-mail:
Пелехатий Михайло Мирославович, лаборант 1-ї категорії
E-mail:
- Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби
Отрощенко Віталій Васильович, д. і. н., завідувач відділу
E-mail:
Котова Надія Сергіївна, д. і. н., пров. н. с.
E-mail:
Корвін-Піотровський Олексій Генріхович, к. і. н., ст. н. с.
E-mail:
Лисенко Сергій Дмитрович, к. і. н., ст. н. с.
E-mail:
Овчинников Едуард Вікторович, к. і. н., ст. н. с.
E-mail:
Рассамакін Юрій Якович, к. і. н., ст. н. с.
E-mail:
Черних Людмила Андріївна, к. і. н., ст. н. с.
E-mail:
Дяченко Олександр Вікторович, к. і. н., н. с.
E-mail:
Корохіна Анастасія Вікторівна, к.і.н., н.с.
E-mail:
Лисенко Світлана Станіславівна, к. і. н., н. с.
E-mail:
Панковський Валентин Борисович, к. і. н., н. с.
E-mail:
Рудь Віталій Сергійович, к. і. н., н. с.
E-mail:
Фоменко Віктор Миколайович, к. і. н., н. с.
E-mail:
Черновол Дмитро Костянтинович, к. і. н., н. с.
E-mail:
Шатіло Людмила Олександрівна, к. і. н., н. с.
E-mail:
Данилко Наталія Михайлівна, м. н. с., учений секретар відділу
E-mail:
- Категорія: Відділ археології раннього залізного віку
- Категорія: Відділ "Археологічний музей"
Івакін Всеволод Глібович, к. і. н., завідувач сектора
E-mail:
Бібіков Дмитро Валентинович, к. і. н., н. с.
E-mail: bibikov_dmytro @iananu.org.ua
Баранов В’ячеслав Ігоревич, м. н. с.
E-mail:
Зоценко Іван Володимирович, м. н. с.
E-mail:
- Категорія: Відділ "Археологічний музей"
В експозиції Археологічного музею представлено більше 7 000 оригінальних експонатів, здобутих експедиціями Інституту археології НАН України та поданих за культурно–хронологічним принципом.
У залі «Первісна археологія» представлені матеріали кам’яного віку (палеоліт, мезоліт, неоліт), енеоліту та епохи бронзи (від 900 тис. років тому назад до початку І тис. до н.е.). Тут демонструються матеріали однієї з найдавніших стоянок Європи — Королево, середньопалеолітичних пам’яток Криму, Донбасу, Середнього Подністров’я, верхньопалеолітичних поселень мисливців на мамонтів з залишками кістково-земляних жител, найдавніші мистецькі вироби.
Матеріали мезолітичної епохи дають уяву про нові традиції в каменеобробному виробництві, розвиток рибальства та про появу перших колективних могильників.
За доби неоліту відбувається перехід до відтворюючих форм господарства (землеробство, скотарство), з’являється гончарство, ткацтво, удосконалюється техніка обробки каменю. У вітринах — матеріали з поселень та могильників дніпро-донецької культурної спільноти, ямково–гребінцевої та буго–дністровської культур, з Кам’яної Могили.
Значна частина експозиції відведена матеріалам племен трипільської культури (V–III тис. до н.е.) — найбільшої спільноти ранніх землеробів та скотарів на теренах України. Саме в їхньому середовищі з’являються так звані поселення–гіганти, відбувається освоєння першого в історії людства металу — міді, найбільшого розквіту набуває гончарство, з’являється двоповерхова архітектура. Значну роль відіграють ткацтво, обробка каменю та кістки, інші ремесла. Демонструються колекції гончарного посуду, антропоморфна та зооморфна пластика, мініатюрні моделі житла та печі, землеробські знаряддя, прикраси, зброя тощо, знайдені на різночасових трипільських поселеннях та могильниках.
В цьому ж розділі представлені матеріали енеолітичних культур, синхронних трипільській: середньостогівської, дереївської, скелянської, квітянської та ін., що ілюструють самобутній розвиток землеробів та скотарів степової зони України. Матеріали представлені гостродонним посудом, пластикою, знаряддями з каменю та кістки, прикрасами, зброєю тощо. Окрім того, демонструються оригінальні монолітні вирізки з енеолітичних поховань із прикрасами та знаряддями праці.
Закінчується експозиція залу матеріалами епохи бронзи. До цього часу відноситься винахід бронзи та широке її застосування, в цей час з’являються групи професійних ремісників, поширюється міжплемінний обмін, виділяється родоплемінна знать. В експозиції — матеріали з поселень та курганів ямної, катакомбної, тщинецько–комарівської культурних спільнот та кеми–обинської, середньодніпровської, багатоваликової кераміки, білогрудівської, бондарихінської, сабатинівської та інших культур.
Зал «Ранній Залізний вік» присвячено історії населення на території України початку I тис. до н.е. — перших століть нашої ери. Тут можна познайомитись з пам’ятками скіфської (осілих землеробських племен Право- та Лівобережної України та степових кочовиків) та сарматської культур. Представлені матеріали із городищ та курганних поховань: зброя, атрибути кінського спорядження, культові речі, жіночі прикраси.
Друга частина зали відведена археології античних міст та поселень Північного Причорномор’я: Ольвії, Березані, Тіри, ольвійського некрополя та сільськогосподарської округи — вироби з мармуру, глиняний посуд, теракоти, прикраси та інструменти, скляні вироби римської доби тощо. Знахідки розповідають про містобудування та архітектуру, господарство та культуру грецького населення цього регіону.
У залі «Давні слов’яни та Київська Русь» демонструються матеріали з поселень та могильників давньослов’янських та сусідніх з ними племен (зарубинецької, київської, черняхівської, празько–корчакської та інших). Давньоруська частина експозиції знайомить з життям та культурою міст (Київ, Воїнь, Іван, Чучин), сільських поселень (Григорівка) та могильників (Шестовиця), що характеризують житлобудівництво, багатогранність ремесел, духовну культуру, військову справу населення Київської Русі X–XIII ст. Тут же представлені матеріали кочівницьких племен, що сусідили з Руссю — торків, печенігів, половців та ін.
Доповнюють експозицію матеріали нового часу (XVI–XVIII ст.). Це, зокрема, побутові та ремісничі вироби населення тогочасного Києва та його округи. Крім того, в розділі представлені речі, знайдені під час розкопок османських міст–фортець — Білгород–Дністровського, Очакова та ін. — прикраси, зброя, предмети вжитку тощо.
Три діорами — «Поховання знатного скіфа», «Давньоруське місто Чучин» та «Київ. Місто Володимира», а також макети житла із кісток мамонта, трипільського будинку, житлового кварталу античного міста, житлово–господарських комплексів ранньослов’янських поселень, давньоруського Подолу, виконані на основі наукових розробок та реконструкцій.
- Категорія: Відділ археології кам’яної доби
Відділ археології кам’яної доби є провідною установою в галузі археології палеолітичної, мезолітичної та неолітичної доби України. Він координує вивчення цієї проблематики, визначає та формулює стратегію і тактику польових досліджень пам’яток кам’яного віку в межах усієї країни, бере участь у підготовці до друку профільного видання ІА НАНУ «Кам’яна доба України».
Співробітники відділу вивчають широкий спектр актуальних проблем кам’яної доби від появи на території України найдавніших людських істот близько 1 млн. років тому до кінця неолітичної доби 6 тис. років тому. Вони поповнюють джерельну базу археологічних знахідок, із залученням сучасних теоретико-методичних розробок узагальнюють результати регіональних досліджень, у співпраці з фахівцями суміжних з археологією природничих дисциплін вивчають складні теоретичні проблеми найдавнішого минулого України.
Завідувач відділу: Залізняк Леонід Львович
Учений секретар: Нездолій Олександр Іванович
- Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби
Відділ археології енеоліту — бронзової доби
Завідувач відділу: Отрощенко Віталій Васильович
Учений секретар: Данилко Наталія Михайлівна
Напрямки досліджень
Теми НДР
- Категорія: Відділ археології раннього залізного віку
Відділ археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України є провідною науковою інституцією, що займається вивченням історії населення за доби раннього заліза на теренах України.
Завідувач відділу: Скорий Сергій Анатолійович
Учений секретар: Дзнеладзе Олена Сергоївна
- Категорія: Відділ археології Києва
Співробітники відділу археології Києва є провідними фахівцями у дослідженні археологічних пам’яток на території давнього Києва та його околиць. До завдань відділу входить також визначення напрямків наукових досліджень у галузі історичної топографії середньовічних міст, вивчення монументальних архітектурних пам’яток та планування і здійснення польових досліджень у межах території Києва.
В. о. завідувача відділу: Івакін Всеволод Глібович
Учений секретар: Козюба Віталій Костянтинович
Відділ археології Криму та Північно-Західного Причорномор'я
Завідувач відділу: Чабай Віктор Петрович
Учений секретар: Теліженко Сергій Анатолійович
- Категорія: Відділ археології кам’яної доби
Україна — одна з найбагатших на пам’ятки кам’яної доби країна Східної Європи, що зробило її своєрідним полігоном для вивчення найдавнішого минулого Східної Європи для кількох поколінь не тільки українських, але й російських і польських археологів, колег з далекого зарубіжжя. Не випадково саме в Україні біля м. Лубни у 1873 р. була відкрита перша в Російській імперії палеолітична стоянка Гінці, вивчення якої заклало підвалини палеолітознавства Східної Європи. Закономірним наслідком тривалих досліджень стоянок кам’яної доби в Україні стало формування київської школи дослідників епохи каменю. Її осереддям протягом останніх десятиліть є відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАНУ, який успадкував традиції, започатковані патріархами українського палеолітознавства — В. В. Хвойкою, М. Ф. Біляшівським, Ф. К. Вовком, П. П. Єфименком.
У 1920-і рр. справу фундаторів київської школи археологів кам’яної доби продовжили М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко та інші київські археологи. Більшість iз них працювали в структурі Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), створення якого стимулювало археологічні дослідження в Україні. Надалі українське палеолітознавство розвивалося в стінах заснованого в 1934 р. Інституту історії матеріальної культури, від 1938 р. — Інституту археології АН УРСР.
Від 30-х до 1973 р. фахівці з археології кам’яної доби та енеоліту–бронзи концентрувалися в секторах первісної комуністичної формації (1932) та докласового суспільства (1934), а потім у відділі первісного суспільства, створеного 1944 р. У різний час його очолювали відомі археологи-первісники кандидати історичних наук О. Ф. Лагодовська (1944–1949), В. М. Даниленко (1949–1953), А. В. Добровольський (1953–1956), доктори М. Я. Рудинський (1956–1958), члени–кореспонденти АН УРСР С. М. Бібіков (1958–1968), Д. Я. Телегін (1968–1973). Через реорганізацію Інституту 1974 р. з’явився відділ (деякий час сектор) археології кам’яного віку, який по 1990 р. очолював Д. Я. Телегін, потім кандидат історичних наук С. В. Смирнов (1990–2000), а надалі — доктор історичних наук Л. Л. Залізняк.
Важливим чинником, що постійно впливав на історію київської школи дослідників кам’яної доби, зокрема й відділу кам’яного віку Інституту, є персоніфікація розвитку галузі. Мається на увазі актуальна для всієї археології визначальна роль особистого внеску дослідників у розвиток певних напрямів науки.
Вивчення кам’яної доби України здійснювалося за трьома головними напрямами: 1) накопичення джерел; 2) культурна диференціація та періодизація пам’яток на основі типологічно-статистичного аналізу матеріалів; 3) соціально–економічна реконструкція стародавніх суспільств. Київська школа археології кам’яної доби, переважна більшість представників якої була тісно пов’язана з відділом кам’яного віку або його безпосереднім попередником — відділом первісної археології Інституту археології, пройшла кілька етапів історичного розвитку, які фактично були фазами розвитку археології кам’яної доби в Україні.
Період первинного накопичення матеріалу та перших узагальнень.
Піонерами вивчення кам’яної доби, які першими навчилися вирізняти оброблені людиною кремені, були французькі вчені середини ХІХ ст. У другій половині ХІХ ст. ці навички поширилися на інші європейські країни, сягнувши Східної Європи, зокрема України. Провідниками цих французьких новацій в Російській імперії були українці Ф. К. Вовк і П. П. Єфименко.
Первинне накопичення археологічних матеріалів кам’яної доби України охоплює кінець ХІХ — першу третину ХХ ст. Вагомий внесок тут зробили київські дослідники В. В. Хвойка розкопками Кирилівської стоянки, Ф. К. Вовк і його учень П. П. Єфименко сенсаційними знахідками витворів палеолітичного мистецтва на стоянці біля с. Мізин на Десні. М. Я. Рудинський відкрив на Десні цікаві стоянки Кудлаївка та Пісочний Рів, Журавка на Удаї. М. О. Макаренко дослідив і видав відомий Маріупольський могильник. А. В. Добровольський досліджував у Надпоріжжі стоянки Кодак, Кайстрова Балка, Вовчок, Виноградний острів та ін.
Доба первинного накопичення матеріалу завершилася в СРСР у 1930-і рр. серією перших узагальнень щодо кам’яної доби Східної Європи загалом та України зокрема. Перші спроби періодизації кам’яної доби України були зроблені з урахуванням побудов західних дослідників. Маються на увазі періодизації Г. Мортільє та А. Брейля, що спиралися на засади класичного еволюціонізму. За аналогією з європейськими схемами, за принципом стадіальності, була вибудована перша періодизація кам’яної доби України, яку запропонував П. П. Єфименко в монографії 1934 р. «Дородовое общество», двічі (1938, 1953) перевидана під назвою «Первобытное общество». П. П. Єфименко ще в 1924 р. виділив три великі територіально–типологічні групи стоянок Східної Європи: південноруську, західноруську та окську. Цей поділ ліг в основу наступних схем територіально–культурного районування мезоліту Східної Європи, зокрема М. Я. Рудинського (1931).
Повоєнне піднесення археологічних досліджень.
Репресії 30-х рр. і Друга світова війна суттєво загальмували розвиток кам’яної проблематики у Києві. Були репресовані провідні фахівці в галузі археології кам’яної доби — М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, І. Ф. Левицький, Т. Т. Тесля, геолог–четвертинник Г. А. Лепікаш та ін. Кадрову кризу в Україні поглибили воєнні втрати. Частина дослідників опинилася в еміграції (В. М. Щербаківський, М. О. Міллер). Тож у перші повоєнні роки до Києва направили археологів із різних міст Росії. Зокрема, в 1945 р. з Ленінграда до Києва прибув П. П. Єфименко, а в 1955 р. — С. М. Бібіков, які від 1945 до 1968 рр. були директорами Інституту й визначали розвиток усієї української археології, зокрема й кам’яної доби.
Після війни київський центр палеолітознавства значною мірою зберіг наукові традиції, закладені ще на початку ХХ ст. В. В. Хвойкою та Ф. К. Вовком і розвинуті в 20–30‑і рр. М. Я. Рудинським, А. В. Добровольським, І. Ф. Левицьким. Призначений директором Інституту в 1945 р. П. П. Єфименко фактично відродив засновану Ф. К. Вовком київську палеолітичну школу. Він же став одним з фундаторів вітчизняної палеолітичної науки, зокрема ініціював небувалі за розмахом розкопки пам’яток кам’яної доби України — відомих стоянок Осокорівка (І. Ф. Левицький), Амвросіївка (П. Й. Борисковський, І. Г. Підоплічко), Володимирівка, Молодове І і V, Кормань (О. П. Черниш), Мізин, Добраничівка (І. Г. Шовкопляс), Кам’яна Могила (В. М. Даниленко), Пісочний Рів (М. В. Воєводський), Ігрень 8 (А. В. Добровольський), могильників Волоського (В. М. Даниленко), Василівського І і ІІІ (А. Д. Столяр, Д. Я. Телегін), численних неолітичних стоянок на Південному Бузі (В. М. Даниленко), на Дніпрі (М. Я. Рудинський, В. М. Даниленко, О. В. Бодянський), на Сіверському Дінці (Д. Я. Телегін) та ін. Саме в часи керівництва Інститутом П. П. Єфименка розпочалося систематичне вивчення кам’яної доби України, була закладена основа сучасної джерельної бази проблематики, започатковані серійні видання «Археологія», «Краткие сообщения Института археологии АН УССР», «Археологічні пам’ятки УРСР».
Фундаментальна монографія П. П. Єфименка «Первобытное общество» (1953) містить періодизацію палеоліту України, що не втратила актуальності й нині. Важко переоцінити внесок вченого в проблему реконструкції первісного суспільства та способу життя мисливців палеоліту.
За часів П. П. Єфименка, крім досвідчених фахівців старшої генерації (М. Я. Рудинський, А. В. Добровольський), у відділі первісної археології з’явилося нове повоєнне покоління дослідників — В. М. Даниленко, О. П. Черниш, І. Г. Шовкопляс, Д. Я. Телегін, Ю. Г. Колосов. Їх остаточне становлення припало на директорство С. М. Бібікова (1955–1968). Під керівництвом С. М. Бібікова здійснено розкопки печерних мезолітичних пам’яток Гірського Криму Шан–Коба, Фатьма–Коба, Мурзак–Коба, матеріали яких були залучені для розробки концепції кризи мисливського господарства. Масштабні розкопки І. Г. Шовкоплясом великими площами стійбищ мисливців на мамонтів у Подніпров’ї (Мізин, Радомишль, Добраничівка) уможливили реконструкцію общини прильодовикових мисливців. О. П. Черниш після дослідження верхньопалеолітичної стоянки Володимирівка на р. Синюха приступив до вивчення багатошарових палеолітичних пам’яток, започаткувавши львівську школу дослідників палеоліту.
Значних успіхів досягнуто у вивченні неоліту України. Провідним вченим у цій сфері в 1950–1970‑х рр. був В. М. Даниленко, який дослідив численні неолітичні стоянки басейну Середнього Бугу, Надпоріжжя, Київщини, Волоський могильник, гроти та стоянки Кам’яної Могили. На сторінках головної книги свого життя «Неолит Украины» (1969) він заклав концептуальні підвалини культурного поділу та періодизації неоліту України. В. М. Даниленко окреслив також основні культурні явища фінального палеоліту та мезоліту лісостепової та степової України, їх хронологічну послідовність, визначив загальний напрям культурно-історичного розвитку регіону.
Період культуротворення 1970–1980-х рр.
На зламі 60–70-х рр. сталися суттєві зміни в складі відділу та напрямах його наукової діяльності. В 60-і рр. до проблематики підключилася нова генерація дослідників — В. М. Гладилін, В. І. Непріна, С. В. Смирнов, М. І. Гладких. А на початку 70-х рр. на новобудовні кошти до штату Інституту було взято багато молоді: В. О. Степаненко, Л. Л. Залізняк, О. О. Кротова, О. М. Титова, М. Т. Товкайло та ін. Нова хвиля молодих дослідників прийшла у відділ наприкінці 70-х і у 1980-і рр. — Д. Ю. Нужний, В. М. Степанчук, О. О. Яневич, В. Ю. Коєн, Л. А. Яковлева.
Омолодження відділу збіглося з призначенням у 1968 р. нового завідувача — Д. Я. Телегіна, який надавав великого значення польовій археології. За часів його керівництва відділом (1968–1990) пошуки та розкопки стоянок різних періодів кам’яної доби набули неабиякої масштабності по всій Україні. Оминаючи багаторічні та важливі дослідження В. М. Гладиліним найдавнішої в Україні багатошарової стоянки Королево в Закарпатті, який працював в Археологічному музеї, відзначимо доробок Ю. Г. Колосова, який відкрив і розкопав низку багатошарових мустьєрських стоянок у горах Криму: Заскельна V, VI і ІХ, Сари-Кая, Пролом І і ІІ, Кабазі І і ІІ та ін., які входять до золотого фонду вітчизняного та європейського палеолітознавства. Під час цих робіт відбулося становлення нині відомих дослідників середнього палеоліту України В. П. Чабая та В. М. Степанчука.
С. В. Смирнов досліджував мустьєрську стоянку Рихта на Житомирщині та верхньопалеолітичні пам’ятки Надпоріжжя; М. І. Гладких — Добраничівку, Клюси, Межирічі в Подніпров’ї; О. О. Кротова — стоянки Надазов’я та Донбасу (Амвросіївка, Ями, Янісоль, Федорівка).
Вагомі наукові результати отримані під час багаторічних розкопок співробітниками відділу на чолі з Д. Я. Телегіним численних жител на мезолітичній стоянці Ігрень 8 під Дніпропетровськом і Ласпі 7 у Криму. Л. Л. Залізняк здійснив масштабні розвідки в Поліссі. На території п’яти поліських областей від кордону з Польщею до Середньої Десни виявлено сотні мезолітичних стоянок, матеріали яких лягли в основу періодизації мезоліту Полісся. Плідні дослідження багатошарових стоянок Гірського Криму (Мис Трійці, Су-Ат, Дамчі-Кая) здійснив О. О. Яневич.
Неолітичні стоянки Північно–Східної України досліджувала В. І. Непріна, Середнього Подніпров’ я (Романків, Вишеньки) — Д. Я. Телегін і О. М. Титова. Розкопки багатошарових неолітичних пам’яток Середнього Побужжя (Пугач 1 і 2, Ґард 3 і 4) здійснив М. Т. Товкайло.
Від 1980-х рр. активно проявили себе дослідники середнього палеоліту В. М. Степанчук, В. П. Чабай, Ю. В. Кухарчук та верхнього палеоліту — Л. А. Яковлева, а також дослідники верхнього палеоліту й мезоліту Д. Ю. Нужний, О. О. Яневич, В. Ю. Коєн, неоліту — М. Т. Товкайло, О. М. Титова. Суттєве поповнення джерельної бази кам’яної доби України за часів керівництва відділом Д. Я. Телегіна стало підґрунтям для розробки сучасної культурно–хронологічної періодизації кам’яної доби України. Цей процес збігся з новими тенденціями у розвитку первісної археології Східної Європи.
На початку ХХ ст. у Західній Європі зародилося нове бачення світової історії. На зміну властивій ХІХ ст. архаїчній стадіальній концепції історії людства прийшло розуміння її багатоваріантності. Величезне розмаїття накопичених на цей час археологічних матеріалів наочно показало відсутність синхронних змін єдиної матеріальної культури. З’ясувалося, що одночасно в різних регіонах Європи мешкали носії різних культурних традицій, що призвело до виділення численних археологічних культур. Від кінця 1960-х рр. бурхливий процес виділення локальних культур поширився на весь Європейський континент зі Східною Європою включно.
Виділяти окремі культури в середньому палеоліті України від кінця 1960-х рр. почав (спираючись на розробки Ф. Борда) В. М. Гладилін (1976), а слідом за ним — Ю. Г. Колосов (1983, 1986). Остаточний відхід від стадіального розуміння культурних явищ мезоліту на позиції локальності в Україні знаменували роботи Д. Я. Телегіна (1982) та Л. Л. Залізняка (1984, 1986). У галузі неолітознавства цей процес в українській археології пов’язаний з працями Д. Я. Телегіна (1968), В. М. Даниленка (1969) і В. І. Непріної (1974).
Бум культуротворення, що сягнув України в 70-і рр., з різною інтенсивністю триває й досі. Його наслідком став вихід у 1980–2000-х рр. серії монографій, присвячених культурній диференціації та періодизації пам’яток кам’яної доби України (Телегін 1982, 1985; Телегін, Тітова 1998; Колосов 1983, 1986; Колосов, Степанчук, Чабай 1993; Залізняк, 1984, 1986, 1998, 1999, 2005, 2009; Кротова 1986, 2013; Нужний 1992, 2005; Степанчук 2002, 2006; Чабай 2004).
Власну логіку розвитку в українській археології мали соціально–економічні дослідження суспільств доби верхнього палеоліту та мезоліту. Вінцем соціально-економічних реконструкцій 1930-х рр. в СРСР була фундаментальна праця П. П. Єфименка «Первобытное общество», багато положень якої не втратили актуальності й досі. Значний внесок у розробку соціально–економічних проблем первісності зробив С. М. Бібіков.
У 1960–1970-і рр. американські дослідники Л. Бінфорд, Д. Бірдселл, Г. Фрізон, Т. Прайс, Р. Лі та ін. започаткували процесуальну, або нову, археологію, яка ставила завдання реконструкції способу життя первісних суспільств. Їхні принципи дослідження первісності із залученням даних етнографії поступово стали застосовуватися і в Європі, зокрема в СРСР. Саме з цими процесами у світовій науці пов’язане пробудження від середини 1980-х рр. інтересу до соціально-економічних проблем кам’яної доби території України.
У відділі кам’яного віку була розроблена універсальна методика реконструкції способу життя первісних мисливців через їх господарсько–культурний тип із залученням даних етнографії. Ця методика була застосована на практиці при реконструкції моделей господарської адаптації мисливців на північного оленя та лісових мисливців мезоліту (Зализняк 1989, 1995, 1991, 1997). Над реконструкцією господарсько–культурного типу степових мисливців на бізона плідно працює О. О. Кротова. О. О. Яневич зробив спробу реконструювати спосіб життя первісних мисливців Гірського Криму.
Доба незалежності.
Від 1991 р. сталися суттєві зміни в складі відділу та його дослідницькій роботі. На зміну старшому поколінню відомих вчених (Д. Я. Телегін, В. І. Непріна, Ю. Г. Колосов, С. В. Смирнов) прийшли молоді дослідники (Д. Л. Гаскевич, Д. В. Ступак, Д. О. Вєтров). Економічна криза суттєво стримує вивчення кам’яної доби України, оскільки дослідження на сучасному науковому рівні потребують значного фінансування. Водночас відкрилися широкі можливості співробітництва з колегами з Європи та Америки й залучення зарубіжних коштів для археологічних досліджень в Україні, чим успішно користуються співробітники відділу.
Відділ активно співпрацює з магістерською програмою з археології Національного університету «Києво–Могилянська академія», що відкрило можливість для масштабних розкопок палеолітичних стоянок на р. Вись (Кіровоградщина). За десять років робіт співробітників відділу — Л. Л. Залізняка, Ю. В. Кухарчука, М. Т. Товкайла, Д. О. Вєтрова, М. М. Беленка — отримано унікальні матеріали, що лягли в основу колективної монографії відділу (2013). У процесі цих робіт через аспірантуру підготовлена група молодих дослідників палеоліту.
Значні успіхи досягнуті українсько–французькою експедицією під керівництвом Л. А. Яковлевої та Ф. Джінджана в дослідженні відомої стоянки Гінці на Полтавщині. Із застосуванням новітніх європейських методик тут розкопано й музеєфіковано три унікальні житла з кісток мамонтів. Л. А. Яковлева плідно вивчає палеолітичне мистецтво України в контексті найдавнішого мистецтва Європи.
Значні результати отримані в процесі розкопок однієї з найдавніших ранньопалеолітичних стоянок України Меджибіж (Поділля) та стоянки Міра під Запоріжжям (В. М. Степанчук).
Результативними були розкопки верхньопалеолітичних стоянок Межирічі, Семенівка, Бармаки (Д. Ю. Нужний), а також Бужанка, Клюси, Оболоння (Д. В. Ступак). Визначною знахідкою із стоянки Оболоння на Десні є бивень мамонта з гравійованими схематичними сюжетами. Тривалий час вивчалися палеолітичні стоянки Донбасу, за якими підготовлено монографічне дослідження О. О. Кротової. О. О. Яневич разом із зарубіжними колегами від 1990-х рр. розкопує багатошарову печерну стоянку Буран–Кая ІІІ в Криму.
Столітні зусилля кількох поколінь вчених у галузі польових досліджень, типологічно–статистичного аналізу крем’яних комплексів, палеоекономічних реконструкцій зумовили розробку визнаної зарубіжними колегами періодизації палеоліту, мезоліту та неоліту України. Вагомим внеском до вивчення складних соціально–економічних проблем кам’яної доби є запропонована співробітниками відділу методика реконструкції мисливських суспільств шляхом етно–археологічного моделювання.
Від 1999 р. відділ регулярно проводить конференції з проблематики кам’яної доби України. Вперше в історії відділу вдалося налагодити випуск періодичного видання «Кам’яна доба України». Від 2002 р. видано 16 випусків, присвячених актуальним проблемам цієї доби в Україні.
Незважаючи на фінансові труднощі, обсяг друкованої продукції відділу за останні 20 років зріс утричі. Археології кам’яної доби України присвячено понад тисячу статей і близько 50 монографій, написаних співробітниками відділу. Все це — результат наполегливої праці кількох поколінь дослідників, провідну роль серед яких уже понад століття відіграє київська школа археології кам’яної доби.
