Категорія: Відділ археології Києва   Опубліковано: 2017-03-04

- Дослідження території давнього Києва ІХ-ХІІІ ст.

- Дослідження території давнього Києва XIV-XVIII ст.

- Дослідження монументальних архітектурних пам’яток Києва кінця Х – ХІІІ ст.

- Дослідження історичної топографії Києва

- Вивчення археологічних пам’яток навколо історичного ядра Києва

- Поповнення археологічної карти Києва

- Створення та наповнення археологічної геоінформаційної ситеми "Археологічна карта давнього Києва".

Категорія: Відділ "Археологічний музей"   Опубліковано: 2017-03-04

Категорія: Відділ археології кам’яної доби   Опубліковано: 2017-03-04

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Шишацька археологічна експедиція ІА НАН України розпочала свою діяльність в 2009 році й працює з невеликою перервою в один рік (2011) й сьогодні.

Керували експедицією в 2009–2010 рр. — к.і.н. А. В. Гейко, з 2012 р. — науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України, к.і.н. Р. М. Рейда.

Завданням експедиції є дослідження могильника черняхівської культури, розташованого поблизу смт. Шишаки (Полтавська область). В результаті археологічних розкопок було досліджено на сьогодні близько 1500 кв.м площі пам'ятки, на якій виявлено 151 поховання. Переважну більшість поховань (близько 80%) склали безінвентарні поховання–інгумації, орієнтовані головою у західному напрямку. Також зустрінуті поховання–інгумації, орієнтовані головою на півнів ніч, південь, схід та поховання–кремації.

У дослідженнях активну участь беруть учні та випусники Полтавської обласної гімназії–інтернату для обдарованих дітей ім. А. С. Макаренка (с. Ковалівка, Полтавського району) під керівництвом заслуженого вчителя України С. В. Сапєгіна та гуртківці Обласної станції туризму та краєзнавства учнівської молоді (м. Полтава) під керівництвом Н. Д. Бровко  та Г. Г. Павелко.

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Експедицію започаткував у 1992 р. і очолював заступник директора, завідувач відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень  Інституту археології НАН України, доктор історичних наук, професор Денис Никодимович Козак.

Експедиція проводить свої дослідження на побережжі Хрінницького водосховища, в адміністративних межах Волинської та Рівненської областей. Довкола водосховища відомо більше 30 археологічних пам’яток — поселення, місцезнаходження, могильники, городища, які представляють різні періоди та епохи — від кам’яної доби до середньовіччя. Результати їх вивчення опубліковані в багатьох вітчизняних і закордонних виданнях, артефакти представлені в музеях (основний фонд знаходиться в Рівненському обласному краєзнавчому музеї).

Умови й специфіка рятівних археологічних досліджень на пам’ятках навколо Хрінницького водосховища пов’язані із небезпекою руйнування постійними обвалами берега. Крім того, інколи суттєве нищення пам’яток пов’язане з будівельними роботами.

Одним із пунктів, який представляє значний науковий інтерес є пам’ятка в урочищі Шанків Яр (Хрінники 1), що відкрита ще у 1976 р. Подільським палеолітичним загоном Карпато–Волинської експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР (В. П. Савич, А. Б. Богуцький). За більш як 20 років вивчення стало відомо, що пам’ятка представлена багатошаровим поселенням, на якому найбільш ранні знахідки і об’єкти датуються IV тис. до н.е. (мідний вік), а найпізніші пов’язані із XV ст. Найбільш потужний культурний шар поселення пов’язаний із ІІІ–V ст. н.е. (пізньоримський період), який репрезентований матеріалами вельбарської і черняхівської археологічних культур.

Результати багаторічних досліджень цієї пам’ятки під керівництвом Д. Н. Козака подані у щорічних наукових звітах, а також висвітлені у спеціальних статтях і монографіях: «Давні землероби Волині» (2004; у співавторстві з В. В. Шкоропадом і Б. А. Прищепою) і «Поселення неврів, слов’ян та германців на Стирі» (2012). Підготовлена до друку монографія «Хрінники (Шанків Яр) — пам’ятка давньої історії Волині», в основі якої — публікація матеріалів здобутих у 2010–2014 рр. експедицією на чолі з Д. Н. Козаком.

З 2015 р. експедицію очолює молодший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України Антон Панікарський.

Сторінка експедиції у мережі facebook

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Експедицію було створено у 2003 році з метою досліджень куща пам’яток пізньоримського та гунського часу біля м. Комсомольск Полтавської області. За період її діяльності було проведено стаціонарні дослідження на поселеннях Дмитрівка ІІІ (2003–2004, 2007–2010), Барбара І (2005–2006, 2011, 2013, 2016), Василенки IV (2007). Проведено розвідки в цьому регіоні, відкрито ряд нових пам’яток різних часів.

Експедицію очолює молодший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України Юрій Башкатов.

В різні роки в її роботі приймали участь О. В. Гопкало, Є. В. Синиця, ще студентами починали працювати співробітники відділу О. С. Милашевський, Т. В. Бітковська. Протягом багатьох років експедиція стала базою для проходження археологічної практики студентами Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Підчас робіт отримано надзвичайно важливі матеріали, які дозволили по новому розглянути етнокультурну ситуацію на території Дніпровського Лівобережжя, проблеми його заселення в пізньоримський та гунський час, переосмислити роботи попередніх дослідників, зокрема на могильнику Компанійці (Є. В. Махно).

На поселенні Дмитрівка ІІІ було досліджено матеріали неоліту, середньої (зрубна культурно–історична спільнота) та пізньої бронзи (сабатинівська культура), два різночасових будівельних горизонти черняхівської культури та невелику кількість давньоруської кераміки. Крім кераміки до доби бронзи відноситься ґрунтове поховання. Всі інші об’єкти відносяться до черняхівської культури. До більш раннього часу (перша половина IV ст.) відносяться кілька заглиблених жител та дві господарські будівля. Об’єкти гунського часу (остання чверть IV — перша половина V ст.) представлені більш широко. До них можна віднести залишки шести наземних жител, кілька великих зернових ям. Шар пізньоримського часу досить бідний. За ліпною керамікою населення було пов’язано з пізньоскифським населенням півдня. Матеріали, що відносяться до гунського часу набагато більш різноманітні. Знайдено більше десятка римських срібних денаріїв, фрагменти імпортного червонолакового посуду, велика кількість фрагментів амфор. З поселення походить знахідка бойової сокири, кількох вістрів списів, вістря гунської стріли (тип 3в за Засецькою). Датування встановлено за фібулами, фрагментом дзеркала (срібного ?), вістрям гунської стріли. Цікавим був склад населення, що одночасно мешкало на поселення в гунський час. В житлі було знайдено розвал рустованого горщика який може бути пов’язаний з вельбарською культурою, в зернових ямах та житлах була кераміка пізньоскифо–сарматського кола, а на краю поселення було знайдено розвал до якого входив повний «сервіз» київської культури. Останній був особливо цікавим. По-перше, в нього входив посуд від столових горщиків до тарних сосудів, по-друге, деякі з них мали сліди впливу південно-західних традицій (рустована поверхня, формування денця). Підсумовуючи вище сказане можна стверджувати, що на поселенні Дмитрівка ІІІ в гунський час одночасно проживали представники північно–західної традиції (традиційно пов’язуємої з германцями), південної (осіле населення степу та Причорномор’я) та північної (ранньослов’янської).

Поселення Барбара І також багатошарове. На ньому були знайдені матеріали енеоліту, середньої бронзи (зрубна культурно-історична спільнота), черняхівської культури, доби пізнього середньовіччя. Найцікавішими стали знахідки пізньоримського часу. Головним чином це пов’язано з тим, що відповідно до стратиграфії та спостереженнями за поширенням матеріалів, можна дійти до висновку, що пам’ятка існувала недовго (приблизно до 20 років). Досліджено велике наземне житло, кілька кам’яних вогнищ, господарча будівля. Матеріали свідчать, що на поселенні одночасно проживали представники північно–західної традиції та південної. З житла ліпна кераміка обох груп походить у приблизно рівних частинах. Також на поселенні було знайдено скляні гральні римські жетони, кілька сердолікових намистин, залізні двочасні вудила, значну кількість фрагментів амфор. Датування поселення за знахідками двох фібул, вудил, амфорного матеріалу кінець ІІІ — середина ІV ст. н.е.

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

Експедицію було створено у 2006 році. Її керівником є м.н.с. відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України Віталій Юрійович Непомящих. Експедиція займається науково–рятівними археологічними дослідженнями на території Білгорода Київського, пам’ятки національного значення, охоронний номер 100007–Н (с. Білогородка Києво–Святошинського району Київської області). Від початку діяльності експедиції досліджено 300 м² на території дитинця та посаду Білгорода Київського, і здійснено ряд розвідкових робіт на території найближчої округи міста. В роботі експедиції переважно приймають участь співробітники відділу.

Найбільш вагомими роботами, проведеними експедицією, є дослідження місця в’їзду до дитинця літописного міста (2008–2009 рр.), в результаті чого уточнено будову внутрішніх конструкцій та встановлено особливості технології застосованих під час спорудження укріплення. До важливих досягнень Білогородської експедиції належить вивчення та уточнення стратиграфії пам’ятки, завдяки чому розроблено хронологію розвитку літописного Білгорода. За десять років здобуто багату колекцію археологічних матеріалів, що нараховує більше 3000 одиниць, серед яких більше 200 індивідуальних знахідок.

Здобутки усіх сезонів польових робіт знайшли своє відображення у вигляді опублікованих повідомлень в щорічній збірці «Археологічні дослідження в Україні», а також фахових наукових виданнях.

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

На протязі вже кількох десятиліть Відділ давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України, у співпраці із науковцями Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя проводить роботи на середньовічних пам’ятках Дніпровського Лівобережжя в межах давньоруського Чернігово–Сіверського князівства та козацьких полків часів Української козацької держави. В першу чергу, це культурні нашарування середньовічних Чернігова, Новгород–Сіверська, Ніжина (Уненежа), Прилук, Седнева (Сновська), а також пунктів більш нижчого соціального рангу — дружинних таборів Шестовиця й Виповзів на Десні і деяких інших важливих об’єктів середньовічної доби. Все це дозволяє більш конкретно уявляти історичну картину розвитку регіону, який являвся важливою складовою «Руської землі» у вузькому значенні цього терміну у домонгольські часи та місцем розміщення окремих козацьких полків в часи існування Гетьманщини — Української держави часів правління Богдана Хмельницького та його спадкоємців.

Керівник експедиції: член–кореспондент НАН України, д.і.н. Олександр Петрович Моця.

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

Експедиція створена у серпні 2001 р. і, на відміну від інших експедицій, що працюють лише у польовий сезон, здійснює діяльність впродовж всього року. У основі її робіт — виконання планових тем із залученням позабюджетних коштів — благодійних надходжень від небайдужих осіб і установ та шляхом госпрозрахункових досліджень пам’яток, яким загрожує руйнування чи пошкодження у зв’язку з освоєнням їх територій.

З першого сезону робота експедиції включала не лише на виконання дослідницьких завдань, а й пам’яткоохоронну діяльність. Нею організовано перший прецедент успішного відстоювання порушених прав за допомогою судової системи з підготовкою відповідного методичного посібника. В умовах роздержавлення й приватизації земель у престижних передмістях столиці працівники експедиції долучились до створення ще одного першого прецеденту — повернення до державної власності незаконно відчуженої ділянки укріплень включеного у часи Київської Русі до Вітянсько–Бобрицького змійового валу Великого Ходосівського городища ранньозалізної доби, занесеного у Державний реєстр нерухомих пам’яток України за категорією національного значення.

У експедиції розроблено комплексну програму вивчення старожитностей регіону її роботи і подано до органів охорони культурної спадщини наукову концепцію першої охоронюваної археологічної території «Ходосівський археологічний комплекс», де без залучення бюджетних коштів створюється заповідна зона, розвивається експериментальна археологія, музеєфікується багатошарове селище між Ходосівкою і Лісниками та сусідні пункти. Зі створенням експозицій пов’язана ще низка робіт, частина з яких, щоправда, не доведена до завершення з незалежних від експедиції причин: вивчення і реставрація горна давньоруської доби у гончарному центрі Вишгорода, реконструкція дитинця літописного Василева, розкопки у рамках створення історико–культурного комплексу «Спадщина» в Стайках, вивчення Звенигорода Київського для музеєфікації ДВС № 179. Організовано постійнодіючу виставку «Старожитності між Ходосівкою і Лісниками» в Ходосівці, а у Національному музеї історії України експонувала знахідки на виставці «Поселення Ходосівка–Рославське (кінець XI — XIV ст.) як показник неординарності середньовічного села (матеріали новітніх досліджень ІА НАН України)».

Крім десятків щорічних повідомлень і розробок з певної проблематики стосовно вивчених пам’яток, експедиція започаткувала видання матеріалів робіт: перший випуск («Багатошарове поселення між Ходосівкою та Лісниками. Дослідження 2003 р.») побачив світ, два проходять видавниче опрацювання, ще три перебувають на стадії підготовки. Колектив активно популяризує минувшину, брав участь у виступах у низці електронних і друкованих ЗМІ, створенні публіцистичних, науково–популярних та художніх фільмів і телепрограм. Експедиція виступила приймаючою стороною при візиті до Ходосівського археологічного комплексу місії ООН на чолі з резидентом–координатором Системи ООН п. Френсісом М. О’Доннеллом, під час другого етапу прес–туру провідних вітчизняних ЗМІ «Історія України. Нові факти» та прес–дня Олени Вінницької. Потенціал комплексу, здобутки і розробки експедиції високо оцінили вчений секретар міжнародної асоціації музеїв просто неба й експериментальної археології EXARC п. Р. Пардикупер, професор О. Субтельний, інші високоповажні гості.

Експедиція багато років слугує базою для археологічної практики студентів Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія», ДВНЗ «Переяслав–Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди», Донецького національного університету імені Василя Стуса у м. Вінниця, Київського славістичного університету, Житомирського державного університету імені Івана Франка та інших вищих навчальних закладів.

Експедиція вивчала літописні Чернігів, Вишгород, Білгород, Звенигород, Василів, селища давньоруської і монгольсько–литовської доби Ходосівка–Рославське, Ходосівка–Вечірній ліс, Ходосівка–Козаків яр, Софіївська Борщагівка, поселення з середньовічним горизонтом між Ходосівкою та Лісниками, у Стайках, Обухові, Ржищеві, Таценках, Петрушках, здійснювала розвідки в Лісниках, Гатному, Крюківщині, Гвоздові, Гребенях, проводила археологічні експертизи у Києво–Святошинському і Бориспільському районах.

У роботі експедиції у різні роки брали участь член–кореспондент НАН України О. П. Моця, д.і.н. Н. О. Гаврилюк, к.і.н. Н. С. Абашина, к.і.н. Р. В. Бабенко (НПУ ім. М. Драгоманова), к.і.н. Д. Л. Гаскевич, к.і.н. О. П. Журавльов, к.і.н. С. Д. Лисенко, к.і.н. А. В. Петраускас, к.і.н. О. В. Петраускас, к.і.н. Є. В. Синиця (КНУ ім. Т. Шевченка), Н. В. Блажевич, М. В. Квітницький, Т. В. Лозниця (КНУ ім. Т. Шевченка), В. Ю. Непомящих, Н. В. Хамайко, сезонні співробітники та волонтери — переважно студенти і випускники різних вишів.

Експедиція впродовж тривалого часу слугує постійним місцем роботи для кількох позаштатних співробітників Інституту: О. М. Казиміра (до переходу до складу відділу), О. М. Сухоноса (автор близько 30 наукових праць), М. О. Гунь (автор понад 20 наукових праць), Д. О. Шахрая (автор понад 10 наукових праць) та інших.

Керівник експедиції — Ігор Анатолійович Готун, к.і.н., н.с. відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України;
заступник керівника — Олександр Миколайович Казимір, м.н.с. відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України.

Результати сезону 2019.

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

Експедиція спеціалізується на комплексних розвідкових роботах на території Поросся (історико–географічна область у басейні річки Рось, тепер південна частина Київської області і північ правобережної частини Черкаської області; розуміння Поросся як окремого регіону сформувалось в Х–ХІІІ ст.) та Середньої Наддніпрянщини. Особлива увага у діяльності експедиції зосереджена на моніторингових обстеженнях пам’яток археології та їх документуванні. Центральним завданням експедиції є пошук та фіксація пам’яток давньоруського часу та післямонгольського періоду.

Незважаючи на те, що назву «Пороська археологічна експедиція» використовували різні дослідницькі групи, все ж в їх роботі спостерігаються єдині організаційні принципи, комплексний характер досліджень, проведення розвідкових робіт .

Експедиція організована 9 серпня 1945 р. спільно Інститутом археології АН УРСР (нині Інститут археології НАН України), ІІМК ім. М. Я. Марра АН СРСР (нині Інститут археології РАН) та Центральним Історичним музеєм у м. Київ (нині Національний музей історії України). Завданням експедиції було обстеження якомога ширшої території в Канівському Подніпров’ї, особливу увагу зосереджено було на пошуку пам’яток трипільської культури, доби бронзи та слов’яно–руського періоду. 1945 р. протягом 35 робочих днів експедицією під керівництвом Т. С. Пассек досліджено 59 пам’яток археології. Обстежено територію вздовж берегів Дніпра та Росі від с. Зарубинці до с. Межиріч.

1949 р. експедиція зосередила свої зусилля на дослідженні пам’яток 1-го тисячоліття в Нижньому Пороссі під керівництвом В. Й. Довженка. Обстежуючи територію від с. Межиріч до м. Корсунь–Шевченківський вздовж р. Рось. Виявлено 59 археологічних пам’яток. В цьому ж році розпочато систематичне дослідження комплексу пам’яток біля с. Сахнівка.

1973 р. Медвинським загоном експедиції під керівництвом Г. Т. Ковпаненко досліджено курганний могильник раньоскіфського часу біля с. Медвин Богуславського району Київської області.

1976 р. експедиця отримує назву «Пороська слов’яно–руська експедиція» і під керівництвом О. М. Приходнюка та С. О. Біляєвої проводить розвідувальні розкопки на поселеннях VI–VII ст. н.е. і післямонгольського часу в Продніпров’ї. Цього ж року Обухівський загін Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького під керівництвом Н. М. Кравченко здійснював дослідження пам’яток 1-го тисячоліття на р. Стугна, зокрема проводились розкопки поблизу м. Обухів.

1993 р. розвідки експедиції під керівництвом О. В. Стародуба зосереджуються на території Верхнього Поросся. В цьому сезоні зафіксовано 100 різночасових пам’яток археології. З 2011 р. відновлена Пороська археологічна експедиція ІА НАН України здійснює роботи в рамках планових тем Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України. Очолює експедицію молодший науковий співробітник відділу Артем Борисов. За час існування експедиції в ній, окрім вже названих керівників, в якості співробітників брали участь: Н. В. Лінка (Геппенер), Г. М. Шовкопляс (Василенко), С. Р. Кілієвич (Піваковська), О. В. Сєров, Б. М. Левченко, О. М. Манігда, М. П. Сиволап, О. В. Марченко, С. В. Переверзєв, М. В. Квітницький.

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

Багатошарове селище з середньовічним горизонтом у Софіївській Борщагівці у 90-х роках XX ст. кілька разів вивчала Дніпровська давньоруська експедиція ІА НАН України та експедиція Київського обласного центру охорони пам’яток. Після укладення у 2007 р. між сільрадою Софіївської Борщагівки та Інститутом археології договору про співпрацю у дослідженні культурної спадщини села, розробки відповідної програми і попередніх робіт, здійснених Північною експедицією, яка втілює передбачені згаданим договором положення, у складі останньої було створено Борщагівський загін, керівництво яким покладене на заступника начальника експедиції О. М. Казиміра. Широкомасштабні превентивно–рятівні роботи на селищі, що розпочались у 2010 р. здійснені силами названого колективу.

За період робіт загону на пам’ятці, правобережна і лівобережна частини якої були відкриті, відповідно, В. Д. Дяденком у 1956 р. та О. В. Сєровим у 1983 р. і де у 1992–1993 і 1997 рр. О. П. Моцею та І. А. Готуном, а у 1995 і 1997 рр. П. М. Покасом та Р. М. Осадчим досліджено понад 8.400 м² площі і виявлено матеріали кам’яної доби, періоду бронзи та раннього заліза, I тис. н.е., давньоруського, монгольсько–литовського і козацького часів в ході реалізації програми проведення польових лабораторних, кабінетних досліджень, введення матеріалів до наукового обігу, популяризації історико–культурної спадщини для широкого загалу на площі, де було запроектоване господарське освоєння території вивчено понад 13.500 м² культурних нашарувань. З урахуванням згаданих попередніх робіт пункт став одним із найширше досліджених середньовічних селищ, поступаючись лише Автуничам (де відкрито понад 27.000 м²) та Кощіївці–8 (де обсяг досліджень позиціонується у 3,2 га, але частина цієї площі вивчалась не суцільними розкопками, а траншеями, а культурний шар не розбирався, а знімався з використанням землерийних механізмів), водночас значно перевершуючи Григорівську групу селищ та Ліскове, де сумарна відкрита площа склала, відповідно, близько 10.000 м² та близько 13.4000 м².

У результаті розкопок виявлено матеріали значної наукової і музейної вартості. В їх числі — знахідки кам’яної доби (мезо-неоліт), енеоліту (середньодніпровська культура шнурової кераміки і пізній етап трипільської культури (софіївський тип)), періоду бронзи — раннього заліза (білогрудівська та підгірцівсько–милоградська культури), слов’янського населення другої половини I тис., часів Київської Русі.  У результаті розкопок досліджено низку об’єктів житлового та побутово-господарського призначення, у тому числі — закриті житлові комплекси часів Батиєвої навали. Зібрано представницьку колекцію предметів озброєння та спорядження бойового коня, прикрас і деталей костюма, речей побутового використання, посуду, у тому числі — довізного з причорноморського регіону, полив’яного тощо. Привертають увагу дерев’яні вироби та елементи монументальної архітектури часів Київської Русі. Низка знахідок із селища (прикрашена скляними вставками кільцеподібна застібка, піхвовидна підвіска зі стилем без лопатки, шпилька з орнітоморфним навершям тощо) на землях Русі зустрічаються взагалі як виняток.

У роботі загону у різні сезони крім керівників брали участь В. Ю. Непомящих, працівники загону О. І. Григорчук, Ю. О. Грицик, Д. М. Ковкун, К. О. Терещук, М. О. Гунь, Д. О. Шахрай, М. С. Осипенко, к.і.н. Р. В. Бабенко (НПУ ім. М. Драгоманова), к.і.н. Є. В. Синиця, О. С. Кириленко, І. А. Алексєєнко, Т. В. Лозниця (КНУ ім. Тараса Шевченка), сезонні співробітники та волонтери — переважно студенти і випускники різних вишів.

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

У 80-х роках ХХ ст. очолювана П. П. Толочком експедиція з цією назвою вивчала низку городищ на Середньому Дніпрі (Ходорів, Вітачів, Святополч, Іван) і у її складі працювали Ржищівський, Ходорово–Щучинський та Витачівський загони на чолі з Н. В. Блажевич і Зарубинецький загін під керівництвом В. О. Петрашенко, який досліджував поселення Монастирок. Робота науковців експедиції була спрямована на розробку низки пов’язаних з утворенням і функціонуванням Дніпровської лінії та захистом Київської Русі від загрози з півдня і з лівого берега, з боку поля, теоретичних та прикладних проблем. У результаті розкопок було отримано обширний і наукомісткий археологічний матеріал, який слугує цінним джерелом з археології та давньої історії України і виходить за межі вузькорегіональної та вузькохронологічної проблематики.

З середини 80-х рр. керівником експедиції став О. П. Моця, відтоді і майже до кінця століття основні зусилля включеного до її складу значного колективу були спрямовані передусім на вивчення неукріплених поселень — вихідного пункту середньовічної історії, осередків, де проживала основна маса зайнятого у сільськогосподарському виробництві населення і розкопки яких дають матеріал щодо структури територіальної общини на Русі, при тому, що саме ці пам’ятки були самою масовою і водночас найменше вивченою категорію. Паралельно експедицією розкопувались укріплені центри і їх некрополі та здійснювались доволі відчутні розвідкові роботи. У складі експедиції на цьому етапі функціонували очолюваний Р. С. Орловим Поліський (до того — Поросько–Стугнянський), очолюваний В. О. Петрашенко Григорівський, очолюваний П. М. Покасом Пороський, очолюваний Б. А. Звіздецьким Малинський загони.

Реалізації масштабної програми з сільської проблематики передували дослідження середини 80-х О. П. Моці в Журавному та В. О. Петрашенко в Григорівці. Крім того, у 1985, 1987–1989 рр. В. О. Петрашенко проведені охоронні розкопки селища VІІІ–ІХ ст. в ур. Козаків яр у Ходосівці: відкрито 2.500 кв.м площі, зафіксовано житла, ями, виробничі будівлі. Пункт належить до кола волинцевських і залишається найширше вивченою серед подібних пам’яткою Київського Правобережжя.

Базовим для досліджень Поліського загону було обране поселення біля с. Автуничі на півночі Чернігівщини. У результаті воно стало найширше розкопаним середньовічним селищем на теренах Східної Європи. Відкрита у зоні житлової та господарської забудови площа перевершила 27.000 кв.м, а курганний некрополь пункту з трьох груп насипів було вивчено повністю. Селище, відібране як ординарне і середньостатистичне, яке з огляду на політичну історію та ландшафтно–кліматичні особливості регіону мало б демонструвати сповільнення процесів феодалізації і відставання в суспільно–економічному розвитку у результаті постало перед дослідниками як складний соціально–економічний організм з високорозвиненою багатогалузевою економікою і значною кількістю речей, які до того вважали невластивими для селищ. У невеликому обсязі вивчались і поселення округи.

Кілька сезонів експедиція і Київський обласний центр охорони пам’яток також досліджували багатошарове селище в с. Софіївська Борщагівка. Було відкрито понад 8.000 кв.м, крім матеріалів доби первісності виявлено знахідки й об’єкти давньоруського, монгольсько–литовського і козацького періодів. Отримані вагомі матеріальні свідчення неспроможності теорії Погодіна–Соболевського стосовно гаданого запустіння Подніпров’я після навали Батия, простежено розвиток структурної ланки, визначеної формулою «місто — центр сільськогосподарської округи».

Впродовж 1986–2005 рр. Григорівський загін, а на фінальній стадії — Канівська і Трахтемирівська експедиції студіювали ділянку узбережжя Дніпра між Трахтемировом і Бучаком довжиною близько 20 км. Було обстежено 4 городища, 19 селищ, 3 могильники і майданчик монастиря давньоруського часу, виявлено десятки пам’яток інших періодів. На шести поселеннях проведено розкопки загальною площею близько 10.000 кв.м. Найбільш досліджене багатошарове поселення в ур. Чернече біля с. Григорівка, яке розкопувалось у 1986–1989 рр. і де на площі 2.080 кв.м було зафіксовано численні житла та інші споруди, ями, залізоробне і гончарне горна, більшість з яких вкладається у рамки ХІ–ХІІІ ст. Поруч із поселенням на площі 380 кв.м розкопано частину синхронного ґрунтового могильника.

Серед інших робіт експедиції — вивчення разом з колегами з Казані шляху Булгар–Київ у 1989–1991 рр. (О. П. Моця), суцільне обстеження з метою паспортизації пам’яток території Рокитнянського району Київської області. у 1993 р. (О. П. Моця), розкопки складених городищем, селищем та могильником комплексів у Буках у 1989 р. (П. М. Покас) та в Зеленому Гаї у 1994 р. (О. П. Моця), розкопки давнього Василева у 1984 р. (Р. С. Орлов) тощо. Науковці експедиції досить тісно співпрацювали з колегами, які вивчали сільські осередки території Київської (О. В. Сєров), Чернігівської (О. В. Шекун, О. М. Веремейчик), Галицько-Волинської (В. Г. Оприск) земель та інші.

У різні роки в складі експедиції крім уже згаданих очільника та керівників загонів працювали в Автуничах — А. О. Козловський, О. В. Пархоменко, Л. І. Виногродська, П. М. Покас, А. П. Томашевський, І. А. Готун, А. В. Петраускас, Л. В. Шевцова, В. К. Козюба, в Григорівці — Л. І. Виногродська, П. М. Покас, А. В. Таєвська, В. К. Козюба, у Пороссі — Л. І. Іванченко та інші.