Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-04

Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.

Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.

Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.

Дослідження проблеми походження та ранньої історії слов’ян стало одним із основних напрямів діяльності Інституту археології АН УРСР. Згідно із задумом завідувача сектору феодального суспільства В. П. Петрова найпершим завданням було зібрати й кодифікувати весь наявний матеріал культури полів поховань. Планувалося спеціальне колективне видання в кількох томах, в якому мав бути поданий матеріал, що зберігався в музеях України.

Перед війною був упорядкований і попередньо відредагований перший том цього корпусу джерел під назвою «Пам’ятки культури полів поховань на території УРСР». До нього ввійшли матеріали Київського історичного музею (нині Національний музей історії України), зокрема Зарубинецького та Черняхівського могильників (розкопки В. В. Хвойки), поселення та могильника біля с. Дідівщина (розкопки В. Є. Козловської) та Корчуватівського могильника (розкопки І. М. Самойловського). Готували й другий том, до якого мали ввійти матеріали Дніпропетровського та Черкаського музеїв, а також розвідок і розкопок у порожистій частині Дніпра. Третій том мав охоплювати матеріали з музеїв північно–західного регіону — Львівського, Луцького та Дубенського. С. В. Коршенко та І. Н. Луцкевич картографували пам’ятки культури полів поховань, зосереджених здебільшого в лісостеповій смузі.

Але війна порушили плани, тож підготовлені матеріали пізніше стали основою низки томів серії «Материалы и исследования по археологии СССР» (№№ 70, 82, 108, 116). Відтак, археологи отримали систематизовані джерела, значною мірою втрачені під час війни. У передвоєнні роки розпочалися й планомірні польові дослідження. Була розвідана траса Черняхів—Жуківці—Трипілля—Обухів і здійснені розкопки в Жуківцях (М. Л. Макаревич, Є. В. Махно), провадилися розвідки в порожистій частині Дніпра та розкопки в с. Микільське (І. М. Фещенко, О. В. Бодянський), розкопки Корчуватівського могильника (І. М. Самойловський).
Загалом передвоєнні роки можна характеризувати як початок планомірного вивчення проблеми походження та ранньої історії слов’ян, пов’язаний, у першу чергу, з накопиченням і попереднім аналізом матеріалів та їх систематизацією.

Після Другої світової війни проблеми етногенезу слов’ян, пошуків їх найдавніших коренів стали одними з найактуальніших. Тоді розпочалися активні дослідження пам’яток І тисячоліття. В Інституті археології АН УРСР цю тематику розробляли у відділі слов’янської археології (надалі слов’янської та середньовічної археології), який у 1954–1974 рр. очолював доктор історичних наук В. Й. Довженок. З-поміж важливих вкажемо розкопки городища зарубинецької культури Пилипенкова Гора в Каневі (Є. В. Максимов, В. А. Богусевич) і поселень Великі Дмитровичі (Є. В. Махно), Сахнівка (В. Й. Довженок, Н. В. Лінка), Лютіж (В. І. Бідзіля, С. П. Пачкова), поселення поєнешть–лукашівської культури Горошова (С. П. Пачкова), поселень черняхівської культури Жуківці (Є. В. Махно), Ягнятин (Є. В. Махно, В. К. Гончаров), Пряжів, Турія, Новолипівське та Максимівка (Є. В. Махно), Леськи (М. Ю. Брайчевський, А. Т. Сміленко), Іванківці (В. Й. Довженок, М. Ю. Брайчевський) і могильників Переяславського (В. К. Гончаров, Є. В. Махно), Косанівського (В. П. Петров, Н. М. Кравченко), Компаніївського, Сумського та Кантемирівського (Є. В. Махно), Лохвицького (В. П. Петров, Д. Т. Березовець).

Одним з найважливіших досягнень археології 50–60-х рр. було відкриття й вивчення слов’янських пам’яток V–VІІІ ст., які заповнили на території Східної Європи хронологічну лакуну в системі культур І тис. н.е., надаючи таким чином нові можливості для ретроспективного вивчення витоків матеріальної культури ранньосередньовічних слов’ян. В Інституті їх досліджували Д. Т. Березовець (поселення поблизу с. Пеньківка та могильники поблизу с. Велика Андрусівка, поселення та могильник Волинцеве), В. П. Петров (поселення Стецівка), В. К. Гончаров (поселення Лука–Райковецька), О. М. Приходнюк (поселення Городок, Устя, Бакота, Сахнівка).

На час створення відділу 1974 р. до нього ввійшли А. Т. Сміленко, Є. В. Максимов, О. М. Приходнюк, Л. В. Вакуленко, С. П. Пачкова, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський, Г. М. Некрасова, а в аспірантурі навчався Д. Н. Козак. Науковці відділу зосередилися на дослідженні проблем формування етнокультурної слов’янської спільності та слов’янських племінних об’єднань, які передували давньоруській державі, з’ясуванні особливостей економічного розвитку та соціальної структури слов’янського суспільства, а також основних напрямів розселення слов’ян, їх взаємостосунків з сусідніми етнічними групами й державами.

Джерелознавча база досліджень була забезпечена розкопками десятків поселень і могильників рубежу ер — I тис., що репрезентують головні етапи становлення слов’янського світу та його політичної консолідації, включаючи формування слов’янських племінних об’єднань і союзів племен напередодні утворення давньоруської держави. Археологічними дослідженнями була охоплена практично вся територія Полісся та лісостепової смуги України.

Досить повну інформацію про матеріальну культуру населення Подніпров’я та Подністров’я, зв’язки населення цих регіонів із Східною та Центральною Європою в ІІІ ст. до н.е. — І ст. н.е. отримано дослідженням пам’яток латенізованих культур — городищ зарубинецької культури Бабина Гора (Є. В. Максимов), Монастирок (Є. В. Максимов, В. О. Петрашенко) та могильників Вишеньки (С. П. Пачкова), Козаровичі (Є. В. Максимов), Дідів Шпиль (Є. В. Максимов, Л. О. Циндровська), поселень поєнешть–лукашівської культури Круглик і Сокіл (С. П. Пачкова, Л. В. Вакуленко), могильника липицької культури Завалля (Л. В. Вакуленко).Д

Численний матеріал, пов’язаний з формуванням, хронологією, виявленням локальних особливостей і визначенням етнічної належності населення дали розкопки поселень і могильників черняхівської культури, здійснені співробітниками відділу. Це, зокрема, дослідження городища Башмачка (А. Т. Сміленко), поселень і могильників Кам’янка–Анчекрак, Курники, Каборга IV, Городок, Петриківці, Шершні, Лугове, Козлів, Гребінки, Ржищів–Ріпниця, Легедзине (Б. В. Магомедов), Малинівці, Яблунівка (С. П. Пачкова), Боромля (Г. М. Некрасова, Р. В. Терпиловський), а також поселень, що представляють слов’янське населення в черняхівській культурі: Черепин, Бовшів, Дем’янів, Хлопків, Куропатники (В. Д. Баран). На Київщині (поселення Велика Снітинка) Б. В. Магомедов дослідив унікальний черняхівсько–вельбарський косторізний ремісничий центр.

Завдяки розвідкам і розкопкам Д. Н. Козака стало можливим конкретизувати етнокультурну ситуацію в I–IV ст. на Волині та в Подністров’ї. Матеріали, здобуті розкопками поселень Боратин, Гірка Полонка, Зубра, Линів та ін., уможливили виділення волино–подільської групи пам’яток, яка згодом отримала назву зубрицька культура, простежити процес її формування та визначити місце давньослов’янського населення Волині й Подністров’я в буремних подіях часів експансії східногерманських племен (готів, гепідів), що лишили пам’ятки вельбарської культури. За матеріалами поселень вельбарської культури Боратин, Борсуки, Велика Слобідка ІІ, Загаї ІІ, Линів і Хрінники визначено особливості матеріальної культури, рівень господарського та соціального розвитку готських племен, реконструйовано їхню міфологію та характер взаємостосунків зі слов’янською людністю.

На ґрунті дослідження пам’яток київського типу (Роїще, Улянівка, Глеваха та ін.) Р. В. Терпиловський дійшов висновку про належність їх до окремої (київської) культури, що побутувала від кінця ІІ до середини V ст. і з якою були генетично пов’язані наступні ранньосередньовічні слов’янські старожитності.

Л. В. Вакуленко відкрила низку поселень культури карпатських курганів, розкопки яких (селища Глибока, Волосів, Пилипи, Грабівці, Печеніжин), а також могильників Пилипи, Трач, Товмачик та ін. дали значні матеріали стосовно соціально–економічного розвитку прикарпатського населення й уможливили по-новому висвітлити етнокультурну ситуацію в Карпатському регіоні в пізньоримський час.

О. М. Приходнюк провадив розкопки на поселеннях пеньківської культури Середнього Подніпров’я — Вільховчик, Будище, Сушки, Біляєвка та Кочубіївка, а також на Сіверському Донці — Богородичне.

Матеріали поселень Теремці, Рашків ІІ і ІІІ (В. Д.  Баран), Сокіл і Каветчина (О. М. Приходнюк, Л. В. Вакуленко) на Дністрі дозволили конкретизувати процес трансформації пам’яток гунського часу в ранньосередньовічні слов’янські культури. Визначною пам’яткою, яка ілюструє переростання празько–корчацької культури в райковецьку, є поселення VII–IX ст. Рашків І на Середньому Дністрі, повністю досліджене експедицією В. Д. Барана.

На рубежі 70–80-х рр. до відділу через аспірантуру прийшли С. П. Юренко (1979) і Н. С. Абашина (1981). Наукові інтереси С. П. Юренко були пов’язані з дослідженням пам’яток волинцевської культури, вона провадила розкопки ранньослов’янських поселень на Лівобережжі Дніпра (Багате, Чернеччина, Засулля, Волинцеве), городищ волинцевської культури Битиця і роменської культури Опішне, комплексу пам’яток роменської культури поблизу с. Кам’яне, літописних давньоруських міст Путивль і Лубни та роменсько–давньоруського городища Ніцаха. Н. С. Абашина узагальнила в дисертації дослідження пам’яток київської культури в Середньому Подніпров’ї, зокрема й розкопаних нею поселень Обухів II, III, VII та ін.

Розкопки Р. В. Терпиловським поселення Сенча в Дніпровському Лівобережжі та Н. С. Абашиною поселення Ходосівка–Діброва в Середньому Подніпров’ї дозволили висвітлити процес формування ранньосередньовічних слов’янських культур на основі київської культури. Розкопки поселень Багате, Нагорне та Шабо в пониззі Дністра й Дунаю — базових пам’яток для вивчення взаємозв’язків слов’янського населення та племен салтово–маяцької культури — здійснила А. Т. Сміленко.

У 1981–1987 рр. В. Д. Баран разом з П. П. Толочком та І. І. Мовчаном брав участь у дослідженнях слов’янського городища кінця VII–XIII ст. Старигард (Ольденбурґ), розкопки якого провадила експедиція під керівництвом директора Музею землі Шлєзвіг–Голштінія проф. К.–В. Штруве. Отримані матеріали уможливили з’ясувати напрямки великого розселення слов’ян у межиріччі Ельби й Заале, визначити особливості їхньої матеріальної культури в північно–західних краях, порубіжних із землями германських племен.

Важливим досягненням відділу стало відкриття й дослідження пам’яток кінця І–ІІ ст. (по занепаду зарубинецької культури в її класичному вигляді) та V ст., тобто часу формування ранньосередньовічних слов’янських культур на території України, які донедавна були практично невідомі. Це уможливило принципово нові історичні висновки про те, що лісостепову смугу Південно–Східної Європи ніколи не полишало корінне місцеве населення, а, відтак, визначити джерела формування слов’янських ранньосередньовічних старожитностей, що безпосередньо пов’язано з дослідженням проблеми етногенезу слов’ян.

1987 р. до відділу були переведені Є. Л. Гороховський та О. В. Гопкало. Їх дослідження пов’язані з черняхівською культурою — Є. Л. Гороховський займався проблемами хронології, О. В. Гопкало вивчала (й вивчає) вбрання цього населення.

Таким чином, у середині 1980-х рр. у відділі сформувався колектив спеціалістів з широким діапазоном знань і наукових інтересів, пов’язаних із дослідженням проблеми етногенезу слов’ян.

1985 р. на базі Інституту археології був проведений у Києві V Міжнародний конгрес археологів–славістів. До цього визначного наукового форуму співробітники відділу підготували колективну монографію «Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э.» (1985), в якій вперше накреслено схему розвитку давнього слов’янського населення на підставі хронологічних взаємозв’язків культур І тис., а також уточнено територію археологічних культур і визначено контактні зони. У цей же час тривала підготовка третього тому «Археологии Украинской ССР» (1986). Співробітники відділу зосередили увагу на історії дослідження археологічних культур І тис. та їх детальній характеристиці, проблемах соціально–економічного розвитку населення.

Крім цих узагальнюючих праць, за перші 15 років існування відділу опубліковано численні статті та серію індивідуальних монографій, присвячених аналізу матеріалів польових досліджень, окремим пам’яткам і культурам, а також аналізу історико–культурних процесів в окремих регіонах України.

Маючи такі напрацювання з окремих проблем археології та історії ранньослов’янських племен, співробітники відділу під керівництвом В. Д. Барана розпочали роботу над колективною монографією «Славяне Юго–Восточной Европы в предгосударственньїй период». Розкопки опорних пам’яток різних епох дозволили аргументовано реконструювати етнокультурні та соціально-економічні процеси, що проходили в слов’янському суспільстві в додержавний період. Завдяки удосконаленій методиці опрацювання археологічних джерел були переглянуті наявні гіпотези та запропоновано нову реконструкцію етнокультурних процесів, які мали місце на території України та суміжних регіонів Європи протягом ІІІ ст. до н.е. — ІХ ст. н.е., до утворення давньоруської держави. Монографія «Славяне Юго–Восточной Европы в предгосударственньїй период» (1990) відзначена Державною премією України в галузі науки і техніки за 1991 рік.

На початку 1990-х рр. відділ поповнився новими кадрами: прийшла Л. Є. Скиба, по закінченню аспірантури лишився О. В. Петраускас. Наукові інтереси цих співробітників були пов’язані з дослідженням поховального обряду, відповідно, зарубинецької культури та черняхівської.

Найзначніші польові дослідження, здійснені співробітникам відділу за останні два десятиліття, — це розкопки Пирогівського могильника зарубинецької культури (Л. Є. Скиба), дружинного могильника латенського часу Мутин (Р. В. Терпиловський), могильників черняхівської культури Велика Бугаївка та Червоне 2 (О. В. Петраускас), поселень Воскресенське 1, Дубина 1 (Р. В. Терпиловський), Дмитрівка ІІІ, Барбара І і Василенки IV (Ю. Ю. Башкатов).

Завдяки щорічним розкопкам Д. Н. Козака на багатошаровому поселенні в ур. Шанків Яр поблизу с. Хрінники Рівненської області до наукового обігу введено значний матеріал раннього залізного віку, зубрицької, вельбарської, празько–корчацької культур, давньоруського та середньовічного часу. Унікальними є рештки готського святилища–жертовника, млинарні, косторізної майстерні та житла рибалки раннього залізного віку.

Р. В. Терпиловський виявив низку ранньослов’янських пам’яток римського та ранньосередньовічного часу на півночі Дніпровського лісостепового Лівобережжя, у верхів’ях р. Трубіж і на р. Удай, здійснив розкопки поселення Олександрівка 1 з об’єктами київської та ранньосередньовічної слов’янської культур.

О. М. Приходнюк продовжив дослідження відомого Пастирського городища VII–VIII ст., розпочаті ще В. В. Хвойкою, а пізніше М. Ю. Брайчевським. Це городище дозволило розкрити зв’язки слов’янського населення Подніпров’я з племенами степу, які входили до Хозарського каганату. На думку дослідника, ця унікальна пам’ятка може свідчити про повернення з Подунав’я частини слов’ян наприкінці VII ст.

Розкопки ранньослов’янського поселення VI–IX ст. Обухів ІІ на Київщині (О. В. Петраускас, Н. С. Абашина, А. В. Скиба) уможливили виділити специфічні риси матеріальної культури Середнього Подніпров’я напередодні утворення давньоруської держави. Поблизу с. Андріяшівка (Сумська область) під час розкопок на поселенні волинцевської культури Р. В. Терпиловський виявив скарб срібних жіночих прикрас.

У дослідженнях Крилоського городища, яке було центром давнього Галича — столицею Галицько–Волинської держави, брав участь у 1991–2002 рр. В. Д. Баран. Тут, зокрема, відкрито рештки палацу галицьких князів ХІІ–ХІІІ ст., побудованого Ярославом Осмомислом.

Обсяг досліджуваних пам’яток досяг такого рівня, коли більшість категорій речей, а нерідко й комплексів стали масовими та нараховують сотні одиниць.

Відділ археології ранніх слов’ян у 1978 р. підготував і провів Міжнародну конференцію «Етногенез слов’ян», у 1989 р. — Міжнародну конференцію «Слов’янський світ і Римська імперія», у 1999 р. — семінар «Сто років вивчення полів поховань».

Найбільшим досягненням відділу археології ранніх слов’ян за останні два десятиліття є цикл досліджень культурно–історичного процесу на території України в І тис. Узагальнення археологічних матеріалів, отриманих вітчизняними й іноземними вченими протягом останніх десятиліть і нагромаджених у попередній час, дозволило запропонувати нову реконструкцію деяких аспектів давньослов’янської історії, а також відтворити динаміку заселення різних регіонів України протягом ІІІ ст. до н.е. — ІХ ст. н.е.

Серія праць Д. Н. Козака 1990 — початку 2000-х рр. присвячена старожитностям Подністров’я та Волині, реконструкції етнокультурних і соцально–політичних процесів у регіоні. Складні проблеми слов’янського етногенезу та соціально–економічного розвитку слов’ян, походження українського та інших східнослов’янських народів висвітлені в монографіях В. Д. Барана та Я. В. Барана (1998, 2002, 2004, 2005, 2008). До наукового обігу введено нові матеріали черняхівської культури (Сміленко, 1992; Баран, Гопкало, 2006; Петраускас, 2003), складено звід пам’яток київської культури (Терпиловський, Абашина, 1992), каталоги пам’яток черняхівської культури Київської області (Магомедов, Абашина, 2003), римського часу Київщини (Петраускас та ін., 2007), а також намиста й підвісок черняхівської культури (Гопкало, 2008). Проблемам етносу населення черняхівської культури присвячена монографія Б. В. Магомедова (2001), пізньозарубинецьким пам’яткам і київській культурі — монографії Р. В. Терпиловского (1991, 1996, 2004), українським Карпатам у пізньоримський час — монографія Л. В. Вакуленко (2010), райковецькій культурі — монографія Л. П. Михайлини (який певний час працював у відділі). У дослідженнях С. П. Пачкової (2006, 2008) висвітлено шляхи проникнення латенського стилю в зарубинецьку культуру. Гіпотеза про переселення частини слов’ян, які в попередні часи мешкали на Балканах, до Середньої Наддніпрянщини викладена в монографії О. М. Приходнюка (2005).

Д. Н. Козак як автор розділів колективних монографій «Давня історія України» (т. 3: Слов’яно–Руська доба, 2000) та «Етнічна історія давньої України» (2000), В. Д. Баран як один з авторів серії «Україна крізь віки» отримали Державну премію України в галузі науки і техніки за 2001 р. Загалом відділ видав майже 50 монографій, десять збірників і понад тисячу статей.

Співробітники відділу — автори розділів таких узагальнюючих праць як «Нариси стародавньої історії Української РСР», 1957 (А. Т. Сміленко, Є. В. Максимов); «Археологія Української РСР», т. 3, 1975 (Є. В. Максимов, А. Т. Сміленко, В. Д. Баран); «Історія Української РСР», т. 1, 1977 (А. Т. Сміленко), «История Украинской ССР», т. 1, 1981 (А. Т. Сміленко), «Археология Украинской ССР», т. 3, 1986 (Є. В. Максимов, С. П. Пачкова, Д. Н. Козак, В. Д. Баран, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк, А. Т. Сміленко), «Етногенез та етнічна історія населення українських Карпат», т. 1, 1999 (Д. Н. Козак, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк), «Украинцы» (В. Д. Баран), «Історія української культури», т. 1, 2001 (В. Д. Баран, Д. Н. Козак, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський), «Історія українського мистецтва», т. 1 і 2, 2008 (Є. Л. Гороховський, Б. В. Магомедов, А. В. Скиба).

Науковий доробок відділу становлять також збірники праць «Проблеми этногенеза славян» (1978), «Славяне и Русь» (1979), «Славяне на Днестре и Дунае» (1983), «Днестро–Дунайское междуречье в I — начале II тыс. н.э.» (1987), «Материалы І тыс. н.э. по археологии и истории Украины и Венгрии» (1996), «Проблеми походження та історичного розвитку слов’ян» (1997), «Етнокультурні процеси в Південно–Східній Європі в І исячолітті н.е.» (1999), «Старожитності І тисячоліття нашої ери на території України», «Археологія давніх слов’ян», «Від венедів до Русі» (2014).

Відділ працює в тісній взаємодії з історичними та історико–краєзнавчими музеями й заповідниками, кафедрами археології та стародавньої історії вищих навчальних закладів України, підтримує наукові зв’язки із закордонними археологічними установами у вигляді розробок спільних тем, організації спільних експедицій, участі в міжнародних конгресах, конференціях, симпозіумах. Співробітники відділу виступали з доповідями на конгресах Міжнародної унії слов’янської археології в Братиславі (1975), Софії (1980) і Новгороді (1996).

За майже чотири десятиліття у відділі створена й плідно працює українська школа археологічної славістики. Відділ є визнаним науковим центром з вивчення проблем походження та історії слов’ян переддержавного періоду в Україні та поза її межами.

Категорія: Відділ "Археологічний музей"   Опубліковано: 2017-03-04

Категорія: Відділ античної археології   Опубліковано: 2017-03-04

До початку 1970-х рр. найбільша увага відділу зосереджувалася на опрацюванні та публікації результатів розкопок Ольвії, міського некрополя та сільських поселень, аналізі та узагальненні різних категорій знахідок. Від 1970-х рр. значну увагу приділено комплексності досліджень у системі «місто – хора» та «історія – культура»; проблемам історичного та культурного розвитку Ольвії в перші сторіччя н.е. та в пізньоантичний період; вивчалося становлення хори Ольвії та різні аспекти просторово-структурного розвитку Ольвійської держави; здійснені фундаментальні дослідження Західного теменоса Ольвії і житлових кварталів у Нижньому місті; вивчаються економічні зв’язки, взаємодія та культурні взаємовпливи населення Ольвії та оточуючих варварських племен тощо.

Сучасний напрямок досліджень відділу спрямований на продовження системного вивчення фундаментальної наукової проблеми, пов’язаної з появою, становленням, розквітом та занепадом античної культури в Північному Причорномор’ї; вивченням причин та характеру грецької колонізації регіону; змін культурно-історичного ландшафту, пов’язаних з створенням державних інституцій-полісів; з поглибленим вивченням основних політичних осередків – Ольвії Понтійської, Херсонесу Таврійського та Боспорської держави, їх історії, політики, економіки, матеріальної ї духовної культури; дослідженням ролі античних держав Північного Причорномор’я в політичному і культурному розвитку автохтонного варварського населення північнопричорноморських степів та лісостепової зони; вивченням характеру відносин з Римською імперією в перші сторіччя н.е.; дослідженням розвитку античних міст в пізньонтичний час; вивченням політичного, економічного та культурного підгрунтя для переходу до періоду раннього середньовіччя і запровадження християнства.

Категорія: Відділ археології раннього залізного віку   Опубліковано: 2017-03-04

Напрямки наукових досліджень співробітників відділу археології раннього залізного віку досить широкі та різноманітні. Безумовно, основна увага приділяється вивченню історії давніх народів, в тому числі так званих писемних, що мешкалі за добу раннього заліза на теренах України – кіммерійців, скіфів, таврів, сарматів тощо. Але в певній мірі інтереси деяких співробітників виходять хронологічно та територіально за рамки раннього заліза, торкаючись доби пізньої бронзи та теренів Кавказу, Середньої Європи, Передній Азії.

Польові роботи проводяться на численних поселеннях та поховальних пам’ятках доскіфського, скіфського та сарматського часів досить обширного регіону. В Правобережному Лісостепу – це ранньоскіфські кургани басейну Середнього Дністра, поселення скіфського часу в Київському Подніпров’ї (Хотівське городище) та басейні Тясмину (Мотронинське городище, Жаботинське поселення). В Лівобережному Лісостепу городища скіфської доби в басйнах Десни та Сейму (Юхнівське, Кісельовка, Бужанка, Ширяєво), грандіозне Більське городище та курганні могильники скіфського часу в басейні Ворскли. Певна увага придяляється скіфським поховальним пам’яткам степової частини Північного Причорномор’я (царський курган Олександрополь, курганні групи на півдні Дніпропетровської обл.), пізньоскіфським и сарматським старожитностям Нижнього Подніпров’я (могильник Червоний Маяк тощо).

При польових досліженнях співробітники відділу, поряд з традиційними, загально відомими методами, застосовують новітні досягнення геоінформаційної технології, археологічної геофізіки, аерозйомки з залученням можливостей БПЛА.

Категорія: Відділ археології Києва   Опубліковано: 2017-03-04

- Дослідження території давнього Києва ІХ-ХІІІ ст.

- Дослідження території давнього Києва XIV-XVIII ст.

- Дослідження монументальних архітектурних пам’яток Києва кінця Х – ХІІІ ст.

- Дослідження історичної топографії Києва

- Вивчення археологічних пам’яток навколо історичного ядра Києва

- Поповнення археологічної карти Києва

- Створення та наповнення археологічної геоінформаційної ситеми "Археологічна карта давнього Києва".

Категорія: Відділ археології раннього залізного віку   Опубліковано: 2017-03-04

Категорія: Наукова бібліотека   Опубліковано: 2017-03-04

Перша документально підтверджена згадка про створення бібліотеки при Археологічній комісії (однієї зі структур, які передували створенню Інституту) датується 22 серпня 1921 року. Тоді було ухвалено створити при комісії бібліотеку, затвердивши посаду її завідуючого з обов’язками каталогізатора.
Тим самим роком датується заснування бібліотеки Музею (Кабінету) антропології та етнології ім. Ф. Вовка (установа, яка згодом також стала однією зі складових частин Інституту). Бібліотека, як і сама установа, була заснована на матеріалах Ф. К. Вовка, що за його заповітом були передані Академії наук. Керував бібліотекою Євген Олександрович Дзбановський.
З часу утворення бібліотек їхні фонди почали доволі активно поповнюватися, як за рахунок дарунків так і шляхом активного обміну книгами з установами СРСР та достатньо активному книгообміну із закордонними колегами. Проте, у 30-х роках припинилося надходження іноземної літератури через заборону зв’язків із закордонними колегами. Крім того, книжкові фонди неодноразово підлягали «чистці» на предмет вилучення з них літератури «ворожого» спрямування.
З 30-х років почалося реформування Академії наук. У 1933 році на базі Всеукраїнського археологічного комітету, Кабінету Антропології і Етнології ім. Ф. Вовка, Музею Археології, Етнологічного музею, Етнографічної Комісії була організована Секція історії матеріальної культури (СІМК) як тимчасова перехідна структура перед створенням інституту (1934 р.). Існує документ, який підтверджує, що бібліотека СІМКу увібрала в себе бібліотечні зібрання всіх установ, що увійшли до її складу. Про це свідчать і відповідні штампи на сторінках книжок у фонді бібліотеки Інституту археології.
У 1935 році завідуючим бібліотекою Інституту був призначений Є. О. Дзбановського, який опікувався нею до 1954 року.
На жаль, з’ясовуючи долю бібліотечного фонду під час війни, ми можемо користуватися лише фрагментарними даними. Документальних свідчень про евакуацію фонду чи його частини до Уфи не існує. Очевидно, він зоставався у Києві і значною мірою зберігся завдяки зусиллям співробітників, що залишилися в окупованому місті. Однак частину книжкового фонду бібліотеки, як свідчить «Акт об ущербе, причиненном немецко-фашистскими захватчиками Институту археологии АН УССР», було вивезено у Німеччину. Це складало більше 7 тис. примірників книг археологічного змісту. У 1948 році більшість цих видань були повернуті з Німеччини до бібліотеки Інституту.
Одразу після повернення з евакуації співробітники Інституту здійснювали розшук і повернення матеріалів, поступово доводили до ладу його приміщення. До структури повоєнного Інституту бібліотека входила разом з архівом, маючи двох співробітників — завідуючого бібліотекою і архівом Є. О. Дзбановського та бібліотекаря-архіваріуса С. А. Гельфенбейн. Як свідчать джерела, впродовж другого півріччя 1944 року було проведено велику роботу з упорядкування книжкових і архівних фондів. Інститут також вживав заходів з поповнення книжкових фондів археологічними виданнями через низку наукових закладів і видавництв.
У 1955 році до бібліотеки прийшла працювати Катерина Семенівна Корнієнко, яка з 1957 до 1991 року очолювала цю структуру. 50-ті роки були часом активного переформування фондів бібліотек спорідненого профілю та інтенсивної роботи з бібліотечним фондом. У цей час формуються основні паперові картотеки бібліотеки, зокрема винятково цінна картотека статей з археології.
Часом найбільш регулярного, цілеспрямованого та систематичного поповнення фонду бібліотеки Інституту археології були 60-ті — початок 90-х років. Фонд поповнювався через «Академкнигу», Відділ іноземного комплектування Державної Публічної Бібліотеки, за рахунок обміну з іншими установами (Державним Ермітажем, Інститутом археології АН СРСР, Академії наук Узбецької РСР, Середньоазіатським Державним Університетом, Інститутом історії, мови і літератури Молдавії, Академією архітектури УРСР та ін.). Досить стабільним і достатнім було фінансування на придбання літератури, передплату періодичних видань. У цей час бібліотека Інституту археології перетворилася на одну з найкращих бібліотек археологічного профілю. Було проведено велику роботу з поповнення втраченого під час війни фонду через букіністичні магазини Москви, Ленінграда і Києва. До фондів бібліотеки надійшли близько 20 приватних бібліотек видатних вчених-археологів. Традиція передачі до фондів бібліотеки книгозбірень колишніх працівників Інституту триває донині.
З 1991 р. бібліотекою почала керувати Вікторія Анатоліївна Колеснікова.
З цього часу бібліотека, не полишаючи традиційної діяльності, почала впроваджувати нові інформаційні технології, поступово переходити до створення електронних каталогів і баз даних, почавши з нових надходжень. Станом на сьогодні електронний каталог відображає вітчизняні і зарубіжні монографії, збірники праць і періодичні видання, автореферати дисертацій (близько 30 тисяч записів); а також фахові статті (понад 70 тисяч записів).
Регулярно (майже щомісяця) у приміщенні читального залу бібліотеки влаштовуються виставки нових надходжень, які користуються великим попитом у читачів. Окрім цих виставок традиційними є тематичні книжкові виставки, що готуються до ювілеїв, пам’ятних дат, конференцій тощо. (Фото сучасної бібліотеки).
Читачі мають можливість скористатися низкою послуг, які надаються бібліотекою дистанційно (матеріали довідкового характеру, електронні копії статей, тематичні бібліографічні списки тощо).
Останніми роками фонд бібліотеки щорічно поповнюється приблизно на 1 тисячу примірників, при цьому основними джерелами надходжень є обмін і дарунки. На жаль, можливості для цілеспрямованого систематичного поповнення фондів нині немає.
Колектив бібліотеки сьогодні складається з чотирьох співробітників: Вікторія Колеснікова, Ірина Черновол, Світлана Пічкур, Ірина-Варвара Філіппова.

Категорія: Відділ археології кам’яної доби   Опубліковано: 2017-03-04

Хронологічні рамки досліджуваних відділом наукових проблем охоплюють часовий проміжок від 1 млн. років до 6 тис. років тому.

На цей період припадає становлення таких складових людського суспільства як сім’я, община та плем’я, релігія і мистецтво, основи відтворюючого господарства. Відтак, тематика, охоплена дослідженнями співробітників відділу, є невід’ємною складовою глобальних питань антропо- та соціогенезу, поширення землеробства та скотарства, формування культурно-генетичного субстрату великих мовних спільностей. Для їх розв’язання первісні пам’ятки України мають ключове значення, адже вони лежать в зоні контактів населення кількох культурно-історичних провінцій кам’яної доби – атлантично-балтійської, анатолійсько-балканської, каспійсько-кавказької та степової.

Виявлення, вивчення цих пам’яток визначають основні напрямки роботи відділу:
– створення джерельної бази проблематики в процесі польових досліджень;
– введення в науковий обіг нових добутих розкопками джерел;
– вивчення шляхів первинного заселення території регіону у ранньому палеоліті;
– вивчення ранньої пори верхнього палеоліту часів співіснування в Європі класичних неандертальців з ранніми Homo sapiens;
– розробка проблем періодизації та культурної диференціації палеоліту Центральної, Північної та Західної України;
– дослідження унікальних жител з кісток мамонтів на стоянці Гінці;
– вивчення проблеми господарської адаптації верхньопалеолітичних мисливців степової України;
– вивчення духовної культури (мистецтва та вірувань) населення України доби верхнього палеоліту та мезоліту;
– розробка проблеми «неолітичної революції» на території України із застосуванням сучасних методів природничих досліджень.

Крім власне дослідницьких робіт діяльність відділу здійснюється і за іншими важливими напрямками:
– підготовка періодичного видання «Кам’яна доба України»;
– співпраця з Національним університетом «Києво-Могилянська академія» з підготовки нового покоління українських археологів;
– підготовка через аспірантуру фахівців з проблематики археології кам’яної доби, надання методичної допомоги здобувачам у написанні кандидатських та докторських дисертацій;
– координація зусиль археологів, які ведуть польові дослідження пам’яток кам’яної доби на території України;
– рецензування поданих до Польового комітету Інституту археології НАНУ наукових звіти про дослідження пам’яток кам’яного віку;
– проведення заходів, спрямованих на охорону та популяризацію пам’яток кам’яної доби.

Категорія: Відділ археології Криму та Пн.-Зх. Причорномор'я   Опубліковано: 2017-03-04

Відділ є провідним підрозділом з проблематики археології Криму і Північно-Західного Причорномор’я. Відділ координує дослідження з археології цих територій серед наукових установ України.

Кримська група відділу у теперішній час не проводить польові роботи у тимчасово окупованому Росією Криму. У зв’язку із цим співробітники зосереджені на публікації раніше розкопаних та проаналізованих матеріалів з археології Криму, включно з написанням дисертацій, з наголосом на місце та роль даних кримської археології в контексті археології різних регіонів Євразії.

Додатково співробітники відділу також беруть участь у різних експедиціях ІА НАНУ на теренах України. Особливо тут слід відмітити роботу С. А. Теліженка, який проводить охоронні археологічні дослідження на підконтрольній Україні території Луганської області. Співробітники в Одесі продовжують працювати над дослідженням археології Північно-Західного Причорномор’я та її місця в археології сусідніх регіонів.

Наукове виконання двох державних НДР тем зосереджено на декількох напрямках наукових досліджень. Це комплексні роботи, що включають широку хронологію, починаючи з археології кам’яного віку і до середньовіччя включно. Завдяки цьому буде отримана комплексна панорама археології півдня України та Східної Європи у широкому контексті археології Євразії.

Таким чином, відділ проводить наукові дослідження у хронологічно широкому археологічному спектрі як на півдні України, так і за його межами.

Категорія: Відділ археології кам’яної доби   Опубліковано: 2017-03-04

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Шишацька археологічна експедиція ІА НАН України розпочала свою діяльність в 2009 році й працює з невеликою перервою в один рік (2011) й сьогодні.

Керували експедицією в 2009–2010 рр. — к.і.н. А. В. Гейко, з 2012 р. — науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України, к.і.н. Р. М. Рейда.

Завданням експедиції є дослідження могильника черняхівської культури, розташованого поблизу смт. Шишаки (Полтавська область). В результаті археологічних розкопок було досліджено на сьогодні близько 1500 кв.м площі пам'ятки, на якій виявлено 151 поховання. Переважну більшість поховань (близько 80%) склали безінвентарні поховання–інгумації, орієнтовані головою у західному напрямку. Також зустрінуті поховання–інгумації, орієнтовані головою на півнів ніч, південь, схід та поховання–кремації.

У дослідженнях активну участь беруть учні та випусники Полтавської обласної гімназії–інтернату для обдарованих дітей ім. А. С. Макаренка (с. Ковалівка, Полтавського району) під керівництвом заслуженого вчителя України С. В. Сапєгіна та гуртківці Обласної станції туризму та краєзнавства учнівської молоді (м. Полтава) під керівництвом Н. Д. Бровко  та Г. Г. Павелко.

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Експедицію започаткував у 1992 р. і очолював заступник директора, завідувач відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень  Інституту археології НАН України, доктор історичних наук, професор Денис Никодимович Козак.

Експедиція проводить свої дослідження на побережжі Хрінницького водосховища, в адміністративних межах Волинської та Рівненської областей. Довкола водосховища відомо більше 30 археологічних пам’яток — поселення, місцезнаходження, могильники, городища, які представляють різні періоди та епохи — від кам’яної доби до середньовіччя. Результати їх вивчення опубліковані в багатьох вітчизняних і закордонних виданнях, артефакти представлені в музеях (основний фонд знаходиться в Рівненському обласному краєзнавчому музеї).

Умови й специфіка рятівних археологічних досліджень на пам’ятках навколо Хрінницького водосховища пов’язані із небезпекою руйнування постійними обвалами берега. Крім того, інколи суттєве нищення пам’яток пов’язане з будівельними роботами.

Одним із пунктів, який представляє значний науковий інтерес є пам’ятка в урочищі Шанків Яр (Хрінники 1), що відкрита ще у 1976 р. Подільським палеолітичним загоном Карпато–Волинської експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР (В. П. Савич, А. Б. Богуцький). За більш як 20 років вивчення стало відомо, що пам’ятка представлена багатошаровим поселенням, на якому найбільш ранні знахідки і об’єкти датуються IV тис. до н.е. (мідний вік), а найпізніші пов’язані із XV ст. Найбільш потужний культурний шар поселення пов’язаний із ІІІ–V ст. н.е. (пізньоримський період), який репрезентований матеріалами вельбарської і черняхівської археологічних культур.

Результати багаторічних досліджень цієї пам’ятки під керівництвом Д. Н. Козака подані у щорічних наукових звітах, а також висвітлені у спеціальних статтях і монографіях: «Давні землероби Волині» (2004; у співавторстві з В. В. Шкоропадом і Б. А. Прищепою) і «Поселення неврів, слов’ян та германців на Стирі» (2012). Підготовлена до друку монографія «Хрінники (Шанків Яр) — пам’ятка давньої історії Волині», в основі якої — публікація матеріалів здобутих у 2010–2014 рр. експедицією на чолі з Д. Н. Козаком.

З 2015 р. експедицію очолює молодший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України Антон Панікарський.

Сторінка експедиції у мережі facebook

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень   Опубліковано: 2017-03-02

Експедицію було створено у 2003 році з метою досліджень куща пам’яток пізньоримського та гунського часу біля м. Комсомольск Полтавської області. За період її діяльності було проведено стаціонарні дослідження на поселеннях Дмитрівка ІІІ (2003–2004, 2007–2010), Барбара І (2005–2006, 2011, 2013, 2016), Василенки IV (2007). Проведено розвідки в цьому регіоні, відкрито ряд нових пам’яток різних часів.

Експедицію очолює молодший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян і регіональних польових досліджень ІА НАН України Юрій Башкатов.

В різні роки в її роботі приймали участь О. В. Гопкало, Є. В. Синиця, ще студентами починали працювати співробітники відділу О. С. Милашевський, Т. В. Бітковська. Протягом багатьох років експедиція стала базою для проходження археологічної практики студентами Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Підчас робіт отримано надзвичайно важливі матеріали, які дозволили по новому розглянути етнокультурну ситуацію на території Дніпровського Лівобережжя, проблеми його заселення в пізньоримський та гунський час, переосмислити роботи попередніх дослідників, зокрема на могильнику Компанійці (Є. В. Махно).

На поселенні Дмитрівка ІІІ було досліджено матеріали неоліту, середньої (зрубна культурно–історична спільнота) та пізньої бронзи (сабатинівська культура), два різночасових будівельних горизонти черняхівської культури та невелику кількість давньоруської кераміки. Крім кераміки до доби бронзи відноситься ґрунтове поховання. Всі інші об’єкти відносяться до черняхівської культури. До більш раннього часу (перша половина IV ст.) відносяться кілька заглиблених жител та дві господарські будівля. Об’єкти гунського часу (остання чверть IV — перша половина V ст.) представлені більш широко. До них можна віднести залишки шести наземних жител, кілька великих зернових ям. Шар пізньоримського часу досить бідний. За ліпною керамікою населення було пов’язано з пізньоскифським населенням півдня. Матеріали, що відносяться до гунського часу набагато більш різноманітні. Знайдено більше десятка римських срібних денаріїв, фрагменти імпортного червонолакового посуду, велика кількість фрагментів амфор. З поселення походить знахідка бойової сокири, кількох вістрів списів, вістря гунської стріли (тип 3в за Засецькою). Датування встановлено за фібулами, фрагментом дзеркала (срібного ?), вістрям гунської стріли. Цікавим був склад населення, що одночасно мешкало на поселення в гунський час. В житлі було знайдено розвал рустованого горщика який може бути пов’язаний з вельбарською культурою, в зернових ямах та житлах була кераміка пізньоскифо–сарматського кола, а на краю поселення було знайдено розвал до якого входив повний «сервіз» київської культури. Останній був особливо цікавим. По-перше, в нього входив посуд від столових горщиків до тарних сосудів, по-друге, деякі з них мали сліди впливу південно-західних традицій (рустована поверхня, формування денця). Підсумовуючи вище сказане можна стверджувати, що на поселенні Дмитрівка ІІІ в гунський час одночасно проживали представники північно–західної традиції (традиційно пов’язуємої з германцями), південної (осіле населення степу та Причорномор’я) та північної (ранньослов’янської).

Поселення Барбара І також багатошарове. На ньому були знайдені матеріали енеоліту, середньої бронзи (зрубна культурно-історична спільнота), черняхівської культури, доби пізнього середньовіччя. Найцікавішими стали знахідки пізньоримського часу. Головним чином це пов’язано з тим, що відповідно до стратиграфії та спостереженнями за поширенням матеріалів, можна дійти до висновку, що пам’ятка існувала недовго (приблизно до 20 років). Досліджено велике наземне житло, кілька кам’яних вогнищ, господарча будівля. Матеріали свідчать, що на поселенні одночасно проживали представники північно–західної традиції та південної. З житла ліпна кераміка обох груп походить у приблизно рівних частинах. Також на поселенні було знайдено скляні гральні римські жетони, кілька сердолікових намистин, залізні двочасні вудила, значну кількість фрагментів амфор. Датування поселення за знахідками двох фібул, вудил, амфорного матеріалу кінець ІІІ — середина ІV ст. н.е.

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

Експедицію було створено у 2006 році. Її керівником є м.н.с. відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України Віталій Юрійович Непомящих. Експедиція займається науково–рятівними археологічними дослідженнями на території Білгорода Київського, пам’ятки національного значення, охоронний номер 100007–Н (с. Білогородка Києво–Святошинського району Київської області). Від початку діяльності експедиції досліджено 300 м² на території дитинця та посаду Білгорода Київського, і здійснено ряд розвідкових робіт на території найближчої округи міста. В роботі експедиції переважно приймають участь співробітники відділу.

Найбільш вагомими роботами, проведеними експедицією, є дослідження місця в’їзду до дитинця літописного міста (2008–2009 рр.), в результаті чого уточнено будову внутрішніх конструкцій та встановлено особливості технології застосованих під час спорудження укріплення. До важливих досягнень Білогородської експедиції належить вивчення та уточнення стратиграфії пам’ятки, завдяки чому розроблено хронологію розвитку літописного Білгорода. За десять років здобуто багату колекцію археологічних матеріалів, що нараховує більше 3000 одиниць, серед яких більше 200 індивідуальних знахідок.

Здобутки усіх сезонів польових робіт знайшли своє відображення у вигляді опублікованих повідомлень в щорічній збірці «Археологічні дослідження в Україні», а також фахових наукових виданнях.

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-03-02

На протязі вже кількох десятиліть Відділ давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України, у співпраці із науковцями Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя проводить роботи на середньовічних пам’ятках Дніпровського Лівобережжя в межах давньоруського Чернігово–Сіверського князівства та козацьких полків часів Української козацької держави. В першу чергу, це культурні нашарування середньовічних Чернігова, Новгород–Сіверська, Ніжина (Уненежа), Прилук, Седнева (Сновська), а також пунктів більш нижчого соціального рангу — дружинних таборів Шестовиця й Виповзів на Десні і деяких інших важливих об’єктів середньовічної доби. Все це дозволяє більш конкретно уявляти історичну картину розвитку регіону, який являвся важливою складовою «Руської землі» у вузькому значенні цього терміну у домонгольські часи та місцем розміщення окремих козацьких полків в часи існування Гетьманщини — Української держави часів правління Богдана Хмельницького та його спадкоємців.

Керівник експедиції: член–кореспондент НАН України, д.і.н. Олександр Петрович Моця.