Категорія: Спецрада для захистів  

Перелік документів, які подає до спеціалізованої вченої ради здобувач наукового ступеня

1. Заява на ім’я голови спеціалізованої вченої ради про прийняття дисертації до розгляду, в якій необхідно зазначити, чи вперше захищається ця дисертація (пишеться в раді).

2. Клопотання–характеристика керівника відповідного державного органу, якщо здобувач наукового ступеня обіймає посаду державного службовця.

3. Ксерокопія першої сторінки паспорта здобувача (2 примірники).

4. Особова картка (форма П–2ДС), затверджена наказом Міністерства статистики України від 26.12.95 № 343, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.12.95 за № 484/1020, з відомостями станом на час подання документів до спеціалізованої вченої ради, засвідчена підписом керівника кадрової служби та печаткою за основним місцем роботи, з фотокарткою, на якій проставлена печатка цієї установи (2 примірники).

5. Копія диплома магістра (спеціаліста) (2 примірники).

У разі якщо документ про вищу освіту виданий навчальним закладом іноземної держави, то додатково надаються переклад документа українською мовою, засвідчений нотаріально, та копія довідки про визнання іноземного документа про освіту, виданої МОН України (2 примірники).

Копія свідоцтва про зміну імені (2 примірники) (у разі зміни здобувачем імені).

6. Посвідчення про складання кандидатських іспитів за формою, визначеною Положенням про підготовку науково–педагогічних і наукових кадрів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 № 309 (оригінал та ксерокопія).

7. Витяг з наказу про зарахування до аспірантури, засвідчений в установленому порядку, у випадку якщо здобувач наукового ступеня кандидата наук навчався в аспірантурі (2 примірники).

8. Копія диплому про науковий ступінь кандидата наук для здобувачів наукового ступеня доктора наук (2 примірники).

У разі якщо документ про науковий ступінь виданий уповноваженим органом іноземної держави, з якою підписана міжнародна угода про взаємовизнання документів про наукові ступені, і легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними угодами та конвенціями, то додатково подають переклад документа українською мовою, нотаріально засвідчений (для іноземців).

9. Висновок про наукову і практичну цінність дисертації, виданий організацією, де виконувалася дисертація або до якої був прикріплений здобувач (2 примірники).

Висновок оформлюється як витяг з протоколу засідання кафедри (міжкафедрального семінару), лабораторії, відділу, підписується завідувачем кафедри (керівником семінару), лабораторії, відділу, як правило, доктором наук, затверджується керівником наукової установи, вищого навчального закладу і скріплюється печаткою. У висновку поряд з іншими аспектами характеристики дисертації та особистості здобувача має бути зазначено, ким і коли була затверджена тема дисертації, визначено конкретний персональний внесок здобувача до всіх наукових праць, опублікованих із співавторами.

Висновок чинний протягом одного року з дня його затвердження до моменту подання дисертації до розгляду у спеціалізовану вчену раду.

10. Відгук наукового керівника (наукового консультанта) з оцінкою здобувача та його роботи у процесі підготовки дисертації, засвідчений печаткою за основним місцем роботи наукового керівника (наукового консультанта).

11. Згода на збір та обробку персональних даних.

Оригінали документів, копії яких подаються до спеціалізованої вченої ради відповідно до цього переліку, пред’являються у спеціалізовану вчену раду і після прийняття заяви повертаються здобувачу.

 

До документів додаються:

  • дисертація, оформлена згідно зі встановленими вимогами, у кількості примірників, переплетених і підписаних автором, необхідних для передавання на зберігання до Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України, до бібліотеки наукової установи, вищого навчального закладу, де утворено спеціалізовану вчену раду, та для відправки опонентам (подається у 4-х примірниках);
  • автореферат дисертації, оформлений згідно зі встановленими вимогами та підписаний автором на обкладинці (подається у 4-х примірниках);
  • монографії, авторські свідоцтва (копії), статті (копії), друковані тези, доповіді та інші матеріали наукових конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл (копії), перераховані в авторефераті. У випадку подання копій наукових праць на них повинні бути зазначені точні і повні вихідні дані відповідних видань. Копії наукових праць подають на паперовому носії і засвідчують підписом вченого секретаря;
  • автореферат захищеної здобувачем кандидатської дисертації (для здобувачів наукового ступеня доктора наук);
  • примірник захищеної кандидатської дисертації (для здобувачів наукового ступеня доктора наук);
  • компакт–диск типу CD-R (CD-RW) / DVD-R (DVD-RW), на якому міститься файл з текстом автореферату. Ім’я файла — aref.doc (2 примірники);
  • компакт–диск, на якому міститься файл з текстом дисертації. Ім’я файла — dis.doc (2 примірники);
  • клопотання керівництва установи, де працює здобувач наукового ступеня, на ім’я голови спеціалізованої вченої ради щодо прийняття дисертації до розгляду (для здобувачів, які працюють поза Інститутом археології НАН України);
  • список публікацій здобувача за темою дослідження (оформляється за формою — див. додаток 9 до наказу ВАК України від 19.07.2010 р. № 557). Відповідно до Вимог до оформлення дисертацій та авторефератів дисертацій (Бюлетень ВАК України, № 9–10, 2011 р.), список опублікованих праць за темою дисертації подається відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням прізвищ усіх співавторів. Праці розташовуються у такому порядку:

– наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації;
– опубліковані праці апробаційного характеру;
– опубліковані праці, які додатково відображають наукові результати дисертації.

Відповідно до пункту 12 Порядку присудження наукових ступенів «До опублікованих праць, які відображають основні наукові результати дисертації, з відповідної галузі науки належать: монографії; посібники (для дисертацій з педагогічних наук); статті у наукових, зокрема електронних, фахових виданнях України; статті у наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, з якого підготовлено дисертацію.
Перелік наукових фахових видань України затверджується в установленому МОН порядку.
До опублікованих праць, які додатково відображають наукові результати дисертації, належать дипломи на відкриття; патенти і авторські свідоцтва на винаходи, державні стандарти, промислові зразки, алгоритми та програми, що пройшли експертизу на новизну; рукописи праць, депонованих в установах державної системи науково-технічної інформації та анотованих у наукових журналах; брошури, препринти; технологічні частини проектів на будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення підприємств; інформаційні карти на нові матеріали, що внесені до державного банку даних; друковані тези, доповіді та інші матеріали наукових конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл тощо.

 

Ксерокопії першої сторінки паспорта здобувача, диплома магістра (спеціаліста), свідоцтва про шлюб, а також монографії, авторські свідоцтва (копії), статті (копії), друковані тези, доповіді та інші матеріали наукових конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл (копії), перераховані в авторефераті, засвідчуються вченим секретарем спеціалізованої вченої ради.

Важливо:

Рада приймає дисертацію для попереднього розгляду за наявності документів, визначених у переліку, і доручає комісії (не менше трьох осіб) з членів ради (фахівцям за профілем дисертації) подати висновок про науковий рівень дисертації, відповідність її профілю ради, про кількість і обсяг публікацій та про повноту опублікованих матеріалів дисертації, а також пропозиції щодо призначення офіційних опонентів, у тому числі іноземних фахівців з відповідної спеціальності, і на випадок разового захисту щодо поповнення ради науковцями відповідного профілю та щодо розсилання автореферату дисертації.

Рада приймає до розгляду докторську дисертацію не раніше ніж через два місяці, а кандидатську — не раніше ніж через місяць з дня розсилання виготовлювачами обов’язкових примірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що відображають основні результати дисертації.

Процедура підготовки дисертації до захисту

Проходження документів у спеціалізованій вченій раді Д 26.234.01 при Інституті археології НАН України здійснюється у такі основні етапи:

Перший етап — подання документів до спеціалізованої вченої ради.
Другий етап — попередній розгляд.
Третій етап — підготовка до захисту.
Четвертий етап — захист.
П’ятий етап — підготовка атестаційних справ здобувача.

УВАГА! Вчений серетар та технічний секретар Спеціалізованої вченої ради у день захисту дисертацій з питань, що не стосуються порядку денного, не приймають та консультацій не надають!

Перший етап
(подання документів до спеціалізованої вченої ради)

Перед поданням документів до спеціалізованої вченої ради здобувачу необхідно ознайомитись із нормативно–правовими актами, які регламентують порядок присудження наукових ступенів (див. розділ Нормативні документи).

Перед поданням документів до Спеціалізованої вченої ради здобувач заповнює електронну таблицю здобувача та надсилає її ученому секретарю на електронну адресу, зазначену у таблиці.

Автореферат і дисертація, які подаються до спеціалізованої вченої ради, не повинні містити помилок та за оформленням повинні відповідати вимогам ДСТУ 3008–95.

На титульній сторінці одного з примірників автореферату має бути підпис наукового керівника (консультанта).

Дисертація подається до спеціалізованої вченої ради у зброшурованому вигляді у твердій палітурці темного кольору.

Автореферат подається до спеціалізованої вченої ради в елктронному варіанті та у вигляді роздруківки на листках формату А 4. Шрифт Times New Roman, Розмір шрифту 14 кегль, міжрядковий інтервал — 1, ліве і праве поля — 1,5 см, верхнє і нижнє поля — 2 см, кількість рядків на сторінку — 40–44. Обсяг автореферату (загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків, списку опублікованих автором праць за темою дисертації) — 0,7–0,9 друкованих аркушів (28000–36000 знаків з урахуванням пробілів), що орієнтовно складає 17–20 сторінок для автореферату кандидатської дисертації, та обсягом 1,3–1,9 друкованих аркушів (52000–76000 знаків з урахуванням пробілів), що орієнтовно складає 31–46 сторінок для автореферату докторської дисертації. Тест обкладинки, списку опублікованих автором праць за темою дисертації та анотацій до обсягу автореферату не включаються. На останніх сторінках автореферату мають бути розміщені анотації українською, англійською та російською мовами, причому на вибір здобувача анотація англійською або російською мовою повинна бути розгорнутою обсягом до 2 сторінок машинописного тексту (до 5000 друкованих знаків) і містити інформацію про зміст та результати дисертаційної роботи, а дві інші обсягом до 0,5 сторінки машинописного тексту (до 1200 друкованих знаків) повинні бути ідентичні за змістом і містити стислу інформацію про дисертацію. ЕЛЕКТРОННИЙ ВАРІАНТ АВТОРЕФЕРАТА ПОВИНЕН ТОЧНО ВІДПОВІДАТИ ЗА ФОРМАТУВАННЯМ ТА РУБРИКАЦІЄЮ вимогам до оформленню автореферата.

Належним чином оформлені документи подаються вченому секретарю спеціалізованої вченої ради тільки після перевірки технічним секретарем.
Документи, що не відповідають вищевказаним вимогам, вченим секретарем не приймаються.

Другий етап
(попередній розгляд)

Після подання всіх документів на засідання спеціалізованої вченої ради виноситься питання про прийняття дисертації здобувача для попереднього розгляду.

Рада приймає до розгляду докторську дисертацію не раніше ніж через два місяці, а кандидатську — не раніше ніж через місяць з дня розсилання виготовлювачами обов'язкових примірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що відображають основні результати дисертації.

Рішення спеціалізованої вченої ради про прийняття дисертації для попереднього розгляду оформлюється відповідним протоколом. Приймаючи дисертації для попереднього розгляду спеціалізована вчена рада доручає комісії (не менше трьох осіб) з членів ради (фахівцям за профілем дисертації) подати висновок про науковий рівень дисертації (у 2-х примірниках), відповідність її профілю ради, про кількість і обсяг публікацій та про повноту опублікованих матеріалів дисертації, а також пропозиції щодо призначення офіційних опонентів, у тому числі іноземних фахівців з відповідної спеціальності, і на випадок разового захисту щодо поповнення ради науковцями відповідного профілю та щодо розсилання автореферату дисертації. Такий висновок готується у двох примірниках і повинен містити підписи всіх членів комісії.

Розглядаючи докторську дисертацію, комісія ради визначає, якою мірою в ній використані матеріали і висновки кандидатської дисертації здобувача.

Наукові положення і результати, які виносилися на захист у кандидатській дисертації, не можуть повторно виноситися на захист здобувачем наукового ступеня доктора наук у його докторській дисертації. Ці положення і результати можуть бути наведені лише в оглядовій частині докторської дисертації. Докторську дисертацію не може захищати здобувач, який не має наукового ступеня кандидата наук.

Комісія може залучати до підготовки проекту висновку фахівців кафедр, лабораторій та інших структурних підрозділів даної організації чи інших наукових установ. Комісія визначає фахові семінари для апробації дисертації.

Після передання позитивного висновку комісії про науковий рівень дисертації технічному або вченому секретарю на засідання спеціалізованої вченої ради виноситься питання прийняття дисертації до захисту.

До винесення питання про прийняття дисертації до захисту на засідання спеціалізованої вченої ради здобувач має узгодити текст автореферата і оформлення дисертації з вченим секретарем.

Попередній розгляд дисертацій у раді не повинен тривати понад два місяці для кандидатської і три місяці для докторської дисертації з дня подання документів.

Рада приймає дисертацію до захисту та призначає офіційних опонентів, затверджує додатковий список установ і організацій, до яких обов’язково надсилаються автореферати, дозволяє друкувати автореферат і за потреби порушує клопотання перед МОН України про додаткове введення в установленому порядку до складу ради науковців відповідного профілю.

Рішення ради про прийняття дисертації до захисту оформлюється протоколом.

Про прийняття дисертації до захисту рада надсилає до МОН України повідомлення, в якому зазначаються відомості про наукового керівника та призначених офіційних опонентів.

Повідомлення про захист докторських і кандидатських дисертацій публікуються в офіційному друкованому виданні МОН України — журналі «Спецвипуск газети Освіта України». З порядком подання повідомлень про захист дисертацій для публікації у «Спецвипуску газети «Освіта України» можна також ознайомитись на сайті: http://pedpresa.ua/app

Захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора чи кандидата наук проводиться не раніше ніж через місяць після опублікування такого повідомлення.

УВАГА! Забороняється усувати недоліки, виявлені у дисертації спеціалізованою вченою радою після прийняття її до захисту, та в авторефераті — після його розсилання.

Третій етап
(підготовка до захисту)

Підготовка до захисту включає в себе:

  • Верстка макету автореферату. Відредагований і узгоджений з вченим секретарем текст автореферату в електронній формі подається (надсилається електронною поштою) технічному секретарю для верстки макету автореферату. У разі самостійної верстки здобувачем макету автореферату він надається технічному секретарю для перевірки.
  • Макет автореферату у роздрукованому вигляді подається вченому секретарю ради, який після узгодження підписує його на звороті титульної сторінки.
  • Макет автореферат за підписом вченого секретаря на звороті титульної сторінки подається до друку у будь–яку друкарню (видавництво). Автореферат друкується накладом не менше 150 примірників форматом 60х90/16.
  • Автореферат із зазначенням адреси, дати і часу захисту розсилають не пізніше ніж за місяць до захисту за переліком (списком) установ і організацій, до яких обов’язково надсилаються автореферати дисертацій, затвердженим МОН в установленому порядку, і за додатковим списком, затвердженим радою, який включає ради, наукові установи, вищі навчальні заклади за профілем дисертації та відомих фахівців у даній галузі науки. Перелік (список) розсилання автореферату підписує вчений секретар спеціалізованої вченої ради.

УВАГА! Виправлення недоліків в авторефераті після його розсилання заборонено.

  • Після розсилання автореферату технічному або вченому секретарю подається 1 примірник переліку (списку) розсилання автореферату з відміткою (відбитком календарного штемпелю) відділення зв’язку.
  • Одночасно із розсилкою автореферату членам спеціалізованої вченої ради надсилаються персональні листи-повідомлення про захист дисертації за підписом голови вченої ради.
  • У максимально стислі строки після розсилання автореферата готуються і надсилаються (вручаються) офіційним опонентам листи–повідомлення про призначення офіційним опонентом за підписом голови спеціалізованої вченої ради, до кожного з яких додається по одному примірнику дисертації і автореферату.
  • Від офіційних опонентів потрібно отримати дані, на підставі яких слід підготувати Відомості про офіційних опонентів (додаток 10 до Положення про спеціалізовану вчену раду), а також ідентифікаційний номер (бажано копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду). У рядку 7 Відомості про офіційних опонентів вказуються 2–3 монографії та/або статті офіційних опонентів за спеціальністю (профілем) дисертації здобувача, бажано, не пізніше як за останніх 3 роки. При цьому у зазначені Відомості не слід включати дисертацію та автореферат дисертації офіційного опонента. Інформацію про ідентифікаційні номери (копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номеру) офіційних опонентів слід надати до бухгалтерії ІА НАН України не пізніше як за 10 календарних днів до дати захисту дисертації.
  • Сприяння спеціалізованій вченій раді в підготовці проекту висновку ради про дисертацію (для докторської; для кандидатської). Проект Висновку спеціалізованої вченої ради слід надіслати електронною поштою ученому секретарю не пізніше, ніж через 7 днів після розсилки автореферата.

Сприяння в підготовці офіційними опонентами відгуків на дисертацію.

  • Сприяння в отриманні відгуків на автореферат від провідних науковців і практиків, що спеціалізуються на тематиці дисертації. Таких відгуків повинно бути близько 6 (шести) для автореферату кандидатської та 10 (десяти) для автореферату докторської дисертації. Відгуки мають бути від докторів, кандидатів наук.
  • Підготовка бюлетенів для голосування.
  • Підготовка шаблону протоколів лічильної комісії.
  • Підготовка сценарію засідання спеціалізованої вченої ради (для докторської, для кандидатської ). Проект сценарія необхіднонадіслати ученому секретарю електронною поштою не пізніше, ніж через 7 днів після розсилки автореферата, за винятком частини, де зачитуються зауваження до автореферата. Частина сценарію з зауваженнями до автореферата надсилається вченому секретарю не пізніше, ніш за 2 дні до захисту окремим файлом за формою, як у зразку сценарія.
  • Оплата послуг із захисту. Рахунок на оплату цих послуг необхідно взяти в бухгалтерії Інституту.
  • Вирішення всіх організаційних питань.

Якщо з об'єктивних причин засідання ради у призначений день не може відбутися, то рада має право призначити нову дату захисту дисертації, але не раніше ніж через місяць після опублікування повідомлення, поінформувавши про це МОН України, установи та організації, яким було розіслано автореферат.

Четвертий етап
(захист)

Виплата офіційним опонентам здійснюється в день захисту.

П’ятий етап
(підготовка атестаційних справ здобувача)

Категорія: Спецрада для захистів  

У відповідності до п. 1.1 Наказу Міністерства освіти і науки України від 01 травня 2026 року № 717 в Інституті археології НАН України утворено спеціалізовану вчену раду Д 26.234.01 з присудження наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.04 «археологія» строком на три роки.

Голова ради:
Чабай Віктор Петрович, д. і. н., член–кореспондент НАН України, старший науковий співробітник, директор, завідувач відділу, Інститут археології НАН України.

Заступники голови:
Буйських Алла Валеріївна, д. і. н., член–кореспондент НАН України, професор, заступник директора, завідувач відділу, Інститут археології НАН України;
Отрощенко Віталій Васильович, д. і. н., професор, завідувач відділу, Інститут археології НАН України.

Учений секретар:
Гаскевич Дмитро Леонідович, к. і. н., старший науковий співробітник, Інститут археології НАН України.

Контакти:
проспект Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
10 поверх, кімната 1010

E-mail: ,

 

Склад ради

Паспорт спеціальності 07.00.04

Перелік документів здобувача

Сесії захистів дисертацій

Нормативні документи

Історія

Категорія: Спецрада для захистів  

У відповідності до Наказу Міністерства освіти і науки України від 01 травня 2026 року № 717 (Додаток 1, с. 19-20), спеціалізована вчена рада Д 26.234.01 створена у складі:

Голова ради:
1. Чабай Віктор Петрович, д. і. н., член-кореспондент НАН України, старший науковий співробітник, директор, завідувач відділу, Інститут археології НАН України.

Заступники голови:
2. Буйських Алла Валеріївна, д. і. н., член-кореспондент НАН України, професор, заступник директора, завідувач відділу, Інститут археології НАН України;
3. Отрощенко Віталій Васильович, д. і. н., професор, завідувач відділу, Інститут археології НАН України.

Вчений секретар:
4. Гаскевич Дмитро Леонідович, к. і. н., старший науковий співробітник, Інститут археології НАН України.

Члени ради:
5. Булик Наталія Михайлівна, д. і. н., старший дослідник, завідувач відділу археології, Інститут українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України;
6. Залізняк Леонід Львович, д. і. н., професор, завідувач відділу, Інститут археології НАН України;
7. Любичев Михайло Васильович, д. і. н., доцент, професор кафедри, Харківський національний університет імені Василя Каразіна;
8. Магомедов Борис Вікторович, д. і. н., старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник, Інститут археології НАН України;
9. Ричка Володимир Михайлович, д. і. н., професор, провідний науковий співробітник, Інститут історії України НАН України;
10. Рудич Тетяна Олександрівна, д. і. н., старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник, Інститут археології НАН України;
11. Симоненко Олександр Володимирович, д. і. н., старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник, Інститут археології НАН України;
12. Скорий Сергій Анатолійович, д. і. н., професор, завідувач відділу, Інститут археології НАН України;
13. Степанчук Вадим Миколайович, д. і. н., старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник, Інститут археології НАН України;
14. Тарасенко Микола Олександрович, д. і. н., старший дослідник, провідний науковий співробітник, Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України.

 

Категорія: Спецрада для захистів  

ЗАТВЕРДЖЕНО
Постанова президії
ВАК України
13.03.2002 № 7–11/3

ПАСПОРТ СПЕЦІАЛЬНОСТІ
07.00.09 — антропологія

I. Формула спеціальності:

Галузь науки, яка досліджує мінливість фізичного типу людини
в часі та просторі, морфологічні особливості давніх і сучасних
людських колективів. Антропологія є складовою дисципліною у
розв'язанні проблем етногенезу, шляхів складання окремих груп
населення і походження народів у цілому. Вона займається
відтворенням екологічних умов проживання, харчування,
захворювання, демографічних змін давнього населення в процесі
історичного розвитку.

II. Напрямки досліджень:

Історія антропологічних досліджень.
Теоретичні та методичні основи антропології. Джерела і методи
дослідження.
Антропологічний склад давнього населення України за доби
неоліту, енеоліту–бронзи, скіфо–сарматської, античної,
I тис. н.е., Київської Русі та середньовіччя.
Етногенетичні процеси в Україні та їх взаємодія з
археологічними та історичними джерелами.
Палеодемографія населення України.
Палеопатологія та палеоекологія.

III. Галузь науки, з якої присуджуються наукові ступені:

історичні науки.

Категорія: Спецрада для захистів  

ЗАТВЕРДЖЕНО
Постанова президії
ВАК України
21.05.1998 № 31–06/5

ПАСПОРТ СПЕЦІАЛЬНОСТІ
07.00.04 — археологія

I. Формула спеціальності:

Галузь науки, яка досліджує пам'ятки археології та на базі
їхньої інтерпретації розробляє проблеми історії культури та
давньої історії людства.

II. Напрямки досліджень:

Археологія первісного суспільства.
Скіфо–сарматська археологія.
Антична археологія.
Археологія давніх слов'ян.
Археологія Стародавньої Русі.
Середньовічна археологія.
Методи точних і природничих наук в археології.
Теорія та методологія пізнання та інтерпретації артефактів.
Джерелознавство.
Давня історія суспільства.
Історія археологічних досліджень.
Історія культури.
Палеодемографія.
Проблеми етногенезу давніх суспільств.
Палеоантропологія, палеозоологія, палеоботаніка.

III. Галузь науки, з якої присуджуються наукові ступені:

історичні науки.

Категорія: Спецрада для захистів  

Захисти дисертацій 5-6 травня 2021 р.

Захисти дисертацій 18 березня 2021 р.

Захисти дисертацій 29 вересня 2020 р.

Захисти дисертацій 22—24 червня 2020 р.

Захисти дисертацій 26—28 травня 2020 р.

Захисти дисертацій 25—27 лютого 2020 р.

Захисти дисертацій 19—20 листопада 2019 р.

Захисти дисертацій 2—3 квітня 2019 р. 

Захисти дисертацій 11—13 лютого 2019 р. 

Захист дисертацій 6 листопада 2018 р.

Захист дисертацій 16 травня 2018 р.

Захист дисертацій 15 травня 2018 р. 

Захист дисертацій 6 лютого 2018 р. 

Захист дисертацій 12 жовтня 2017 р.

Захист дисертацій 11 жовтня 2017 р.

Захист дисертацій 10 жовтня 2017 р.

Захист дисертацій 6 червня 2017 р.

Захист дисертацій 26 квітня 2017 р.

Захист дисертацій 25 квітня 2017 р.

Категорія: Спецрада для захистів  

Закони України:

Закон України «Про наукову і науково–технічну діяльність», затверджений Верховною Радою України від 26.11.2015 р. № 848–VIII

Закон України «Про вищу освіту», затверджений Верховною Радою України від 01.07.2014 р. № 1556–VII

Постанови Кабінету Міністрів України:

Постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2021 р. № 1197 «Деякі питання присудження (позбавлення) наукових ступенів»  

Постанова Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 р. № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах)»

Постанова Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 р. № 567 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів»

Постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 309 «Про затвердження Положення про підготовку науково–педагогічних і наукових кадрів»

Міністерство освіти і науки України:

Інструктивний лист Міністерства освіти і науки України № 1/2136-22 від 08 лютого 2022 р. «Щодо застосування законодавства з питань присудження наукових ступенів» 

Положення про спеціалізовану вчену раду з присудження наукового ступеня доктора наукПоложення про спеціалізовану вчену раду з присудження наукового ступеня доктора наук, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України № 1359 від 13 грудня 2021 р. 

Положення про експертну раду з питань проведення експертизи дисертаційних робіт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011 р. № 1058

Наказ МОН України від 13.03.2017 р. № 374 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо діяльності спеціалізованих вчених рад від 28 лютого 2017 року» (про утворення спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 при Інституті археології НАН України /Додаток 1, с. 4/ та затвердження її складу /Додаток 2, с. 29/)

Наказ МОН України від 14.01.2016 р. № 13 «Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково–педагогічним працівникам»

Наказ МОН України від 06.02.2016 р. № 174 «Про внесення змін до Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково–педагогічним працівникам»

Вимоги до опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук:

Порядок оприлюднення дисертацій та відгуків офіційних опонентів, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України № 758 від 14.07.2015 р.

Порядок формування Переліку наукових фахових видань України, затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1111 від 17.10.2012 р.

Перелік наукових фахових видань

«Про опублікування результатів дисертацій у періодичних виданнях», лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-586 від 04.12.2015 р.

Вимоги до опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук, затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1112 від 17.10.2012 р.

Вимоги до опублікованої монографії, що подається на здобуття наукового ступеня доктора наук, затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1112 від 17.10.2012 р.

Вимоги до оформлення дисертацій та авторефератів дисертацій, розроблено на підставі ДСТУ 3008–95 «Документи. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення» (Бюлетень ВАК України, № 9–10, 2011 р.)

Увага! Нові вимоги до оформлення дисертацій, бібліографічного опису списку використаних джерел в дисертаціях та списку опублікованих робіт в авторефератах дисертацій.
Наказ МОН України від 12.01.2017 р. № 40 «Про затвердження Вимог до оформлення дисертації».

Про затвердження Переліку установ і організацій, до яких обов'язково надсилаються автореферати дисертацій

Актуальні нормативні документи розміщено на сайті Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації МОН

Категорія: Спецрада для захистів  

Спеціалізовану вчену раду з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності «археологія» було створено в Інституті археології АН УРСР у 1972 році. З 1976 року Рада набула право приймати до захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук.

З 2002 по 2021 рік Рада мала право захисту дисертацій зі спеціальності «антропологія».

Довгий час Спеціалізована вчена рада при Інституті археології НАН України (АН УРСР) була єдиною в Україні установою, що готувала наукові кадри вищої кваліфікації з археології.

За 54 років своєї діяльності в Раді захищено __ докторських і __ кандидатських дисертацій. Дисертаційні дослідження відбивають всі наукові напрямки археологічної науки в Україні. Про високу міжнародну оцінку роботи Спеціалізованої вченої ради свідчать захищені наукові роботи громадян інших країн (Росія, Сирія, Ліван тощо).

В різні роки Спеціалізовану вчену раду очолювали:
Баран Володимир Данилович (1972—1977 рр.)
Артеменко Іван Іванович (1978—1986 рр.)
Толочко Петро Петрович (1987—2021 рр.)
Чабай Віктор Петрович (2022 — по теперішній час)

Ученими секретарями Ради були:
Пачкова Світлана Петрівна (1972—1978 рр.)
Вакуленко Ліана Василівна (1979—1990 рр.)
Петрашенко Валентина Олексіївна (1991—2002 рр.)
Архипова Єлизавета Іванівна (2003—2006 рр.)
Фіалко Олена Євгенівна (2007—2021 рр.)
Гаскевич Дмитро Леонідович (2022 — по теперішній час)

Колеги, що входили до складу Спеціалізованої вченої ради при Інституті археології в різні роки:
Андрощук Федір Олександрович, д. і. н.;
Бруяко Ігор Вікторович, д. і. н.;
Відейко Михайло Юрійович — д. і. н.;
Возний Ігор Петрович, д. і. н., професор;
Гладких Михайло Іванович — д. і. н., професор;
Збенович Володимир Гецельович — д. і. н.;
Зінько Віктор Миколайович — д. і. н.;
Литвиненко Роман Олександрович, д. і. н., професор;
Майко Вадим Владиславович — д. і. н.;
Михайлина Любомир Павлович — д. і. н.;
Пивоваров Сергій Володимирович — д. і. н., професор;
Русяєва Анна Станіславівна — д. і. н., професор;
Ситник Олександр Степанович — д. і. н., професор;
Сорочан Сергій Борисович — д. і. н., професор;
Фіалко Олена Євгенівна — д. і. н.;
Архипова Єлизавета Іванівна — к. і. н.;
Вакуленко Ліана Василівна — к. і. н.
Смирнов Станіслав Васильович — к. і. н.

†
Артеменко Іван Іванович (15.09.1924 — 24.04.1989) — д. і. н., професор, член-кореспондент НАНУ;
Балагурі Едуард Альбертович (24.09.1931 — 26.01.2004) — д. і. н., професор;
Баран Володимир Данилович (30.01.1947 — 22.05.2018) — д. і. н., професор, член-кореспондент НАНУ;
Березанська Софія Станіславівна (15.05.1924 — 02.05.2024) — д. і. н., професор;
Бібіков Сергій Миколайович (14.09.1908 — 21.11.1988) — д. і. н., професор, член- кореспондент НАНУ;
Брайчевський Михайло Юліанович (6.09.1924 — 23.10.2001) — д. і. н.;
Винокур Іон Срульович (4.07.1930 — 19.09.2006) — д. і. н., професор, академік ВШ;
Висоцький Сергій Олександрович (15.07.1923 — 19.12.1998) — д. і. н.;
Генінг Володимир Федорович (10.05.1924 — 30.10.1993) — д. і. н., професор;
Гершкович Яків Петрович (21.08.1953 – 08.09.2022) — д. і. н.;
Гладилін Владислав Миколайович (11.08.1935 — 15.09.2015) — д. і. н., професор;
Дзиговський Олександр Миколайович (15.02.1953 — 29.12.2020) — д. і. н., професор;
Зубар Віталій Михайлович (5.02.1950 — 20.03.2009) — д. і. н., професор;
Івакін Гліб Юрійович (30.01.1947 — 22.05.2018) — д. і. н., професор, член-кореспондент НАНУ;
Кадєєв Володимир Іванович (8.06.1927 — 25.11.2012) — д. і. н., професор;
Каришковський Петро Йосипович (12.03.1921 — 6.03.1988) — д. і. н., професор;
Козак Деонізій Никодимович (2.04.1944 — 23.10.2014) — д. і. н., професор;
Крижицький Сергій Дмитрович (11.12.1932 — 27.01.2018) — д. і. н., професор, член-кореспондент НАНУ;
Максимов Євген Володимирович (28.01.1921 — 2.08.2008) — д. і. н., професор;
Міхеєв Володимир Кузьмич (12.11.1937 — 24.12.2008) — д. і. н., професор;
Моця Олександр Петрович (30.05.1950 — 18.11.2025) — д. і. н., професор, член-кореспондент НАНУ;
Мурзін В’ячеслав Юрійович (30.01.1947 — 22.05.2018) — д. і. н., професор;
Пачкова Світлана Петрівна (19.08. 1940 — 11.01.2018) — к. і. н.;
Приходнюк Олег Михайлович (19.05.1941 — 31.12.2004) — д. і. н., професор;
Петрашенко Валентина Олексіївна (14.12.1950 — 14.12. 2006) — к. і. н.;
Свєшников Ігор Кирилович (19.10.1915 — 20.08.1995) — д. і. н., професор;
Сміленко Алла Трохимівна (15.06.1923 — 22.09.2006) — д. і. н.;
Станко Володимир Никифорович (19.02.1937 — 16.02.2008) — д. і. н., професор;
Телегін Дмитро Якович (26.10.1919 — 1.01.2011) — д. і. н., професор;
Толочко Петро Петрович (21.02.1938 — 28.04.2024) — д. і. н., професор, академік;
Черненко Євген Васильович (5.10.1934 — 3.01.2007) — д. і. н., професор;
Черниш Олександр Панкратович (25.12.1918 — 16.08.1993) — д. і. н., професор;
Шрамко Борис Андрійович (17.01.1921 — 8.08.2012) — д. і. н., професор;
Яковенко Елеонора Вікторівна (11.05.1934 — 9.12.1998) — д. і. н., професор.

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян  

2021—2025 рр. 
«Базові археологічні пам’ятки слов’ян та їх сусідів І тисячоліття н. е. (нові дослідження)»

Державний номер: 0121U110295.
Керівник: д. і. н. Б. В. Магомедов.
Резюме: Науково-дослідна робота ставила за мету опрацювання та введення до наукового обігу матеріалів базових археологічних пам’яток І тисячоліття н. е. ранніх слов’ян та їх сусідів згідно сучасних вимог археологічної науки. Виконання попередньої НДР дозволило визначити перелік опорних пам’яток, інформація про які залишалась обмеженою. За часів незалежної України подібні проекти носили епізодичний характер і не мали цілеспрямованого характеру. В якості базових пам’яток та категорій матеріальної культури обрані матеріали, які досліджені в останні 30 років і є принципово важливим для розуміння історії ранніх слов’ян І тис. н. е. та їх відносин із сусідніми племенами (Івківці, Обухів-2, Пастирське, Шишаки, Легедзине, Свердловське тощо). Також передбачалась «републікація» фундаментальних пам’яток за матеріалами більш ранніх досліджень (Пилипенкова Гора, Комарів тощо) відповідно до вимог сучасної археологічної науки. Більшість з цих пам’яток досліджувалися співробітниками відділу. Окремий напрямок пов’язаний з каталогізацією, обробкою та введенням до наукового обігу важливих категорій матеріальної культури: римського імпорту та ювелірних виробів племен черняхівської культури, «антських скарбів» третьої чверті І тис. н. е.; даних з біогосподарської діяльності слов’яни передодня утворення Давньої Русі та ін. Виконання пропонованої НДР мало якісно покращити джерельну базу археологічних культур І тис. н. е. та надало нові можливості для археологічних досліджених та історичних реконструкцій.
Проблематика нової теми відповідає стандартам якості та обсягів введення археологічних джерел до наукового обігу прийнятих в європейській археології. Під час виконання НДР було здійснено системне доповнення джерельної бази шляхом проведення наукових досліджень на археологічних пам’ятках національного та місцевого значення, опрацювання архівів, фондових колекцій тощо. Крім польових досліджень, здійснено написання узагальнюючих праць — індивідуальних та колективних монографій та низки статей, а також введення в науковий обіг нових археологічних матеріалів у вигляді публікацій добутих співробітниками відділу під час розкопок. Методичною основою досліджень є культурно-історичний та хронологічний принципи, які дозволяють суттєво розширити джерельну базу найраніших етапів історії слов’ян та їх сусідів у І тис. н. е. на території України.

Індивідуальні розділи:

Петраускас О. В. «Римський імпорт пам’яток черняхівської культури», «Обухів-2 — поселення ранніх слов’ян».

Магомедов Б. В. «Пам’ятки черняхівської культури Вінницької області», «Корпус римських знахідок на території європейського Барбарікуму. Київська область, «Легедзине — могильник черняхівської культури».

Гопкало О. В. «Ювелірні вироби культури Черняхів — Синтана-де-Муреш».

Скиба А. В. «Пастирське городище в контексті культурно-історичних процесів раннього середньовіччя».

Горбаненко С. А. «Сільське господарство і промисли слов’ян та їх сусідів І тис. н. е.».

Рейда Р. М. «Пам’ятки черняхівської культури Дніпровського Лівобережжя».

Володарець-Урбанович Я. В. «Слов’янські старожитності третьої чверті І тис. н. е. Дніпровського Лівобережжя».

Башкатов Ю. Ю. «Пам’ятки латенського та ранньоримського часу Середнього Дніпра».

Авраменко М. О. «Черняхівські пам’ятки між Дніпром та Дністром».

Кравченко Р. А. «Матеріали роменської культури з городища Свердловське-1 (за результатами досліджень 2019 року)».

Бітковська Т. В. «Базові пам’ятки зарубинецької культури: Пилипенкова Гора, Бабина Гора».

Щепаченко В. І. «Комарів: матеріали досліджень М. Ю. Смішка 1950-х — 1960-х рр.».

Сивук С. О. «Металевий посуд римського виробництва черняхівської культури на території України».

2016–2020 рр. 
«Матеріали до археологічного атласу України (слов’яни та їх сусіди в І тис. н. е.)»

Керівник: д. і. н. Б. В. Магомедов.
Резюме: Виконання теми стане можливим розширення та поліпшення якості археологічної джерельної бази з історії ранніх слов’ян. Заплановано проведення археологічних досліджень на низці перспективних пам’яток та введення до наукового обігу їх результатів; узагальнення та систематизації накопичених даних; отримання нової повноцінної інформації стосовно розвитку матеріальної і духовної культури населення І тисячоліття н.е. на території України. Закладаються основи нових перспективних тематик. Крім польових досліджень планується написання кількох узагальнюючих праць (індивідуальних та колективних монографій) та низки публікацій і статей, з актуальних питань зазначеного напрямку досліджень.

2011–2015 рр.
«Етнокультурні спільноcті на території України»

Керівники: д.і.н. Д. Н. Козак та д.і.н. Б. В. Магомедов.
Резюме: Впродовж виконання планової теми по дослідженню етнокультурних спільнот на території України у І тис. н.е. досліджувалися актуальні проблеми зарубинецької та зубрицької культур та пізньозарубинецьких пам’яток, вельбарської, черняхівської культури, слов’янських культур епохи раннього середньовіччя. Дослідження супроводжувалися численними археологічними експедиціями. Здобуто і введено в науковий обіг значний обсяг нових археологічних джерел. Проведено масштабні роботи з охорони археологічної спадщини України: рятівні розкопки, експертизи земельних ділянок та ін. Розпочато роботу по створення єдиного реєстру нововиявлених пам’яток археології України. Систематизація та всебічний аналіз джерельної бази дозволив виявити важливі особливості, тенденції і закономірності культурно–історичних процесів на території України і ,зокрема, в проблемі етногенезу слов’ян І тис. н.е. Принципово нові рішення запропоновані в галузях історико-культурних реконструкцій, періодизації, культурної диференціації та датуванні пам’яток І тис. н. е.

2008–2010 рр.
«Історико–культурні процеси на території України в I тис. н.е.»

Керівник: д.і.н. Д. Н. Козак.
Резюме: Тема продовжила цикл досліджень етно–археологічних спільностей Південно-Східної Європи І тис. н.е. Завдяки удосконаленню методики пошукового процесу, з’явилася можливість обробити та систематизувати на сучасному рівні численні матеріали, отримані в ході археологічних розкопок на поселеннях і поховальних пам’ятках І тис. н.е. Українського Полісся та Лісостепу, поєднавши ці специфічні матеріали із даними писемних джерел, історичної антропології, палеоботаніки та археозоології. Узагальнення археологічних матеріалів дало змогу простежити становлення і розвиток етно–соціальних спільностей, репрезентованих археологічними культурами Південно–Східної Європи та дослідити особливості і закономірності історико–культурного розвитку, реконструювати світогляд і господарсько–побутовий уклад, насамперед, давньослов’янських племен.

2005–2007 рр.
«Матеріали до археологічної карти України І тис. н.е.»

Керівник: д.і.н. Д. Н. Козак.
Резюме: Тема мала на меті всебічний аналіз археологічних матеріалів І тис. н. е., отриманих протягом останніх років та нагромаджених в попередній час, узагальнення матеріалів поселень і могильників, їх систематизація, картографування та введення у науковий обіг. Це дало змогу простежити становлення і розвиток етно–соціальних спільностей, репрезентованих археологічними культурами ІІІ ст. до н.е. — IX ст. н.е. і відтворити динаміку заселення різних регіонів України.

2002–2004 рр.
«Давні слов’яни і античний світ»

Керівник: д.і.н. Д. Н. Козак.
Резюме: Тема мала на меті аналіз і систематизацію археологічних матеріалів, які дають змогу визначити головні прояви античної традиції у давньослов’янських культурах України, насамперед, південному ареалі черняхівської культури, та розробити шляхи підходу та методику дослідження проблеми взаємодії слов’ян з античним світом. Це дає змогу конкретизувати напрямки і характер взаємозв’язків давніх слов’ян з античним світом, реконструювати етнокультурні процеси, які мали місце в історії стародавнього населення України.

2000–2004 рр.
«Археологічні джерела до вивчення народів Південно–Східної Європи в I тис. н.е.»

Керівник: член–кореспондент НАН України, д.і.н. В. Д. Баран.
Резюме: Тема мала на меті всебічний аналіз археологічних матеріалів I тис. н.е., отриманих вітчизняними і іноземними вченими протягом останніх десятиліть та нагромаджених в попередній час, узагальнення матеріалів поселень і могильників окремих регіонів України та деяких категорій археологічних знахідок, що дає змогу простежити становлення і розвиток етно–соціальних спільностей, репрезентованих археологічними культурами Південно–Східної Європи.

1995–1999 рр.
«Слов’яни і неслов’янські племена на території України від рубежу н.е. до раннього середньовіччя»

Керівник: член–кореспондент НАН України, д.і.н. В. Д. Баран.
Резюме: Основною метою і завданням роботи є всебічне дослідження взаємовідносин в економічній, політичній та культурній сферах між давньослов’янським населенням і оточуючими племенами, розробка хронології і окремих археологічних комплексів і пам’яток в цілому, реконструкція господарсько–побутового укладу та світогляду населення. Розробка означених проблем має важливе значення для відтворення загального історичного та культурного розвитку не лише давніх слов’ян, але й тих етнічних груп, які з ними контактували протягом І тис. н.е.

1990–1994 рр.
«Матеріальна культура і проблеми соціально–економічного розвитку давніх слов’ян»

Керівник: член–кореспондент НАН України, д.і.н. В. Д. Баран.
Резюме: Дослідження мало на меті відтворення і ґрунтовий аналіз соціально–економічних та культурно–історичних процесів у східнослов’янському середовищі рубежу та І тис. н.е. В ході виконання теми проводились дослідження археологічних пам’яток І тис. н.е. на території України.

 

2021—2025

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян  

Пріоритетним напрямом в роботі відділу є дослідження етногенезу й ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як:

  • формування етнічної слов’янської спільноти, її території, взаємовідносин слов’янського населення з іноетнічними племенами;
  • визначення шляхів розселення слов’ян, їх місця в процесах формування середньовічної Європи;
  • періодизація слов’янської історії;
  • дослідження економічної й соціальної структури слов’янського суспільства, його ідеології та духовної культури;
  • матеріальна культура ранніх слов’ян (житлобудівництво, керамічний комплекс, вбрання, зброя та військове мистецтв, господарство та інше);
  • поселення та поховальні пам’ятки ранніх слов’ян та їх сусідів;
  • дослідження взаємовідносин слов’ян з їх сусідами та кочовим світом;
  • етнокультурні та соціально–економічні процеси пізньолатенського, римського часу та доби Великого переселення народів у Південно–Східній Європі;
  • матеріальна культура племен Південно–Східної Європи пізньолатенського, римського часу та доби Великого переселення народів (житлобудівництво, поховальний обряд, ремесла, господарство та ін.);
  • охорона археологічної спадщини України та експериментальна археологія.

Категорія: Відділ археології ранніх слов’ян  

Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.

Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.

Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.

Дослідження проблеми походження та ранньої історії слов’ян стало одним із основних напрямів діяльності Інституту археології АН УРСР. Згідно із задумом завідувача сектору феодального суспільства В. П. Петрова найпершим завданням було зібрати й кодифікувати весь наявний матеріал культури полів поховань. Планувалося спеціальне колективне видання в кількох томах, в якому мав бути поданий матеріал, що зберігався в музеях України.

Перед війною був упорядкований і попередньо відредагований перший том цього корпусу джерел під назвою «Пам’ятки культури полів поховань на території УРСР». До нього ввійшли матеріали Київського історичного музею (нині Національний музей історії України), зокрема Зарубинецького та Черняхівського могильників (розкопки В. В. Хвойки), поселення та могильника біля с. Дідівщина (розкопки В. Є. Козловської) та Корчуватівського могильника (розкопки І. М. Самойловського). Готували й другий том, до якого мали ввійти матеріали Дніпропетровського та Черкаського музеїв, а також розвідок і розкопок у порожистій частині Дніпра. Третій том мав охоплювати матеріали з музеїв північно–західного регіону — Львівського, Луцького та Дубенського. С. В. Коршенко та І. Н. Луцкевич картографували пам’ятки культури полів поховань, зосереджених здебільшого в лісостеповій смузі.

Але війна порушили плани, тож підготовлені матеріали пізніше стали основою низки томів серії «Материалы и исследования по археологии СССР» (№№ 70, 82, 108, 116). Відтак, археологи отримали систематизовані джерела, значною мірою втрачені під час війни. У передвоєнні роки розпочалися й планомірні польові дослідження. Була розвідана траса Черняхів—Жуківці—Трипілля—Обухів і здійснені розкопки в Жуківцях (М. Л. Макаревич, Є. В. Махно), провадилися розвідки в порожистій частині Дніпра та розкопки в с. Микільське (І. М. Фещенко, О. В. Бодянський), розкопки Корчуватівського могильника (І. М. Самойловський).
Загалом передвоєнні роки можна характеризувати як початок планомірного вивчення проблеми походження та ранньої історії слов’ян, пов’язаний, у першу чергу, з накопиченням і попереднім аналізом матеріалів та їх систематизацією.

Після Другої світової війни проблеми етногенезу слов’ян, пошуків їх найдавніших коренів стали одними з найактуальніших. Тоді розпочалися активні дослідження пам’яток І тисячоліття. В Інституті археології АН УРСР цю тематику розробляли у відділі слов’янської археології (надалі слов’янської та середньовічної археології), який у 1954–1974 рр. очолював доктор історичних наук В. Й. Довженок. З-поміж важливих вкажемо розкопки городища зарубинецької культури Пилипенкова Гора в Каневі (Є. В. Максимов, В. А. Богусевич) і поселень Великі Дмитровичі (Є. В. Махно), Сахнівка (В. Й. Довженок, Н. В. Лінка), Лютіж (В. І. Бідзіля, С. П. Пачкова), поселення поєнешть–лукашівської культури Горошова (С. П. Пачкова), поселень черняхівської культури Жуківці (Є. В. Махно), Ягнятин (Є. В. Махно, В. К. Гончаров), Пряжів, Турія, Новолипівське та Максимівка (Є. В. Махно), Леськи (М. Ю. Брайчевський, А. Т. Сміленко), Іванківці (В. Й. Довженок, М. Ю. Брайчевський) і могильників Переяславського (В. К. Гончаров, Є. В. Махно), Косанівського (В. П. Петров, Н. М. Кравченко), Компаніївського, Сумського та Кантемирівського (Є. В. Махно), Лохвицького (В. П. Петров, Д. Т. Березовець).

Одним з найважливіших досягнень археології 50–60-х рр. було відкриття й вивчення слов’янських пам’яток V–VІІІ ст., які заповнили на території Східної Європи хронологічну лакуну в системі культур І тис. н.е., надаючи таким чином нові можливості для ретроспективного вивчення витоків матеріальної культури ранньосередньовічних слов’ян. В Інституті їх досліджували Д. Т. Березовець (поселення поблизу с. Пеньківка та могильники поблизу с. Велика Андрусівка, поселення та могильник Волинцеве), В. П. Петров (поселення Стецівка), В. К. Гончаров (поселення Лука–Райковецька), О. М. Приходнюк (поселення Городок, Устя, Бакота, Сахнівка).

На час створення відділу 1974 р. до нього ввійшли А. Т. Сміленко, Є. В. Максимов, О. М. Приходнюк, Л. В. Вакуленко, С. П. Пачкова, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський, Г. М. Некрасова, а в аспірантурі навчався Д. Н. Козак. Науковці відділу зосередилися на дослідженні проблем формування етнокультурної слов’янської спільності та слов’янських племінних об’єднань, які передували давньоруській державі, з’ясуванні особливостей економічного розвитку та соціальної структури слов’янського суспільства, а також основних напрямів розселення слов’ян, їх взаємостосунків з сусідніми етнічними групами й державами.

Джерелознавча база досліджень була забезпечена розкопками десятків поселень і могильників рубежу ер — I тис., що репрезентують головні етапи становлення слов’янського світу та його політичної консолідації, включаючи формування слов’янських племінних об’єднань і союзів племен напередодні утворення давньоруської держави. Археологічними дослідженнями була охоплена практично вся територія Полісся та лісостепової смуги України.

Досить повну інформацію про матеріальну культуру населення Подніпров’я та Подністров’я, зв’язки населення цих регіонів із Східною та Центральною Європою в ІІІ ст. до н.е. — І ст. н.е. отримано дослідженням пам’яток латенізованих культур — городищ зарубинецької культури Бабина Гора (Є. В. Максимов), Монастирок (Є. В. Максимов, В. О. Петрашенко) та могильників Вишеньки (С. П. Пачкова), Козаровичі (Є. В. Максимов), Дідів Шпиль (Є. В. Максимов, Л. О. Циндровська), поселень поєнешть–лукашівської культури Круглик і Сокіл (С. П. Пачкова, Л. В. Вакуленко), могильника липицької культури Завалля (Л. В. Вакуленко).Д

Численний матеріал, пов’язаний з формуванням, хронологією, виявленням локальних особливостей і визначенням етнічної належності населення дали розкопки поселень і могильників черняхівської культури, здійснені співробітниками відділу. Це, зокрема, дослідження городища Башмачка (А. Т. Сміленко), поселень і могильників Кам’янка–Анчекрак, Курники, Каборга IV, Городок, Петриківці, Шершні, Лугове, Козлів, Гребінки, Ржищів–Ріпниця, Легедзине (Б. В. Магомедов), Малинівці, Яблунівка (С. П. Пачкова), Боромля (Г. М. Некрасова, Р. В. Терпиловський), а також поселень, що представляють слов’янське населення в черняхівській культурі: Черепин, Бовшів, Дем’янів, Хлопків, Куропатники (В. Д. Баран). На Київщині (поселення Велика Снітинка) Б. В. Магомедов дослідив унікальний черняхівсько–вельбарський косторізний ремісничий центр.

Завдяки розвідкам і розкопкам Д. Н. Козака стало можливим конкретизувати етнокультурну ситуацію в I–IV ст. на Волині та в Подністров’ї. Матеріали, здобуті розкопками поселень Боратин, Гірка Полонка, Зубра, Линів та ін., уможливили виділення волино–подільської групи пам’яток, яка згодом отримала назву зубрицька культура, простежити процес її формування та визначити місце давньослов’янського населення Волині й Подністров’я в буремних подіях часів експансії східногерманських племен (готів, гепідів), що лишили пам’ятки вельбарської культури. За матеріалами поселень вельбарської культури Боратин, Борсуки, Велика Слобідка ІІ, Загаї ІІ, Линів і Хрінники визначено особливості матеріальної культури, рівень господарського та соціального розвитку готських племен, реконструйовано їхню міфологію та характер взаємостосунків зі слов’янською людністю.

На ґрунті дослідження пам’яток київського типу (Роїще, Улянівка, Глеваха та ін.) Р. В. Терпиловський дійшов висновку про належність їх до окремої (київської) культури, що побутувала від кінця ІІ до середини V ст. і з якою були генетично пов’язані наступні ранньосередньовічні слов’янські старожитності.

Л. В. Вакуленко відкрила низку поселень культури карпатських курганів, розкопки яких (селища Глибока, Волосів, Пилипи, Грабівці, Печеніжин), а також могильників Пилипи, Трач, Товмачик та ін. дали значні матеріали стосовно соціально–економічного розвитку прикарпатського населення й уможливили по-новому висвітлити етнокультурну ситуацію в Карпатському регіоні в пізньоримський час.

О. М. Приходнюк провадив розкопки на поселеннях пеньківської культури Середнього Подніпров’я — Вільховчик, Будище, Сушки, Біляєвка та Кочубіївка, а також на Сіверському Донці — Богородичне.

Матеріали поселень Теремці, Рашків ІІ і ІІІ (В. Д.  Баран), Сокіл і Каветчина (О. М. Приходнюк, Л. В. Вакуленко) на Дністрі дозволили конкретизувати процес трансформації пам’яток гунського часу в ранньосередньовічні слов’янські культури. Визначною пам’яткою, яка ілюструє переростання празько–корчацької культури в райковецьку, є поселення VII–IX ст. Рашків І на Середньому Дністрі, повністю досліджене експедицією В. Д. Барана.

На рубежі 70–80-х рр. до відділу через аспірантуру прийшли С. П. Юренко (1979) і Н. С. Абашина (1981). Наукові інтереси С. П. Юренко були пов’язані з дослідженням пам’яток волинцевської культури, вона провадила розкопки ранньослов’янських поселень на Лівобережжі Дніпра (Багате, Чернеччина, Засулля, Волинцеве), городищ волинцевської культури Битиця і роменської культури Опішне, комплексу пам’яток роменської культури поблизу с. Кам’яне, літописних давньоруських міст Путивль і Лубни та роменсько–давньоруського городища Ніцаха. Н. С. Абашина узагальнила в дисертації дослідження пам’яток київської культури в Середньому Подніпров’ї, зокрема й розкопаних нею поселень Обухів II, III, VII та ін.

Розкопки Р. В. Терпиловським поселення Сенча в Дніпровському Лівобережжі та Н. С. Абашиною поселення Ходосівка–Діброва в Середньому Подніпров’ї дозволили висвітлити процес формування ранньосередньовічних слов’янських культур на основі київської культури. Розкопки поселень Багате, Нагорне та Шабо в пониззі Дністра й Дунаю — базових пам’яток для вивчення взаємозв’язків слов’янського населення та племен салтово–маяцької культури — здійснила А. Т. Сміленко.

У 1981–1987 рр. В. Д. Баран разом з П. П. Толочком та І. І. Мовчаном брав участь у дослідженнях слов’янського городища кінця VII–XIII ст. Старигард (Ольденбурґ), розкопки якого провадила експедиція під керівництвом директора Музею землі Шлєзвіг–Голштінія проф. К.–В. Штруве. Отримані матеріали уможливили з’ясувати напрямки великого розселення слов’ян у межиріччі Ельби й Заале, визначити особливості їхньої матеріальної культури в північно–західних краях, порубіжних із землями германських племен.

Важливим досягненням відділу стало відкриття й дослідження пам’яток кінця І–ІІ ст. (по занепаду зарубинецької культури в її класичному вигляді) та V ст., тобто часу формування ранньосередньовічних слов’янських культур на території України, які донедавна були практично невідомі. Це уможливило принципово нові історичні висновки про те, що лісостепову смугу Південно–Східної Європи ніколи не полишало корінне місцеве населення, а, відтак, визначити джерела формування слов’янських ранньосередньовічних старожитностей, що безпосередньо пов’язано з дослідженням проблеми етногенезу слов’ян.

1987 р. до відділу були переведені Є. Л. Гороховський та О. В. Гопкало. Їх дослідження пов’язані з черняхівською культурою — Є. Л. Гороховський займався проблемами хронології, О. В. Гопкало вивчала (й вивчає) вбрання цього населення.

Таким чином, у середині 1980-х рр. у відділі сформувався колектив спеціалістів з широким діапазоном знань і наукових інтересів, пов’язаних із дослідженням проблеми етногенезу слов’ян.

1985 р. на базі Інституту археології був проведений у Києві V Міжнародний конгрес археологів–славістів. До цього визначного наукового форуму співробітники відділу підготували колективну монографію «Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э.» (1985), в якій вперше накреслено схему розвитку давнього слов’янського населення на підставі хронологічних взаємозв’язків культур І тис., а також уточнено територію археологічних культур і визначено контактні зони. У цей же час тривала підготовка третього тому «Археологии Украинской ССР» (1986). Співробітники відділу зосередили увагу на історії дослідження археологічних культур І тис. та їх детальній характеристиці, проблемах соціально–економічного розвитку населення.

Крім цих узагальнюючих праць, за перші 15 років існування відділу опубліковано численні статті та серію індивідуальних монографій, присвячених аналізу матеріалів польових досліджень, окремим пам’яткам і культурам, а також аналізу історико–культурних процесів в окремих регіонах України.

Маючи такі напрацювання з окремих проблем археології та історії ранньослов’янських племен, співробітники відділу під керівництвом В. Д. Барана розпочали роботу над колективною монографією «Славяне Юго–Восточной Европы в предгосударственньїй период». Розкопки опорних пам’яток різних епох дозволили аргументовано реконструювати етнокультурні та соціально-економічні процеси, що проходили в слов’янському суспільстві в додержавний період. Завдяки удосконаленій методиці опрацювання археологічних джерел були переглянуті наявні гіпотези та запропоновано нову реконструкцію етнокультурних процесів, які мали місце на території України та суміжних регіонів Європи протягом ІІІ ст. до н.е. — ІХ ст. н.е., до утворення давньоруської держави. Монографія «Славяне Юго–Восточной Европы в предгосударственньїй период» (1990) відзначена Державною премією України в галузі науки і техніки за 1991 рік.

На початку 1990-х рр. відділ поповнився новими кадрами: прийшла Л. Є. Скиба, по закінченню аспірантури лишився О. В. Петраускас. Наукові інтереси цих співробітників були пов’язані з дослідженням поховального обряду, відповідно, зарубинецької культури та черняхівської.

Найзначніші польові дослідження, здійснені співробітникам відділу за останні два десятиліття, — це розкопки Пирогівського могильника зарубинецької культури (Л. Є. Скиба), дружинного могильника латенського часу Мутин (Р. В. Терпиловський), могильників черняхівської культури Велика Бугаївка та Червоне 2 (О. В. Петраускас), поселень Воскресенське 1, Дубина 1 (Р. В. Терпиловський), Дмитрівка ІІІ, Барбара І і Василенки IV (Ю. Ю. Башкатов).

Завдяки щорічним розкопкам Д. Н. Козака на багатошаровому поселенні в ур. Шанків Яр поблизу с. Хрінники Рівненської області до наукового обігу введено значний матеріал раннього залізного віку, зубрицької, вельбарської, празько–корчацької культур, давньоруського та середньовічного часу. Унікальними є рештки готського святилища–жертовника, млинарні, косторізної майстерні та житла рибалки раннього залізного віку.

Р. В. Терпиловський виявив низку ранньослов’янських пам’яток римського та ранньосередньовічного часу на півночі Дніпровського лісостепового Лівобережжя, у верхів’ях р. Трубіж і на р. Удай, здійснив розкопки поселення Олександрівка 1 з об’єктами київської та ранньосередньовічної слов’янської культур.

О. М. Приходнюк продовжив дослідження відомого Пастирського городища VII–VIII ст., розпочаті ще В. В. Хвойкою, а пізніше М. Ю. Брайчевським. Це городище дозволило розкрити зв’язки слов’янського населення Подніпров’я з племенами степу, які входили до Хозарського каганату. На думку дослідника, ця унікальна пам’ятка може свідчити про повернення з Подунав’я частини слов’ян наприкінці VII ст.

Розкопки ранньослов’янського поселення VI–IX ст. Обухів ІІ на Київщині (О. В. Петраускас, Н. С. Абашина, А. В. Скиба) уможливили виділити специфічні риси матеріальної культури Середнього Подніпров’я напередодні утворення давньоруської держави. Поблизу с. Андріяшівка (Сумська область) під час розкопок на поселенні волинцевської культури Р. В. Терпиловський виявив скарб срібних жіночих прикрас.

У дослідженнях Крилоського городища, яке було центром давнього Галича — столицею Галицько–Волинської держави, брав участь у 1991–2002 рр. В. Д. Баран. Тут, зокрема, відкрито рештки палацу галицьких князів ХІІ–ХІІІ ст., побудованого Ярославом Осмомислом.

Обсяг досліджуваних пам’яток досяг такого рівня, коли більшість категорій речей, а нерідко й комплексів стали масовими та нараховують сотні одиниць.

Відділ археології ранніх слов’ян у 1978 р. підготував і провів Міжнародну конференцію «Етногенез слов’ян», у 1989 р. — Міжнародну конференцію «Слов’янський світ і Римська імперія», у 1999 р. — семінар «Сто років вивчення полів поховань».

Найбільшим досягненням відділу археології ранніх слов’ян за останні два десятиліття є цикл досліджень культурно–історичного процесу на території України в І тис. Узагальнення археологічних матеріалів, отриманих вітчизняними й іноземними вченими протягом останніх десятиліть і нагромаджених у попередній час, дозволило запропонувати нову реконструкцію деяких аспектів давньослов’янської історії, а також відтворити динаміку заселення різних регіонів України протягом ІІІ ст. до н.е. — ІХ ст. н.е.

Серія праць Д. Н. Козака 1990 — початку 2000-х рр. присвячена старожитностям Подністров’я та Волині, реконструкції етнокультурних і соцально–політичних процесів у регіоні. Складні проблеми слов’янського етногенезу та соціально–економічного розвитку слов’ян, походження українського та інших східнослов’янських народів висвітлені в монографіях В. Д. Барана та Я. В. Барана (1998, 2002, 2004, 2005, 2008). До наукового обігу введено нові матеріали черняхівської культури (Сміленко, 1992; Баран, Гопкало, 2006; Петраускас, 2003), складено звід пам’яток київської культури (Терпиловський, Абашина, 1992), каталоги пам’яток черняхівської культури Київської області (Магомедов, Абашина, 2003), римського часу Київщини (Петраускас та ін., 2007), а також намиста й підвісок черняхівської культури (Гопкало, 2008). Проблемам етносу населення черняхівської культури присвячена монографія Б. В. Магомедова (2001), пізньозарубинецьким пам’яткам і київській культурі — монографії Р. В. Терпиловского (1991, 1996, 2004), українським Карпатам у пізньоримський час — монографія Л. В. Вакуленко (2010), райковецькій культурі — монографія Л. П. Михайлини (який певний час працював у відділі). У дослідженнях С. П. Пачкової (2006, 2008) висвітлено шляхи проникнення латенського стилю в зарубинецьку культуру. Гіпотеза про переселення частини слов’ян, які в попередні часи мешкали на Балканах, до Середньої Наддніпрянщини викладена в монографії О. М. Приходнюка (2005).

Д. Н. Козак як автор розділів колективних монографій «Давня історія України» (т. 3: Слов’яно–Руська доба, 2000) та «Етнічна історія давньої України» (2000), В. Д. Баран як один з авторів серії «Україна крізь віки» отримали Державну премію України в галузі науки і техніки за 2001 р. Загалом відділ видав майже 50 монографій, десять збірників і понад тисячу статей.

Співробітники відділу — автори розділів таких узагальнюючих праць як «Нариси стародавньої історії Української РСР», 1957 (А. Т. Сміленко, Є. В. Максимов); «Археологія Української РСР», т. 3, 1975 (Є. В. Максимов, А. Т. Сміленко, В. Д. Баран); «Історія Української РСР», т. 1, 1977 (А. Т. Сміленко), «История Украинской ССР», т. 1, 1981 (А. Т. Сміленко), «Археология Украинской ССР», т. 3, 1986 (Є. В. Максимов, С. П. Пачкова, Д. Н. Козак, В. Д. Баран, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк, А. Т. Сміленко), «Етногенез та етнічна історія населення українських Карпат», т. 1, 1999 (Д. Н. Козак, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк), «Украинцы» (В. Д. Баран), «Історія української культури», т. 1, 2001 (В. Д. Баран, Д. Н. Козак, Б. В. Магомедов, Р. В. Терпиловський), «Історія українського мистецтва», т. 1 і 2, 2008 (Є. Л. Гороховський, Б. В. Магомедов, А. В. Скиба).

Науковий доробок відділу становлять також збірники праць «Проблеми этногенеза славян» (1978), «Славяне и Русь» (1979), «Славяне на Днестре и Дунае» (1983), «Днестро–Дунайское междуречье в I — начале II тыс. н.э.» (1987), «Материалы І тыс. н.э. по археологии и истории Украины и Венгрии» (1996), «Проблеми походження та історичного розвитку слов’ян» (1997), «Етнокультурні процеси в Південно–Східній Європі в І исячолітті н.е.» (1999), «Старожитності І тисячоліття нашої ери на території України», «Археологія давніх слов’ян», «Від венедів до Русі» (2014).

Відділ працює в тісній взаємодії з історичними та історико–краєзнавчими музеями й заповідниками, кафедрами археології та стародавньої історії вищих навчальних закладів України, підтримує наукові зв’язки із закордонними археологічними установами у вигляді розробок спільних тем, організації спільних експедицій, участі в міжнародних конгресах, конференціях, симпозіумах. Співробітники відділу виступали з доповідями на конгресах Міжнародної унії слов’янської археології в Братиславі (1975), Софії (1980) і Новгороді (1996).

За майже чотири десятиліття у відділі створена й плідно працює українська школа археологічної славістики. Відділ є визнаним науковим центром з вивчення проблем походження та історії слов’ян переддержавного періоду в Україні та поза її межами.

 

Категорія: Відділ "Археологічний музей"  

2025–2029 рр.
«Збереження і вивчення археологічної спадщини в Археологічному музеї ІА НАН України»

Керівник: к. і. н. Л. В. Кулаковська.

Резюме: Археологічні пам’ятки України охоплюють значний хронологічний діапазон історії: від раннього палеоліту (1 400 000 років тому) до раннього модерного (XVI–XVIII ст.) часу і є достовірними джерелами для відтворення історії людства в цій частині європейського континенту. Головним завданням відділу є виконання одного з пріоритетних напрямків фундаментальних наукових досліджень – збереження історико-культурної спадщини. При виконанні НДР, авторські підрозділи якої охоплюють узагальнюючі дослідження практично всього хронологічного діапазону археології України (палеоліт – енеоліт – ранній залізний вік – античність – середньовіччя – новий час), передбачається проведення міждисциплінарних досліджень з застосуванням сучасних вітчизняних та зарубіжних методів досліджень, які спрямовані на здійснення історичних реконструкцій різноманітних сторін життєдіяльності давніх суспільств, розвитку їх матеріальної та духовної культури, економіки та торгівлі. Напрацювання при виконанні цього завдання стануть базою для створення оновленої експозиції АМ. Окрім цього передбачається розробка та застосування сучасних напрацювань у сфері збереження археологічної спадщини, обліку, поповнення і каталогізації археологічних колекцій, а також популяризації археології України, як частини світової археологічної спадщини.

Індивідуальні розділи:

«Палеоліт від Тиси до Дністра» (к. і. н. Л. В. Кулаковська).

«Технологія первинного розколювання в середньому та верхньому палеоліті» (к. і. н. В. І. Усик).

«Середньопалеолітичні індустрії України з двобічними формами за матеріалами Сектору експозиції Археологічного музею ІА НАН України» (к. і. н. О. Л. Вотякова).

«Верхній палеоліт Житомирського Полісся та Дністра» (к. і. н. О. М. Кононенко).

«Пам’ятки раннього залізного віку за матеріалами Сектору експозиції Археологічного музею ІА НАН України» (к. і. н. Г. О. Кисленко).

«Експозиційний кабінет Археологічного музею ІА НАН України» (м. н. с. М. А. Васильєва).

«Порівняльний аналіз технологічних прийомів розколювання мікокських пам’яток Криму і Донбасу» (м. н. с. А. П. Весельський).

«Консервація та реставрація археологічних артефактів – методи та практика» (рест. І кат. І. Д. Розенберг).

2020–2024 рр.
«Наукова класифікація, інтерпретація та популяризація матеріалів Археологічного музею ІА НАН України»

Керівник: к. і. н. Л. В. Кулаковська.

Резюме:Тема зорієнтована на вивчення фундаментальних проблем взаємодії людини та довкілля, хронології, варіабельності матеріальної культури, технології кам’яного та ювелірного виробництва. Заплановано польові дослідження палеолітичних стоянок басейну Дністра, Тиси, Десни та по шукові роботи у Побужжі. Музейна робота спрямована на наукове опрацювання та аналіз, облік, збереження, використання та популяризацію археологічних колекцій з науково-освітньою метою, зокрема створення дитячих інтерактивних програм.

Індивідуальні розділи:

«Організація та комплектація колекції Експозиційного кабінету АМ ІА НАН України» (м. н. с. М. А. Васильєва).

«Середній та верхній палеоліт Карпатського регіону: хронологія, довкілля, матеріальна культура» (к. і. н. Л. В. Кулаковська).

«Технологія первинного розколювання в середньому та верхньому палеоліті» (к. і. н. В. І. Усик).

«Середньопалеолітичні індустрії Закарпаття» (к. і. н. О. Л. Вотякова).

«Група Радомишльських стоянок» (к. і. н. О. М. Кононенко).

«Варіабельність крем’яного інвентаря пам’яток пушкарівського типу» (к. і. н. П. М. Васильєв).

«Економіка трипільської культури Буго-Дніпровського межиріччя (ВІІ — СІІ) за матеріалами крем’яного виробництва» (м. н. с. Є. В. Пічкур).

«Типологія скляних та кам’яних прикрас з жіночих поховань східно-європейського степу» (к. і. н. Г. О. Кисленко).

Міжнародний проект: «Довкілля та матеріальна культура граветських та епіграветських мисливців Середнього Подністров’я» (в рамках угоди про співпрацю між Інститутутом археології НАН України та Інститутом археології Жешувського університету) (к. і. н. Л. В. Кулаковська, к. і. н. В. І. Усик, к. і. н. О. М. Кононенко).

2017–2019 рр.
«Культурно–хронологічна систематизація археологічних джерел (за матеріалами Археологічного музею)»

Керівник: к. і. н. Л. В. Кулаковська.
Резюме: Тема зорієнтована на вивчення фундаментальних проблем взаємодії людини та довкілля, хронології, варіабельності матеріальної культури, технології кам’яного та ювелірного виробництва. Заплановано польові дослідження палеолітичних стоянок басейну Дністра, Тиси, Десни та пошукові роботи у Побужжі. Музейна робота спрямована на наукове опрацювання та аналіз, облік, збереження, використання та популяризацію археологічних колекцій з науково-освітньою метою, зокрема створення дитячих інтерактивних програм.

Підрозділи:

«Технологія розколювання каменю в палеоліті» (к. і. н. В. І. Усик).
Реконструкція технології обробки каменю ранньо- та середньопалеолітичних шарів багатошарової стоянки Королево. Дослідження проблеми переходу від середнього до верхнього палеоліту за матеріалами розкопок в Закарпатті.

«Пам’ятки шарантського типу в середньому палеоліті Закарпаття» (м. н. с. О. Л. Вотякова).
Джерельною базою дослідження є кам’яні колекції палеолітичних стоянок: Королево І, ІІ, Рубань, Малий Раковець. Основна увага приділяється всебічному аналізу кам’яних колекцій (методичні підходи опрацювання матеріалу, класифікація, ремонтаж, технологія кам’яного виробництва, тощо). Наразі аналізується техніко–типологічна специфіка пам’яток, визначається їх місце у середньому палеоліті регіону.

«Пам’ятки пушкарівського типу у верхньому палеоліті північної України» (м. н. с. П. М. Васильєв).
В рамках дослідження опрацьовуються колекції та ведуться археологічні дослідження поселень Пушкарі І, Погон та Клюси. Метою даного дослідження є інтерпретація пам’яток пушкарівського типу у контексті палеоліту України та Східної Європи і цілому.

«Стоянка Радомишль та її місце у верхньому палеоліті України» (м. н. с. О. М. Кононенко).
Джерельною базою дослідження є кам’яна колекція верхньопалеолітичної стоянки Радомишль І (м. Радомишль, Житомирська область). Основною увага приділяється техніко–типологічній характеристиці комплексу (термінологія, методичні підходи опрацювання колекцій, технологія кам’яного виробництва, тощо). За новими сучасними підходами, із залученням даних суміжних природничих дисциплін (археозоологія, палеогеографія), визначена структура цього поселення. Наразі основна увага зосереджена на питаннях інтерпретації пам’ятки, визначенню її місця у верхньопалеолітичному просторі України та суміжних територій.

«Кераміка бондарихинської культури» (к. і. н. А. В. Корохіна).
Дослідження має на меті упорядкування керамічного комплексу бондарихинської культури заключного періоду доби пізньої бронзи та визначення його можливостей як джерела для культурно–хронологічної інтерпретації. Увага приділяється спеціальним методам дослідження кераміки (аналіз технології, морфології, орнаментації). На інтерпретаційному рівні розроблюються питання хронології, контактів із навколишнім культурним середовищем та витоків бондарихинської керамічної традиції.

2014–2016 рр.
«Археологічні пам’ятки України: культурно–хронологічна атрибуція (за матеріалами Археологічного музею)»

Керівник: к.і.н. Л. В. Кулаковська.
Резюме: Основною метою та завданням є всебічний науковий (типологічний, хронологічний) аналіз колекцій відділу «Археологічний музей». Ця робота передбачає класифікацію пам’яток (стоянка, поселення, могильник, курган тощо) в хронологічному порядку, типологічну класифікацію артефактів, підготовку історіографічної довідки (автор, рік розкопок, архівні дані, основні публікації), географічного покажчика та довідки про місця зберігання колекцій. Все це дасть змогу уточнити та доповнити єдиний реєстр наявних у відділі колекцій, а також провести більш детальну культурно–хронологічну атрибуцію колекцій науково–допоміжного фонду відділу, зокрема, з палеоліту, енеоліту, епохи бронзи.

Категорія: Відділ античної археології  

До початку 1970-х рр. найбільша увага відділу зосереджувалася на опрацюванні та публікації результатів розкопок Ольвії, міського некрополя та сільських поселень, аналізі та узагальненні різних категорій знахідок. Від 1970-х рр. значну увагу приділено комплексності досліджень у системі «місто – хора» та «історія – культура»; проблемам історичного та культурного розвитку Ольвії в перші сторіччя н.е. та в пізньоантичний період; вивчалося становлення хори Ольвії та різні аспекти просторово-структурного розвитку Ольвійської держави; здійснені фундаментальні дослідження Західного теменоса Ольвії і житлових кварталів у Нижньому місті; вивчаються економічні зв’язки, взаємодія та культурні взаємовпливи населення Ольвії та оточуючих варварських племен тощо.

Сучасний напрямок досліджень відділу спрямований на продовження системного вивчення фундаментальної наукової проблеми, пов’язаної з появою, становленням, розквітом та занепадом античної культури в Північному Причорномор’ї; вивченням причин та характеру грецької колонізації регіону; змін культурно-історичного ландшафту, пов’язаних з створенням державних інституцій-полісів; з поглибленим вивченням основних політичних осередків – Ольвії Понтійської, Херсонесу Таврійського та Боспорської держави, їх історії, політики, економіки, матеріальної ї духовної культури; дослідженням ролі античних держав Північного Причорномор’я в політичному і культурному розвитку автохтонного варварського населення північнопричорноморських степів та лісостепової зони; вивченням характеру відносин з Римською імперією в перші сторіччя н.е.; дослідженням розвитку античних міст в пізньонтичний час; вивченням політичного, економічного та культурного підгрунтя для переходу до періоду раннього середньовіччя і запровадження християнства.

Категорія: Відділ археології раннього залізного віку  

Напрямки наукових досліджень співробітників відділу археології раннього залізного віку досить широкі та різноманітні. Безумовно, основна увага приділяється вивченню історії давніх народів, в тому числі так званих писемних, що мешкалі за добу раннього заліза на теренах України – кіммерійців, скіфів, таврів, сарматів тощо. Але в певній мірі інтереси деяких співробітників виходять хронологічно та територіально за рамки раннього заліза, торкаючись доби пізньої бронзи та теренів Кавказу, Середньої Європи, Передній Азії.

Польові роботи проводяться на численних поселеннях та поховальних пам’ятках доскіфського, скіфського та сарматського часів досить обширного регіону. В Правобережному Лісостепу – це ранньоскіфські кургани басейну Середнього Дністра, поселення скіфського часу в Київському Подніпров’ї (Хотівське городище) та басейні Тясмину (Мотронинське городище, Жаботинське поселення). В Лівобережному Лісостепу городища скіфської доби в басйнах Десни та Сейму (Юхнівське, Кісельовка, Бужанка, Ширяєво), грандіозне Більське городище та курганні могильники скіфського часу в басейні Ворскли. Певна увага придяляється скіфським поховальним пам’яткам степової частини Північного Причорномор’я (царський курган Олександрополь, курганні групи на півдні Дніпропетровської обл.), пізньоскіфським и сарматським старожитностям Нижнього Подніпров’я (могильник Червоний Маяк тощо).

При польових досліженнях співробітники відділу, поряд з традиційними, загально відомими методами, застосовують новітні досягнення геоінформаційної технології, археологічної геофізіки, аерозйомки з залученням можливостей БПЛА.

Категорія: Відділ археології Києва  

- Дослідження території давнього Києва ІХ-ХІІІ ст.

- Дослідження території давнього Києва XIV-XVIII ст.

- Дослідження монументальних архітектурних пам’яток Києва кінця Х – ХІІІ ст.

- Дослідження історичної топографії Києва

- Вивчення археологічних пам’яток навколо історичного ядра Києва

- Поповнення археологічної карти Києва

- Створення та наповнення археологічної геоінформаційної ситеми "Археологічна карта давнього Києва".

Категорія: Відділ археології раннього залізного віку  

2022–2026 рр. 
«Ранній залізний вік в Україні: новітні дослідження та архивні матеріали»

Керівник: д. і. н. С. А. Скорий.
Резюме:

2017–2021 рр. 
«Етнокультурні процеси на території України за доби раннього заліза»

Керівник: д. і. н. С. А. Скорий.
Резюме: 

Індивідуальні розділи:

«Археологічний атлас пізньоскіфських пам'яток Низового Дніпра» (д. і. н. О. В. Симоненко, к. і. н. О. С. Дзнеладзе).

«Крим у контексті давньої історії українського півдня на переході від бронзи до заліза» (к. і. н. Е. А. Кравченко).
Дослідження охоплює пам’ятки перехідного від бронзової до залізної доби часу північної частини Понтійського регіону. Мета проекту —  імплементація висновків, отриманих в результаті дослідження автором кримських пам’яток на загальноісторичну канву всього Північнопричорноморського регіону. Задля конкретизації висновків залучатимуться опубліковані дослідження, а також публікуватимуться матеріали недавніх і минулих археологічних розкопок.

«Етнокультурна історія населення Дніпровського Лісостепового Лівобережжя скіфського часу» (к. і. н. Д. С. Гречко).
Наукова новизна роботи зумовлена необхідністю створення узагальнюючої праці, яка б охарактеризувала етнокультурний розвиток регіону протягом скіфського часу на сучасному рівні знань..

 

2012–2016 рр.
«Кочовики раннього залізного віку та їхні сусіди на півдні Східної Європи»

Керівник: д. і. н. С. А. Скорий.
Резюме:

 

 

Категорія: Наукова бібліотека  

Перша документально підтверджена згадка про створення бібліотеки при Археологічній комісії (однієї зі структур, які передували створенню Інституту) датується 22 серпня 1921 року. Тоді було ухвалено створити при комісії бібліотеку, затвердивши посаду її завідуючого з обов’язками каталогізатора.
Тим самим роком датується заснування бібліотеки Музею (Кабінету) антропології та етнології ім. Ф. Вовка (установа, яка згодом також стала однією зі складових частин Інституту). Бібліотека, як і сама установа, була заснована на матеріалах Ф. К. Вовка, що за його заповітом були передані Академії наук. Керував бібліотекою Євген Олександрович Дзбановський.
З часу утворення бібліотек їхні фонди почали доволі активно поповнюватися, як за рахунок дарунків так і шляхом активного обміну книгами з установами СРСР та достатньо активному книгообміну із закордонними колегами. Проте, у 30-х роках припинилося надходження іноземної літератури через заборону зв’язків із закордонними колегами. Крім того, книжкові фонди неодноразово підлягали «чистці» на предмет вилучення з них літератури «ворожого» спрямування.
З 30-х років почалося реформування Академії наук. У 1933 році на базі Всеукраїнського археологічного комітету, Кабінету Антропології і Етнології ім. Ф. Вовка, Музею Археології, Етнологічного музею, Етнографічної Комісії була організована Секція історії матеріальної культури (СІМК) як тимчасова перехідна структура перед створенням інституту (1934 р.). Існує документ, який підтверджує, що бібліотека СІМКу увібрала в себе бібліотечні зібрання всіх установ, що увійшли до її складу. Про це свідчать і відповідні штампи на сторінках книжок у фонді бібліотеки Інституту археології.
У 1935 році завідуючим бібліотекою Інституту був призначений Є. О. Дзбановського, який опікувався нею до 1954 року.
На жаль, з’ясовуючи долю бібліотечного фонду під час війни, ми можемо користуватися лише фрагментарними даними. Документальних свідчень про евакуацію фонду чи його частини до Уфи не існує. Очевидно, він зоставався у Києві і значною мірою зберігся завдяки зусиллям співробітників, що залишилися в окупованому місті. Однак частину книжкового фонду бібліотеки, як свідчить «Акт об ущербе, причиненном немецко-фашистскими захватчиками Институту археологии АН УССР», було вивезено у Німеччину. Це складало більше 7 тис. примірників книг археологічного змісту. У 1948 році більшість цих видань були повернуті з Німеччини до бібліотеки Інституту.
Одразу після повернення з евакуації співробітники Інституту здійснювали розшук і повернення матеріалів, поступово доводили до ладу його приміщення. До структури повоєнного Інституту бібліотека входила разом з архівом, маючи двох співробітників — завідуючого бібліотекою і архівом Є. О. Дзбановського та бібліотекаря-архіваріуса С. А. Гельфенбейн. Як свідчать джерела, впродовж другого півріччя 1944 року було проведено велику роботу з упорядкування книжкових і архівних фондів. Інститут також вживав заходів з поповнення книжкових фондів археологічними виданнями через низку наукових закладів і видавництв.
У 1955 році до бібліотеки прийшла працювати Катерина Семенівна Корнієнко, яка з 1957 до 1991 року очолювала цю структуру. 50-ті роки були часом активного переформування фондів бібліотек спорідненого профілю та інтенсивної роботи з бібліотечним фондом. У цей час формуються основні паперові картотеки бібліотеки, зокрема винятково цінна картотека статей з археології.
Часом найбільш регулярного, цілеспрямованого та систематичного поповнення фонду бібліотеки Інституту археології були 60-ті — початок 90-х років. Фонд поповнювався через «Академкнигу», Відділ іноземного комплектування Державної Публічної Бібліотеки, за рахунок обміну з іншими установами (Державним Ермітажем, Інститутом археології АН СРСР, Академії наук Узбецької РСР, Середньоазіатським Державним Університетом, Інститутом історії, мови і літератури Молдавії, Академією архітектури УРСР та ін.). Досить стабільним і достатнім було фінансування на придбання літератури, передплату періодичних видань. У цей час бібліотека Інституту археології перетворилася на одну з найкращих бібліотек археологічного профілю. Було проведено велику роботу з поповнення втраченого під час війни фонду через букіністичні магазини Москви, Ленінграда і Києва. До фондів бібліотеки надійшли близько 20 приватних бібліотек видатних вчених-археологів. Традиція передачі до фондів бібліотеки книгозбірень колишніх працівників Інституту триває донині.
З 1991 р. бібліотекою почала керувати Вікторія Анатоліївна Колеснікова.
З цього часу бібліотека, не полишаючи традиційної діяльності, почала впроваджувати нові інформаційні технології, поступово переходити до створення електронних каталогів і баз даних, почавши з нових надходжень. Станом на сьогодні електронний каталог відображає вітчизняні і зарубіжні монографії, збірники праць і періодичні видання, автореферати дисертацій (близько 30 тисяч записів); а також фахові статті (понад 70 тисяч записів).
Регулярно (майже щомісяця) у приміщенні читального залу бібліотеки влаштовуються виставки нових надходжень, які користуються великим попитом у читачів. Окрім цих виставок традиційними є тематичні книжкові виставки, що готуються до ювілеїв, пам’ятних дат, конференцій тощо. (Фото сучасної бібліотеки).
Читачі мають можливість скористатися низкою послуг, які надаються бібліотекою дистанційно (матеріали довідкового характеру, електронні копії статей, тематичні бібліографічні списки тощо).
Останніми роками фонд бібліотеки щорічно поповнюється приблизно на 1 тисячу примірників, при цьому основними джерелами надходжень є обмін і дарунки. На жаль, можливості для цілеспрямованого систематичного поповнення фондів нині немає.
Колектив бібліотеки сьогодні складається з чотирьох співробітників: Вікторія Колеснікова, Ірина Черновол, Світлана Пічкур, Ірина-Варвара Філіппова.

 

Категорія: Відділ археології кам’яної доби  

Хронологічні рамки досліджуваних відділом наукових проблем охоплюють часовий проміжок від 1 млн. років до 6 тис. років тому.

На цей період припадає становлення таких складових людського суспільства як сім’я, община та плем’я, релігія і мистецтво, основи відтворюючого господарства. Відтак, тематика, охоплена дослідженнями співробітників відділу, є невід’ємною складовою глобальних питань антропо- та соціогенезу, поширення землеробства та скотарства, формування культурно-генетичного субстрату великих мовних спільностей. Для їх розв’язання первісні пам’ятки України мають ключове значення, адже вони лежать в зоні контактів населення кількох культурно-історичних провінцій кам’яної доби – атлантично-балтійської, анатолійсько-балканської, каспійсько-кавказької та степової.

Виявлення, вивчення цих пам’яток визначають основні напрямки роботи відділу:
– створення джерельної бази проблематики в процесі польових досліджень;
– введення в науковий обіг нових добутих розкопками джерел;
– вивчення шляхів первинного заселення території регіону у ранньому палеоліті;
– вивчення ранньої пори верхнього палеоліту часів співіснування в Європі класичних неандертальців з ранніми Homo sapiens;
– розробка проблем періодизації та культурної диференціації палеоліту Центральної, Північної та Західної України;
– дослідження унікальних жител з кісток мамонтів на стоянці Гінці;
– вивчення проблеми господарської адаптації верхньопалеолітичних мисливців степової України;
– вивчення духовної культури (мистецтва та вірувань) населення України доби верхнього палеоліту та мезоліту;
– розробка проблеми «неолітичної революції» на території України із застосуванням сучасних методів природничих досліджень.

Крім власне дослідницьких робіт діяльність відділу здійснюється і за іншими важливими напрямками:
– підготовка періодичного видання «Кам’яна доба України»;
– співпраця з Національним університетом «Києво-Могилянська академія» з підготовки нового покоління українських археологів;
– підготовка через аспірантуру фахівців з проблематики археології кам’яної доби, надання методичної допомоги здобувачам у написанні кандидатських та докторських дисертацій;
– координація зусиль археологів, які ведуть польові дослідження пам’яток кам’яної доби на території України;
– рецензування поданих до Польового комітету Інституту археології НАНУ наукових звіти про дослідження пам’яток кам’яного віку;
– проведення заходів, спрямованих на охорону та популяризацію пам’яток кам’яної доби.

Категорія: Відділ археології Криму та Пн.-Зх. Причорномор'я  

Відділ є провідним підрозділом з проблематики археології Криму і Північно-Західного Причорномор’я. Відділ координує дослідження з археології цих територій серед наукових установ України.

Кримська група відділу у теперішній час не проводить польові роботи у тимчасово окупованому Росією Криму. У зв’язку із цим співробітники зосереджені на публікації раніше розкопаних та проаналізованих матеріалів з археології Криму, включно з написанням дисертацій, з наголосом на місце та роль даних кримської археології в контексті археології різних регіонів Євразії.

Додатково співробітники відділу також беруть участь у різних експедиціях ІА НАНУ на теренах України. Особливо тут слід відмітити роботу С. А. Теліженка, який проводить охоронні археологічні дослідження на підконтрольній Україні території Луганської області. Співробітники в Одесі продовжують працювати над дослідженням археології Північно-Західного Причорномор’я та її місця в археології сусідніх регіонів.

Наукове виконання двох державних НДР тем зосереджено на декількох напрямках наукових досліджень. Це комплексні роботи, що включають широку хронологію, починаючи з археології кам’яного віку і до середньовіччя включно. Завдяки цьому буде отримана комплексна панорама археології півдня України та Східної Європи у широкому контексті археології Євразії.

Таким чином, відділ проводить наукові дослідження у хронологічно широкому археологічному спектрі як на півдні України, так і за його межами.