Категорія: Науковий архів   Опубліковано: 2018-12-22

Станиціна Г.О.

Про науковий архів Інституту археології НАН України

Матеріали Наукового архіву Інституту археології НАН України відображають діяльність археологічних та музейних структур, що діяли на території України починаючи від 19 ст. Їхня діяльність безпосередньо пов’язана із становленням та розвитком попередників Інституту археології. Історія Інституту в межах Української Академії наук починається від 1919 р. Архівні документи від цього часу накопичувалися в канцеляріях відповідних установ. Створений у 1921 р. Кабінет антропології та етнології ім. Ф. Вовка мав виокремлений пам’ятковий відділ.
На початку 1933 р, за постановою секретаріату ІІ-го відділу ВУАН, було утворено Секцію історії матеріальної культури (СІМК). Вона складалася з ВУАКу (Всеукраїнського археологічного комітету), Кабінету антропології, Етнографічної комісії, Музею етнографії, Комісії близького сходу, Кабінету українського мистецтва, Археологічного музею та Кафедри праісторії. [НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, № 481, арк. 104.]
Науковий архів та діловодство, які також передавались до СІМКу, були перевезені до приміщення на вул. Короленка 54 (нині Володимирська). [НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, № 481, арк. 106].
СІМК була тимчасовою, перехідною установою, на базі якої у 1934 р. був утворений Інститут історії матеріально культури (з 1938 р. — Інститут археології Академії Наук УРСР).
Крім архівних матеріалів попередників Інституту археології до фондів Наукового архіву увійшли архівні матеріали Музею старожитностей київського Університету Св. Володимира, особові архівні фонди та інші документи і матеріали.
Хто був відповідальний за архів після його передачі до СІМКу та при організації Інституту археології — остаточно з’ясувати не вдалося. У звітній статті за 1936 р. тодішнього директора Інституту археології М.І. Ячменьова та вченого секретаря В.П. Телічка про науковий архів згадується таке: "При інституті, як і в минулі роки, була хемічно-технологічна лабораторія, фотолабораторія, науковий архів і бібліотека” [НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, № 614, арк. 3].
Можливо, певний час за збереження архівних матеріалів відповідав І.М. Фещенко. Збереглось кілька Актів передачі архівних документів, де він виступав приймаючою стороною. Наприклад: "Акт / 1938 року, Січня 21 дня. Складено цього акта в тому, що цього числа т. Левицький Ф.В. передав, а Фещенко І.М. прийняв щоденники та реєстр Поліської історико-технічної експедиції та археологічної за 1936 рік, а саме: ...” [НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за довоєнні роки, арк. 88]. Збереглось також кілька актів, в яких архівні матеріали передає Є.О. Дзбановський (який, можливо, вже став зав. архівом, поєднуючи завідування разом бібліотекою і архівом, оскільки вони знаходились в одному приміщенні), а приймає І.М. Фещенко, в деяких випадках разом з В.А. Грінченко. Наприклад: "Акт / цей складено 20 березня 1938 р. в тім, що Дзбановський Є. передав, а Грінченко В. і Фещенко І. Прийняли нижчезазначені архівні матеріали з Наук. Архіву ІІМК: ...” (є підписи Дзбановського і Фещенко). [НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за довоєнні роки, арк. 94].
Серед архівних документів зберігаються такі, що несуть в собі відголоси далеких трагічних часів і водночас проливають світло на шляхи появи в архіві деяких матеріалів:
„Акт 1938 року серпня 14 дня ми, нижчепідписані, вчений секретар І-ту Археології Харитонов М.К. та співробітники І-ту Фещенко І.М. і Филонова В.Я. склали цього акта в тому, що забрано у Мовчанівського М.Т. на квартирі, арестованого органами НКВС, такі матеріали Інституту: 1. Щоденник керівника Вишгородської Археологічної експедиції за 1935 рік на 35 аркушів – один ...” Далі йде перелік архівних матеріалів та книг з Бібліотеки Інституту. [НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за довоєнні роки, арк. 102—106 ].
Часом непрофільні для Інституту археології архівні матеріали передавались до профільних установ. Так у 1940 році 90 папок матеріалів було передано до Інституту фольклору: „Акт / складений цей 11 червня 1940 р. в тім, що ми, нижчепідписані, зав. Бібліотеки і Архіву Інституту Археології АН УРСР, т. Дзбановський Є.О. за розпорядженням Директора Інституту археології АН УРСР передав, а т. Т. Біловод С.А. і Яновські Г.П. на підставі мандата Інституту Фольклору 29/V–40 р. № 295 прийняли 90 папок архівних фольклорних матеріалів за списком, що до цього додається” [НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за довоєнні роки, арк. 127].
Великої шкоди було завдано Науковому архіву під час Другої світової війни. Невелику частину співробітників Інституту археології АН УРСР було евакуйовано до Уфи, але в Києві залишилась не тільки частина молодих наукoвців, але також і Науковий архів, Бібліотека, археологічні знахідки та все майно Інституту. На жаль, все діловодство Інституту (від 1936 р.) та всі особові справи співробітників перед евакуацією Інституту в Уфу в 1941 р. було знищено згідно з наказом Уряду – спалено у дворі Інституту, щоб не дістались ворогам. [В.М. Корпусова, Г.О. Станиціна „Документи В.П. Петрова в Науковому архіві Інституту археології НАН України” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. — 2005. — №№ 73—75. — С. 25]. Тепер цих документів дуже бракує.
Окупантам сподобалось приміщення Інституту на Бульварі Шевченка, 14 і вони почали його „звільняти” від того, що їм було не потрібно. В Акті № 9, складеному співробітниками Інституту археології 1 вересня 1944 року, про ці події сказано: „Из помещения Института выбросили книги, археологические коллекции, научные приборы, оборудование и прочие виды имущества. Перестроив помещение, в котором находился Институт, немцы разрушили реставрационную, фотолабораторию. Сохранившуюся часть имущества немцы вывезли в Германию. Вывозкой археологических коллекций, литературы, научного архива руководил присланный из Германии археолог — д-р Рудольф Штампфусс” [НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, справа 13, арк. 1 зворот].
Більшість викинутих німцями архівних матеріалів врятували співробітники Інституту археології, що залишились в Києві силою обставин: Є.Ф. Покровська, Є.В. Махно, І.О. Іванцов та інші. Вони підбирали викинуті матеріали, переносили їх дворами і ховали у приміщенні музею по вул. Володимирській (нинішній Будинок вчителя).
Очевидно, саме ці матеріали опинились потім у складі Краєвого Інституту До та Ранньої історії. В 1944 році, після звільнення Києва, архів цього Інституту було поділено між Інститутом археології АН УРСР та Центральним Історичним музеєм. У фонді Діловодство зберігається такий документ:
«Інститут археології АН УРСР одержав внаслідок розбору Центральним Історичним Музеєм і Інститутом археології архівних матеріалів після “Краєвого Інституту До та Ранньої історії” 1—13 квітня 1944 року» такі матеріали:
1. Наукові археологічні, етнографічні, антропологічні матеріали, фотовідбитки, фотовідбитки [ фотонегативи?] – 430 папок і пакунків.
2. Наукові матеріали, листування тощо особистих архівів (Хв. Вовка – 140 папок і пакунків, [В.В.] Хвойки – 3, [С.С.] Гамченка – 3. [Д.М.] Щербаківського – 49, [А.П.] Новицького – 4, [О.В.] Бодянського 249, Бєлозерського – 99, Літвінової – 9, [А.Є.] Кримського – 8 (всього 607 папок і пакунків)
3. Науково-організаційне листування і матеріали Інституту археології та раніших археологічних, етнографічних установ УАН (551 папок і пакунків).
4. Картографічні матеріали, плани, кресленики – 42 папок і пакунків.
5. Картотека: бібліографічні шухляди з бібліотечними і бібліографічними картками – 22 штук.
6. Історико-географічна картотека шухляд – 7 штук.
[НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, справа 11, арк. 1].
До початку 50-х років бібліотека та архів продовжували існувати як одна структура. В документах за 1953 р. читаємо: „Акт / Составлен 15 февраля 1953 г. в том, что Л.М. Славин сдал, а заведующий архивом-библиотекой Института Археологии АН УССР Е.А. Дзбановский принял следующие архивные материалы ольвийской экспедиции 1928 года. ...” [НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за 1945 - 1968 роки, арк. 50].
Науковий архів виділився зі складу Бібліотеки, в червні 1956 р. про що відомо зі звіту Наукового архіву за 1956 р.: "Научный Архив Ин-та Археологии получил отдельное помещение в июне месяце 1956 г. Тогда же в нем была начата работа по разборке архива Ф. Вовка. В ноябре месяце 1956 г. туда же были перенесены из Библиотеки Ин-та 3 шкафа с материалами ВУАК’а, отчетами археологических экспедиций и научными работами, в основном за 1924—1941 гг. К Архиву были присоедены также и 2 шкафа с материалами экспедиций, находящиеся в славянском отделе.
Таким образом, научный архив сосредоточил в себе все материалы до 1945 г.
За отчетный период с июня месяца 1956 г. при наличии одного сотрудника (С.М. Кузнецовой с июля мес.), двух внештатных сотрудников (Н.В. Линка – 2,1/2 мес. И.В. Денисовой с 17.XII), при частичном участии С.С. Березанской была проделана под моим руководством следующая работа: 1. Произведена предварительная разборка и систематизация всех архивных материалов за все годы до 1945 г. из них: ..." Підпис Марії Вязьмітіної, яка у той рік керувала роботою архіву. [НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, № 290, арк. 1, 2.].
У 1956 р. був окремо виділений також і фотоархів, як про це сказано в Звіті про науково-дослідну діяльність Інституту археології АН УРСР за 1956 рік: "В 1956 г. был организован Фотоархив Института и начата работа по упорядочению негативов довоенных раскопок Института.
Все негативы разобраны и распределены по разделам – палеолит, неолит, трипольская культура, Днепрогэсовские экспедиции, Ольвия, Боспор, Киевская Русь. Выделены также отдельные фотоматериалы архива Ханенко, Хвойка и Вовка.
Выделены фотоматериалы поздних памятников архитектуры Украины по искусству и этнографии, которые были переданы Академии архитектуры и строительства УССР и Институту искусствоведения, фольклору и этнографии АН УССР.
Закончена работа по приведению в порядок фотоматериалов экспедиции Днепрогэса.
За отчетный период обработано 4500 негативов
Начата работа по упорядочению фотоархива Отдела античной и средневековой археологии Крыма, насчитывающего несколько тысяч единиц. Произведена разборка материала, его классификация и составлена общая опись коллекций" [НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 11, арк. 29, 30].
У Науковому архіві зберігається також і звіт працівників Фотоархіву С.Н. Одинцової та А.І. Фурманської, з якого можна отримати свідчення про діяльність архіву на той час:
"Отчет о проделанной работе в течение 1956 г. по упорядочению фотоархива Института археологии АН УССР. 4 января 1956 г. приступили к упорядочению фотоархива по распоряжению дирекции Института. В течение 1956 г. была проведена следующая работа: ..." Далі йде перелік виконаної роботи [НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, № 290, арк. 3, 4].
В 1958—1960 роках відповідальною за фотоархів була А.І. Фурманська. [НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 13, арк. 23, № 14, арк. 34 № 15, арк. 28]. З нею разом у Фотоархіві працювала С.Н. Одинцова [НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, справа 393, арк. 3].
З кінця 1957 р. завідувачем архівом, очевидно, стає В.П. Петров, який з 1 грудня 1956 р. був переведений з Інституту історії матеріальної культури Академії наук СРСР до Інституту археології АН УРСР, спочатку як виконуючий обов’язки старшого наукового співробітника Відділу слов’янської археології. Його і призначили завідувати архівом на громадських засадах. Про це свідчать кілька документів, найбільш ранній — Доповідна записка В.П. Петрова до Дирекції, датована 19.10.1957 р. щодо фотографій з картин Т.Г. Шевченка, знайдених в архіві Я.П. Новицького [НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за 1945—968-ті рр. арк. 64].
В цей час — у кінці 50-х років ХХ ст. з Наукового архіву було передано також значну кількість непрофільних матеріалів, які, скоріш за все, потрапили до нього в результаті розподілу матеріалів, що розбиралися після окупації. На цих актах передачі В.П. Петров також вказаний як завідувач. [НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за 1945- 1968-ті рр. арк. 67, 68; НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Фотоархів. Акти передачі за 1956—1960 роки, арк. 12].
Про справи Наукового архіву в 1960 році та його проблеми свідчить заява В.П. Петрова до Дирекції Інституту археології від 11 квітня 1960 року:
"Дирекции Института археологии АН УССР / Зав научным архивом В.П. Петрова / Заявление.
4.IV. 1960 года работники научного архива Института получили распоряжение ученого секретаря Р.И. Выезжева о временном прекращении работы над составлением картотеки для «Археологической карты УССР» с тем, чтобы переключиться исключительно на проверку фонда экспедиций за 1945—1956 гг.
Проверка указанного фонда является чрезвычайно трудоемкой работой, т.к. по сути сводится к полной его переинвентаризации. Научный архив, как особое научное учреждение в системе ИА АН УССР, был организован лишь в конце 1956 г. Регистрация материалов до 1956 г., особенно в первые послевоенные годы, велась не всегда планомерно. Многие материалы вовсе не заинвентаризованы, не пронумерованы, не пропагинированы, иллюстративные материалы не всегда проштампованы, в папках отсутствуют описи, картотека требует полной замены новыми карточками.
В этой связи прошу внести соответствующие изменения в план-карты сотрудников института археологии Н.В. Линки и С.М. Кузнецовой, ограничив сроки работы над составлением научно-учетных карточек для «Археологической карты УССР» и перенеся начало работы по п. 2 план-карт Н.В. Линки и С.М. Кузнецовой на время после проверки архивных фондов. 11. IV. 60 г. (підпис В.П. Петрова)” [НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за 1945- 1968 рр. арк. 113].
У 1960 р. Інститут археології було перевезено з Бульвару Шевченка, 14 у приміщення на вул. Кірова, 4 (сучасна Грушевського) . У Звіті Інституту археології про Науковий архів (ще під керівництвом В.П. Петрова) сказано таке: "... Проведена упаковка и перевозка фондов архива и размещение их в новом помещении" [НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 15, арк. 27.]
В той же час було перевезено і Фотоархів, за який продовжувала відповідати А.І. Фурманська: "Продолжалась работа по упорядочению негативов довоенных экспедиций Института и инвентаризация негативов. Внесены в инвентарные книги 2000 негативов и составлено 150 библиографических картотек (географических и авторських).
Проведена упаковка фондов фотоархива и перевозка в новое помещение" [НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 15, арк. 28.]
В 1961 році за Науковий архів відповідала уже Н.В. Лінка, а за фотоархів — С.М. Кузнєцова [НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 51, арк. 25].
У 1963 р. в Інституті археології була проведена реорганізація структури та скорочення штатів. В результаті з п’яти раніше існуючих відділів було утворено всього три (відділ первіснообщинної археології, відділ скіфо-античної з групою в м. Сімферополі та заповідником „Ольвія” та відділ слов’янської археології). Науковий архів та фотоархів було об’єднано під загальним керівництвом Г.Ю. Авксентьєвої. (НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 52, арк. 32.).
У 1974 році Інститут археології було переведено з вул. Кірова, 4 на територію Видубецького монастиря за адресою вул. Видубицька, 40. На цей час (1966—1975 рр.) відповідальною за Науковий архів була І.М. Шарафутдинова.
В кінці жовтня 1975 р. на посаду молодшого наукового співробітника Інституту археології та завідуючої Науковим архівом на громадських засадах була переведена з Центрального державного історичного архіву О.М. Франко, яка керувала архівом до 1990 р. З листопада 1990 р на посаду завідуючої архівом була призначена його співробітниця Ж.О. Кононенко, яка працювала на цій посаді до 1996 р. Відтоді до 2012 р. архівом керувала Г.О. Станіцина.
З 1996 р. розпочався черговий переїзд Інституту археології з Видубецького монастиря на Оболонь (проспект Героїв Сталінграда, 12). На жаль, такі переїзди не йдуть на краще документам та матеріалам архівного фонду, тим більше, що зазвичай архіву доводиться переїжджати у недостатньо пристосоване для зберігання паперових документів та фотопластин приміщення.
З 2012 до 2018 р. роботою Наукового архіву керував О.В. Каряка. З кінця 2018 р. архівом завідує О.В. Бузько.
Науковий архів постійно поповнюється архівними документами. Це і наукові звіти, і дисертації, і особові фонди та інші матеріали.
Станом на кінець 2018 р. у Науковому архіві зберігається 74 фонди.

Список використаних архівних документів:

НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, №№ 1, 1/1 — 1/12; №№ 3—447.
НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, № 481, арк. 104.
НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, № 481, арк. 104 зворот, арк. 105.
НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, № 481, арк. 106.
НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, № 481, арк. 105.
НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, № 614, арк. 3.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за довоєнні роки, арк. 87.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за довоєнні роки, арк. 94.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за довоєнні роки, арк. 102 - 106.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за довоєнні роки, арк. 127.
НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, справа 13, арк. 1 зворот.
НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, справа 11, арк. 1.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за 1945—1968 роки, арк. 50.
НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, № 290, арк. 1, 2.
НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 11, арк. 29, 30.
НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, № 290, арк. 3, 4.
НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 13, арк. 23, № 14, арк. 34 № 15, арк. 28.
НА ІА НАНУ, ф. Діловодство, опис 1, справа 393, арк. 3.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за 1945—1968-ті рр. арк. 64.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за 1945—1968-ті рр. арк. 67.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за 1945—1968-ті рр. арк. 68.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Фотоархів. Акти передачі за 1956—1960 роки, арк. 12.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Фотоархів. Акти передачі за 1956—1960 роки, арк. 11.
НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Фотоархів. Акти передачі за 1956—1960 роки, арк. 13.
(НА ІА НАНУ, Облікові документи Наукового архіву, Акти передачі за 1945—1968 рр. арк. 113.
НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 15, арк. 27.
НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 15, арк. 28.
НА ІА НАНУ, ф. Адм. № 52, арк. 32.

Категорія: Науковий архів   Опубліковано: 2018-12-19

Обслуговування читачів:

Вівторок: 11:00 — 16:00
Четвер: 11:00 — 16:00

Обідня перерва: 13:00 — 14:00

Замовлення матеріалів можна зробити на паперовому бланці в архіві, а також можна надіслати нам на електронну пошту шифри матеріалів у такому форматі:

1965/23, Березанська (для Фонду експедицій);

Фонд 9 (Щербаківський), справа 223, “Назва справи” (для особових фондів).

E-mail: 

Категорія: Відділ археології Києва   Опубліковано: 2018-04-16

Археологічний проект розроблений і розпочатий у 2017 р. співробітниками відділу археології Києва ІА НАНУ спільно з колегами з відділу давньоруської та середньовічної археології.

Проект розрахований на планові дослідження унікального для України археологічного комплексу, який є матеріальним свідченням зв’язків середньовічної Русі-України з балтським населенням.

Комплекс складається з балтського могильника «Острів» та середньовічного городища і прилеглого до нього селища в урочищі Старі Сухоліси (приналежність останніх до балтських етнічних груп ще належить встановити).

Могильник Острів знаходиться у Рокитнянському районі Київської області, на правому березі р. Рось та займає площу близько 10 га. Він був виявлений у 2017 р. у ході розвідувальних робіт. На сьогоднішній день вивчено 24 поховання, виявлені артефакти, характерні для культури західних балтів - фібули, браслети, предмети озброєння.

Городище в урочищі Старі Сухоліси розташоване 500 м. північніше могильника, на протилежному березі р. Рось, неподалік від с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області. Площа городища складає близько одного гектару, збереглися потужні оборонні вали та залишки рову. Відноситься до т. зв. «болотних городищ», розташованих у заплавах рік, що не дуже характерно для давньоруської фортифікації, хоча у зоні Полісся відомі і такі городища. З напільної сторони до городища примикає неукріплене поселення. Городище відомо за розвідувальними роботами М. П. Кучери та Р. С. Орлова, але розкопки ані на території городища, ані на території поселення не проводилися.

Городище Бушеве розташоване в 20 км нижче за течєю ріки Рось, біля с. Бушеве Рокитнянського району. З огляду на місце розташування та будову його дослідження є частиною дослідницького проекту. До 1946 р. с. Бушево мало назву «Прусси» що опосередковано може свідчити про обставини його виникнення та функціонування. Площа городища близько п'яти гектарів, збереглися потужні оборонні споруди. Так само належить до «болотних городищ». Поблизу городища відомо кілька сільських поселень давньоруського часу. Городище відоме за обстеженнями М. П. Кучери та Р. С. Орлова. М. П. Кучера здійснив дослідження валу городища.

У рамках реалізації проекту здійснюються археологічні дослідження широкою площею на території могильника, розкопки городища та плануються дослідження сільського поселення у Сухолісах та Бушеве. Крім того, частково проведено сучасну інструментальну геодезичну зйомку та аерофотозйомку обох городищ, селищ та некрополя.

Учасники проекту «Острів»:

Співробітники Інституту археології НАН України:
н. с. В’ячеслав Баранов (керівник проекту)
к. і. н., с .н. с. Всеволод Івакін
к. і. н., н. с. Дмитро Бібіков
к. і. н., н. с. Артем Борисов
к. і. н., н. с. Володимир Гнера
к. і. н., н. с. Олександра Козак
к. і. н., н. с. Ольга Манігда
м. н. с. Іван Зоценко
м. н. с. Андрій Сорокун
лаб. 1 кат. Катерина Ільчишина

Співробітники Архітектурно-археологічної експедиції ІА НАН України:
Микола Беленко
Лілія Брацейко
Леонід Горобець
Дмитро Дяченко
Максим Курзенков
Михайло Пелехатий
Юрій Цимбал

Співробітники ZBSA (Центр балтійської та скандинавської археології):
Prof. Dr. Dr. h.c. Claus von Carnap-Bornheim
Dr. Roman Shiroukhov 

Перші результати дослідження некрополя епохи пізніх вікінгів «Острів» в Україні

Археологічний контекст поховань

Археологічний контекст поховань

Інгумаційні поховання північної орієнтації (на сьогоднішній день — 67 могил) є унікальними завдяки артефактам, представленим, здебільшого, рисами, характерними для балтійських археологічних культур 10-12 ст. н.е., насамперед, для прусів, куршів та скальвів. Серед таких артефактів були виявлені шийні гривні, фібули різних типів, браслети із зооморфними завершеннями, різноманітні ланцюжки, скроневі кільця та каблучки.

Фібула із розширеними завершеннями  з поховання некрополя Острів

Інвентар поховань некрополя Острів

Серед іншого, на некрополі дослідженні чоловічі поховання зі зброєю – сокирами, списами, сулицями.

Інвентар поховань некрополя Острів

В цілому, озброєння, виявлене на некрополі Острів, вказує на переважання воїнів-піхотинців у громаді, яка залишила могильник Острів. Сокири, якими переважно були озброєні чоловіки, являли собою зброю ближнього бою пішого війська.

Антропологічні дослідження

Антропологічні дослідження

Згідно з дослідженнями співробітниці ІА НАН України антрополога Олександри Козак, перші результати морфологічного дослідження скелетних останків продемонстрували, що палеопопуляція з некрополя «Острів» була досить молодою (середній вік померлих — 35 років) з дуже низькою часткою дітей у похованнях. Населення має низький рівень адаптації, що може бути характерним для тих, хто входить у перші хвилі міграції. Те саме можна сказати і про декілька видів фібул типів характерних для західних балтів, які зазвичай мають ознаки ремонту у місцях свого походження, але не тут, не на «Острові». Це також може вказувати на перше покоління балтійських мігрантів.

 

Методи природничих наук

Методи природничих наук

Для уточнення датування некрополя було проведено низку аналізів методами природничих наук.

Перші дати радіокарбонного датування з «Острова» продемонстрували датування, близьке до балтійських артефактів — 980—1020 рр. (2 поховання) та 1010—1040 (6 поховань). Для порівняння хронологічних особливостей некрополя з аналогіями Балтійського регіону було використано 86 проб з 17-ти могильників Європи: 47 кремацій та 26 інгумацій (у тому числі 9 проб з могил «Острова»). Отримано радіокарбонні дати з восьми різних типів матеріалів: кремованої та неспаленої людської кістки, кінських кісток / зубів, деревного вугілля, текстилю, рогу, шкіри та дерева. Усі згадані дати були отримані в рамках проекту Олександра фон Гумбольдта «Нові методи датування пізнього залізного віку Південного Сходу Балтійського регіону» та пілотного дослідження ZBSA (Центру балтійської та скандинавської археології) та ІА НАН України «Балти та Київська Русь» (2017-2020 рр.). Результати оброблено за допомогою програми OxCal 4.3.

У лабораторії Ляйбніца університету м. Кіль (Німеччина) було відібрано 101 пробу для аналізу AMS 14C (метод прискореної мас-спектрометрії) та 18 для досліджень стабільних ізотопів.

Однією з важливих цілей дослідження було порівняння радіокарбонних дат з кремацій та інгумаційних поховань де були виявлені однакові предмети (фібули) як у Східній Балтії, так і за її межами — на некрополі «Острів». Оскільки кремована кістка виявилася одним із найбільш стабільних матеріалів для датування AMS 14C, вона була використана як орієнтир для порівняльного аналізу з матеріалами з балтських могильників Литви, Латвії та України («Острів»). У більшості випадків закриті комплекси з тими ж фібулами з таких віддалених територій, як Латвія, Литва та Україна, давали синхронні дати, незважаючи на відстань понад 1000 км між цими могильниками, що свідчить про спільність культурних впливів та напрямки поширення мігрантів.

На сьогоднішній день отримані матеріали лабораторних та антропологічних досліджень фахівців з Києва, Кіля, Вільнюса, Риги для подальшого вивчення.

У квітні 2020 р. Інститутом археології НАН України спільно з двома провідними інституціями Німеччини у галузі середньовічної археологогії (ZBSA – Центр балтійської та скандинавської археології, м. Шлезвіг та RGZM — Романо-германський центральний музей, м. Майнц) подано заявку на участь у українсько-німецькій програмі зі створення Центрів наукових інновацій, ініційованій Федеральним міністерством освіти та наукових досліджень Німеччини та Міністерством освіти та науки України.

Партнери — ІА НАН України, ZBSA, RGZM планують створення в Україні «Київського центру східних студій Епохи вікінгів» / «Kyiv Centre for Eastern Viking Age Studies», що діятиме як складова частина у структурі Інституту археології НАН України.

Опубліковані наукові результати проекту 

Новини про проект «Острів» на сайті ІА та у ЗМІ

Новини про проект «Острів» на сайті ІА та у ЗМІ

 

2017 — Під Білою Церквою археологи виявили унікальний середньовічний некрополь 
2017 — Україна та Литва: перспективи співробітництва у сфері археології
2018 — Нововиявлений балтський могильник ХІ ст. на Пороссі: попередні результати досліджень та проблеми охорони унікальної пам’ятки
2018 — Міжнародний науковий семінар «The Balts and Kyivan Rus’. New Baltic burial ground in Ukraine» – новий крок у напрямку міжнародного співробітництва Інституту археології
2018 — За Часів Ярослава Мудрого: українські археологи зробили найвидатніше відкриття останніх десятиліть
2018 — Археологи розповіли про знайдені унікальні поховання ХІ століття на Київщині
2019 — Археологічні дослідження багатошарової пам’ятки Острів у 2019 р.
2020 — Перші результати дослідження некрополя епохи пізніх вікінгів «Острів» в Україні
2022 — Середньовічні балти на території України
2023 — Археологічні дослідження комплексу різночасових археологічних пам’яток «Острів–Сухоліси» у Пороссі: сезон 2023 року
2025 — Ініціатива з оцифрування та поширення культурної спадщини України: нові підходи та міжнародна співпраця

 

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

Приазовська експедиція Інституту археології НАН України у 2010 році відновила дослідження археологічного комплексу, що розташований на території НІАЗ "Кам’яна Могила", розпочаті співробітниками інституту ще у 30 роки минулого століття. Матеріали, що походять з цієї пам’ятки дозволяють доповнити уявлення про шляхи та напрямки процесів неолітизації Старого Світу. З 2011 її дослідження є частиною українсько-швейцарського проекту"The reaction of the plant world and human society on climate fluctuations in Ukraine" (SCOPES IZ73Z0_152732).  Результатами попередніх досліджень знайшли висвітлення у збірці наукових праць "Археологія та палеоекологія степової України", яка вийшла у 2017 році.

Керівник експедиції: 
пров. н. с. відділу енеоліту — бронзової доби,  д. i. н. Н. С. Котова

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

У 2014—2015 рр. Західноукраїнська трипільська експедиція працювала на пам’ятках Кургани-Дубова поблизу Острога (Рівненська область), та у 2016 р. (у 2015—2016 рр. фінансувалися з гранту NCN Opus 8 2014/15/B/HS3/02486, керівник проекту — Малгожата Рибіцька, Жешув, Польща) на багатошаровому поселенні Вінники-Жупан у межах м. Львів. Обидві пам’ятки раніше досліджувалися експедиціями Львівського університету під керівництвом М. А. Пелещишина, проте нові дослідження суттєво змінили уявлення про трипільські пам’ятки Західної України. В Курганах-Дубовій досліджено залишки одноповерхового трипільського житла – раніше вважалося, що трипільським пам’яткам регіону властиві лише напівземлянки, хоча М. Ю. Відейком та К. П. Бунятян висловлювалися здогади про наявність на них площадок. Що підтвердили матеріали розкопок. Крім того, отримані матеріали дозволили доповнити хронологію трипільських пам’яток регіону та синхронізувати їх із пам’ятками культури лійчастого посуду та Баденського кола. За матеріалами досліджень видано монографію (Diaczenko, A., Król, D., Kyrylenko, A., Rybicka, M., Werteletski, D. Nowomalin-Podobanka i Kurgany-Dubowa – Osiedla kultury trypolskiej na zachodnim Wolyniu. Rzeszow: Zimowit, 2016). Розвідки та розкопки на поселенні Вінники-Жупан проводилися з огляду на наявність явно діахронної кераміки класичної фази культури лійчастого посуду та фінального Трипілля (з баденськими впливами), яку М. А. Пелещишин вважав за синхронну, у матеріалах попередніх досліджень. Розкопки показали наявність двох шарів: нижній відноситься до культури лійчастого посуду, а верхній — до гордінештської групи фінального Трипілля. В керамічному комплексі верхнього шару також відзначено значні впливи лійчасто-баденського горизонту, а також вперше на пам’ятках Львівщини досліджено трипільський майданчик. Відтак трипільське поселення Вінники-Жупан є найбільш західним із відомих нині поселень Кукутень-Трипільського культурного комплексу.

Керівник експедиції:
н. с. відділу археології енеоліту — бронзової доби к. і. н. О. В. Дяченко

Вінники-Жупан, 2016, робочий момент — підготовка до зняття фотоплану верхнього шару (фото: Д. Круль)

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

Меджибізька трипільська експедиція Інституту археології НАН України працює в одному з майже недосліджених мікрорегіонів культурного комплексу Кукутень-Трипілля — у Верхньому Побужжі. Основну увагу було сконцентровано на поселеннях в околицях Меджибожа.

На трипільському поселенні Русанівці 1 у 2010—2012 роках були проведені стаціонарні розкопки. Вивчено залишки трьох наземних будівель, які могли бути одно- і двокамерними. Житлові приміщення звогнищами та стаціонарно встановленими піфосами розташовувалися на рівні нижнього ярусу. Серед знахідок переважає кераміка з біхромним розписом — малюнками, що виконані темно-коричневою фарбою з окантовкою або дрібними візерунками, нанесеними білою фарбою.Кременеві знаряддя праці з місцевоїбузької або привізної волинської сировини виготовлялися безпосередньо на поселенні.

Поселення відноситься до постзалещіцьких пам'яток і датується початком етапу В II.

Керівник експедиції: старший науковий співробітник відділу археології енеоліту — бронзової доби к. і. н. Е. В. Овчинников

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

У 2012—14 рр. під час робіт Небелівської археологічної експедиції Інституту археології НАН України біло здійснено магнітну зйомку та розкопки у Небелівці. Роботи проводились у співпраці з університетом м. Дарем (Велика Британія). Складено план поселення на 238 га, досліджено «мегаструктуру» — головний храм поселення розмірами близько 20 х 60 м, залишки 5 будівель різного типу та розміру, гончарний горн, сліди укріплень навколо поселення (палісад), кілька ям.

Керівник експедиції: 
д. і. н. М. Ю. Відейко

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

У 2013—2014 та 2016 рр. під час робіт Майданецької археологічної експедиції Інституту археології НАН України було проведено магнітну зйомку та розкопки в Майданецькому. Роботи проводились у співпраці з Римсько-Германською комісією Археологічного інституту та університетом ім. Хрістіана-Альбрехта (м. Кіль). Складено новий план більшої частини поселення, досліджено 2 житла, храм середніх розмірів, сліди укріплень навколо поселення (палісад), три гончарних горна.

Керівник експедиції: д. і. н. М. Ю. Відейко

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

Трипільська експедиція Інституту археології НАН України розпочала свою роботу у 1981 р. під керівництвом старшого наукового співробітника, к. і. н. В. О. Круца. З 2001 р. експедицію очолює к. і. н. О. Г. Корвін-Піотровський. З 2001 р. експедиція фінансується за рахунок фонду «Search Foundation» (USA) в рамках грантового проекту «Дослідження трипільських поселень-гігантів в Україні».Співробітники експедиції брали участь у спільному проекті «Геомагнітні дослідження трипільських поселень» з Римсько-германською комісією Німецького археологічного Інституту (2011—2014 рр.)

В рамках проекту в Трипільській експедиції працювало і працюють такі дослідники Інституту як к. і. н. С. М. Рижов, Д. К. Черновол, к. і. н. Е. В. Овчинников, к. і. н. О. В. Дяченко, к. і. н. Л. О. Шатіло. На базі експедиції щорічно проходять ознайомчу археологічну практику студенти Уманського, Черкаського, Чернігівського, Київського педагогічних університетів, Національного університету Києво-Могилянська академія.

За роки роботи експедиції досліджено низку решток трипільських жител на поселенні Тальянки (51), два котловани по видобутку глини для домобудівництва (місця толоки), які потім слугували робочими місцями давніх керамістів. Експедицією виявлено й досліджено сім гончарних горнів унікальної конструкції (вертикальні, двокозлові, триканальні) на поселеннях-гігантах Таллянки та Доброводи. Окрім того експедицією досліджено значну частину «суспільного току» в Доброводах, досліджені рештки жителна поселеннях-гігантах Доброводи, Косенівка, Аполянка. На базі трипільської експедиції проведено три міжнародних конференції з публікацією матеріалів, за матеріалами робіт експедиції видано низку колективних монографічних видань (двомовних), а 2012 р. збірку наукових праць “The tripolye culture giant-settlement in Ukraine” в Оксфорді (UK).

Керівник експедиції: 
старший науковий співробітник відділу археології енеоліту — бронзової доби О. Г. Корвін-Піотровський

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-07-20

За час багаторічних досліджень Миколаївської (Інгульської) експедиції Інституту археології НАН України в зонах будівництва зрошувальних систем у Побужжі й Поінгуллі та об'єктів Южно-Українського енергокомплексу на Південному Бузі здобуто унікальні матеріали майже по всіх періодах стародавньої історії степової смуги України.

Найдавнішу епоху репрезентують стоянки початку пізнього палеоліту (нижні шари Щуцького 1, Шуцьке 4 поблизу гирла р. Бакшали), що датуються понад 30 тис. р. до н. е. Пам'ятки такой давнини на півдні України відкрито вперше.

У Гранітно-Степовому Побужжі досліджені поселення неолітичної буго-дністровської культури VI — першої третини V тис. до н. е. Найважливіше з них (Гард) відкрите у 1930 р. Богесівською археологічною експедицією ВУАН. Пізніше Миколаївською експедицією в цьому районі в заплаві П. Бугу й на плато була виявлена ціла низка подібних пам'яток (Гард 2-4, Пугач 1,2, Великий острів, Лідина Балка та ін.). Всі вони багатошарові й окрім неолиту містять культурні шари передуючих йому (мезоліт) та наступних (трипільська та ін. енеолітичні культури, матеріали бронзового віку тощо) епох. Нещодавно на поселенні Гард уперше для Побужжя знайдено ранньонеолітичний траншейний могильник маріупольського типу, а також грунтовий усатівський могильник.

Уявлення про культури ранньої бронзи (ІІІ — поч. ІІ тис. до н. е.) у Степовому Побужжі дають підкурганні поховання. Основна маса їх залишена носіями ямної і катакомбних культур. Своєрідність отриманих матерілів дозволила виділити у межах ямної культурно-історичної області окремий південно-бузький варіант, а у середовищі катакомбної спільноти — інгульську культуру.

У зоні водосховищ Южно-Української АЕС досліджено також ряд поселень сабатинівської культури доби пізньої бронзи (друга пол. II тис. до н. е). Саме у цей період причорноморські степи були наибільш густо заселені. Для частини з них зафіксована певна спеціалізація, зокрема, на металообробці (Бузьке, "квартал металургів"), розвитку скотарства та ремесел на його базі (Ташлик 1). На поселенні Виноградний Сад вперше виявлено унікальний, раніше невідомий науці комплекс площею понад 250 кв.м. для сушіння і зберігання зернових запасів.

Свого часу учасники 1 польового семінару археологів по проблемах пізнього бронзового віку Південно-Східної Європи, що відбувся у Дніпропетровську — Южноукраїнську у вересні 1990 року, в резолюции відзначили, що деякі поселення Побужжя, зокрема, Виноградний Сад, являють собою залишки пам'яток з протоміською системою планування споруд і кам'яним домобудівництвом. Вони близькі за багатьма показниками до деяких міських центрів найдавніших рабовласницьких держав Східного Середземномор'я (Ахейська Греція) і Малої Азії (Хетське царство).

Керівник експедиції: науковий співробітник відділу археології енеоліту — бронзової доби, к. і. н. В. М. Фоменко

Бузьке, "квартал металургів". Скарб бронзових виробів

Бузьке, "квартал металургів". Скарб бронзових виробів

Щуцьке 1, верхній шар. Загальний вигляд житла № 11. 1998 р.

Категорія: Відділ археології Криму та Пн.-Зх. Причорномор'я   Опубліковано: 2017-07-20

З 2017 р. почала дослідження Білгород-Дністровська експедиція. Археологічні дослідження виконуються в межах «Комплексної програми заходів з охорони, дослідження, музеєфікації та експонування пам’ятки архітектури національного значення Білгород-Дністровська фортеця і пам’ятки археології національного значення городище антична Тіра – середньовічний Білгород». З 2017 році в рамках цієї програми здійснені розкопки мечеті на території фортеці.

Керівник експедиції: 
науковий співробітник відділу археології Криму і Північно-Західного Причорномор'я, к. і. н. І. Б. Тесленко.

Категорія: Відділ античної археології   Опубліковано: 2017-07-02

Ольвійську експедицію, яка з перервою на 1941-1945 рр. веде системні археологічні дослідження городища і некрополя Ольвії Понтійської, було створено і очолено Л.М. Славіним в 1936 р. за часів його роботи в Державній академії історії матеріальної культури (Ленінград). З 1938 р. після його переводу до Києва на посаду заступника директора Інституту археології АН УРСР, Ольвійська експедиція стала однією з найбільших серед експедицій ІА та залишається такою й понині. Член-кореспондент АН УРСР Л.М. Славін очолював Ольвійську експедицію по 1971 р., з 1972 по 1994 р. – начальником Ольвійської експедиції був член-кореспондент НАНУ С.Д. Крижицький, з 1995 по 2010 р – к.і.н. В.В. Крапівіна, в 2011 р. експедицію очолила д.і.н. А.В. Буйських.

Сучасні роботи Ольвійської експедиції традиційно спрямовані на всебічне дослідження античного міста, передмістя та міського некрополя, а також найближчих до міста садиб, які існували в різний час на найближчій до міста території. За роки, що минули, відкриті житлові квартали в Верхньому та Нижньому місті, два теменоси (Західний, з головним культом Аполлона Ієтроса та Південний, з головним культом Афродіти); прясла оборонних мурів та башти; численні заглибені споруди найранішого періоду істування Ольвії. Генеральна стратегія сучасних досліджень передбачає виконання низки наукових завдань, серед яких найголовнішита ми є: суттєве уточнення базових хронологічних реперів в історії Ольвії, особливо тих, що стосуються її найраніших та найпізніших періодів існування; подальше дослідження історичної топографії городища, передмістя; вивчення нових ділянок і некрополя і уточнення типології поховальних споруд, а також детальне вивчення поховального обряду впродовж всіх періодів існування некрополя; проведення спеціальних досліджень, спрямованих на сучасну фіксацію відкритих залишків будівель з метою створення 3-D реконструкцій; предметне вивчення численних колекцій археологічних артефактів з метою їх системної публікації; широке залучення вітчизняних і зарубіжних фахівців для спеціалізованих досліджень, зокрема аналізів кераміки місцевого виробництва, виробів з металів і монет; антропологічних та археоботанічних досліджень. На базі Ольвійської експедиції традиційно проходять археологічну практику студенти числених вишів України, а наразі – ще й з європейських університетів відповідно до міжнародних проектів, які виконуються в Ольвії. Ольвійська експедиція є найбільш титулованою в Україні, разом з науковим штатом ІА НАН України в ній щорічно працює три доктори та близько двох десятків кандидатів наук. Наразі Ольвія є базовою пам’яткою для виконання низки міжнародних пошукових проектів.

Керівник експедиції:
завідувач відділу античної археологіїї ІА НАНУ, А.В. Буйських

Категорія: Відділ античної археології   Опубліковано: 2017-07-02

Сучасну Березанську експедицію ІА НАН України було створено в 1960 р., відколи її очолив В.В. Лапін, який працював на о. Березань (античний Борисфен) по 1980 р. включно. В 1961 р. до досліджень Березані приєднався Державний Ермітаж, загін якого почав працювати у складі Березанської експедиції ІА НАНУ від кінця 1990-х рр. В 1982-1984 рр. Березанську експедицію очолювала С.М. Мазараті, в 1986-2004 рр. наземні та підводні роботи тут проводилися під керівництвом В.В. Назарова, з 2005 р. експедицією на острові керує В.В. Крутілов.

За майже півстоліття робіт в Борисфені широкою площею відкрито значну частину раннього поселення кінця 7 – першої половини 6 ст. до н.е., будівельні залишки якого представлені заглибленими спорудами та господарчими ямами; античне місто другого будівельного періоду з регулярним міським плануванням, наземними будинками і міською інфраструктурою; майстерні по виготовленню знарядь праці з кольорових та чорних металів. Значним здобутком є відкриття березанського теменосу з храмом, присвяченим, ймовірно, Афродіті, та вівтарем; а також березанського Кераміка – майстерень з гончарними горнами, всередині яких зберігся числений бракований посуд місцевого виробництва. Матеріли Борисфену, які дають змогу робити принципово нові висновки щодо ходу та процесу грецької колонізації в Північному Причорномор’ї, широко залучаються на наукового обігу, є предметом детального вивчення у складі міжнародного проекту, присвяченого керамічним аналізам. Останнім часом в акваторії о. Березань розпочинається міжнародний проект по вивченню підводної археологічної спадщини (разом із фахівцями відділів Криму і Північно-Західного Причорномор’я та Ранньослов’янської археології).

Керівник експедиції:
молодший науковий співробітник відділу античної археологіїї ІА НАНУ В.В. Крутілов

Категорія: Відділ археології Києва   Опубліковано: 2017-07-02

Основним напрямком роботи експедиції є дослідження монументальних архітектурних пам’яток на території історичного ядра Києва. Експедиція створена у 1985 р. на чолі з канд. архітектури В. О. Харламовим. Пам’ятки давньоруської архітектури, які досліджувалися співробітниками експедиції у 80-х рр. – Успенський собор Києво-Печерської Лаври, церква Спаса на Берестові, Західний палац ансамблю князівської забудови на Старокиївській горі тощо. З 1996 р. експедицію очолив д. іст. наук Г. Ю. Івакін. Того ж року експедиція завершила архітектурно-археологічне вивчення церкви Успіння Богородиці (Пирогощі) на Подолі. Було повністю відкрито північний фасад храму, за допомогою шурфів з’ясовано глибину фундаментів його північної та східної частин. Було досліджено кілька десятків поховань ХVІІ–ХVІІІ ст., залишки мурованої прибудови ХVІІІ ст. перед північним порталом церкви. Серед знахідок – свинцева табличка з написом з поховання київського бурмистра Івана Сказки 1632 р., понад півсотні монет ХV–ХVІІІ ст., плінфа з відбитком дитячої ніжки.

 Під час розкопок на території Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1996–1999 рр. було досліджено два десятки язичницьких поховань, у тому числі два у камерних гробницях із великою кількістю знахідок. Серед них – срібні каблучки, кістяний гребінець з футляром, намисто, срібна фібула, два срібні персні (щитковий і напівсферичний із зерню), бронзова чаша, хрестоподібна накладка і хрест-підвіска. Були з’ясовані деталі планування та архітектурні особливості будівництва Михайлівського Золотоверхого храму (1108–1113 рр). Зокрема, у фундаменті були простежені сліди субструкцій. Обріз фундаменту виступав на апсидах на 0,4–0,5 м, на стінах – на 0,15–0,2 м. Фасади храму прикрашали дворівневі ніші, розташовані на висоті о,3 м від обрізу фундаменту. Апсиди храму не були гранчастими, як вважали до того, а теж прикрашені такими же нішами і напівколонками між ними. В нижній частині стін і ніш подекуди збереглися сліди фрескового розпису. Біля монастирського льоху було знайдено різьблену пірофілітову плиту із зображенням святого вершника ХІ–ХІІ ст. 

До південно-західного кута храму невдовзі після його будівництва було прибудовано невеликий (10,8 х 8,6 м) триапсидний чотиристовпний храм Входу Господнього до Ієрусалиму. На північний схід від Михайлівського храму були досліджені ворота з надбрамною церквою кінця ХІІ ст., з апсидою із східного боку. Розмір споруди – 8,4 х 8,65 м (з апсидою –10,8 м). В її західній, більш товстій, стіні були сходи на другий ярус, до надбрамного храму. Останній прикрашав фресковий розпис і полив’яні плитки, а південний фасад – мозаїчна ікона (?), від якої збереглося компактне скупчення кубиків смальти. Будівля була зруйнована у 1240 р., про що свідчить дуже рідкісна східна монета цього часу, знайдена в шарі руйнації. Під цегляними воротами знайдено сліди дерев’яних воріт ХІІ ст., до яких підходила лінія огорожі монастиря, яка з’явилася у першій чверті ХІІ ст., та сліди такої ж огорожі останньої чверті ХІІ ст., яка підходила до кутів кам’яних воріт з надбрамною церквою. Огорожа складалась із вертикальних напівколод, заглиблених у землю на глибину до 1,5 м. У 1997 р. біля апсид Михайлівського храму під час розкопок було знайдено скарб ХІІІ ст., що складався з 23 гривень київського типу (частина – обрізані та оброблені, із графіті), срібний витий браслет із звірячими голівками на кінцях, 9 стулок золотого браслету чи іншої прикраси (із вставками коштовного каміння і перлинами). двох золотих каблучок (одна – із знаком Рюриковичів), двох золотих сережок київського типу. Під час розкопок знайдено велику кількість монет ХV–ХVІІІ ст., у тому числі празький гріш Вацлава ІV, комплекси ХІV–ХVІ ст. із значною кількістю кераміки і кахлею із зображенням ангела. У храмі та навколо нього виявлено кілька сотень поховань ХVІІ–ХІХ ст., у тому числі понад десяток – у склепах. Довкола храму було досліджено десятки об’єктів як давньоруського часу, так і пізньосередньовічного. Серед них виділяється спалена споруда, в якій було знайдено бронзовий процесійний хрест ХІІ ст. (продукція лімозьких майстрів), із зображенням Розп’яття, прикрашений кольоровими емалями. 

У 1997–2000 рр. паралельно провадились і дослідження Успенського собору Києво-Печерської лаври. Під час цих робіт було розкрито ділянку із п’ятьма пірофілітовими саркофагами у південній частині нартексу собору, що містили поховання ХІІ–ХІІІ ст. і, ймовірно, окремі поховання князів Олельковичів ХV ст. Ще 4 саркофаги із похованнями знайдено перед західним входом до храму. У північному приділі був досліджений великий склеп ХVІІ–ХVІІІ ст., що містив 16 поховань та окремо – поховання сибірського митрополита П. Тобольського. Під собором виявлено культурний шар і об’єкт пізньотрипільського часу. Довкола Успенського собору було виявлено багато поховань ХVІІ–ХVІІІ ст., споруди ХІІ–ХІІІ і ХV–ХVІ ст. з керамічним матеріалом. Для музеєфікації підмурків монастирської трапезної ХІІ ст. було розкрито кілька її ділянок. Було простежено два ремонти споруди у ХІІ і ХІІІ ст., виявлено плінфу із написами і знаками на її торцях, знайдено срібну монету Володимира Ольгердовича (1362–1394) та празький гріш Вацлава ІV.

У 2003 р. під час реконструкції круглої вежі № 5 – пам’ятки фортифікації другої третини ХІХ ст., розташованої на вул. Старонаводницькій, 2 – було знайдено матеріали давньоруського часу. Під час стаціонарних розкопок у дворі башти на площі близько 250 кв. м було виявлено залишки 21 житлового та господарського об’єктів ХІ – першої половини ХІІІ ст. (рис. 5), а також ліпну кераміку ранньозалізного часу.

У 2005–2011 рр. Володимирській загін ААЕ, за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 60-р, провів масштабне комплексне дослідження залишків Десятинної церкви і території навколо неї. У ньому брали участь також колеги із Львова (Ю. В. Лукомський, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича) та Санкт-Петербурга (О. М. Іоаннісян, Д. Д. Йолшин, П. Л. Зиков, Державний Ермітаж). Уздовж північної стіни Десятинної церкви у 2007–2011 рр. на трьох ділянках вдалося дослідити рів Старокиївського городища, при цьому один із розкопів дозволив отримати повний перетин рову шириною 6 м. Простежено 3 етапи його функціонування у ІХ–Х ст., на заключному з яких (950–980-ті рр.) рів мав ширину 14 і глибину 6 м, а його зовнішній край був оформлений у вигляді ескарпу шириною 1,5 м і глибиною до 2 м. У рові знайдено чисельні остеологічні матеріали, а також кераміку, вироби із металу, кістки, скла і каменю, що відносяться до Х ст. Із зовнішнього боку рову, на місці церкви, під час розкопок 2005–2011 рр. було знайдено 24 язичницьких поховання із різними особливостями поховального обряду – у трунах, колоді, у ямах, перекритих дошками. У двох випадках стратиграфічно зафіксовано залишки курганних насипів, в середині яких – вуглисті плями площею 4–5 кв. м над заглибленими у материк інгумаціями, ще в одному – скупчення кісток тварин у верхній частині заповнення могильної ями. В похованнях – намиста (скло, паста, сердолік, кришталь), прикраси із срібла та кольорових металів, залишки відер, горщик, кістяна підвіска. У насипу кургану та горілому прошарку над одним із поховань знайдено уламки кераміки, залізний ніж, бронзові накладки на ремінець сумки, кістяний кочедик, вкритий різьбою скандинавського типу. 

Зафіксовано десяток відрізків курганних ровиків, виявлених вперше на Старокиївській горі. В основі фундаментів Десятинної церкви було простежено систему субструкцій, в якій, за відбитками у розчині фундаменту in situ, вдалося з’ясувати розміри їх окремих елементів – поздовжніх і поперечних (над першими) брусів і кілків між ними. Завдяки промірам відміток низу фундаментних ровів, будівельним швам, аналізу розчинів і кам’яної сировини у збережених фундаментах вдалося реконструювати послідовність зведення окремих частин споруди від тринавного чотиристовпного ядра до окремих прясел зовнішніх галерей. Етапність зведення різних частин храму була підтверджена різними типами розчинів і сортів каміння, використаних в них. Встановлено, що у центральному ядрі Десятинної церкви на дні фундаментних ровів було використано залізистий пісковик, як і при спорудженні сусідніх східного і південного палаців. Під час останніх розкопок був встановлений факт великої перебудови церкви за часів Ярослава Мудрого, який доповнив свідчення літопису про нове освячення храму у 1039 р. В південній галереї та біля північно-східного кута собору вдалося виявити блоки стінової кладки цього періоду, а біля північно-західного кута – виявити кілька фрагментів кладок із фресковим розписом, серед яких один мав довжину 0,7 м і є найбільшим серед подібних. Також було уточнено характер і масштаби ремонту храму у першій третині ХІІ ст., під час якого перед західним фасадом церкви було збудовано окремий пілон-контрфорс розміром 2,87 х 2,77 м. При розкопках Десятинної церкви за допомогою тахеометричної зйомки було уточнено план пам’ятки, відібрано зразки давніх будівельних розчинів, зібрано велику колекцію антропологічних і остеологічних матеріалів, взято проби для палінологічних досліджень. Було отримано багато стратиграфічних розрізів, по можливості встановлено межі розкопок Д. Мілєєва і М. Каргера, з’ясовано особливості методики розкопок попередників. 

У 2013–2014 рр. співробітники експедиції брали участь у дослідженнях на території Національного заповідника «Софія Київська», під час яких було вперше розкрито фундаменти південної прибудови другої половини ХІ ст. до храму, що розташовувався у колишньому митрополичому саду. Частина дослідників вважає цю пам’ятку літописною церквою Св. Ірини. Було розчищено двохкамерну споруду і кілька десятків поховань давньоруського часу та ХVІІ – початку ХVІІІ ст. У кількох похованнях ХІ–ХІІ ст. прослідковано дерев’яні саркофаги; у деяких було знайдено скляні кубки. На місці досліджень виявлено ознаки міської забудови першої половини ХІ ст., залишки дерев’яної монастирської огорожі середини ХІ – першої половини ХІІІ ст.

У 2016–2017 рр. Архітектурно-археологічна експедиція Інституту археології НАН України (ААЕ) проводила науково-рятівні археологічні дослідження на вул. Метрологічна в Голосіївському р-ні м. Київ (історична місцевість Феофанія). Місцевість, де знаходиться сучасна Феофанія (історичний район м. Київ з комплексом різночасових пам’яток), розташована на найпівденнішій околиці сучасного міста (через яр починається територія області) практично на традиційній (з часів скіфів і Київської Русі) трасі на південь через Васильків (Васильєв) — Білу Церкву (Юр’єв) — Умань на Одесу. У давнину це була далека околиця Києва. Неподалік знаходяться Пирогів, Китаїв, Голосіїв, Теремки з пам’ятками ранніх епох і Київської Русі. З 2016 р. науково-рятівні роботи ААЕ ІА НАН України були зосереджені на поселенні. Крім середньовічних старожитностей, виявлено низку знахідок і об’єктів епохи пізньої бронзи — раннього залізного віку та поховання кінця XVIII — XIX ст. Нині відкрито низку давньоруських жител, виробничих об’єктів і господарських ям, хронологія яких коливається від останньої чверті XI до середини XIII ст. Зібрано численний і різноманітний матеріал. Із культурного шару і заповнення об’єктів походять звичайні для давньоруських сільських поселень предмети і неординарні «статусні» речі.  

Керівник експедиції:
к.і.н., с.н.с. В. Г. Івакін

Категорія: Відділ археології Києва   Опубліковано: 2017-07-02

Від 2004 р., коли експедицію очолив А. О. Козловський, роботи провадились на пам’ятках «міста Володимира» та «міста Ярослава», Копирева кінця, Дорогожичах, Щекавиці, та ін. Досліджено чимало житлово-господарських комплексів з важливими знахідками, мурований Західний палац Х ст., рештки церкви ХІ ст. на вул. Володимирська, фрагменти земляних укріплень, поховальні комплекси Х ст., християнські кладовища, виявлено скарби золотих прикрас та ін.

Керівник експедиції:
к. і. н. А. О. Козловський