Категорія: Відділ "Археологічний музей"   Опубліковано: 2017-02-11

Івакін Всеволод Глібович, к. і. н., завідувач сектора
E-mail: 

Бібіков Дмитро Валентинович, к. і. н., н. с.
E-mail: bibikov_dmytro @iananu.org.ua

Баранов В’ячеслав Ігоревич, м. н. с.
E-mail: 

Зоценко Іван Володимирович, м. н. с.
E-mail: 

Категорія: Відділ "Археологічний музей"   Опубліковано: 2017-02-11

В експозиції Археологічного музею представлено більше 7 000 оригінальних експонатів, здобутих експедиціями Інституту археології НАН України та поданих за культурно–хронологічним принципом.

У залі «Первісна археологія» представлені матеріали кам’яного віку (палеоліт, мезоліт, неоліт), енеоліту та епохи бронзи (від 900 тис. років тому назад до початку І тис. до н.е.). Тут демонструються матеріали однієї з найдавніших стоянок Європи — Королево, середньопалеолітичних пам’яток Криму, Донбасу, Середнього Подністров’я, верхньопалеолітичних поселень мисливців на мамонтів з залишками кістково-земляних жител, найдавніші мистецькі вироби.
Матеріали мезолітичної епохи дають уяву про нові традиції в каменеобробному виробництві, розвиток рибальства та про появу перших колективних могильників.
За доби неоліту відбувається перехід до відтворюючих форм господарства (землеробство, скотарство), з’являється гончарство, ткацтво, удосконалюється техніка обробки каменю. У вітринах — матеріали з поселень та могильників дніпро-донецької культурної спільноти, ямково–гребінцевої та буго–дністровської культур, з Кам’яної Могили.
Значна частина експозиції відведена матеріалам племен трипільської культури (V–III тис. до н.е.) — найбільшої спільноти ранніх землеробів та скотарів на теренах України. Саме в їхньому середовищі з’являються так звані поселення–гіганти, відбувається освоєння першого в історії людства металу — міді, найбільшого розквіту набуває гончарство, з’являється двоповерхова архітектура. Значну роль відіграють ткацтво, обробка каменю та кістки, інші ремесла. Демонструються колекції гончарного посуду, антропоморфна та зооморфна пластика, мініатюрні моделі житла та печі, землеробські знаряддя, прикраси, зброя тощо, знайдені на різночасових трипільських поселеннях та могильниках.
В цьому ж розділі представлені матеріали енеолітичних культур, синхронних трипільській: середньостогівської, дереївської, скелянської, квітянської та ін., що ілюструють самобутній розвиток землеробів та скотарів степової зони України. Матеріали представлені гостродонним посудом, пластикою, знаряддями з каменю та кістки, прикрасами, зброєю тощо. Окрім того, демонструються оригінальні монолітні вирізки з енеолітичних поховань із прикрасами та знаряддями праці.
Закінчується експозиція залу матеріалами епохи бронзи. До цього часу відноситься винахід бронзи та широке її застосування, в цей час з’являються групи професійних ремісників, поширюється міжплемінний обмін, виділяється родоплемінна знать. В експозиції — матеріали з поселень та курганів ямної, катакомбної, тщинецько–комарівської культурних спільнот та кеми–обинської, середньодніпровської, багатоваликової кераміки, білогрудівської, бондарихінської, сабатинівської та інших культур.

Зал «Ранній Залізний вік» присвячено історії населення на території України початку I тис. до н.е. — перших століть нашої ери. Тут можна познайомитись з пам’ятками скіфської (осілих землеробських племен Право- та Лівобережної України та степових кочовиків) та сарматської культур. Представлені матеріали із городищ та курганних поховань: зброя, атрибути кінського спорядження, культові речі, жіночі прикраси.
Друга частина зали відведена археології античних міст та поселень Північного Причорномор’я: Ольвії, Березані, Тіри, ольвійського некрополя та сільськогосподарської округи — вироби з мармуру, глиняний посуд, теракоти, прикраси та інструменти, скляні вироби римської доби тощо. Знахідки розповідають про містобудування та архітектуру, господарство та культуру грецького населення цього регіону.

У залі «Давні слов’яни та Київська Русь» демонструються матеріали з поселень та могильників давньослов’янських та сусідніх з ними племен (зарубинецької, київської, черняхівської, празько–корчакської та інших). Давньоруська частина експозиції знайомить з життям та культурою міст (Київ, Воїнь, Іван, Чучин), сільських поселень (Григорівка) та могильників (Шестовиця), що характеризують житлобудівництво, багатогранність ремесел, духовну культуру, військову справу населення Київської Русі X–XIII ст. Тут же представлені матеріали кочівницьких племен, що сусідили з Руссю — торків, печенігів, половців та ін.
Доповнюють експозицію матеріали нового часу (XVI–XVIII ст.). Це, зокрема, побутові та ремісничі вироби населення тогочасного Києва та його округи. Крім того, в розділі представлені речі, знайдені під час розкопок османських міст–фортець — Білгород–Дністровського, Очакова та ін. — прикраси, зброя, предмети вжитку тощо.

Три діорами — «Поховання знатного скіфа», «Давньоруське місто Чучин» та «Київ. Місто Володимира», а також макети житла із кісток мамонта, трипільського будинку, житлового кварталу античного міста, житлово–господарських комплексів ранньослов’янських поселень, давньоруського Подолу, виконані на основі наукових розробок та реконструкцій. 

Категорія: Відділ археології кам’яної доби   Опубліковано: 2017-02-10

Відділ археології кам’яної доби є провідною установою в галузі археології палеолітичної, мезолітичної та неолітичної доби України. Він координує вивчення цієї проблематики, визначає та формулює стратегію і тактику польових досліджень пам’яток кам’яного віку в межах усієї країни, бере участь у підготовці до друку профільного видання ІА НАНУ «Кам’яна доба України».
Співробітники відділу вивчають широкий спектр актуальних проблем кам’яної доби від появи на території України найдавніших людських істот близько 1 млн. років тому до кінця неолітичної доби 6 тис. років тому. Вони поповнюють джерельну базу археологічних знахідок, із залученням сучасних теоретико-методичних розробок узагальнюють результати регіональних досліджень, у співпраці з фахівцями суміжних з археологією природничих дисциплін вивчають складні теоретичні проблеми найдавнішого минулого України.

Завідувач відділу: Залізняк Леонід Львович

Учений секретар: Нездолій Олександр Іванович

Напрями досліджень

Теми НДР

Дослідницькі програми

Експедиції

Співробітники

Історія

Контакти

Категорія: Відділ археології енеоліту—бронзової доби   Опубліковано: 2017-02-10

Відділ археології енеоліту — бронзової доби

Завідувач відділу: Отрощенко Віталій Васильович

Учений секретар: Данилко Наталія Михайлівна

Напрямки досліджень

Теми НДР

Дослідницькі програми

Експедиції

Співробітники

Історія

Контакти

Категорія: Відділ археології раннього залізного віку   Опубліковано: 2017-02-10

Відділ археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України є провідною науковою інституцією, що займається вивченням історії населення за доби раннього заліза на теренах України.

Завідувач відділу: Скорий Сергій Анатолійович

Учений секретар: Дзнеладзе Олена Сергоївна

Напрямки досліджень

Теми НДР

Дослідницькі програми

Експедиції

Співробітники

Історія

Контакти

Категорія: Відділ археології Києва   Опубліковано: 2017-02-10

Співробітники відділу археології Києва є провідними фахівцями у дослідженні археологічних пам’яток на території давнього Києва та його околиць. До завдань відділу входить також визначення напрямків наукових досліджень у галузі історичної топографії середньовічних міст, вивчення монументальних архітектурних пам’яток та планування і здійснення польових досліджень у межах території Києва.

В. о. завідувача відділу: Івакін Всеволод Глібович

Учений секретар: Козюба Віталій Костянтинович

Напрями досліджень

Теми НДР

Дослідницькі програми

Експедиції

Співробітники

Історія

Контакти

Категорія: Відділ археології Криму та Пн.-Зх. Причорномор'я   Опубліковано: 2017-02-10

Відділ археології Криму та Північно-Західного Причорномор'я

Завідувач відділу: Чабай Віктор Петрович

Учений секретар: Теліженко Сергій Анатолійович

Напрями досліджень

Теми НДР

Дослідницькі програми

Експедиції

Співробітники

Історія

Контакти

Категорія: Відділ археології кам’яної доби   Опубліковано: 2017-02-09

Україна — одна з найбагатших на пам’ятки кам’яної доби країна Східної Європи, що зробило її своєрідним полігоном для вивчення найдавнішого минулого Східної Європи для кількох поколінь не тільки українських, але й російських і польських археологів, колег з далекого зарубіжжя. Не випадково саме в Україні біля м. Лубни у 1873 р. була відкрита перша в Російській імперії палеолітична стоянка Гінці, вивчення якої заклало підвалини палеолітознавства Східної Європи. Закономірним наслідком тривалих досліджень стоянок кам’яної доби в Україні стало формування київської школи дослідників епохи каменю. Її осереддям протягом останніх десятиліть є відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАНУ, який успадкував традиції, започатковані патріархами українського палеолітознавства — В. В. Хвойкою, М. Ф. Біляшівським, Ф. К. Вовком, П. П. Єфименком.

У 1920-і рр. справу фундаторів київської школи археологів кам’яної доби продовжили М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко та інші київські археологи. Більшість iз них працювали в структурі Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), створення якого стимулювало археологічні дослідження в Україні. Надалі українське палеолітознавство розвивалося в стінах заснованого в 1934 р. Інституту історії матеріальної культури, від 1938 р. — Інституту археології АН УРСР.

Від 30-х до 1973 р. фахівці з археології кам’яної доби та енеоліту–бронзи концентрувалися в секторах первісної комуністичної формації (1932) та докласового суспільства (1934), а потім у відділі первісного суспільства, створеного 1944 р. У різний час його очолювали відомі археологи-первісники кандидати історичних наук О. Ф. Лагодовська (1944–1949), В. М. Даниленко (1949–1953), А. В. Добровольський (1953–1956), доктори М. Я. Рудинський (1956–1958), члени–кореспонденти АН УРСР С. М. Бібіков (1958–1968), Д. Я. Телегін (1968–1973). Через реорганізацію Інституту 1974 р. з’явився відділ (деякий час сектор) археології кам’яного віку, який по 1990 р. очолював Д. Я. Телегін, потім кандидат історичних наук С. В. Смирнов (1990–2000), а надалі — доктор історичних наук Л. Л. Залізняк.

Важливим чинником, що постійно впливав на історію київської школи дослідників кам’яної доби, зокрема й відділу кам’яного віку Інституту, є персоніфікація розвитку галузі. Мається на увазі актуальна для всієї археології визначальна роль особистого внеску дослідників у розвиток певних напрямів науки.

Вивчення кам’яної доби України здійснювалося за трьома головними напрямами: 1) накопичення джерел; 2) культурна диференціація та періодизація пам’яток на основі типологічно-статистичного аналізу матеріалів; 3) соціально–економічна реконструкція стародавніх суспільств. Київська школа археології кам’яної доби, переважна більшість представників якої була тісно пов’язана з відділом кам’яного віку або його безпосереднім попередником — відділом первісної археології Інституту археології, пройшла кілька етапів історичного розвитку, які фактично були фазами розвитку археології кам’яної доби в Україні.

Період первинного накопичення матеріалу та перших узагальнень.
Піонерами вивчення кам’яної доби, які першими навчилися вирізняти оброблені людиною кремені, були французькі вчені середини ХІХ ст. У другій половині ХІХ ст. ці навички поширилися на інші європейські країни, сягнувши Східної Європи, зокрема України. Провідниками цих французьких новацій в Російській імперії були українці Ф. К. Вовк і П. П. Єфименко.

Первинне накопичення археологічних матеріалів кам’яної доби України охоплює кінець ХІХ — першу третину ХХ ст. Вагомий внесок тут зробили київські дослідники В. В. Хвойка розкопками Кирилівської стоянки, Ф. К. Вовк і його учень П. П. Єфименко сенсаційними знахідками витворів палеолітичного мистецтва на стоянці біля с. Мізин на Десні. М. Я. Рудинський відкрив на Десні цікаві стоянки Кудлаївка та Пісочний Рів, Журавка на Удаї. М. О. Макаренко дослідив і видав відомий Маріупольський могильник. А. В. Добровольський досліджував у Надпоріжжі стоянки Кодак, Кайстрова Балка, Вовчок, Виноградний острів та ін.

Доба первинного накопичення матеріалу завершилася в СРСР у 1930-і рр. серією перших узагальнень щодо кам’яної доби Східної Європи загалом та України зокрема. Перші спроби періодизації кам’яної доби України були зроблені з урахуванням побудов західних дослідників. Маються на увазі періодизації Г. Мортільє та А. Брейля, що спиралися на засади класичного еволюціонізму. За аналогією з європейськими схемами, за принципом стадіальності, була вибудована перша періодизація кам’яної доби України, яку запропонував П. П. Єфименко в монографії 1934 р. «Дородовое общество», двічі (1938, 1953) перевидана під назвою «Первобытное общество». П. П. Єфименко ще в 1924 р. виділив три великі територіально–типологічні групи стоянок Східної Європи: південноруську, західноруську та окську. Цей поділ ліг в основу наступних схем територіально–культурного районування мезоліту Східної Європи, зокрема М. Я. Рудинського (1931).

Повоєнне піднесення археологічних досліджень.
Репресії 30-х рр. і Друга світова війна суттєво загальмували розвиток кам’яної проблематики у Києві. Були репресовані провідні фахівці в галузі археології кам’яної доби — М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, І. Ф. Левицький, Т. Т. Тесля, геолог–четвертинник Г. А. Лепікаш та ін. Кадрову кризу в Україні поглибили воєнні втрати. Частина дослідників опинилася в еміграції (В. М. Щербаківський, М. О. Міллер). Тож у перші повоєнні роки до Києва направили археологів із різних міст Росії. Зокрема, в 1945 р. з Ленінграда до Києва прибув П. П. Єфименко, а в 1955 р. — С. М. Бібіков, які від 1945 до 1968 рр. були директорами Інституту й визначали розвиток усієї української археології, зокрема й кам’яної доби.

Після війни київський центр палеолітознавства значною мірою зберіг наукові традиції, закладені ще на початку ХХ ст. В. В. Хвойкою та Ф. К. Вовком і розвинуті в 20–30‑і рр. М. Я. Рудинським, А. В. Добровольським, І. Ф. Левицьким. Призначений директором Інституту в 1945 р. П. П. Єфименко фактично відродив засновану Ф. К. Вовком київську палеолітичну школу. Він же став одним з фундаторів вітчизняної палеолітичної науки, зокрема ініціював небувалі за розмахом розкопки пам’яток кам’яної доби України — відомих стоянок Осокорівка (І. Ф. Левицький), Амвросіївка (П. Й. Борисковський, І. Г. Підоплічко), Володимирівка, Молодове І і V, Кормань (О. П. Черниш), Мізин, Добраничівка (І. Г. Шовкопляс), Кам’яна Могила (В. М. Даниленко), Пісочний Рів (М. В. Воєводський), Ігрень 8 (А. В. Добровольський), могильників Волоського (В. М. Даниленко), Василівського І і ІІІ (А. Д. Столяр, Д. Я. Телегін), численних неолітичних стоянок на Південному Бузі (В. М. Даниленко), на Дніпрі (М. Я. Рудинський, В. М. Даниленко, О. В. Бодянський), на Сіверському Дінці (Д. Я. Телегін) та ін. Саме в часи керівництва Інститутом П. П. Єфименка розпочалося систематичне вивчення кам’яної доби України, була закладена основа сучасної джерельної бази проблематики, започатковані серійні видання «Археологія», «Краткие сообщения Института археологии АН УССР», «Археологічні пам’ятки УРСР».

Фундаментальна монографія П. П. Єфименка «Первобытное общество» (1953) містить періодизацію палеоліту України, що не втратила актуальності й нині. Важко переоцінити внесок вченого в проблему реконструкції первісного суспільства та способу життя мисливців палеоліту.
За часів П. П. Єфименка, крім досвідчених фахівців старшої генерації (М. Я. Рудинський, А. В. Добровольський), у відділі первісної археології з’явилося нове повоєнне покоління дослідників — В. М. Даниленко, О. П. Черниш, І. Г. Шовкопляс, Д. Я. Телегін, Ю. Г. Колосов. Їх остаточне становлення припало на директорство С. М. Бібікова (1955–1968). Під керівництвом С. М. Бібікова здійснено розкопки печерних мезолітичних пам’яток Гірського Криму Шан–Коба, Фатьма–Коба, Мурзак–Коба, матеріали яких були залучені для розробки концепції кризи мисливського господарства. Масштабні розкопки І. Г. Шовкоплясом великими площами стійбищ мисливців на мамонтів у Подніпров’ї (Мізин, Радомишль, Добраничівка) уможливили реконструкцію общини прильодовикових мисливців. О. П. Черниш після дослідження верхньопалеолітичної стоянки Володимирівка на р. Синюха приступив до вивчення багатошарових палеолітичних пам’яток, започаткувавши львівську школу дослідників палеоліту.

Значних успіхів досягнуто у вивченні неоліту України. Провідним вченим у цій сфері в 1950–1970‑х рр. був В. М. Даниленко, який дослідив численні неолітичні стоянки басейну Середнього Бугу, Надпоріжжя, Київщини, Волоський могильник, гроти та стоянки Кам’яної Могили. На сторінках головної книги свого життя «Неолит Украины» (1969) він заклав концептуальні підвалини культурного поділу та періодизації неоліту України. В. М. Даниленко окреслив також основні культурні явища фінального палеоліту та мезоліту лісостепової та степової України, їх хронологічну послідовність, визначив загальний напрям культурно-історичного розвитку регіону.

Період культуротворення 1970–1980-х рр.
На зламі 60–70-х рр. сталися суттєві зміни в складі відділу та напрямах його наукової діяльності. В 60-і рр. до проблематики підключилася нова генерація дослідників — В. М. Гладилін, В. І. Непріна, С. В. Смирнов, М. І. Гладких. А на початку 70-х рр. на новобудовні кошти до штату Інституту було взято багато молоді: В. О. Степаненко, Л. Л. Залізняк, О. О. Кротова, О. М. Титова, М. Т. Товкайло та ін. Нова хвиля молодих дослідників прийшла у відділ наприкінці 70-х і у 1980-і рр. — Д. Ю. Нужний, В. М. Степанчук, О. О. Яневич, В. Ю. Коєн, Л. А. Яковлева.

Омолодження відділу збіглося з призначенням у 1968 р. нового завідувача — Д. Я. Телегіна, який надавав великого значення польовій археології. За часів його керівництва відділом (1968–1990) пошуки та розкопки стоянок різних періодів кам’яної доби набули неабиякої масштабності по всій Україні. Оминаючи багаторічні та важливі дослідження В. М. Гладиліним найдавнішої в Україні багатошарової стоянки Королево в Закарпатті, який працював в Археологічному музеї, відзначимо доробок Ю. Г. Колосова, який відкрив і розкопав низку багатошарових мустьєрських стоянок у горах Криму: Заскельна V, VI і ІХ, Сари-Кая, Пролом І і ІІ, Кабазі І і ІІ та ін., які входять до золотого фонду вітчизняного та європейського палеолітознавства. Під час цих робіт відбулося становлення нині відомих дослідників середнього палеоліту України В. П. Чабая та В. М. Степанчука.
С. В. Смирнов досліджував мустьєрську стоянку Рихта на Житомирщині та верхньопалеолітичні пам’ятки Надпоріжжя; М. І. Гладких — Добраничівку, Клюси, Межирічі в Подніпров’ї; О. О. Кротова — стоянки Надазов’я та Донбасу (Амвросіївка, Ями, Янісоль, Федорівка).

Вагомі наукові результати отримані під час багаторічних розкопок співробітниками відділу на чолі з Д. Я. Телегіним численних жител на мезолітичній стоянці Ігрень 8 під Дніпропетровськом і Ласпі 7 у Криму. Л. Л. Залізняк здійснив масштабні розвідки в Поліссі. На території п’яти поліських областей від кордону з Польщею до Середньої Десни виявлено сотні мезолітичних стоянок, матеріали яких лягли в основу періодизації мезоліту Полісся. Плідні дослідження багатошарових стоянок Гірського Криму (Мис Трійці, Су-Ат, Дамчі-Кая) здійснив О. О. Яневич.
Неолітичні стоянки Північно–Східної України досліджувала В. І. Непріна, Середнього Подніпров’ я (Романків, Вишеньки) — Д. Я. Телегін і О. М. Титова. Розкопки багатошарових неолітичних пам’яток Середнього Побужжя (Пугач 1 і 2, Ґард 3 і 4) здійснив М. Т. Товкайло.

Від 1980-х рр. активно проявили себе дослідники середнього палеоліту В. М. Степанчук, В. П. Чабай, Ю. В. Кухарчук та верхнього палеоліту — Л. А. Яковлева, а також дослідники верхнього палеоліту й мезоліту Д. Ю. Нужний, О. О. Яневич, В. Ю. Коєн, неоліту — М. Т. Товкайло, О. М. Титова. Суттєве поповнення джерельної бази кам’яної доби України за часів керівництва відділом Д. Я. Телегіна стало підґрунтям для розробки сучасної культурно–хронологічної періодизації кам’яної доби України. Цей процес збігся з новими тенденціями у розвитку первісної археології Східної Європи.

На початку ХХ ст. у Західній Європі зародилося нове бачення світової історії. На зміну властивій ХІХ ст. архаїчній стадіальній концепції історії людства прийшло розуміння її багатоваріантності. Величезне розмаїття накопичених на цей час археологічних матеріалів наочно показало відсутність синхронних змін єдиної матеріальної культури. З’ясувалося, що одночасно в різних регіонах Європи мешкали носії різних культурних традицій, що призвело до виділення численних археологічних культур. Від кінця 1960-х рр. бурхливий процес виділення локальних культур поширився на весь Європейський континент зі Східною Європою включно.

Виділяти окремі культури в середньому палеоліті України від кінця 1960-х рр. почав (спираючись на розробки Ф. Борда) В. М. Гладилін (1976), а слідом за ним — Ю. Г. Колосов (1983, 1986). Остаточний відхід від стадіального розуміння культурних явищ мезоліту на позиції локальності в Україні знаменували роботи Д. Я. Телегіна (1982) та Л. Л. Залізняка (1984, 1986). У галузі неолітознавства цей процес в українській археології пов’язаний з працями Д. Я. Телегіна (1968), В. М. Даниленка (1969) і В. І. Непріної (1974).

Бум культуротворення, що сягнув України в 70-і рр., з різною інтенсивністю триває й досі. Його наслідком став вихід у 1980–2000-х рр. серії монографій, присвячених культурній диференціації та періодизації пам’яток кам’яної доби України (Телегін 1982, 1985; Телегін, Тітова 1998; Колосов 1983, 1986; Колосов, Степанчук, Чабай 1993; Залізняк, 1984, 1986, 1998, 1999, 2005, 2009; Кротова 1986, 2013; Нужний 1992, 2005; Степанчук 2002, 2006; Чабай 2004).

Власну логіку розвитку в українській археології мали соціально–економічні дослідження суспільств доби верхнього палеоліту та мезоліту. Вінцем соціально-економічних реконструкцій 1930-х рр. в СРСР була фундаментальна праця П. П. Єфименка «Первобытное общество», багато положень якої не втратили актуальності й досі. Значний внесок у розробку соціально–економічних проблем первісності зробив С. М. Бібіков.

У 1960–1970-і рр. американські дослідники Л. Бінфорд, Д. Бірдселл, Г. Фрізон, Т. Прайс, Р. Лі та ін. започаткували процесуальну, або нову, археологію, яка ставила завдання реконструкції способу життя первісних суспільств. Їхні принципи дослідження первісності із залученням даних етнографії поступово стали застосовуватися і в Європі, зокрема в СРСР. Саме з цими процесами у світовій науці пов’язане пробудження від середини 1980-х рр. інтересу до соціально-економічних проблем кам’яної доби території України.

У відділі кам’яного віку була розроблена універсальна методика реконструкції способу життя первісних мисливців через їх господарсько–культурний тип із залученням даних етнографії. Ця методика була застосована на практиці при реконструкції моделей господарської адаптації мисливців на північного оленя та лісових мисливців мезоліту (Зализняк 1989, 1995, 1991, 1997). Над реконструкцією господарсько–культурного типу степових мисливців на бізона плідно працює О. О. Кротова. О. О. Яневич зробив спробу реконструювати спосіб життя первісних мисливців Гірського Криму.

Доба незалежності.
Від 1991 р. сталися суттєві зміни в складі відділу та його дослідницькій роботі. На зміну старшому поколінню відомих вчених (Д. Я. Телегін, В. І. Непріна, Ю. Г. Колосов, С. В. Смирнов) прийшли молоді дослідники (Д. Л. Гаскевич, Д. В. Ступак, Д. О. Вєтров). Економічна криза суттєво стримує вивчення кам’яної доби України, оскільки дослідження на сучасному науковому рівні потребують значного фінансування. Водночас відкрилися широкі можливості співробітництва з колегами з Європи та Америки й залучення зарубіжних коштів для археологічних досліджень в Україні, чим успішно користуються співробітники відділу.

Відділ активно співпрацює з магістерською програмою з археології Національного університету «Києво–Могилянська академія», що відкрило можливість для масштабних розкопок палеолітичних стоянок на р. Вись (Кіровоградщина). За десять років робіт співробітників відділу — Л. Л. Залізняка, Ю. В. Кухарчука, М. Т. Товкайла, Д. О. Вєтрова, М. М. Беленка — отримано унікальні матеріали, що лягли в основу колективної монографії відділу (2013). У процесі цих робіт через аспірантуру підготовлена група молодих дослідників палеоліту.

Значні успіхи досягнуті українсько–французькою експедицією під керівництвом Л. А. Яковлевої та Ф. Джінджана в дослідженні відомої стоянки Гінці на Полтавщині. Із застосуванням новітніх європейських методик тут розкопано й музеєфіковано три унікальні житла з кісток мамонтів. Л. А. Яковлева плідно вивчає палеолітичне мистецтво України в контексті найдавнішого мистецтва Європи.

Значні результати отримані в процесі розкопок однієї з найдавніших ранньопалеолітичних стоянок України Меджибіж (Поділля) та стоянки Міра під Запоріжжям (В. М. Степанчук).

Результативними були розкопки верхньопалеолітичних стоянок Межирічі, Семенівка, Бармаки (Д. Ю. Нужний), а також Бужанка, Клюси, Оболоння (Д. В. Ступак). Визначною знахідкою із стоянки Оболоння на Десні є бивень мамонта з гравійованими схематичними сюжетами. Тривалий час вивчалися палеолітичні стоянки Донбасу, за якими підготовлено монографічне дослідження О. О. Кротової. О. О. Яневич разом із зарубіжними колегами від 1990-х рр. розкопує багатошарову печерну стоянку Буран–Кая ІІІ в Криму.

Столітні зусилля кількох поколінь вчених у галузі польових досліджень, типологічно–статистичного аналізу крем’яних комплексів, палеоекономічних реконструкцій зумовили розробку визнаної зарубіжними колегами періодизації палеоліту, мезоліту та неоліту України. Вагомим внеском до вивчення складних соціально–економічних проблем кам’яної доби є запропонована співробітниками відділу методика реконструкції мисливських суспільств шляхом етно–археологічного моделювання.

Від 1999 р. відділ регулярно проводить конференції з проблематики кам’яної доби України. Вперше в історії відділу вдалося налагодити випуск періодичного видання «Кам’яна доба України». Від 2002 р. видано 16 випусків, присвячених актуальним проблемам цієї доби в Україні.

Незважаючи на фінансові труднощі, обсяг друкованої продукції відділу за останні 20 років зріс утричі. Археології кам’яної доби України присвячено понад тисячу статей і близько 50 монографій, написаних співробітниками відділу. Все це — результат наполегливої праці кількох поколінь дослідників, провідну роль серед яких уже понад століття відіграє київська школа археології кам’яної доби. 

Категорія: Відділ давньоруської та середньовічної археології   Опубліковано: 2017-02-03

Категорія: Історія   Опубліковано: 2017-02-03

Категорія: Історія   Опубліковано: 2017-02-03

Хоча інтерес до давньоруської та середньовічної археології України виник разом із формуванням археологічної науки, поява окремого наукового осередку та відповідно оформленого підрозділу припадає на 1930-і рр. Історія його докладно ще не вивчена, і зробити це складно через фрагментарність джерел — лише частково вціліли уривки різноманітної науково-адміністративної звітності, планів роботи, протокольних нотатків виступів науковців і керівників або деякі постанови.

В структурі ВУАКу — на той час основної інституції в Україні в галузі археології — не було підрозділу з археології середньовіччя. Такий з’явився тільки в 1932 р. у зв’язку з реорганізацією ВУАКу. 13 жовтня 1932 р. на його засіданні було прийнято рішення про поділ ВУАКу на сектори відповідно до марксистської теорії соціально-економічних формацій. У числі інших був створений і сектор феодалізму. Відповідальною за організацію підрозділу та його керівником призначили В. Є. Козловську. Їй доручили підібрати персональний склад співробітників, розробити проблематику та перспективний план роботи на найближчий рік.

Наприкінці 1932 р. Президія ВУАН ухвалила рішення про створення на основі ВУАКу, Кабінету антропології та інших установ (усього сім закладів) Секції історії матеріальної культури (СІМК), яка остаточно була сформована у квітні 1933 р. У її складі на базі сектору ВУАК та Кабінету українського мистецтва був створений сектор феодального суспільства, який очолила В. Є. Козловська.

Відомо щонайменше два списки співробітників сектору феодалізму того часу. Перший, очевидно попередній або розширений, часів планування реорганізації ВУАКу, передбачав у його складі 33 особи разом з іногородніми працівниками (Ю. С. Виноградський, В. І. Кочубей та ін.). За другим списком, датованим 21 квітня 1933 р., сектор нараховував 15 науковців. Оскільки це перший відомий нам персональний склад співробітників сектору, наведемо його: акад. О. П. Новицький, В. Є. Козловська, І. В. Моргілевський, В. Д. Юркевич, Т. М. Гавриленко, В. П. Петров, П. В. Клименко, М. М. Ткаченко, К. О. Лазаревська, С. С. Магура, М. О. Новицька, В. І. Барвінок, Т. М. Мовчанівський, П. М. Попов і Ястребов.
У середині 1933 р. у звітах СІМКу вказувалося на незадовільну роботу керівника сектору В. Є. Козловської та інших співробітників, які «навіть не знають своїх обов’язків». В. Є. Козловську усунули з посади і на засіданні Бюро СІМКу 13 листопада 1933 р. очільником сектору феодального суспільства затвердили Т. М. Мовчанівського.

З реорганізацією в січні 1934 р. СІМК в Інститут історії матеріальної культури (ІІМК) сектор феодального суспільства став його складовою. Але його особовий склад суттєво змінився: звільнено досвідчених археологів, що працювали ще в складі ВУАКу (приміром, В. Є. Козловську), етнографів, мистецтвознавців. Список підрозділу цього часу поки невідомий, але можна стверджувати, що кістяк у 1934–1935 рр. становили Т. М. Мовчанівський, В. К. Гончаров, В. П. Петров і В. І. Маслов. Проблеми давньоруської та середньовічної археології досліджували також Ф. А. Козубовський, С. С. Магура, І. М. Самойловський, О. П. Оглоблін та ін.

В 1936–1938 рр. багатьох співробітників було безпідставно звинувачено в антирадянській діяльності, звільнено з посад і заарештовано. Керівництво ІІМК та його підрозділів — Т. М. Мовчанівський, К. Є. Коршак і С. С. Магура — було розстріляне, долю Ф. А. Козубовського ще слід з’ясувати. Ймовірно, в 1936 р. було здійснено чергову реорганізацію установи: сектори розформовано та створено три нові — археології, історії техніки та етнографії.

У травні 1938 р. через реорганізацію ІІМК в Інститут археології було вибудовано структуру, аналогічну до ІІМК АН СРСР, де був і сектор археології дофеодального та феодального суспільства. Із доповіді директора Інституту М. І. Ячменьова на засіданні Президії АН УРСР відомо, що із 17 співробітників особового складу Інституту в секторі працювало п’ять — переважно аспіранти, які щойно закінчили університет (прізвища не названі).

Практично повна відсутність документів Інституту за 1938–1941 рр. унеможливлює простежити діяльність, структуру та особовий склад сектору того часу. Уривчасті дані вказують, що його очолював В. П. Петров (у деяких публікаціях він названий завідувачем «сектору дофеодальної і феодальної археології» від 1939 р.), а серед співробітників були В. Й. Довженок, В. К. Гончаров, М. К. Каргер, Г. Ф. Корзухіна та Є. В. Махно.

За документами ВУАКу—СІМКу за 1932–1933 рр. можна відтворити напрями роботи сектору від часу його створення. Серед «основної проблематики сектору феодального суспільства» є перелік методологічних і прикладних завдань:
     —   упровадження в археологічних дослідженнях марксистсько–ленінської методології та боротьба з буржуазними концепціями історії;
     —   розробка питань методики польового та камерального дослідження пам’яток матеріальної культури;
     —   походження, розвиток і розклад феодалізму на терені України, виникнення нації та національної культури;
     —   проблема дофеодальних пережитків за феодалізму та стадіалізація феодального суспільства на території України;
     —   побут експлуататора і визискуваного за часів феодалізму;
     —   замки й фортеці на терені України; проблема міста й села за феодалізму;
     —   питання феодального ремісництва за даними пам’яток матеріальної культури, матеріали до історії мануфактури в Україні;
     —   сільське господарство та хліборобство у феодальний період;
     —   проблема варяго-русів на тлі українського та норманського феодалізму;
     —   проблема походження християнства та феодальний ступінь розвитку релігії на теренах України;
     —   номади і Русь, феодалізм Золотої Орди;
     —   пам’ятки культури національних меншин на терені України за доби феодалізму;
     —   міграції того часу та ін.
Суттєво, що частина програмних положень, сформульованих тоді, була позбавлена заідеологізованих штампів і успішно виконувалася надалі підрозділом, відповідальним за дослідження давньоруської та середньовічної проблематики.

Для реалізації поставлених завдань були здійснені чималі польові дослідження. Основна увага й людський потенціал були зосереджені на вивченні фортифікованих населених пунктів — давньоруських міст і городищ, у ході чого вдосконалювалась і розвивалася методика розкопок і розвідок. Значні роботи здійснено у Києві: на Старокиївській горі відкрито залишки фундаментів Десятинної церкви та кам’яного палацу, «капища», ділянки рову старокиївського городища, поховання курганного некрополя (розкопки, розпочаті під керівництвом Т. М. Мовчанівського, після його арешту продовжив М. К. Каргер). Вивчалася садиба Софійського собору, територія Михайлівського  Золотоверхого монастиря (Т. М. Мовчанівський, М. К. Каргер). Здійснено дослідження на Киселівці (С. С. Магура) та Дитинці, на місці будівлі сучасного МЗС України, а також спостереження за новобудовами на території міста (І. М. Самойловський).

Завершено розкопки біля Райків, проведено розвідки городищ Білилівка, Ягнятин та ін. у так зв. «Берендеївському куті» (Т. М. Мовчанівський). У Вишгороді досліджено фундаменти Борисоглібської церкви, житлові й ремісничі квартали (Ф. А. Козубовський, Т. М. Мовчанівський); незначні роботи здійснено на території Межигірського монастиря (Ф. А. Козубовський).

Обстежено обидва береги Дніпра від Києва до Чорнобиля (Ф. А. Козубовський). Здійснено розкопки на всіх чотирьох городищах давнього Іскоростеня (1934, 1935 рр. — Ф. А. Козубовський, Т. М. Мовчанівський; 1940 р. — В. К. Гончаров, В. Й. Довженок). Поліською технологічною експедицією досліджені городища поблизу с. Городськ (Т. М. Мовчанівський) і середньовічні рудні на Поліссі (О. П. Оглоблін). Розпочато розкопки Чернігова та городищ на Харківщині. Планом дослідних робіт передбачалося вивчення норманських старожитностей Шестовиці й Березані та пам’яток козацтва й пізнього середньовіччя в Суботові, Старокостянтинові та на Хортиці.
Співробітники сектору брали участь в обробці, вивченні, підготовці до публікації матеріалів експедицій ВУАК (Дніпробуду, БОГЕС та ін.), долучалися до розкопок пам’яток інших періодів.

Прикмета довоєнного періоду — диспропорція між обсягом і значенням виконаних польових робіт і публікаціями. Результати висвітлено переважно у форматі окремих повідомлень і невеликих статей. Вичерпні підсумкові монографії або не були підготовлені, або не встигли вийти за життя авторів.

Поступ археології перервала війна.

Категорія: Наукові фонди   Опубліковано: 2017-01-14

Станом на 2018 р. у фондах зберігається більше, ніж півтори тисячі колекцій. Значний обсяг матеріалів передбачає структуру фондів, побудовану за хронологічно-тематичним принципом і підпорядковану меті зберігання, систематизації та ефективного використання інформаційних можливостей археологічних артефактів. Упроваджена систематика колекцій забезпечує оптимальні умови для їх зберігання та обліку, передбачає врахування регіонального розподілу пам’яток у межах країни і надає первинну інформацію про хронологію та культурну атрибуцію матеріалів і комплексів.
Відповідно до специфіки матеріалу виготовлення, хронології та виду польових досліджень колекції поділяються на 6 розділів.

У І розділі (спецсховище) зосереджено особливу категорію археологічних знахідок — вироби з дорогоцінних металів і каміння та нумізматичні колекції. Значна кількість таких матеріалів почала з’являтися в 70-і рр. завдяки масштабним новобудовним експедиціям Інституту. До 90-х рр. унікальні предмети з дорогоцінних металів, здобуті під час польових досліджень, передавали до Музею історичних коштовностей України (філія Національного музею історії України), де вони стали основою археологічної експозиції. Зрештою, в наукових фондах Інституту було створено підрозділ, що відповідає умовам зберігання раритетів з дорогоцінних металів: специфічна система обліку за зберігання цієї особливої категорії знахідок, дотримання певного вологісно-температурного, світлового та біологічного режимів, а також забезпечення заходів охорони такого типу колекцій. Матеріали, що зберігаються в спецсховищі, активно використовуються для створення різноманітних виставок та експозицій.

У ІІ розділі наукових фондів зосереджено колекції первісної доби, матеріали яких відносяться до широкого хронологічного діапазону від палеоліту до фіналу бронзового віку. Колекції систематизовано за хронологічно-культурними підрозділами: палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт і окремо трипільська культура, бронзовий вік. Також враховано географічно-зональне та адміністративно-територіальне розміщення пам’яток. Переважна більшість матеріалів отримана в процесі розкопок поселень і могильників, частина — в результаті розвідок, є й випадкові знахідки з території України.
Значна кількість колекцій цього розділу походить з розкопок багатошарових пам’яток, через що включає матеріали різних хронологічних горизонтів, зокрема й такі, що виходять за межі первісності. Інформація про подібні особливості міститься в документації на колекції.

Розділ ІІІ фондів складається з двох підрозділів — колекцій пам’яток доби раннього заліза та синхронних пам’яток античних держав Північного Причорномор’я (за специфікою матеріальної культури виділених в окремий підрозділ).
Доба раннього заліза представлена матеріалами з розкопок поселень, курганних та ґрунтових могильників, а також випадкових знахідок ряду археологічних культур: висоцької, кіммерійської, чорноліської, милоградської, кизил-кобинської, ранньоскіфської, скіфської, пізньоскіфської, сарматської.
В античному підрозділі зберігаються матеріали колекцій з розкопок городищ, поселень, некрополів античних міст Північного Причорномор’я: Березань, Ольвія, Тіра, Боспор, а також пам’яток негрецького населення, що мешкало на території античних держав. Хронологічні межі колекцій цього підрозділу охоплюють весь період існування античних міст — від архаїчного до пізньої античності (VI в. до н. е. – V в. н.е. ). Систематизацію античних колекцій проведено за державно-територіальним принципом, надалі розміщення колекцій проведено відповідно рокам досліджень.

У IV розділі фондів сконцентровано колекції доби ранніх слов’ян, Київської Русі, розвиненого середньовіччя, нового та новітнього часу з розкопок пам’яток від рубежу ер до нашого часу практично всієї території України.
У розділі зберігаються колекції всіх археологічних культур І–ІІ тис. (зокрема й епонімних пам’яток): зарубинецької, поєнешть-лукашівської, зубрицької, київської, черняхівської, празької, пеньківської, типу Лука-Райковецька, волинцевської, салтівської та ін.
Значний масив колекцій переддержавного та києво-руського часу включає матеріали з розкопок літописних міст та численних безіменних городищ, неукріплених поселень та могильників. Окреме місце в розділі займають матеріали з розкопок давнього Києва. Вони представляють дослідження дитинця, ремісничо-торгових посадів та околиць міста. Ці колекції, окрім старожитностей домонгольського періоду, включають матеріали і післямонгольські, а також нового та новітнього часу до XX ст. включно.

В окремий розділ V виділено матеріали новобудовних експедицій. Необхідність проведення масштабних археологічних досліджень у зонах спорудження електростанцій, каналів, водосховищ, зрошувальних систем спричинила організацію в повоєнні роки новобудовних експедицій Інституту, до яких було залучено багато науковців і з інших установ: музеїв, навчальних закладів, товариств. Завдяки цим масштабним роботам отримано значний різноманітний матеріал, який становить цінну та широку в часовому аспекті джерелознавчу базу. Основна частина знахідок зберігається у фондах Інституту. Основу розділу новобудовних експедицій становлять колекції з курганних могильників від енеоліту до середньовіччя. Територіально вони охоплюють здебільшого південні та південно-східні регіони України: Миколаївську, Одеську, Херсонську, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Запорізьку області, а також Крим. Матеріали досліджень багатошарових пам’яток розміщені у відповідних розділах фондів (ІІ–IV).

До VI розділу ввійшли колекції всіх хронологічних періодів, сформовані за матеріалами розвідок майже в усіх регіонах України, а також колекції, що повністю або частково складаються з матеріалів досліджень пам’яток на території Росії (Курська та Воронезька області), Білорусі і Молдови. Початок збору колекцій VI розділу припадає на 20–30-і рр., але переважна більшість їх сформована в результаті досліджень другої половини ХХ — початку ХХІ ст., зокрема в 50–60-і рр. під час спорудження гідроелектростанцій, водосховищ, водоканалів. Значна кількість археологічних пам’яток, досліджених тоді, зруйнована або затоплена і недоступна дослідникам для повторного обстеження, що й визначає цінність відповідних колекцій.

Каталог Колекції Наукових фондів Інституту археології НАН України

Категорія: Наукова бібліотека   Опубліковано: 2017-01-14

За час своєї діяльності у зв’язку з переміщенням Інституту, фонди бібліотеки пережили декілька переїздів (бульвар Шевченка – вул. Кірова (Грушевського) – Видубицький монастир – просп. Героїв Сталінграда).
Вже від початку існування бібліотеки тематичне спрямування її фондів було достатньо широким. Вони містили археологічну, антропологічну, етнографічну, історичну, мистецтвознавчу, природничу літературу. Також від початку була представлена література з філософії, релігії, культури, філології, довідкові видання. За час діяльності бібліотеки всі підрозділи фонду поповнювалися та внутрішньо структурувалися. На сьогодні загальна кількість фонду становить близько 150 тисяч примірників.
До послуг читачів є довідково-бібліографічний апарат бібліотеки: алфавітний та систематичний каталоги, біля 20 картотек, серед яких картотека статей з археології та давньої історії, картотека праць співробітників Інституту та видань Інституту археології, картотека рецензій, картотеки вітчизняної та іноземної періодики, колекцій, україністики, античних авторів, картотека «Праць Археологічних з’їздів», картотека статей деяких дореволюційних часописів тощо. До послуг читачів є електронний каталог, що відображає масив літератури, отриманої бібліотекою з 1997 року.

Категорія: Відділ античної археології   Опубліковано: 2016-11-15

Буйських Алла Валеріївна, чл.-кор. НАН України, завідувач відділу
E-mail:

Гаврилюк Надія Оксентіївна, д. і. н, пров. н. с.
E-mail: 

Котенко Вікторія Володимирівна, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Кузьміщев Олександр Геннадійович, к. і. н., н. с.
E-mail:

Новиченкова Марія Вікторівна, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Шейко Ірина Миколаївна, к. і. н., н. с.
E-mail:

Бузько Олександра Вікторівна, м. н. с., завідувач Наукового архіву
E-mail:

Чехович Олександра Геннадіївна, м. н. с., учений секретар відділу
E-mail: 

Івченко Андрій Валерійович, м. н. с.
E-mail:

Семенова Аліса Аркадіївна, м. н. с.
E-mail:

Хмелевський Дмитро Миколайович, м. н. с.
E-mail:

Чечуліна Ірина Олексіївна, лаборант 1-ї категорії
E-mail: 

Категорія: Відділ археології Криму та Пн.-Зх. Причорномор'я   Опубліковано: 2016-11-15

Чабай Віктор Петрович, член-кореспондент НАН України, директор Інституту археології, завідувач відділу 
E-mail:

Сапожников Ігор Вікторович, д. і. н., пр. н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Іванова Світлана Володимирівна, д. і. н., пр. н. с.
E-mail:

Біляєва Світлана Олександрівна, д. і. н., 
E-mail: 

Демиденко Юрій Едуардович, к. і. н., старший дослідник, с. н. с.
E-mail:

Куштан Дмитро Павлович, к. і. н, с. н. с.
E-mail:

Манько Валерій Олександрович, к. і. н., с. н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Колесниченко Анжеліка Миколаївна, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Савельєв Олег Костянтинович, к. і. н., н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Савельєва Катерина Сергіївна, к. і. н., н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Тесленко Ірина Борисівна, к. і. н., ст. н. с.
E-mail:

Теліженко Сергій Анатолійович, к. і. н., н. с., учений секретар відділу
E-mail:

Алядінова Діляра Юсуфівна, м. н. с.,
E-mail:

Весельський Андрій Павлович, м. н. с.
E-mail: 

Герасімов Вячеслав Євгенійович, м. н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Сінельніков Олександр Сергійович, м. н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Дудник Діана Валентинівна, лаборант 1 категорії
E-mail: @iananu.org.ua

Ковальський Леонід Сергійович, лаборант